вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"11" грудня 2025 р. Справа № 910/7432/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Алданової С.О.
суддів: Євсікова О.О.
Корсака В.А.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТБУДГАЛИЧИНА»
на рішення Господарського суду міста Києва від 19.08.2025
у справі № 910/7432/25 (суддя Чинчин О.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АКРОН СЕРВІС»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТБУДГАЛИЧИНА»
про стягнення заборгованості,
Товариство з обмеженою відповідальністю «АКРОН СЕРВІС» (надалі - позивач; ТОВ «АКРОН СЕРВІС») звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТБУДГАЛИЧИНА» (надалі - відповідач; ТОВ «ІНВЕСТБУДГАЛИЧИНА»; апелянт; скаржник) про стягнення заборгованості у розмірі 187 700 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем його зобов'язань за договором про надання послуг з обслуговування та ремонту обладнання системи контролю доступу до ліфта № 21.09/19 від 21.09.2019 та договором про надання послуг з обслуговування та ремонту обладнання системи контролю доступу до ліфта № 4.02/20 від 4 лютого 2020 року.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.08.2025 позов ТОВ «АКРОН СЕРВІС» задоволено в повному обсязі. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТБУДГАЛИЧИНА» на користь ТОВ «АКРОН СЕРВІС» заборгованість - 187 700 (сто вісімдесят сім тисяч сімсот) грн. та судовий збір - 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 40 коп.
Приймаючи рішення місцевий господарський суд зазначив, що заперечення відповідача розглянуті та відхилені, зокрема, щодо ненадання позивачем жодних первинних доказів на підтвердження факту надання послуг за спірними договорами, оскільки умовами вказаних правочинів не передбачено складання відповідних актів приймання-передачі наданих послуг, видаткових накладних на підтвердження факту надання послуг. При цьому, суд звернув увагу, що відповідачем здійснена часткова оплата за надані послуги, а тому останній своїми конклюдентними діями із здійснення часткової оплати підтвердив факт надання й отримання даних послуг з урахуванням того, що з моменту укладення спірних договорів останній не звертався до позивача з вимогами про неналежне виконання умов договорів й наявності будь-яких зауважень та заперечень, в тому числі й про розірвання договорів. Крім того, відсутність реєстрації податкових накладних свідчить про недотримання позивачем норм податкового законодавства України, що може бути підставою для притягнення останнього відповідними податковими органами до відповідальності, передбаченої чинним законодавством України й жодним чином не впливає на господарські правовідносини, які виникли між сторонами.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "ІНВЕСТБУДГАЛИЧИНА" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить апеляційну скаргу задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва 19.08.2025 у справі № 910/7432/25 скасувати та прийняти нове.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що при прийнятті оскаржуваного рішення місцевим господарським судом: неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи; викладено невідповідні висновки, викладеним у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; неправильно застосовано норми матеріального права.
Апелянт зазначає, що судом першої інстанції не прийнято до уваги обставини фактичної наявності або відсутності первинної документації та належних доказів наданих позивачем.
Скаржник вказує, що позивачем не долучено жодного акта виконаних робіт за період з лютого 2020 року по вересень 2022 року та будь-яких доказів про те, що надання послуг проводилось позивачем саме в цей період (акт повірок системи контролю доступу, технічна документація проведення обслуговування системи контролю доступу до ліфта, наряд на виїзд працівників тощо).
Крім того, відповідачем вказано, що відповідно до Витягу з єдиного реєстру податкових накладних з особистого кабінету позивача вбачається, що реєстрація податкових накладних з вересня 2021 року по вересень 2022 року позивачем не проводилась. Враховуючі дані обставини можна дійти висновку, що позивачем не надавались послуги по відповідних договорах.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.09.2025, апеляційна скарга у справі № 910/7432/25 передана на розгляд колегії суддів у складі: Алданова С.О. (головуючий), Євсіков О.О., Корсак В.А.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.09.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНВЕСТБУДГАЛИЧИНА" на рішення Господарського суду міста Києва від 19.08.2025 у справі № 910/7432/25, вирішено справу призначити до розгляду в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. Витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/7432/25.
Про перегляд справи в апеляційному порядку сторони повідомлялись шляхом надіслання копії ухвали про відкриття апеляційного провадження у передбачений законом спосіб, що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками від 11.09.2025 про доставку документа до електронних кабінетів останніх.
