вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua
19 листопада 2025 р. м. Ужгород Справа № 907/1102/23
Господарський суд Закарпатської області у складі судді Мірошниченка Д.Є., за участю секретаря судового засідання Піпар А.Ю.,
розглянувши справу у порядку загального позовного провадження
за позовом Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі філії "Відокремлений підрозділ "Енергоатом-Трейдинг" Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", м. Київ
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Закарпаттяенергозбут", м.Ужгород
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, м. Київ
про стягнення 49 988 989,86 грн (з урахуванням зменшення позовних вимог)
за участю представників:
позивача - Слівінська Н. І., представник в порядку самопредставництва - в режимі відеоконференції
відповідача - Боднар А.М., представник в порядку самопредставництва
третьої особи - не з'явився
Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Енергоатом-Трейдинг" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (далі - ДП НАЕК "Енергоатом") звернулося до Господарського суду Закарпатської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Закарпаттяенергозбут" (далі - ТОВ "Закарпаттяенергозбут"), в якому просило стягнути з відповідача 50 024 058,09 грн заборгованості, в тому числі: 10 377 064,08 грн - три проценти річних, 39 646 994,01 грн - інфляційні втрати.
Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Енергоатом-Трейдинг" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (далі - ДП НАЕК "Енергоатом") звернулося до Господарського суду Закарпатської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Закарпаттяенергозбут" (далі - ТОВ "Закарпаттяенергозбут"), в якому просило стягнути з відповідача 50 024 058,09 грн заборгованості, в тому числі: 10 377 064,08 грн - три проценти річних, 39 646 994,01 грн - інфляційні втрати.
Позов ДП НАЕК "Енергоатом" обґрунтовано тим, що позивач (продавець) належним чином виконав зобов'язання за договором купівлі-продажу електричної енергії постачальником універсальних послуг від 24.09.2021 № 65-150-SD-21-00418 та продав електричну енергію за період із квітня 2022 року до жовтня 2023 року. Водночас, починаючи з квітня 2022 року, ТОВ "Закарпаттяенергозбут" порушило встановлені додатковими угодами строки оплати за електричну енергію, відтак виникла заборгованість.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 17.02.2024 у справі №907/1102/23 замінено позивача у справі № 907/1102/23 ДП НАЕК "Енергоатом" його правонаступником - Акціонерним товариством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі філії "Відокремлений підрозділ "Енергоатом-Трейдинг" Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (далі - АТ НАЕК "Енергоатом").
Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 23.01.2025, яке залишене без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 26.03.2025 у справі №907/1102/23 позов АТ НАЕК "Енергоатом" задоволено частково.
Вирішено стягнути з ТОВ "Закарпаттяенергозбут" на користь АТ НАЕК "Енергоатом" три проценти річних у розмірі 8 297 596,71 грн, інфляційні втрати у розмірі 31 717 595,21 грн та судовий збір у розмірі 600 288,70 грн. В іншій частині позовних вимог АТ НАЕК "Енергоатом" відмовлено.
Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги АТ НАЕК "Енергоатом", виходив із того, що ТОВ "Закарпаттяенергозбут" зобов'язане сплачувати вартість отриманої електричної енергії незалежно від джерела надходження коштів та без огляду на їх надходження від попереднього учасника у ланцюгу взаємних розрахунків. Як установив суд першої інстанції, умовами пункту 6 додаткових угод до договору № 65-150-SD-21-00418 сторони визначили, що оплата вартості електричної енергії повинна здійснюватися у формі попередньої оплати за наведеним у попередньому розділі графіком.
