61022, м. Харків, пр. Науки, 5
іменем України
12.12.2025р. Справа №905/928/25
Господарський суд Донецької області у складі судді Зельман Ю.С., розглянувши матеріали справи в порядку спрощеного провадження
за позовом Акціонерного товариства “АКЦЕНТ-БАНК» (49074, м. Дніпро, вул. Батумська, буд.11; код ЄДРПОУ 14360080)
до відповідача: Фізичної особи-підприємця Дмитрієва Дмитра Олександровича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 )
про стягнення 500 083,83 грн., з яких: 288 024,94 грн. - заборгованість за кредитом, 105 998,89 грн. - заборгованість за процентами, 90 060,00 грн. - заборгованість за винагородою, 1000,00 грн. - штраф (фіксована складова), 15 000,00 грн. - штраф (змінна складова), -
без повідомлення (виклику) учасників справи
Акціонерне товариство “АКЦЕНТ-БАНК» звернулось до Господарського суду Донецької області з позовом до Фізичної особи-підприємця Дмитрієва Дмитра Олександровича про стягнення 500 083,83 грн., з яких: 288 024,94 грн. - заборгованість за кредитом, 105 998,89 грн. - заборгованість за процентами, 90 060,00 грн. - заборгованість за винагородою, 1000,00 грн. - штраф (фіксована складова), 15 000,00 грн. - штраф (змінна складова).
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за кредитним договором №20.22.0000000937 від 01.12.2021 в частині своєчасного та в повному обсязі повернення кредиту, а також сплати відсотків за користування кредитом та винагороди, внаслідок чого виникли підстави для нарахування штрафу.
Ухвалою від 23.09.2025 прийнято позовну заяву та відкрито провадження по справі №905/928/25, яку вирішено розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 06.12.2022 №1364 "Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією" Наказом №376 від 28.02.2025 Міністерства розвитку громад та територій України затверджено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, що додається; визнано таким, що втратив чинність, наказ Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 №309 "Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією", зареєстрований Міністерством юстиції України 23 грудня 2022 року №1668/39004 (зі змінами).
Відповідно до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією вбачається, що Краматорська міська територіальна громада з 24.02.2022 є територією можливих бойових дій.
У зв'язку з викладеним, ухвалою суду від 25.09.2025 було витребувано у Міністерства соціальної політики України відомостей про реєстрацію в якості внутрішньо переміщеної особи Дмитрієва Дмитра Олександровича.
07.10.2025 на адресу суду від Міністерства соціальної політки України надійшов лист, згідно якого станом на 29.09.2025 в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб відсутня така інформація щодо запитуваної особи.
З метою повідомлення сторін про розгляд справи, ухвалу Господарського суду Донецької області про відкриття провадження у справі було направлено на адресу відповідача, яка міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. Разом із тим, вказана копія ухвали були повернута відділенням поштового зв'язку на адресу суду із відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою» (проставлена 13.10.2025).
Також судом було направлено відповідну ухвалу на адресу, зазначену у кредитному договорі, яка є місцем проживання відповідача, а саме 84301, Донецька область, м.Краматорськ, бульвар. Краматорський, буд. 2, кв. 44, рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. Разом із тим, вказана копія ухвали були повернута відділенням поштового зв'язку на адресу суду із відміткою «невірна адреса» (проставлена 03.12.2025).
Відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 29.03.2021 у справі № 910/1487/20 та врахована судом, направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, яким в даному випадку є суд (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17 (П/9901/87/18) та постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).
У разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (аналогічний правовий висновок викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.01.2020 у справі № 910/22873/17, від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19, від 17.11.2021 у справі № 908/1724/19 та від 01.03.2023 у справі №910/18543/21).
Отже, враховуючи, що ухвала від 23.09.2025 направлена відповідачу за адресою для листування/фактичного проживання і повернута поштою з відміткою “за закінченням терміну зберігання», з огляду на те, що отримання поштової кореспонденції, зокрема, за адресою для листування/фактичного проживання залежало виключно від волевиявлення та дій відповідача, за висновком суду, відповідач є таким, що повідомлений про розгляд справи належним чином.
Про хід розгляду справи відповідач також міг дізнатись з офіційного веб-порталу Судової влади України “Єдиний державний реєстр судових рішень»://reyestr.court.gov.ua/. Названий веб-портал згідно з Законом України “Про доступ до судових рішень» є відкритим для безоплатного цілодобового користування.
