12.12.2025 року м.Дніпро Справа № 904/2378/25
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Чус О.В. (доповідач)
судді: Дармін М.О., Іванов О.Г.
Розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.08.2025 (повне рішення складено 28.08.2025; суддя Манько Г.В.) у справі №904/2378/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Дозиметрика"
до Державне підприємство "Східний гірничо-збагачувальний комбінат"
про стягнення 424 137 грн.,
Короткий зміст позовних вимог та рішення суду.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Дозиметрика" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом, в якому, з урахуванням заяви про зміну розміру позовних вимог, просить стягнути з Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" заборгованість у розмірі 182 866 грн. 69 коп., з якої: основний борг 99 452 грн., пеня згідно ч.2 ст. 231 Господарського кодексу України - 44 592 грн. 39 коп., штраф згідно ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України - 18 124 грн. 05 коп., інфляційні нарахування згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України - 20 698 грн. 25 коп. та судові витрати.
Позов мотивований неналежним виконанням Державним підприємством "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" зобов'язань за Договором № Д150/2024/35/214ВО від 08.05.2024 в частині оплати вартості отриманих послуг, у зв'язку з чим прострочення виконання грошового зобов'язання спричинило нарахування позивачем інфляційних втрат, штрафних санкцій та пені відповідно до ст. 625 ЦК України та ст. 231 ГК України.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 19.08.2025 позов задоволено частково, стягнуто з Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство" "Дозиметрика" пеню 44592 грн. 39 коп., штраф 18124 грн. 05 коп., інфляційні втрати 20698 грн. 25 коп., судовий збір 2422 грн. 40 коп. Закрито провадження у справі в частині стягнення заборгованості у сумі 99 452 грн.
Суд першої інстанції встановив факт неналежного виконання відповідачем грошового зобов'язання та відсутність спору щодо наданих послуг, оскільки акти здачі-приймання послуг № 1 від 10.07.2024, № 2 від 27.09.2024, № 3 від 18.12.2024, № 4 від 16.04.2025 підписані сторонами без зауважень. З огляду на положення договору та норми ст. 530, 625, 629 ЦК України суд дійшов висновку, що відповідач прострочив виконання обов'язку щодо оплати.
Доводи та вимоги апеляційної скарги.
Не погодившись з рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 19.08.2025, через систему «Електронний суд», представник Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат", звернувся до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду в частині стягнення пені 44592,39 грн та штрафу 18124,05 грн та ухвалити нове рішення, яким відмовити ТОВ "Науково-виробниче підприємство "Дозиметрика" в цій частині в повному обсязі, іншу частину рішення залишити без змін. Стягнути ТОВ "Науково-виробниче підприємство "Дозиметрика" на користь ДП «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги на основне рішення заявник зазначає, що умовами Договору взагалі не встановлено розміру пені за порушення виконання грошового зобов'язання, а ч. 6 ст. 231 ГК України також не встановлює конкретного розміру (відсотку) пені, а лише визначає порядок його визначення у договорі, виходячи з облікової ставки Національного банку України. Зазначений висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові цього Суду від 20.06.2018 у справі №904/5922/17.
Крім того, скаржник звертає увагу, що під час укладання договору у п. 7.4 Договору сторони не визначили, яка саме частина ст. 231 ГК України є підставою для сплати відповідачем штрафних санкцій та не встановили конкретного розміру (відсотку) штрафної санкції (пені), яка в силу ч. 3 ст. 549 ЦК України та ч. 4 ст. 231 ГК України підлягає обчисленню саме у відсотках. Абзацом третім ч.2 ст. 231 ГК України передбачено, що за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Також в апеляційній скарзі відповідач посилається на п. 2.2 постанови №14 від 17.12.2013 Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", в якому зазначено, що господарським судам необхідно мати на увазі, що штрафні санкції, передбачені абзацом третім частини другої ст.231 ГК України, застосовується за допущене прострочення виконання лише негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товару, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких й вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафних санкцій.
