ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
26.11.2025Справа № 910/10829/24
За позовом Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)
до Публічного акціонерного товариства «Укрпромтеплиця»
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача - Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія «Київміськбуд»
про стягнення 63314578,19 грн.
Суддя Сташків Р.Б.
Секретар судового засідання Гарашко Т.В.
Представники сторін:
від позивача - Шевченко І.Є.,
від відповідача - Волкова М.Ю.,
від третьої особи - Пожидаєв І.В.
У вересні 2024 року Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва із позовом до Публічного акціонерного товариства «Укрпромтеплиця» (далі - відповідач) про стягнення 63314578,19 грн безпідставно збережених коштів пайової участі на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва, які відповідач мав сплатити за будівництво ним об'єктів за проєктом «Будівництво багатоповерхових житлових будинків з об'єктами соціально-побутового призначення (перша та друга черги будівництва) по вул. Петра Радченка, 27-29 у Солом'яському районі м. Києва».
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач у порушення вимог діючого у спірний період законодавства України не звернувся до позивача в установлений законом строк після початку будівництва вищевказаного об'єкта із заявою про визначення розміру пайової участі, яку повинен був сплатити до введення цього об'єкта в експлуатацію, чим порушив права та законні інтереси територіальної громади міста Києва та Департаменту. Внаслідок невиконання обов'язку зі сплати пайової участі, останній безпідставно зберіг ці кошти пайової участі, а тому зобов'язаний перерахувати їх на користь позивача відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Відповідач позов не визнав. Свої заперечення мотивував тим, що:
- він є неналежним відповідачем у цій справі, оскільки 21.07.2016 між ним та Публічним акціонерним товариство «Холдінгова компанія «Київміськбуд» (забудовником) були укладені договори, за якими відповідач делегував цьому забудовнику частину функцій замовника будівництва, зокрема, і сплату пайового внеску на розвиток соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва щодо спірного об'єкту будівництва. Тобто, за цими договорами цей обов'язок було покладено відповідачем на забудовника, і відповідач не несе відповідальність за виконання забудовником цього обов'язку;
- після скасування статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», починаючи з 01.01.2020 строк звернення до відповідного органу місцевого самоврядування щодо укладення відповідного договору про пайову участь не наступив, а тому на замовника будівництва, зокрема, відповідача не поширюються норми Перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», на який посилається позивач, як на підставу наявності у відповідача спірного зобов'язання зі сплати вищевказаного внеску;
- позивачем пропущені строки позовної давності на звернення до відповідача з такою вимогою. На думку відповідача, такий строк сплинув 31.12.2023.
Ухвалою суду від 21.10.2024 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмета спору, на стороні відповідача - Приватне акціонерне товариство «Холдингова компанія «Київміськбуд» (далі - третя особа).
Третя особа у наданих суду поясненнях підтримала заперечення відповідача проти позову. Вказала, що після скасування статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», починаючи з 01.01.2020 у замовників відсутній обов'язок перераховувати до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту.
Крім того, третя особа вважає, що позивачем обрано неправильний спосіб захисту порушеного права, а також неправильно розраховано обсяг пайової участі (внеску) у створенні і розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва, оскільки здійснено за цінами станом на 2024 рік. На думку третьої особи, такий розрахунок слід було провести станом на 04.02.2020 (дата розрахунку пайової участі щодо спірного об'єкту будівництва).
З метою витребування додаткових документів щодо спірного об'єкту будівництва розгляд справи неодноразово відкладався.
28.04.2025 третьою особою будо додано до матеріалів справи копію Технічного паспорту на будинок (спірний об'єкт будівництва) та інформацію про присвоєння поштової адреси.
13.05.2025 позивачем подано заяву про зміну предмету позову та зменшення розміру позовних вимог, в якій останній просить суд стягнути з відповідача безпідставно збережені кошти пайової участі у сумі 59013629,17 грн, з яких: 38450868,18 - розмір пайового внеску, 17110636,34 - інфляційні витрати, 3452124,65 - три відсотки річних від простроченої суми на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва.
