12 грудня 2025 року м. Харків Справа № 917/638/25
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Мартюхіна Н.О., суддя Білоусова Я.О., суддя Лакіза В.В.,
без виклику учасників справи,
розглянувши в порядку спрощеного провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 (вх. №2069 П/2),
на рішення Господарського суду Полтавської області від 10.06.2025 (повний текст складено 10.06.2025) у справі № 917/638/25 (суддя Тимощенко О.М.),
за позовом Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Віді-Страхування", с. Софіївська Борщагівка, Бучанський р-н, Київська обл.,
до Військової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ,
про стягнення 159 034,38 грн матеріальної шкоди
У березні 2025 року Товариство з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Віді-Страхування" (далі - ТДВ "СК "Віді-Страхування") звернулося до Господарського суду Полтавської області з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - ВЧ НОМЕР_1 ) про стягнення матеріальної шкоди в сумі 159034,38грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що між ТДВ "СК "Віді-Страхування" (страховиком) та ОСОБА_1 (страхувальником) був укладений договір добровільного страхування наземного транспорту від 27.10.2021. У результаті дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП), що сталася 21.04.2022 у м.Стрий Львівської області, майну страхувальника була завдана шкода, що стало підставою його звернення із заявою про виплату страхового відшкодування від 17.05.2022. У подальшому, страховик відшкодував завдану страхувальнику шкоду відповідно до умов договору страхування, тому позивач вважає, що відповідно до приписів ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про страхування" до нього перейшло право вимоги до відповідача як особи, відповідальної за завдану шкоду. Належність відповідального за відшкодування шкоди суб'єкта позивач обґрунтовує тим, що винна особа - водій ОСОБА_2 на час скоєння ДТП був військовослужбовцем Військової частини НОМЕР_1 , а транспортний засіб, яким керував винний у момент скоєння ДТП, належав ВЧ НОМЕР_1 .
Рішенням Господарського суду Полтавської області від 10.06.2025 у справі №917/638/25 позов задоволено повністю та стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ТДВ "СК "Віді-Страхування" 159034,38грн страхового відшкодування, а також 2422,40грн витрат по сплаті судового збору.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що вина водія ОСОБА_2 у настанні ДТП 21.04.2022 встановлена постановою Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 03.06.2022 у справі №456/1271/22, яка набрала законної сили 04.07.2022, а тому відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України зазначені обставини не підлягає доказуванню.
Розмір шкоди підтверджено належними доказами, зокрема, страховим актом №13167 від 18.05.2022 та платіжним дорученням №1111 від 19.05.2022, тож до позивача у межах фактичних витрат і суми страхового відшкодування, виплаченого потерпілій особі, перейшло право вимоги до особи, винної у скоєнні ДТП. Оскільки винний водій входив до особового складу Військової частини НОМЕР_1 на час скоєння ДТП, тому саме відповідач зобов'язаний відшкодувати позивачу суму страхового відшкодування у розмірі 159 034,38 грн.
Не погодившись із вищевказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач - Військова частина НОМЕР_1 звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Полтавської області від 10.06.2025 у справі №917/638/25 та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник вказує на те, що для застосування норми ч. 1 ст. 1172 Цивільного кодексу України щодо відповідальності роботодавця за шкоду, завдану його працівником, можливе лише за умови безпосереднього виконання таким працівником службових обов'язків, проте позивачем не доведено факту виконання водієм ОСОБА_2 службових обов'язків саме під час ДТП, а також наявності службового завдання або відповідного наказу на керування транспортним засобом у момент скоєння ДТП. Апелянт зазначає, що не є власником автомобіля у сенсі активного фактичного контролю за його використанням у момент ДТП.
