Справа № 634/328/25
Провадження № 2/634/163/25
Категорія 71
12.12.2025 року
Сахновщинський районний суд Харківської області у складі головуючого судді - Зимовського О.С., за участю секретаря судового засідання Лісняк С.П., розглянувши у судовому засіданні в залі суду в сел. Сахновщина Харківської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Орган опіки та піклування Сахновщинської селищної ради Берестинського району Харківської області про позбавлення батьківських прав, -
встановив:
Представник позивача ОСОБА_3 звернувся до суду з позовною заявою в інтересах позивача ОСОБА_1 в якій просить позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач ОСОБА_1 , з 2022 року проживав однією сім'єю без державної реєстрацією шлюбу з відповідачкою ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 . Під час проживання однією сім'єю у відповідачки народилася донька, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , актовий запис про народження № 58 від 29.08.2023, складений Сахновщинським відділом ДРАЦС у Красноградському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, де відомості про батька зазначені за вказівкою матері дитини згідно ч. 1 ст. 135 СК України. Згідно рішення Сахновщинського районного суду Харківської області від 08.02.2024 у справі № 634/1149/23 позивача визнано батьком малолітньої дитини ОСОБА_5 , змінено її прізвище на « ОСОБА_6 », про що до актового запису про народження дитини 15.03.2024 р. внесено запис за № 2 про визнання батьківства, зміну прізвища, та 15.03.2024 видано повторне свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 .
З 20.03.2024 відповідач покинула позивача разом з малолітньою донькою та з того часу проживає окремо, участі в утриманні та вихованні спільної дитини не приймає, дитиною взагалі не цікавиться. Відповідач не покидала території Сахновщинської громади, тому мала змогу приймати участь у вихованні та утриманні дитини, однак жодного разу її не провідувала, фінансової та матеріальної допомоги на її утримання не надавала, тобто відповідач свідомо нехтує своїми обов'язками, не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, не спілкуються з нею, не виявляє інтересу до її внутрішнього світу.
Ухвалою суду від 30.04.2025 року відкрито провадження у справі та постановлено розгляд справи проводити в порядку загального позовного провадження, зобовязано орган опіки та піклування Сахновщинської селищної ради Берестинського району Харківської області, надати висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 .
Ухвалою суду від 02.09.2025 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.
Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги та доводи наведені на їх обґрунтування підтримав та просив позов задовольнити.
Представника позивача ОСОБА_3 був повідомлений належним чином про час та місце розгляду справи в судове засідання не зявився, заяв та клопотань щодо відкладення розгляду справи не надав.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилася, про час, дату та місце розгляду справи повідомлялася у встановленому законом порядку. Надала заяву про визнання позовних вимог та розгляд справи за її відсутності.
Представник третьої особи - Органу опіки та піклування Сахновщинської селищної ради Берестинського району Харківської області в судовому засіданні зазначила, що позовні вимоги підлягать задоволенню з підстав зазначених у висновку про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 .
Суд, вислухавши пояснення позивача та представника третьої особи, допитавши свідків та дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов висновків.
Судом встановлено, що у відповідача ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася донька, ОСОБА_5 , актовий запис про народження № 58 від 29.08.2023, складений Сахновщинським відділом ДРАЦС у Красноградському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, де відомості про батьку зазначені за вказівкою матері дитини згідно ч. 1 ст. 135 СК України.
Згідно рішення Сахновщинського районного суду Харківської області від 08.02.2024 у справі № 634/1149/23 позивача визнано батьком малолітньої дитини ОСОБА_5 , змінено її прізвище на « ОСОБА_6 », про що до актового запису про народження дитини 15.03.2024 р. внесено запис за № 2 про визнання батьківства, зміну прізвища, та 15.03.2024 видано повторне свідоцтво про народження серії НОМЕР_1
Рішенням виконавчого комітету Сахновщинської селищної ради Берестинського району Харківської області від 24.10.2024 р. №359 визначено місце проживання малолітньої дитини, ОСОБА_4 , разом з батьком позивачем по справі, який повністю самостійно утримує та виховує свою малолітню дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до акту обстеження умов проживання, складеного комісією у складі посадових осіб служби у справах дітей та центру соціальних служб Сахновщинської селищної ради Берестинського району Харківської області від 01.10.2024 р., у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_2 , фактично проживають позивач разом із своєю малолітньою донькою, ОСОБА_7 . У домоволодінні відведено місце для дитини, наявні одяг та іграшки відповідно до віку та сезону. Батько піклується про свою доньку, сумлінно виконує батьківські обов'язки.
Згідно довідки КЗ «Шевченківський заклад дошкільної освіти (ясла-садок)» Сахновщинської селищної ради Берестинського району Харківської області від 18.03.2025 р. №19, малолітня дитина, ОСОБА_4 , зарахована до вказаного комунального закладу, позривач має доступ до соціальної мережі Вайбер та зареєстрований в групі «Батьки», де отримує інформацію, консультації щодо виховання, навчання та розвитку дитини. Позивач тримає зворотній зв'язок з вихователями. Дитина активна, доброзичлива, комунікабельна.