Суд першої інстанції зазначив, що під час дії воєнного стану учасники ринку електричної енергії, на яких покладені спеціальні обов'язки, зобов'язані забезпечити виконання вимог наказу та інших нормативно-правових актів, які регулюють купівлю-продаж електричної енергії (пункт 1 наказу Міністерства енергетики України від 21.03.2022 № 132 "Про забезпечення купівлі-продажу електричної енергії постачальникам універсальних послуг в особливий період"). Як установив суд першої інстанції, за змістом наказу:
- ДП "НАЕК "Енергоатом" повинно спрямовувати кошти до ДП "Гарантований покупець" на оплату заборгованості за послугу із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів гарантованим покупцем за певний період та у конкретній сумі;
- ДП "Гарантований покупець" протягом одного робочого дня повинно спрямовувати отримані згідно з пунктом 1 цього алгоритму кошти за послугу із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів постачальником універсальних послуг;
- постачальники універсальних послуг протягом одного робочого дня з дати отримання кожного платежу від ДП "Гарантований покупець" згідно з пунктом 2 цього алгоритму повинні спрямувати до ДП "НАЕК "Енергоатом" отриману суму коштів за куповану електричну енергію за певний період постачання у певній сумі.
Суд першої інстанції також зазначив, що в подальшому Міністерство енергетики України вносило зміни та доповнення до наказу від 21.03.2022 № 132. Наведеними наказами визначалися суми коштів, які виділялися для здійснення розрахунків між сторонами, а також встановлювався обов'язок перерахувати ці кошти у визначені терміни (фактично негайно: щодо постачальників універсальних послуг - протягом одного робочого дня з дати отримання). Суд першої інстанції виснував, що такими наказами не встановлювалися інші строки оплати за укладеними між виробником та постачальниками універсальних послуг договорами купівлі-продажу електричної енергії.
Суд першої інстанції встановив, що станом на момент розгляду справи в суді заборгованість відсутня, проте ТОВ "Закарпаттяенергозбут" вартість електричної енергії сплачувало несвоєчасно. Як зазначив суд першої інстанції, з огляду на прострочення відповідачем внесення оплати за придбану електричну енергію, позивач здійснив нарахування трьох процентів річних у розмірі 10 377 064,08 грн та інфляційних втрат у розмірі 39 646 994,01 грн. Водночас суд першої інстанції зазначив, що позивач при визначенні періоду прострочення оплати І етапу (суми 64 273 363,92 грн) неправильно визначив період прострочення оплати для суми 35 414 623,52 грн, а саме 29.12.2022 - 18.01.2023 (визначив, що період прострочення складає 22 дні). Натомість суд першої інстанції встановив, що в цьому випадку прострочення в період 29.12.2022 - 18.01.2023 складає 21 день. При цьому суд першої інстанції встановив, що за інші періоди нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат проведено правильно. Відтак суд першої інстанції здійснив перерахунок сум трьох процентів річних та інфляційних втрат та дійшов висновку про те, що сума трьох процентів річних, яку слід стягнути, складає 10 371 995,89 грн, а сума інфляційних втрат, яку слід стягнути, - 39 646 994,01 грн.
Розглядаючи клопотання відповідача про зменшення розміру трьох процентів річних та інфляційних втрат на 99,99%, суд першої інстанції зазначив про обґрунтованість зменшення розміру належних до стягнення з відповідача трьох процентів річних та інфляційних втрат на 20%. За висновком суду першої інстанції, таке зменшення забезпечить збалансованість інтересів сторін.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції зазначив, що суд першої інстанції застосував дискрецію для вирішення питання щодо наявності підстав для зменшення розміру неустойки у цьому спорі. Як зазначив суд апеляційної інстанції, суд першої інстанції врахував індивідуальні обставини саме в цій справі, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, що узгоджуються з положеннями статті 233 Господарського кодексу України (далі - ГК України) і частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а також статей 86, 210, 237 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Тому апеляційний господарський суд виснував, що порушень судом першої інстанції як норм процесуального права так і норм матеріального права, які би слугували підставою для скасування обґрунтованого та законного рішення суду першої інстанції, немає.
