Номер провадження 4-с/754/51/25
Справа № 2-5593/09
Іменем України
10 грудня 2025 року м.Київ
Деснянський районний суд м. Києва в складі:
головуючого - судді Скрипки О.І.
при секретарі Моторенко К.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за скаргою ОСОБА_1 , стягувач: ОСОБА_2 , суб'єкт оскарження: державний виконавець Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Ніжнік Владислав, на дії (бездіяльність) державного виконавця, -
Заявник звернувся до Деснянського районного суду м. Києва із скаргою на дії/бездіяльність державного виконавця.
Вимоги скарги заявник мотивує тим, що рішенням Деснянського районного суду м. Києва у справі № 2-5593/2009 ухвалено стягувати з нього на користь ОСОБА_2 аліменти в розмірі 1/4 щомісячно на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 14.10.2009 року і до досягнення дитиною повноліття. На підставі вищевказаного рішення суду був виданий виконавчий лист, який ОСОБА_2 12.09.2012 року пред'явила на виконання до Відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції в м.Києві за місцем роботи боржника на підприємстві АТ «Фармак», що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Кирилівська, 63. Державним виконавцем Відділу постановою № НОМЕР_1 від 14.09.2012 рок убуло відкрито виконавче провадження. Постановою державного виконавця № НОМЕР_1 від 17.09.2012 року було звернуто стягнення на його заробітну плату та постановлено проводити щомісячне утримання з усіх видів заробітку (доходу), що належить до виплати боржнику після відрахування податків, в розмірі 50% до повного погашення заборгованості, яка станом на 05.06.2012 року становить 594,05 грн., а надалі в розмірі 1/4 частини щомісячно на утримання неповнолітньої дитини, ІНФОРМАЦІЯ_1 , але не менше встановленого Сімейним кодексом України, а саме: не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, і до повноліття дитини. Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 13.04.2017 року у справі № 754/13415/16-ц по виконавчому листу у справі № 2-5593/2009 було змінено розмір аліментів на 1/6 частину всіх видів заробітку (доходу) боржника, щомісячно, до досягнення дитиною повноліття. За весь період, а саме, з моменту направлення постанови державного виконавця № НОМЕР_1 від 17.09.2012 року про звернення стягнення на його заробітну плату до 20.02.2023 року підприємством АТ «Фармак» з боржника здійснювалось утримання та перерахування аліментів. З 20.02.2023 року по 17.01.2025 року він перебував у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку про, що свідчить довідка з АТ «Фармак» від 28.10.2024 № 584. З 17.01.2025 року він звільнився з АТ «Фармак», що підтверджується витягом із наказу № 10 (розпорядження) про припинення трудового договору (контракту). Згідно інформації, яка отримана за ідентифікатором для доступу по ВП № НОМЕР_1 та яка міститься в матеріалах виконавчого провадження, а саме листа від 28.01.2025 року № 142 АТ «Фармак», за період з 20.02.2023 року по 17.01.2025 року утримання та перерахування аліментів з нього не здійснювалось, так як він знаходився у відпустці по догляду за дитиною, до досягнення нею 6 - річного віку. З моменту перебування у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а саме з ІНФОРМАЦІЯ_2 і по теперішній час, він проживає за місцем свої реєстрації, що вказана у виконавчому листі, а саме: АДРЕСА_1 , про що свідчить також довідка про внесення відомостей демографічного реєстру від 15.07.2022 № 1085438-2022.
