Номер провадження 2/754/12566/25
Справа № 754/20635/25
Іменем України
12 грудня 2025 року м. Київ, Деснянський районний суд м. Києва, суддя О. Грегуль
ОСОБА_3 - позивач
ОСОБА_1 - відповідач
ОСОБА_2 -представник/адвокат позивача
Позивачем подано позов з проханням визнати за позивачем право власності у порядку спадкування обов'язкової частки спадщини на 1/10 частини: частини кв. АДРЕСА_1 ; машинономісця № НОМЕР_1 в паркінгу за адресою: АДРЕСА_2 ; машинономісця № НОМЕР_2 в паркінгу за адресою: АДРЕСА_2 ; нежитлового приміщення № НОМЕР_5 за адресою: АДРЕСА_2 ; нежитлового приміщення № НОМЕР_4 за адресою: АДРЕСА_3 .
Спір виник з приводу нерухомого майна.
Ціна позову 2024051 грн..
Головуючому справу передано 12.12.2025.
Відповідно до довідок про оціночну вартість об'єкта нерухомості місцезнаходження квартири (вартість 603895,43 грн.) у м. Полтава, місцезнаходження обох машиномісць (НОМЕР_1 вартість 46568,66 грн., НОМЕР_2 вартість 46122,22 грн.) і нежитлового приміщення № НОМЕР_5 (вартість 6583363,42 грн.) на території Дарницького району м. Києва, місцезнаходження нежитлового приміщення № НОМЕР_4 (вартість 8912460,06 грн.) на території Дніпровського району м. Києва.
Згідно ч. 1 ст. 30 ЦПК України, 1. Позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов'язані між собою позовні вимоги пред'явлені одночасно щодо декількох об'єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об'єкта, вартість якого є найвищою.
Відповідно до п. 42 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» від 01.03.2013 № 3, виключну підсудність встановлено для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна (частина перша статті 114 ЦПК). Згідно з положеннями статті 181 ЦК до нерухомого майна належать: земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Наприклад, це позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (стаття 358 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (статті 364, 367 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (статті 370, 372 ЦК); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини.
Згідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України, 4. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 16.02.2021 у справі № 911/2390/18: «7.25. Велика Палата Верховного Суду вважає, що словосполучення "з приводу нерухомого майна" у частині третій статті 30 ГПК України необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов'язків, що пов'язані з нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов'язково виступає як безпосередньо об'єкт спірного матеріального правовідношення. 7.26. Тому до спорів, предметом яких є стягнення заборгованості, яка виникла внаслідок невиконання зобов'язань за договором, який укладений щодо користування нерухомим майном, поширюються норми частини третьої статті 30 ГПК України.».
У зв'язку з тим, що об'єктом спірного матеріального правовідношення є нерухоме майно на даний спір поширюються правила виключної підсудності.
ЄСПЛ вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).
Практика ЄСПЛ виходить з того, що реалізовуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава - учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (рішення ЄСПЛ від 16.12.1992 у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції).
Згідно ч. 1 і ч. 2 ст. 31 ЦПК України, 1. Суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо: 1) справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду; 2) після задоволення відводів (самовідводів) чи з інших підстав неможливо утворити новий склад суду для розгляду справи; 3) ліквідовано або з визначених законом підстав припинено роботу суду, який розглядав справу. 2. Справа, прийнята судом до свого провадження з додержанням правил підсудності, повинна бути ним розглянута і в тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому суду, за винятком випадків, коли внаслідок змін у складі відповідачів справа належить до виключної підсудності іншого суду.
Вищевикладене свідчить про відсутність правових підстав для розгляду справи по суті Деснянським районним судом м. Києва.
Будь-яких конкретних правових доказів, які б на стадії вирішення питання про відкриття провадження давали правові підстави для розгляду вищевказаного позову Деснянським судом м. Києва у позові не зазначено.
Відсутні такі докази і в додатках до позову.
Згідно ч. 6 ст. 81 ЦПК України, 6. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
При виключній підсудності альтернативна підсудність не застосовується.
За таких обставин справа передається іншому суду за місцезнаходженням нерухомого майна.
Передача справи за підсудністю не є перешкодою в доступі до правосуддя.
Керуючись ст. 31 ЦПК України,
Справу № 754/20635/25 за позовом позивача ( ОСОБА_3 , НОМЕР_3 , адреса за позовом: АДРЕСА_4 ) передати Дніпровському районному суду міста Києва.
Передачу справи здійснити не пізніше п'яти днів після закінчення строку на її оскарження, а в разі подання скарги - не пізніше п'яти днів після залишення її без задоволення.
Апеляційна скарга на ухвалу подається протягом п'ятнадцяти днів.
Згідно ст. 261 ЦПК України, 1. Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом. 2. Ухвали, що постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею (суддями).