Згідно з витягом із протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.09.2025 для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Мартюхіна Н.О., суддя Білоусова Я.О., суддя Лакіза В.В.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 03.10.2025 поновлено Військовій частині НОМЕР_1 строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Полтавської області від 10.06.2025 у справі №917/638/25; відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою; зупинено дію рішення Господарського суду Полтавської області від 10.06.2025 у справі №917/638/25; встановлено учасникам справи строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, заяв, клопотань та письмових пояснень з доказами їх надсилання іншим учасникам провадження - 15 днів з дня вручення даної ухвал; а також попереджено, що апеляційна скарга Військової частини НОМЕР_1 на рішення Господарського суду Полтавської області від 10.06.2025 у справі №917/638/25 буде розглядатися за правилами ч. 10 ст. 270 ГПК України без повідомлення учасників справи.
Копії ухвали Східного апеляційного господарського суду про відкриття апеляційного провадження доставлено сторонам у справі через підсистему "Електронний суд", що підтверджується довідками про доставку електронного листа.
20.10.2025 до Східного апеляційного господарського суду через підсистему "Електронний суд" від ТДВ "СК "Віді-Страхування" надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№12290), в якому позивач заперечує проти доводів та вимог апеляційної скарги відповідача, просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.
Свою позицію позивач обґрунтовує тим, що транспортний засіб ГАЗ 31029, військовий номерний знак НОМЕР_2 належить на праві оперативного управління саме відповідачу, а також цей автомобіль закріплений за особовим складом Військової частини НОМЕР_1 . Крім того, винний водій на момент скоєння ДТП входив до особового складу Військової частини НОМЕР_1 , а тому матеріальна шкода має бути відшкодована відповідачем. На твердження відповідача про недоведеність факту використання транспортного засобу в інтересах військової частини позивач зазначає, що ні чинним законодавством, ні судовою практикою не передбачена необхідність доказування саме того, в чиїх інтересах використовується ТЗ.
20.10.2025 до Східного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 8 та ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, у разі здійснення розгляду справи в порядку письмового провадження суд розглядає справу за наявними у справі матеріалами, досліджує докази і письмові пояснення, викладені в заявах по суті справи, судове засідання не проводиться.
За приписами ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
З огляду на те, що ціна позову у даній справі є меншою від ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (159034,38грн), суд апеляційної інстанції розглядає дану справу за правилами ч. 10 ст. 270 ГПК України без повідомлення учасників справи.
На час ухвалення цієї постанови клопотання будь-якої із сторін про розгляд справи в порядку загального позовного провадження до Східного апеляційного господарського суду не надходили.
Згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною 2 наведеної статті передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Розглянувши матеріали господарської справи, доводи та вимоги апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.
Як встановлено господарським судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 27.10.2021 між фізичною особою ОСОБА_1 (страхувальник) та ТДВ "СК "ВІДІ-Страхування" укладено договір добровільного страхування наземного транспорту (далі - договір страхування), що підтверджується страховим полісом №US-00607 добровільного страхування наземного транспорту.
Предметом договору страхування є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать чинному законодавству України, пов'язані з володінням, користуванням та/або розпорядженням транспортним засобом Mazda 3, д.р.н. НОМЕР_3 (далі - застрахований ТЗ).
21.04.2022 на вул. Шевченка, 44 у м. Стрий Львівської області відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю застрахованого ТЗ за керуванням страхувальника та ТЗ "ГАЗ 31029", д.р.н. НОМЕР_2 , яким керував ОСОБА_2 .
По факту дорожньо-транспортної пригоди стосовно ОСОБА_2 працівниками патрульної поліції складено протокол про адміністративне правопорушення за ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) (порушення ПДР, що спричинило пошкодження транспортних засобів), який направлений до Стрийського міськрайонного суду Львівської області для подальшого прийняття рішення (справа про адміністративне правопорушення №456/1271/22).
Постановою Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 03.06.2022 по справі №456/1271/22, яка набрала законної сили 04.07.2022, водія ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КупАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу.
У вищевказаній постанові встановлено, що ОСОБА_2 був неуважний, не стежив за дорожньою обстановкою, відповідно не зреагував на її зміну, не вибрав безпечну швидкість руху, не дотримався безпечної дистанції, внаслідок чого здійснив зіткнення з ТЗ "Mazda 3", д.р.н. НОМЕР_3 , який рухався попереду нього, в результаті чого автомобілі отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками, чим порушив п. 2.3б, 12.1, 13.1. ПДР, вчинивши правопорушення, передбачене ст. 124 КУпАП.
