04 грудня 2025 року м. Харків Справа № 917/504/25
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Склярук О.І., суддя Гетьман Р.А. , суддя Хачатрян В.С.
за участю секретаря судового засідання Погребняк А.М.,
за участю представників сторін,
позивача - Ковальчук Р.М.;
відповідача - Шимко А.Р;
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача, за вх. №2109 п/1 на рішення господарського суду Полтавської області від 15.09.25 (суддя Байдуж Ю. С. ) у справі № 917/504/25
за позовом Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеса, м. Одеса,
до Приватного підприємства "Нектар брус", село Сем'янівка, Полтавський район, Полтавська область,
про стягнення 2 214 951,50 грн
Позивач (Квартирно-експлуатаційний відділ міста Одеса) звернувся до господарського суду Полтавської області з позовом, в якому просив стягнути з відповідача пеню та штраф на загальну суму 2 214 951,50 грн. за порушення строків постачання Товару за укладеними між сторонами спору Договорами.
Рішенням Господарського суду Полтавської області від 15.09.2025 у справі №917/504/25 позов задоволено частково. Стягнуто з Приватного підприємства "Нектар брус" (код ЄДРПОУ 43538424, вул. Санаторна 17А, село Сем'янівка, Полтавський район, Полтавська область, 38721) на користь Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеса (код ЄДРПОУ 08038284, вул. Незалежності, 18, м. Одеса, Одеська область, 65058) 106 011,14 грн неустойки у вигляді штрафу та пені, а також 25 442,67 грн відшкодування витрат по сплаті судового збору. В іншій частині позову відмовлено.
Не погодившись частково з ухваленим судом першої інстанції судовим рішенням, апелянт звернувся до Східного апеляційного господарського суду зі скаргою, в якій просив рішення господарського суду Полтавської області від 15.09.2025 у справі №917/504/25 скасувати частково, а саме в частині відмови у позові та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі та стягнути з Приватного підприємства «НЕКТАР БРУС» на користь Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеса пеню у розмірі 2 214 951,50 грн.
Апелянт в обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує на таке.
Прострочення зобов'язання виникло виключно з вини відповідача, який не вжив жодних заходів для належного і своєчасного виконання зобов'язання за Договорами. Така поведінка свідчить про недобросовісність та порушення принципу виконання зобов'язання належним чином.
Товар за Договорами був необхідний позивачу для постачання до військових частин, які в свою чергу виконували бойові завдання на різних ділянках фронту, а через бездіяльність відповідача бойові частини не отримали вкрай необхідну деревину.
Апелянт вважає, що ПП «Нектар Брус» будучи суб'єктом господарювання, підписуючи Договір погодилось з усіма його істотними умовами, в тому числі щодо обсягів та строків поставки товару, а відтак взяло на себе господарське зобов'язання, яке відповідно до Цивільного кодексу України було обов'язковим до виконання.
Відповідачем не надано жодного належного та допустимого доказу який би підтверджував, що КЕВ м. Одеса якимось чином відкладав вивантаження та прийняття деревини до відбою тривоги через здійснення постійних артилерійських та ракетних обстрілів міста Одеси агресором. В матеріалах справи відсутні будь-які листи чи звернення зі сторони відповідача щодо затримок прийняття товару та те що будь-якому водію або експедитору було відмовлено у прийняті товару, та останній змушений був повернути до місця завантаження.
Апелянт зазначає, що висновок суду про наявність підстав для зменшення розміру пені у спірних правовідносинах, ґрунтується на неправильному застосуванні судом норм чинного законодавства України, а тому відповідач має сплатити на користь позивача пеню та штраф у розмірі передбаченого умовами договору, які погоджено ним та відповідно підписано.
Для розгляду справи шляхом автоматизованого розподілу судової справи між суддями та протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду, визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Склярук О.І., суддя Гетьман Р.А., суддя Хачатрян В.С.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 08.10.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою позивача, за вх. №2109 п/1 на рішення господарського суду Полтавської області від 15.09.25 у справі №917/504/25; встановлено учасникам справи строк до 24.10.2025 включно для подання відзивів на апеляційну скаргу з доказами їх надсилання (доданих до них документів) іншим учасникам справи; витребувано матеріали справи №917/504/25 з Господарського суду Полтавської області.
До суду апеляційної інстанції надійшли матеріали справи №917/504/25.
23.10.2025 до суду апеляційної інстанції від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін.
В обґрунтування своєї правової позиції відповідач вказує на те, що матеріалами справи підтверджується і визнається позивачем, що сплачені відповідачем суми забезпечення перебувають на рахунках позивача, тому стягнення неустойки разом із гарантійними внесками є надмірним фінансовим тягарем для відповідача та, водночас, слугує засобом отримання доходу позивачем, що є несправедливим; ПП "Нектар Плюс" є стратегічно важливим та соціально значимим підприємством із заготівлі та забезпеченні деревиною ряду державних та комунальних підприємств України. Від результатів розгляду цієї справи залежить збереження господарської діяльності відповідача, що є важливим з економічної та соціальної точок зору. Наявна відсутність в діях відповідача прямого умислу, спрямованого на порушення зобов'язання, відсутність доказів, які б свідчили про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу збитків саме в результаті порушення відповідачем умов договору.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 21.11.2025 призначено справу № 917/625/25 до розгляду на 04.12.2025; повідомлено, що участь сторін у судовому засіданні не є обов'язковою.
Також, колегія суддів зауважує, що на час винесення даної ухвали, в Україні введено дію воєнного стану, а також особливий режим роботи Східного апеляційного господарського суду, що може привести до подовження процесуальних строків розгляду справи.
У судове засідання 04.12.2025 представники сторін прибули, висловились на підтримку своїх доводів та заперечень.
Відповідно до приписів статті 269 Господарського процесуального кодексу України, Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі. ( ч.1 ст.270 ГПК України).
Заслухавши доповідь головуючого по справі (суддю доповідача), дослідивши обставини справи, апеляційну скаргу, відзив на апеляційну скаргу, заслухавши у судовому засіданні представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права судова колегія зазначає наступне.
Як зазначалося вище, рішенням по справі позов задоволено частково.
Судом першої інстанції встановлено такі обставини справи.
За результатами проведеної процедури закупівлі паливної деревини (дрова) твердих порід, шляхом проведення відкритих торгів через електронну систему публічних закупівель “Prozorro», між позивачем у справі, Квартирно-експлуатаційним відділом міста Одеси та відповідачем- ПП "НЕКТАР БРУС", 11.11.2024 було укладено договори з ідентичним змістом для кожного, зокрема: Договір № 433, Договір № 434, Договір № 435, Договір № 437, Договір № 438, Договір № 439, строком дії до 31.12.2024, але в будь-якому разі до повного виконання сторонами свої зобов'язань (надалі за текстом - Договори).
Предметом Договорів є зобов'язання відповідача (Постачальник/Продавець за договорами) передати у власність позивача (Замовник/Покупець за договорами) “Паливну деревину (дрова) твердих порід, 1 групи, 1 м, не колоті, ТУУ-00994207" (надалі за текстом - Товар), визначений в асортименті, кількості та за цінами, які зазначені у специфікації (Додаток 1 до Договорів) (Код ДК 021-2015: (CPV) “Єдиний закупівельний словник» - 03410000-7- Деревина), а позивача, в свою чергу, - прийняти Товар та сплатити його вартість у порядку та на умовах Договорів (п. 1.1. Договорів).
Обсяг Товару та ціна за Договорами, визначена згідно Специфікацій до Договорів, зокрема: 2300 куб м, на загальну суму 5 195 700,00 грн за Договором № 433; 1800 куб м, на загальну суму 4 060 800,00 грн за Договором № 434; 1700 куб м, на загальну суму 3 840 300,00 грн за Договором № 435; 1 500 куб м, на загальну суму 3 397 500,00 грн за Договором № 437; 1 400 куб м, на загальну суму 3 158 400,00 грн за Договором № 438; 1 300 куб м, на загальну суму 2 944 500,00 грн за Договором № 439.