Апелянт наголошує, що Договір, який і є підставою для застосування договірної неустойки, містить не її розмір, а лише відсилання до норми законодавства, якою передбачені різні підстави стягнення та обчислення штрафних санкцій, зокрема ч.ч. 2, 4, 6 ст. 231 ГК України.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Отже, на думку відповідача, в тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом. Між тим, ст. 231 ГК України, на яку посилається позивач в обґрунтування стягнення пені, не є такою нормою законодавства, яка встановлює обов'язок та умови сплати пені і має бути безумовною підставою для стягнення неустойки в силу закону, а відтак не може бути застосована у даному випадку.
Таким чином, відповідач вважає, що пеня згідно з ч.2 ст. 231 Господарського кодексу України - 44 592 грн. 39 коп. та штраф згідно з ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України - 18 124 грн. 05 коп. стягнута судом першої інстанції безпідставно, необґрунтовано та не законно, оскільки в договорі сторонами не було узгоджено конкретний розмір штрафних санкцій у випадку невиконання відповідачем грошових зобов'язань.
Узагальнені доводи інших учасників провадження у справі.
Представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Дозиметрика" до Центрального апеляційного господарського суду з використанням системи «Електронний суд» подав відзив на апеляційну скаргу на основне рішення, в якому останній заперечує проти задоволення апеляційної скарги Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат", вважає доводи апелянта необґрунтованими, а рішення суду першої інстанції від 19.08.2025 в оскаржуваній апелянтом частині - законним, обґрунтованим та таким, що відповідає фактичним обставинам справи та судовій практиці.
Щодо застосування частини другої статті 231 Господарського кодексу України позивач зазначив, що у Договорі №Д 150/2024/35/214ВО про закупівлю послуг від 08 травня 2024 року, сторони прямо погодили застосування цієї норми як механізму визначення санкцій.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 20.08.2021 року у справі №910/13575/20 зазначила: «застосування штрафних санкцій за частиною другою статті 231 Господарського кодексу України можливе у випадках, передбачених цією нормою, якщо інше не встановлено договором чи законом».
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 03.02.2023 року у справі №910/9374/21 підкреслила: «при вирішенні питання про застосування частини другої статті 231 Господарського кодексу України вирішальне значення має саме зміст договору та волевиявлення сторін».
Таким чином, як вважає позивач, відсилання у Договорі №Д 150/2024/35/214ВО про закупівлю послуг від 08 травня 2024 року до статті 231 Господарського кодексу України - чітка згода сторін на законний механізм та розмір неустойки.
Щодо відсутності посилання в Договорі саме на частину другу статті 231 Господарського кодексу України та аргументу про «відсутність конкретного розміру (відсотку)», то позивач вказав, що Верховний Суд після 2020 року неодноразово зазначав: «якщо сторони погодили у договорі застосування статті 231 Господарського кодексу України, то презюмується, що вони мали на увазі саме імперативну формулу, визначену частиною другою цієї статті».
Отже, на переконання позивача загальна відсилка до статті 231 Господарського кодексу України в договорі - це достатнє погодження механізму і розміру відповідальності; вимога апелянта про обов'язкове буквальне зазначення «частини другої» не ґрунтується на актуальній судовій практиці.
Доводи апелянта про відсутність «конкретного відсотка» ігнорує те, що сам закон встановлює їх, а договір лише інкорпорує. Договірна відсилка чи відтворення формули з частини другої статті 231 Господарського кодексу України є достатньою підставою для стягнення санкцій у визначених законом розмірах. Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 20.08.2021 у справі №910/13575/20 наголосила, «що коли сторони у договорі погодили застосування частини другої статті 231 Господарського кодексу України, це є достатнім, адже сама норма закону визначає формулу і розмір санкцій».
Позивач стверджує, що включення у Договір Д 150/2024/35/214ВО про закупівлю послуг від 08 травня 2024 року відсилання до статті 231 Господарського кодексу України означає погодження сторонами передбачених цією нормою розмірів штрафних санкцій.
