вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-58, fax (056) 377-38-63
02.12.2025м. ДніпроСправа № 904/4731/25
Господарський суд Дніпропетровської області у складі головуючого судді Перової О.В., за участю секретаря судового засідання Кравець В.С., розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом керівника Лівобережної окружної прокуратури міста Дніпра, 49051, м.Дніпро, вул.Осіння, 8, код ЄДРПОУ 0290993822 в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради, 49000, м.Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, буд.75, код ЄДРПОУ 26510514
до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України", 01601, м.Київ, вул.Шота Руставелі, 9а, код ЄДРПОУ 44768034
про стягнення шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища в результаті незаконної порубки лісу
Представники сторін:
від Прокуратури: Камлер Андрій Вікторович, прокурор
від позивача: Гуртовий Володимир Юрійович
від відповідача: не з'явився
Керівник Лівобережної окружної прокуратури міста Дніпра в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України", в якій просить суд:
- стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства “Ліси України» (код ЄДРПОУ 44768034, адреса: вул. Шота Руставелі, 9а, м. Київ, 01601) на користь держави в особі Дніпровської міської ради (код ЄДРПОУ 26510514) шкоду, заподіяну внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища в результаті незаконної порубки лісу, у розмірі 1 901 200,00 грн (на рахунок: UA98899998033169331000004569, код ЄДРПОУ отримувача 37988155, код класифікації доходів бюджету 24062100);
- стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства “Ліси України» (код ЄДРПОУ 44768034, адреса: вул. Шота Руставелі, 9а, м. Київ, 01601) на користь Дніпропетровської обласної прокуратури (49044, м. Дніпро, пр. Д.Яворницького, 38, МФО 820172, Держказначейська служба України, м.Київ, р/р UA228201720343160001000000291, код ЄДРПОУ 02909938) понесені судові витрати.
Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.08.2025 справу № 904/4731/25 передано на розгляд судді Перовій О.В.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 01.09.2025 у справі №904/4731/25 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 25.09.2025 об 11:30год.
16.09.2025 до канцелярії суду через систему "Електронний суд" від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
06.10.2025 до канцелярії суду від Прокуратури надійшла відповідь на відзив.
У підготовчому засіданні 25.09.2025 розгляд справи відкладений на 22.10.25 об 11год 30хв.
У підготовче засідання з'явились представники Прокуратури, позивача та відповідача.
Представники сторін у підготовчому засіданні не заперечували проти закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.
У підготовчому засіданні 22.10.2025 судом постановлено ухвалу про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів, закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті на 18.11.2025 о 12 год 30 хв, що занесено до протоколу судового засідання.
27.10.2025 до канцелярії суду через систему «Електро6нний суд» від представника відповідача - Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" - адвоката Шумило Олени Анатолівни надійшла заява про припинення її повноважень як представника відповідача у даній справі.
18.11.2025 до канцелярії суду через систему «Електронний суд» від представника відповідача - Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" - Денисенко Тетяни Віталіївни надійшла заява про вступ у справу як представника.
У судове засідання з'явились представники Прокуратури, позивача та відповідача.
У судовому засіданні 18.11.2025 оголошено перерву до 02.12.2025 о 12:30, що занесено до протоколу судового засідання.
28.11.2025 до канцелярії суду через систему «Електронний суд» від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення судового засідання на іншу дату.
Розглянувши клопотання представника відповідача - Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" - Денисенко Тетяни Віталіївни про відкладення розгляду справи на іншу дату, суд доходить висновку, що вказане клопотання не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
В обґрунтування свого клопотання представник відповідача - Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" - Денисенко Тетяна Віталіївна зазначила про те, що на підставі наказу філії «Східний лісовий офіс» ДП «Ліси України» від 26.11.2025 № 574/32.8 «Про виконання завдань за посадою дистанційно» в період часу з 01.12.2025 по 05.12.2025 у філії «Східний лісовий офіс» запроваджено дистанційну роботу, у зв'язку з чим неможливо забезпечити участь представника ДП «Ліси України» у судове засідання.
Дистанційна робота - це форма організації праці, за якої робота виконується працівником поза робочими приміщеннями чи територією роботодавця, в будь-якому місці за вибором працівника та з використанням інформаційно-комунікаційних технологій.
Порядок і строки забезпечення працівників, які виконують роботу дистанційно, необхідними для виконання ними своїх обов'язків обладнанням, програмно-технічними засобами, засобами захисту інформації та іншими засобами, порядок і строки подання такими працівниками звітів про виконану роботу, розмір, порядок і строки виплати працівникам компенсації за використання належних їм або орендованих ними обладнання, програмно-технічних засобів, засобів захисту інформації та інших засобів, порядок відшкодування інших пов'язаних з виконанням дистанційної роботи витрат визначаються трудовим договором про дистанційну роботу.