Не погодившись із судовими рішеннями в частині відмови у задоволенні позовних вимог АТ НАЕК "Енергоатом" про стягнення трьох процентів річних у розмірі 2 074 399,18 грн та інфляційних втрат у розмірі 7 929 398,80 грн, АТ "НАЕК "Енергоатом" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою.
У касаційній скарзі АТ "НАЕК "Енергоатом" просило скасувати рішення Господарського суду Закарпатської області від 23.01.2025 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 26.03.2025 у справі № 907/1102/23 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення трьох процентів річних у розмірі 2 074 399,18 грн та інфляційних втрат у розмірі 7 929 398,80 грн; ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог АТ "НАЕК "Енергоатом" про стягнення інфляційних втрат у розмірі 7 929 398,80 грн, а в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення трьох процентів річних у розмірі 2 074 399,18 грн - передати справу на новий розгляд до Західного апеляційного господарського суду. В решті АТ "НАЕК "Енергоатом" просило рішення Господарського суду Закарпатської області від 23.01.2025 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 26.03.2025 у справі № 907/1102/23 залишити без змін.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26.08.2025 у справі № 907/1102/23 касаційну скаргу АТ "НАЕК "Енергоатом" задоволено частково, постанову Західного апеляційного господарського суду від 26.03.2025 та рішення Господарського суду Закарпатської області від 23.01.2025 у справі № 907/1102/23 в частині відмови у задоволенні позовних вимог АТ "НАЕК "Енергоатом" про стягнення трьох процентів річних у розмірі 2 074 399,18 грн та інфляційних втрат у розмірі 7 929 398,80 грн скасовано та передано справу № 907/1102/23 в цій частині на новий розгляд до Господарського суду Закарпатської області.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 907/1102/23 визначено головуючого суддю Мірошниченка Д. Є., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.09.2025.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 16.09.2025 суд постановив прийняти справу № 907/1102/23 до провадження, розгляд якої здійснювати у порядку загального позовного провадження, призначив підготовче засідання на 15.10.2025 о 10:00 год. та встановив сторонам у справі строк для подання до суду заяв по суті спору з урахуванням висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 26.08.2025 у цій справі.
02.10.2025 за вх.№ 02.3.1-02/8571/25 через підсистему "Електронний суд" до суду надійшов від відповідача відзив.
06.10.2025 за вх.№ 02.3.1-02/8661/25 через підсистему "Електронний суд" до суду надійшла від позивача відповідь на відзив.
10.10.2025 за вх.№ 02.3.1-02/8838/25 через підсистему "Електронний суд" до суду надійшли від відповідача заперечення на відповідь на відзив.
За результатами підготовчого засідання 15.10.2025 за участю уповноважених представників сторін судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження у справі № 907/1102/23, призначено справу до судового розгляду по суті на 05.11.2025 об 11:00 год.
В судовому засіданні 05.11.2025 судом оголошено перерву до 12.11.2025 об 11:30 год.
В судовому засіданні 12.11.2025 представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, представник відповідача проти позовних вимог заперечив з підстав, наведених у відзиві та запереченні на відповідь на відзив.
Судом встановлено, що зібраних в матеріалах справи доказів достатньо для з'ясування обставин справи і прийняття судового рішення, відповідно до статті 13 ГПК України, учасникам справи створювались необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
В судовому засіданні 12.11.2025 судом оголошено про перехід до стадії ухвалення рішення та відкладено проголошення скороченого рішення до 19.11.2025 на 09:45 год.
Відповідно до статті 240 ГПК України в судовому засіданні 19.11.2025 судом було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Як встановлено судами першої та апеляційної інстанції під час попереднього розгляду цієї справи, 24.09.2021 ДП "НАЕК "Енергоатом" (правонаступник - АТ "НАЕК "Енергоатом") (продавець) та ТОВ "Закарпаттяенергозбут", яке є постачальником універсальних послуг, (далі - ПУП) уклали договір № 65-150-SD-21-00-418 купівлі-продажу електричної енергії з постачальником універсальних послуг (далі також - договір).