Також в матеріалах справи наявна телефонограма від 11.12.2025, зроблена помічником судді Фроловою Т.С., згідно якої у вказану дату не вдалося встановити зв'язок з Дмитрієвим Дмитром Олександровичем (телефон НОМЕР_2 ) та передати інформацію про рух справи №905/928/25.
Суд зазначає, що станом на дату винесення цього рішення у встановлений строк відповідачем не надано відзиву на позовну заяву, про причини та/або намір вчинити відповідні дії суд не повідомлено.
Відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з положеннями ст. 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України “Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-ІХ, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався.
В той же час, судом враховано, що ст.12-2 Закону України “Про правовий режим воєнного стану» передбачено, що в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.
Тобто, навіть в умовах воєнного стану конституційне право особи на судовий захист не може бути обмеженим.
Відповідно до ст. 26 Закону України “Про правовий режим воєнного стану» правосуддя на території, на якій уведено воєнний стан, здійснюється лише судами. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється.
З наведених приписів закону вбачається, що запровадження військового стану у країні не може слугувати самостійною та достатньою підставою для відтермінування вирішення спору (не здійснення розгляду справи).
Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту, з урахуванням основних засад (принципів) господарського судочинства, встановлених ст. 2 Господарського процесуального кодексу України.
У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
У рішенні від 03.04.2008 у справі “Пономарьов проти України» суд зазначив, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
При цьому, на осіб, які беруть участь у справі, покладається обов'язок демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду і не допускати свідомих маніпуляцій та ухилень від отримання інформації про рух справи.
На думку суду, враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позицій у справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом в межах наданих йому повноважень сторонам створені усі належні умови для надання доказів.
Крім того слід зазначити, що Господарський суд Донецької області знаходиться на території Харківської територіальної громади, яка з першого дня військової агресії перебуває під постійними ворожими обстрілами, які становлять загрозу життю та здоров'ю всіх учасників судового процесу. Окрім того, ворогом неодноразово вчинялися дії, спрямовані на руйнування об'єктів критичної інфраструктури регіону, що, зокрема, спричиняло тривале знеструмлення електричних мереж та вихід з ладу систем зв'язку та інтернету.
Такі обставини істотно уповільнили роботу суду, як щодо організаційно-технічного забезпечення судового процесу, так і щодо безпосереднього розгляду справи.
З урахуванням викладеного, за об'єктивних обставин розгляд даної справи був здійснений судом без невиправданих зволікань настільки швидко, наскільки це було можливим за вказаних умов, у межах розумного строку в контексті положень Господарського процесуального кодексу України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
За приписами ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
На думку суду, враховуючи належне повідомлення учасників справи про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику їх уповноважених представників, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за наявними матеріалами справи.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши обставини спору, доводи учасників судового процесу суд,
01.12.2021 між Фізичною особою-підприємцем Дмитрієвим Дмитром Олександровичем (далі - позичальник) та Акціонерним товариством “АКЦЕНТ-БАНК» (далі - банк) було укладено кредитний договір №20.22.0000000937 (далі - договір), за умовами п. 1.1 якого банк за наявності вільних грошових коштів зобов'язується надати позичальнику кредит у вигляді згідно з п. А.1 цього договору, з лімітом та на цілі, зазначені у п. А.2 цього договору, не пізніше 5 днів з моменту, зазначеного у третьому абзаці п. 2.1.2. цього договору, в обмін на зобов'язання позичальника щодо повернення кредиту, сплати процентів, винагороди, в обумовлені цим договором терміни.
Строковий кредит (далі - кредит) надається банком у безготівковій формі шляхом перерахування кредитних коштів на поточний рахунок позичальника з подальшим перерахуванням за цільовим призначенням.
Відповідно до п. 1.2 договору термін повернення кредиту зазначається у п.А.3 цього договору.
За приписами п. 1.3 договору усі істотні умови кредитування наведені у розділі А цього договору - “Істотні умови кредитування».
Згідно з п. А.1, А.2, А.3 Розділу А істотними умовами кредитування є вид кредиту - строковий кредит з лімітом у розмірі 300 000,00 (триста тисяч гривень нуль копійок) на поповнення обігових коштів, наданий у термін до 29.11.2024. Позичальник здійснює погашення кредиту та процентів щомісячно ануїтетними (однаковими платежами в розмірі та в строки згідно графіком платежів (Додаток №1 до цього договору).