Згідно пункту 2 наказу № 574/32.8 від 26.11.2025 працівникам зобов'язано впродовж робочого часу забезпечити якісне та своєчасне виконання посадових обов'язків, визначених трудовим договором, посадовою інструкцією та іншими локальними актами, дотримання Правил внутрішнього трудового розпорядку ДП «Ліси України»; відповідати на телефонні дзвінки, перевіряти корпоративну (робочу) електронну пошту та відповідати на листи доступними засобами комунікації; у разі неможливості виконання посадових обов'язків (через стан здоров'я, технічні причини) негайно інформувати про це безпосереднього керівника.
Тобто працівники філії «Східний лісовий офіс» ДП «Ліси України» знаходячись на дистанційній роботі повинні продовжувати виконувати обов'язки передбачені трудовим договором, а також мають змогу приймати участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням системи «Електронний суд» за допомогою підсистеми відеоконференцзв'язку "ЄСІТС", "vkz.court.gov.ua".
Для участі в судових засіданнях, які відбуваються в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, відповідачу слід мати комп'ютерну техніку з мікрофоном та камерою (або ноутбук) та стабільне інтернет-з'єднання, попередньо зареєструвавшись в системі «Електронний суд» за допомогою КЕП.
Учасник справи, його представник подає заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду або у приміщенні іншого суду не пізніше ніж за п'ять днів до судового засідання. Копія заяви в той самий строк надсилається іншим учасникам справи. У заяві про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції у приміщенні іншого суду в обов'язковому порядку зазначається суд, в якому необхідно забезпечити її проведення (частина друга статті 197 Господарського процесуального кодексу України).
Водночас відповідачем не було подано до суду заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду або у приміщенні іншого суду.
З огляду на викладене суд відмовляє у клопотанні представника відповідача - Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" - Денисенко Тетяни Віталіївни, про відкладення судового засіданні на іншу дату.
У судове засідання з'явилися представники Прокуратури та позивача. Відповідач у судове засідання не з'явився, про місце, день та час судового засідання був належним чином повідомлений, причини неявки суду повідомив.
Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
У судовому засіданні 02.12.2025 проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення.
Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,
Згідно рішення про створення об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення Дніпропетровської обласної ради від 22.09.2010 № 783-27/V на території Дніпропетровського району створено регіональний ландшафтний парк «Дніпровські ліси» загальною площею 4437,465 га.
Наказом Департаменту екології та природних ресурсів Дніпропетровської обласної державної адміністрації № 6 від 23.01.2019 затверджено Положення про регіональний ландшафтний парк «Дніпровські ліси».
Відповідно до охоронного зобов'язання виданого Департаментом екології та природних ресурсів Дніпропетровської обласної державної адміністрації № 139/19-м від 25.01.2019 встановлено, що цим охоронним зобов'язанням передається директору Державного підприємства «Дніпропетровське лісове господарство» під охорону та дотримання встановленого режиму, регіональний ландшафтний парк «Дніпровські Ліси», загальною площею 2690 га згідно матеріалів лісовпорядкування (квартали 1-34 Обухівського (Кіровського) лісництва.
ДП «Дніпропетровське лісове господарство» реорганізовано шляхом приєднання до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України». Наказом ДСГП «Ліси України» від 11.03.2024 №346 створено філію «Східний лісовий офіс» ДСГП «Ліси України».
Відповідно до пункту 1.1. Положення про філію «Східний лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» - філія є відокремленим підрозділом ДСГП «Ліси України».
Філія є відокремленим структурним підрозділом ДСГП «Ліси України», яка не має статусу юридичної особи. Філія діє від імені підприємства та в його інтересах, здійснює делеговані підприємством функції відповідно до мети, завдань та предмету діяльності підприємства (пункт 3.1. Положення).
Філя здійснює свою господарську діяльність на земельних ділянках, які знаходяться у постійному користуванні підприємства, оренді або інших речових правах та закріплені за філією наказом Генерального директора підприємства (пункт 7.8. Положення).
Предметом діяльності філії є забезпечення охорони лісів від пожеж, незаконних порубок, захист від шкідників і хвороб, пошкодження в наслідок антропогенного чи іншого шкідливого впливу (підпункт 2.2.2. пункту 2.2. Положення).
Філія володіє та користується майном, земельними ділянками, мисливськими угіддями, яким наділило її Підприємство для досягнення мети діяльності Філії. Філія не є власником майна. Майно, яким наділена Філія, належить Підприємству на праві власності або закріплене за Підприємством на праві господарського відання (пункти 7.1.. 7.2. Положення).
Працівниками лісового господарства Обухівського лісництва Новомосковського надлісництва філії «Східний лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» виявлено незаконний поруб дерев, а саме: в кварталі 25 виділ 8 (категорія лісів-природнозаповідний фонд), виявлено незаконний поруб дерев породи «Сосна звичайна» сухостійна в кількості 30 штук, що розташовані в адміністративних межах Дніпровської міської територіальної громади.
За результатами виявлення незаконної рубки працівниками лісового господарства Обухівського лісництва Новомосковського надлісництва філії «Східний лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» 13.01.2025 складено акт огляду місця вчинення правопорушення лісового господарства.
Відповідно до висновку судової інженерно-технічної експертизи проведеної в межах кримінального провадження № 12025042220000041 за частиною першою статті 246 Кримінального кодексу України розмір шкоди завданої незаконною виробкою 30 сухостійних дерев становить 1 901 200,00 грн.
Прокурор у позовній заяві зазначає, що заподіяна навколишньому природному середовищу шкода залишається невідшкодованою.
Прокурор вважає, що навколишньому природному середовищу заподіяно шкоду внаслідок бездіяльності постійного лісокористувача Філії «Східний лісовий офіс» ДП «Ліси України» Обухівського лісництва Новомосковського надлісництва, а саме незабезпечення ефективного комплексу всіх заходів спрямованих на збереження лісів, незадовільного стану здійснення контролю за охороною та захистом лісів, невжиття заходів із боротьби з незаконними рубками, та порушення лісового законодавства з боку постійного лісокористувача вимог статей 89, 90 Лісового кодексу України, оскільки постійний лісокористувач не виконав покладених на нього обов'язків, зокрема, із забезпечення охорони і збереження лісів на підвідомчій йому території в межах кварталу 25 виділ 8, який знаходиться на території Дніпровської міської територіальної громади, чим спричинено матеріальну шкоду лісовому фонду України, що перебуває під охороною держави.
Предметом доказування у цій справі є обставини, пов'язані з наявністю правових підстав для стягнення шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища в результаті незаконної порубки лісу.
Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, необхідна наявність повного складу правопорушення, а саме:
1) протиправної поведінки особи;
2) шкоди (збитків);
3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками;
4) вини особи, яка заподіяла збитки.
Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Під шкодою слід розуміти, зокрема, зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Причинний зв'язок, як елемент складу цивільного правопорушення, виражає зв'язок протиправної поведінки і шкоди, що настала, при якому шкода повинна бути об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, а отже, доведенню підлягає факт того, що його протиправні дії є причиною, а шкода - наслідком такої протиправної поведінки.
При цьому особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Оцінивши подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи у їх сукупності, суд доходить висновку про задоволення позовних вимог з огляду на таке.
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди (пункт 8 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 1 Лісового кодексу України ліс - тип природних комплексів (екосистема), у якому поєднуються переважно деревна та чагарникова рослинність з відповідними ґрунтами, трав'яною рослинністю, тваринним світом, мікроорганізмами та іншими природними компонентами, що взаємопов'язані у своєму розвитку, впливають один на одного і на навколишнє природне середовище. Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місце розташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави. Лісова ділянка - ділянка лісового фонду України з визначеними межами, виділена відповідно до цього Кодексу для ведення лісового господарства та використання лісових ресурсів без вилучення її у землекористувача або власника землі.
Статтею 3 Лісового кодексу України визначено, що лісові відносини в Україні регулюються Конституцією України, Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища», цим Кодексом, іншими законодавчими актами України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Згідно зі статтею 13 Конституції України, статтею 7 Лісового кодексу України ліси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.
Кожен зобов'язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки (стаття 66 Конституції України).
Відповідно до частини першої статті 68 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність.
Частиною другою статті 68 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» встановлено перелік порушень законодавства про охорону навколишнього природного середовища, за які може наступати відповідальність.
Законодавством України може бути встановлено відповідальність і за інші порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища. Підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України (частини третя, четверта статті 68 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»).
Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі (частина перша статті 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»).
Організація охорони і захисту лісів передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів від пожеж, незаконних рубок, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу, захист від шкідників і хвороб. Власники лісів і постійні лісокористувачі зобов'язані розробляти та проводити в установлений строк комплекс протипожежних та інших заходів, спрямованих на збереження, охорону та захист лісів. Перелік протипожежних та інших заходів, вимоги щодо складання планів цих заходів визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері лісового господарства, органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень (частини перша, друга статті 86 Лісового кодексу України).
Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (стаття 1166 Цивільного кодексу України).
Підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов'язані здійснювати охорону лісів від пожеж, захист від шкідників і хвороб, незаконних рубок та інших пошкоджень (пункт 5 частини першої статті 64 Лісового кодексу України).
Підприємства, установи, організації і громадяни зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України. Шкода, заподіяна лісу, не наданому в користування, у разі невстановлення осіб, винних у заподіянні шкоди, відшкодовується органом місцевого самоврядування, у межах території якого знаходиться ліс, якому була заподіяна шкода (стаття 107 Лісового кодексу України).
Прокурор зауважує на тому, що внаслідок неналежного виконання працівниками Філії ДСГП «Ліси України» обов'язків по захисту, охороні лісових насаджень від незаконних рубок, навколишньому природному середовищу заподіяно збитки у розмірі 1 901 200,00 грн, які виникли внаслідок того, що відповідач як лісокористувач не забезпечив охорону і збереження лісового фонду на підвідомчій йому території, допустив самовільну вирубку лісу, чим заподіяно матеріальну шкоду лісовому фонду України, що є підставою для стягнення з відповідача суми завданої шкоди (аналогічну правову позицію викладено у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі від 09.08.2018 № 909/976/17, постановах Верховного Суду від 20.08.2018 у справі № 920/1293/16, від 23.08.2018 у справі №917/1261/17, 19.09.2018 у справі № 925/382/17, від 09.12.2019 у справі № 906/133/18, від 20.02.2020 у справі № 920/1106/17, від 09.11.2018 у справі №909/912/17, від 27.03.2018 у справі № 909/1111/16, від 18.02.2019 у справі № 926/869/18).
Ураховуючи вимоги статті 1166 Цивільного кодексу України, у спорі про відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, слід виходити з презумпції вини правопорушника. Отже, позивач не повинен доводити наявність вини відповідача у заподіянні шкоди навколишньому природному середовищу, навпаки, відповідач повинен довести суду, що у його діях відсутня вина у заподіянні шкоди.
Водночас у пункті 88 постанови від 13.05.2020 у справі № 9901/93/19 відображено позицію Великої Палати Верховного Суду, згідно якої, виходячи з вимог частини другої статті 19, статей 63 і 86 Лісового кодексу України, з урахуванням правової позиції, викладеної в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.08.2018 у справі № 909/976/17 та від 19.12.2018 у справі № 925/382/17, лісокористувач є не потерпілою, а навпаки, відповідальною особою за шкоду, завдану внаслідок незаконної порубки лісу, перед державою як власником лісових ресурсів. Адже в цьому випадку вина лісокористувача полягає у протиправній бездіяльності щодо невжиття належних заходів захисту й охорони лісових насаджень. Таким чином, право на відшкодування шкоди, завданої самовільним вирубуванням лісу, має держава, цивільно-правову відповідальність перед якою несуть безпосередні винуватці порубки нарівні з лісокористувачами.
Отже, ДСГП "Ліси України" як постійний лісокористувач, вина якого полягає у протиправній бездіяльності у вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих йому ділянках із земель лісового фонду, та на виконання вимог чинного законодавства, повинен відшкодувати завдані його протиправними діями збитки.
Розрахунок шкоди, завданої навколишньому природному середовищу у розмірі 1 901 200,00 грн, наведено у висновку експерта Дніпропетровського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України від 28.07.2025 № СЕ-19/104-25/29675-ФХЕД, складеного за результатами надісланого СВ ВП № 1 Дніпровського РУП № 2 ГУНП в Дніпропетровській області постанови від 25.07.2025 про призначення судової інженерно-екологічної експертизи у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 14.01.2025 за № 12025004220000041.
Відповідно до положень статей 29, 691 Бюджетного кодексу України шкода, заподіяна навколишньому природному середовищу, стягується пропорційно в дохід спеціального фонду відповідної місцевої ради, обласного бюджету, Державного бюджету України.
Приписами статті 47 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" встановлено, що державний фонд охорони навколишнього природного середовища утворюється за рахунок, зокрема, частини грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища в результаті господарської та іншої діяльності, згідно з чинним законодавством.
Згідно з пунктом 7 частини третьої статті 29, пунктом 4 частини першої статті 691 Бюджетного кодексу України джерелами формування спеціального фонду Державного бюджету України в частині доходів (з урахуванням особливостей, визначених пунктом 1 частини другої статті 671 цього Кодексу), зокрема, є 30 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності.
До надходжень спеціального фонду місцевих бюджетів належать, зокрема, 70 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності, в тому числі: до бюджетів місцевого самоврядування (крім бюджетів міст Києва та Севастополя) 50 відсотків, обласних бюджетів та бюджету Автономної Республіки Крим 20 відсотків.
Водночас за змістом пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 215 від 15.04.2015, казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку: забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунка, зокрема здійснює розподіл бюджетних коштів між державним бюджетом, бюджетами Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя, між місцевими бюджетами, а також між загальним та спеціальним фондами бюджету відповідно до нормативів відрахувань, визначених бюджетним законодавством, і їх перерахування відповідно до законодавства.
Отже, функції з розподілу коштів після їх зарахування на спеціальний рахунок віднесено до повноважень Державної казначейської служби, яка наділена усіма необхідними повноваженнями для здійснення такого розподілу між державним та місцевими бюджетами.
Зазначені норми означають, що завдані природним ресурсам збитки сплачуються на єдиний розподільчий казначейський рахунок відповідної місцевої ради в користь зведеного бюджету, із якого місцевим органом Державної казначейської служби у подальшому розподіляються конкретні суми коштів до Державного, обласного та місцевого бюджетів у вищевказаному співвідношенні.
Отже, всі кошти за заподіяну екологічну шкоду стягуються за місцем заподіяння шкоди на один казначейський рахунок спеціального фонду охорони навколишнього природного середовища, відкритого на відповідну раду.
Так, наказом Міністерства фінансів України від 14.01.2011 № 11 "Про бюджетну класифікацію" затверджено код класифікації доходів бюджету для грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності - 24062100. Даний рахунок відкривається за балансовим рахунком, який називається: кошти, які підлягають розподілу між державним і місцевими бюджетами та згідно коду бюджетної класифікації 24062100: грошові стягнення за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності. Сума зараховується в повному обсязі на один рахунок місцевої ради, а потім йде автоматичне відсоткове розмежування між рівнями бюджету відповідно до пункту 4 частини першої статті 69-1 Бюджетного кодексу України.
Оскільки незаконну рубку вчинено в адміністративних межах Дніпровської міської територіальної громади, заподіяну шкоду належить стягувати за місцем заподіяння шкоди, відповідно до статті 47 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", на один казначейський рахунок спеціального фонду за реквізитами рахунку міської ради згідно з кодом бюджетної класифікації. В означеному випадку це грошові стягнення за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності, код класифікації доходів 24062100.
Суд не погоджується із доводами відповідача, викладеними у відзиві на позовну заяву з огляду на таке.
Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» здійснює управлінські, організаційно-розпорядчі та господарські заходи з організації належної охорони лісу та недопущення самовільних та незаконних рубок на території лісового фонду підприємства, проте факт вчинення вказаного правопорушення природоохоронного законодавства свідчить про те, що такі заходи не були достатніми і не змогли забезпечити збереження лісу відповідачем.
Означені обставини підтверджують, що відповідач мав можливість і повинен був здійснювати належний комплекс заходів з контролю за територією, де виявлено незаконну вирубку, проте не здійснював належних заходів охорони лісу.
Верховний Суд неодноразово виснував, що порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому, не важливо хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній лісокористувачу ділянці лісу. Таким чином, обов'язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов'язків, в тому числі, у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев. Отже, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами (див., зокрема постанови Верховного Суду від 18.05.2023 у цій справі № 914/669/22, від 09.08.2018 у справі № 909/976/17, від 12.09.2024 у справі № 907/181/22, від 28.09.2023 у справі № 927/32/23, від 27.03.2018 у справі № 909/1111/16, від 20.08.2018 у справі № 920/1293/16, від 23.08.2018 у справі № 917/1261/17, від 19.09.2018 у справі № 925/382/17, від 09.12.2019 у справі №906/133/18, від 20.02.2020 у справі № 920/1106/17 та інші).
Відтак покладення відповідальності виключно на осіб, що безпосередньо здійснюють незаконне вирубування, та звільнення від юридичної відповідальності як засобу державного примусу лісокористувачів знівелює принцип невідворотності покарання за неналежну охорону ввіреного в їх користування лісового фонду та призведе до втрати найбільш дієвого механізму стимулювання стосовно самих лісокористувачів до належного виконання покладених на них обов'язків з охорони лісу.
Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди.
У розгляді даного питання господарський суд звертається до висновків Верховного Суду, викладених, зокрема, у постанові від 12.09.2024 у справі № 907/181/22, де вказано, що господарський суд, вирішуючи спір про відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, виходить з презумпції вини правопорушника.
Обов'язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов'язків, у тому числі у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев (Правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.01.2025 у справі № 914/669/22).
Відтак наведені обставини у їх сукупності є належним підтвердженням протиправної поведінки відповідача, яка полягає у незабезпеченні працівниками підприємства належної охорони і захисту лісів від незаконної порубки на підвідомчій відповідачу території.
Суд зазначає, що експертиза Дніпропетровського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України від 28.07.2025 № СЕ-19/104-25/29675-ФХЕД проведена в межах кримінального провадження № 120250042220000041, була здійснена для визначення розміру збитків завданих кримінальним правопорушенням, за результатами якої Прокуратурою було взято при визначенні ціни позову та наданих до суду як доказ у розумінні статті 73 Господарського процесуального кодексу України.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 73 ГПК України).
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (частина друга статті 73 ГПК України).
Відповідно до частини першої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (статті 76-79 ГПК України).
Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Як зазначено у пункті 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й відрізних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Суд також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Факт незабезпечення лісокористувачем (відповідачем) охорони і збереження закріплених за ним лісів підтверджується матеріалами справи.
Тобто відповідач неправомірно не здійснив належних заходів для збереження лісонасаджень на земельній ділянці, постійним користувачем якої він є. Вказане свідчить про наявність як вини відповідача, так і протиправної поведінки, а також причинно-наслідкового зв'язку між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача, які спричинили збитки.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено наявність всіх складових правопорушення, а саме: факт неправомірної поведінки відповідача (бездіяльність працівників відповідача у вигляді невчинення дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчій йому території земель лісового фонду), наявність шкоди (збитки у загальному розмірі 1 901 200,00 грн), наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою та шкодою, адже шкода виступає об'єктивним наслідком поведінки відповідача через недотримання вимог природоохоронного законодавства, наявність вини заподіювача шкоди, оскільки відповідач відсутність своєї вини належними доказами не спростував.
З огляду на викладене суд дійшов висновку про наявність підстав для покладення на відповідача відповідальності у вигляді стягнення збитків, завданих внаслідок незаконної порубки лісу, та задоволення позовних вимог у цій справі щодо стягнення з відповідача шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього середовища в результаті порубки лісу, у розмірі 1 901 200,00 грн.
З урахуванням викладеного, позовні вимоги прокурора підлягають задоволенню у повному обсязі.
Щодо наявності підстав для представництва інтересів держави в суді прокурором суд зазначає таке.
Згідно зі статтею 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Згідно із частиною третьою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами (частина третя статті 53 Господарського процесуального кодексу України).
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу (частина четверта статті 53 Господарського процесуального кодексу України).
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств. Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (п. 4 мотивувальної частини).
Таким чином "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.
Представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень.
Прокурор може підтвердити наявність підстав для представництва інтересів держави в суді шляхом надання належного обґрунтування, підтвердженого достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного суб'єкта владних повноважень про звернення до суду, запитами, а також іншими документами, що свідчать про наявність підстав для відповідного представництва.
Представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється і у разі, якщо захист цих інтересів не здійснює, або неналежним чином здійснює відповідний орган. При цьому прокурор не зобов'язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів.
Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для їхнього захисту, але не подав відповідний позов у розумний строк. Прокурор, звертаючись до суду, повинен обґрунтувати бездіяльність компетентного органу. Для встановлення того, які дії вчинить останній, прокурор до нього звертається до подання позову у порядку, передбаченому статтею 23 Закону України “Про прокуратуру», фактично надаючи цьому органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом перевірки виявлених прокурором фактів порушення законодавства, а також вчинення дій для виправлення цих порушень, зокрема подання позову чи повідомлення прокурора про відсутність порушень, які вимагають звернення до суду .
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або мало стати відомо про можливе порушення інтересів держави, є бездіяльністю відповідного органу. Розумність вказаного строку визначає суд з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи через можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також з урахуванням таких чинників як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо
Таким чином, прокурору достатньо дотримати порядку, передбаченого статтею 23 Закону України “Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва у позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі нема, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18).
Ліси - унікальне національне багатство України, стратегічний ресурс держави, екологічне і соціальне значення якого переважає суто економічне.
Світовим співтовариством ліс визнаний найважливішим чинником у запобіганні кліматичних змін, покращенні екологічних умов життя людей, пом'якшенні негативної дії природних факторів.
Таким чином порушення вимог лісового законодавства безумовно має значний суспільний інтерес.
Згідно із частинами другою, третьою статті 1, частинами першою, другою статті 7 Лісового кодексу України ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.
Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.
Виходячи із змісту рішення Конституційного Суду України у справі № 3-рп/99 від 08.04.1999 поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.
Порушення інтересів держави в даному випадку полягають у ненадходженні протягом тривалого часу до спеціального фонду місцевих бюджетів грошових стягнень за шкоду, заподіяну ДСГП "Ліси України" державі внаслідок порушення вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення та охорони природних ресурсів, у тому числі лісів, в результаті незаконних порубок дерев на землях лісогосподарського призначення.
Відповідно до статті 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.
Згідно з положеннями статті 142 Конституції України державною гарантією місцевого самоврядування є участь держави у формуванні доходної частини його бюджетів та компенсація у необхідних випадках витрат місцевого самоврядування. Держава фінансово підтримує місцеве самоврядування, бере участь у формуванні доходів місцевих бюджетів, здійснює контроль за законним, доцільним, економним, ефективним витрачанням коштів та належним їх обліком. Вона гарантує органам місцевого самоврядування доходну базу, достатню для забезпечення населення послугами на рівні мінімальних соціальних потреб (стаття 62 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").
Відповідно до положень статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є, зокрема, доходи місцевих бюджетів. Доходи місцевих бюджетів формуються за рахунок власних, визначених законом, джерел та закріплених у встановленому законом порядку загальнодержавних податків, зборів та інших обов'язкових платежів. Склад доходів місцевих бюджетів визначається Бюджетним кодексом України та законом про Державний бюджет України (стаття 63 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").
Місцеві бюджети мають бути достатніми для забезпечення виконання органами місцевого самоврядування наданих їм законом повноважень на забезпечення населення послугами не нижче рівня мінімальних соціальних потреб. Повноваження на здійснення витрат місцевого бюджету мають відповідати обсягу надходжень місцевого бюджету. Природні ресурси, які перебувають у власності територіальних громад, є складовою частиною матеріальної і фінансової основи місцевого самоврядування (стаття 142 Конституції України). Територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності, зокрема на землю та природні ресурси (стаття 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").
До делегованих повноважень органів місцевого самоврядування згідно з вимогами пункту б, частини першої статті 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" належить здійснення контролю за додержанням земельного та природоохоронного законодавства, використанням і охороною земель, природних ресурсів загальнодержавного та місцевого значення, відтворенням лісів.
Статтею 18-1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування.
Сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України та іншими законами (стаття 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").
Статтею 15 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" визначено, що місцеві ради в межах своєї компетенції здійснюють контроль за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
Разом з цим, прокурор стверджує, що внаслідок несплати винними особами шкоди, заподіяної незаконною порубкою лісу, до бюджетів усіх рівнів не надходять кошти, що не може залишатися без реагування органів прокуратури.
Згідно з інформацією Дніпровської міської ради від 23.06.2025 № 7/11-1421 заходи щодо стягнення збитків, завданих незаконною порубкою 30 дерев породи «Сосна звичайна» сухостійна в кварталі 25, виділ 8, у адміністративних межах Дніпровської міської територіальної громади, виявленої лісовою охороною 13.01.2025, не вживались, до суду не пред'являлися позови щодо стягнення з ДСГП "Ліси України" шкоди.
Так, аналіз частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу. Прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно. "Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається. "Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною. "Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача (вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 10.07.2018 у справі №812/1689/16).
Прокурор зазначає, що захищати інтереси держави повинні, насамперед, відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор, однак, з підстав викладених вище, щоб інтереси держави не залишились не захищеними з урахуванням обмежених строків позовної давності, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідних суб'єктів владних повноважень, які всупереч закону не здійснюють захисту інтересів держави.
Аналіз частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може підтвердити наявність підстав для представництва інтересів держави в суді шляхом надання належного обґрунтування, підтвердженого достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного суб'єкта владних повноважень про звернення до суду, запитами, а також копіями документів, отриманих від суб'єкта владних повноважень, що свідчать про наявність підстав для відповідного представництва (саме така правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду від 19.07.2018 у справі № 822/1169/17).
З матеріалів справи вбачається, що Лівобережною окружною прокуратурою міста Дніпра, на виконання вимог абзацу 3 частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру", повідомлено позивача про звернення з цим позовом до суду листом від 18.08.2025 № 52-7000ВИХ-25.
Таким чином, Лівобережна окружна прокуратура міста Дніпра звернулася з даним позовом до суду на захист інтересів держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, органу місцевого самоврядування, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, в порядку статті 53 Господарського процесуального кодексу України, статті 23 Закону України "Про прокуратуру" у зв'язку з нездійсненням Дніпровською міською радою захисту інтересів держави в суді, як суб'єктом, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.
Разом з цим, прокурор звертає увагу на те, що відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 16.04.2019 у справі № 910/3486/18, представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється і у разі, якщо захист цих інтересів не здійснює, або неналежним чином здійснює відповідний орган. При цьому прокурор не зобов'язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів.
Також, відповідно до пункту 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого не звернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Зважаючи на викладене, прокуратурою у повній мірі виконано вимоги, передбачені статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", шляхом надання належного обґрунтування, підтвердженого достатніми доказами, зокрема, повідомленням прокурора на адресу відповідних суб'єктів владних повноважень про звернення до суду, що свідчить про наявність підстав для відповідного представництва.
Прокурор зазначає, що вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі "Трегубенко проти України" від 02.11.2004 категорично ствердив, що "правильне застосування законодавства незаперечно становить "суспільний інтерес" (пункт 54 рішення).
Додержання всіма учасниками суспільних відносин принципу законності, який закріплено у статті 68 Конституції України (кожен зобов'язаний неухильно додержуватись Конституції України та законів України) є обов'язковою передумовою досягнення загальнонаціональної мети українського народу - побудови демократичної, соціальної, правової держави. У справі "Менчинська проти Росії" (№ 42454/02 від 15.01.2009) Європейський Суд відзначив, що сторонами цивільного провадження є позивач та відповідач, яким надаються рівні права, зокрема право на юридичну допомогу. Підтримка, яка надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана, коли потрібно захистити інтереси держави, що і було метою вказаного позову.
У пункті 25 справи "Бацаніна проти Росії" (№ 3932/02 від 26.06.2009) Європейський суд з прав людини вказав про те, що порушення справи за ініціативою прокурора не завжди ставить протилежну сторону у "завідомо невигідне становище". Залишається встановити, чи було дотримано у такій справі принцип справедливої рівноваги між сторонами, враховуючи участь прокурора у процесі.
Принцип рівності неодноразово застосований Європейським судом з прав людини у справах щодо України. Наприклад, у справі "Надточій проти України" (Nadtochiy v. Ukraine, рішення від 15.05.2008), у пункті 26 суд нагадав, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.
Щодо принципу змагальності Європейський суд з прав людини пояснив, що він означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (пункт 63.4 рішення у справі "Ruiz-Mateos проти Іспанії" від 23.06.1993, заява № 12952/87). Беззаперечним є те, що прокурор у справі, діючи в інтересах держави як позивач, користується тими ж правами і має ті ж обов'язки, які мають інші учасники процесу (мали б інші позивачі). Відтак, подання відповідного позову прокурором в інтересах держави не порушує основоположних принципів судочинства, як "справедливий баланс" та "рівність сторін", та не наділяє будь-якими дискримінаційними або винятковими повноваженнями органи прокуратури у процесі, у порівнянні з іншими сторонами.
При наявності загрози інтересам держави та нездійсненні їх захисту органом державної влади, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження, найефективнішим правовим способом захисту, поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право, буде саме представництво органами прокуратури інтересів держави в особі уповноваженого органу.
З огляду на викладене, керівником Лівобережної окружної прокуратури міста Дніпра належним чином обґрунтовано наявність підстав для представництва інтересів держави органами прокуратури у порядку статті 131-1 Конституції України, статті 23 Закону України "Про прокуратуру".
Щодо судових витрат.
Згідно із частиною першою статті 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Закон України "Про судовий збір" визначає правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору становить 1,5 відсотки ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру ставка судового збору становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України. Суд перед відкриттям (порушенням) провадження у справі, перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України (стаття 9 Закону України "Про судовий збір").
Згідно із частиною третьою статті 4 Закону України “Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Оскільки при зверненні до Господарського суду Дніпропетровської області заявлено вимогу майнового характеру (1 901 200,00 грн), то позивач сплатив судовий збір у розмірі 22 814,40 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 2445 від 19.08.2025.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у справі покладається на відповідача у розмірі 22 814,40 грн.
Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
Позовні вимоги керівника Лівобережної окружної прокуратури міста Дніпра в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" про стягнення штрафних санкцій задовольнити у повному обсязі.
Стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України", 01601, м.Київ, вул.Шота Руставелі, 9а, код ЄДРПОУ 44768034 на користь держави в особі Дніпровської міської ради, 49000, м.Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, буд.75, код ЄДРПОУ 26510514 шкоду, заподіяну внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища в результаті незаконної порубки лісу, у розмірі 1 901 200,00 грн (один мільйон дев'ятсот одна тисяча двісті гривень 00 копійок).
Стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України", 01601, м.Київ, вул.Шота Руставелі, 9а, код ЄДРПОУ 44768034 на користь Дніпропетровської обласної прокуратури (49044, м. Дніпро, пр. Д.Яворницького, 38, МФО 820172, Держказначейська служба України, м.Київ, р/р UA228201720343160001000000291, код ЄДРПОУ 02909938) судовий збір у розмірі 22 814,40 грн (двадцять дві тисячі вісімсот чотирнадцять гривень 40 копійок).
Накази видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складене 11.12.2025
Суддя О.В. Перова