11 грудня 2025 року
м. Черкаси
Справа № 691/1136/24
Провадження № 22-ц/821/2037/25
Категорія: 311020000
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої: Карпенко О.В.
суддів: Василенко Л.І., Новікова О.М.
за участю секретаря: Руденко А.О.
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1 ,
представник позивача: адвокат Гречуха Віталій Іванович,
відповідач: Комунальний заклад «Територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Мліївської сільської ради Черкаського району Черкаської області,
представники відповідача: Момот Марина Вікторівна, Супрун Тетяна Панасівна
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси в режимі відеоконференції апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Гречухи Віталія Івановича на рішення Городищенського районного суду Черкаської області від 25 вересня 2025 року (ухваленого під головуванням судді Подороги Л.В. в приміщенні Городищенського районного суду Черкаської області) у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального закладу «Територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Мліївської сільської ради Черкаського району Черкаської області про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,-
Короткий зміст позовних вимог
02 жовтня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Комунального закладу «Територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Мліївської сільської ради Черкаського району Черкаської області» про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що згідно наказу від 18.08.2021 № 49-Т вона прийнята на роботу на посаду фахівця із соціальної роботи КЗ «Територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Мліївської сільської ради Черкаського району Черкаської області.
Наказом від 14.08.2024 № 95-Т звільнена із займаної посади за систематичне невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на неї посадовою інструкцією та правилами внутрішнього трудового розпорядку.
Вважає своє звільнення незаконним, оскільки посадової інструкції фахівця із соціальної роботи роботодавцем не розроблялося і належним чином її не ознайомлювали під підпис.
Крім того, обов'язки фахівця із соціальної роботи можуть бути зафіксовані також у трудовому договорі та в інших внутрішніх документах: наказах, положеннях, інструкціях.
Однак жодного документу, в якому зафіксовані її обов'язки, не існує.
Крім того, невиконання або порушення працівником своїх обов'язків повинно бути систематичним.
Наказами від 02.01.2024 та від 27.03.2024 їй безпідставно оголошено догани, але за період із 27.03.2024 до 14.08.2024 вона не вчиняла жодного проступку, за який до неї може бути застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення.
Фактично підставою для винесення наказу про її звільнення слугувало рішення загальних зборів КЗ «Територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг), яке оформлено протоколом від 07.08.2024, згідно якого їй оголошено «громадську догану», яка не передбачена трудовим законодавством, та вирішено, що їй слід принести публічні вибачення працівникам та директору закладу за порушення позивачем етичних норм і обов'язків, які передбачені її посадовою інструкцією.
До застосування дисциплінарного стягнення роботодавець повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення та в разі ухилення від надання пояснення, складається відповідний акт.
За таких обставин, позивачка вважає, що у відповідача не було законних підстав для її звільнення.
Щодо стягнення з відповідача заробітку за час вимушеного прогулу, вважає, що підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу з 14.08.2024 до оголошення судового рішення. Днем її звільнення є 14.08.2024, середньомісячна заробітна плата становить 7 077,64 грн.
Вказує, що незаконне звільнення завдало їй моральну шкоду, яку вона оцінила у розмірі 20 000,00 грн.
Враховуючи наведене, позивач просила суд:
визнати незаконним та скасувати наказ №95-Т від 14.08.2024 про звільнення її з посади фахівця із соціальної роботи за п. 3 ст. 40 КЗпП;
поновити її на посаді фахівця із соціальної роботи з 14.08.2024;
стягнути з КЗ «Територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Мліївської сільської ради на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 14.08.2024до вирішення справи по суті;
стягнути з КЗ «Територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Мліївської сільської ради на її користь моральну шкоду в розмірі 20 000,00 грн.
14 листопада 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Гречуха В.І. подав до суду заяву про уточнення позовних вимог, в якій просив залишити без розгляду вимогу про стягнення моральної шкоди.
Ухвалою Городищенського районного суду Черкаської області від 29 січня 2025 року позовну вимогу ОСОБА_1 до відповідача про стягнення з КЗ «Територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Мліївської сільської ради Черкаського району Черкаської області» на її користь моральної шкоди у розмірі 20 000,00 грн. - залишено без розгляду.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Городищенського районного суду Черкаської області від 25 вересня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до КЗ «Територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Мліївської сільської ради Черкаського району Черкаської області» про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди- відмовлено повністю.
Рішення суду першої інстанції, зокрема, мотивовано тим, що суд дійшов висновку про необґрунтованість підстав для звільнення ОСОБА_1 , що наведені в наказі директора КЗ «Територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Мліївської сільської ради Супрун Т.П. від 14.08.2024 року № 95-Т, про звільнення фахівця із соціальної роботи ОСОБА_1 , а також порушення встановленого законом порядку притягнення особи до дисциплінарної відповідальності, а тому цей наказ слід було б скасувати.
