вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"10" грудня 2025 р. Справа№ 910/6013/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Суліма В.В.
суддів: Ткаченка Б.О.
Майданевича А.Г.
при секретарі судового засідання: Шевченко Н.А.
за участю представників сторін:
від позивача: Чебан Н.М.;
від відповідача: не прибув,
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “СП Ліфт»
на рішення Господарського суду міста Києва від 04.09.2025 року
у справі №910/6013/25 (суддя Зеленіна Н.І.)
за позовом Державного підприємства “Поліграфічний комбінат “Україна» по виготовленню цінних паперів»
до Товариства з обмеженою відповідальністю “СП Ліфт»
про стягнення 727 079,73 грн,-
Державне підприємство “Поліграфічний комбінат “Україна» по виготовленню цінних паперів» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “СП Ліфт» (далі - відповідач) про стягнення 727 079,73 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем загального строку виконання усього обсягу робіт, визначений п. 1.4 договору про закупівлю № 185 на виконання робіт з «Проведення капітального ремонту (заміни) вантажного ліфта БСК-2 (5000 кг) Поліграфкомбінату «Україна» в м. Київ (коригування)», прострочення якого за період з 26.12.2024 року по 16.02.2025 року становить 53 календарних днів, а тому позивач має право на стягнення з підрядника штрафних санкцій у сумі 727 079,73 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.09.2025 року у справі №910/6013/25 позовні вимоги Державного підприємства “Поліграфічний комбінат “Україна» по виготовленню цінних паперів» - задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “СП Ліфт» на користь Державного підприємства “Поліграфічний комбінат “Україна» по виготовленню цінних паперів» штрафні санкції у розмірі 727 079,73 грн, судовий збір в сумі 10 906,20 грн.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням місцевого господарського суду, Товариство з обмеженою відповідальністю “СП Ліфт» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 04.09.2025 року у справі №910/6013/25 та ухвалити нове рішення, яким позовну заяву залишити без задоволення.
Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, зокрема ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, ст. 236 Господарського процесуального кодексу України.
Крім того, скаржник вказав, що претензій щодо якості робіт та устаткування за актом приймання-передачі устаткування від 08.11.2024 року до договору про закупівлю від 26.08.2024 року № 185 замовником не пред'являлись.
При цьому, скаржник наголосив, що для належного виконання договору сторони були зобов'язані вчинити спільні дії, передбачені договором та чинним законодавством, з метою введення устаткування в експлуатацію та реєстрації устаткування в контролюючих органах та отримання дозвільних документів, які регламентують експлуатацію устаткування, згідно чинного законодавства.
Так, згідно чинного законодавства України, зокрема Постанови Кабінету Міністрів України № 77 від 03.02.2021 року, а також Технічного регламенту ліфтів і компонентів безпеки для ліфтів, замовник був зобов'язаний подавати документи на отримання дозволу на експлуатацію ліфта та його реєстрацію у Держпраці. Тоді як, відповідальність підрядника стосувалася безпечного виконання робіт з встановлення, а також надання методичних рекомендацій та вказівок при подачі документів, а також оплати послуг згідно з вимогами п. 2.3, 3.16 договору та вимогами чинного законодавства, що було виконано підрядником у повній мірі.
Водночас, скаржник наголосив, що замовник відмовився здійснювати свої зобов'язання, передбачені договором, зокрема п. 3.12, 3.12, 3.16 договору, та чинним законодавством в частині ініціювання проведення первинного технічного огляду із залученням експертної установи. При цьому, у ситуації, що склалася, замовник не сприяв цьому процесу, а підрядник був змушений укласти договір № 040757 про надання послуг від 23.12.2024 року з Товариством з обмеженою відповідальністю «Міжрегіональний експертно технічний центр», з метою уникнення подальших затримок у виконанні договору, що виходить за межі обов'язків підрядника за договором.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.10.2025 року апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Сулім В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач), Майданевич А.Г., Ткаченко Б.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.10.2025 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СП Ліфт" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.09.2025 року у справі №910/6013/25 залишено без руху.
Апелянтом усунено недоліки та подано до суду докази реєстрації електронного кабінету в підсистемі «Електронний суд» - Товариства з обмеженою відповідальністю "СП Ліфт".
Відтак, скаржником усунено недоліки поданої апеляційної скарги.
Північний апеляційний господарський суд відкрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю “СП Ліфт» на рішення Господарського суду міста Києва від 04.09.2025 року у справі №910/6013/25 своєю ухвалою від 20.10.2025 року.
21.10.2025 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від представника позивача до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого представник позивача просив суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення господарського суду без змін.
Крім того, представник позивача, зокрема зазначив, що за твердженням скаржника «Претензій щодо якості робіт та устаткування за відповідним актом замовником не пред'являлись…». Проте у замовника були відсутні претензії лише в частині в виконання підрядником демонтажних робіт старого обладнання, як це передбачено п. 1.7. договору, тоді як повний обсяг робіт за договором виконано із порушенням строків, визначених договором.
При цьому, представник позивача зауважив, що предметом спору є порушення строку виконання робіт, передбаченого п. 1.4. договору, а не порядок подачі та отримання дозвільних документів сторонами на устаткування.
Більше того, за твердженням представника позивача, що результат виконаних робіт за договором включає введення устаткування в експлуатацію (п. 1.7. договору) та є обов'язком виключно підрядника, а не замовника. Відсутність належним чином оформлених і зареєстрованих дозвільних документів свідчить про неналежне виконання робіт за договором та, відповідно, настання відповідальності і стягнення штрафних санкцій саме з підрядника. Усі ризики, пов'язані з відсутністю або затримкою отримання таких документів, несуться виключно підрядником. Ці два пункти в сукупності виключають будь-яку можливість перекласти відповідальність на замовника.
Таким чином, за твердженням представника позивача, твердження скаржника про відсутність у кошторисах або проекті передбачених робіт з оформлення документів є юридично неспроможними, оскільки договором прямо покладено цей обов'язок на підрядника, а положення Цивільного кодексу України підтверджують його обов'язок виконати весь комплекс робіт у повному обсязі та належним чином.
Крім того, представник позивача вказав, що посилання скаржника на ніби то правову позицію Верховного суду у цій справі є безпідставними і вводить Суд в оману, оскільки наведені скаржником постанови Верховного Суду відсутні в Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Водночас, за твердженням представника позивача, позивачем були вжиті всі можливі заходи для досудового врегулювання спору, однак, зазначені вище вимоги відповідачем не задоволені, що спричинило необхідність подання відповідної позовної заяви.
Представник позивача в судовому засіданні 10.12.2025 року Північного апеляційного господарського суду заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив відмовити в її задоволенні, рішення суду першої інстанції залишити - без змін.
Представник скаржника в судове засідання 10.12.2025 року Північного апеляційного господарського суду не прибув. Про час та місце розгляду апеляційної скарги був повідомлений належним чином, що підтверджується довідками про доставку електронного документа (наявні в матеріалах справи).
Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених ст. 42 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає за можливе закінчити розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні.
Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, між Державним підприємством «Поліграфічний комбінат «Україна» (замовник) по виготовленню цінних паперів» та Товариством з обмеженою відповідальністю «СП ЛІФТ» (підрядник) було укладено договір про закупівлю від 26.08.2024 року №185 (далі - договір), предметом якого відповідно до умов останнього є доручення замовника, та зобов'язання підрядника своїми силами, засобами та на власний ризик виконати роботи з «Проведення капітального ремонту (заміни) вантажного ліфта БСК-2 (5000 кг) Державного підприємства «Поліграфічний комбінат «Україна» по виготовленню цінних паперів» в м. Київ (коригування)», код ДК 021:201545310000-3 - «Електромонтажні роботи», а замовник зобов'язується оплатити вартість робіт підряднику в порядку, визначеному цим договором.
Відповідно до п. 1.3. договору за умовами договору, місцем виконання робіт є територія замовника за адресою: вул. Дегтярівська, 38-44, м. Київ, 04119.
Строк виконання робіт за цим договором - до 25.12.2024 року (п. 1.4 договору).
Згідно п. 1.7. договору роботи за цим договором, включають в себе: ??демонтажні роботи старого обладнання замовника; закупівлю (виготовлення) та транспортування нового обладнання (ліфт і компоненти безпеки ліфта) до місця виконання робіт; навантаження та розвантаження устаткування у місці виконання робіт; монтаж, випробування та пусконалагоджування щодо устаткування; введення устаткування в експлуатацію; реєстрація устаткування в контролюючих органах та отримання дозвільних документів, які регламентують експлуатацію устаткування, згідно чинного законодавства.
Відповідно до п. 2.7. договору у разі поставки устаткування, кордоном, підрядник зобов'язаний надати замовнику документацію (дозволи, сертифікати тощо) на таке устаткування, що дозволяє його експлуатацію (застосування), згідно з вимогами законодавства України, а також паспорт та технічну документацію на устаткування, які повинні бути викладені українською мовою і відповідати вимогам правил будови та безпечної експлуатації ліфтів, затверджених наказом державного комітету України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду від 01.09.2008 №190.
Згідно п. 3.12 договору після закінчення випробувань замовник здійснює постановку на облік устаткування в територіальному органі спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з промислової безпеки та охорони праці. Підрядник надає усі необхідні документи та сприяє замовнику у здійсненні поставки на облік устаткування в порядку, встановленому правилами 3190 та іншими нормативно-правовими актами, підтверджуючі документи та поставку на облік залишаються у замовника.
Відповідно до п. 3.13 після постановки на облік устаткування замовник здійснює проведення первинного технічного огляду устаткування. Підрядник надає усі необхідні документи та сприяє замовнику у здійсненні первинного технічного огляду устаткування із залученням представників уповноваженої організації в порядку, встановленому правилами №190 та іншими нормативно-правовими актами. Підтверджуючі документи про проведення первинного технічного огляду устаткування залишаються у замовника.
Підрядник несе відповідальність за отримання необхідних дозвільних документів, сторонами складається та підписується акт введення в експлуатацію устаткування. У разі необхідності отримання передбачених законодавством дозвільних документів виключно замовником, підрядник надає методичну та практичну допомогу по їх утриманні (п. 3.16 договору).
Пунктом 3.18. договору визначено, що передача замовнику виконаних за цим договором повного обсягу робіт здійснюється підрядником разом із супровідними документами підрядника. За результатами виконаних робіт за цим договором підрядник надає замовнику підписаний зі своєї сторони акт приймання виконаних будівельних робіт по формі кб-26, довідку про вартість виконаних будівельних робіт та витрати по формі кб-3, а також виконавчу документацію, згідно з діючим законодавством та документацію, визначену умовами цього договору.
Відповідно до п. 4.1. договору загальна вартість робіт (ціна договору) складається із загальної вартості устаткування та загальної вартості робіт щодо устаткування, яка становить 4 499 996,39 грн, у тому числі ПДВ - 749 999,40 грн, а саме: ?загальна вартість устаткування становить 3 275 097,60 грн, у тому числі ПДВ - 545 849,60 грн (підпункт 4.4.1. договору); ?загальна вартість робіт щодо устаткування становить 1 224 898,79 грн, у тому числі ПДВ - 204 149,80 грн (підпункт 4.1.2. договору).
Пунктом 5.2. договору визначено, що розрахунки за цим договором складаються з оплати вартості устаткування та оплати вартості виконаних робіт щодо устаткування.
Згідно з п. 5.3. договору замовник здійснює оплату загальної вартості устаткування за договором в наступному порядку: попередню оплату у розмірі 25% (двадцять п'ять відсотків) загальної вартості устаткування замовник здійснює впродовж 10 (десяти) робочих днів з дати підписання сторонами цього договору (підпункт 5.3.1. договору); остаточний розрахунок за устаткування здійснюється замовником впродовж 10 (десяти) робочих днів з дати підписання сторонами акта приймання-передачі устаткування та видаткової накладної (підпункт 5.3.2. договору).
Пунктом 5.4. договору визначено, що замовник здійснює оплату загальної вартості виконаних робіт щодо устаткування за цим договором, впродовж 10 (десяти) робочих днів з дати підписання сторонами акта приймання виконаних будівельних робіт по формі КБ-2в, довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати по формі КБ-3 за повний обсяг виконаних робіт, або в цей же строк направляє підряднику вмотивовану відмову від підписання акта приймання виконаних будівельних робіт по формі КБ-2в, довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати по формі КБ-3 із зазначенням недоліків у виконаних роботах чи оформлених документах та строків їх усунення.
Підпунктом 7.1.7. договору передбачено, що замовник має право отримати від підрядника усі документи, що визначені вимогами Правил №190, технічним регламентом та іншими нормативними документами, актами та умовами цього договору.
Відповідно до п.п. 7.4.3., 7.4.4. договору підрядник зобов'язаний здійснювати виконання робіт у строки, визначені цим договором та виконати усі роботи, що є предметом цього договору, своєчасно, якісно та відповідно до вимог діючого законодавства, чинних будівельних норм і правил, технічних умов, робочого проекту, локальних кошторисів (додатки 2-7 до цього договору), та умов зазначеного договору.
Надати замовнику копії документів, які підтверджують спроможність та право виконати усі передбачені за цим договором роботи. У разі, якщо підрядник не є виробником устаткування, надає наступні документи: довіреність (або інший документ) від виробника на право монтажу, кінцеву перевірку і випробування устаткування, договір з виробником устаткування, та/або сертифікат (інший документ) дилера чи офіційного представника (п. 7.4.28. договору).
Згідно п. 9.5. договору, при порушенні строку виконання робіт за договором, підрядник зобов'язаний сплатити замовнику неустойку в розмірі 0,1% від загальної вартості робіт за цим договором (ціни договору), за кожен день порушення впродовж всього періоду існування такого порушення, а за прострочення понад 30 (тридцять) календарних днів підрядник додатково сплачує замовнику штраф в розмірі 7% від загальної вартості робіт (ціни договору).
Відповідно до п. 9.12 договору у разі невиконання повного обсягу робіт у строк, визначений пунктом 1.4 цього договору, підрядник за користування коштами замовника, відповідно до ст. 536 Цивільного кодексу України, сплачує замовнику 0,1% від суми грошових коштів, сплачених останнім на підставі пункту 5.3.1 та 5.3.2 цього договору, за кожен день користування коштами, від останнього дня виконання робіт (п. 1.4 договору) до дня повного виконання робіт або фактичного повернення підрядником коштів замовнику.
Пунктом 12.1. договору передбачено, що даний договір набирає чинності з дня його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх печатками (у разі використання) і діє до 31.12.2024 року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором.
Так, вищевказаний договір було укладено за результатами проведення публічних закупівель - https://prozorro.gov.ua/tender/UA-2024-07-24-010794-а. Процедура закупівлі здійснювалась Підприємством, відповідно до Закону України «Про публічні закупівлі» з урахуванням «Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі», на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування», затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 року №1178.
На виконання вимог підпункту 5.3.1. договору замовником 02.09.2024 року перераховані підряднику в якості попередньої оплати кошти за устаткування, в сумі 818 774,40 грн в т. ч. ПДВ - 136 462,40 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 02.09.2024 року №2545.
Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, факт поставки підрядником устаткування (ліфт і компоненти безпеки ліфта) підтверджується підписаними сторонами видаткової накладної №927 від 08.11.2024 року та актом приймання-передачі устаткування від 08.11.2024 року, в зв'язку з чим, на виконання вимог підпункту 5.3.2. договору замовником 21.11.2024 року здійснено остаточний розрахунок за устаткування в сумі 2456323,20 грн, в т. ч. ПДВ - 409387,20 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 21.11.2024 року №3350.
Як правильно встановлено судом першої інстанції, замовником, зі своєї сторони умови договору в частині оплати вартості устаткування виконані в повному обсязі та з дотриманням строків, передбачених даним договором, що підтверджується наведеним вище.
25.12.2024 року позивач направив відповідачу лист від за вих. №35/4784, в якому, зокрема, повідомив відповідача про закінчення строку виконання робіт та наголосив на необхідності термінового вжиття заходів для забезпечення виконання умов даного договору, оскільки у випадку їх порушення настає відповідальність згідно розділу 9 «відповідальність сторні» (а.с. ).
На виконання пункту 3.18. договору, позивач отримав дозвільні документи (зокрема, дозвіл Державної служби з питань праці від 17.02.2025 року) та підписав акт введення в експлуатацію устаткування від 17.02.2025 року; акт приймання виконаних будівельних робіт по формі КБ-2в від 17.02.2025 року; довідку про вартість виконаних будівельних робіт та витрати по формі КБ-3 від 17.02.2025 року.
Тобто, підрядник виконав повний обсяг робіт за договором лише 17.02.2025 року.
03.03.2025 року замовником направлено підряднику лист №19/800 з вимогою про сплату неустойки за порушення умов договору у розмірі 727 079,73 грн.
27.03.2025 року замовником направлено підряднику претензію №02/1164 про недотримання договірних зобов'язань та сплати ним штрафних санкцій в загальній сумі 727079,73 грн, відповідно до якої останній, зокрема зазначив, що не зважаючи на часткове виконання умов договору, підрядником порушено строк виконання робіт, визначений п. 1.4 договору, прострочення якого за період з 26.12.2024 року по 16.02.2025 року становить 53 календарних дні (а.с. 104-109).
Підрядник листом від 09.04.2025 року №09-04/25-01 повідомив замовника про те, що не погоджується із претензіями, оскільки 19.12.2024 року відбулася хакерська атака на українські державні реєстри, наслідком чого було зупинення доступ до ЄДР аж 10.01.2025 року (за офіційним повідомленням до 09.01.2025 року), а доступ до сервісів порталу дія поступово відновлювався після 20.01.2025 року, що спричинило затримку здійснення замовником юридичних дій необхідних для введення устаткування в експлуатацію та його реєстрацію в контролюючих органах та отримання дозвільних документів. При цьому, будь-яких порушень з сторони підрядника, чи затримок строків, які не залежали від підрядника, чи здійснення робі, не існувало (а.с. 119-129).
Так, за твердженням позивача, відповідач порушив умови п. 1.4 договору, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів критично оцінює твердження скаржника, як на підставу для скасування оскаржуваного рішення, що претензій щодо якості робіт та устаткування за актом приймання-передачі устаткування від 08.11.2024 року до договору про закупівлю від 26.08.2024 року № 185 замовником не пред'являлись, та замовник відмовився здійснювати свої зобов'язання, зокрема в частині ініціювання проведення первинного технічного огляду із залученням експертної установи, оскільки предметом позову є порушення умов договору щодо строку виконання робіт, а не якості виконаних робіт, порядку подачі та отримання дозвільних документів сторонами устаткування.
Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Дослідивши зміст договір про закупівлю від 26.08.2024 року №185, суд дійшов висновку, що вказаний договір за своєю правовою природою є договором поставки.
Відповідно до ч.ч. 1. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу (ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно з ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
Якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до ст. 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення ст. 538 цього Кодексу (ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України).
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ч. 2 ст.530 Цивільного кодексу України).
Як вбачається з умов договору, підрядник за договором був зобов'язаний, зокрема, підготувати технічну документацію; оформити повідомлення про початок виконання будівельних робіт (у разі потреби); забезпечити монтаж відповідно до вимог ДБН, техрегламентів, договору тощо; отримати дозвільні документи, техогляд, та зареєструвати ліфт у відповідному органі (Держпраці або її територіальному підрозділі); надати замовнику акт введення в експлуатацію устаткування тощо.
Так, відповідно до умов договору, результат проведених робіт за договором включає введення устаткування експлуатацію та є обов'язком виключно підрядника, а не замовника.
Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, відповідач взяв на себе відповідний комплекс зобов'язань, зокрема, отримання всіх необхідних дозвільних документів, погоджень і введення об'єкта в експлуатацію.
Отже, саме відповідач, а не позивач, є стороною, відповідальною за підготовку й подання дозвільної документації, незалежно від того, від кого така документація подається до органів державного нагляду.
Тобто, усі ризики, пов'язані з відсутністю або затримкою отримання таких документів, несуться виключно підрядником.
З огляду на викладене, колегія суддів не приймає як належне твердження скаржника, що для належного виконання договору сторони були зобов'язані вчинити спільні дії, передбачені договором та чинним законодавством, з метою введення устаткування в експлуатацію та реєстрації устаткування в контролюючих органах та отримання дозвільних документів, які регламентують експлуатацію устаткування, згідно чинного законодавства.
Як правильно встановлено судом першої інстанції, останнім днем виконання робіт за договором було визначено 25.12.2024 року. Проте, як було встановлено вище, умови договору щодо передачі замовнику виконаних за цим договором повного обсягу робіт вчасно виконані не були.
При цьому, колегія суддів відзначає, що у матеріалах справи відсутні, а скаржником не було надано ані суду першої інстанції, ані суду апеляцій1ної інстанції належних та допустимих в розумінні статей 73, 76-79, 86, 269 Господарського процесуального кодексу України будь-які докази, що позивач перешкоджав відповідачу у виконанні відповідних робіт за договором, не надав необхідних вихідних даних чи довіреностей або відмовився прийняти належно виконані роботи тощо.
Враховуючи викладене, колегія суддів не приймає як належне твердження скаржника, що замовник відмовився здійснювати свої зобов'язання, передбачені договором, зокрема п. 3.12, 3.12, 3.16 договору.
Разом з цим, колегія суддів критично оцінює посилання скаржника на правові висновки Верховного Суду вкладені у відповідних постановах зазначених в апеляційній скарзі, оскільки, останні відсутні в Єдиному державному реєстрі судових рішень.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що підрядником порушено загальний строк виконання усього обсягу робіт, визначений пунктом 1.4. договору, прострочення якого за період з 26.12.2024 року по 16.02.2025 року становить 53 календарних дні.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Зазначене також кореспондується з положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України.
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення ним зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.1-3 ст. 549 Цивільного кодексу України).
Згідно з пунктом 9.5. договору, при порушенні строку виконання робіт за договором, підрядник зобов'язаний сплатити замовнику неустойку в розмірі 0,1% від загальної вартості робіт за цим договором (ціни договору), за кожен день порушення впродовж всього періоду існування такого порушення, а за прострочення понад 30 (тридцять) календарних днів підрядник додатково сплачує замовнику штраф в розмірі 7% від загальної вартості робіт (ціни договору).
Пунктом 9.12 договору визначено, що у разі невиконання повного обсягу робіт у строк, визначений пунктом 1.4 цього договору, підрядник за користування коштами замовника, відповідно до статті 536 Цивільного кодексу України, сплачує замовнику 0,1% від суми грошових коштів, сплачених останнім на підставі пункту 5.3.1 та 5.3.2 цього договору, за кожен день користування коштами, від останнього дня виконання робіт (п. 1.4 договору) до дня повного виконання робіт або фактичного повернення підрядником коштів замовнику.
Зважаючи на встановлені судом обставини, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо наявності підстав для нарахування відповідачу штрафних санкцій, передбачених п. п. 9.5 та 9.12 договору поставки.
Колегія суддів перевіривши розрахунок штрафу, нарахований на підставі п. 9.5 договору поставки, викладений у позовній заяві, погоджується з висновком суду першої інстанції щодо його обґрунтованості, у зв'язку з чим позовні вимоги в частині стягнення з відповідача штрафу за не поставку постачальником товару у розмірі 238499,81 грн 0,1% за порушення строку виконання робіт та 314999,75 грн 7% річних за прострочення понад 30 календарних днів грн підлягають задоволенню у повному обсязі.
Крім того, колегія суддів , перевіривши розрахунок позивача в частині нарахування відповідачу 0,1% за користування коштами на підстав п. 9.12 договору, погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позову в цій частині в сумі 173580,17 грн.
При цьому, колегія суддів зауважує, що скаржником контррозрахунок штрафних санкцій надано не було.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ч. 1-3 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У пунктах 8.15- 8.22 постанови Верховного Суду від 29.01.2021 року у справі № 922/51/20 зазначено таке: "8.15. Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 року у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 року у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 року у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 року у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 року у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 року у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.
Зазначена правова позиція щодо стандарту доказування викладена в постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 25.06.2020 року у справі № 924/233/18.
Враховуючи вищевикладене у сукупності, на переконання колегії суддів докази, подані позивачем в обґрунтування заявлених ним позовних вимог є більш вірогідними ніж докази, подані відповідачем на їх спростування. Факт порушення відповідачем умов договору підтверджений матеріалами справи та ним не спростований.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог.
Щодо порушення судом першої інстанції ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, колегія суддів відзначає наступне.
Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Зменшення розміру неустойки є правом суду та залежить виключно від встановлених судом конкретних обставин кожної справи за наслідками правової оцінки спірних правовідносин та поданих сторонами доказів, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень. Так, за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені ст.3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статей 86, 210 Господарського процесуального кодексу України на власний розсуд та за внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.
Отже, питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статей 86, 210 Господарського процесуального кодексу України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу; на встановлені судом фактичні обставини, що формують зміст правовідносин; умови конкретних правовідносин; наявність/відсутність наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення такої дії.