Загальний обсяг Товару за Договорами складає 10 000 куб. м на загальну суму 22 597 200,00 грн.
Строк поставки Товару визначено до 30 листопада 2024 року.
Датою виконання зобов'язання з поставки Товару при цьому є дата підписання Замовником Акту приймання-передачі Товару (п. 4.1. Договорів).
Згідно п. 4.6. Договорів, порядок оплати визначено шляхом внесення післяплати - після отримання Товару, але не пізніше 15 робочих днів з моменту отримання Товару, на підставі рахунку та видаткової накладної.
Саме такі істотні умови Договорів були визначені позивачем в Оголошеннях про проведення відкритих торгів від 15.09.2024, при оприлюдненні інформації про закупівлю.
Згідно з умовами Договорів, зобов'язаннями Продавця визначено зобов'язання здійснити поставку Товару у строки, визначені Договорами (п. 5.3. договорів).
У разі порушення термінів поставки Товару - визначена міра відповідальності Продавця, зокрема: Продавець перераховує на відповідний рахунок Покупця пеню у розмірі 0,2 % від вартості Товару з якого допущено прострочення, за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково з Продавця стягується штраф у розмірі 7 % вартості Товару, поставку якого прострочено. Штрафні санкції сплачуються Продавцем протягом 10-ти днів після отримання відповідної вимоги Продавця. (п. 6.2., п. 6.4. Договорів).
Крім того, умовами укладених Договорів передбачено забезпечення їх виконання.
Так, продавець вносить забезпечення виконання Договору згідно тендерної документації, шляхом перерахунку Покупцю коштів в розмірі 3(трьох) % від вартості договору (п. 13.1. Договорів).
Розмір забезпечення вноситься Продавцем з моменту оприлюднення Замовником у електронній системі закупівель повідомлення про намір укласти договір, але не пізніше укладення Договору (п. 13.3. Договорів).
За змістом п.13.4. Договорів, термін дії забезпечення розпочинається з дати зарахування коштів та діє протягом строку дії Договору та до повного належного виконання зобов'язань Продавцем за Договором або до припинення права забезпечення виконання Договору у випадках, що прямо передбачені чинним законодавством.
Забезпечення не повертається Покупцем Продавцю, зокрема, в наслідок невиконання або неналежного виконання Продавцем своїх зобов'язань за Договором, внаслідок, в тому числі, порушення строків постачання Товар; дострокового розірвання Договорів за ініціативою Покупця у випадку, якщо Продавець не виконує чи неналежним чином виконує свої зобов'язання за Договорами (п. 13.6. Договорів).
Підставою укладення Договорів, стали не лише результати проведення процедури закупівлі паливної деревини (дрова) твердих порід, шляхом проведення відкритих торгів через електронну систему публічних закупівель “Prozorro», а також Рішення комісії Антимонопольного комітету України з розгляду скарг про порушення законодавства у сфері публічних закупівель від 28.10.2024 №17472-р/пк-пз, від 28.10.2024 №17463-р/пк-пз, від 28.10.2024 №17464-р/пк-пз, від 29.10.2024 №17574-р/пк-пз, від 29.10.2024 №17578-р/пк-пз, від 29.10.2024 №17579-р/пк-пз про зобов'язання Одеського квартирно-експлуатаційного управління скасувати рішення про відхилення тендерних пропозицій за процедурами закупівель - “Паливна деревина (дрова) твердих порід, 1 групи, 1 м, неколоті, ТУУ-00994207-005, оголошення про проведення яких оприлюднене на веб-порталі Уповноваженого органу за №UA-2024-09-15-000465-а, №UA-2024-09-15-000483-а, №UA-2024-09-15-000491-а, №UA-2024-09-15-000521-а, №UA-2024-09-15-000501-а, №UA-2024-09-15-000515-а.
Зазначені рішення були винесені за результатом розгляду Антимонопольним комітетом України скарг відповідача на дії позивача, які полягали у відхиленні позивачем тендерних пропозицій відповідача, в ході якого Антимонопольний комітет України дійшов висновку про те, що пропозиції відповідача були відхилені неправомірно, з порушенням п. 44 Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України “Про публічні закупівлі», на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування затверджених Постановою від 12 жовтня 2022 № 1178.
