вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua
12 грудня 2025 р. м. Ужгород Справа № 907/1024/25
Суддя Господарського суду Закарпатської області Худенко А.А.,
за участю секретаря судового засідання Маркулич Д.В.,
за позовом Управління соціального захисту населення Дубенської районної державної адміністрації, м. Дубно Рівненської області до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинь НП», с. Сторожниця Ужгородського району Закарпатської області про зобов'язання виконати в натурі умови Договору поставки №117 від 20.10.2023, а саме відпустити (заправити автомобілі) на АЗС відповідача по скретч-карках, а в разі неможливості виконати в натурі - повернути кошти за неотриманий товар в розмірі 27 560 грн та про стягнення пені у розмірі 4103,80 грн
Представники сторін, що з'явились у судове засідання:
від позивача (в режимі відеоконференції) - Мишляєва І.М., представник в порядку самопредставництва
від відповідача - не з'явився
Управління соціального захисту населення Дубенської районної державної адміністрації звернулось із позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинь НП», с. Сторожниця Ужгородського району Закарпатської області про зобов'язання виконати в натурі умови Договору поставки №117 від 20.10.2023, а саме відпустити (заправити автомобілі) на АЗС відповідача по скретч-карках, а в разі неможливості виконати в натурі - повернути кошти за неотриманий товар в розмірі 27 560 грн та про стягнення пені у розмірі 4103,80 грн.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи визначено головуючого суддю Худенка А.А., про що вказано у протоколі автоматизованого розподілу судової справи між суддями.
Ухвалою суду від 12 вересня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження.
Ухвалою суду від 13.11.2025 призначиног судове засідання по розгляду справи №907/1024/25 в порядку спрощеного позовного провадження з викликом уповноважених представників сторін спору на 09 грудня 2025 року
У судове засідання 09.12.2025 відповідач явку уповноважених представників сторін не забезпечив, причин неявки суду не повідомив.
09.12.2025 суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення. Ухвалення та проголошення судового рішення відкладено на 12.12.2025.
Позиція позивача.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за Договором про закупівлю товарів. Так між Управлінням соціального захисту населення Дубенської районної державної адміністрації та Товариством з обмеженою відповідальністю «Волинь НП» укладено договір № 117 від 20.10.2023 року про закупівлю товару, а саме дизельного палива,
З 01 січня 2025 року по час розгляду справи Товариство з обмеженою відповідальністю «Волинь НП» припинив здійснювати відпуск дизельного палива за паливними картками на усіх свої АЗС.
Станом на дату розгляду справи непоставленими залишились 530 літрів дизельного палива на суму 27 560,00 гривень, стягнення яких і є предметом даної позовної заяви.
Позивач просить:
1. Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Волинь НП», код ЄДРПОУ 44858321, Закарпатська область, Ужгородський район, село Сторожниця, вул. Молодіжна, 9, виконати в натурі умови договору поставки №117 від 20.10.2023 року, а саме відпустити (заправити автомобілі) управління соціального захисту населення Дубенської районної державної адміністрації на АЗС відповідача по скретч-карткам , а в разі неможливості виконати в натурі - повернути кошти за неотриманий товар в сумі 27 560,00 грн, код ЄДРПОУ - 03195381, Рівненська область, Дубенський район, місто Дубно, вул. Данила Галицького, 26.
2. Стягнути із Товариство з обмеженою відповідальністю «Волинь НП» на користь Управління соціального захисту населення Дубенської районної державної адміністрації судові витрати у розмірі 3 028,00 грн.
3. Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинь НП» на користь Управління соціального захисту населення Дубенської районної державної адміністрації пеню у розмірі 4103,80 грн. за період з 01.01.2025 по 30.06.2025 року.
Позиція відповідача.
Відповідач, належним чином повідомлений про розгляд справи, відзиву на позовну заяву в порядку ст. 165, 251 Господарського процесуального кодексу України та письмово висловленої позиції щодо розгляду даної справи за правилами спрощеного позовного провадження не надав, про причини невиконання вимог суду не повідомив. Із заявами, клопотаннями до суду не звертався.
Враховуючи, що про розгляд справи відповідач був повідомлений своєчасно та належним чином (ухвали суду були доставлені до його електронного кабінету в підсистемі «Електронний суд» ЄСІТС), суд дійшов висновку, що він мав час та можливість надати свої заперечення із приводу предмета спору, а також докази, які мають значення для розгляду справи по суті.
Відповідно до правової доктрини та ст. 2 та ст. 14 ГПК України суд керується засадами диспозитивності при здійсненні господарського судочинства.
Учасникам справи процесуальний закон покладає тягар доказування на сторони, надаючи їм право виявляти процесуальну активність та ініціативу у розвитку процесу для досягнення мети правосуддя.
Кожна сторона справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).
Відтак, відповідно до положень ч. ч. 8, 9 ст. 165, ч. 1 ст. 251 ГПК України у зв'язку з ненаданням відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами справи, яких суд вважає достатніми для ухвалення судового рішення.
Суд виходить з презумпції правомірності підстав виникнення правовідносини та правильності наведених позивачем обставин, оскільки відповідач, не зважаючи на вимоги господарського суду, без поважних причин відзиву не подав та не заперечив обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги.
Відповідач згідно правил ст. 165 ГПК України позбавляється права заперечувати проти таких обставини під час розгляду справи по суті.
ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ. ПРАВОВА ОЦІНКА ТА ВИСНОВКИ СУДУ. ЗАКОНОДАВСТВО, ЩО ПІДЛЯГАЄ ЗАСТОСУВАННЮ ДО СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН.
Між Управлінням соціального захисту населення Дубенської районної державної адміністрації та Товариством з обмеженою відповідальністю «Волинь НП» укладено договір № 117 від 20.10.2023 року про закупівлю товару, а саме дизельного палива, згідно з умовами якого, Товариство з обмеженою відповідальністю «Волинь НП» зобов'язалося передати Управлінню соціального захисту населення Дубенської районної державної адміністрації 1000 літрів дизельного палива на загальну суму 52 000,00 грн., а Управління соціального захисту населення Дубенської районної державної адміністрації в свою чергу - прийняти і оплати цей товар.
Відпуск палива мав здійснюватися шляхом заправки автомобілів по скретч - картках (паливних картках) на АЗС Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинь НП».
Термін дії паливних карток - необмежений.
Управління соціального захисту населення Дубенської районної державної адміністрації 20 жовтня 2023 року здійснило в повному обсязі оплату товару - 1000 літрів дизельного палива, сплативши Товариству з обмеженою відповідальністю «Волинь НП» 52 000,00 грн., що підтверджують платіжні доручення № 27 від 20 жовтня 2023 року та № 28 від 20 жовтня 2023 року.
В період з 20 жовтня 2023 року по час розгляду справи Управлінням соціального захисту населення Дубенської районної державної адміністрації за вказаним договором отримано 470 літрів дизельного палива на суму 24 440,00 грн.
З 01 січня 2025 року по час розгляду справи Товариство з обмеженою відповідальністю
«Волинь НП» припинив здійснювати відпуск дизельного палива за паливними картками на усіх свої АЗС.
Із копії інвентаризаційного опису запасів від 26 листопада 2025 року та скан - копій талонів ДП (дизельне паливо) 20 літрів - в кількості 20 штук та 10 літрів - в кількості 10 штук вбачається наявність таких і не використаних в позивача.
Отже станом на дату розгляду справи непоставленими 530 літрів дизельного палива на суму 27 560,00 гривень.
03 березня 2025 року Управління соціального захисту населення Дубенської районної державної адміністрації направило лист з проханням в найкоротший термін повідомити про можливість отримати дизельне паливо на решту не використаних довірчих документів скретч - карток або вирішити питання повернення коштів невикористаної вартості довірчих документів скретч - карток в сумі 27 560,00 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Волинь НП» лист від 03 березня 2025 року № 651/01-15/25 залишив без розгляду.
29 квітня 2025 року Управлінням соціального захисту населення Дубенської районної державної адміністрації направлено претензію Товариству з обмеженою відповідальністю «Волинь НП» про поставку недоотриманої кількості дизельного палива на суму 27 560,00 грн. (530 літрів), що підтверджується фіскальним чеком АТ Укрпошти від 30.04.2025 року.
Згідно пункту 7.2 договору № 117 від 20 жовтня 2023 року за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань за цим договором, сторони несуть відповідальність шляхом сплати пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаного стороною зобов'язання за кожен день прострочення.
На суму боргу нараховано пеню:
- за період з 01.01.2025 по 23.01.2025 року: 27 560,00 грн.*2*13,5%/365*23 дні - у розмірі 468,90 грн.;
- за період з 24.01.2025 по 06.03.2025 року: 27 560,00 грн.*2*14,5%/365*42 дні - у розмірі 919,67 грн.;
- за період з 07.03.2025 по 17.04.2025 року: 27 560,00 грн.*2*15,5%/365*42 дні - у розмірі 983,10 грн.
- за період з 18.04.2025 по 30.06.2025 року: 27 560,00 грн.*2*15,5%/365*74 дні - у розмірі 1732,13 грн.;
Усього нараховано пені у розмірі: 4103,80 грн.
Таким чином за період з 01.01.2025 по 30.06.2025 року пеня складає 4103, 80 грн.
Відповідно п. 5.3 договору №117 від 20.10.2023 року умовами поставки товару - самовивезення. Покупець зобов'язується отримати товар на АЗС до закінчення терміну дії довірчого документу, який зазначений на довірчому документі.
Управлінням соціального захисту населення Дубенської районної державної адміністрації свої зобов'язання щодо оплати за Товар виконано.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Волинь НП» не виконало покладені на нього договором, а саме п. 1.1., 1.3., 2.1., 6.3. договору, та приписи ст. 662 ЦКУ обов'язки і не поставило Управлінню соціального захисту населення Дубенської районної державної адміністрації товар в повному обсязі, чим допустив порушення умов Договору.
Борг Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинь НП» перед Управлінням
соціального захисту населення Дубенської районної державної адміністрації
становить 27 560,00 грн. (530 літрів дизельного палива).
За положеннями ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України (який діяв на момент винекнення спірних правовідносин) господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Аналогічні за змістом норми містяться і в ст. 509, 526 Цивільного кодексу України.
До вимог господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з врахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Положеннями ст. 11 ЦКУ передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 202 ЦКУ).
Згідно положень ст. 509 ЦКУ зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ч. 1 ст. 526 ЦКУ).
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦКУ).
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦКУ).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ч. 1 ст. 610 ЦКУ).
Згідно ч. 1 ст. 612 ЦКУ боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 626 ЦКУ договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦКУ).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦКУ).
Згідно ст. 631 ЦКУ строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення, якщо інше не визначено законом або договором. Закінчення строку договору не звільняє сторін від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Нормою ст. 638 ЦКУ передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Суд зазначає, що відповідно до положень ст. 655 ЦКУ за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Предметом договору купівлі-продажу може бути майно (товар), яке є у продавця на момент укладення договору або буде створене (придбане, набуте) продавцем у майбутньому (ч. 1 ст. 656 ЦКУ).
Приписами ст. 662 ЦКУ передбачено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу (ст. 663 ЦКУ).
Обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару (ст. 664 ЦКУ).
У разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Якщо продавець відмовився передати річ, визначену індивідуальними ознаками, покупець має право пред'явити продавцеві вимоги відповідно до статті 620 цього Кодексу (ст. 665 ЦКУ).
Відповідно до положень ст. 689 ЦКУ покупець зобов'язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Покупець зобов'язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.
Згідно ст. 691 ЦКУ покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу. Відповідно до положень ст. 692 ЦКУ, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Відповідно до ст. 693 ЦКУ, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати (ч. 2 ст. 693 ЦКУ).
Приписами ст. 712 ЦКУ передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Судом встановлено, що між сторонами спору був укладений договір поставки. Предметом цього договору є продаж (поставка) постачальником (відповідачем) покупцеві (позивачу) товару, а саме: ПММ шляхом передачі паливних карток, а покупець зобов'язується - прийняти й оплатити такий товар відповідно до визначених цим договором умов.
Товар відпускається покупцеві на підставі наданих постачальнику паливних карток на АЗС.
Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати (ч. 2 ст. 693 ЦКУ).
Таким чином, оскільки відповідач (постачальник по договору) не виконав покладені на нього обов'язки згідно з договором, не поставив позивачеві (покупцю) вже оплачений товар, то позивач (покупець) має право вимагати повернення суми попередньої оплати згідно ч. 2 ст. 693 ЦКУ.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Положеннями статей 13-14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Частиною 1 ст. 73 ГПК України унормовано, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У відповідності до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Салов проти України» від 06.09.2005).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Надточий проти України» від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
У постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. також постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18).
За загальним правилом доказування тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову покладається на позивача, за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача. Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості для реалізації стандарту більшої переконливості (такі висновки містяться у постанові Верховного Суду від 21.09.2022 у справі №645/5557/16-ц).
Верховний Суд у постанові від 29.01.2021 у справі №922/51/20 зазначив про те, що реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Серявін та інші проти України» вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Окрім того, суд враховує висновки в рішенні ЄСПЛ у справі «Проніна проти України», в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Лише той факт, що суд окремо та детально не відповів на кожний аргумент, представлений сторонами, не є свідченням несправедливості процесу (рішення ЄСПЛ у справі «Шевельов проти України»).
Статтею 26 Віденської конвенції «Про право міжнародних договорів» 1969 р. закріплено, що «кожен чинний договір є обов'язковим для його учасників і повинен добросовісно виконуватись» (pacta sunt servanda).
Також положеннями статті 27 Конвенції про право міжнародних договорів закріплено, що учасник не може посилатися на положення свого внутрішнього права як виправдання для невиконання ним договору.
Принцип pacta sunt servanda в Україні закріплений ст.1 Закону України «Про міжнародні договори України».
Крім того, він міститься в статті 629 Цивільного кодексу України, якою встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Касаційний господарській суд у справі №910/22752/17 звернув увагу, що, укладаючи основний договір, сторони спору мали право очікувати, що все, обумовлене укладеним між ними правочином, буде виконано контрагентом зацікавленої сторони.
Позивач просить. зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Волинь НП», виконати в натурі умови договору поставки №117 від 20.10.2023 року, асаме відпустити (заправити автомобілі) управління соціального захисту населення Дубенської районної державної адміністрації на АЗС відповідача по скретч-карткам, а в разі неможливості виконати в натурі - повернути кошти за неотриманий товар в сумі 27 560,00 грн
відповідно до ч. 5 ст. 238 ГПК України У резолютивній частині рішення зазначаються:
1) висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної із заявлених вимог;
2) розподіл судових витрат;
3) строк і порядок набрання рішенням суду законної сили та його оскарження;
4) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків сторін (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України.
Висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної із заявлених вимог не може залежати від настання або ненастання певних обставин (умовне рішення).
Отже закон вимагає, щоб рішення було безумовним, тобто не залежало від настання чи ненастання майбутніх обставин, на відміну від рішень, які можуть бути відстрочені чи змінені в частині виконання через певні умови (наприклад, зміна способу виконання), що регулюється процесуальними кодексами. Суд не може ухвалювати рішення, яке залежить від майбутніх подій (умов), але може змінювати спосіб виконання вже ухваленого, безумовного рішення.
Принцип безумовності означає, що судові рішення мають бути остаточними, обов'язковими та не містити залежності від майбутніх, невизначених обставин.
Суд зобов'язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав позивача, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій з боку відповідача, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити негайне поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам, призводити до потрібних (бажаних) позивачу результатів (наслідків); ухвалення судами рішень, які безпосередньо не призводять до необхідних змін в обсязі прав позивача або не гарантують забезпечення можливого примусового виконання судового рішення, не відповідає змісту цього поняття.
В судовому засіданні представник позивача вказала на відсутність палива, на яких управління соціального захисту населення Дубенської районної державної адміністрації мало отримати дизельне паливо.
Таким чином суд не може одночасно в одному рішенні ухвалити:
1) зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Волинь НП», виконати в натурі умови договору поставки №117 від 20.10.2023 року, асаме відпустити (заправити автомобілі) управління соціального захисту населення Дубенської районної державної адміністрації на АЗС відповідача по скретч-карткам
2) та в разі неможливості виконати в натурі - повернути кошти за неотриманий товар в сумі 27 560,00 грн.
Тому у задоволені другої частини вказаної вимоги «…в разі неможливості виконати в натурі - повернути кошти за неотриманий товар в сумі 27 560,00 грн…» слід відмовити.
Щодо стягнення із Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинь НП» на користь
Управління соціального захисту населення Дубенської районної державної адміністрації пені у розмірі 4103,80 грн. за період з 01.01.2025 по 30.06.2025 року така вимога підлягає задоволеню.
Відповідно до ч. 9 ст. 129 ГПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Спір виник через недопоставку товару відповідачем.
Таким чином, судові витрати підлягають віднесенню на відповідача у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України в розмірі 3028 грн на відшкодування витрат зі сплати судового збору.
Керуючись ст. 11, 13, 14, 73 - 79, 86, 129, 210, 220, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України,
1. Позов задовольнити частково.
2. Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Волинь НП», (вул. Молодіжна, будинок 9, с. Сторожниця, Ужгородський район, Закарпатська область, код ЄДРПОУ: 44858321) виконати в натурі умови договору поставки №117 від 20.10.2023 року, а саме відпустити (заправити автомобілі) управління соціального захисту населення Дубенської районної державної адміністрації (вул. Данила Галицького, 26, м.Дубно, Рівненська обл, Код ЄДРПОУ 03195381) дизельним паливом в обсязі 530 (п'ятсот тридцять) літрів.
3. Стягнути з Товариство з обмеженою відповідальністю «Волинь НП», (вул. Молодіжна, будинок 9, с. Сторожниця, Ужгородський район, Закарпатська область, код ЄДРПОУ: 44858321) на користь управління соціального захисту населення Дубенської районної державної адміністрації ( вул. Данила Галицького, 26, м.Дубно, Рівненська обл, код ЄДРПОУ 03195381), пеню у розмірі 4103,80 грн.(чотири тисячі сто три гривні 80 коп) за період з 01.01.2025 по 30.06.2025 року а також суму 3028 грн (Три тисячі двадцять вісім гривень) на відшкодування витрат по сплаті судового збору.
4. На підставі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду, згідно зі ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.
5. Вебадреса сторінки на офіційному вебпорталі судової влади України в Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по даній справі, - ://court.gov.ua/fair/sud5008/ або http://www.reyestr.court.gov.ua.
Повний текст рішення складено та підписано 12.12.2025
Суддя А.А. Худенко