Цей договір укладено відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії", Положення про покладення спеціальних обов'язків на учасників ринку електричної енергії для задоволення потреб побутових споживачів у процесі функціонування ринку електричної енергії, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.06.2019 № 483 (зі змінами) (пункт 1.1 договору).
Відповідно до пункту 2.1 договору продавець зобов'язаний продати, а ПУП зобов'язаний купити (прийняти та оплатити) електричну енергію (стандартний продукт BASE_M) для постачання побутовим споживачам ПУП.
Згідно з пунктом 4.3 договору оплата за електричну енергію здійснюється у формі попередньої оплати. ПУП оплачує вартість електричної енергії до початку періоду постачання у строки та у розмірі відповідно до умов додаткової угоди для періоду постачання.
Відповідно до пункту 4.6 договору оплату за куплену електричну енергію ПУП здійснює грошовими коштами в національній валюті, що перераховуються на банківський рахунок продавця, вказаний у розділі 13 цього договору, або на інший банківський рахунок продавця, про реквізити якого продавець повідомив електронним листом з накладенням КЕП керівника (уповноваженої особи) не менш, ніж за 2 (два) робочі дні до дати платежу з подальшим підтвердженням цього у письмовому вигляді.
Оплата за цим договором вважається належним чином здійсненою за умови оплати ПУП за електричну енергію на банківський рахунок продавця, що вказаний продавцем останнім. Датою отримання оплати вважається дата зарахування грошових коштів на банківський рахунок продавця.
Згідно з пунктом 4.9 договору після закінчення кожного розрахункового місяця у періоді постачання, сторони складають акт купівлі-продажу електричної енергії. Продавець не пізніше 2-го робочого дня після закінчення розрахункового місяця, в якому відбулася купівля-продаж електричної енергії, надсилає ПУП з накладенням кваліфікованого електронного підпису акт купівлі-продажу електричної енергії.
Суд першої та апеляційної інстанції у цій справі також установили, що додатковими угодами від 27.03.2022 № 7, від 29.04.2022 № 8, від 23.05.2022 № 9, від 23.06.2022 № 10, від 26.07.2022 № 11, від 25.08.2022 № 13, від 30.09.2022 № 14, від 29.10.2022 № 15, від 22.11.2022 № 16, від 28.12.2022 № 17, від 29.03.2023 № 20, від 27.04.2023 № 21, від 31.05.2023 № 22, від 22.06.2023 № 23, від 25.07.2023 № 24, від 25.08.2023 № 25, від 26.09.2023 № 26 до договору сторони погодили період постачання, вартість з ПДВ та обсяги електричної енергії, а також етапи оплати.
Відповідно до пункту 6 вказаних додаткових угод оплата за електричну енергію здійснюється у формі попередньої оплати. Для кожного розрахункового місяця ПУП здійснює оплату за куплену електричну енергію наступним чином: за 2 банківські дні до розрахункового місяця - у розмірі 20 (двадцяти) відсотків вартості електричної енергії, купленої у розрахунковому місяці; не пізніше 4-го числа (включно) розрахункового місяця - у розмірі 20 (двадцяти) відсотків вартості електричної енергії, купленої у розрахунковому місяці; не пізніше 10-го числа (включно) розрахункового місяця - у розмірі 20 (двадцяти) відсотків вартості електричної енергії, купленої у розрахунковому місяці; не пізніше 16-го числа (включно) розрахункового місяця - у розмірі 20 (двадцяти) відсотків вартості електричної енергії, купленої у розрахунковому місяці; не пізніше 22-го числа (включно) розрахункового місяця - у розмірі 20 (двадцяти) відсотків вартості електричної енергії, купленої у розрахунковому місяці.
Якщо граничний строк оплати припадає на святковий, вихідний чи інший неробочий день, то відповідний платіж повинен бути здійснений в наступний робочий день, що йде за датою такого платежу. Згідно з доданими позивачем актами купівлі-продажу електричної енергії продавець продав, а ПУП купив електричну енергію, що підтверджено наявними актами купівлі-продажу електричної енергії.
Суди першої та апеляційної інстанції під час попереднього розгляду цієї справи зазначили, що позивач на виконання умов укладеного договору поставив ТОВ "Закарпаттяенергозбут" електричну енергію протягом березня 2022 року - жовтня 2023 року в обсягах, визначених актами купівлі-продажу електричної енергії, та станом на час розгляду справи в суді заборгованість відсутня, проте ТОВ "Закарпаттяенергозбут" вартість електричної енергії сплачувало несвоєчасно, що підтверджується наявними в матеріалах справи інформаційною довідкою АТ "Ощадбанк" від 13.11.2023 № 16/2-09/79346/2023 за період з 01.03.2022 до 31.10.2023 та випискою з рахунку АТ "НАЕК "Енергоатом" в АТ "Укрексімбанк" за період із 01.03.2022 до 31.10.2023.
Спір у цій справі виник у зв'язку з наявністю чи відсутністю правових підстав для стягнення з ТОВ "Закарпаттяенергозбут" заборгованості у розмірі 49 988 989,86 грн.
Скасовуючи постанову Західного апеляційного господарського суду від 26.03.2025 та рішення Господарського суду Закарпатської області від 23.01.2025 у справі № 907/1102/23 в частині відмови у задоволенні позовних вимог АТ "НАЕК "Енергоатом" про стягнення трьох процентів річних у розмірі 2 074 399,18 грн та інфляційних втрат у розмірі 7 929 398,80 грн, та передаючи в цій частині справу на новий розгляд до Господарського суду Закарпатської області, Верховний Суд дійшов висновку щодо неправильного застосування положення статті 625 ЦК України та помилкового зменшення розміру трьох процентів річних та інфляційних втрат на 20% за клопотанням відповідача, а також порушення судами норми процесуального права, зокрема, статті 86, 236 ГПК України, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи в частині відмови у задоволенні позовних вимог АТ "НАЕК "Енергоатом" про стягнення трьох процентів річних у розмірі 2 074 399,18 грн та інфляційних втрат у розмірі 7 929 398,80 грн.
При цьому в іншій частині задоволених позовних вимог рішення суду першої інстанції від 23.01.2025 та постанова суду апеляційної інстанції від 26.03.2025 у цій справі не були предметом касаційного перегляду, а відтак набрали законної сили у встановленому порядку.
Такими чином, висновки Господарського суду Закарпатської області у рішенні від 23.01.2025 та Західного апеляційного господарського суду у постанові від 26.03.2025 у даній справі щодо наявності порушення ТОВ "Закарпаттяенергозбут" в частині взятих на себе зобов'язань зі своєчасної оплати вартості отриманої електричної енергії за зобов'язаннями березня 2022 року - жовтня 2023 року за договором №65-150-SD-21-00418, а відтак і порушення приписів наведених вище договірних умов, є чинними (рішення і постанова в цій частині в касаційному порядку не переглядалися), а відповідні обставини щодо наявності такого порушення, а також наведені відповідачем у відзиві та запереченні на відповідь на відзив доводи про протилежне, не підлягають повторній оцінці судом під час розгляду даного спору.
Щодо вимог про стягнення трьох процентів річних та втрат від інфляції.
Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
При цьому судом у розгляді доного спору враховується, що ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 21.05.2024 у цій справі задоволено клопотання позивача про зменшення позовних вимог від 05.02.2024 за вх. № 02.3.1-02/820/24, відповідно до якого позивачем зменшено розмір заявлених до стягнення з відповідача (боржника) трьох процентів річних з 10 377 064,08 грн до 10 341 995,85 грн у зв'язку із допущенням помилки у визначенні розміру трьох процентів річних за травень 2022 року та за грудень 2022 року.
Таким чином, подальший розгляд справи в частині стягнення з ТОВ "Закарпаттяенергозбут" трьох процентів річних (з урахуванням вже стягнутої судом суми трьох процентів річних у розмірі 8 297 596,71 грн) здійснюється з урахуванням заяви позивача про зменшення позовних вимог в цій частині.
Так, здійснивши перевірку поданого позивачем розрахунку позовних вимог (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог та вже стягнутої суми трьох процентів річних у розмірі 8 297 596,71 грн, а також інфляційних втрат у розмірі 31 717 595,21 грн), суд вважає розрахунок позивача арифметично вірним, а відтак правомірними, документально підтвердженими та обґрунтованими є вимоги про стягнення з відповідача трьох процентів річних у розмірі 2 044 399,14 грн та інфляційних втрат у розмірі 7 929 398,80 грн.
Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру трьох процентів річних та інфляційних втрат на 99,99%.
Розглядаючи заявлене відповідачем 05.02.2024 за вх.№ 02.3.1-02/9037/23 у відзиві на позов клопотання про зменшення на 99,99 % розміру нарахованих позивачем трьох процентів річних та втрат від інфляції суд враховує наступне.
За змістом частини 2 статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Такі висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19), від 07.02.2024 у справі № 910/3831/22 (провадження № 12-45гс23).
Інфляційні втрати та проценти річних є спеціальним видом цивільно-правової відповідальності за прострочення грошового зобов'язання і входять до складу такого зобов'язання (постанова об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18).
Законодавець в главі 24 ГК України врегулював загальні засади відповідальності учасників господарських відносин таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 (провадження № 12-79гс19) дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Водночас, в означеній постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 зроблено загальний висновок про можливість суду за певних умов зменшити розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, тоді як підстави для такого зменшення процентів річних суд повинен установлювати в кожному конкретному випадку.
Законодавство не містить переліку підстав для зменшення процентів річних. Такими підставами можуть бути, зокрема, дії боржника, спрямовані на належне виконання зобов'язання, ступінь вини боржника, міра виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, інші інтереси сторін, дії чи бездіяльність кредитора, очевидна неспівмірність заявленої суми процентів річних порівняно із сумою боргу, а також інші підстави, підтверджені конкретними обставинами справи.
Заявляти про наявність підстав для зменшення процентів річних та доводити, що вони підтверджуються конкретними обставинами справи, має саме боржник, а суд з огляду на наявні в матеріалах справи докази має надати оцінку обґрунтованості таких доводів та вирішити питання про можливість зменшення процентів річних.
Також при вирішенні питання про зменшення процентів річних суд має враховувати принципи розумності, справедливості, пропорційності та дотримуватись балансу між інтересами боржника і кредитора.
До того ж у постанові від 05.06.2024 у справі № 910/14524/22 (провадження № 12-4гс24) Велика Палата Верховного Суду зазначала, що зменшення судом заявлених до стягнення штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, є правом, а не обов'язком суду і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів.
З огляду на зазначені правові висновки Верховного Суду, враховуючи правову природу процентів річних як визначеної законом плати боржника за користування грошовими коштами кредитора, їх розмір може бути зменшено.
При цьому суд при визначенні розміру, до якого можна зменшити проценти річних, обмежений нормою частини другої статті 625 ЦК України, яка визначає, що боржник має сплатити кредитору три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) від простроченої суми.
Отже, саме три проценти річних є законодавчо встановленим розміром процентів річних, які боржник повинен сплатити у разі неналежного виконання грошового зобов'язання. Три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) є мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов'язання боржником. Тому зменшення судом процентів річних можливе лише до такого розміру, тобто не менше ніж три проценти річних.
Відтак нарахований позивачем у цій справі розмір процентів річних, який становить законодавчо встановлений розмір трьох процентів річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), не підлягає зменшенню судом, а клопотання відповідача у цій частині до задоволення не підлягає.