На адресу апеляційного господарського суду, через підсистему «Електронний суд», надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому Товариство з обмеженою відповідальністю «АКРОН СЕРВІС" просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Свої доводи позивач обґрунтовує тим, що умовами вказаних правочинів не передбачено складання відповідних актів приймання-передачі наданих послуг, видаткових накладних на підтвердження факту надання послуг. При цьому, суд звернув увагу, що відповідачем здійснена часткова оплата за надані послуги, а тому останній своїми конклюдентними діями із здійснення часткової оплати підтвердив факт надання й отримання даних послуг з урахуванням того, що з моменту укладення спірних договорів останній не звертався до позивача з вимогами про неналежне виконання умов договорів й наявності будь-яких зауважень та заперечень, в тому числі й про розірвання договорів. Таким чином, на думку позивача, доводи відповідача про відсутність доказів наявності боргу є безпідставними та такими, що спростовуються матеріалами справи.
19.09.2025 через підсистему «Електронний суд» від відповідача надійшла відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в якому заявник зазначає, що розрахунок боргу позивачем здійснюється на підставі Таблиць № 1 та № 2- без надання будь яких додаткових доказів (первинні документи, розрахунки, акти звірки, акти виконаних робіт). Натомість, позивачем не надано жодного письмового доказу виконання ним вищевказаних робіт за період липень 2021 - вересень 2022 року (у лютому 2022 року почалася повномасштабна військова агресія рф проти України, тому питання надання послуг позивачем в період лютий - квітень 2022 року під питанням).
За змістом частини 3 статті 270 ГПК України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною 10 цієї статті та частиною 2 статті 271 цього Кодексу.
Частиною 10 статті 270 ГПК України унормовано, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Відповідно до частини 5 статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Оскільки необхідності призначення справи до розгляду у відкритому засіданні судом не встановлено, ця постанова апеляційного господарського суду прийнята за результатами дослідження наявних в матеріалах справи документів в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
29.09.2025 до Північного апеляційного господарського суду від Господарського суду міста Києва, надійшли матеріали справи № 910/7432/25.
Апеляційний господарський суд враховує, що відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).
Враховуючи зазначені вище обставини, для визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, а також виконання завдання розгляду справи по суті, розгляд справи здійснено за межами строків, встановлених ГПК України, проте в розумні строки.
Відповідно до статті 269, частини 1 статті 270 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Як встановлено місцевим господарським судом та перевірено судом апеляційної інстанції, 21.09.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю «АКРОН СЕРВІС» (Виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТБУДГАЛИЧИНА» (Абонент) було укладено договір про надання послуг з обслуговування та ремонту обладнання системи контролю доступу до ліфта № 21.09/19, відповідно до умов якого Абонент доручає, а Виконавець приймає на себе зобов'язання з технічного обслуговування i ремонту устаткування, контролю доступу до ліфтів, підтримки ключів (далі - Система), встановлена за адресою вул. Академіка Заболотного, 15К, м. Київ.
Технічне обслуговування включає: прийом дзвінків (заявок), налаштування ПЗ, ремонт, профілактику устаткування контролю доступу до ліфтів, проведення планових профілактичних оглядів, технічну підтримку електронних ключів користувачів тощо (п. 1.3 Договору).
Відповідно до п. 4.1 Договору вартість робіт з технічного обслуговування системи становить 5 500,00 грн. з ПДВ/місяць.
Згідно з п. 4.2 Договору оплата робіт здійснюється щомісячно Абонентом, не пізніше 25-го числа місяця.
Відповідно до п. 5.1 Договору останній договір вступає в силу з моменту підписання та вважається дійсним протягом календарного року. Якщо за 30 календарних днів до закінчення терміну дії договору жодна зі сторін не заявила в письмовому вигляді про його розірвання договір вважається пролонгованим на кожний наступний календарний рік.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору про надання послуг з обслуговування та ремонту обладнання системи контролю доступу до ліфта № 21.09/19 від 21.09.2019 позивач у період жовтень 2019 року - вересень 2022 року надав послуги з технічного обслуговування i ремонту устаткування, контролю доступу до ліфтів, підтримки ключів (далі - Система), встановлена за адресою вул. Академіка Заболотного, 15К, м. Київ на загальну суму 198 000 грн., а відповідач в свою чергу за період жовтень 2019 року - червень 2021 року здійснив часткову оплату за надані послуги в розмірі 115 500 грн., що підтверджується копіями платіжних доручень.
Крім того, 04.02.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «АКРОН СЕРВІС» (Виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТБУДГАЛИЧИНА» (Абонент) було укладено договір про надання послуг з обслуговування та ремонту обладнання системи контролю доступу до ліфта № 4.02/20, відповідно до умов якого Абонент доручає, а Виконавець приймає на себе зобов'язання з технічного обслуговування i ремонту устаткування, контролю доступу до ліфтів, підтримки ключів (далі - Система), встановлена за адресою вул. Академіка Заболотного, 15К, м. Київ.
Технічне обслуговування включає: прийом дзвінків (заявок), налаштування ПЗ, ремонт, профілактику устаткування контролю доступу до ліфтів, проведення планових профілактичних оглядів, технічну підтримку електронних ключів користувачів тощо (п. 1.3 Договору).
Відповідно до п. 4.1 Договору вартість робіт з технічного обслуговування системи становить 6 500,00 грн. з ПДВ/місяць.
Згідно з п. 4.2 Договору оплата робіт здійснюється щомісячно Абонентом, не пізніше 25-го числа місяця.
Відповідно до п. 5.1 Договору останній договір вступає в силу з моменту підписання та вважається дійсним протягом календарного року. Якщо за 30 календарних днів до закінчення терміну дії договору жодна зі сторін не заявила в письмовому вигляді про його розірвання договір вважається пролонгованим на кожний наступний календарний рік.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору про надання послуг з обслуговування та ремонту обладнання системи контролю доступу до ліфта № 4.02/20 від 04.02.2020 позивач у період лютий 2020 року - вересень 2022 року надав послуги з технічного обслуговування i ремонту устаткування, контролю доступу до ліфтів, підтримки ключів (далі - Система), встановлені за адресою вул. Академіка Заболотного, 15К, м. Київ на загальну суму 208 000 грн., а відповідач в свою чергу за період лютий 2020 року - червень 2021 року здійснив часткову оплату за надані послуги в розмірі 102 800 грн., що підтверджується копіями платіжних доручень.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначав, що відповідачем не була здійснена оплата за надані послуги у повному обсязі. Таким чином, заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТБУДГАЛИЧИНА» перед позивачем складає 187 700 грн.
Заперечуючи проти позову, відповідач вказував, що позивачем не долучено жодного акта виконаних робіт за період з жовтня 2019 року по вересень 2022 року та будь-яких доказів, що надання послуг проводилось позивачем саме в цей період. Крім того, позивачем не було додержано вимог статті 201 Податкового кодексу України.
Подібні за змістом твердження щодо обставин справи наведені апелянтом та позивачем у апеляційній скарзі та відзиві на неї відповідно.
Приймаючи до уваги фактичні обставини справи, колегія суддів зазначає наступне.
Внаслідок укладення договору про надання послуг з обслуговування та ремонту обладнання системи контролю доступу до ліфта № 21.09/19 від 21.09.2019 та договору про надання послуг з обслуговування та ремонту обладнання системи контролю доступу до ліфта № 4.02/20 від 04.02.2020 між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки.
Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акта законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.
Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України (норми якого були чинними на момент виникнення спірних правовідносин) до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).
Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Апеляційна скарга містить заперечення скаржника, в яких заявник зазначив, що позивачем не долучено жодного акта виконаних робіт за період з лютого 2020 року по вересень 2022 року та будь-яких доказів, що надання послуг проводилось позивачем саме в цей період (акт повірок системи контролю доступу, технічна документація проведення обслуговування системи контролю доступу до ліфта, наряд на виїзд працівників тощо).
Суд апеляційної інстанції стосовно цього зазначає наступне.
Згідно з п. 4.2 Договорів оплата робіт здійснюється щомісячно Абонентом, не пізніше 25-го числа місяця.
Відповідно до ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з частиною першою статті 626, частиною першою статті 628 цього Кодексу договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства
Статтею 6 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 цього Кодексу).
Як предмет договору цивільно-правова теорія розуміє необхідні за цим договором дії, що призводять до бажаного для сторін результату, тобто такий результат визначає, про що саме домовилися сторони.
За змістом статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони у належній формі досягли згоди з усіх істотних умов, до яких, серед іншого, віднесено умови про предмет договору.
Отже, предмет договору визначається у момент його укладення, без нього не може існувати договору, тому не може виникати зобов'язання; предмет договору має відображати сутність договору такого виду.
Як вже зазначалось, відповідачем частково оплачено послуги по договорам.
Колегія суддів вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції, що враховуючи вищенаведені умови договору про надання послуг з обслуговування та ремонту обладнання системи контролю доступу до ліфта № 21.09/19 від 21.09.2019 та договору про надання послуг з обслуговування та ремонту обладнання системи контролю доступу до ліфта № 4.02/20 від 04.02.2020, обов'язок відповідача по оплаті наданих й прийнятих послуг на загальну суму в розмірі 187 700 грн. (неоплачена частина наданих позивачем послуг) на момент розгляду даної справи є таким, що настав.
Згідно чинного законодавства умови договору встановлені між сторонами є обов'язковими до виконання, а також сторони вільні при узгодженні умов договору.
Як встановлено судом апеляційної інстанції, та слушно зазначено місцевим господарським судом, умовами договорів не передбачено складання та підписання будь-яких актів чи інших документів.
Також суд апеляційної інстанції погоджується із висновком місцевого господарського суду, що оскільки відповідачем була здійснена часткова оплата за надані послуги, то останній своїми конклюдентними діями із здійснення часткової оплати підтвердив факт надання й отримання даних послуг. При цьому, з моменту укладення спірних договорів останній не звертався до позивача з вимогами про неналежне виконання умов договорів й наявності будь-яких зауважень та заперечень, в тому числі й про розірвання договорів.
Також скаржник вказує, що відповідно до Витягу з єдиного реєстру податкових накладних з особистого кабінету позивача вбачається, що реєстрація податкових накладних з вересня 2021 року по вересень 2022 року останнім не проводилась, а тому можна дійти висновку, що позивачем не надавались послуги по вищезазначених договорах.
Водночас, судова колегія вказує, що відсутність реєстрації податкових накладних може свідчити про недотримання позивачем норм податкового законодавства України, що може бути підставою для притягнення останнього відповідними податковими органами до відповідальності, передбаченої чинним законодавством України, що, в свою чергу, жодним чином не впливає на господарські правовідносини, які виникли між сторонами за договорами.
Аналогічних, як вважає судова колегія, правильних висновків дійшов й суд попередньої інстанції.
Також суд апеляційної інстанції враховує, що в матеріалах справи наявний Акт звірки взаємних розрахунків за період 2021 року за договором про надання послуг з обслуговування та ремонту обладнання системи контролю доступу до ліфта № 21.09/19 від 21.09.2019, який оформлений належним чином та підписаний уповноваженими представниками сторін і скріплений печатками підприємств без зауважень та заперечень, в добровільному порядку, за яким заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТБУДГАЛИЧИНА» перед позивачем становить 5 500 грн.
Відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.
Разом з цим, суд апеляційної інстанції враховує практику Верховного Суду, на яку посилався суд першої інстанції при прийнятті рішення, а саме, що акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб'єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами. А акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб'єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб'єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.03.2019 року у справі № 910/1389/18.
Відтак, судом апеляційної інстанції враховано Акт звірки взаємних розрахунків за період 2021 року за договором про надання послуг з обслуговування та ремонту обладнання системи контролю доступу до ліфта № 21.09/19 від 21.09.2019 у якості належного та допустимого доказу.
За наведеного, на переконання колегії суддів, вмотивованими є висновки місцевого господарського суду про те, що відповідач, в порушення норм Цивільного кодексу України та умов договорів, не здійснив оплату наданих та прийнятих послуг в повному обсязі, тобто не виконав свої зобов'язання належним чином, а тому позовні вимоги щодо стягнення 187 700 грн. - суми основної заборгованості є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
В свою чергу, колегією суддів критично оцінюються доводи апелянта щодо недоведеності позивачем позовних вимог.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься й у частині 1 статті 74 ГПК України.
Отже, за загальним правилом, обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Розподіл між сторонами обов'язку доказування визначається предметом спору.
Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, зобов'язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 86 ГПК України).
Частиною 5 статті 236 ГПК України визначено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За висновками колегії суддів, доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі про те, що при прийнятті оскаржуваного рішення місцевим господарським судом: неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи; викладено невідповідні висновки, викладеним у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; неправильно застосовано норми матеріального права, - не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.
Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд дійшов висновку, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку. Рішення Господарського суду міста Києва від 19.08.2025 у справі № 910/7432/25 відповідає фактичним обставинам справи, не суперечить чинному законодавству України, а тому передбачених законом підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення в розумінні приписів статті 277 ГПК України не вбачається.
Скаржником не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків місцевого господарського суду.
В свою чергу, викладені у відзиві на апеляційну скаргу твердження позивача знайшли своє підтвердження в спростування викладених відповідачем в апеляційній скарзі доводів у цілому.
Згідно ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору, що були понесені стороною в суді апеляційної інстанції покладаються на скаржника (відповідача в справі).
Керуючись ст.ст. 129, 269, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст.ст. 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТБУДГАЛИЧИНА» на рішення Господарського суду міста Києва від 19.08.2025 у справі № 910/7432/25 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 19.08.2025 у справі № 910/7432/25 ? залишити без змін.
3. Судові витрати зі сплати судового збору, понесені стороною у зв'язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТБУДГАЛИЧИНА».
4. Справу № 910/7432/25 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, що визначені в частині 3 статті 287 ГПК України.
Головуючий суддя С.О. Алданова
Судді О.О. Євсіков
В.А. Корсак