Як зазначає заявник, станом на сьогоднішній день, виконавче провадження ВП № НОМЕР_1 перебуває на примусовому виконанні у державного виконавця Відділу Ніжнік В. та до іншого органу державної виконавчої служби за місцем його проживання не передано у відповідності до вимог чинного законодавства України, хоча він з АТ «Фармак» звільнився ще 17.01.2025 року. Також, починаючи з 16.07.2024 року, він неодноразово звертався до державного виконавця Відділу Ніжнік В. щодо надання Розрахунку заборгованості по аліментам по виконавчому провадженні ВП № НОМЕР_1, але розрахунок заборгованості по аліментам по ВП № НОМЕР_1 за адресою його проживання не надходив, у зв'язку із чим, ним на електрону адресу Департаменту державної виконавчої служби було направлено звернення щодо вирішення питання щодо надання розрахунку заборгованості по аліментам з виконавчого провадження ВП № НОМЕР_1. 15.05.2025 року на його електрону адресу надійшов лист Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (вих. ЦМУ МЮ (м. Київ) від 15.05.2025 № 14671/3.2-25/вх.Б-2472-25) щодо розгляду звернення та в додатку якого направлено Розрахунок зі сплати аліментів від 04.04.2025 року № НОМЕР_1/12 державного виконавця Відділу Ніжнік В., в якому загальний розмір заборгованості станом на 01.04.2025 становить 441841,12 грн. та Розрахунок заборгованості зі сплати аліментів від 09.05.2025 № НОМЕР_1/12 державного виконавця Відділу Ніжнік В., в якому загальний розмір заборгованості станом на 01.09.2025 складає 447177,87 грн. Заявник зазначає, що при ознайомленні з вказаними розрахунками було встановлено ряд порушень, а саме: нараховано заборгованість по аліментам за весь період, починаючи з жовтня 2009 по березень місяць 2025 року, хоча до 20.02.2023 року (з моменту перебування у декретній відпустці) підприємством АТ «Фармак» з заробітної плати утримувались та перераховувались аліменти на утримання дитини відповідно до резолютивної частини рішення Деснянського районного суду міста Києва у справі № 2-5593/2009, а потім з врахуванням зміни розміру аліментів на 1/6 частину всіх видів заробітку (доходу) згідно рішення Деснянського районного суду міста Києва від 13.04.2017 року у справі № 754/13415/16-ц) про, що свідчать звіти підприємства, установ, організації про відрахування коштів згідно постанови державного виконавця, які знаходяться в матеріалах виконавчого провадження ВП № НОМЕР_1/12 та підтверджується листом від 28.01.2025 № 142 АТ «Фармак», який також наявний у матеріалах ВП № НОМЕР_1 Також, при нарахуванні заборгованості в Розрахунках державним виконавцем Відділу Ніжнік В. не враховано змін розміру аліментів на 1/6 частину всіх видів заробітку (доходу) ОСОБА_1 , щомісячно, до досягнення дитиною повноліття відповідно до рішення Деснянського районного суду міста Києва від 13.04.2017 року у справі № 754/13415/16-ц та за весь період державним виконавцем Відділу Ніжнік В. вказано розмір аліментів 1/4 частину. Крім того, в розрахунках державним виконавцем Відділу Ніжнік В. не враховано факту, що з моменту його перебування у декретній відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку він проживав за своїм постійним місцем реєстрації, а саме: АДРЕСА_1 , тому у відповідності до частини третьої статті 71 Закону та частини другої статті 195 Сімейного кодексу України, саме при розрахунку заборгованості по аліментам по ВП № НОМЕР_1 повинна була враховуватись середня заробітна плата працівника по Ніжинському районі (Бобровицька територіальна громада).
Також, звертаючись із даною скаргою, заявник зазначає про те, що оскільки Розрахунки, датовані 04.04.2025 року та 09.05.2025 року, йому від Відділу не надходили, але були направленні та отримані ним на електронну пошту 15.05.2025 року, то 21.05.2025 року до Деснянського районного суду міста Києва його представником - адвокатом Маракушевим Р.І. було направлено скаргу на дії (бездіяльність) державного виконавця. Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 28.05.2025 року у справі № 2- 5593/09 скаргу на дії (бездіяльність) державного виконавця було повернуто заявнику без розгляду та роз'яснено, що повернення скарги не перешкоджає повторному зверненню із поданням до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення подання.