Пунктом А.3 договору також передбачено, що згідно зі ст.ст. 212, 651 Цивільного кодексу України у випадку порушення позичальником будь-якого із зобов'язань, передбачених цим договором, банк на свій розсуд, починаючи з 31-го дня порушення будь-якого із зобов'язань, має право змінити умови цього договору, встановивши інший термін повернення кредиту. При цьому банк направляє позичальнику письмове повідомлення із зазначенням дати терміну повернення кредиту. У випадку непогашення позичальником заборгованості за цим договором у термін, зазначений у повідомленні, уся заборгованість, починаючи з наступного дня дати, зазначеної у повідомленні, вважається простроченою. У випадку погашення заборгованості у період до закінчення 30 днів (включно) з моменту порушення будь-якого зобов'язань, кінцевим терміном повернення кредиту є 29 листопада 2024.
Відповідно до п. А.6 договору сторони дійшли згоди, що за користування кредитом позичальник сплачує фіксовані проценти у розмірі 20,90% (двадцять цілих дев'яносто сотих) річних.
Згідно п.А.8 договору нарахування процентів за користування кредитом здійснюється щоденно, виходячи з фактичних залишків заборгованості за позичковим рахунком, фактичної кількості днів у місяці, 360 днів у році, та процентної ставки, передбаченої договором. При цьому день видачі та день повернення кредиту вважаються одним днем (метод визначення днів для нарахування процентів “факт/360»). Якщо ануїтетний платіж не буде здійснено у відповідну дату згідно з Графіком платежу, то заборгованість за кредитом та/або процентами вважається простроченою на наступний день.
Позичальник щомісячно сплачує банку винагороду за кредитне обслуговування у розмірі 0,79% (нуль цілих сімдесят дев'ять сотих) від суми зазначеної у п.А.2 цього договору ліміту у поточну дату сплати процентів. Сплата винагороди здійснюється у гривні. Розрахунок здійснюється щоденно. Нарахування сплати процентів здійснюється у дату сплати (п.А.10 договору).
Відповідно до п.п. 2.2.2-2.2.3. договору позичальник зобов'язується сплатити проценти за користування кредитом відповідно до п.п. 4.1, 4.2, 4.3 цього договору; повернути кредит у терміни, встановлені п.п.1.2, 2.2.14., 2.3.2. цього договору.
Згідно з пунктом 2.2.5. договору позичальник зобов'язується сплатити банку винагороду відповідно до п.п. 2.3.5, 4.4, 4.5, 4.6, 4.13 цього договору.
За умовами п. 4.1. договору за користування кредитом у період з дати списання коштів з позичкового рахунку до дати погашення кредиту, згідно з п.п. 1.2., 2.2.3, 2.2.14, 2.3.2, 2.4.1 цього договору, позичальник сплачує проценти у розмірі, зазначеному у п. А.6 цього договору. У випадку встановлення банком у порядку, передбаченому п. 2.3.12 цього договору, зменшеної процентної ставки, умови цього пункту вважаються скасованими з дати встановлення зменшеної процентної ставки.
Сплата процентів за користування кредитом, передбачених п. 4.1., 4.2. цього договору, здійснюється відповідно до п. А.8 цього договору. Якщо повне погашення кредиту здійснюється у дату, відмінну від зазначеної у цьому пункті, то останньою датою погашення процентів, розрахованих від попередньої дати погашення до дати фактичного повного погашення кредиту є дата фактичного погашення кредиту (п. 4.3 договору).
Згідно п. 4.5. договору постачальник сплачує банку винагороду за кредитне обслуговування згідно з п.А.10 цього договору.
Відповідно до п. 4.7. договору у випадку, якщо дата погашення кредиту та/або сплати процентів за користування кредитом, винагороди, неустойки згідно з цим договором припадає на вихідний або святковий день, зазначені платежі повинні бути здійснені у банківський день, що передує вихідному або святковому дню. Банківський день - день, у який банківські установи України відкриті для проведення операцій з переказу грошових коштів з використанням каналів каналів взаємодії з НБУ.
У випадку, якщо дата погашення кредиту та/або сплати процентів за користування кредитом, винагороди, неустойки згідно з цим договором припадає на вихідний або святковий день та позичальник має відкриті в банку поточні рахунки, позичальник має право в порядку та на умовах, передбачених п.п. 2.4.3, 2.4.4 цього договору, здійснити погашення кредиту та/або процентів за його користування у відповідний вихідний або святковий день.
Розрахунок процентів за користування кредитом здійснюється щоденно з дати списання коштів з позичкового рахунку до майбутньої дати сплати процентів та/або за період, який починається з попередньої дати сплати процентів до поточної дати сплати процентів. Розрахунок процентів здійснюється до повного погашення заборгованості по кредиту на суму залишку заборгованості по кредиту. Нарахування процентів та комісій здійснюється на дату сплати процентів, при цьому проценти розраховуються на непогашену частину кредиту за фактичну кількість днів користування кредитними ресурсами, виходячи з 360 днів на рік. День повернення кредиту в часовий інтервал нарахування процентів, не враховується (п.4.10.-4.11. договору).
Згідно п. 5.8 договору у випадку порушення позичальником термінів платежів по будь-якому із грошових зобов'язань передбачених цим договором, більш ніж на 30 днів, що спричинило звернення банку до судових органів, позичальник сплачує банку штраф, що розраховується за наступною формою: 1000,00грн +5% від суми встановленого у п.А.2 цього договору ліміту на цілі, відмінні від платежів для сплати за реєстрацію предметів застави у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна.
Пунктами 6.1.-6.3. договору передбачено, що він вважається укладеним з моменту його підписання сторонами. Цей договір у частині п. 4.4. цього договору набуває чинності з моменту підписання цього договору, в решті частин - з моменту надання позичальником розрахункових документів на використання кредиту у межах зазначених у них сум, та діє в обсязі перерахованих коштів до повного виконання зобов'язань сторонами за цим договором. Цей договір може бути змінений або розірваний за ініціативою однієї зі сторін у встановленому законом та цим договором порядку.
Додатком №1 до вказаного договору є “Графік погашення», який є невід'ємною його частиною, сторонами погоджено графік погашення, який містить такі складові: термін повернення частини кредиту та сплати процентів за відповідний розрахунковий період; розмір частини кредиту, що підлягає поверненню у відповідну дату, гривня; сума процентів, що підлягає сплаті у відповідну дату; сума комісійних винагород; кредит та проценти та комісія разом, гривня.
Як встановлено судом, відповідно до означеного графіку, відповідач взяв на себе зобов'язання з повернення кредиту частинами, починаючи з 01.01.2022 по 29.11.2024.
Вищезазначений договір та додаток №1 до нього підписані представниками сторін без зауважень.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач належним чином виконав свої зобов'язання в частині надання кредитних коштів відповідачу в сумі 300 000,00 грн., що підтверджується наявним в матеріалах справи меморіальним ордером.
Посилаючись на неналежне виконання відповідачем грошових зобов'язань за кредитним договором №20.22.0000000937 від 01.12.2021, внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 500 083,83 грн., з яких: 288 024,94 грн. - заборгованість за кредитом, 105 998,89 грн. - заборгованість за процентами, 90 060,00 грн. - заборгованість за винагородою, 1000,00 грн. - штраф (фіксована складова), 15 000,00 грн. - штраф (змінна складова), позивач звернувся з даним позовом до суду.
Оцінюючи позовні вимоги суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Згідно приписів ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
У п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України встановлено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договір, який в силу вимог ч. 1 ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст.626, ч.1 ст.628 Цивільного кодексу України).
За своєю правовою природою договір № 20.22.0000000937 від 01.12.2021 є кредитним договором, згідно з яким, за приписами ст. 1054 Цивільного Кодексу України, банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 Цивільного кодексу України, якщо інше не встановлено параграфом 2 і не випливає із суті кредитного договору.
Приписами ст. 1054 Цивільного кодексу України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 (“Позика»), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).
Відповідно до ст.1056-1 Цивільного кодексу України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (ст. 1048 Цивільного кодексу України).
Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Свої зобов'язання за кредитним договором № 20.22.0000000937 від 01.12.2021 позивач виконав та надав відповідачу кредит в розмірі 300 000,00 грн., що підтверджується меморіальним ордером №TR.20151919.246798.70198 від 01.12.2021.
Факт видачі кредиту підтверджуються матеріалами справи та не спростований позичальником.