Таким чином, крім безпідставно збереженої суми пайової участі, позивачем додатково нараховані на цю суму на підставі статті 625 ЦК України за період прострочення її сплати 3% річних та інфляційні втрати за період з 07.09.2021 до 03.09.2024.
Обґрунтовуючи подану заяву позивач зазначає, що при зверненні з позовною заявою позивач розрахував розмір пайового внеску за об'єкти будівництва з врахуванням показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, які станом на момент подання позовної заяви були чинними. Однак, враховуючи висновки Верховного Суду у постанові від 03.12.2024 у справі №910/6226/23 щодо методики розрахунку обсягу пайової участі (внеску) та застосування чинних нормативно-правових актів станом на момент введення об'єктів будівництва в експлуатацію, у тому числі показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, позивач здійснив коригування розрахунку обсягу пайової участі (внеску) на дату введення об'єкта будівництва в експлуатації, за яким розмір пайового внеску по об'єкту будівництва складає 59013629,17 грн, з яких 38450868,18 грн - розмір пайового внеску станом на момент введення об'єкта в експлуатацію, 17110636,34 грн - інфляційні витрати, 3452124,65 грн - 3% річних від простроченої суми.
Судом прийнято до розгляду вказану зміну предмету позову.
У наданих суду додаткових поясненнях на заяву про зміну предмету позову відповідач та третя особа, крім викладених вище заперечень проти позову, додатково зазначили, що:
- позивач здійснюючи нарахування пайового внеску керується Порядком залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури міста Києва, затвердженим рішенням Київської міської ради від 15.11.2016 № 411/1415 (у редакції рішення Київської міської ради від 19.12.2019 № 460/8033) (далі - Порядок);
- однак постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2024 року у справі № 320/44099/23 визнано: протиправним та нечинним рішення Київської міської ради від 19 грудня 2019 року № 460/8033 «Про внесення змін до Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва»; протиправним та нечинним рішення Київської міської ради від 26 березня 2020 року № 908/9078 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 19 грудня 2019 року № 460/8033 «Про внесення змін до Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва», у зв'язку із невідповідністю їх закону;
- відповідач та третя особа вважають, що суд не повинен застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи були вони чинними на момент виникнення спірних правовідносин. Тобто, визнання у судовому порядку протиправними і нечинним нормативно-правових актів унеможливлюють їх застосування саме з моменту їх прийняття;
- нарахування пайового внеску повинно здійснюватися не на загальну площу об'єкту будівництва, а лише на його житлову площу;
- позивач повинен був відняти від нарахованої суми пайового внеску суму коштів, понесених забудовником на розвиток інфраструктури, зокрема кошти понесені забудовником на прокладання комунікацій до спірного об'єкту, які були передані у комунальну власність територіальної громади міста Києва і у володіння та користування АТ «Київгаз»;
- заявлена сума інфляційних втрат та 3% річних є вкрай завищеною, таке нарахування позивача призводить до його збагачення та отримання доходу за рахунок інших осіб, є важким тягарем для відповідача та третьої особи;
- позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих за період з 07.09.2021 до 03.09.2024, з пропуском строку позовної давності.
Третьою особою і відповідачам заявлялися клопотання про призначення судової експертизи, у задоволенні якого судом, з огляду на наявність первинних документів на спірний об'єкт будівництва, було відмовлено.
У судовому засіданні представники сторін підтримали свої вимоги і заперечення з вище викладених мотивів.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, дослідивши надані докази та оцінивши їх в сукупності, суд
Відповідач є замовником будівництва багатоповерхових житлових будинків з об'єктами соціально-побутового призначення на вул. Петра Радченка, 27-29 у Солом'янському районі м. Києва на земельній ділянці з кадастровим номером: 8000000000:72:263:0002 площею 3,1131 га по вул. Петра Радченка, 27-29 у Солом'янському районі м. Києва.
Як убачається із рішення Київської міської ради від 20.12.2016 № 689/1693 (далі - Рішення про передачу земельної ділянки) відповідачу з цією метою передано, за умови виконання пункту 3 цього рішення, в оренду на 6 років вказану вище земельну ділянку площею 3,1131 га (в тому числі в межах червоних ліній площею 0,0030 га) (кадастровий номер 8000000000:72:263:0002, витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-800013582013) із земель комунальної власності територіальної громади міста Києва.
Пунктом 3 Рішення про передачу земельної ділянки, зокрема, встановлено, що питання пайової участі та укладення з позивачем договору про пайову участь вирішувати в порядку та випадках, встановлених законодавством.
Як убачається з інформації з Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва (далі - ЄДЕССБ), Державною архітектурно-будівельного інспекцією України 04.07.2017 за № ІУ 113171850865 видано дозвіл на виконання будівельних робіт за проєктом «Будівництво багатоповерхових житлових будинків з об'єктами соціально-побутового призначення на вул. Петра Радченка, 27-29 у Солом'яському районі м. Києва, замовником будівництва вказано відповідача (https://econstruction.gov.ua/dabi_history_public_card/view=2860394321901782268).
Державною архітектурно-будівельного інспекцією України 06.09.2021 за № ІУ123210730195 видано сертифікат про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів за проєктом «Будівництво багатоповерхових житлових будинків з об'єктами соціально-побутового призначення на вул. Петра Радченка, 27-29 у Солом'янському районі м. Києва (перша черга будівництва-житловий будинок №1, житловий будинок №3, підземний паркінг з вбудованим ТП, РП-ТП)», замовником будівництва вказано відповідача (https://econstruction.gov.ua/document_detail/doc_id=2629223718773065269/optype=100).
Державною архітектурно-будівельного інспекцією України 06.09.2021 за № ІУ123210730519 видано сертифікат про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів за проєктом Будівництво багатоповерхових житлових будинків з об'єктами соціально-побутового призначення на вул. Петра Радченка, 27-29 у Солом'янському районі м. Києва (друга черга будівництва-семисекційний житловий будинок № 2), замовником будівництва вказано відповідача (https://econstruction.gov.ua/document_detail/doc_id=2629221072645391680/optype=100).
Пунктом 11 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів (затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 461; у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 8 вересня 2015 року № 750) передбачено, що датою прийняття в експлуатацію об'єкта є дата реєстрації декларації або видачі сертифіката.
Позивач стверджує, що відповідач усупереч вимогам підпунктів 3, 4 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» не звернувся із заявою про визначення розміру пайової участі щодо вищезазначеного об'єкту будівництва протягом 10 робочих днів після 01.01.2020 та до введення в експлуатацію будинків, і не сплатив пайовий внесок чим порушили права та інтереси територіальної громади міста Києва, яку у спірному випадку представляє позивач.
Позивач зазначає, що направляв відповідачу відповідну вимогу щодо отримання розрахунку та сплати пайової участі у розвитку інфраструктури міста Києва № 050/08-2838 від 26.07.2023, однак відповідач її не виконав.
Вказані обставини підтверджуються роздруківкою інформації з ЄДЕССБ, копією рішення КМР, скан-копією вище вказаної вимоги, з доказами їх надіслання на адресу відповідача.
Причиною виникнення спору у цій справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача пайового внеску на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва.
Оцінюючи наведені вище аргументи сторін, судом враховано наступне.
Частиною 3 статті 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства (частина 1 статті 14 ЦК України).
Відповідно до частин 1, 2 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Правові та організаційні основи містобудівної діяльності в Україні визначені Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності».
Частиною 1 статті 2 вказаного Закону передбачено, що плануванням і забудовою територій є діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає, зокрема, розроблення містобудівної та проектної документації, будівництво об'єктів; реконструкцію існуючої забудови та територій; створення та розвиток інженерно-транспортної інфраструктури.
До 01.01.2020 відносини щодо участі замовника будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту врегульовувалися приписами статті 40 вказаного Закону, якою передбачалося, що замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті. Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.