Відповідно до повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження дитини ОСОБА_4 , дата народження, громадянство та місце проживання матері (тобто ОСОБА_2 ) документами не підтверджено.
Свідок ОСОБА_8 яка є сестрою позивача в судовому засіданні пояснила, що позивач та відповідач проживали в цивільному шлюбі в с. Германівка в будинку, що належить братові з 2023 року. ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народилась дитина. Позивач весь час працював неофіційно. Відповідач була мовчазною, з дитиною майже не розмовляля. В шість місяців дитина не розмовляля, дитина не хворіла, були створені всі умови для дитини: ліжко, одяг, харчування, дитяча коляска. 20.03.2024 року позивач зателефонував і повідомив, що відповідач пішла від нього залишивши дитину. На даний час позивач працює займається ремонтами, тому дитину часто залишає у неї. За весь час відповідач не спілкувалась ні з дитининою ні з нею. Коли відповідач залишала дитину у неї був мобільний телефон, але вона ніразу не телефонувала.
Свідок ОСОБА_9 , який є братом позивача в судовому засіданні пояснив, що позивач проживав з відповідачкою в цивільному шлюбі в с. Германівка з 2023 року у будинку позивача. Вони познайомились через інтернет. Свідок приїздив до них в гості близько двох разів на місяць. Відповідач ОСОБА_2 не була комунікабельною він більше спілкувався з братом. Коли народилась дитина то він на автомобілі забирав її з пологового будину. Для дитини були створені належні умови, дитина не хворіла, весь час була з матір'ю ОСОБА_2 а брат працював. У березні 2024 року ОСОБА_2 покинула брата, залишивши його з дитиною.
Відповідно до висновку органу опіки та піклування Сахновщинської селищної ради Берестинського району Харківської області про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
ОСОБА_2 порушені вимоги Закону України «Про охорону дитинства», Сімейного кодексу України, які передбачають, що сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Зазначені обставини у своїй сукупності свідчать про свідоме ухилення ОСОБА_2 , від виконання батьківських обов'язків по відношенню до своєї малолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджує відсутність серйозного ставлення до своїх батьківських обов'язків, відсутність яких, відповідно до статті 164 Сімейного кодексу України, є підставою для позбавлення її батьківських прав по відношенню до малолітньої доньки оскільки відповідач не піклується про здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток.
У статті 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно з частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Відповідно до частин першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Згідно з частиною першою статті 14 Закону України «Про охорону дитинства» діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).
У частині сьомій статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно з частинами першою - четвертою статті 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.
У частинах першій, другій та четвертій статті 155 СК України передбачено, що здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини.
Аналіз зазначеної норми дає підстави для висновку, що ухилення від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
У статті 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках за доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Під час вирішення такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку.
Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.
Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише за наявності вини у діях батьків.
Аналогічний правовий висновок Верховний Суд виклав у постановах від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20), від 23 грудня 2020 року у справі № 522/21914/14 (провадження № 61-8179св19), від 22 листопада 2023 року у справі № 1915/2789/12 (провадження № 61-14726св23), від 07 лютого 2024 року у справі № 455/307/22 (провадження № 61-16965св23).
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді цієї категорії справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Стаття 9 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною згідно із Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, зобов'язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейський суд з прав людини наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).
У справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. Під час визначення основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (§ 100).
У пунктах 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інші), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
У постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/7387/16 (провадження № 61-29266св18) зазначено, що судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку. Самі собою встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні не достатньою мірою, не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають у тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості (стаття 5 Декларації про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо у разі передачі дітей на виховання та їх усиновлення від 03 грудня 1986 року). Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
Верховний Суд у постанові від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17 (провадження № 61-13752св19) зробив висновок, що позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках за доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.
Необґрунтоване (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання батька / матері до належного виконання своїх батьківських обов'язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини (постанова Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року у справі № 464/2040/23).
Відповідно до частин п'ятої, шостої статті 19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню й оцінці судом на основі всіх наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв'язку (постанови Верховного Суду від 26 липня 2021 року у справі № 638/15336/18, від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20, від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22, від 15 листопада 2023 року у справі № 932/2483/21, від 23 жовтня 2024 року у справі № 464/2040/23).
Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (постанови від 12 лютого 2024 року у справі № 202/1931/22, від 28 лютого 2024 року у справі № 303/4697/22, від 23 жовтня 2024 року у справі № 464/2040/23 та інші).
У спірних правовідносинах, які стосуються вкрай чутливої сфери та долі дитини, інтереси якої превалюють над формальним тлумаченням норм права, питання про застосування крайнього заходу впливу на батьків - позбавлення батьківських прав - слід вирішувати у контексті кожної конкретної справи без формального та уніфікованого підходу лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, що мають значення для вирішення спору, та вивчення і дослідження усіх доказів як у сукупності, так і кожного доказу окремо.
Суд критично відноситься до висновку органу опіки та піклування Сахновщинської селищної ради Берестинського району Харківської області, оскільки він є необґрунтованим та невмотивованим, він складений на підставі слів позивача ОСОБА_1 та зазначених у позові ним обставинах, тобто ці обставини не перевірялись на підставі інших об'єктивних даних, зокрема одержаних у результаті обстеження умов проживання позивача та відповідача враховуючи, що остання повідомила про місце свого проживання в доданій до висновку фотокопії пояснювальної записки ОСОБА_2 від 27.05.2025 року.
Однак органом опіки та піклування, відповідальним за захист прав дітей, у висновку не наведено даних про роботу спрямовану на об'єктивне визначення ставлення відповідачки до дитини, не зазначено, чому саме позбавлення її батьківських прав піде на користь інтересам дитини.
Також висновок не містить конкретних фактів умисного порушення відповідачем свого обов'язку щодо належного виховання та утримання дитини.
Відповідно до акту обстеження житлово-побутових умов проживання складений ОСОБА_10 начальником служби у справах дітей Сахновщинської селищної ради Бересинського району Харківської області та ОСОБА_11 фахівцем із соціальної роботи СЦСС від 01.10.2024 року було проведено обстеження умов проживання за адресою: АДРЕСА_2 .
Однак до суду позивач ОСОБА_1 звернувся з позовом про позбавлення батьківських прав у квітні 2025 року, тому дані які зазначені у вказаному акті є неактуальними.
Щодо показів свідків, то суд ставиться до них критично, оскільки вони є близьким родичами позивача і є зацікавленими у вирішенні вказаної справи на користь позивача.
Таким чином, з урахуванням як найкращих інтересів дитини та з огляду на відсутність виключних підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, суд у контексті конкретних обставин цієї справи вважає, що відсутні достатні підстави для позбавлення відповідача батьківських прав, як і гострої соціальної необхідності у цьому.
З приводу заяви відповідача про визнання позову, суд зазначає, що вказана заява не може бути прийнята судом з огляду на наступне.
Згідно з частинами першою, четвертою статті 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Таким чином, суди не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи. Тобто повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову (постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 675/2136/19 (провадження № 61-2251св22)).
Також Верховний Суд у постанові від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22 (провадження № 61-10115св23) зазначив, що в розумінні приписів статті 206 ЦПК України суд відмовляє у прийнятті визнання відповідачем позову, якщо це суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.
Відповідно до частин другої, третьої статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини; відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. З огляду на викладені норми права заява відповідача від 17.07.2025, в якій вона визнала позов про позбавлення її батьківських прав, не може слугувати підставою для задоволення позову, оскільки відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства та не відповідає інтересам дитини.
Саме лише подання заяви про визнання позову у справі про позбавлення батьківських прав не може бути підставою для звільнення позивача від обов'язку надання інших доказів на підтвердження існування обставин, передбачених частиною першою статті 164 СК України для позбавлення батьківських прав.
Схожих за змістом висновків у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постанові від 29 листопада 2023 року у справі № 607/15704/22 (провадження № 61-11993св23).
У рішеннях стосовно дітей їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При цьому найкращі інтереси дитини залежно від їх характеру та серйозності можуть перевищувати інтереси батьків.
Оскільки позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, з метою збереження зв'язків між матір'ю та донькою, суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав із зазначених вище підстав.
Також, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Встановлені судом обставини вказують на наявність підстав для того, щоб попередити відповідача ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виконання своїх обов'язків щодо виховання дочки ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 .
При цьому попередити відповідача ОСОБА_2 , що залишення нею поза увагою попередження суду про необхідність змінити ставлення до виконання батьківських обов'язків в подальшому може бути визнано достатньою підставою для позбавлення її батьківських прав (див постанови Верховного Суду від 23 листопада 2022 року у справі № 149/2510/21, від 09 червня 2023 року у справі № 591/6037/21, від 06 березня 2024 року у справі № 317/2256/22).
Розподіл судових витрат, суд вирішує в порядку ст. 141 ЦПК України.
Керуючись ст. ст. 76-89, 141, 263, 264, 265, 268 ЦПК України, суд
ухвалив:
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Орган опіки та піклування Сахновщинської селищної ради Берестинського району Харківської області про позбавлення батьківських прав - відмовити .
Попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виконання своїх обов'язків щодо виховання дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Контроль за виконанням цього попередження покласти на Службу у справах дітей Сахновщинської селищної ради Берестинського району Харківської області.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Харківського апеляційного суду в тридцяти денний строк з дня його складання.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: