Справа №627/467/25
"01" грудня 2025 р. с-ще Краснокутськ
Краснокутський районний суд Харківської області в складі:
головуючого судді Бугаєнко І.В.,
за участі секретаря В'юнник В.В.,
розглянувши заяву ОСОБА_1 , представник заявника ОСОБА_2 , заінтересовані особи: Міністерство Оборони України, військова частина НОМЕР_1 , ОСОБА_3 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4 про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні-
ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_2 звернулася до суду із заявою про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні, в якій, з урахуванням уточнень, просить встановити факт перебування на утриманні ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зник безвісти 25 липня 2024 року його сестри ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
В обґрунтування доводів заяви представник заявника зазначає, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , являється рідним братом заявниці, яка після одруження змінила прізвище спочатку на « ОСОБА_6 », після другого шлюбу на « ОСОБА_7 », яке залишила після розірвання шлюбу. Спільні батьки заявниці та її брата ОСОБА_8 помер - ІНФОРМАЦІЯ_3 , мати - ОСОБА_9 померла - ІНФОРМАЦІЯ_4 . Після смерті батьків над заявницею та ОСОБА_5 встановила опіку бабуся - ОСОБА_10 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_5 . 11 жовтня 2007 року рішенням виконавчого комітету Краснокутської селищної ради Харківської області № 415 заявницю було визнано піклувальником над неповнолітнім братом ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . В 2008 році, після досягнення ОСОБА_5 повноліття, вони з заявницею продовжили проживати разом, вели спільне господарство, допомагали одне одному.
У заяві зазначено, що у 2021 році у заявниці почалися проблеми зі здоров'ям, вона довгий час лікувалася та висновком МСЕК № 310024 від 11.10.2023 року, заявниці було встановлено 2-гу групу інвалідності (загальне захворювання), та протипоказані фізичні та психічні навантаження. Внаслідок чого, 22.11.2023 року заявниці було видано пенсійне посвідчення № НОМЕР_2 , та призначено пенсію по інвалідності.
Представник заявниці зазначає, що 22.05.2024 брата заявниці - ОСОБА_5 було призвано на військову службу за контрактом ІНФОРМАЦІЯ_6 , та зараховано на посаду водія-радіотелефониста 2-го штурмового спеціалізованого відділення 2-го штурмового спеціалізованого взводу 1-ї спеціалізованої штурмової роти військової частини НОМЕР_1 .
З цього часу брат заявниці - ОСОБА_5 став отримувати високе та стабільне грошове забезпечення, та знаючи про її проблеми зі здоров'ям та скрутне фінансове становище заявниці, став піклуватися про неї, висилав їй всі свої гроші. Частина грошей заявниця витрачала на забезпечення своєї життєдіяльності, а частину грошей витрачала на товари, які її просив придбати ОСОБА_5 , які в подальшому висилала йому. Гроші, які заявниці висилав ОСОБА_5 були для неї постійним і основним джерелом засобів до існування. 25.07.2024 ОСОБА_5 зник безвісти, під час виконання бойового завдання, про що заявниці надійшло повідомлення. Після чого, заявниця зверталася до керівництва військової частини НОМЕР_1 , для нарахування їй грошового забезпечення ОСОБА_5 , їй було відмовлено, в зв'язку з тим, що заявниця, як сестра не має на це право, а факт того, що заявниця перебувала на утриманні ОСОБА_5 не доведений.
Представник заявника зазначає, що факт перебування заявниці на утриманні брата - ОСОБА_5 підтверджується доданими до заяви документами: копією виписки по рахунку ( НОМЕР_3 ); копією свідоцтва про народження ОСОБА_5 , копією свідоцтва про народження ОСОБА_1 , копією виписок про відправлення через компанію «Нова пошта», іншими документами, а також даний факт можуть підтвердити свідки.
У додаткових поясненнях від 16.06.2025 Міністерство оборони України звернулося до суду з клопотанням про залишення без розгляду заяви ОСОБА_1 про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні, яке обґрунтовують наступним. Так, ознайомившись з матеріалами заяви, Міноборони просить провести розгляд справи за відсутності їхнього представника, при цьому зауважують, що заява не підлягає та не може бути розглянута в порядку окремого провадження, у зв'язку з чим повинна бути залишена без розгляду, з урахуванням наступного. Визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов'язане з наступним вирішенням спору про право цивільне.
Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб'єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний.
Таким чином, виключається під час розгляду справ у порядку окремого провадження існування спору про право, який пов'язаний із порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб'єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права. Відтак, від встановлення факту визнання заявниці членом сім'ї померлого військовослужбовця залежить виникнення її права на отримання статусу члена сім'ї загиблого Захисника України та на отримання одноразової грошової допомоги.
При цьому, даний факт повністю заперечується заінтересованою особою Міністерством оборони України. У своїй заяви ОСОБА_1 зазначає наступне: «Після того, як мій брат зник безвісти, заявниця зверталась до керівництва військової частини НОМЕР_1 , для нарахування їй грошового забезпечення ОСОБА_5 , але в просьбі було відмовлено, в зв'язку з тим, що заявниця, як сестра не має на це право, а факт того, що заявниця перебувала на утриманні ОСОБА_5 не доведений.». В підтвердження цього, в матеріалах заяви міститься відповідь військової частини НОМЕР_1 від 19.10.2024 за вих.№0501/27/1/278, у якій зазначено, що військова частина не має правового підґрунтя для здійснення даних виплат. Згідно з абз. 3 п.6 Порядку виплати грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 № 884 (далі - Порядок №884), виплата грошового забезпечення здійснюється щомісяця на підставі наказів командирів (начальників, керівників) військових частин (установ, організацій) членам сімей військовослужбовців, безвісно відсутніх, - до дня набрання законної сили рішенням суду про визнання їх безвісно відсутніми або оголошення померлими.
Відповідно до п. 7 Порядку №884 виплата грошового забезпечення здійснюється таким членам сімей військовослужбовців: дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (інвалідів з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей.
Таким чином, Міністерство оборони України просить не враховувати позицію військової частини НОМЕР_1 , оскільки у Заявниці фактично виник спір, зокрема, з в/ч НОМЕР_1 , яка здійснює виплати відповідного грошового забезпечення, передбаченого п.п. 6, 7 Порядку № 884, що виключає можливість розгляду поданої заяви в порядку окремого провадження. Аналогічна норма міститься і у абз.3 п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №5 "Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення". Оскільки між сторонами існує спір про право, суд не вправі продовжувати розгляд даних вимог в порядку окремого провадження, а така підлягає залишенню без розгляду.
Щодо наданих Заявницею доказів по справі як убачається з поданої заяви 25.07.2024 року ОСОБА_5 зник безвісти, під час виконання бойового завдання, про що заявниці надійшло повідомлення. Крім того Заявниця не зазначає чи перебував ОСОБА_5 в зареєстрованому шлюбі, про наявність в нього чи в неї дітей, тобто заявниця не зазначає та не додає доказів, які вказували б на відсутність інших осіб (близьких родичів) безвісти зниклого брата.
Для того, щоб мати право на отримання грошової допомоги у разі загибелі військовослужбовця, особа, яка вважає себе членом сім'ї такого військовослужбовця, повинна довести: а) факт проживання з загиблим; б) наявність у такої особи і загиблого спільного побуту та взаємних прав і обов'язків. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 17.04.2019 року у справі №456/1258/17.
Додатково, враховуючи викладену вище правову позицію, зауважують на тому, що надані Заявницею докази не підтверджують в повній мірі факт проживання однією сім'єю та перебування її на утриманні. Тривалість спільного проживання як ознака наявності сім'ї на законодавчому рівні не визначена. Водночас строк спільного проживання однією сім'єю має бути достатнім для того, щоб стверджувати, що склалися усталені відносини. Звертає увагу на те, що недостатньо довести факт спільного проживання у будь-який довільний період часу, а необхідно, щоб таке спільне проживання однією сім'єю відбувалось безперервно і саме не менше 5 років до часу смерті іншої особи.
Закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту проживання однією сім'єю, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов'язком суду при їх оцінці. Основним у питанні встановлення факту спільного проживання однією сім'єю слід виділити те, що до членів сім'ї належать особи, які постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв'язках. При цьому, обов'язковою умовою для визнання їх членами сім'ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т.п.
У даному випадку Заявницею не доведено належними, достовірними та достатніми доказами її спільного проживання із ОСОБА_5 однією сім'єю, ведення особами спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, спільних витрат, взаємних прав та обов'язків, оскільки не доведено наявності між цими особами дійсно відносин, які носили характер сімейних, що вони були пов'язані спільним веденням господарства та мали взаємні прав і обов'язки. Таким чином, в матеріалах справи відсутні докази, які б вказували у чому конкретно полягали взаємні права та обов'язки.
Оскільки Заявницею не надано належних, обґрунтованих та достатніх доказів на підтвердження того, що вона і ОСОБА_5 були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки, що підтверджують сукупність обставин, необхідних для встановлення факту перебування на утриманні, інших доказів, які б вказували на наявність у них сталих відносин притаманних членам сім'ї наявна необхідність у відмові в задоволенні заяви щодо встановлення відповідного юридичного факту.
Тобто, Міноборони вважає, що факт кровного споріднення та можливий факт наявності спільного місця проживання у житловому приміщенні/ будинку не є підставами та доказами для визнання ОСОБА_5 особою, яка перебувала на повному утриманні та одержувала допомогу, яка була для неї постійним і основним джерелом засобів її існування.
Таким чином, враховуючи те, що наявний спір про право, який вирішується у позовному провадженні, заяву ОСОБА_1 слід залишити без розгляду, а також роз'яснити заявниці її право звернутися з даними вимогами в порядку позовного провадження.
У судове засідання заявник та її представник - адвокат Гайворонський О.А. не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи судом повідомлялися. 01.12.2025 від представника заявника міститься заява з проханням розглянути клопотання заінтересованої особи - Міністерства оборони України без участі заявниці та її представника.
Представник заінтересованої особи - Міністерства оборони України у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи судом повідомлялися; у додаткових поясненнях від 16.06.2025 просить провести розгляд справи за відсутності їхнього представника.
Представник заінтересованої особи - Військової частини НОМЕР_1 у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи судом повідомлялися, причини неявки суду не повідомили.
Заінтересована особа - ОСОБА_3 , та її представник - адвокат Лойко В.М. у судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи судом повідомлялися. 01.12.2025 від представника - адвоката Лойко В.М. до суду надійшла заява, в якій вона просить суд провести судове засідання призначене на 01.12.2025 без її участі, не заперечує проти задоволення клопотання Міністерства оборони України.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, враховуючи неявку в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Вивчивши клопотання, дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.
З обґрунтування заяви ОСОБА_1 про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні зниклого безвісті брата ОСОБА_5 вбачається, що встановлення зазначеного факту потрібно заявниці для нарахування пенсії у зв'язку з втратою годувальника та призначення одноразової грошової допомоги.
Частиною 2 Постанови КМУ № 168 від 28.02.2022 установлено, що сім'ям загиблих осіб, зазначених у пункті 1 цієї постанови, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15000000 гривень, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Статтею 124 Конституції України визначено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного); 3) окремого провадження (частина друга статті 19 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
У частинах першій, другій статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов'язується із наступним вирішенням спору про право.
Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. В іншому випадку між цими особами виникає спір про право.
Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб'єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Таким чином, під час розгляду справ у порядку окремого провадження виключається існування спору про право, який пов'язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб'єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права.
Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду (частина четверта статті 315 ЦПК України).
Постановою № 168 визначено, що сім'ям загиблих осіб (загинули (померли) внаслідок отриманого після введення воєнного стану поранення (контузії, травми або каліцтва), пов'язаного із захистом Батьківщини) виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15 000 000,00 грн, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». У разі відмови однієї або кількох осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цією постановою, від її отримання або якщо зазначені особи протягом трьох років з дня виникнення у них такого права його не реалізували, їх частки розподіляються між іншими особами, які мають право на одноразову грошову допомогу. Особам, які мають право на одноразову грошову допомогу, виплата їх частки здійснюється незалежно від реалізації такого права іншими особами.
Згідно з пунктами 1,2 статті 16 Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Одноразова грошова допомога призначається і виплачується, зокрема, у разі: 1) загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби; 2) смерті військовослужбовця, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби; 3) загибелі (смерті) військовозобов'язаного або резервіста, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, що настала під час виконання обов'язків військової служби або служби у військовому резерві; тощо.
Відповідно до статті 16-1 вказаного Закону у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають члени сім'ї, батьки та утриманці загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста. Члени сім'ї та батьки загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста визначаються відповідно до Сімейного кодексу України, а утриманці - відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Відповідно до частини першої та другої статті 16-3 вказаного Закону одноразова грошова допомога у випадках, передбачених підпунктами 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, за відсутності особистого розпорядження призначається і виплачується рівними частками всім особам, які мають право на її призначення та отримання, за їх особистою заявою або заявою їх законних представників. Одноразова грошова допомога призначається і виплачується Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами.
Відповідно до статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті особи, яка виконала функцію донора анатомічних матеріалів людини, пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров'я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (Революції Гідності), та непрацездатним членам сім'ї особи, якій відповідно до Закону України "Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин" надано правовий статус особи, зниклої безвісти за особливих обставин, - незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника.
Батьки і чоловік (дружина) померлого, які не були на його утриманні, мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника, якщо втратили джерело засобів до існування.
Непрацездатними членами сім'ї вважаються: 1) чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є особами з інвалідністю або досягли віку 65 років, або пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону; 2) діти (у тому числі діти, які народилися до спливу 10 місяців з дня смерті годувальника) померлого годувальника, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення 18 років. Діти, які навчаються за денною формою навчання у загальноосвітніх навчальних закладах системи загальної середньої освіти, а також професійно-технічних, вищих навчальних закладах (у тому числі у період між завершенням навчання водному із зазначених навчальних закладів та вступом до іншого навчального закладу або у період між завершенням навчання за одним освітньо-кваліфікаційним рівнем та продовженням навчання за іншим за умови, що такий період не перевищує чотирьох місяців), - до закінчення такими дітьми навчальних закладів, але не довше ніж до досягнення ними 23 років, та діти-сироти - до досягнення ними 23 років незалежно від того, навчаються вони чи ні; 3) чоловік (дружина), а в разі їх відсутності - один з батьків або брат чи сестра, дідусь чи бабуся померлого годувальника незалежно від віку і працездатності, якщо він (вона) не працюють і зайняті доглядом за дитиною (дітьми) померлого годувальника до досягнення нею (ними) 8 років.
До членів сім'ї, які вважаються такими, що були на утриманні померлого годувальника, відносяться особи, зазначені в частині другій цієї статті,якщо вони: 1)були на повному утриманні померлого годувальника; 2) одержували від померлого годувальника допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.
Члени сім'ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв'язку з втратою годувальника.
Усиновлені діти мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника нарівні з рідними дітьми.
Пасинок і падчерка мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника нарівні з рідними дітьми, якщо вони не одержували аліментів від батьків.
Неповнолітні діти, які мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника, зберігають це право і в разі їх усиновлення.
Положення цього Закону, що стосуються сім'ї померлого, відповідно поширюються і на сім'ю особи, визнаної безвісно відсутньою або оголошеною померлою у встановленому законом порядку.
Ураховуючи наведене, можна зробити висновок, що у таких справах спір може виникнути лише між суб'єктами отримання одноразової грошової допомоги, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів та членами сім'ї померлого годувальника, які перебували на його утриманні.
Відповідно, між ОСОБА_1 та Міністерством оборони України у справі такого спору бути не може, оскільки ця заінтересована особа не є суб'єктом отримання такої соціальної допомоги та пенсії по втраті годувальника.
Зазначене узгоджується із правовими висновками, що містяться у пункті 106 постанови Великої Палати Верховного суду від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21, а також у постанові Верховного Суду від 19 лютого 2025 року у справі № 298/1350/22 (провадження № 61-15100св24).
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 19, 293, 294, 315 ЦПК України, суд
У задоволенні клопотання Міністерства оборони України про залишення без розгляду заяви ОСОБА_1 про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні - відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
СУДДЯ Бугаєнко І. В.