За визначенням, наведеним у статті 1 цього Закону (у редакції, що діяла на той час), під замовником будівництва розумілась фізична або юридична особа, яка має намір щодо забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву.
Частиною 5 статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» було передбачено, що величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами.
Зі змісту статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» випливало, що у наведених у цьому Законі випадках перерахування замовником об'єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту є обов'язком, а не правом забудовника, який виникає на підставі положень закону, а положення договору лише визначають суму, що належить до перерахування. Тому укладення в таких випадках договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, який опосередковує відповідний платіж, було обов'язковим на підставі закону.
Аналогічні за змістом висновки були викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2019 у справі № 911/594/18, від 22.08.2018 у справі № 339/388/16-ц, від 22.09.2021 у справі № 904/2258/20.
Водночас, 01.01.2020 набули чинності норми Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» від 20.09.2019 № 132-IX (далі - Закон № 132-IX), якими статтю 40 Закону «Про регулювання містобудівної діяльності» виключено.
Таким чином, починаючи з 01.01.2020 передбачений до цього статтею 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» обов'язок замовників забудови земельної ділянки у населеному пункті щодо необхідності укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту перестав існувати.
Згідно з пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-IX договори про сплату пайової участі, укладені до 01.01.2020, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання.
Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Зовнішнім виразом зміни правового регулювання суспільних відносин є процес втрати чинності одними нормами та/або набуття чинності іншими.
Так, при набранні чинності новою нормою права передбачається розповсюдження дії цієї норми на майбутні права і обов'язки, а також на правові наслідки, які хоча й випливають із юридичних фактів, що виникли під час чинності попередньої норми права, проте настають після набрання чинності новою нормою права.
Водночас зміна правових норм і врегульованих ними суспільних відносин не завжди збігаються. У певних випадках після скасування нормативного акта має місце його застосування компетентними органами до тих відносин, які виникли до втрати ним чинності та продовжують існувати у подальшому. Такі правовідносини є триваючими. При цьому триваючі правовідносини повинні виникнути під час дії норми права, що їх регулює, та існувати після втрати нею чинності.
Стаття 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» визначала зобов'язання замовника будівництва, який має намір забудови земельної ділянки, шляхом перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту, де здійснюється будівництво, у строк до прийняття об'єкта в експлуатацію. Прийняття об'єкта в експлуатацію є строком, з якого вважається, що забудовник порушує зазначені зобов'язання. Одночасно з прийняттям об'єкта в експлуатацію у відповідності із частиною другою статті 331 ЦК України забудовник стає власником забудованого об'єкта, а відтак і правовідносини забудови земельної ділянки припиняються.
Велика Палата Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19, аналізуючи правову природу цих правовідносин, зробила висновок, що з моменту завершення будівництва та прийняття новозбудованого об'єкта в експлуатацію правовідносини забудови припиняються, а тому не можна вважати, що на них поширюються положення статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» після втрати нею чинності.
Крім того, пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-IX визначено, що ця норма права застосовується лише до договорів, які підписані до 1 січня 2020 року. Саме у цьому випадку правовідносини з оплати участі в інфраструктурі населеного пункту є триваючими та до них можуть застосовуватись положення норми права, що втратила чинність. Якщо ж договори під час дії цієї норми укладено не було, то немає підстав вважати, що такі правовідносини виникли та тривають.
Разом із тим, законодавцем під час внесення змін до Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (шляхом виключення статті 40 вказаного Закону на підставі Закону № 132-IX) у абзаці другому пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-IX було чітко встановлено, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (далі - пайова участь) у такому розмірі та порядку:
1) розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом):
- для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта;
- для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об'єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування;
3) замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об'єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об'єкта будівництва;
4) пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об'єкта будівництва в експлуатацію;
5) кошти, отримані як пайова участь, можуть використовуватися виключно для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури відповідного населеного пункту;
6) інформація щодо сплати пайової участі зазначається у декларації про готовність об'єкта до експлуатації або в акті готовності об'єкта до експлуатації.
Суд зазначає, що передбачений прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 132-IX порядок пайової участі замовника будівництва було впроваджено законодавцем для:
- об'єктів будівництва, зведення яких розпочато у попередні роки, однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію, а договори про сплату пайової участі між замовниками та органами місцевого самоврядування до 01.01.2020 не були укладені;
- об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році.
У вказаних двох випадках, враховуючи вимоги підпунктів 3, 4 абзацу другого пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-IX, замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, а також сплатити пайову участь грошовими коштами до прийняття цього об'єкта в експлуатацію.
Системний аналіз зазначених норм та обставин дає підстави для висновку, що обов'язок замовника будівництва щодо звернення у 2020 році до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва виникає:
- для об'єктів, будівництво яких розпочато у попередні роки, якщо станом на 01.01.2020 вони не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені, - протягом 10 робочих днів після 01.01.2020;
- для об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році, - протягом 10 робочих днів після початку такого будівництва.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 910/9548/21, від 13.12.2022 у справі № 910/21307/21, від 20.02.2024 у справі № 910/20216/21, від 23.05.2024 у справі № 915/149/23, від 03.12.2024 у справі № 910/6226/23.
Досліджуючи питання щодо дати початку будівництва спірного об'єкту, судом враховано наступне.
Як було вказано вище, і не заперечується обома сторонами, 04.07.2017 Державною архітектурно-будівельного інспекцією України видано дозвіл на виконання будівельних робіт № ІУ113171850865 за проєктом «Будівництво багатоповерхових житлових будинків з об'єктами соціально-побутового призначення на вул. Петра Радченка, 27-29 у Солом'яському районі м. Києва».
Відповідно до частин 1-3 статті 37 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» отримання дозволу на виконання будівельних робіт надає замовнику та генеральному підряднику чи підряднику (якщо будівельні роботи виконуються без залучення субпідрядників) право на виконання підготовчих робіт (якщо вони не були виконані раніше згідно з повідомленням про початок виконання підготовчих робіт) і будівельних робіт на об'єктах будівництва, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками або підлягають оцінці впливу на довкілля згідно із Законом України «Про оцінку впливу на довкілля». Дозвіл на виконання будівельних робіт видається органами державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі протягом десяти робочих днів з дня реєстрації заяви. Видача дозволу на виконання будівельних робіт здійснюється з використанням Реєстру будівельної діяльності.
Відповідно до абзацу 1 частини 2 статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (у редакції, яка діяла на момент видачі сертифіката про готовність об'єкта до експлуатації) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками, здійснюється на підставі акта готовності об'єкта до експлуатації шляхом видачі органами державного архітектурно-будівельного контролю сертифіката у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
З актів готовності об'єкта до експлуатації від 30.07.2021 щодо спірного об'єкта будівництва (перша черга будівництва - житловий будинок № 1, житловий будинок № 3, підземний паркінг з вбудованими ТП,РП-ТП, а також друга черга будівництва - семисекційний житловий будинок № 2) датою початку будівництва визначено - липень 2017 року.
Таким чином, відповідач, як замовник будівництва, повинен був звернутися у строк до 15.01.2020 включно до позивача із заявою про визначення розміру пайової участі щодо спірного об'єкта будівництва, та здійснити сплату такого внеску у строк до 06.09.2021 (дата видачі відповідних сертифікатів).
Щодо заперечень відповідача про те, що цей обов'язок ним було перекладено на третю особу, то суд зазначає наступне.
З матеріалів справи слідує, що 21.07.2016 між відповідачем та третьою особою були укладені договори № № 167/Ф, 168/Ф, 169/Ф, 170/Ф, 171/Ф, предметом яких є зобов'язання та права сторін по будівництву житлово-офісного комплексу з соціально-торгівельною інфраструктурою та підземним паркінгом на земельній ділянці орієнтованою площею 3,1131 га, кадастровий номер 8000000000:72:263:0002, що розташована по вул. Радченка, 27-29 у Солом'янському районі міста Києва.
Відповідно до пунктів 1.2 цих договорів позивач делегував третій особі частину функцій замовника будівництва, а третя особа зобов'язується на свій ризик за рахунок власних та залучених сил, коштів, матеріалів, засобів, техніки та устаткування забезпечити будівництво Об'єкта в цілому на земельній ділянці відповідно до проектної документації.
Згідно з пунктами 2.7 вказаних договорів третя особа самостійно на підставі укладених нею договорів сплачує пайовий внесок на розвиток соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва щодо Об'єкта.
Відповідно до частини 1 статті 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Зобов'язання не створює обов'язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов'язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора (частина 1 статті 511 ЦК України).
Частиною 1 статті 528 ЦК України передбачено, що виконання обов'язку може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства або суті зобов'язання не випливає обов'язок боржника виконати зобов'язання особисто. У цьому разі кредитор зобов'язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою.
Однак, згідно частини 2 статті 528 ЦК України у разі невиконання або неналежного виконання обов'язку боржника іншою особою цей обов'язок боржник повинен виконати сам.
Судом встановлено, і це не заперечується сторонами, що третя особа не уклала в установлені строки і порядку договір про пайову участь, а після скасування такого обов'язку у 2020 році, не звернулася до позивача із заявою про визначення розміру пайової участі щодо спірного об'єкта будівництва, і відповідно не здійснила сплату пайової участі на користь позивача в установлений законом строк, а тому відповідач зобов'язаний здійснити таку оплату самостійно.
Відтак, оскільки вказаний обов'язок відповідач не виконав, без достатньої правової підстави та за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури м. Києва, а тому зобов'язаний повернути ці кошти на підставі частини 1 статті 1212 ЦК України.
Досліджуючи питання розміру пайової участі відповідача у розвитку інфраструктури населеного пункту, судом враховано, що з метою вдосконалення порядку залучення, розрахунку розмірів і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва Київрада рішенням від 15.11.2016 № 411/1415 затвердила Порядок.
Відповідно до пункту 3.1 розділу ІІІ Порядку пайова участь є обов'язковим внеском, який замовник має сплатити до бюджету міста Києва, крім випадків, передбачених законами України та цим Порядком.
Згідно з пунктом 3.3 розділу ІІІ Порядку в усіх питаннях щодо залучення коштів пайової участі Київська міська рада виступає в особі Департаменту.
Пунктом 3.4 розділу ІІІ Порядку визначено, що Департамент є єдиним органом, уповноваженим здійснювати розрахунок пайової участі та укладання, зміну та розірвання договорів про пайову участь (з урахуванням особливостей інших положень цього Порядку).
Пайова участь сплачується замовником виключно грошовими коштами в повному обсязі до прийняття об'єкта будівництва / реконструкції в експлуатацію єдиним платежем або частинами за графіком, що визначається договором про пайову участь. Прийняття об'єкта в експлуатацію без сплати пайової участі в повному обсязі не звільняє замовника від обов'язку її сплати (пункт 4.3 Порядку).
Вказаний Порядок, зокрема, дає визначення основних понять (термінів), що вживаються в ньому, таких як «замовник», «нове будівництво» тощо, визначає орган, який здійснює залучення коштів пайової участь від імені Київської міської ради як органу місцевого самоврядування, окреслює обсяг прав і обов'язків такого органу під час розгляду звернень замовників будівництва, встановлює механізм взаємодії між ними.
Крім того, Порядок визначає методику проведення розрахунку розміру пайової участі для об'єктів різних типів.
Втрата чинності на підставі постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2024 р. у справі № 320/44099/23 рішеннями Київської міської ради № 460/8033 від 19 грудня 2019 року «Про внесення змін до Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва», № 908/9078 від 26 березня 2020 року «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 19 грудня 2019 року № 460/8033 «Про внесення змін до Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва» не спростовують повноважень позивача у питаннях залучення коштів пайової участі, визначених рішенням Київської міської ради № 411/1415 від 15 листопада 2016 року у редакції, чинній на час подання в суд указаного позову.
Доводи відповідача та третьої особи з цього приводу є безпідставними.
Як було встановлено судом вище, будівництво спірного об'єкту було розпочато у липні 2017 року, тобто до набрання чинності Законом України № 132-ІХ, ні відповідач, ні третя особа до позивача із заявою про укладення договору про пайову участь не зверталися, відповідно такий договір між сторонами до 1 січня 2020 року не укладався. Тому, відповідно до підпункту 4 пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-IX перерахування замовником об'єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету пайової участі (коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту) повинно було відбутися до прийняття такого об'єкта в експлуатацію.
Суд звертає увагу на те, що правові висновки щодо застосування норм права у правовідносинах щодо сплати коштів пайової участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Києва з урахуванням змін законодавства з 01.01.2020 містяться, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19, у постановах Верховного Суду від 23.05.2024 у справі № 915/149/23, від 20.07.2022 у справі № 910/9548/21, від 13.12.2022 у справі № 910/21307/21, від 20.02.2024 у справі № 910/20216/21, від 03.12.2024 у справі № 910/6226/23.
У контексті доводів відповідача та третьої особи, суд звертає увагу на те, що під час здійснення розрахунку пайової участі орган місцевого самоврядування керується приписами пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону №132-ІХ щодо розміру пайової участі, який, в свою чергу, визначається, зокрема, на підставі документів, наданих замовником будівництва. Верховний Суд у постанові від 07.09.2023 у справі №916/2709/22 зауважив про те, що відсутність звернення замовника будівництва з відповідною заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва на виконання вимог підпункту 3 абзацу 2 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-ІХ та ненадання ним передбачених цією нормою документів, не є перешкодою для самостійного визначення органом місцевого самоврядування розміру пайової участі на підставі наявних у нього документів із доведенням під час розгляду справи їх обґрунтованості.
У заяві про зміну предмету позову та зменшення розміру позовних вимог розмір пайової участі розраховано позивачем відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-ІХ, пункту 4.2 розділу IV Порядку та з урахуванням правових висновків викладених у постанові Верховного Суду від 03.12.2024 у справі № 910/6226/23, на підставі:
- технічного паспорту ТОВ «Київський центр інвентаризації» від 05.05.2021;
- довідки ТОВ «Київський центр інвентаризації» від 05.06.2020 № 1311 щодо показників на житловий, громадський чи виробничий будинок, господарські будівлі, захисні споруди;
- наказу Міністерства розвитку громад та територій України від 20.05.2021 № 119 «Про показники опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України».
Всього позивачем нараховано розмір пайового внеску на загальну суму 38450868,18 грн.
Розмір пайової участі проведено позивачем на підставі нормативно-правових актів, що були чинні на момент виникнення у замовника будівництва обов'язку щодо сплати пайового внеску (станом на момент введення спірних об'єктів будівництва до експлуатації).
Суд відхиляє доводи відповідача та третьої особи про те, що розрахунок повинен здійснюватися не на загальну площу будинку, а тільки на житлову площу приміщень, оскільки ці доводи суперечать положенням пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-ІХ, оскільки площа об'єктів вбудованих, вбудовано-прибудованих та прибудованих приміщень є невід'ємною частиною всього збудованого житлового будинку як цілісного об'єкта.
Доказів, що підтверджують наявність передбачених підпунктом 2 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-ІХ винятків з обов'язку сплати пайової участі, суду не надано, тому посилання з цього приводу є необгрунтованими.
Відповідно до вищевказаних документів, що містяться у матеріалах справи, загальна площа забудови (будинків) складає: 36823,2 кв.м (загальна площа житлових будинків № 1 та № 3) + 84709,6 кв.м (загальна площа житлового будинку № 2) = 121532,8 кв.м.
Загальна площа, яка не повинна враховуватися при визначенні розміру пайового внеску відповідно до Порядку складає: 4142,2 кв.м (площа паркінгу) + 322,8 кв. м. (загальна площа трансформаторної підстанції відповідно до акту готовності об'єкта до експлуатації від 30.07.2021) + 58,1 кв.м (загальна площа котельні) = 4523,1 кв.м.
Виходячи з наведеного розмір пайової участі за здійснену відповідачем забудову становить: 121532,8 кв.м (загальна плаща забудови) - 4523,1 кв.м (загальна площа, що не підлягає сплаті) = 117009,7 кв.м х 16408 грн (норматив) х 2% = 38397903,16 грн.
Частиною 1 статті 1212 ЦК України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачений частиною 2 статті 625 ЦК України обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми виникає виходячи з наявності самого факту прострочення, який у цій справі має місце з моменту безпідставного збереження відповідачем грошових коштів позивача (які відповідач повинен був перерахувати позивачу не пізніше прийняття відповідного об'єкта будівництва в експлуатацію).
Беручи до уваги зазначене, позивач правомірно вимагає від відповідача сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних, за період прострочення з 07.09.2021 до 03.09.2024, від простроченої суми.
Враховуючи те, що судом встановлено меншу суму пайового внеску, що підлягає до стягнення, то за перерахунком суду з відповідача підлягає до стягнення за вказаний вище період 17081733, 39 грн інфляційних втрат та 3447369,44 грн 3% річних.
Стосовно доводів відповідача та третьої особи, що позивачем було пропущено строки позовної давності для пред'явлення позову в частині інфляційних втрат та 3% річних, то суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Строк звернення до господарського суду - це строк, в межах якого особа, яка має право на позов, повинна звернутися до суду для захисту своїх прав у правових відносинах. Строк звернення до господарського суду обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Господарське процесуальне законодавство гарантує можливість захисту свої порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів.
Законом України № 540-IX від 30.03.2020, який набрав чинності 02.04.2020, доповнено розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України пунктом 12, за змістом якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID19), строки, визначені, зокрема, статтями 257, 258 цього Кодексу, продовжуювалися на строк дії такого карантину.
Карантин на всій території України, який було запроваджено з 12.03.2020, був відмінений з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 постановою Кабінетом Міністрів України від 27.06.2023 № 651.
Окрім того, у зв'язку зі запровадженням воєнного стану Законом № 2120-IX від 15.03.2022 в редакції Закону № 3450-IX від 08.11.2023 доповнено розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України пунктом 19, згідно з яким, у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений ЦК України, зупиняється на строк дії такого стану. Таким чином, з набранням чинності вказаними Законами, строк позовної давності згідно статті 257 ЦК України продовжено, а згодом зупинено.
У зв'язку із чим, позивачем станом на 13.05.2025 (дата подання заяви про зміну предмету позову) не пропущено строку позовної давності для звернення до суду із позовом в цій частині.
За таких обставин позов підлягає частковому задоволенню у вище вказаних сумах. У решті позову слід відмовити.
Інші доводи сторін та третьої особи наведені у наданих суду заявах по суті справи, письмових та усних поясненнях, судом розглянуті, але до уваги та врахування при вирішенні спору не приймаються, оскільки на результат вирішення спору не впливають.
Судові витрати відповідно до статті 129 ГПК України покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Виходячи з викладеного та керуючись статтями 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 ГПК України, суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Укрпромтеплиця» (03037, м. Київ, вул. Петра Радченка, 27-29; ідентифікаційний код 04414738) на користь Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36; ідентифікаційний код 04633423) 38397903 (тридцять вісім мільйонів триста дев'яносто сім тисяч дев'ятсот три) грн 16 коп. пайового внеску, 17081733 (сімнадцять мільйонів вісімдесят одну тисячу сімсот тридцять три) грн 39 коп. інфляційних втрат, 3447369 (три мільйони чотириста сорок сім тисяч триста шістдесят дев'ять) грн 44 коп. 3% річних, а також 707124 (сімсот сім тисяч сто двадцять чотири) грн 45 коп. судового збору.
У решті позову відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України, і може бути оскаржено в порядку та строк встановлені статтями 254, 256, 257 ГПК України.
Повне рішення складено 12.12.2025.
Суддя Р.Б. Сташків