З метою вчинення дій, спрямованих на укладення відповідних Договорів, відповідач вніс на рахунок позивача грошові кошти, в якості забезпечення виконання Договорів, зокрема: 121 824, 00 грн; 88 335,00 грн; 101 925,00 грн; 155 871,00 грн; 6777,00 грн; 3384,00 грн; 91 368,00 грн; 108 432,00 грн; 108 432,00 грн; 91 368,00 грн, про що свідчать наявні в матеріалах справи платіжні інструкції.
За матеріалами справи, на виконання укладених Договорів відповідач поставив на адресу позивача Товар за Договором № 433: 18.12.2024 на загальну суму 2 579 778,00 грн; 25.12.2024 на загальну суму 2 615 922, 00 грн., за Договором № 435, відповідач поставив позивачу Товар: 25.12.2024 на загальну суму 318 519,00 грн.; 26.12.2024 на загальну суму 800 484,50 грн.; 27.12.2024 на загальну суму 404 361 грн.; за Договором 437, відповідач поставив позивачу Товар: 30.11.2024 на загальну суму 2 544 727,50 грн.; 10.12.2024 на загальну суму 852 772,50 грн.
В іншій частині Договорів відповідач свої зобов'язання з поставки Товару не виконав.
У зв'язку з порушенням строків поставки позивач повідомив відповідача про розірвання Договорів № 434, № 435, № 438, № 439, направивши на адресу відповідача відповідні повідомлення від 02.01.2025 за вих. № 5765, № 5764, № 5763, № 5762.
Відомості про отримання зазначеної вимоги відповідачем в матеріалах справи відсутні, проте зазначені обставини не заперечуються відповідачем.
Таким чином, Договори були розірвані з 11.01.2025 за ініціативою позивача.
13.01.2025 позивач направив на адресу відповідача вимогу (претензію) за вих. № 5905, нарахувавши штраф та пеню за порушення строків поставки Товару.
Вказані вище обставини стали підставою для звернення позивача з відповідним позовом.
Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позову, з огляду на нижче викладене.
Згідно статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (статті 626, 628, 629 ЦК України).
За змістом статей 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зі змісту правовідносин, що склались між сторонами у справі убачається, що сторонами укладено договори, які є договорами про закупівлю товару у розумінні Закону України “Про публічні закупівлі».
Закон України “Про публічні закупівлі» (далі - Закон) встановлює правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об'єднаних територіальних громад. Метою цього Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.
Відповідно до положень Закону, договором про закупівлю є господарський договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі та передбачає платне надання послуг, виконання робіт або придбання товару (ст. 1 Закону).
Закупівлі здійснюються за такими принципами: добросовісна конкуренція серед учасників; максимальна економія, ефективність та пропорційність; відкритість та прозорість на всіх стадіях закупівель; недискримінація учасників та рівне ставлення до них; об'єктивне та неупереджене визначення переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі; запобігання корупційним діям і зловживанням (ч. 1 ст. 5 Закону).
Згідно ч. 1, ч. 4 ст. 41 Закону, договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
Умови такого договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції/пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції/пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.
Так, укладені між сторонами у справи договори за своєю правовою природою є договорами поставки.
За змістом положень ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу. При цьому, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару (ст. 693, ч. 1 ст. 694 ЦК України).
З умов укладених між сторонами договорів слідує, що відповідач мав виконати свої зобов'язання з поставки Товару у строк до 30 листопада 2024.
Такі ж самі умови були визначені позивачем при оприлюдненні інформації про закупівлю відкритих торгів та акцептовані відповідачем підписанням відповідних Договорів.
Матеріалами справи підтверджено, що відповідач виконав укладені Договори частково, поставивши на адресу позивача Товар, зокрема, за Договором № 433: 18.12.2024 на загальну суму 2 579 778,00 грн; 25.12.2024 на загальну суму 2 615 922,00 грн; за Договором № 435: 25.12.2024 на загальну суму 318 519,00 грн; 26.12.2024 на загальну суму 800 484,50 грн; 27.12.2024 на загальну суму 404 361 грн; за Договором № 437: 30.11.2024 на загальну суму 2 544 727,50 грн; 10.12.2024 на загальну суму 852 772,50 грн.
Тобто, майже всі поставки Товару відповідачем відбулися після закінчення строку поставки (30.11.2024).
В іншій частині Договорів відповідач свої зобов'язання з поставки Товару не виконав, в зв'язку з чим укладені Договори були розірвані за ініціативою позивача з 11.01.2025.
Наведені обставини справи відповідачем не заперечуються та не спростовані.
Таким чином, судова колегія погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про те, що відповідач прострочив виконання зобов'язання за Договорами і тим самим порушив умови укладених між сторонами спору Договорів.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ч. 1 ст. 526 ЦК України).
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (п. 3 ч. 1 статті 611 ЦК України).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (пункт 3 частини першої статті 611 ЦК України).
Відповідно до статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
При цьому за приписами частини першої статті 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Вище вказано, що у п. 6.2., п. 6.4. Договорів сторони погодили, що у разі порушення термінів поставки Товару - визначена міра відповідальності Продавця, зокрема: Продавець перераховує на відповідний рахунок Покупця пеню у розмірі 0,2 % від вартості Товару з якого допущено прострочення, за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково з Продавця стягується штраф у розмірі 7 % вартості Товару, поставку якого прострочено. Штрафні санкції сплачуються Продавцем протягом 10-ти днів після отримання відповідної вимоги Продавця.
Таким чином, уклавши Договори, сторони договору, керуючись принципом свободи договору, врегулювали їхні взаємовідносини на майбутнє встановивши міру відповідальності. Підписанням Договорів відповідач з такими умовами погодився.
У правових висновках, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 910/12876/19 зазначено на таке: "Особам надається право вибору: використати вже існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на свій розсуд. Відтак цивільний (господарський) договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, виявляє автономію волі сторін щодо врегулювання їхніх правовідносин на власний розсуд (у межах, встановлених законом), тобто є актом встановлення обов'язкових правил для сторін договору, регулятором їх відносин.»
Отже, враховуючи обставини порушення відповідачем строків виконання зобов'язань за укладеними Договорами, до відповідача підлягає застосуванню відповідальність встановлена Договором - у вигляді пені у розмірі 0,2 % від вартості Товару, з якого допущено прострочення, за кожен день прострочення та, додатково, штраф 7 % вартості Товару, поставку якого прострочено понад 30 днів.
Так, оскільки останній день строку поставки Товару (30.11.2024) припав на вихідний день (суботу), то відповідно до вимог ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України, днем закінчення строку поставки Товару є перший за ним робочий день, тобто 02.12.2024. Відповідно, першим днем прострочення зобов'язань з поставки товару є 03.12.2024. Виконанням такого зобов'язання є дата поставки Товару, тому зазначена дата у термін прострочення не враховується.
Здійснивши розрахунок пені та штрафу, з урахуванням встановлених обставин у справі, судова колегія погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про те, що позивач неправомірно нарахував пеню у розмірі 0,2 % від вартості Товару, з поставки якого допущено прострочення починаючи з 01.12.2024.