Подібна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, зокрема, у постановах: від 05.09.2023 року у справі №907/583/22, від 28.11.2023 року у справі №916/1504/22, від 03.12.2024 року у справі №904/872/24, від 03.12.2024 року у справі №909/321/24.
Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.01.2024 уроку справі №911/2269/22 зазначив, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватися з положеннями ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, а також досліджуватися й оцінюватися судом у порядку статей 86, 210, 237 Господарського процесуального кодексу України. Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.
Отже, висновки Верховного Суду щодо застосування ст. 551 Цивільного кодексу України є усталеними та загальними (універсальними) для правовідносин про стягнення неустойки, однак результат їх застосування може бути різним (наявність або відсутність підстав для зменшення неустойки) у залежності від тих фактичних обставин, які будуть встановлені судом у кожній конкретній справі.
Таким чином, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
З обставин цього спору вбачається, що така оцінка непроведена судом першої інстанції, та відповідно відсутня належна мотивація в оскаржуваному рішенні щодо зменшення розміру штрафних санкцій.
Разом з тим, колегія суддів вважає за необхідне відзначити, що посилання відповідача на часткове виконання зобов'язання саме по собі не звільняє боржника від відповідальності за його порушення, оскільки підставою для зменшення розміру неустойки, є саме докази прагнення відповідача до фактичного виконання зобов'язання. Відповідно до статей 610, 611 Цивільного кодексу України, будь-яке невиконання або неналежне виконання зобов'язання вважається порушенням і тягне встановлені законом чи договором наслідки.
Верховний Суд неодноразово підкреслював, що підстави для зменшення неустойки визначені у ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України , а саме - явна невідповідність неустойки наслідкам порушення або наявність інших виняткових обставин. Лише факт виконання більшої частини договору не є винятковою обставиною, яка дозволяє зменшити розмір санкцій.
При цьому, колегія суддів відзначає, що неустойка покликана гарантувати реальне виконання зобов'язань і має превентивну функцію, а отже, навіть часткове невиконання зобов'язань по договору є достатньою підставою для стягнення передбаченої договором неустойки.
Так, матеріали справи не містять, а скаржником не було надано ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції належних та допустимих доказів наявності підстав для зменшення штрафних санкцій (фінансову звітність тощо).
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що доводи відповідача про відсутність збитків у позивача відповідно до приписів ст.74, 76 Господарського процесуального кодексу України не мають належного документального підтвердження та не відповідають актуальній судовій практиці Верховного Суду. Відповідач намагається уникнути відповідальності за власне порушення зобов'язань, що суперечить принципу обов'язковості договору та рівності сторін у господарських відносинах.
Оцінивши за своїм внутрішнім переконанням встановлені обставини та подані докази, врахувавши інтереси обох сторін, тривалість невиконання відповідачем своїх зобов'язань за договором, а також відсутність доказів, які б підтверджували неможливість виконання ним таких зобов'язань, колегія суддів у спірному випадку не вбачає підстав для зменшення штрафу.
При цьому не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду, як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.
Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає інші посилання скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі такими, що не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.
При цьому судом враховано, що Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, пункт 29; рішення ЄСПЛ у справі «Серявін проти України» від 10 лютого 2010 року, пункт 58).
Судом апеляційної інстанції при винесені даної постанови було надано обґрунтовані та вичерпні відповіді доводам апелянта із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Разом з цим, колегія суддів приймає до уваги, що мотиви апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю “СП Ліфт» фактично зводяться до мотивів викладених у відзиві на позовну заяву, висновки по яким були зроблені судом першої інстанції у оскаржуваному рішенні.
Саме лише прагнення скаржника ще раз розглянути та оцінити ті самі обставини справи і докази в ній не є достатньою підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.
При цьому, колегія суддів погоджується з твердженнями позивача викладеними у відзиві на апеляційну скаргу.
Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні статей 73, 76-79, 86, 269 Господарського процесуального кодексу України. А тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Судові витрати, згідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покласти на апелянта.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “СП Ліфт» на рішення Господарського суду міста Києва від 04.09.2025 року у справі №910/6013/25 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 04.09.2025 року у справі №910/6013/25 залишити без змін.
3. Судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на апелянта.
4. Матеріали справи №910/6013/25 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя В.В. Сулім
Судді Б.О. Ткаченко
А.Г. Майданевич
Дата підписання 12.12.2025 року.