вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua
28 листопада 2025 р. м. Ужгород Справа № 907/1083/25
Господарський суд Закарпатської області у складі судді Мірошниченка Д.Є., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Приватного підприємства "Р.О.С.-Будмонтаж", м. Світловодськ Кіровоградської області
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Інноватор Груп", м. Хуст Хустського району Закарпатської області
про стягнення 267 260,00 грн
Без повідомлення (виклику) учасників справи
Приватне підприємство "Р.О.С.-Будмонтаж" звернулося до Господарського суду Закарпатської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інноватор Груп" про стягнення 267 260,00 грн заборгованості за договором поставки нафтопродуктів №118 від 26.06.2025, обґрунтовуючи позовні вимоги неналежним виконанням відповідачем умов договору в частині оплати поставленого товару.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 907/1083/25 визначено головуючого суддю Мірошниченка Д.Є., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.09.2025.
Відповідно до частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.
Згідно з частиною 3 статті 12 ГПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Відповідно до пункту 2 частини 5 статті 12 ГПК України малозначними справами є, зокрема, справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до частини 2 статті 247 ГПК України у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції господарського суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Згідно з частиною 3 статті 247 ГПК України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідно до частини 5 статті 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Отже, виходячи з того, що справа № 907/1083/25 за ціною позову (до ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб) відноситься до малозначних справ, а обсяг та характер доказів у справі не потребують розгляду справи з повідомленням (викликом) сторін, така підлягає розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у порядку письмового провадження.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 29.09.2025 суд ухвалив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі, розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами; встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали та для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо така буде подана) - протягом семи днів з дня отримання відповіді на відзив; встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив протягом п'яти днів з дня отримання відзиву на позов.
Згідно з частиною 5 статті 176 ГПК України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Судом встановлено, що ухвала суду про відкриття провадження від 29.09.2025 була направлена відповідачу до його електронного кабінету, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа та така отримана 29.09.2025.
Відповідач у встановлений судом строк не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданим йому процесуальним правом.
Згідно з частиною 2 статті 14 ГПК України учасник справи розпоряджається своїми правами на власний розсуд.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 4 статті 13 ГПК України України).
Суд вказує про те, що відповідач не був обмежений у своїх процесуальних правах надати відзив через канцелярію суду або шляхом його направлення на адресу суду поштовим відправленням, відтак, приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 ГПК України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими процесуальними правами, з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору, суд дійшов висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до частини 9 статті 165, частини 2 статті 178, частини 1 статті 202 ГПК України, а неподання відповідачем відзиву на позов не перешкоджає вирішенню справи по суті за наявними в ній матеріалами.
Судом також враховано, що згідно з приписами пункту 6.1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Відповідно до частини 4 статті 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
У частині 8 статті 252 ГПК України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з частиною 4 статті 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
26.06.2025 між Приватним підприємством "Р.О.С.-Будмонтаж" (далі також - постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інноватор Груп" (далі - покупець) було укладено договір поставки нафтопродуктів № 118 (далі також - договір).
Згідно з пунктом 1.1 договору постачальник зобов'язується поставити і передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти й оплатити нафтопродукти, іменовані надалі - товар, відповідно до умов цього договору й додатків до нього. Додатки до договору є його невід'ємною частиною.
Відповідно до пунктів 1.2, 1.3 договору номенклатура, кількість, ціна товару визначається сторонами за взаємною згодою на основі заявки покупця й зазначаються в підписаних сторонами специфікаціях та/або видаткових накладних, що є невід'ємною частиною договору. Остаточний загальний обсяг фактично переданого покупцю товару визначається згідно з видатковими накладними.
Розділом 3 договору унормовано умови поставки. Відповідно до пункту 3.4 договору постачальник забезпечує відвантаження партії товару, згідно з заявкою покупця в семиденний термін з моменту одержання передоплати за товар від покупця, або на інших умовах, погоджених сторонами.
Згідно з пунктом 3.5 договору місцем передачі товару є адреса, зазначена постачальником в товаротранспортній накладній згідно заявки покупця.
Пунктом 3.6 договору визначено, що перехід від постачальника до покупця права власності на товар, а також всіх ризиків відбувається в момент фактичної передачі товару. В разі передачі товару до здійснення передоплати, покупець залишається відповідальним за збереження товару та несе всі пов'язані з цим ризики з моменту фактичної передачі товару до повернення товару постачальнику або здійснення оплати в повному обсязі. Набуття права власності на товар, що був переданий покупцю до здійснення оплати в повному обсязі, відбувається після здійснення оплати за переданий товар в повному обсязі.
Відповідно до пункту 4.1 договору покупець зобов'язується оплатити товар на умовах 100% попередньої оплати партії товару. У випадку, якщо товар поставлено покупцю без попередньої оплати його вартості, покупець зобов'язаний сплатити постачальнику вартість товару протягом семи банківських днів з моменту його отримання. Датою здійснення оплати вважається дата зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника (пункт 4.2 договору).
Відповідно до пунктів 5.1 та 5.2 договору покупець здійснює приймання товару по кількості у відповідності до Інструкції "Про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску і обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і в організаціях України", затвердженої Наказом № 281/171/578/155 від 20.05.2008, за якістю - відповідно до Інструкції з контролювання якості нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої спільним Наказом Міністерства палива та енергетики України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики за №271/121 від 04.06.2007 у відповідності до діючого законодавства України.
На виконання умов договору, позивачем виставлені рахунки на оплату дизельного палива відповідачу: № 38 від 01.07.2025 на суму 455 040,00 грн, № 41 від 09.07.2025 на суму 1 100 100,00 грн, № 62 від 24.07.2025 на суму 682 560,00 грн, № 64 від 05.08.2025 на 455 040,00 грн та № 73 від 15.08.2025 на суму 227 520,00 грн, а всього на загальну суму 2 920 260,00 грн.
Відповідачем, в свою чергу, оплачено за виставленими рахунками 2 653 000,00 грн, на підтвердження чого матеріали справи містять платіжні інструкції № 1 від 04.07.2025 на 140 000,00 грн, № 6 від 09.07.2025 на 249 000,00 грн, № 48 від 24.07.2025 на 314 000,00 грн, № 7 від 25.07.2025 на 200 000,00 грн, № 134 від 25.07.2025 на 400 000,00 грн, № 10 від 28.07.2025 на 100 000,00 грн, № 54 від 30.07.2025 на 200 000,00 грн, № 57 від 04.08.2025 на 200 000,00 грн, № 159 від 07.08.2025 на 200 000,00 грн, № 173 від 15.08.2025 на 100 000,00 грн, № 65 від 19.08.2025 на 100 000,00 грн, № 1187 від 19.08.2025 на 250 000,00 грн, № 71 від 21.08.2025 на 100 000,00 грн, № 78 від 27.08.2025 на 100 000,00 грн.
Здійснення позивачем поставки, а також обсяг та вартість поставленого товару підтверджується підписаними сторонами видатковими накладними та товарно-транспортними накладними на відпуск нафтопродуктів (нафти) № 41 від 03.07.2025 обсягом 10 000 л вартістю 455 040,00 грн, № 45 від 09.07.2025 обсягом 25 000 л вартістю 1 100 100,00 грн та № 67 від 24.07.2025 обсягом 15 000 л вартістю 682 560,00 грн.
Однак, позивач стверджує, що відповідачем не виконано в повному обсязі зобов'язання з оплати поставленого йому товару у зв'язку з чим позивачем на адресу відповідача була надіслана вимога № 08/09 від 08.09.2025 про оплату заборгованості з актом взаємних розрахунків, яку відповідачем залишено без реагування, що і стало підставою для звернення Приватного підприємства "Р.О.С.-Будмонтаж" з даним позовом до суду.
Згідно з частиною 1 статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Як передбачено статтею 174 Господарського кодексу України (далі - ГК України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але які йому не суперечать.
Згідно зі статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами правочин є договором поставки.
В силу статті 712 ЦК України, частини 1 статті 265 ГК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Порядок та строки оплати товару у відносинах поставки врегульовано загальними норми статей 692 та 693 ЦК України.
Так, відповідно до частини 1 статті 693 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 692 ЦК України унормовано, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно зі статтею 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, при цьому зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 530 ЦК України обумовлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін ).
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (частина 2 статті 530 ЦК України).
При цьому, приписи частина 7 статті 193 ГК України та стаття 525 ЦК України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами статті 629 ЦК України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Як уже встановлено судом, сторони погодили, що оплата здійснюється на умовах 100% попередньої оплати партії товару. У випадку, якщо товар поставлено покупцю без попередньої оплати його вартості, покупець зобов'язаний сплатити постачальнику вартість товару протягом семи банківських днів з моменту його отримання.
В підтвердження здійснення поставки товару позивачем долучено до позовної заяви наступні документи: видаткові накладні та товаро-транспортні накладні на відпуск нафтопродуктів (нафти) № 41 від 03.07.2025 обсягом 10 000 л вартістю 455 040,00 грн, № 45 від 09.07.2025 обсягом 25 000 л вартістю 1 100 100,00 грн та № 67 від 24.07.2025 обсягом 15 000 л вартістю 682 560,00 грн.
Таким чином, позивачем здійснено поставку товару на загальну суму 2 237 700,00 грн. Доказів поставки товару за укладеним між сторонами договором в більшому обсязі матеріали справи не містять.
Відповідно до наданих позивачем платіжних інструкцій, з яких вбачається здійснення відповідачем оплат, останній сплатив позивачу 2 653 000,00 грн.
Таким чином, матеріалами справи не підтверджують наявності заборгованості у відповідача перед позивачем за поставлений товар за договором від 26.06.2025 № 118.
Надаючи оцінку іншим наявним в матеріалах справи доказам, а саме податковим накладним, квитанціям про реєстрацію податкових накладних, а також, доданій до листа вих.№ 04/09 від 04.09.2025, який направлявся позивачем на адресу відповідача, товаро-транспортній накладній № 79 від 15.08.2025, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ це - документ, який містить відомості про господарську операцію.
Видаткова накладна - це первинний обліковий документ, який підтверджує передачу товару від продавця до покупця. Її складає постачальник у момент фактичної передачі товару, і вона є доказом того, що товар передано у відповідній кількості та асортименті.
За змістом частини 1, 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Залежно від характеру господарської операції та технології обробки облікової інформації до первинних документів можуть включатися додаткові реквізити (печатка, номер документа, підстава для здійснення операції тощо). Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
Видаткова накладна, як первинний документ є доказом реальності здійснення господарської операції та підтверджує фактичну поставку товарів продавцем та їх отримання покупцем (аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 804/15389/15, від 26.03.2019 у справі № 925/291/18).
З врахуванням викладених положень законодавства, товарно-транспортна накладна є доказом факту перевезення (переміщення) товару, натомість факт передання товару та, відповідно, набуття права власності на нього має підтверджуватись видатковою накладною.
Таким чином, товарно-транспортна накладна № 79 від 15.08.2025 свідчать про переміщення товару на шляху перевезення, проте не свідчать про отримання товару саме відповідачем. В свою чергу, наявні у матеріалах справи податкові накладні свідчать про здійснення господарських операцій, однак на виконання умов яких правовідносин без наявності первинних документів встановити неможливо.
Отже, відсутність в матеріалах справи видаткових накладних на заявлену до стягнення суму заборгованості не може підтвердити передання позивачем товару відповідачу у відповідному розмірі.
Резюмуючи наведене, суд доходить висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявності у відповідача заборгованості за поставлений позивачем товар саме на виконання умов договору від 26.06.2025 № 118, а відтак у позові слід відмовити.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Положеннями статей 13-14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип диспозитивності, закріплений у статті 14 ГПК України, передбачає, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Частиною 1 статті 73 ГПК України унормовано, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, що досліджені судом, а відтак, розглянувши спір на підставі поданих учасниками доказів, суд дійшов висновку про безпідставність заявлених позивачем позовних вимог, що, в свою чергу, є підставою для відмови у задоволенні позову.
Розподіл судових витрат.
Судові витрати зі сплати судового збору на підставі статті 129 ГПК України покладаються судом на позивача у справі.
Керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 236, 238, 241, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні позову відмовити повністю.
Апеляційна скарга на рішення суду згідно статті 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.
Повне судове рішення складено, оформлено та підписано 12.12.2025.
Суддя Д. Є. Мірошниченко