Разом із тим, судом констатовано, що ОСОБА_1 наказ про своє звільнення отримала 14.08.2024, із позовною заявою до суду звернулася 02.10.2024 - тобто з пропущенням установленого законом строку на звернення до суду і не навела змістовних і вагомих доводів, які об'єктивно перешкоджали їй звернутися до суду в період із 27.09.2024 по 02.10.2024, тому суд не вбачав підстав для поновлення такого строку.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі, поданій 15 жовтня 2025 року, представник ОСОБА_1 - адвокат Гречуха В.І., вважаючи оскаржуване рішення незаконним, прийнятим при неповному з'ясуванні обставин справи та невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, просив суд скасувати рішення Городищенського районного суду Черкаської області від 25 вересня 2025 року та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги. Також просить суд апеляційної інстанції дослідити медичну довідку № 27 КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги» та поновити пропущений строк звернення до суду.
Апеляційна скарга, зокрема, мотивована тим, що висновок суду про звернення позивачки до суду із пропуском установленого законом строку, є таким, що не відповідає матеріалам справи.
Згідно медичної довідки № 27 КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги» ОСОБА_1 в період з 27.09.2024 по 02.10.2024 продовжувала лікування і вказана довідка була долучена до матеріалів справи 11.10.2024.
Суд не дав належної оцінки вказаній довідці та залишив її поза увагою.
Перебування позивача на лікуванні з 16.09.2024 по 02.10.2024 та продовження нею лікування вказує на поважність причин пропуску строку звернення до суду, встановленого ч. 2 ст. 233 КЗпП через хворобу та наявність підстав для поновлення строку.
Крім того, судом залишено поза увагою ту обставину, що позивач проживає в іншому населеному пункті, в сільській місцевості, тому ці два фактори в сукупності вплинули на пропуск строку звернення до суду.
Вважає, що вказані причини пропуску строку звернення до суду є поважними, тому такий строк підлягає поновленню з метою захисту порушених трудових прав позивача.
Відзив на апеляційну скаргу
У відзиві на апеляційну скаргу, який надійшов на адресу Черкаського апеляційного суду 04 листопада 2025 року представник КЗ «Центр надання соціальних послуг» Мліївської сільської ради - Момот М.В., вважаючи доводи апеляційної скарги безпідставними, просить рішення Городищенського районного суду Черкаської області від 25 вересня 2025 року залишити без змін, а апеляційну скаргу представника позивача адвоката Гречухи В.І. - залишити без задоволення.
Фактичні обставини справи
Судом встановлено, що згідно запису в трудовій книжці ОСОБА_1 , 20.08.2021 прийнята на посаду фахівця із соціальної роботи КЗ «Територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Мліївської сільської ради.
Наказом директора КЗ «Територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Мліївської сільської ради Супрун Т.П. від 02.01.2024 № 1, ОСОБА_1 - фахівцю із соціальної роботи, оголошено догану за невиконання без поважних причин обов'язків, покладених посадовою інструкцією. З даним наказом ОСОБА_1 ознайомлена 03.01.2024.
Наказом директора КЗ «Територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Мліївської сільської ради Супрун Т.П. від 27.03.2024 № 21, фахівцю із соціальної роботи ОСОБА_1 , оголошено догану у зв'язку з прогулом без поважних причин протягом робочого дня 04.03.2024 за місцем роботи, що мало місце у вигляді неповідомлення та не попередження керівництва про причини своєї відсутності більше трьох годин, з 08.15 год по 14.30 год, на території КЗ «Територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Мліївської сільської ради. З даним наказом ОСОБА_1 ознайомлена 27.03.2024.
Наказом директора КЗ «Територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Мліївської сільської ради Супрун Т.П. від 14.08.2024 року № 95, ОСОБА_1 звільнена із займаної посади на підставі ч. 3 ст. 40 КЗпП України за систематичне невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на неї посадовою інструкцією та правилами внутрішнього трудового розпорядку (п. 3.1).
Підставами для винесення цього наказу зазначено: накази про оголошення догани № 1 від 02.01.2024 та № 21 від 27.03.2024; акти проведення службових розслідувань від 09.08.2024 та від 12.08.2024; протокол проведення загальних зборів трудового колективу комунального закладу від 07.08.2024; пояснювальна записка ОСОБА_1 від 07.08.2024 (по ОСОБА_2 ); пояснювальна записка ОСОБА_1 від 07.08.2024 (щодо фото і відеозйомки); акт від 12.08.2024 про відмову від надання пояснень по заяві ОСОБА_3 .
Із Колективним договором і Правилами внутрішнього трудового розпорядку КЗ «Територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Мліївської сільської ради, фахівець із соціальної роботи ОСОБА_1 ознайомлена 26.07.2024.
Пунктом 3.1 Правил внутрішнього трудового розпорядку визначено основні обов'язки працівників, серед яких маються обов'язки: працювати чесно і сумлінно, дотримуватись дисципліни праці та норм професійної етики; своєчасно і якісно виконувати розпорядження безпосереднього керівництва (директора закладу) - за повідомленням представника відповідача ОСОБА_4 невиконання саме цих обов'язків стали підставою для звільнення ОСОБА_1 .