Означений висновок суду відповідає викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2025 у справі № 903/602/24 та враховується при прийнятті рішення у цій справі.
Окрім цього, в означеній постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2025 у справі № 903/602/24 в аспекті можливості зменшення інфляційних нарахувань наведено правову позицію, за якою інфляцією є знецінювання грошей і безготівкових коштів, що супроводжується ростом цін на товари і послуги (Методологічні положення щодо організації статистичного спостереження за змінами цін (тарифів) на спожиті товари (послуги) і розрахунку індексу споживчих цін, затверджені наказом Державного комітету статистики України від 14.11.2006 № 519).
Інфляційні втрати є наслідком інфляційних процесів в економіці, вони об'єктивно виникають унаслідок знецінення грошових коштів, а їх стягнення є компенсацією за понесені втрати.
Компенсація кредитору інфляційних втрат згідно з положеннями частини другої статті 625 ЦК України є мінімальною гарантією захисту його інтересів, яка забезпечує збереження цінності грошових коштів протягом прострочення оплати боржником відповідних товарів, робіт чи послуг.
Інфляційні втрати не є штрафними санкціями чи платою боржника за користування коштами кредитора, вони, як уже зазначалося, входять до складу грошового зобов'язання і є способом захисту майнового права та інтересу. Тому, на відміну від процентів річних, суд не може зменшити розмір інфляційних втрат, а відтак клопотання відповідача і у цій частині до задоволення не підлягає.
Варто зазначити, що наведена правова позиція є сталою у правозастосуванні та викладена, зокрема у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.10.2023 у справі № 904/4334/22, від 24.01.2024 у справі № 917/991/22, від 01.10.2024 у справі № 910/18091/23 та від 05.11.2024 у справі № 902/43/24, а також у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 13.03.2024 у справі №712/4975/22.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Положеннями статей 13-14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частина 5 статті 236 ГПК України).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія А, №303-А. пункт 29).
З огляду на викладене вище, суд вважає, що ним надано вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності інших обставин ніж ті, що досліджені судом, а відтак, зважаючи на зазначене вище, позовні вимоги як обґрунтовано заявлені, підтверджені належними та допустимими доказами підлягають до задоволення в заявленому розмірі.
Розподіл судових витрат.
Судові витрати позивача зі сплати судового збору (у відповідній частині) на підставі статті 129 ГПК України покладаються судом відповідача у справі.
Враховуючи наведене та керуючись статтями 2, 13, 42, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 80, 129, 236, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Закарпаттяенергозбут" (88000, м. Ужгород, вул. Жупанатська, 18, код ЄДРПОУ 41999833) на користь Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01032, м. Київ, вул. Назарівська, 3, код ЄДРПОУ 24584661) в особі філії "Відокремлений підрозділ "Енергоатом - Трейдинг" Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01032, Україна, місто Київ, вулиця Назарівська, будинок, 3, код ЄДРПОУ 42041573) 3% річних у розмірі 2 044 399,14 грн (два мільйони сорок чотири тисячі триста дев'яносто дев'ять гривень 14 коп.), інфляційних втрат у розмірі 7 929 398,80 грн (сім мільйонів дев'ятсот двадцять дев'ять тисяч триста дев'яносто вісім гривень 80 коп.) та судовий збір у розмірі 179 528,35 грн (сто сімдесят дев'ять тисяч п'ятсот двадцять вісім гривень 35 коп.) за розгляд справи в суді апеляційної інстанції, а також судовий збір у розмірі 239 371,14 грн (двісті тридцять дев'ять тисяч триста сімдесят одна гривня 14 коп.) за розгляд справи в суді касаційної інстанції.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
На підставі статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду згідно статті 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.
Повне судове рішення складено та підписано 11.12.2025.
Суддя Д. Є. Мірошниченко