Також позивач звертає увагу, що Законом України №4564-IX передбачено втрату чинності Господарським кодексом України з 28 серпня 2025 року. Однак це не впливає на застосування частини другої статті 231 Господарського кодексу України у даній справі, оскільки:
- правовідносини виникли та порушення зобов'язання відбулося у період чинності вказаної норми;
- відповідно до статті 58 Конституції України та статті 5 Цивільного кодексу України закон не має зворотної дії в часі;
- судова практика Верховного Суду (зокрема постанови Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.08.2021 у справі №910/13575/20 та від 03.02.2023 у справі №910/9374/21) підтверджує, що санкції за частиною другою статті 231 Господарського кодексу України застосовні, коли сторони прямо погодили це у договорі.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.
Згідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.09.2025 у даній справі визначено колегію суддів у складі: головуючий, доповідач суддя Чус О.В., судді: Іванов О.Г., Дармін М.О.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 12.09.2025 відкладено вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження до Центрального апеляційного господарського суду матеріалів справи № 904/2378/25. Доручено Господарському суду Дніпропетровської області надіслати до Центрального апеляційного господарського суду матеріали справи №904/2378/25.
19.09.2025 матеріали даної справи надійшли до Центрального апеляційного господарського суду.
Ухвалою суду від 23.09.2025 апеляційну скаргу Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.08.2025 у справі №904/2378/25 - залишено без руху. Рекомендовано скаржнику усунути недоліки апеляційної скарги, а саме: подати до апеляційного суду належні докази сплати судового збору, на належні реквізити - надавши строк 10 днів з дня отримання копії цієї ухвали для усунення недоліків.
30.09.2025 від скаржника до Центрального апеляційного господарського суду надійшла заява про усунення недоліків, якою долучено до матеріалів апеляційної докази сплати судового збору у розмірі 3633,60 грн, відповідно до платіжної інструкції від 29.09.2025.
Відповідно до ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше (ч. 5 ст. 252 ГПК України).
Для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (ч.5 ст.12 ГПК України).
Відповідно до ч. 13 ст. 8 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
На підставі викладеного, оскільки у даній справі ціна позову (182 866 грн. 69 коп.) не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, (прожитковий мінімум для працездатних осіб 3 028,00 х 100 = 302 800,00 грн) ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 07.10.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.08.2025 у справі №904/2378/25. Вирішено розгляд апеляційної скарги здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, в порядку письмового провадження.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.
Державним підприємством "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" та товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Дозиметрика" підписано договір №Д150/2024/35/214ВО про закупівлю послуг від 08.05.2024 (далі Договір).
Виконавець зобов'язується надати послуги, зазначені в п.1.2. договору, а Замовник прийняти і оплатити такі послуги (п. 1.1 Договору).
Виконавець зобов'язується надати в порядку та на умовах даного договору Захист довкілля, код ДК 021:2015-9072 (Проведення індивідуального дозиметричною контролі" персоналу) (п. 1.2 Договору).
Сума (ціна) договору, відповідно до протоколу погодження договірної ціни (Додаток №1, який є невід'ємною частиною договору), складає без урахування ПДВ: 345 220 гри. 00 коп., (платник єдиного податку, 3 група) (п. 3.1 Договору).
Замовник здійснює післяоплату щоквартально протягом 15-ти робочих днів після підписання Акту приймання передачі наданих послуг (п. 4.2 Договору).
Датою оплати вважається дата списання коштів на користь Виконавця банком Замовника (п. 4.4 Договору)
Виконавець надає послуги згідно календарного плану (Додаток №2, який є невід'ємною частиною договору) та приступає до надання послуг протягом 5-ти робочих днів після підписання договору (п. 5.1 Договору).
Місце надання послуг -ДП "СХІДГЗК", м. Жовті Води (п. 5.3 Договору).
За порушення строків оплати за надані послуги, передбачених Договором, Замовник сплачує Виконавцю штрафні санкції у розмірі, передбаченому ст. 231 ГК України. Відповідно до вимог ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України Сторони в цьому Договорі встановили інший розмір процентів, а саме 0 (нуль) процентів річних від простроченої суми (п. 7.4 Договору).