Як зазначалось, пунктом А.3 договору № 20.22.0000000937 від 01.12.2021 встановлено термін повернення кредиту - 29.11.2024.
З наявної у матеріалах справи банківської виписки по рахунку відповідача та розрахунку заборгованості за спірним кредитним договором вбачається, що відповідачем вчинялись дії з повернення кредитних коштів, сплати процентів та комісій. Водночас повністю кредит повернуто не було, внаслідок чого у відповідача станом на 27.08.2025 утворилась заборгованість по тілу кредиту у розмірі 288 024,94 грн.
За таких обставин, приймаючи до уваги вищенаведене, з огляду на умови кредитного договору № 20.22.0000000937 від 01.12.2021, додатку №1 до нього (графік погашення), суд дійшов висновку, що термін повернення відповідачем кредиту є такими, що настав.
У зв'язку з викладеним суд задовольняє позовні вимоги в частині стягнення заборгованості по тілу кредиту в сумі 288 024,94 грн.
Розглядаючи позов в частині стягнення заборгованості за відсотками за користування кредитом в розмірі 105 998,89 грн. за період з 02.07.2022 по 31.01.2025 та заборгованості за комісією в розмірі 90 060,00 грн за період з 02.03.2022 по 31.03.2025, суд зазначає наступне.
Як вже зазначалося, відповідно до частини першої статті 1048 та частини першої статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Частиною 2 ст. 1056-1 Цивільного кодексу України встановлено, що розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
У постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 Велика Палата Верховного Суду вказала, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи в разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із ч. 2 ст. 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому вказано, що зі спливом строку кредитування припинилося право позивача нараховувати проценти за кредитом.
Суд зазначає, що відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані ч. 1 ст. 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов'язань, а не у випадку їх порушення.
Натомість наслідки прострочення грошового зобов'язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно їх не сплачує) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов'язання, за ч. 1 ст. 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення ст. 625 ЦК України.
За наведеним у ст. 625 ЦК України регулюванням відповідальності за порушення грошового зобов'язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов'язання покладається обов'язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені ст. 625 ЦК України, підлягають стягненню саме за наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов'язання.
Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов'язання за ч. 2 ст. 625 ЦК України, є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов'язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема, за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.
Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма ч. 1 ст. 1048 ЦК України й охоронна норма ч. 2 ст. 625 ЦК України не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та ч. 1 ст. 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання. Такий висновок сформульовано у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2010 у справі № 912/1120/16.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16 уточнила висновок, викладений в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 18.01.2022 у справі № 910/17048/17, про те, що з огляду на умови кредитного договору нарахування процентів за користування кредитом припиняється у день фактичного повернення кредиту незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів, таким висновком, що у разі порушення виконання зобов'язання щодо повернення кредиту за період після прострочення виконання нараховуються не проценти за "користування кредитом" (ст. 1048 ЦК України), а проценти за порушення грошового зобов'язання (ст. 625 ЦК України) у розмірі, визначеному законом або договором.
Крім того, Конституційний Суд України в рішенні від 22.06.2022 у справі №3-188/2020(455/20) вказав, що приписи ч. 2 ст. 625 ЦК України, речення ч. 1 ст. 1050 ЦК України та ч. 1 ст. 1048 ЦК України регулюють різні за змістом правовідносини, які не є взаємовиключними, адже за загальним правилом (ч. 1 ст. 622 цього Кодексу), якщо інше не встановлено в договорі або законі, застосування заходів цивільної відповідальності не звільняє боржника від виконання зобов'язань за договором у натурі.
Саме тому, що приписи ч. 2 ст. 625 ЦК України та ч. 1 ст. 1048 ЦК України регулюють різні за змістом відносини, які не є взаємовиключними, кредитор після прострочення повернення кредиту може вимагати як сплати процентів за прострочення виконання грошового зобов'язання (які нараховуються за ст. 625 ЦК України як наслідок неправомірної поведінки боржника), так і сплати кредиту та процентів за наданий кредит, нарахованих до настання строку повернення кредиту (які нараховуються за ст. 1048 ЦК України як наслідок правомірної поведінки сторін).
Відповідно до ч.ч.5, 6 ст.13 Закону України “Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Враховуючи умови кредитного договору № 20.22.0000000937 від 01.12.2021 відповідач мав обов'язок повернути всю заборгованість за договором до 29.11.2024.
