ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
26.11.2025Справа № 910/5637/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Пукшин Л.Г., за участі секретаря судового засідання Рябокінь Є.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали господарської справи
за позовом Київської міської ради (01001, м. Київ, вул. Хрещатик 36, ідентифікаційний код 22883141)
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Райліт Трейдінг» (02225, м. Київ, вул. Ніколаєва, 7, ідентифікаційний код 41214778)
про витребування майна з чужого незаконного володіння,
за участю представників сторін:
від позивача: Юрченко Ю.В.
від відповідача: Татаріна Р.Г., Цибульський Р.М.
Київська міська рада (далі - позивач) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом, у якому просить суд витребувати з чужого незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «Райліт Трейдінг» на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської нежитлову будівлю загальною площею 108, 70 кв.м. на проспекті Володимира Маяковського, 4-А, зареєстровану за Товариством з обмеженою відповідальністю «Райліт Трейдінг» як нежитлова будівля, загальною площею 108, 10 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, проспект Володимира Маяковського 4-є (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1037112880000).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірний об'єкт нерухомого майна (нежитлова будівля загальною площею 108, 70 кв.м. на проспекті Володимира Маяковського, 4-А) згідно рішення Київської міської ради від 02.12.2010 №284/5096 зараховано до комунальної власності територіальної громади міста Києва, однак в подальшому, 11.10.2017 на підставі рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 10.08.2016 у справі №357/8138/16-ц такий зареєстровано (як нежитлова будівля, загальною площею 108, 10 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, проспект Володимира Маяковського, 4-є (реєстраційний номер об'єкт нерухомого майна 1037112880000)) на праві власності за Товариством з обмеженою відповідальністю «Райліт Трейдінг» що, в свою чергу, перейшло від Товариства з обмеженою відповідальністю «Райліт». Постановою Київського апеляційного суду від 09.10.2024 заочне рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 10.08.2016 у справі №357/8138/16-ц скасовано, при цьому суд встановив відсутність права власності на спірний об'єкт у Товариства з обмеженою відповідальністю «Райліт», що також підтверджено рішенням Господарського суду міста Києва від 14.01.2015 у справі №910/7990/14. Отже, за твердженням позивача, відсутні правові підстави для перебування спірного майна на праві власності відповідача, в зв'язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння.
07.05.2025 до відділу діловодства суду відповідачем подано заяву про залишення позову без руху у справі № 910/5637/25.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.05.2025 залишено позовну заяву Київської міської ради без руху, встановлено позивачу строк та спосіб усунення недоліків позовної заяви шляхом надання до суду документів на підтвердження доплати судового збору а також надання позивачем документів, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна.
21.05.2025 до відділу діловодства суду представником позивача подано заяву про усунення недоліків позовної заяви, у якій наведено додаткові пояснення щодо недобросовісності набувача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Райліт Трейдінг» та щодо підтвердження дійсної вартості спірного майна.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.05.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/5637/25, вирішено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 25.06.2025.
09.06.2025 відповідачем через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва подано відзив на позовну заяву.
20.06.2025 позивачем через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва подано відповідь на відзив.
24.06.2025 відповідачем через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва подано заперечення на відповідь на відзив.
25.06.2025 відповідачем через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва подано клопотання про відкладення розгляду справи та надання матеріалів справи для ознайомлення.
У підготовчому засіданні 25.06.2025 судом проголошено протокольну ухвалу про задоволення клопотання відповідача та відкладення підготовчого засідання на 06.08.2025.
06.08.2025 представником відповідача через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва подано клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із хворобою керівника Товариства з обмеженою відповідальністю «Райліт Трейдінг».
У підготовчому засіданні 06.08.2025 судом за результатами розгляду клопотання відповідача проголошено протокольну ухвалу про задоволення його клопотання та відкладення підготовчого засідання на 03.09.2025.
У судовому засіданні 03.09.2025 представником відповідача подано клопотання про долучення доказів, а саме довідку БТІ та фотокопії приміщення, яке надавалось в оренду, а також заявлено клопотання про поновлення строку для подачі таких доказів та надати товариству час для подачі додаткових доказів.