Крім того, відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення від 21.04.2022, а також довідки НПУ про ДТП №3022113344934788 від 25.05.2022 вбачається, що ОСОБА_2 керував транспортним засобом "ГАЗ 31029", д.р.н. НОМЕР_2 , за відсутності полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
Вказане також підтверджується інформацією з ЦБД МТСБУ, згідно з якою на момент ДТП у автомобіля "ГАЗ 31029" д.н.з. НОМЕР_2 відсутній діючий поліс (договір) обов'язкового страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Враховуючи, що в результаті ДТП застрахованому транспортному засобу завдано пошкодження, 17.05.2022 страхувальник - ОСОБА_1 звернувся до ТДВ "СК "Віді - Страхування" із заявою про виплату страхового відшкодування.
На підставі рахунку №СКмС-0006088 від 17.05.2022, акту виконаних робіт №СКмСА-008314 від 04.10.2022, звіту про оцінку КТЗ №01-13/05 від 13.05.2022 позивачем було складено страховий акт №13167 від 18.05.2022.
19.05.2022 ТДВ "СК "Віді-Страхування" здійснило виплату страхового відшкодування у встановленому розмірі 159034,38грн, що підтверджується платіжним дорученням № 1111 від 19.05.2022.
Як вбачається з матеріалів справи, а саме витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по технічній частині) №261 від 30.12.2021 транспортний засіб "ГАЗ 31029" д. н. з. НОМЕР_2 належить Військовій частині НОМЕР_1 (закріплено за старшим прапорщиком ОСОБА_3 ). Вказане також підтверджується листом МТСБУ №3-016/7226 від 02.03.2023, яким повідомлено, що вказаний ТЗ належить Міністерству оборони України (ВЧ НОМЕР_1 ).
До того ж, як свідчать досліджені судом матеріали справи, а саме положення витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №79 від 28.03.2022, з яких вбачається, що ОСОБА_2 на момент ДТП був військовослужбовцем ВЧ НОМЕР_1 - молодшим лейтенантом та призначений на посаду частини - командиром взводу забезпечення роти матеріального забезпечення, ВОС-7022003.
З метою досудового врегулювання спору позивач звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 з вимогою №15/04/8/2/0388-23 від 26.04.2023 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП, у сумі 159034,38 грн.
На вищезазначену вимогу відповідач надав відповідь №1546/32/15/541 від 09.05.2023, де зазначив, що відповідно до довідки НПУ про ДТП №3022113344934788 від 25.05.2022 транспортний засіб "ГАЗ 31029", д.р.н. НОМЕР_2 належить ІНФОРМАЦІЯ_1 , а ВЧ НОМЕР_1 не є відділенням ВІБДР ІНФОРМАЦІЯ_2 та є окремим суб'єктом господарської діяльності.
Для з'ясування вказаного факту, позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_3 , який повідомив (№819/1816/бдр від 26.02.2025), що ОСОБА_2 не виконував трудові (службові) обов'язки у ВІБДР ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідно наявні облікові дані стосовно даного громадянина у ІНФОРМАЦІЯ_4 відсутні. Відповідно до бази даних уніфікованої електронно - облікової системи Збройних Сил станом на 21.04.2022 ТЗ "ГАЗ" номерний знак НОМЕР_2 зареєстрований у військовій частині НОМЕР_1 .
Станом на дату подання цього позову та розгляду справи відповідачем шкода не відшкодована.
Оскільки відповідач належним чином не відреагував на вимогу позивача про відшкодування шкоди, виплату суми страхового відшкодування не здійснив, тому ТДВ "СК "Віді-Страхування" звернулось до Господарського суду Полтавської області з позовом про стягнення з відповідача на свою користь 159034,38грн виплаченого страхового відшкодування.