Сторонами договору погоджено протокол узгодження договірної ціни до договору, що є додатком №1 до договору №Д150/2024/35/214ВО від 08.05.2024р.
Сторонами договору погоджено Календарний план проведення індивідуального дозиметричного контролю персоналу, що є додатком №2 до договору №Д150/2024/35/214ВО від 08.05.2024.
Під час виконання Договору сторонами складено акти здачі-приймання послуг № 1 від 10.07.2024, № 2 від 27.09.2024, № 3 від 18.12.2024, № 4 від 16.04.2025. Актами сторони визначили вартість наданих послуг. Сторонами акти підписано без зауважень.
В порушення умов п. 4.2 Договору відповідач вчасно не здійснив оплату вартості отриманих послуг, визначених актами, що є підставою для стягнення неустойки та інфляційних втрат.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.
Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
В апеляційній скарзі Державне підприємство "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" оскаржує рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.08.2025 у справі №904/2378/25 лише в частині стягнення пені 44 592,39 грн та штрафу 18 124,05 грн.
Відповідно рішення суду першої інстанції в частині закриття провадження у справі щодо стягнення 99 452 грн. заборгованості та про стягнення інфляційних втрат у розмірі 20 698,25 грн. відповідачем не оскаржується, відповідно в даній частині у відповідності до ст.269 ГПК України рішення не переглядається.
Згідно з доводами апелянта Договір №Д150/2024/35/214ВО не містить погодженого сторонами конкретного розміру пені або штрафу за порушення грошового зобов'язання, а відсилання у п. 7.4 Договору до ст. 231 ГК України не визначає, яка саме її частина підлягає застосуванню. Відтак, на переконання скаржника, відсутність у договорі погодження конкретного розміру неустойки виключає можливість її стягнення.
Колегія суддів погоджується з такими аргументами апелянта, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України (що був чинний станом на час виникнення спірних відносин) господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України).
Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст. 627 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 638 Цивільного Кодексу України та ст. 180 Господарського кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Пунктом 3 частини 1 статті 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За частиною першою статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (частини перша та друга статті 217 Господарського кодексу України).
За частиною першою статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
За наведеними вище положеннями Господарського кодексу України господарське правопорушення може полягати як у порушенні нормативно встановлених правил здійснення господарської діяльності, так і у порушенні договірних зобов'язань. Господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов'язань також поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов'язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.12.2019 у справі №904/4156/18 зробила висновок, що тлумачення умов укладеного сторонами справи договору щодо підстав застосування відповідальності за порушення відповідачем грошового зобов'язання має здійснюватися у системному взаємозв'язку з положеннями чинного законодавства, які регулюють загальні засади та умови настання такої відповідальності у господарських правовідносинах.
Стаття 231 Господарського кодексу України регулює розмір штрафних санкцій таким чином: "Законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.
У разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:
за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);
за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов'язань, зазначених у частині другій цієї статті.
У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
У разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов'язання спір може бути вирішений в судовому порядку за заявою заінтересованої сторони відповідно до вимог цього Кодексу.
Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Розмір штрафних санкцій, що застосовуються у внутрішньогосподарських відносинах за порушення зобов'язань, визначається відповідним суб'єктом господарювання - господарською організацією".
З аналізу положень статті 231 Господарського кодексу України вбачається, що нею передбачено можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов'язань штрафних санкцій, що мають імперативний характер (тобто, їх розмір не може бути змінений за згодою сторін та не залежить від їх волевиявлення), а також можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов'язань штрафних санкцій, розмір яких може бути змінений сторонами за умовами договору.