За результатами розгляду клопотання відповідача судом проголошено протокольну ухвалу про поновлення строків та долучення до матеріалів справи докази, встановлено строк для подачі додаткових доказів до 05.09.2025 включно та відкладено підготовче засідання на 17.09.2025.
08.09.2025 відділом діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва зареєстроване клопотання відповідача про долучення доказів (направлено поштовим зв'язком 04.09.2025)
Протокольною ухвалою від 17.09.2025 підготовче засідання було відкладено на 15.10.2025 та встановлено позивачу строк для подачі додаткових доказів до 08.10.2025.
09.10.2025 відділом діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва зареєстроване клопотання відповідача про долучення доказів (направлено поштовим зв'язком 07.10.2025), а саме копію висновку експерта за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи № 1038 від 15.12.2024, проведеної у рамках справи № 910/7990/14.
14.10.2025 позивачем через підсистему «Електронний суд» ЄСІТС подано заперечення на клопотання про долучення доказів.
У підготовчому засіданні 15.10.2025 судом була постановлена протокольні ухвали про задоволення клопотання відповідача про долучення доказів та долучено вказані докази до матеріалів справи та про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті у судовому засіданні 29.10.2025.
У судовому засіданні 29.10.2025 судом заслухано пояснення представника позивача, який позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити у повному обсязі.
Представник відповідача проти вимог заперечував з підстав наведених у відзиві а також зазнавши про суперечливу поведінку позивача, зважаючи на укладення між сторонами договору оренди земельної ділянки від 08.04.2024 № 271 та договору пайової участі у створенні і розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури. Копію договору оренди та довідку про виконання умов договору пайової участі представником відповідача надано суду для огляду.
У судовому засіданні 29.10.2025 оголошувалась перерва до 19.11.2025 та зобов'язано сторін надати оригінали договір оренди земельної ділянки та пайової участі.
17.11.2025 позивачем через підсистему «Електронний суд» ЄСІТС подано пояснення щодо укладення з відповідачем договору оренди земельної ділянки, цільове призначення якої - експлуатація і обслуговування спірного майна та договору пайової участі у створенні і розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва від 05.03.2019 № 19, укладеного між Відповідачем та Департаментом економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)
У судовому засіданні 19.11.2025 судом оглянуто оригінали договору оренди земельної ділянки від 08.04.2024 № 271 та договору пайової участі у створенні і розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури від 05.03.2019 № 19, вирішено залучити до матеріалів справи копії вказаних договорів, залучено до матеріалі справи пояснення позивача, досліджено докази та оголошено перерву до 26.11.2025.
У судовому засіданні 26.11.2025 судом заслухано заключні слова представника позивача, який просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі та представників відповідача, які просили суд відмовити у позові повністю.
У судовому засіданні 26.11.2025 оголошено вступну та резолютивну частини рішення на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.
Рішенням Київської міської ради №208/1642 від 27.12.2001 «Про формування комунальної власності територіальної громади міста Києва» був затверджений перелік об'єктів комунальної власності районів міста Києва згідно з додатками 2, 3,4 , 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11. З додатку 3-4 до вказаного рішення (позиція 181) вбачається, що сміттєзбірник на проспекті Маяковського, 4A було віднесено до комунальної власності Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації.
Рішенням Київської міської ради №284/5096 від 02.12.2010 «Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва» були затверджені переліки об'єктів права комунальної власності територіальної громади міста Києва згідно з додатками 1-10 цього рішення. Відповідно до додатку 3 вказаного рішення (позиція 260) сміттєзбірник на проспекті Маяковського Володимира, 4-A загальною площею 108,70 м2 було віднесено до комунальної власності.
У подальшому, рішенням Київської міської ради № 7/4819 від 09.09.2010 «Про питання організації управління районами в місті Києві» було ухвалено не утворювати районні у місті Києві ради та припинити з 31.10.2010 шляхом ліквідації районні в місті Києві ради, зокрема, Деснянську районну у місті Києві раду та виконавчі органи районних в місті Києві рад, зокрема, Деснянську районну у місті Києві державну адміністрацію. Також вказаним рішенням було визначено виконавчому органу Київської міської ради (Київській міській державній адміністрації) протягом місяця з дня набрання чинності цим рішенням подати на розгляд Київської міської ради пропозиції щодо прийняття у власність територіальної громади міста Києва нерухомого та рухомого майна, коштів, підприємств, установ, організацій та іншого майна районних у місті Києві рад та їх органів.