Так, за розрахунком суду апеляційної інстанції: за Договором № 433: 15 календарних днів, в частині поставки Товару на загальну суму 2 579 778,00 грн - 77 393,34 грн пені; 22 календарних дні в частині поставки Товару на загальну суму 2 615 922, 00 грн - 113 510,23 грн пені. За Договором № 434: 39 календарних днів, в частині поставки Товару на загальну суму 4 060 800,00 грн - 316 742,40 грн пені та 284 256,00 грн штрафу. За Договором № 435: 22 календарних дні, в частині поставки Товару на загальну суму 318 519,00 грн - 14 014,84 грн пені; 23 календарних дні, в частині поставки Товару на загальну суму 800 484,50 грн - 36 822,29 грн пені; 24 календарних дні, в частині поставки Товару на загальну суму 404 361,00 грн - 19 409, 33 грн пені; 39 календарних днів, в частині поставки Товару на загальну суму 2 316 935,50 грн -180 720,97 грн пені та 162 185,48 грн штрафу. За Договором 437: 7 календарних днів, в частині поставки Товару на загальну суму 852 772,50 грн - 11 938,82 грн пені; за Договором 438: 39 календарних днів, в частині поставки Товару на загальну суму 3 158 400,00 грн - 246 355,20 грн пені та 221 088,00 грн штрафу. За Договором 439: 39 календарних днів, в частині поставки Товару на загальну суму 2 944 500,00 грн - 229 671,00 грн пені та 206 115,00 грн штрафу.
Отже, загальна сума пені, що підлягає стягненню з відповідача складає 1 246 578,32 грн, штрафу - 873 644, 48 грн, що всього становить 2 120 222, 80 грн.
Разом з цим, під час розгляду справи в господарському суді першої інстанції, відповідач заявив клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій.
Згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Зі змісту вказаної норми вбачається право суду зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати (відповідна правова позиція викладена в п.7.31 постанови Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19 січня 2024 року по справі №911/2269/22).
Зі змісту зазначених норм убачається, що зменшення розміру заявленої до стягнення пені та штрафу є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені та штрафу.
Крім того, у постанові від 23.03.2021 у справі №921/580/19 Верховний Суд вказує, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності в законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
При цьому, виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (пені) до її розумного розміру (постанова Верховного Суду від 30.03.2021 у справі №902/538/18).
Нормами законодавства України не визначено розмір, на який суд може зменшити неустойку, а тому при вирішенні цього питання суди мають забезпечувати дотримання балансу інтересів сторін у справі з урахуванням правового призначення неустойки.
У правових висновках від 16.03.2021 у справі №922/266/20 Верховний Суд зазначає, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним із принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Неустойка спрямована на забезпечення компенсації майнових втрат постраждалої сторони. Для того, щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було би передбачити.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за неналежне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника.
Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів.
Колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що судова практика щодо застосування вказаних норм Цивільного кодексу України наразі є усталеною (див. зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18, Верховного Суду від 14.04.2021 у справі №923/587/20, від 01.10.2020 у справі №904/5610/19, від 02.12.2020 у справі №913/698/19, від 26.01.2021 у справі №922/4294/19, від 24.02.2021 у справі №924/633/20, від 03.03.2021 у справі №925/74/19, від 16.03.2021 у справі №910/3356/20, від 30.03.2021 у справі №902/538/18, від 19.01.2021 у справі №920/705/19, від 27.01.2021 у справі №910/16181/18, від 31.03.2020 у справі №910/8698/19, від 11.03.2020 у справі №910/16386/18, від 09.07.2020 у справі №916/39/19, від 08.10.2020 у справі №904/5645/19, від 14.04.2021 у справі №922/1716/20, від 13.04.2021 у справі №914/833/19, від 22.06.2021 у справі №920/456/17) і відповідно до неї при визначення розміру неустойки судам належить керуватися наступними загальними підходами (правилами):
- зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки;
- довести наявність обставин, які можуть бути підставою для відповідного зменшення, має заінтересована особа, яка заявила пов'язане з цим клопотання;
- неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора;
- господарський суд повинен надати оцінку як поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і запереченням інших учасників щодо такого зменшення;
- закон не визначає ані максимального розміру, на який суди можуть зменшити нараховані відповідно до договору штрафні санкції, ані будь-який алгоритм такого зменшення;
- чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, а тому таке питання вирішується господарським судом згідно статті 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Тобто, при вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій судам належить брати до уваги як обставини, визначені у статті 551 Цивільного кодексу України, так і інші обставини, на які посилаються сторони і які мають бути доведені ними.
При цьому, суд не зобов'язаний встановлювати всі можливі обставини, які можуть вплинути на зменшення штрафних санкцій; це не входить в предмет доказування у справах про стягнення штрафних санкцій. Відповідно до принципу змагальності суд оцінює лише надані сторонами докази і наведені ними аргументи. Суд повинен належним чином мотивувати своє рішення про зменшення неустойки, із зазначенням того, які обставини ним враховані, якими доказами вони підтверджені, які аргументи сторін враховано, а які відхилено (статті 86, 236-238 ГПК).
Такий висновок міститься, зокрема у постанові Верховного Суду від 14.07.2021 у справі №916/878/20.
Конституційний Суд України в рішенні від 11.07.2014 №7-рп/2013 у справі №1-12/2013 сформував правову позицію, що наявність у кредитора можливості стягувати з боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Так, судом апеляційної інстанції встановлено, що договори між сторонами укладено 11.11.2024 та їх умовами передбачено строк поставки Товару - до 30 листопада 2024, на що погодився відповідач підписавши зазначені Договори.
Укладенню Договорів саме 11.11.2024 передували обставини, які не залежали від відповідача, який фактично погодився на укладення Договорів за визначених умов, в тому числі термінів поставки Товару, прийнявши учать у процедурі закупівлі Товару, яка відбувалася, ще у період 23.09.2024 -24.09.2024, подавши відповідну тендерну пропозицію позивачу.
З наявних у справі матеріалів убачається, що позивач прийняв рішення про продовження строку розгляду тендерної пропозиції до 11.10.2024, до 14.10.2024, посилаючись фактично на роботу позивача в умовах режиму воєнного стану, в зв'язку з військовою агресією російської федерації, постійними обстрілами критичної енергетично інфраструктури та екстрених графіків відключення світла (том 2 а. с. 18-22).
В результаті розгляду тендерних пропозицій відповідача, позивач прийнятими рішеннями від 11.10.2024, 13.10.2024 відхилив тендерні пропозиції відповідача, тим самим фактично відмовивши в укладені з ним відповідних Договорів.
Вказані обставини стали підставою для звернення відповідача до Антимонопольного комітету зі скаргами на дії замовника.
Вище вказувалось, що за результатами розгляду скарг, на підставі Рішень комісії Антимонопольного комітету України з розгляду скарг про порушення законодавства у сфері публічних закупівель, в ході розгляду яких Антимонопольний комітет України дійшов висновку про те, що пропозиції відповідача позивачем були відхилені неправомірно, між сторонами були укладені Договори.
Укладені договори є договорами публічних закупівель з істотними умовами, які були визначені позивачем в Оголошенні про проведенні відкритих торгів від 15.09.2024 при оприлюдненні інформації про закупівлю.
Умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції/пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції/пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі (ч. 4 ст. 41 Закону ).
Тобто, відповідач під час підписання Договорів не міг вплинути на їх умови, зокрема на визначення терміну поставки Товару.
Таким чином, позивач, маючи намір на проведення публічних закупівель деревини, діяв по відношенню до відповідача недобросовісно, оскільки в результаті неправомірних дій позивача, відповідач фактично був позбавлений права на укладення Договорів, яке набув в результаті участі у процедурах закупівель.
В результаті продовження позивачем термінів розгляду тендерних пропозицій відповідача, відхилення позивачем тендерних пропозиції відповідача та необхідністю оскарження дій позивача до Антимономольного комітету, строки виконання Договорів для відповідача фактично скоротилися до 19 днів, що стало об'єктивною підставою для прострочення поставки Товару відповідачем.
Крім того, відповідач зазначає на те, що строки поставки Товару затягувалися через дії позивача, який через здійснення постійних артилерійських та ракетних обстрілів міста Одеси агресором постійно відкладав вивантаження та прийняття деревини до відбою тривоги, оскільки саме така причина була зазначене самим позивачем у рішеннях для продовження строків розгляду тендерних пропозицій наданих відповідачем.
Також, судова колегія враховує, що Договори забезпечені грошовим забезпеченням у розмірі 3% від суми Договорів, яке позивач фактично отримав за невиконання відповідачем своїх зобов'язань у відповідності до п. 13.6. Договорів.
Сума забезпечення, яку перерахував відповідач позивачу складає 877 716,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними інструкціями від 29.10.2024 №1205 (108 432,00 грн.), від 29.10.2024 №1204 (91 368,00 грн.), від 07.11.2024 №1259 (6777,00 грн.), від 07.11.2024 №1258 (3384,00 грн.), від 07.11.2024 №1256 (91 368,00 грн.), від 07.11.2024 №1255 (108 432,00 грн.), від 08.11.2024 №1285 (121 824,00 грн.), від 08.11.2024 №1284 (88 335,00 грн.), від 08.11.2024 №1283 (101 925,00 грн.), від 08.11.2024 №1280 (155 871,00 грн.)
Матеріалами справи підтверджується і визнається позивачем, що сплачені відповідачем суми забезпечення перебувають на рахунках позивача.
Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду (правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2024 по справі № 911/952/22).
Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2024 у справі № 911/952/22).
Суд апеляційної інстанції зазначає, що обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер, а тому й розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90%, 70% чи 50% тощо), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами в конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень законодавства, тобто в межах судового розсуду.
Відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.
Судова колегія, оцінивши обставини справи, врахувавши доводи відповідача, викладені у клопотанні про зменшення штрафних санкцій, встановивши відсутність у матеріалах справи доказів понесення позивачем збитків внаслідок несвоєчасного виконання відповідачем договору, погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про можливість зменшення розміру пені на 95%.
При цьому, судова колегія зазначає, що зменшення розміру штрафних санкції не має негативного впливу на фінансовий стан позивача, оскільки стягнення штрафних санкцій має компенсаторний характер, і не може бути засобом збагачення іншої сторони договору.
Судова колегія відхиляє доводи апелянта щодо необґрунтованого зменшення штрафних санкцій, оскільки загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її саме компенсаторний характер; заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.
Також, суд апеляційної інстанції звертає увагу апелянта, що визначення конкретного розміру, на який зменшуються належні до сплати штрафні санкції, належить до дискреційних повноважень суду.
У даній справі, суд першої інстанції правомірно врахувавши зазначений загальний висновок про можливість суду за певних умов зменшити розмір штрафних санкій з урахуванням встановлених фактичних обставин справи дійшов обґрунтованого висновку про його зменшення з мотивів, викладених вище.
Враховуючи дискреційність наданих суду повноважень щодо зменшення розміру штрафних санкцій, виходячи з необхідності дотримання балансу інтересів обох сторін в умовах воєнного стану, господарський суд першої інстанції правомірно зменшив на 95% розмір стягуваних з відповідача штрафних санкцій.
Отже, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про зменшення розміру штрафних санкцій на 95% і таке зменшення запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін.
Таким чином, доводи апелянта про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права під час ухвалення оскаржуваного рішення в частині зменшення розміру пені не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту суд апеляційної інстанції не вбачає.
За таких обставин, господарський суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову.
Отже, доводи апеляційної скарги обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому не можуть бути підставою для зміни або скасування рішення суду першої інстанції.
Європейський суд з прав людини у рішенні по справі “Серявін та інші проти України» вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Також, Європейський суд з прав людини зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Відповідно до приписів статті 275 Господарського процесуального кодексу України, Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. ( ст.276 ГПК України)
В даному випадку, судова колегія приходить до висновку, що рішення по справі прийнято судом першої інстанції з додержанням норм матеріального та процесуального права. у зв'язку з чим, рішення по справі залишається без змін, а апеляційна скарга без задоволення.
Судові витрати за звернення з апеляційною скаргою покладаються на заявника апеляційної скарги.
Керуючись ст. ст. 269,270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний суд
1.Апеляційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеса на рішення Господарського суду Полтавської області від 15.09.2025 у справі № 917/504/25 - залишити без задоволення.
2.Рішення Господарського суду Полтавської області від 15.09.2025 у справі №917/504/25 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачено ст. 286 -289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 12.12.2025.
Головуючий суддя О.І. Склярук
Суддя Р.А. Гетьман
Суддя В.С. Хачатрян