Так, частина друга статті 231 Господарського кодексу України визначає уніфікований розмір штрафних санкцій за певні види правопорушень (порушення вимог щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг), порушення строків виконання негрошового зобов'язання) у господарському зобов'язанні, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, якщо інше не передбачено законом або договором. Частина третя цієї статті передбачає можливість законодавчого встановлення розміру штрафних санкцій і за інші види правопорушень у окремих видах господарських зобов'язань, перелічених у частині другій статті 231 Господарського кодексу України.
Частиною четвертою статті 231 Господарського кодексу України законодавець передбачає застосування штрафних санкцій, у разі якщо їх розмір законом не визначено, у розмірі, визначеному умовами господарського договору, а також надає сторонам право встановлювати різні способи визначення штрафних санкцій, - у відсотковому відношенні до суми зобов'язання (виконаної чи невиконаної його частини) або у певній визначеній грошовій сумі, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Положення частини шостої статті 231 Господарського кодексу України регулюють виключно правовідносини сторін щодо їх відповідальності за невиконання грошових зобов'язань, передбачаючи їх встановлення у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. На відміну від, наприклад, частини другої статті 231 Господарського кодексу України, у частині шостій цієї статті не вказано про застосування штрафної санкції у певному розмірі, а йдеться про спосіб її визначення.
Разом з тим, за частиною другою статті 343 Господарського кодексу України, як спеціальною нормою, яка регулює відповідальність за порушення строків розрахунків, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Також, згідно із статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Нарахування пені у відповідному відсотковому розмірі від суми простроченого платежу на підставі спеціального нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини, передбачено, зокрема, частиною першою статті 1 Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій", частинами чотирнадцятою-шістнадцятою статті 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв", частиною другою статті 36 Закону України "Про телекомунікації".
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.12.2019 у справі №904/4156/18 зазначає, що за змістом наведених вище положень законодавства розмір пені за порушення грошових зобов'язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.
Як вже зазначено вище, в п.7.4. Договору сторони визначили, що за порушення строків оплати за виконані послуги, відповідач сплачує позивачу штрафні санкції у розмірі передбаченому ст. 231 ГК України.
Беручи до уваги висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 10.12.2019 у справі №904/4156/18 та враховуючи фактичні обставини справи № 904/2378/25 і відносини сторін, апеляційний суд дійшов висновку, що відсутні підстави для застосування такої міри відповідальності як договірна санкція за відсутності конкретно визначеного її розміру в договорі та законі, що свідчить про безпідставність вимог позивача в частині стягнення пені та штрафу з відповідача.
Більш того, колегія суддів звертає увагу на те, що позивач нарахував пеню та штраф на підставі частини другої статті 231 Господарського кодексу України, якою визначено, що у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:
- за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);
- за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Аналіз наведеної норми матеріального права дає підстави для висновку, що застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, санкції у вигляді штрафу, передбаченого абзацом третім частини другої статті 231 Господарського кодексу України, можливе за сукупності таких умов:
- якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачено договором або законом;
- якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки;
- якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу.
Такий правовий висновок зроблено Верховним Судом України у постанові від 04 лютого 2014 року у справі № 3-1гс14 і цей висновок послідовно застосовує Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду, зокрема у постановах від 28 березня 2024 року у справі № 905/405/22, від 04 травня 2023 року справі № 910/21298/21 та багатьох інших.
Апеляційний суд наголошує, що у справі №904/2378/25 йде мова саме за грошове зобов'язання, що виключає можливість застосування частини другої статті 231 Господарського кодексу України до спірних відносин.
Аналізуючи положення глави 47 Цивільного кодексу України, можна констатувати, що грошовим зобов'язанням є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов'язання зі сплати коштів.
Відтак грошове зобов'язання - це таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Виходячи з викладеного, грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається, у тому числі, із правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.
Таким чином, правовідношення, в якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу грошима, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, є грошовим зобов'язанням.
Аналогічні правові висновки щодо застосування норми абзацу третього частини другої статті 231 Господарського кодексу України викладені у постановах Верховного Суду від 23.08.2022 у справі №910/9375/21, від 11.07.2018 у справі №915/507/17, від 18.06.2019 у справі №914/891/16.
Отже, частина друга статті 231 Господарського кодексу України не встановлює розміру штрафних санкцій за порушення саме грошового зобов'язання, а містить лише уніфікований розмір штрафних санкцій за певні види правопорушень (порушення вимог щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг), порушення строків виконання негрошового зобов'язання) у господарському зобов'язанні, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, якщо інше не передбачено законом або договором.
Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 05.06.2024 у справі №910/14524/22.
Таким чином, оскільки допущено порушення грошового зобов'язання, сторони в договорі не погодили розмір штрафних санкцій, а ст.231 ГК України не встановлює розмір штрафних санкцій за порушення грошового зобов'язання то позовні вимоги в частині стягнення пені не підлягають задоволенню.
Крім цього, колегія суддів вважає помилковими посилання позивача у відзиві на правові позиції Верховного Суду, викладені у постановах Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 20.08.2021 у справі №910/13575/20 та від 03.02.2023 у справі №910/9374/21, оскільки зазначені рішення не є релевантними до правовідносин, що розглядаються у даній справі.
Так, у постанові від 20.08.2021 у справі №910/13575/20 Верховний Суд уточнив правову позицію виключно щодо порядку застосування частини шостої статті 232 ГК України, яка регулює строк та межі нарахування штрафних санкцій, встановлюючи шестимісячний період їх нарахування у разі відсутності іншого визначення у договорі. Ця правова позиція спрямована на розмежування строку нарахування санкцій та строку позовної давності (ст. 261 ЦК України) і не стосується питання про можливість застосування ч. 2 ст. 231 ГК України у разі, коли договір не визначає розміру санкцій або не містить прямої вказівки на специфічний розмір неустойки.
Рішення у справі №910/9374/21 стосувалося специфічних правовідносин на ринку електричної енергії, де існує особливий порядок розрахунків та застосування інфляційних втрат, 3 % річних і пені відповідно до ст. 625 ЦК України, що прямо не кореспондує із договірними умовами цього спору.
Відтак посилання позивача на вказані постанови Верховного Суду не можуть бути враховані як правова підстава для обґрунтування застосування штрафних санкцій у даній справі.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржників та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006).
Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Враховуючи спірний характер правовідносин сторін, колегія суддів вважає, що наведена міра обґрунтування даного судового рішення є достатньою у світлі конкретних обставин справи, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
Згідно з статтею 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.,
За результатом апеляційного перегляду справи, колегія суддів дійшла висновку, що при прийнятті оскарженого рішення місцевий суд неправильно застосував норми матеріального права, тому рішення в оскаржуваній частині підлягає скасуванню.
Судові витрати.
Відповідно до пп. б), в) пункту 4 частини 1 статті 282 ГПК України у резолютивній частині постанови має бути зазначений новий розподіл судових витрат у разі скасування чи зміни рішення.
Судові витрати пов'язані з розглядом справи слід розподілити згідно з вимогами ст. 129 ГПК України.
Керуючись ст.ст. 129, 240, 269-270, 275, 276, 281-282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд,
Апеляційну скаргу Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.08.2025 у справі №904/2378/25 - задовольнити.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.08.2025 у справі №904/2378/25 в частині стягнення з Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство" "Дозиметрика" пені 44592 грн. 39 коп., штрафу 18124 грн. 05 коп.- скасувати.
У цій частині ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову про стягнення з Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство" "Дозиметрика" пені 44 592 грн 39 коп. та штрафу 18 124 грн 05 коп. - відмовити.
В іншій частині рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.08.2025 у справі № 904/2378/25 - залишити без змін.
Стягнути з Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство" "Дозиметрика" понесені судові витрати за подання позову у розмірі 813,00 грн. - про що видати наказ.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Дозиметрика» на користь Державного підприємства «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 3633,60 грн., про що видати відповідний наказ.
Видачу наказів доручити Господарському суду Дніпропетровської області.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухваленняі не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, зазначених у пункті 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя О.В. Чус
Суддя М.О. Дармін
Суддя О.Г. Іванов