24.02.2022 у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, Указом Президента України № 64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні» введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, в подальшому воєнний стан неодноразово було продовжено.
Пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст. 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.
Отже, з 24.02.2022 включно і до припинення воєнного стану в Україні, позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст. 625 Цивільного кодексу України в силу п.18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України.
Таким чином, враховуючи вищевикладене та те, що позичальник відповідно до пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, беручи до уваги те, що кінцевий термін погашення кредиту - 29.11.2024 (згідно умов кредитного договору), то належним є нарахування процентів за період до 29.11.2024 (включно), що складає 105 911,78 грн., при цьому нарахування позивачем процентів як плати за користування кредитом після визначеного договором терміну повернення кредиту, тобто після 29.11.2024 є безпідставним.
Вимоги позивача про стягнення з відповідача суми винагороди ґрунтуються на положеннях А.10 договору, згідно яких позичальник щомісячно сплачує банку винагороду за кредитне обслуговування у розмірі 0,79% від суми зазначеної у п.А.2 цього договору ліміту у поточну дату сплати процентів. Сплата винагороди здійснюється у гривні. Розрахунок здійснюється щоденно. Нарахування сплати процентів здійснюється у дату сплати.
Перевіривши заявлений позивачем до стягнення розмір винагороди в розмірі 90 060,00 грн., суд дійшов висновку про його помилковість з огляду на проведення розрахунку позивачем до 31.03.2025, а не до дати, по яку відповідач правомірно користувався кредитними коштами, тобто, до 29.11.2024, з огляду на що судом здійснено власний розрахунок, за яким розмір винагороди, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, становить 78 210,00 грн.
Щодо позовних вимог в частині стягнення штрафу в сумі 1000,00 грн. (фіксована складова) та в сумі 15 000,00 грн. (змінна складова) суд зазначає наступне.
Як вже зазначалося, згідно п.5.8. договору сторони погодили, що у випадку порушення позичальником термінів платежів по будь-якому із грошових зобов'язань передбачених цим договором, більш ніж на 30 днів, що спричинило звернення банку до судових органів, позичальник сплачує банку штраф, що розраховується за наступною формою: 1000,00грн +5% від суми встановленого у п.А.2 цього договору ліміту на цілі, відмінні від платежів для сплати за реєстрацію предметів застави у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна.
Згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.
24.02.2022 у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, Указом Президента України № 64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні» введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, на теперішній час воєнний стан продовжено.
Отже, з 24.02.2022 включно і до припинення воєнного стану в Україні в силу п. 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, позичальник звільняється від відповідальності від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором.
Зважаючи на викладені приписи чинного законодавства, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача у частині стягнення 1000,00 грн штрафу (фіксована складова) та 15 000,00 грн штрафу (змінна складова) задоволенню не підлягають.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Згідно ч.1-4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Судові витрати на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 42, 46, 73, 74, 76-79, 86, 91, 123, 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позовні вимоги Акціонерного товариства “АКЦЕНТ-БАНК» до Фізичної особи-підприємця Дмитрієва Дмитра Олександровича про стягнення 500 083,83 грн., з яких: 288 024,94 грн. - заборгованість за кредитом, 105 998,89 грн. - заборгованість за процентами, 90 060,00 грн. - заборгованість за винагородою, 1000,00 грн. - штраф (фіксована складова), 15 000,00 грн. - штраф (змінна складова), задовольнити частково.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця Дмитрієва Дмитра Олександровича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь Акціонерного товариства “АКЦЕНТ-БАНК» (49074, м. Дніпро, вул. Батумська, буд.11; код ЄДРПОУ 14360080) 472 146,72 грн., з яких: 288 024,94 грн. - заборгованість за кредитом, 105 911,78 грн. - заборгованість за відсотками, 78 210,00 грн. - заборгованість за винагородою, а також судовий збір в сумі 7082,20 грн.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Згідно із ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга відповідно до ст.256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду в порядку та строки, визначені Главою 1 Розділу IV Господарського процесуального кодексу України (з урахуванням п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).
Повний текст рішення складено та підписано 12.12.2025.
Повідомити учасників справи про можливість ознайомитись з електронною копією судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень за його веб-адресою: http://reyestr.court.gov.ua.
Суддя Ю.С. Зельман