За актом службового розслідування від 09.08.2024 за фактом звернення соціального працівника ОСОБА_3 від 07.08.2024, комісією було встановлено, що цього ж дня, під час проведення загальних зборів колективу, фахівець із соціальної роботи ОСОБА_5 у присутності всіх присутніх заявила про те, що ОСОБА_3 не надаються соціальні послуги «догляд вдома». У ході проведення службового розслідування такі факти не підтвердилися. До складу комісії входили: голова комісії ОСОБА_6 , члени комісії ОСОБА_4 і ОСОБА_7 . Комісія прийшла до висновку, що ОСОБА_1 вкотре створила конфліктну ситуацію та порушили етичні принципи та правила внутрішнього трудового розпорядку та рекомендувала директору закладу застосувати до ОСОБА_1 вид стягнення у вигляді звільнення.
За актом службового розслідування від 12.08.2024 за фактом звернення ОСОБА_8 від 06.08.2024, комісією було встановлено, що мати останньої - ОСОБА_2 перебуває у комунальному закладі. 05.08.2024 їй зателефонувала фахівець ОСОБА_1 і повідомила, що її мати всю ніч кричала, а медичний персонал у цей час спав (а можливо були п'яні) і не чули цього крику, просила забрати матір із божевільного закладу, оскільки тут їй належні послуги не надаються. У ході проведення службового розслідування факти неналежного догляду за ОСОБА_2 не підтвердилися. До складу комісії входили: голова комісії ОСОБА_6 , члени комісії ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_4 і ОСОБА_7 . Комісія прийшла до висновку, що ОСОБА_1 вкотре створила конфліктну ситуацію та порушили етичні принципи та правила внутрішнього трудового розпорядку та рекомендувала директору закладу застосувати до ОСОБА_1 вид стягнення у вигляді звільнення.
Відповідно до протоколу загальних зборів трудового колективу КЗ «Територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Мліївської сільської ради від 07.08.2024, було проведено обговорення поведінки фахівця із соціальної роботи ОСОБА_1 та прийнято рішення про проведення службового розслідування за скаргою ОСОБА_8 . Також члени трудового колективу закладу оголосили фахівцю ОСОБА_12 «громадську догану» та рекомендували їй принести публічні вибачення працівникам і директору закладу за порушення етичних норм та обов'язків, які передбачені її посадовою інструкцією.
Згідно пояснювальної записки фахівця ОСОБА_1 від 07.08.2024, вона знімала на відео кухаря ОСОБА_13 як та п'є каву та курить цигарку в робочий час на подвір'ї під закладом з метою повідомлення правоохоронних органів про порушення законодавства про заборону паління. При цьому ОСОБА_1 стверджує, що не порушувала наказ директора закладу про заборону відеозйомки закладу та підопічних від 30.07.2024, оскільки такі в кадр не потрапили.
За актом від 12.08.2024, фахівець із соціальної роботи ОСОБА_1 відмовилася надавати письмове пояснення щодо звинувачень ОСОБА_3 про неналежне надання нею соціальних послуг підопічним ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 .
У спірному наказі також міститься посилання на пояснювальну записку ОСОБА_1 від 07.08.2024 (по ОСОБА_2 ), однак така пояснювальна записка суду не надана.
Також в судовому засіданні були допитані в якості свідків:
свідок ОСОБА_17 , яка працює на посаді медичної сестри КЗ «Територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг)» Мліївської сільської ради пояснила, що ОСОБА_1 писала про неї у соціальних мережах, що вона колаборантка. Звинувачувала свідка, що вона відьма, здійснює чари, засунула в двері голку. Свідок була присутня на всіх зборах трудового колективу, які проводилися кожні два-три тижні. ОСОБА_1 обзивала всіх і називала колектив збіговиськом. На жодних зборах не було вирішено всіх питань, оскільки остання вставала і залишала збори. Службові обов'язки ОСОБА_1 свідку не відомі, вона з нею не співпрацювала;
свідок ОСОБА_10 , яка працює на посаді соціального працівника КЗ «Територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг)» Мліївської сільської ради, пояснила, що соціальним працівником працює з 2006 року, у колективі з ОСОБА_1 працює з 2018 року. Зустрічалася свідок з останньою на зборах трудового колективу, яка постійно зривала проведення даних зборів. Свідок співпрацювала з ОСОБА_1 лише один раз, у кожного соціального працівника є свої підопічні, якими вони займаються;
свідок ОСОБА_18 , яка раніше працювала на посаді кухаря КЗ «Територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг)» Мліївської сільської ради, пояснила, що ОСОБА_1 знає давно, спільно приймали участь у колективних зборах, де розглядалися питання про поведінку останньої. Вона особисто знімала на відеозйомку свідка, як вона палила. Також свідку відомо, що ОСОБА_1 все підслуховувала у закладі, постійно писала дописи на директора. Свідок жодного разу не бачила щоб ОСОБА_1 піднімалася на другий поверх до своїх підопічних. Посадову інструкцію останньої не бачила, як називається її посада, не знає;
свідок ОСОБА_11 , яка працює на посаді соціального працівника КЗ «Територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг)» Мліївської сільської ради, пояснила, що вона працює у даному закладі з 2021 року. Обслуговує територію с. Старосілля, за нею закріплено 10 підопічних, за якими вона здійснює догляд. З фахівцем ОСОБА_1 співпрацювала 2 рази, коли оформляли людей. Під час проведення зборів трудового колективу, де розглядалася поведінка ОСОБА_1 , остання завжди виходила з залу, обзивала всіх і говорила, що викличе поліцію і називала колектив збіговиськом. Був такий випадок у роботі, що ОСОБА_1 дала свідку підписати чистий аркуш - акт соціальних потреб підопічних, сказавши, що писала все у зошиті, а потім перепише у акт. ОСОБА_11 підписала чистий бланк;
свідок ОСОБА_19 , яка працює на посаді соціального працівника КЗ «Територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг)» Мліївської сільської ради, пояснила, що вона працює у даному закладі з 2018 року та обслуговує 10 осіб на території с. Мліїв. Із фахівцем ОСОБА_1 співпрацювала один раз у 2023 році, коли оформляли людину на обслуговування. Осіб, які потребують обслуговування виявляли соціальні працівники, або керівник закладу. Під час проведення зборів трудового колективу, ОСОБА_1 кричала, обзивала всіх. Одного разу, їх підопічній особі потрібна була медична допомога, яку слід було відвезти у медичний заклад. Свідок повідомила ОСОБА_1 , що це її робота, на що остання сказала, що це вони не відвідують своїх підопічних. З даного приводу свідок зверталася із заявою до керівника та було проведено службову перевірку. Свідку відомо, що при попередньому керівнику ОСОБА_1 перевіряла роботу соціальних працівників. Посадові обов'язки останньої їй не відомі, посадову інструкцію позивачки свідок не бачила.
Позиція Черкаського апеляційного суду
Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов до наступних висновків.
Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. (ч.1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України).
За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
В повній мірі зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Основоположні засади реалізації права на працю визначені положеннями статті 43 Конституції України, якою закріплено, що кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений змістом статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
У відповідності до ст. 139 КЗпП України працівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.
Трудова дисципліна - це система правових норм, що регулюють внутрішній трудовий розпорядок, встановлюють трудові обов'язки працівників та роботодавця, визначають заохочення за успіхи в роботі й відповідальність за невиконання цих обов'язків.
Порушенням трудової дисципліни є невиконання або неналежне виконання з вини працівника покладених на нього трудових обов'язків, що проявилися в порушенні: правил внутрішнього трудового розпорядку; посадових інструкцій; положень, наказів та розпоряджень власника, якщо вони мають законний характер.
Згідно ст. 140 цього ж Кодексу, трудова дисципліна на підприємствах, в установах, організаціях забезпечується створенням необхідних організаційних та економічних умов для нормальної високопродуктивної роботи, свідомим ставленням до праці, методами переконання, виховання, а також заохоченням за сумлінну працю. У необхідних випадках заходи дисциплінарного впливу застосовуються стосовно окремих несумлінних працівників.
Крім цього, згідно змісту ст. 141 Кодексу, роботодавець повинен правильно організувати працю працівників, створювати умови для зростання продуктивності праці, забезпечувати трудову і виробничу дисципліну, неухильно додержуватися вимог законодавства про працю і правил охорони праці, здійснювати заходи щодо запобігання та протидії мобінгу (цькуванню), уважно ставитися до потреб і запитів працівників, поліпшувати умови їх праці та побуту.
За порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана, звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення (стаття 147 КЗпП України).
Відповідно до ч. 1 ст. 148 цього Кодексу дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення.
Дисциплінарний проступок визначається як винне невиконання чи неналежне виконання працівником своїх трудових обов'язків. Складовими дисциплінарного проступку є дії (бездіяльність) працівника; порушення або неналежне виконання покладених на працівника трудових обов'язків; вина працівника; наявність причинного зв'язку між діями (бездіяльністю) і порушенням або неналежним виконанням покладених на працівника трудових обов'язків.
Недоведеність хоча б одного з цих елементів виключає наявність дисциплінарного проступку. Саме на роботодавцеві лежить обов'язок надати докази фактів винного вчинення працівником дисциплінарного проступку. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати всі обставини, за яких вчинено проступок. Для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності в обов'язковому порядку має бути встановлена вина як одна з важливих ознак порушення трудової дисципліни.
Згідно із п. 3 ч.1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий договір до закінчення строку його чинності, можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного та громадського стягнення.
Отже, для припинення трудових правовідносин з кожної конкретної підстави існує спеціальний порядок, якого роботодавець зобов'язаний дотримуватись для того, щоб звільнення було законним.
Із вказаної підстави працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. У таких випадках враховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або не зняті достроково.
У справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, потрібно з'ясувати, в чому конкретно полягало порушення, що стало підставою для звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за п. 3 ч.1 ст. 40 КЗпП України та чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені ст.ст. 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалося вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувалися при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, а також обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.
Для правомірного розірвання роботодавцем трудового договору на підставі п. 3 ч.1 ст. 40 КЗпП України необхідна наявність сукупності таких умов: порушення має стосуватися лише тих обов'язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку; невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов'язків має бути винним, скоєним без поважних причин умисно або з необережності; невиконання або неналежне виконання трудових обов'язків повинно бути систематичним; враховуються тільки дисциплінарні й громадські стягнення, які накладаються трудовими колективами і громадськими організаціями відповідно до їх статутів; до працівника раніше протягом року вже застосовувалися заходи дисциплінарного або громадського стягнення; з моменту виявлення порушення до звільнення може минути не більше місяця.
Отже, працівник може бути звільнений за п. 3 ч.1 ст. 40 КЗпП України лише в разі порушення трудової дисципліни чи невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, які були допущені працівником після того, як до нього було застосовано дисциплінарне чи громадське стягнення (яке не скасоване та не втратило юридичної сили за давністю). При звільненні за п. 3 ч.1 ст. 40 КЗпП України потрібно встановити: чи передував безпосередньо звільненню дисциплінарний проступок; чи застосовувалися інші заходи дисциплінарного або громадського стягнення та чи можна вважати вчинення дисциплінарного проступку систематичним невиконанням працівником обов'язків без поважних причин.
При цьому, систематичним невиконанням обов'язків вважається таке, що вчинене працівником, який раніше допускав порушення покладених на нього обов'язків і притягувався за це до дисциплінарної відповідальності, проте застосовані заходи дисциплінарного чи громадського стягнення не дали позитивних наслідків і працівник знову вчинив дисциплінарний проступок.
Тому для звільнення працівника за п. 3 ч.1 ст. 40 КЗпП України потрібне існування факту не першого, а повторного (тобто вдруге чи більше разів) вчинення працівником винного невиконання чи неналежного виконання обов'язків після того, як до нього уже застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення за вчинення таких дій раніше і на момент повторного невиконання ним без поважних причин трудових обов'язків їх не знято і не погашено.
Під час розгляду справи роботодавець зобов'язаний довести факт вчинення працівником нового порушення трудових обов'язків, яким він обґрунтовував наказ (розпорядження) про звільнення.
Подібний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 вересня 2020 року у справі №9901/743/18 (провадження №11-914заі19).
Відповідно до ст. 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.
Отже, при розгляді справ про накладення дисциплінарних стягнень за порушення трудової дисципліни судам необхідно з'ясовувати, в чому конкретно проявилося порушення, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені ст.ст. 147-149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарного стягнення, зокрема чи враховані обставини, за яких вчинено проступок та чи не закінчився встановлений для цього строк. Для правомірного накладення дисциплінарного стягнення роботодавцем необхідна наявність сукупності таких умов: порушення має стосуватися лише тих обов'язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку. Невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов'язків має бути винним, скоєним без поважних причин умисно або з необережності.
Вказані вище висновки відповідають також правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду від 22.07.2020 у справі №554/9493/17.
Судом першої інстанції встановлено, що наказом директора КЗ «Територіальний центр соціального обслуговування (надання послуг) Мліївської сільської ради Супрун Т.П. від 14.08.2024 № 95-Т, ОСОБА_1 звільнена із займаної посади на підставі ч. 3 ст. 40 КЗпП України за систематичне невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на неї посадовою інструкцією та правилами внутрішнього трудового розпорядку ( п.3.1).
Підставами для винесення цього наказу зазначено: накази про оголошення догани № 1 від 02.01.2024 та № 21 від 27.03.2024; акти проведення службових розслідувань від 09.08.2024 та від 12.08.2024; протокол проведення загальних зборів трудового колективу комунального закладу від 07.08.2024; пояснювальна записка ОСОБА_1 від 07.08.2024 (по ОСОБА_2 ); пояснювальна записка ОСОБА_1 від 07.08.2024 (щодо фото і відеозйомки); акт від 12.08.2024 про відмову від надання пояснень по заяві ОСОБА_3 .
Судом першої інстанції проаналізовано наказ про звільнення та встановлено, що наказ не містить посилання на конкретні норми Етичного кодексу, тому суд не взмозі співставити дії ОСОБА_1 з установленими нормами, що свідчить про неналежне обгрунтування в наказі підстав для звільнення.
Також в наказі зазначено підстави звільнення - систематичне невиконання без поважних причин обов'язків, покладених посадовою інструкцією та правилами внутрішнього розпорядку ( п.3.1).
Також судом вказано, що п.3.1 правил внутрішнього трудового розпорядку містить 10 підпунктів та в наказі мало б бути конкретизовано за дотримання яких із них особа підлягає звільненню.
Також у оспорюваному наказі не зазначено які саме обов'язки, що передбачені посадовою інструкцією, не виконала ОСОБА_1 та врахувавши, що саме відповідач повинен довести в суді наявність підстав для притягнення особи до дисциплінарної відповідальності зробив висновки про невиконання роботодавцем вимог п. 1 ч. 1 ст. 149 КЗпП України та дійшов висновку про необгрунтованість підстав для звільнення ОСОБА_1 , що наведені в наказі директора КЗ «Територіальний центр соціального обслуговування (надання послуг) Мліївської сільської ради Супрун Т.П. від 14.08.2024 № 95-Т, про звільнення фахівця із соціальної роботи ОСОБА_20 , а також порушення встановленого законом порядку притягнення особи до дисциплінарної відповідальності.
Відповідач такі мотиви рішення суду першої інстанції не оскаржив, тобто погодився з ними, а посилання у відзиві на апеляційну скаргу щодо законності звільнення позивача на те, що у позивача на момент звільнення були дві непогашені догани, накладені наказами № 1 від 01.01.2024 та № 21 від 27.03.2024, які не були зняті або визнані незаконними у встановленому порядку, тому вважаються чинними, є необгрунтованими та відхиляються колегією суддів по наступних підставах.
При оскарженні до суду наказу про звільнення за п. 3 ст. 40 КЗпП суд зобов'язаний перевірити всі накази про накладення дисциплінарного стягнення, які ввійшли в систему для звільнення, незалежно від того, чи оскаржувався кожен наказ окремо в установлений законом строк; у даному випадку головним є те, чи оспорюються ці накази позивачем при оспоренні самого звільнення.
Судом першої інстанції встановлено, що до позивача були застосовані дисциплінарні стягнення: наказом №1 від 02.01.2024 ОСОБА_1 - фахівцю із соціальної роботи, оголошено догану за невиконання без поважних причин обов'язків, покладених посадовою інструкцією.
Підставою винесення даного наказу були розпорядження від 18.12.2023 та пояснення ОСОБА_1 від 18.12.2023.
Водночас, вищевказаний наказ не містить посилань, які саме обов'язки не виконала позивач, покладені на неї посадовою інструкцією.
Наказом № 21 від 27.03.2024 фахівцю із соціальної роботи ОСОБА_1 оголошено догану у зв'язку з прогулом без поважних причин протягом робочого дня 04.03.2024 за місцем роботи.
Підставою даного наказу стали: доповідна записка ОСОБА_21 , Акт від 04.03.2024 про відсутність та акт від 05.03.2024 про відмову від надання пояснень.
Вказані накази на час прийняття оспорюваного наказу були чинні та не оскаржувались в судовому порядку.
Отже підставою для винесення оспорюваного наказу були зокрема і наявність двох наказів про оголошення догани та акти проведення службового розслідування від 12.08.2024 та від 09.08.2024, протокол загальних зборів трудового колективу від 07.08.2024, а також не виконання наказу директора №89-Т від 30.07.2024 «Про заборону проведення фото та відеозйомки».
Судом першої інстанції було проаналізовано не лише оспорюваний наказ, а також підстави винесення такого наказу, зокрема, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що наказ директора №89-Т від 30.07.2024 про заборону проведення фото та відеозйомки є нікчемним і ОСОБА_1 не має нести відповідальність за його невиконання.
Також судом першої інстанції були досліджені акти службового розслідування та встановлено, що службові розслідування відносно ОСОБА_1 не є об'єктивними та неупередженими, оскільки між позивачем, керівником комунального закладу та іншими працівниками склалися неприязні стосунки, з чим погоджується і колегія суддів.
Вирішуючи спір про поновлення працівника на роботі, звільненого за систематичне невиконання без поважних причин трудових обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, суд повинен перевірити законність всіх попередніх стягнень, які за висновком роботодавця, входять до системи для звільнення (річний строк та інше). До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 21 червня 2023 року у справі №212/5018/20 (провадження №61-2744св23).
Колегія суддів зауважує, що у наказі № 1 від 02.02.2024 про оголошення ОСОБА_1 догани, так і в оспорюваному наказі не зазначено, яке саме систематичне невиконання посадових обов'язків, покладених посадовою інструкцією допустила позивач. Накази є не конкретними, не мають посилань на конкретні фактичні обставини, з їх змісту не зрозуміло, що саме не виконала позивач, яке порушення допустила.
У наказі про накладення дисциплінарного стягнення обов'язково має бути зазначено, в чому полягає невиконання посадових обов'язків, тобто має бути вказівка на фактичні обставини, які послужили підставою для застосування заходу дисциплінарного стягнення. Наказ про накладення дисциплінарного стягнення повинен обов'язково містити нормативне посилання, тобто роботодавець повинен зазначити назву, статтю, її частину, абзац, пункт, підпункт нормативно правового акта чи акта локального нормотворення, на підставі якого працівник притягується до дисциплінарної відповідальності.
Виконання всіх цих вимог є безумовною запорукою правильного та законного оформлення прийнятого роботодавцем рішення, що одночасно виступає гарантією дотримання трудових прав працівників.
Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 22 липня 2020 року у справі №554/9493/17 (провадження №61-38286св18).
Отже, звільнення ОСОБА_1 з посади відбулося з порушенням вимог трудового законодавства України, а тому позовні вимоги в частині скасування наказу № 95-Т від 14.08.2024, поновлення позивача на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Відповідач не довів систематичність невиконання ОСОБА_1 без поважних причин обов'язків, покладених на неї.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції зазначив, що позивач пропустила строк звернення до суду, передбачений статтею 233 КЗпП України, й поважних причин для його поновлення немає.
Колегія суддів вважає такі висновки суду першої інстанції передчасними.
Згідно зі статтею 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.
Відповідно до статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Згідно із частиною другою статті 233 КЗпП України із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Встановлені статтею 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов'язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити пропущений строк.
У трудових спорах має застосовуватися добросовісність обох сторін (див.: постанова Верховного Суду від 15 березня 2023 року у cправі № 910/17459/20), а суд застосовує правові норми, у тому числі норми трудового права, з урахуванням принципу розумності та справедливості (див.: пункт 36 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 201/13239/15-ц (провадження № 14-75цс22)), і судовий розгляд має бути справедливим (пункт 36 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі № 170/129/21, провадження № 14-97цс22), а також результат тлумачення норм має бути розумним (див.: пункти 42-44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21), пункт 7.33 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 911/1278/20, (провадження № 12-33гс22)).
У постановах Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 758/9773/15-ц, від 14 липня 2021 року у справі № 761/28934/18 вказано, що «строки звернення до суду у справах щодо трудових правовідносин врегульовано нормами КЗпП України. Зазначені строки звернення до суду застосовуються виключно щодо спорів, які за своєю юридичною природою належать до трудового права. Так, частина перша статті 233 КЗпП України підтверджує визнання тримісячного строку як загального строку для звернення за захистом суб'єктивних трудових прав працівників. Разом з тим, виняток ця стаття встановлює для спорів про звільнення. Спір про звільнення - це спір за заявою про поновлення на роботі. Для звернення з позовами про поновлення на роботі встановлено місячний строк. Повторюючи загальне правило про те, що строк для звернення обчислюється з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, стаття 233 КЗпП України конкретизує це правило стосовно звільнення працівника. В цьому разі, строк обчислюється з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки із записом про звільнення. Встановлені статтею 233 КЗпП України строки не перериваються і не зупиняються та застосовуються незалежно від заяви сторін. Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки. Разом з тим, якщо строк звернення до суду, установлений статтею 233 КЗпП України, пропущено без поважних причин, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у зв'язку з пропуском зазначеного строку».
Аналогічні правові висновки викладено Верховним Судом у постанові від 03 квітня 2024 року у справі № 593/1164/21, провадження № 61-12850св23.
Згідно зі статтею 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.
У статті 234 КЗпП України не наведено переліку поважних причин для поновлення строку звернення з заявою про вирішення спору, оскільки їх поважність має визначатися в кожному випадку, залежно від конкретних обставин. Поважними причинами пропуску строку, встановленого в частині першій статті 233 КЗпП України, є ті, які об'єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.
Строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору є складовою механізму реалізації права на судовий захист та однією із основних гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин.
Перевірка дотримання вимог закону щодо строків звернення до суду за вирішенням трудового спору здійснюється судом за принципом ex officio, незалежно від того, чи заявляє відповідач про пропуск позивачем строку звернення до суду, на відміну від застосування позовної давності при вирішенні судом цивільного спору, коли застосування позовної давності судом здійснюється тільки за заявою сторони у спорі (див. постанову Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 751/1198/18, провадження № 61-5845св19).
Верховний Суд у постанові від 15 серпня 2023 року у справі № 947/16805/20 (провадження № 61-11817св23) вказував, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду за вирішенням трудового спору визнаються лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами щодо неможливості такого звернення.
Подібні за змістом правові висновки викладено у постанові Верховного Суду від 17 січня 2024 року у справі № 607/10843/22 (провадження № 61-14209св23).
Судом встановлено, що ОСОБА_1 наказ про звільнення отримала 14.08.2024; вказане не оспорюється відповідачем.
Враховуючи вимоги ст. 233 КЗпП України, строк звернення до суду закінчувався 14.09.2024, однак враховуючи, що цей день припав на вихідний день (субота), тому останнім днем є 16.09.2024 ( понеділок).
Відповідно до виписки №6417 із медичної картки стаціонарного хворого, ОСОБА_1 перебувала на стаціонарному лікуванні в період з 16.09.2024 по 26.09.2024, тому останнім днем звернення до суду є 27.09.2024 - наступний день після припинення лікування.
В апеляційній скарзі сторона позивача посилається на те, що згідно медичної довідки №27 КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги» ОСОБА_1 в період з 27.09.2024 по 02.10.2024 продовжувала лікування і вказана довідка була долучена до матеріалів справи 11.10.2024, проте, суд не дав належної оцінки вказаній довідці та залишив її поза увагою.
Перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, колегія суддів вважає такі доводи обгрунтованими та такими, що підтверджуються матеріалами справи.
Так, згідно медичної довідки №27 КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги» ОСОБА_1 в період з 27.09.2024 по 02.10.2024 знаходилась на амбулаторному лікуванні.
Вказана довідка долучена до матеріалів справи 11.11.2024, що підтверджується заявою ОСОБА_1 про приєднання до матеріалів справи довідки № 27 від 02.10.2024, тобто доказ є належним, допустими і достатнім та поданий до початку підготовчого судового засідання, проте, дана довідка не була прийнята і не досліджена судом першої інстанції при розгляді даної справи.
Отже із наведеного слідує, що в період з 27.09.2024 по 02.10.2024 позивач перебувала на лікуванні, а тому останнім днем звернення до суду із даним позовом є 03.10.2024 - наступний день після припинення лікування.
Із даним позовом ОСОБА_1 звернулась 02.10.2024, що підтверджується штампом вхідної кореспонденції Вх.№5317/24.
За наведених підстав колегія суддів вважає, що слід визнати поважними причини пропуску позивачкою місячного строку звернення до суду з позовом, передбаченого ч. 2 ст.233 КЗпП України.
Отже, рішення суду першої інстанції підлягає до скасування із ухваленням нового судового рішення по суті позовних вимог.
Встановивши необгунтованість підстав для звільнення ОСОБА_1 , що наведені в наказі директора КЗ «Територіальний центр соціального обслуговування (надання послуг) Мліївської сільської ради Супрун Т.П. від 14.08.2024 № 95-Т, про звільнення фахівця із соціальної роботи ОСОБА_20 , а також порушення встановленого законом порядку притягнення особи до дисциплінарної відповідальності, суд першої інстанції дійшов висновку про незаконність оспорюваного наказу, з висновками якого погоджується і колегія суддів.
Відповідно до статті 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Оскільки зібраними у справі доказами підтверджено доводи позивача щодо незаконного її звільнення і такі обставини встановлені судом та не спростовані відповідачем, то наявні підстави для визнання оспорюваного наказу незаконним та його скасування, тому підлягає задоволенню і вимога про поновлення позивача на посаді фахівця із соціальної роботи Комунального закладу «Територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Мліївської сільської ради Черкаського району Черкаської області з 14 серпня 2024 року.
Згідно з частиною другою статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.
Середній заробіток за частиною другою статті 235 КЗпП України за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин, оскільки особа поновлюється на роботі з дня звільнення, тобто вважається такою, що весь цей час перебувала в трудових відносинах.
Пунктом 32 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 06 листопада 1992 року передбачено, що у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менш двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично пропрацьований час. При цьому, враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.
Відповідно до пунктів 4, 5 розділу 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
Пунктом 8 розділу 4 Порядку передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
У довідці про доходи № 140 від 23.08.2024 вбачається, що за період з 01.02.2024 по 31.07.2024 ОСОБА_1 загальна сума доходу становить 46 962,53 грн.
Заробітна плата ОСОБА_1 за останні два повні місяці (червень та липень 2024 року) роботи складала 14 155,28 грн (8 242,24 грн + 5 913,04 грн). Відповідно середньоденна заробітна плата становить 329,19 грн (14 155,28 / 43 днів).
Позивачка звільнена з роботи 14 серпня 2024 року, отже до кінця 2024 року було 99 робочих днів, а в 2025 році з 01 січня 2025 року по 11 грудня 2025 року - 249 робочих днів, разом становить 348 робочих днів.
Отже середній заробіток за час вимушеного прогулу з 14 серпня 2024 року по 11 грудня 2025 року становить 114 558,12 грн (329,19 х 348 ).
Матеріали справи не містять відомостей про те, що тривалість розгляду цієї справи сталася внаслідок недобросовісних дій позивачки, тому відсутні підстави для зменшення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (п.2 ч.1ст.374 ЦПК України).
Відповідно до положень ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
З урахуванням викладеного, апеляційний суд вважає, що рішення суду підлягає скасуванню, з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Відповідно до положень ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Враховуючи те, що колегія суддів дійшла висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , із Комунального закладу «Територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Мліївської сільської ради Черкаського району Черкаської області слід стягнути на користь Держави судовий збір за розгляд справи в суді першої інстанції у розмірі 2 422,40 грн та за розгляд справи в суді апеляційної інстанції 3 535,17 грн, а всього 5 957,57 грн.
Керуючись ст. ст. 258, 374, 376, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Гречухи Віталія Івановича - задовольнити.
Рішення Городищенського районного суду Черкаської області від 25 вересня 2025 року - скасувати та ухвалити нове рішення.
Позов ОСОБА_1 до Комунального закладу «Територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Мліївської сільської ради Черкаського району Черкаської області про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди - задовольнити.
Визнати незаконним та скасувати наказ Комунального закладу «Територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Мліївської сільської ради Черкаського району Черкаської області від 14 серпня 2024 року №95-Т «Про звільнення ОСОБА_1 з посади фахівця із соціальної роботи».
Поновити ОСОБА_1 на посаді фахівця із соціальної роботиКомунального закладу «Територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Мліївської сільської ради Черкаського району Черкаської області з 14 серпня 2024 року.
Стягнути з Комунального закладу «Територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Мліївської сільської ради Черкаського району Черкаської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 14 серпня 2024 року по 11 грудня 2025 року, у сумі 114 558,12 грн.
Допустити негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку в межах суми стягнення за один місяць.
Стягнути з Комунального закладу «Територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Мліївської сільської ради Черкаського району Черкаської області на користь Держави судовий збір у розмірі 5 957,57 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов, визначених ЦПК України.
Головуюча О.В. Карпенко
Судді Л.І. Василенко
О.М. Новіков
/повний текст постанови суду виготовлено 12 грудня 2025 року/