Справа № 562/1512/25
"11" грудня 2025 р. Здолбунівський районний суд
Рівненської області
в складі: головуючого судді Шуляка А.С.
при секретарі Солдатовій О.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Здолбунів у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторинг Партнерс" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
ТОВ "Факторинг Партнерс" звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за Договором № 5056321 від 03.12.2021 року у розмірі 27521,44 грн., судових витрат по сплаті судового збору в розмірі 2422,40 грн. та витрат на правову допомогу у розмірі 13000 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 03.12.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Мілоан" та відповідачем ОСОБА_1 було укладено договір № 5056321, який було підписано електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора і був надісланий на номер мобільного телефону відповідача та прирівнюється до такого, що укладений у письмовій формі.
Відповідно до умов Договору, сума (загальний розмір) кредиту становить 10000 грн., проценти за користування кредитом: 3750 грн., які нараховуються за ставкою 1.25 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5.00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Кредитні кошти надаються позичальнику шляхом переказу на картковий рахунок. 24.07.2024 між ТОВ "Мілоан" та ТОВ "Факторинг Партнерс" було укладено договір факторингу №24-07/2024, відповідно до умов якого ТОВ "Мілоан" відступило ТОВ "Факторинг Партнерс" право вимоги до позичальників, у тому числі за Договором про споживчий кредит №5056321. Таким чином, ТОВ "Факторинг Партнерс" наділено правом грошової вимоги до відповідача. Загальний розмір заборгованості по поверненню кредитних коштів та сплаті процентів за користування кредитом за Договором №5056321 від 03.12.2021, що підлягає стягненню з позичальника станом на день формування позовної заяви відповідно до розрахунку заборгованості, становить 27521.44 грн, з яких: заборгованість за основним зобов'язанням (за тілом кредиту) - 6271,00 грн, заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги - 20250,44 грн., заборгованість за комісіями - 1000,00 грн.
Представником відповідача - адвокатом Підодвірним Т.І. подано відзив на позовну заяву в якому він зазначає, що позивачем не надано доказів того, що наявна в матеріалах справи копія договору створювалася у порядку, визначеному Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг» та що вона підписувалася електронним цифровим підписом уповноваженою на те особою (з можливістю ідентифікувати підписантів договору), який є обов'язковим реквізитом електронного документа. Вказує, що наявна у матеріалах справи копія договору не може вважатись електронним документом (копією електронного документу), оскільки не відповідає вимогам статей 5, 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», та не є належним доказом укладення договору. Вважає, що позивачем не надано доказів, які б підвереджували, що саме відповідач був зареєстрований в інформаційнотелекомунікаційній системі, не підтверджено отримання саме відповідачем логіну та паролю в системі, що відповідачем було подано заявку на отримання кредиту, а також що відповідач була ознайомлена з усіма істотними умовами договору, та не надано доказів щодо зарахування коштів на платіжну картку, яка належить саме відповідачу. Стверджує, що позивачем не доведено факту укладення сторонами договору від 03.12.2021 року № 5056321, що в свою чергу, свідчить про те, що сторонами не було погоджено розмір та умови надання і повернення грошових коштів, а також сплати процентів та відповідальність за несвоєчасне виконання зобов'язань, а отже вимоги позивача є необґрунтованими та не підлягають задоволенню. Крім того зазначає, що відповідач заперечує укладення спірного договору та отримання коштів від ТОВ "Мілоан".
Звертає увагу суду на те, що до умов укладеного кредитного договору від 03.12.2021 року № 5056321, термін надання кредиту становить 30 днів, а загальна вартість - 14750.00 грн, однак позивач просить суд стягнути з відповідача - 27521.44 грн., а тому позивач, мав би право нараховувати відсотки лише за 30 днів. Також матеріали справи не містять доказів, що між сторонами в належній формі була досягнута домовленість про продовження строку користування відповідачем кредитом та доказів, що до договору укладалися додаткові угоди чи такий пролонгувався. Вважає, що витрати, які поніс/понесе позивач під час розгляду справи, не є співмірними із ціною позову та/або значенням справи для сторони, складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт. Просить відмовити у задоволенні позову ТОВ “Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості.