На виконання вказаного рішення Київської міської ради Виконавчим органом Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) було прийняте Розпорядження № 1112 від 10.12.2010 «Про питання організації управління районами в місті Києві», яким затверджені переліки підприємств, організацій та установ, майно яких було передано до сфери управління районних в місті Києві державних адміністрацій, згідно з додатками 1-10 цього розпорядження. У додатку 3 «Перелік підприємств, організацій та установ, майно яких віднесено до сфери управління Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації» вказано, що сміттєзбірник загальною площею 36,30 м2 за адресою проспект Маяковського Володимира, 4А включений до переліку майна комунальної власності, переданого у сферу управління територіальної громади міста Києва.
Київська міська рада, посилаючись на факт приналежності спірного майна - сміттєзбірника за адресою проспект Маяковського Володимира, 4А, загальною площею 108,7 м2 - до комунальної власності, вказувало, що мала намір здійснити державну реєстрацію права комунальної власності, проте отримала відмову в проведені реєстраційних дій від 05.11.2024 № 75915525 у зв'язку з тим, що право власності на спірне майно зареєстровано за іншим суб'єктом - ТОВ «Райліт Трейдінг».
На переконання позивача спірне майно перебуває у незаконному володінні ТОВ «Райліт Трейдінг», а тому Київська міська рада, з метою захисту своїх речових прав, звернулась із цим позовом до суду про витребування майна з чужого незаконного володіння в порядку статті 387 Цивільного кодексу України.
Свої позовні вимоги позивач також обґрунтовує тим, що заочним рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 10.08.2016 у справі № 357/8138/16-ц визнано право власності на спірне майно за Товариством з обмеженою відповідальністю «Райліт» та на підставі цього рішення суду проведено державну реєстрацію права власності ТОВ «Райліт» на спірне майно. У подальшому 11.10.2017 право власності на спірне майно зареєстровано за ТОВ «Райліт Трейдінг» на підставі вказаного рішення суду та акту приймання-передачі до статутного капіталу ТОВ «Райліт Трейдінг» від 16.03.2017 та протоколу Загальних зборів від 15.03.2017 № 9.
Київська міська рада звернулась до Київського апеляційного суду з апеляційною скаргою на вказане рішення суду, в якій зазначила, що ТОВ «Райліт» ніколи не було власником нежитлових приміщень за адресою: м. Київ, проспект Володимира Маяковського, 4-а, та відповідно до рішення Київської міської ради від 27.12.2001 № 208/1642 «Про формування комунальної власності територіальна громад районів міста Києва» та рішення Київської міської ради від 02.10.2010 № 284/5096 «Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва» власником вказаного майна є Київська міська рада.
Постановою Київського апеляційного суду від 09.10.2024 апеляційну скаргу Київської міської ради було задоволено, скасовано заочне рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 10.08.2016 та ухвалено у вказаній справі нове судове рішення, яким у задоволенні позову ТОВ «Райліт» про визнання права власності на нежитлові приміщення було відмовлено.
Київська міська рада, посилаючись на преюдиціальні обставини, встановлені постановою Київського апеляційного суду від 09.10.2024 у справі № 357/8138/16-ц, враховуючи що рішення Білоцерківського районного суду від 10.08.2016, яке стало підставою державної реєстрації права власності ТОВ «Райліт» та ТОВ «Райліт Трейдіг» на спірне майно скасовано, стверджувало про відсутність правових підстав перебування спірного майна у власності ТОВ «Райліт Трейдінг».
На спростування доводів позивача ТОВ «Райліт Трейдінг» у своєму відзиві зазначив, що за розпорядженням Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації № 581 від 31.05.2002 було закріплено на праві повного господарського відання за Комунальним підприємством «Житлорембудсервіс» майно згідно переліку, у т.ч. нежитлову будівлю, загальною площею 36,3 кв.м., яка знаходиться за адресою: м. Київ, пр. Маяковського, 4-А.
Розпорядженням Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації від 20.05.2003 № 51191 Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація враховуючи рішення комісії по розгляду питань щодо використання нерухомого майна (протокол № 6 від 04.04.2003) надано ТОВ «Райліт» в орендне користування нежитлове приміщення, що знаходиться по пр. Маяковського, 4а, загальною площею 36,3 кв.м для розміщення магазину- кафетерію.
20.05.2003 між Комунальним підприємством «Житлорембудсервіс» та ТОВ «Райліт» був укладений договір № 0707 оренди комунальної власності та надання комунальних послуг, відповідно до умов якого орендодавець на підставі розпорядження Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації від 20.05.2003 № 5111 передав, а орендар прийняв в оренду нежитлове приміщення (будівлю, споруду) за адресою: пр. Маяковського, 4 а, м. Київ, загальною площею 36,3 кв.м., в т.ч. на 1 поверсі - 36,3 кв.м. для розміщення магазину-кафетерію. Вказане приміщення було передано за актом приймання- передачі.
Листом № 08-1898 від 12.06.2003 Комунальне підприємство «Житлорембудсервіс» Деснянського району м. Києва на звернення генерального директора ТОВ «Райліт» Татаріної Р. Г. від 09.06.2003 за вих. № 29 повідомило, що КП «Житлорембудсервіс» не заперечує проти реконструкції за умови замовлення проектної документації та виконання робіт у відповідності до неї.
Листом № 06-01/134 від 14.07.2003 Управління комунальної власності Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації повідомило директора ТОВ «Райліт», що не заперечує на добудову та реконструкцію з переплануванням приміщення, що знаходиться по пр. Маяковського, 4-А в установленому законодавством порядку за кошти ТОВ «Райліт».
Крім того, листом № 06-01/127 від 09.07.2003 Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація повідомила директора ТОВ «Райліт», що управління комунальної власності району не заперечує на проведення реконструкції будівлі з прибудовою, що знаходиться по пр. Маяковського, 4а в установленому порядку за кошти ТОВ «Райліт.
Листом № 07/02-833 від 29.07.2003 Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації проінформувала ТОВ «Райліт», що райдержадміністрація не заперечує щодо реконструкції вищезазначеного приміщення за умови згоди власника будівлі, розробки проектно-кошторисної документації та затвердження її у встановленому порядку.
Відповідач стверджував, що 25.12.2003 між ТОВ «Райліт», як замовником, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-проектно-виробниче підприємство «Мітро», як підрядником, був укладений договір підряду № 78, відповідно до якого замовник доручив, а підрядник зобов'язався виконати у відповідності до умов даного договору будівельні роботи, а саме реконструкцію з прибудовою до орендованого приміщення за адресою: пр. Маяковського, 4а , м. Київ. Відповідно до акту прийому-передачі виконаних робіт від 09.04.2004 підрядник виконав будівельні роботи на суму 273 500,00 грн, а ТОВ «Райліт» прийняв виконані роботи та здійснив оплату.
01.01.2007 КП «Житлорембудсервіс», як орендодавець, та ТОВ «Райліт», як орендар, досягнули згоди щодо внесення змін до договору № 0707 про передачу майна комунальної власності територіальної громади Деснянського району м. Києва в оренду в частині терміну дії договору оренди та визначили що цей договір вступає в силу з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2007. При цьому об'єктом оренди було визначене майно за адресою пр. Маяковского, 4а, загальною площею 107,8 кв.м, для кафе-магазину -20,00 кв.м, для складу - 87,80 кв.м.
У подальшому, розпорядженням Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації № 215 від 16.03.2009 у зв'язку з закінченням робіт з перепланування нежитлової будівлі № 4а по пр. Маяковського затверджено акт прийняття в експлуатацію нежитлової будівлі № 4а по пр. Маяковського після перепланування. Внаслідок здійсненого перепланування загальна площа нежитлової будівлі становила 107,8 кв.м. в тому числі основна 107,8 кв.м. Цим розпорядженням Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація просила Київське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна внести зміни до поповерхового плану приміщення.
01.01.2010 між Комунальним підприємством «Житлорембудсервіс» та ТОВ «Райліт» був укладений договір № 0707 про передачу майна комунальної власності територіальної громади Деснянського району міста Києва в оренду, відповідно до умов якого орендодавець на підставі розпорядження Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації від 31 грудня 2009 року №1229 передав, а орендар прийняв в оренду нежитлове приміщення (будівлю, споруду) за адресою: пр. Маяковського 4а, загальною площею 103,80 кв.м., для магазину по продажу продтоварів з реалізацією горілчаних виробів - 20,00 кв.м, для складу - 83,80 кв.м.
Відповідач також зауважував, що у межах розгляду справи Господарського суду міста Києва № 910/7990/14 була проведена судова будівельно-технічна експертиза Київською незалежною судово-експертною установою. За наслідками вказаного експертного дослідження був складений висновок експерта № 1038 від 15.12.2014, в якому визначено, що ринкова вартість нежитлового приміщення, за адресою: м. Київ, пр. Маяковського, 4-А загальною площею 36,30 кв.м. до проведення ТОВ «Райліт» добудови та реконструкції з переплануванням становить 769 905,00 грн. Ринкова вартість нежитлового приміщення, за адресою: пр. Маяковського, 4-А, загальною площею 108,10 кв.м. після проведення ТОВ «Райліт» добудови та реконструкції з переплануванням становить 2 289 990 грн. Поліпшення виконані ТОВ «Райліт» в орендованому приміщенні за адресою: м. Київ, пр. Маяковського, 4-А, загальною площею 108,10 кв.м. є невід'ємними. Фактична вартість робіт та матеріалів, які понесені ТОВ «Райліт» при проведенні добудови та реконструкції з переплануванням орендованого приміщення, що розташоване за адресою: м. Київ, пр. Маяковського, 4-А, загальною площею 108,10 кв.м. в 2003 році становила 273 500,00 грн.
На підтвердження фактів проведення реконструкції ТОВ «Райліт» відповідачем до матеріалів були долучені копії декларації про початок виконання будівельних робіт ТОВ «Райліт» від 27.07.2015 № КВ 082152080610 та декларації про готовність до експлуатації об'єкта який належить до I-III категорії складності, зареєстрованого Департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції у місті Києві від 31.03.2016 № КВ 142160910040.
Надалі, 15.03.2017 було створено Товариство з обмеженою відповідальністю «Райліт Трейдінг» із засновниками - ОСОБА_1 та ТОВ «Райліт». У рахунок майнового внеску засновника ТОВ «Райліт» до статутного капіталу відповідача було передано майнове право користування приміщенням площею 108,1 кв.м. за адресою: 02217, проспект Маяковського Володимира, буд. 4-а, приміщення 1 . На підтвердження вказаних обставин відповідачем долучена до матеріалів справи копія рішення установчих зборів засновників ТОВ «Райліт Трейдінг», оформленого протоколом № 1 від 15.03.2017.
11.10.2017 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, м. Київ Новицькою Т. О. був внесений запис про право власності на нежитлову будівлю літ. «Б» загальною площею 108,1 кв.м., що розташована за адресою: м. Київ проспект Маяковського Володимира 4-а, під влаштування магазину за ТОВ «Райліт Трейдінг».
У подальшому на підставі Наказу Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 1459 від 14.11.2019 об'єкту нерухомого майна ТОВ «Райліт Трейдінг» (нежитловій будівлі магазину літ. «Б») на проспекті Маяковського Володимира, 4-А у Деснянському районі м. Києва, присвоєно поштову адресу: проспект Маяковського Володимира, 4-Є у Деснянському районі м. Києва.
На переконання відповідача наведені обставини та представлені докази спростовують доводи Київської міської ради про незаконне володіння спірним майном з боку ТОВ «Райліт Трейдінг».
Крім того, відповідач стверджував, що Київська міська рада належними та допустимими доказами не довела наявності у неї права розпорядження спірним майном та обрала не ефективний спосіб захисту права власності.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 06.04.2021 у справі № 925/642/19 та інших.
Згідно з частиною 1 статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Законодавець у частині 1 статті 321 Цивільного кодексу України закріпив норму, відповідно до якої право власності є непорушним. Непорушність права власності є конституційним принципом, закріпленим у статті 41 Основного Закону, а також у положеннях статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зміст права власності розкриває стаття 317 Цивільного кодексу України, відповідно до якої власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Тобто зміст права власності становить "тріаду" повноважень, а саме: право володіння jus possidendi", право користування "jus utendi" і право розпорядження "jus abutendi".
Право володіння - це правомочність власника, яка полягає в тому, що власник має право фактично володіти своєю річчю, тобто реальну можливість здійснення безпосереднього володарювання над нею. Цю правомочність власник може здійснювати не лише одноособово, а й передавати право володіння іншим особам, зберігаючи при цьому право власності на річ. Право користування полягає в тому, що власник має право вилучити з речі її корисні якості, одержувати доходи і прирощення від неї. Власник вправі відступити право користування іншим особам, зберігаючи за собою право власності. Право розпорядження - в тому, що власник може визначити правову долю речі, тобто відчужувати усіма дозволеними способами на користь інших осіб тощо. Здійснення права розпорядження річчю не повинне суперечити закону. Здійснення цієї правомочності власник може передати іншим особам.
Право власності на майно набувається учасниками цивільних відносин на підставах, що не заборонені законом.
За приписами статті 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Право власника на витребування майна від добросовісного набувача регулює стаття 388 ЦК України, відповідно до норми якої:
- якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (ч. 1 цієї статті);
- майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень (ч. 2 цієї статті);
- якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (ч. 3 цієї статті).
У спорах про витребування майна суд має встановити обставини незаконного вибуття майна у власника на підставі наданих сторонами належних, допустимих доказів. Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв'язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно). Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19.
Установлене в частині 2 статті 388 Цивільного кодексу України "обмеження віндикації" ґрунтується на авторитеті держави і суду, рішення якого як найважливіший акт правосуддя є обов'язковим до виконання на всій території України.
Отже, з огляду на спірні правовідносини, у цьому випадку витребування спірного майна на підставі статті 387 Цивільного кодексу України є можливими лише у разі доведення Київською міською радою того, що відповідач є недобросовісними набувачем спірного майна.
З наявної в матеріалах справи копії витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 03.12.2019 вбачається, що підставою для реєстрації права власності на спірний об'єкт нерухомого майна загальною площею 108,1 кв.м було заочне рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 10.08.2016 у справі № 357/8138/16-ц, акт підписання-передачі майна до статутного (складеного) капіталу ТОВ «Райліт Трейдінг», протокол Загальних зборів № 9 від 15.03.2017 та наказ про присвоєння поштової адреси № 1459 від 14.11.2019.
У підтвердження факту недобросовісного набуття ТОВ «Райліт Трейдінг» права власності на спірний об'єкт позивач посилався на обставини скасування Київським апеляційним судом заочного рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 10.08.2016 у справі № 357/8138/16-ц.
Водночас, відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з частинами 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Аналогічні правові висновки містяться в постанові Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17. Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.
Відповідно до частини четвертої статті 11 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.
Системно проаналізувавши наведене, суд дійшов висновку про помилковість беззаперечних тверджень позивача щодо недобросовісного набуття відповідачем права власності на спірний об'єкт лише з підстав скасування заочного рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 10.08.2016 у справі № 357/8138/16-ц. Такий висновок суду ґрунтується на тому, що Київська міська рада поза увагою залишила не тільки інші підстави набуття права власності, а й факт наявності у ТОВ «Райліт» права на оформлення права власності на спірний об'єкт нерухомого майна, засвідчений Деснянською районною у м. Києві державної адміністрації в пункті 2 рішення комісії, оформленого Актом від 16.03.2009, копія якого наявна в матеріалах справи.
При цьому судом враховані ті обставини, що до 31.10.2010 саме Деснянська районна у м. Києві державна адміністрація була належним розпорядником комунального майна, яким був спірний об'єкт нерухомого майна.
Більш того, суд критично оцінює доводи позивача щодо преюдиціальних обставин у постанові Київського апеляційного суду від 09.10.2024 у справі № 357/8138/16-ц в аспекті посилання на рішення Господарського суду міста Києва від 14.01.2015 у справі № 910/7990/14 та зазначає, що в силу приписів частини 7 статті 75 Господарського процесуального кодексу України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для господарського суду.
Добросовісність та недобросовісність характеризують насамперед ступінь обізнаності набувача про правомірність набуття майна в особи, яка немає права на його відчуження. Водночас такі категорії, як "добросовісність", яка належить до фундаментальних засад цивільного права (пункт 6 частина 1 стаття 3 Цивільного кодексу України), а також недобросовісність не можуть тлумачитися або застосовуватися формально, ґрунтуватися на припущеннях.
Добросовісність набувача презумується, тобто набувач буде вважатися добросовісним доки не буде доведено протилежне. Добросовісність дій набувача визначається судом у кожному конкретному випадку.
Поширеним є підхід, відповідно до якого добросовісним набувачем є особа, яка в момент набуття майна не знала і не могла знати, що майно придбане в особи, яка не мала права його відчужувати. Натомість недобросовісний набувач на момент відчуження спірного майна достеменно знав або міг знати, що річ відчужується особою, якій вона не належить і яка на її відчуження немає права.
Основними критеріями, які визначають добросовісність/недобросовісність набувача майна є такі категорії, як "знав/не знав", "міг знати/не міг знати".
За загальним правилом, під поняттям "знав" необхідно розуміти не лише безпосередню обізнаність особи в тому, що вона набуває майно в суб'єкта, який не наділений правом на його відчуження, а й водночас усвідомлення факту порушення своїми діями прав іншої особи. Що ж до поняття "міг знати", то воно характеризує недобросовісність того володільця (набувача), який хоч і не був безпосередньо інформований про відсутність у відчужувача права на відчуження майна, але, проявивши принаймні розумну обачність, міг знати про це.
На переконання суду Київська міська рада, набувши у 2010 році права розпорядження спірним об'єктом, як майном комунальної власності, мала не лише можливість (відкритість даних державних реєстрів на об'єкти права власності), але і обов'язок (позаяк право власності зобов'язує за статтею 319 Цивільного кодексу України) знати про стан своїх майнових прав. Відтак, саме з 2010 року позивач міг довідатись про порушення своїх речових прав та звернутись із відповідним позовом в суд за їх захистом.
Наведене вище в своїй сукупності засвідчує факт недоведеності Київською міською радою наявності всіх складових для застосування конструкції захисту речових прав на майно, регламентованої приписами статті 387 Цивільного кодексу України.
Крім того, поза розумним сумнівом залишається факт недоведеності позивачем самих характеристик об'єкту нерухомого майна, яке він просить витребувати у відповідача, зокрема зальної площі спірного об'єкту нерухомого майна.
Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частиною другою статті 4 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України № 18-рп/2004 від 01.12.2004 під охоронюваними законом інтересами необхідно розуміти прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам. Отже, охоронюваний законом інтерес є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд України у постанові від 21.10.2015 у справі №3-649гс15.
Особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено іншою особою та зазначає, які саме дії необхідні для відновлення порушеного права, в свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі, щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і, у разі встановлення порушеного права, з'ясувати чи буде воно відновлено у заявлений спосіб. Якщо в результаті розгляду справи виявиться, що порушення відсутнє чи обраний позивачем спосіб захисту не відповідає характеру порушеного права чи інтересу, суд має відмовити у позові.
Заінтересованість особи у вирішенні спору повинна мати правовий характер, який виявляється в тому, що рішення суду повинно мати правові наслідки для позивача (постанова Верховного Суду від 20.02.2019 у справі №522/3665/17).
Заінтересованість повинна мати об'єктивну основу. Юридична заінтересованість не випливає з факту звернення до суду, а повинна передувати йому. Тому для відкриття провадження у справі недостатньо лише твердження позивача, наведеного у позовній заяві, про порушення права, свободи або законного інтересу.
Ознаки, притаманні законному інтересу, визначені у рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 у справі № 1-10/2004. Поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом.
Законний інтерес, який підлягає судовому захисту, має такі ознаки: (а) має правовий характер, тобто перебуває у сфері правового регулювання; (б) пов'язанний з конкретним матеріальним або нематеріальним благом; (в) є визначеним. Благо, на яке спрямоване прагнення, не може бути абстрактним або загальним. У позовній заяві особа повинна зазначити, який саме її інтерес порушено та в чому він полягає; (г) є персоналізованим (суб'єктивним). Тобто належить конкретній особі - позивачу (на це вказує слово "її"). Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного суду в справі № 522/3665/17, та в справі № 810/1110/18.
Суд зазначає про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного захисту залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспоренення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об'єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб'єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається.
Київська міська рада, переслідуючи мету захисту свого речового права на спірний об'єкт нерухомого майна, залишила поза увагою факт надання належним органом - Деснянською районною у м. Києві державною адміністрацією своєї згоди на оформлення права власності на спірний об'єкт нерухомого майна ТОВ «Райліт».
При цьому суд відзначає, що у пункті 71 рішення у справі «Rysovskyy v. Ukraine» від 20.10.2011 ЄСПЛ зазначив, що принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити допущену в минулому «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися у нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Ризик будь-якої помилки державного органу має покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «належного урядування» може не лише покладати на державні органи обов'язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку.
На переконання суду ТОВ «Райліт Трейдінг» не може бути позбавлене набутого речового права на спірний об'єкт нерухомого майна через намір позивача виправити помилку, яка полягає в недотриманні обов'язку, передбаченого частиною 4 статті 319 Цивільного кодексу України.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що фактично Київською міською радою визнавався факт права власності відповідача на спірний об'єкт нерухомого майна шляхом прийняття пайового внеску ТОВ «Райліт Трейдінг» на підставі укладеного договору № 19 пайової участі у створенні і розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва від 05.03.20219. Крім того, у підтвердження факту виконання вказаного правочину відповідачем до матеріалів справи була долучена копія довідки про виконання умов договору пайової участі № 050/18-1794 від 11.03.2019.
Більш того, до матеріалів справи була долучена копія договору оренди земельної ділянки від 08.04.2024, укладеного між Київською міською радою, як орендодавцем, та ТОВ «Райліт Трейдінг». Відповідно до умов вказаного правочину орендодавець, на підставі рішення Київської міської ради від 13.07.2023 за № 7064/7105 передає, а Орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку, визначену цим договором, для експлуатації та обслуговування' нежитлової будівлі. У пункті 2.4 договору оренди земельної ділянки від 08.04.2024 зазначено, що на земельній ділянці розміщена нежитлова будівля «літ. Б» загальною площею 108,1 кв. м яка згідно з відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно належить на праві власності Орендареві (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1037112880000; номер відомостей речове право: 22849960 від 11.10.2017).
З огляду на вказане, суд поза розумним сумнівом вважає поведінку Київської міської ради суперечливою.
Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, та, що не відповідає попереднім заявам або поведінці однієї сторони, за умови, що інша розумно на них покладається (постанова Верховного Суду від 16 лютого 2022 року у справі № 914/1954/20).
Сама собою суперечлива поведінка не заборонена. Заборона суперечливої поведінки не покликана покарати особу, яка діє суперечливо. Право блокується через очевидну несправедливість, що в конкретних ситуаціях може виникати в результаті суперечливої поведінки (рішення ЄСПЛ від 17 січня 2013 року у справі «Карабет та інші проти України» («Karabet and others v. Ukraine»), заяви № № 38906/07 і 52025/07, пункт 276).
Відповідно до частини 1 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Разом з тим, суд відзначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункті 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, N 303-A, п. 29). Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.
З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
При цьому, суд зазначає, що іншим доводам сторін оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.
Згідно із статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи наведене, з'ясувавши повно і всебічно обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Київської міської ради задоволенню не підлягають. Належних доказів, які б у своїй сукупності дали підстави суду дійти протилежного висновку, позивачем не представлено.
За приписами статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати зі справи слід покласти на Київську міську раду.
Керуючись ст. ст. 129, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складене 12.12.2025.
Суддя Л. Г. Пукшин