Посилаючись на викладені обставини, заявник просить:
-визнати причини пропуску строку поважними та поновити строк для подачі скарги на дії (бездіяльність) державного виконавця Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Ніжнік В. щодо здійснення розрахунку заборгованості по аліментам під час виконання рішення Деснянського районного суду міста Києва у справі № 2-5593/2009;
-визнати неправомірними дії державного виконавця Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Ніжнік В. та скасувати Розрахунок заборгованості зі сплати аліментів від 04.04.2025 року № НОМЕР_1/12 та Розрахунок заборгованості зі сплати аліментів від 09.05.2025 року № НОМЕР_1/12 у виконавчому провадженні ВП № НОМЕР_1 за весь період розрахунків;
-зобов'язати державного виконавця Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Ніжнік В. здійснити новий розрахунок заборгованості зі сплати аліментів по виконавчому провадженні ВП № НОМЕР_1 з врахування утримування та перерахування аліментів підприємством АТ «Фармак» до 20.02.2023 року, з 20.02.2023 з урахуванням вимог частини другої статті 195 Сімейного кодексу України, виходячи із середнього заробітку працівника по Ніжинському району та з обов'язковим врахуванням змін розміру аліментів на 1/6 частину всіх видів заробітку (доходу) ОСОБА_1 , щомісячно, до досягнення дитиною повноліття відповідно до рішення Деснянського районного суду міста Києва від 13.04.2017 у справі № 754/13415/16-ц;
-зобов'язати державного виконавця Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Ніжнік В. передати виконавче провадження ВП № НОМЕР_1 до Ніжинського відділу державної виконавчої служби у Ніжинському районі Чернігівської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції за місцем проживання боржника.
В судове засідання представник заявника, стягувач та суб'єкт оскарження не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Враховуючи, що сторони по справі в судове засідання не з"явились, відповідно до ст. 247 ч 2 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд вважає можливим розглянути справу у відсутність сторін на підставі наявних матеріалів.
Дослідивши письмові матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.
Як встановлено судом і вбачається з матеріалів справи, а також з наявних в АСВП документів, на виконанні у державного виконавця Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Ніжніка В. перебуває виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 5593/2009, виданого 11.12.2009 року Деснянським районним судом м.Києва, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти в розмірі 1/4 щомісячно на утримання сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 14.10.2009 року і до досягнення дитиною повноліття.
04.04.2025 року державним виконавцем складено розрахунок заборгованості зі сплати аліментів, згідно якого станом на 01.04.2025 року ОСОБА_1 має заборгованість в розмірі 441 841,12 грн.
09.05.2025 року державним виконавцем складено розрахунок заборгованості зі сплати аліментів, згідно якого станом на 01.05.2025 року ОСОБА_1 має заборгованість в розмірі 447 177,87 грн.
Заявник звернувся до суду з даною скаргою, вважаючи що державним виконавцем при складанні вказаних розрахунків не враховано всіх суттєвих обставин та фактів, що впливають на визначення розміру заборгованості, а також допущено порушення ЗУ «Про виконавче провадження».
Суд вважає, що доводи заявника не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду, з огляду на наступне.
Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною 1 ст. 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Стаття 6 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд та закріплює принцип верховенства права, на якому будується демократичне суспільство, і найважливішу роль судової системи в здійсненні правосуддя. Проте право на справедливий суд було б позбавлено сенсу, якщо б допускало невиконання остаточних судових рішень, які набрали законної сили.
Положеннями ст. 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Згідно із ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов'язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають із відносин щодо примусового виконання судових рішень.
Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Основи організації та діяльності державної виконавчої служби, її завдання, правовий статус працівників органів державної виконавчої служби та умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначені Законами України «Про державну виконавчу службу» та «;Про виконавче провадження».
Згідно із ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі рішення) сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
За положеннями ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження», примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
На підставі ч. 1 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження», рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Положеннями ст. 447 ЦПК України передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Таким чином, предметом оскарження можуть бути рішення, дії або бездіяльність державного виконавця.
Згідно із ч. 1, 3, 4, 8 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження», порядок стягнення аліментів визначається законом. Виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого Сімейним кодексом України.