Відповідач, заперечуючи проти позову, як у суді першої інстанції, так і у апеляційній скарзі посилається на недоведеність позивачем факту виконання ОСОБА_2 службових обов'язків саме під час ДТП, наявність службового завдання чи відповідного наказу на керування ТЗ у момент ДТП. Тобто, на думку відповідача, водій користувався транспортним засобом, який не був за ним закріплений та не в межах функціональних обов'язків командира взводу забезпечення роти матеріального забезпечення ВЧ НОМЕР_1 .
Як вже зазначалося, за результатами розгляду даного спору Господарським судом Полтавської області 10.06.2025 ухвалено оскаржуване рішення у справі №917/638/25, яким позов задоволено та стягнуто з відповідача на користь позивача в порядку суброгації завдану шкоду в сумі 159034,38грн.
Місцевий господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги є доведеними, обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.
Надаючи кваліфікацію спірних правовідносин, суд апеляційної інстанції погоджується з правильністю правових висновків суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог, враховуючи наступне.
За приписами ст. 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (п. 3 ч. 2 ст. 11 ЦК України)
Статтею 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Відповідно до ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Згідно з ч. 2 ст. 512 та ст. 514 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
З досліджених судом матеріалів справи вбачається, що виплата страхового відшкодування в сумі 159034,38грн була здійснена позивачем відповідно до умов договору страхування №US-00607 від 27.10.2021 у зв'язку зі страховою подією.
Отже, факт виплати страховиком страхового відшкодування обумовив перехід до нього від страхувальника відповідних прав у порядку суброгації до особи, відповідальної за завдані збитки, в межах понесених ним витрат на виплату страхового відшкодування.
Основною характерною ознакою суброгації є збереження того зобов'язання, яке існувало на момент заподіяння шкоди і у зв'язку з яким було виплачене страхове відшкодування, та зміна в ньому кредитора.
Під час суброгації нового зобов'язання не виникає, первісні правовідносини залишаються незмінними. Тобто, у таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Страховик виступає замість потерпілого.
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Новий кредитор набуває прав та обов'язків свого попередника.
Таким чином, позивач у даній справі виступає на правах потерпілого ( ОСОБА_1 ), а тому до нього перейшло право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди.
Колегія суддів вважає за доцільне зауважити, що сума страхового відшкодування, а також факт його виплати апелянтом не оскаржуються, натомість, спірним є саме суб'єкт, що має відшкодовувати завдані внаслідок ДТП збитки.
Так, питання відшкодування шкоди регламентується главою 82 ЦК України.
З аналізу змісту глави 82 ЦК України вбачається, що законодавець розрізняє поняття «особа, яка завдала шкоду» та «особа, яка відповідає за шкоду».
Особою, відповідальною за завдану шкоду, може бути як винна особа - безпосередній її заподіювач, або юридична особа, працівником якої є ця особа, так і страхова компанія, відповідальна за останніх.
Відповідно до ч.ч 1, 2 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (ч. 2 ст. 1187 ЦК України).
Згідно з ч. 5 ст. 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Частиною 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме:
- шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою;
- за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується;
- за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Відповідно до ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків, тобто, не вважається особою, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом.
Положення ч. 1 ст. 1188 ЦК України про застосування принципу вини у разі завдання шкоди внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки не скасовує попереднього правила про відповідальність саме власника (володільця) джерела підвищеної небезпеки (ч. 2 ст. 1187 ЦК України).
У такому випадку обов'язок по відшкодуванню шкоди покладається на того власника (володільця) джерела підвищеної небезпеки, з вини водія якого завдана шкода, а не безпосередньо на винного водія.
Колегія суддів звертає увагу, що вирішуючи питання про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні з'ясувати, який суб'єкт і на якій правовій підставі володіє відповідним транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Зазначене узгоджується з висновками, викладеними у постанові Великої палати Верховного суду від 05.06.2018 у справі №243/10982/15-ц.
Як свідчать матеріали справи, винний водій - молодший лейтенант ОСОБА_2 на час виникнення ДТП був військовослужбовцем ВЧ НОМЕР_1 та призначений на посаду частини - командиру взводу забезпечення роти матеріального забезпечення. Окрім того, як встановлено судом, ТЗ "ГАЗ 31029", д.р.н. НОМЕР_2 зареєстрований за військовою частиною НОМЕР_1 .
Статтею 1 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" визначено, що військове майно - це державне майно (зокрема, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси), закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (далі також - ЗСУ).
Органами, які здійснюють управління військовим майном згідно зі статтею 1 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" є Кабінет Міністрів України та Міністерство оборони України.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" Міністерство оборони України як центральний орган управління ЗСУ здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами ЗСУ, зокрема, у разі їх розформування.
Згідно зі ст. 3 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" військове майно закріплюється за військовими частинами ЗСУ на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою цієї статті). З моменту надходження майна до ЗСУ і закріплення його за військовою частиною ЗСУ воно набуває статусу військового майна.
Відповідно до ч. 2 ст. 14 Закону України "Про Збройні Сили України" майно, закріплене за військовими частинами ЗСУ, є державною власністю і належить їм на праві оперативного управління.
Правом оперативного управління визнається речове право суб'єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом).
Відповідно до ст. 5 Закону України "Про господарську діяльність у Збройних Силах України" за шкоду і збитки, заподіяні правам та інтересам фізичних і юридичних осіб та державі, військова частина як суб'єкт господарської діяльності несе відповідальність, передбачену законом та договором.
Враховуючи те, що військові частини володіють на праві оперативного управління закріпленим за ними Міністерством оборони України військовим майном, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, вони несуть відповідальність згідно з ч. 2 ст. 1187 ЦК України.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №243/10982/15-ц.
Тобто, транспортний засіб ГАЗ 31029 1500Н1 належить військовій частині, що підтверджується, по-перше, нормами законодавства, що регламентує питання правового режиму майна у ЗСУ; по-друге, витягом із наказу командира ВЧ НОМЕР_1 №261 від 30.12.2021 про закріплення за особовим складом військової частини НОМЕР_1 військової техніки - ТЗ ГАЗ 31029 1500Н1; по-третє, повідомленням ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Також суд враховує, що ОСОБА_2 пред'явив посвідчення учасника бойових дій НОМЕР_4 як пільговий документ, що звільняє його власника від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, а відтак при виникненні ДТП з вини такої особи відшкодування здійснює МТСБУ (ст. 13 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Однак листом МТСБУ від 02.03.2023 на звернення позивача повідомляється про невизнання вимог щодо відшкодування понесених збитків потерпілому, оскільки така регламентна виплата може здійснюватися в разі, коли учасник бойових дій особисто керує належним йому ТЗ, а в даному випадку ІНФОРМАЦІЯ_5 (ВЧ НОМЕР_1 ).
Апелентом оскаржується той факт, що на момент скоєння ДТП у водія ОСОБА_2 було службове завдання або наказ на керування зазначеним транспортним засобом, а тому відсутні підстави для застосування норми про відшкодування шкоди особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Колегія суддів не може погодитися з вищенаведеними доводами скаржника, з огляду на наступне.
Юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків (ч. 1 ст. 1172 Цивільного кодексу України).
З аналізу змісту глави 82 ЦК України вбачається, що законодавець розрізняє поняття «особа, яка завдала шкоду» та «особа, яка відповідає за шкоду».
За наявності вини особи, яка завдала шкоду, особа, яка є відповідальною за шкоду, на підставі ч. 1 ст. 1191 ЦК України набуває права зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування.
Така конструкція цивільно-правової відповідальності надає потерпілому можливість більш ефективно та оперативно захистити свої права та інтереси.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 у справі №426/16825/16-ц зроблено висновок про те, що особа, яка керує транспортним засобом, у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб'єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб'єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець (власник).
Виходячи із наведених норм права, шкода, завдана внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця (власника), відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.
Так, відповідно до п. 2.2. ПДР України власник транспортного засобу, а також особа, яка використовує такий транспортний засіб на законних підставах, можуть передавати керування транспортним засобом іншій особі, що має при собі посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Власник транспортного засобу може передавати такий засіб у користування іншій особі, що має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб.
Тобто, якщо особа під час керування транспортним засобом має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційний документ на транспортний засіб, переданий їй власником або іншою особою, яка на законній підставі використовує такий транспортний засіб, то керування транспортним засобом вважається законним, а водій таким, що правомірно володіє зазначеним транспортним засобом.
Досліджуючи наявні у справі докази, колегія суддів приймає до уваги інформацію, що міститься у протоколі про адміністративне правопорушення серії ААБ №171376 від 21.04.2022, а саме, в ньому зазначено, що водій пред'явив працівникам поліції посвідчення водія та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу» зазначено: «марка: ГАЗ модель: 31029, серія, №: НОМЕР_5 » (а.с. 17).
Саме на підставі посвідчення водія відповідної категорії та свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу - ОСОБА_2 правомірно керував транспортним засобом.
Однак, відповідач в апеляційній скарзі не ставить під сумнів правомірність передачі водієві свідоцтва про реєстрацію ТЗ, який належить військовій частині, а також не наводить будь-яких аргументів стосовно того, на яких саме правових підставах водій мав право та можливість керування майном Збройних сил України, у випадку невиконання ним службових обов'язків. Тобто, відповідач не ставить під сумнів правомірність використання майна поза межами виконання водієм службових обов'язків.
Також відповідач не підтвердив будь-якими доказами, що 21.04.2022 водій ОСОБА_2 , перебуваючи у м. Стрий Львівської області, не виконував службові обов'язки. Зокрема, не надав докази того, що ОСОБА_2 або був звільнений, тобто виключений з особового складу військової частини НОМЕР_1 , або незаконно її покинув. Тобто правомірність знаходження військовослужбовця у м. Стрий Львівської області відповідачем ніяким чином не спростована.
Тлумачення ч. 1 ст. 1172 ЦК України свідчить, що відповідальність юридичної або фізичної особи за шкоду, завдану їхнім працівником, настає лише у випадках, коли заподіювач шкоди не лише перебуває з такою юридичною або фізичною особою в трудових відносинах, а й заподіяв відповідну шкоду саме у зв'язку та під час виконання своїх трудових (службових) обов'язків. Виконанням працівником своїх трудових (службових) обов'язків є виконання ним роботи, зумовленої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоч і виходить за межі трудового договору або посадової інструкції, але доручається роботодавцем або викликана невідкладною виробничою необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами протягом усього робочого часу.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.02.2019 у справі № 640/4185/15-ц, від 05.05.2018 у справі № 910/14685/17.
Для покладення на юридичну особу відповідальності, передбаченої статтею 1172 Цивільного кодексу України, необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправна поведінка працівника; шкоди та її розміру; причинний зв'язок між такою поведінкою і шкодою; вина особи, яка завдала шкоду), так і спеціальних умов (перебування у трудових відносинах з юридичною особою або фізичною особою - роботодавцем незалежно від характеру таких відносин; завдання шкоди під час виконання працівником своїх трудових (службових) обов'язків).
Колегія суддів зауважує, що судом першої інстанції встановлена наявність всіх загальних умов деліктної відповідальності, насамперед, протиправна поведінка виражається у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП; шкода, розмір якої підтверджено позивачем матеріалами справи, встановлено судом та не оспорюється відповідачем; вина, яка встановлена постановою Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 03.06.2022 по справі №456/1271/22, яка набрала законної сили 04.07.2022; а також причинний зв'язок між поведінкою і шкодою, який полягає у порушенні ПДР, що призвело до ДТП і, як наслідок, шкоди на суму 159034,38 грн.
Досліджуючи наявність спеціальних умов покладення на юридичну особу відповідальності, колегія суддів зазначає таке.
Як видно з матеріалів справи та встановлено судом, водій ОСОБА_2 на час ДТП (21.04.2022) проходив військову службу на посаді командиру взводу забезпечення роти матеріального забезпечення з 28.03.2022.
Так, відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) молодший лейтенант ОСОБА_2 призначений на посаду частини - командиру взводу забезпечення роти матеріального забезпечення.
За приписами Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом. Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.
За аналізом положень ст. 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов'язки військової служби: 1) на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять);
2) на шляху прямування на службу або зі служби, під час службових поїздок, повернення до місця служби;
3) поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов'язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника);
4) під час виконання державних обов'язків, у тому числі у випадках, якщо ці обов'язки не були пов'язані з військовою службою;
5) під час виконання обов'язку з урятування людського життя, охорони державної власності, підтримання військової дисципліни та охорони правопорядку (ч. 4).
Судова колегія відхиляє доводи відповідача про те, що позивачем не надано суду доказів перебування Федіва І.З. при виконанні службових обов'язків у момент виникнення ДТП, з огляду на наступне.
Статтею 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона має довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Оскільки позивач (як страхова компанія) не є суб'єктом, що має доступ до документації відповідача (військової частини), тож позивач не мав доступу до первинних документів, які могли б підтвердити перебування ОСОБА_2 при виконанні своїх службових обов'язків у момент ДТП (так документи як, наприклад, накази, дорожні листи тощо).
У той же час обов'язок доказування та подання доказів згідно зі ст.74 ГПК України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги, заперечення.
Колегія суддів відхиляє твердження відповідача про відсутність у водія службових обов'язків на момент скоєння ДТП, а також твердження, що Федів І.З. використовував автомобіль ГАЗ 31029 не за своїми функціональними обов'язками, оскільки будь-яких доказів того, що ОСОБА_2 самовільно чи протиправно заволодів/використав транспортний засіб без відома військової частини та, відповідно, докази проведення службового розслідування у зв'язку з вказаною обставиною; притягнення винного до дисциплінарної відповідальності або звернення до правоохоронних органів із відповідною заявою, до суду не надано.
Судом враховується й те, що ДТП відбулась 21.04.2022 у робочий день для військовослужбовця. Доказів того, що станом на день вчинення ДТП водій ОСОБА_2 перебував у відпустці чи на лікарняному, або будь-де в іншому місці, не пов'язаному з несенням військової служби, що дає підстави стверджувати, що він не виконував свої службові обов'язки саме у той день, у матеріалах справи відсутні, відповідачем до суду таких доказів не надано.
Таким чином, відповідач згідно з положеннями ст.ст. 77, 78 ГПК України належними та допустимими доказами не спростував факту, що ОСОБА_2 , який перебував на військовій службі у ВЧ НОМЕР_1 , керував транспортним засобом ГАЗ 31029 військовий номерний знак НОМЕР_2 , не під час виконання ним своїх службових обов'язків.
З огляду на вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 159034,38грн страхового відшкодування є доведеними та обґрунтованими.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги відповідача наведених висновків суду не спростовують та фактично зводяться до переоцінки обставин, встановлених місцевим судом, яким надана належна правова оцінка.
Таким чином, доводи заявника апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.
З урахуванням вищевикладеного колегія суддів апеляційного суду зазначає, що судом першої інстанції в повному обсязі досліджені обставини, що мають значення для справи, а викладені в оскаржуваному рішенні висновки відповідають фактичним обставинам справи, у зв'язку з чим апеляційна скарга Військової частини НОМЕР_1 задоволенню не підлягає, а рішення Господарського суду Полтавської області від 10.06.2025 у справі №917/638/25 слід залишити без змін за відсутності визначених процесуальним законом підстав для його скасування.
З огляду на те, що апеляційна скарга залишається без задоволення, відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір за її подання покладається судом на скаржника.
Керуючись ст.ст. 269, 270, 275-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Господарського суду Полтавської області від 10.06.2025 у справі №917/638/25 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Полтавської області від 10.06.2025 у справі №917/638/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено ст. ст. 286 -289 ГПК України.
Головуючий суддя Н.О. Мартюхіна
Суддя Я.О. Білоусова
Суддя В.В. Лакіза