Представником позивача подано відповідь на відзив в якому вказує, що відповідач здійснив дії, спрямовані на укладання договору позики шляхом заповнення заявки на сайті, з введенням коду підтвердження, який є одноразовим ідентифікатором на підписання електронного договору, та зазначенням інформації щодо реквізитів банківської картки, на рахунок якої, в подальшому було перераховано грошові кошти. Факт ідентифікації відповідача підтверджується довідкою про ідентифікацію. Згідно даної довідки на номер телефону відповідача було направлено одноразовий ідентифікатор, яким і було підписано договір. Крім того, відповідач не заперечує, що всі відомості, вказані в Заявці-Анкеті є коректними, зокрема: ПІБ, РНОКПП, паспортні дані, телефон, реквізити банківської картки, тощо. Крім того, Ідентифікація здійснювалася в ІТС, яке належить первісному кредитору і він гарантував дійсність вимоги при відступленні прав вимоги по даному кредиту. Будь-яких доказів того, що персональні дані відповідача (паспортні дані, реєстраційний номер облікової картки фізичної особи-платника податків, номер телефону, банківська картка) були використані для укладення договору від його імені, відповідачем не надані. Звертає увагу, що відповідач частково сплачував заборгованість, що свідчить про визнання кредитних правовідносин, факту отримання кредитних коштів та погодження з умовами кредитування. Просить позовну заяву задовольнити в повному обсязі.
У судове засідання представник позивача не з'явився. Подав заяву, в якій просить проводити розгляд справи у відсутності представника, на підставі наявних матеріалів справи. У випадку неявки відповідача, просить проводити заочний розгляд та ухвалити заочне рішення.
Відповідач будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце судових засідань, шляхом розміщення оголошення на веб-сайті Судової влади України, в судове засідання не з'явилася, причини неявки суду не повідомила. Клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з'ясувавши обставини, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, із застосуванням аналізу вимог чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, дійшов до наступних висновків.
З матеріалів справи судом встановлено, що 03.12.2021 року між ТОВ "МІЛОАН" та відповідачем ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит № 5056321 в електронній формі, згідно якого відповідачу в безготівковій формі шляхом перерахування на банківський картковий рахунок надано кредит у розмірі 10000 грн., строком на 30 календарних днів (з 03.12.2021 року по 02.01.2022 року), зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі : 1) 1.25 % від фактичного залишку кредиту за кожний день користування кредитом, яка застосовується протягом строку кредитування; 2) 5 % (стандартна/базова ставка) від фактичного залишку кредиту за кожний день користування кредитом, яка застосовується у випадку продовження позичальником строку кредитування, та зі сплатою комісії за надання кредиту одноразово у розмірі 1000 грн. (10 % від суми кредиту).
На підтвердження факту укладення кредитного договору між ТОВ "МІЛОАН" та позивачем також надано паспорт споживчого кредиту, умови якого відповідають умовам кредитного договору, графік платежів за договором, анкету-заяву на отримання кредиту та довідку про ідентифікацію та підписання відповідачем кредитного договору електронним підписом одноразовим ідентифікатором.
Згідно повідомлення АТ КБ "ПриватБанк" від 24.10.2025 року встановлено, що на ім'я ОСОБА_1 емітовано банківську картку № НОМЕР_1 та згідно виписки по банківському рахунку ОСОБА_1 03.12.2021 року на вказану картку надійшли грошові кошти в сумі 10000 грн від ТОВ "Мілоан".
Згідно пункту 6.1, 6.2 кредитного договору, вищевказаний договір укладається в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-комунікаційній системі Товариства та доступний зокрема через сайт Товариства та/або відповідний мобільний додаток чи інші засоби.
Порядок створення та накладення сторонами підписів врегульовано п.6.2 договору та передбачає направлення позикодавцем одноразового ідентифікатора на контактний номер телефона зареєстрований позичальником в особистому кабінеті для підписання кредитного договору, далі підписання кредитного договору позичальником здійснюється з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором шляхом введення його значення у відповідне поле.
Сторони домовились, що укладення кредитодавцем кредитного договору з позичальником електронній формі юридично є еквівалентним отриманню кредитодавцем ідентичного за змістом кредитного договору, який підписаний власноручним підписом позичальника, у зв'язку з чим створює для сторін такі ж правові зобов'язання та наслідки (п.6.4 кредитного договору).
Згідно ч.2 ст.639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
З огляду на викладене суд приходить до висновку, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму.
Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовій формі (ст.ст.205, 207 ЦК України).
Згідно п.5 ч.1 ст.3 Закону України "Про електронну комерцію" електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Особливості укладення кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України "Про електронну комерцію". Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст.12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч.12 ст.11 Закону України "Про електронну комерцію").
Вищенаведене узгоджується з правовими позиціями, які викладені у постановах Верховного Суду від 23.03.2020 р. у справі №404/502/18, від 09.09.2020 р. у справі №732/670/19, від 07.10.2020 р. у справі № 127/33824/19, від 16.12.2020 р. у справі №561/77/19.
Відповідно до ч.13 ст.11 Закону України "Про електронну комерцію" докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами згідно ЦПК України.
Згідно ст.12 Закону України "Про електронну комерцію" якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема, електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і літер, або тільки цифр, або тільки літер, яку заявник отримує за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі "логін-пароль", або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні заявки-анкети для отримання кредиту, зробленої під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту позивача) вказується особа, яка створила таку заявку-анкету.
Укладення між сторонами вищевказаного правочину відповідачем в порядку передбаченому законом не оспорюється та підтверджується належними та допустимими доказами.
Враховуючи, що згідно вищевказаних положень кредитного договору, з його укладенням сторони домовились, що укладення такого договору з позичальником у електронній формі юридично є еквівалентним отриманню первісним кредитором ідентичного за змістом договору, який підписаний власноручним підписом позичальника, а відтак сторонами дотримано вимоги щодо укладення правочину, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про виникнення договірних відносин між сторонами вищевказаного правочину з приводу отримання відповідачем кредиту у ТОВ "Мілоан".
Відповідно до ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ст.638 ЦК України).
Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк та інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
З досліджених доказів судом встановлено, що 24.07.2024 між ТОВ "Мілоан" та ТОВ "Факторинг Партнерс" було укладено договір факторингу №24-07/2024, відповідно до умов якого ТОВ "Мілоан" відступило ТОВ "Факторинг Партнерс" право вимоги до позичальників, у тому числі за договором про споживчий кредит №5056321.
Згідно ч.1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно ст.514 ЦК Українидо нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і наумовах,що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст.1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений законом спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Згідно ст.1082 ЦК України боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов'язку перед клієнтом.
Згідно правової позиції, викладеної Верховним Судом України у постанові від 23.09.2015 року у справі №6-979цс15 боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредиторові, неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов'язку погашення кредиту взагалі.
Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч.1 ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно до статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту.
При вирішенні спору судом взято до уваги, що відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань своєчасно не здійснив повне погашення основної суми заборгованості та не повернув грошові кошти, отримані в кредит.
З огляду на те, що ОСОБА_1 згідно укладеного кредитного договору взяла на себе зобов'язання погашати кредит у визначений договором строк, та вказаний обов'язок нею був порушений, що підтверджується розрахунком заборгованості, а відтак у позивача як нового кредитора виникло право вимагати повернення кредиту.
З відомості про щоденні нарахування та погашення, складеної первісним кредитором ТОВ "Мілоан" та розрахунку заборгованості вбачається, що залишок заборгованості відповідача за кредитним договором №5056321 від 03.12.2021 року за основною сумою боргу становить 6271 грн (10000 грн. - 300 грн. (сплачено 03.01.2022 р.) - 291 грн. (сплачено 06.01.2022 р.) - 282 грн. (сплачено 09.01.2022 р.) - 273 грн. (сплачено 17.01.2022 р.) - 369 грн. (сплачено 11.01.2023 р.) - 369 грн. (сплачено 25.01.2023 р.) - 369 грн. (сплачено 07.02.2023 р.) - 369 грн. (сплачено 24.02.2023 р.) - 369 грн. (сплачено 12.03.2023 р.) - 369 грн. (сплачено 27.03.2023 р.) - 369 грн. (сплачено 09.04.2023 р.) = 6271 грн.).
Відповідач не надав суду доказів, які б спростовували розмір заборгованості за основною сумою боргу, а відтак наданий позивачем розрахунок заборгованості в цій частині, за відсутності заперечень щодо такого розрахунку від відповідача, приймається судом як достовірний.
Таким чином, судом встановлено, що відповідачем було порушено обов'язок з повернення кредитних коштів та вказана обставина в ході судового розгляду відповідачем не спростована, а відтак у позивача виникло право вимагати повернення основної суми кредиту у вищевказаному розмірі.
При вирішенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача відсотків за користування кредитними коштами суд виходить з наступного.
Відповідно до ст.1048 ЦК України встановлено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Таким чином, у разі укладення кредитного договору/договору позики проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Позивач, звертаючись до суду з вимогами про погашення заборгованості, просив стягнути, окрім заборгованості за основною сумою заборгованості, також заборгованість за процентами за користування кредитними коштами.
Отримавши кредитні кошти, відповідач погодився сплатити проценти за користування ними у розмірі визначеному договором, що обумовлено кредитним договором та відповідає вимогам ст.ст.1054, 1056-1 ЦК України.
Суд враховує, що кредитним договором №5056321 від 03.12.2021 року визначено, що кредит надано строком на 30 днів - з 03.12.2021 р. до 02.01.2022 р., розмір відсотків згідно п.1.5.2 договору встано влено в розмірі 3750 грн (протягом строку кредитування 30 днів), які нараховуються за ставкою 1.25 % за кожен день.
Отже, розмір відсотків протягом первісного строку кредитування згідно умов кредитного договору становить 3750 грн (10000 грн. х 1.25% х 30 днів = 3750 грн).
Пунктом 2.3 кредитного договору передбачено умови пролонгації строку кредитування та згідно положень п.2.3.1.2 договору позичальник може збільшити строк кредитування на 1 день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз коли позичальник продовжує користуватись кредитним коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів.
З наданих ТОВ «Мілоан» відомостей про щоденні нарахування та погашення ОСОБА_1 за договором №5056321 від 03.12.2021 року убачається, що позичальник сплачувала комісію за управління та обслуговування кредиту та певну частку заборгованості по кредиту, також відбулося продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування, що свідчить про пролонгацію строку кредитування на пільгових та на стандартних умовах відповідно до умов договору.
Таким чином, розмір відсотків з урахуванням строку пролонгації кредитного договору, який підлягав до сплати відповідачем згідно умов кредитного договору становить 33750 грн. (10000 грн. х 1.25 % х 30 дн. = 3750; 10000 грн. х 5% х 60 дн. = 30000 грн.; 3750 грн. + 30 000 грн. = 33750 грн.).
Разом з тим, з урахуванням сплачених відповідачем сум в рахунок погашення відсотків за користування кредитом розмір таких відсотків, що підлягає до стягнення з відповідача становить 20250,44 грн.
Окрім того, умовами кредитного договору передбачено сплату комісії за надання кредиту в розмірі 1000 грн., яка нараховується за ставкою 10 % від суми кредиту одноразово в момент видачі кредиту, а відтак вказана сума також підлягає стягненню з відповідача.
При вирішенні спору судом взято до уваги, що відповідно до ст.81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, та при цьому суд враховує, що відповідач належних доказів повернення грошових коштів за кредитним договором суду не надав.
Контррозрахунку, який би спростовував неправильність розрахунку, поданого позивачем, відповідачем також не надано.
Одночасно при вирішенні спору суд приймає до уваги, що відповідач не лише користувався кредитними коштами, а й фактично визнав укладення договору, вчинивши дії, спрямовані на його виконання та погашення заборгованості за отриманим кредитом.
Вказані обставини відповідачем не спростовані.
Таким чином, зробивши часткову оплату з метою виконання умов договору, відповідач вчинив конклюдентні дії щодо визнання договору і, відповідно, щодо правомірності вимог позивача за договором про надання кредиту.
Окрім того, загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує змінює або припиняє цивільні права та обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
Аналогічна позиція закріплена у постанові Верховного Суду України від 30 травня 2018 року по справі № 191/5077/16-ц (провадження 61-17422св18).
Як встановлено судом, укладений відповідачем вищевказаний кредитний договір ним не оспорювався та не визнавався судом недійсним.
У разі не спростування презумпції правомірності договорів всі права, набуті сторонами правочинів за ними, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
При цьому суд враховує, що фактично отримані та використані позичальником грошові кошти у добровільному порядку позивачу не повернуті, що свідчить про порушення прав позивача, а відтак суд приходить до висновку, що позивач вправі вимагати захисту своїх прав у судовому порядку шляхом зобов'язання боржника виконати обов'язок з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів та сплати відсотків за їх користування і комісії за надання кредиту, право вимоги яких перейшло від первісного кредитора до позивача на підставі договорів факторингу.
З врахуванням наведеного, сума заборгованості, що підлягає стягненню з відповідача за кредитним договором №5056321 від 03.12.2021 року становить 27521.44 грн, з яких: заборгованість за основним зобов'язанням (за тілом кредиту) - 6271,00 грн, заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги - 20250,44 грн.,заборгованість за комісіями - 1000,00 грн.
Відповідно до положень ст. 214 ЦПК України, суд, під час ухвалення рішення вирішує, у тому числі, і питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.
Відповідно до ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються, у разі задоволення позову - на відповідача.
Отже, оскільки при подачі позову позивачем було сплачено 2422,40 грн. судового збору, то понесені ним судові витрати слід стягнути з відповідача.
Щодо витрат на правничу допомогу у розмірі 9000 грн. суд дійшов наступного.
Згідно ч. 3 ст. 133 ЦПК України, витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов'язаних із розглядом справи.
Згідно з ч. 1 ст. 134 ЦПК України разом із першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтований) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку з розглядом справи.
Відповідно до ч. 1 ст.137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
На підтвердження надання правової допомоги позивач надав копію договору про надання правової допомоги №02-07/2024 від 02.07.2024, копію калькуляції наданих послуг із видами послуг, заявки на надання юридичної допомоги №1022 від 01.03.2025 року та витягу з акту №7 про надання юридичної допомоги від 31.03.2025 року.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (постанова ВС від 24.01.2019 у справі №910/15944/17).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява N19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Крім того, ЄСПЛ висловлена правова позиція, згідно з якою при розгляді питань компенсації витрат, понесених сторонами на отримання ними юридичної допомоги (в тому числі й під час розгляду їх справ в національних судах) задоволенню судом підлягають лише ті вимоги, по яким доведено, що витрати заявника були фактичними, неминучими, необхідними, а їх розмір розумним та обґрунтованим (остаточне рішення Європейського суду з прав людини від 10 січня 2010 року, №33210/07 41866/08) та "Гуриненко проти України" (рішення Європейського суду з прав людини від 18.02.2010, №37246/04).
У постановах Верховного Суду від 02.10.2019 у справі №211/3113/16-ц (провадження №61-299св17) та від 06.11.2020 у справі №760/11145/18 (провадження №61-6486св19) зазначено, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Верховний Суд у справі №922/3812/19 висловив позицію про те, що визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність". У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.
У постанові №908/2702/21 від 12.01.2023 Верховний Суд також зазначає, що під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, суд: 1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката за клопотанням іншої сторони; 2) з власної ініціативи, не розподіляти такі витрати повністю або частково та покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору не повинен бути не пропорційним до предмета спору. Суд із врахуванням конкретних обставин, зокрема і ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Зважаючи на викладені правові висновки Верховного Суду, суд вправі самостійно з власної ініціативи, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Зазначена сума витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 13000 грн., на думку суду, є неспівмірною з огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи. Так, розгляд справи здійснювався у спрощеному провадженні, зважаючи на те, що справа є незначної складності, участі в судових засіданнях представник позивача не брав. Оцінка дій, що полягали у надання усної консультації та підготовці позовної заяви вказує на їх невідповідність критеріям обґрунтованості та пропорційності до предмета спору у розумінні приписів ч. 3 ст. 141 ЦПК України з огляду на те, що такі дії не вимагали значного обсягу юридичної і технічної роботи, не потребували вивчення великого обсягу фактичних даних та значних затрат часу, обсяг і складність складених процесуальних документів адвокатом не є значними.
Крім іншого, розмір правової допомоги в сумі 13000 грн. є неспівмірними від стягненої суми в розмірі 27521,44 грн.
Суд зазначає та наголошує, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.
Відтак, суд вважає можливим зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу та стягнути їх з відповідача на користь позивача в розмірі 4000 грн., що на переконання суду, відповідатиме принципу розумності та співмірності за даних обставин.
На підставі наведеного вище та керуючись ст.ст. 509, 526, 530, 599, 612, 625, 629, 638, 639, 1048, 1049, 1050, 1052, 1054 ЦК України, ст.ст. 4, 11, 12, 13, 23, 76-78, 81, 89, 141, 247, 265, 352, 354, 355 ЦПК України, суд -
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про споживчий кредит - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторинг Партнерс" заборгованість за Договором № 5056321 від 03.12.2021 року у розмірі 27521 грн. (двадцять сім тисяч п'ятсот двадцять одна) гривня 44 копійок.
Стягнути з ОСОБА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторинг Партнерс" понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 2422,40 грн. (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні сорок копійок).
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторинг Партнерс" понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4000,00 грн. (чотири тисячі гривень).
У задоволенні решти вимоги про відшкодування витрат на правову допомогу - відмовити. Апеляційна скарга на рішення може бути подана позивачем через Здолбунівський районний суд Рівненської області до Рівненського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Факторинг Партнерс", код ЄДРПОУ 42640371, місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Гедройця Єжи, буд. 6, офіс 521.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Суддя