Визначення суми заборгованості із сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку встановленому Сімейним кодексом України.
Виконавець зобов'язаний обчислювати розмір заборгованості із сплати аліментів щомісяця. Виконавець зобов'язаний повідомити про розрахунок заборгованості стягувачеві і боржникові у разі: 1) надходження виконавчого документа на виконання від стягувача; 2) подання заяви стягувачем або боржником; 3) надіслання постанови на підприємство, в установу, організацію, до фізичної особи - підприємця, фізичної особи, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію чи інші доходи; 4) надіслання виконавчого документа за належністю до іншого органу державної виконавчої служби; 5) закінчення виконавчого провадження.
Відповідно до частини першої статті 70 Закону України «Про виконавче провадження», розмір відрахувань із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника вираховується із суми, що залишається після утримання податків, зборів та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Відповідно до п. 4 розд. XVI Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року № 512/5, виконавець зобов'язаний обчислювати розмір заборгованості зі сплати аліментів щомісяця та у випадках, передбачених частиною четвертою статті 71 Закону, повідомляти про розрахунок заборгованості стягувача і боржника. Розрахунок заборгованості обчислюється в автоматизованій системі виконавчого провадження на підставі відомостей, отриманих із: звіту про здійснені відрахування та виплати; квитанцій (або їх копій) про перерахування аліментів, наданих стягувачем чи боржником; заяв та (або) розписок стягувача; інформації про середню заробітну плату працівника для цієї місцевості; інших документів, що відображають отримання боржником доходу або сплату ним аліментів. Сума заборгованості зі сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому статтею 195 СК України.
Положеннями ст. 195 СК України передбачено, що заборгованість за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), визначається виходячи з фактичного заробітку (доходу), який платник аліментів одержував за час, протягом якого не провадилося їх стягнення, незалежно від того, одержано такий заробіток (дохід) в Україні чи за кордоном.
Відповідно до постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22.06.2020 року у справі № 760/20579/18 (провадження № 61-8174св19) зазначено, що неправомірні дії - це дії, що порушують вимоги закону або інших нормативних актів, здійснюються всупереч праву. Вони являють собою заборонені нормами права форми поведінки суб'єктів права та порушують приписи юридичних норм. Отже, суть протиправності зводиться до об'єктивного порушення закону.
За умовами ч.3 ст.12, ч.1 ст.13 ЦПК України, обов'язок доказування покладається на сторони у справі.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.1 ст. 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до ч. 1, 2 ст.80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування . Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною 1 ст. 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Приписами ст.89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до положень ст. 451 ЦПК України, у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника), а якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
Заявник просить визнати неправомірними дії державного виконавця зі складання розрахунків заборгованості по аліментам від 04.04.2025 року та від 09.05.2025 року та зобов'язати державного виконавця здійснити новий розрахунок заборгованості зі сплати аліментів по виконавчому провадженні ВП № НОМЕР_1 з врахуванням утримування та перерахування аліментів підприємством АТ «Фармак» до 20.02.2023 року, з 20.02.2023 з урахуванням вимог частини другої статті 195 Сімейного кодексу України, виходячи із середнього заробітку працівника по Ніжинському району та з обов'язковим врахуванням змін розміру аліментів на 1/6 частину всіх видів заробітку (доходу) ОСОБА_1 , щомісячно, до досягнення дитиною повноліття, відповідно до рішення Деснянського районного суду міста Києва від 13.04.2017 у справі № 754/13415/16-ц.
Суд не вбачає підстав для задоволення цих вимог, оскільки оскаржувані розрахунки здійснено відповідно до наявних у державного виконавця матеріалів, серед яких відсутня копія рішення Деснянського районного суду міста Києва від 13.04.2017 у справі № 754/13415/16-ц, яким змінено розмір аліментів, що стягуються з боржника з до 1/6 частини. Доказів того, що вказане рішення суду надавалось державному виконавцю боржником суду представником заявника не надано.
Також, відсутні докази того, що боржник після звільнення з АТ «Фармак» звертався до державного виконавця із заявою про передачу виконавчого провадження за місцем його зареєстрованого місця проживання із наданням підтверджуючих документів.
При цьому суд звертає увагу, що окрім повідомлення про перебування у відпустці по догляду за дитиною від 29.10.2024 року та звернень щодо надання розрахунку заборгованості по аліментам, інших доказів щодо звернень боржника чи його представників до державного виконавця, а також надання йому будь-яких документів, суду не надано. Вказані повідомлення та звернення також не містять в якості додатків ані вказаного рішення, ані доказів фактичного проживання заявника.
Суд зазначає, що заявник як сторона виконавчого провадження, ознайомившись з розрахунками, мав право та можливість подати державному виконавцю як вищевказане рішення суду, так і документи щодо фактичного місця проживання для правильного, на його думку, розрахунку розміру аліментів на виконання відповідного рішення суду. Однак такі докази не подавалися державному виконавцю.
З урахуванням наведеного та відсутності вказаних документів, що мали бути надані боржником, суд приходить до висновку, що у державного виконавця не було підстав розраховувати заборгованість за аліментами іншим чином.
Крім того, в матеріалах справи наявних розрахунок державного виконавця від 31.07.2025 року, згідно якого станом на 01.07.2025 року боржник має заборгованість в розмірі 142 204,73 грн., заборгованість по березень 2023 року відсутня.
Враховуючи складання даного розрахунку, попередні розрахунки заборгованості по аліментам є такими, що втрачають свою чинність та актуальність, а розрахунок від 04.04.4025 року взагалі втратив чинність з моменту складання розрахунку від 09.05.2025 року.
Крім того, вказаний розрахунок від 31.07.2025 року заявником не оскаржувався, будь-яких вимог щодо нього не заявлено, а тому він є чинним та дійсним.
З урахуванням наведеного, підстав вважати дії державного виконавця при здійсненні розрахунків заборгованості зі сплати аліментів від 04.04.2025 року та від 09.05.2025 року неправомірними, як і для скасування вказаних розрахунків, немає, тим більш, що на даний час складено новий розрахунок, про який зазначено вище. Також, відсутні і підстави для зобов'язання державного виконавця здійснити новий розрахунок заборгованості зі сплати аліментів по виконавчому провадженні ВП № НОМЕР_1.
Таким чином, аналізуючи зібрані по справі докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що на даний час відсутні підстави для задоволення вказаної скарги у цій частині за наведених вище підстав, а тому суд відмовляє в її задоволенні, що не позбавляє права заявника на звернення до суду з окремою скаргою на розрахунок заборгованості від 31.07.2025 року в разі незгоди з ним, або з відповідним позовом, оскільки він не є предметом скарги.
Що ж стосується вимог заявника про зобов'язання державного виконавця Ніжніка В. передати виконавче провадження ВП № НОМЕР_1 до Ніжинського відділу державної виконавчої служби у Ніжинському районі Чернігівської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції за місцем проживання боржника, то з огляду на те, що заявник до державного виконавця із будь-якими заявами з цього приводу із наданням відповідних документів не звертався і докази відмови заявнику у передачі виконавчого провадження відсутні, вказана вимога є передчасною і задоволенню також не підлягає.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію прозахист правлюдини іосновоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Враховуючи вищевикладені обставини у їх сукупності, повно та всебічно дослідивши надані суду докази, а також враховуючи зміст заявлених вимог, суд вважає, що оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця і доказів порушення прав заявника ним не було надано, а тому відсутні підстави для визнання дій державного виконавця незаконними та зобов'язання здійснити перерахунок заборгованості зі сплати аліментів, а також передати виконавче провадження за місцем проживання боржника.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. 447-451 ЦПК України, Законом України «Про виконавче провадження», суд, -
В задоволенні скарги ОСОБА_1 , стягувач: ОСОБА_2 , суб'єкт оскарження: державний виконавець Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Ніжнік Владислав, на дії (бездіяльність) державного виконавця - відмовити.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга подається до Київського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручені у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя: