Справа № 183/10821/24
№ 2/183/1713/25
27 жовтня 2025 року м. Самар
Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:
головуючого судді Городецького Д.І.
з секретарем судового засідання Пономаренко О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
18 жовтня 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» звернулося до суду з вищезазначеним позовом, в обґрунтування якого посилається на те, що 04 жовтня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» і ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 7555660866, згідно якого остання отримала грошові кошти в розмірі 12 013,00 грн. строком на 24 місяців, тобто до 04 вересня 2023 року та зобов'язалася сплатити щомісячні проценти в розмірі 2,70% та річні проценти в розмірі 0,01%.
07 жовтня 2016 року між ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» та АТ «Таскомбанк» було укладено договір про відступлення права вимоги № ТАСЦФР-10-2016, у відповідності до якого право грошової вимоги за кредитним договором № 7555660866від 04 жовтня 2021 року, укладеним між ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» та відповідачем, перейшло до ТОВ "ФК "Європейська агенція з повернення боргів".
08 листопада 2023 року між АТ «Таскомбанк» та ТОВ "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів" було укладено договір факторингу № НІ/11/11-Ф, у відповідності до якого право грошової вимоги за кредитним договором №1745413357 від 18 травня 2021 року, укладеним між ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» та відповідачем, перейшло до ТОВ "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів".
Відповідно до Витягу з Реєстру прав вимог від 08.11.2023 року до Договору факторингу № НІ/11/11-Ф від 08.11.2023 року, TOB «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до Відповідача за кредитним договором № 7555660866від 04 жовтня 2021 року, заборгованість за яким становить 17 808,17 грн., яка складається з: заборгованості за тілом кредиту - 12 013,00 грн.; заборгованості за відсотками - 1,43 грн.; заборгованості по комісії - 5 793,74 грн.
У зв'язку з чим зазначену суму, а також судові витрати в розмірі 3 028,00 грн. позивач просить стягнути з відповідача на його користь.
Ухвалою суду від 23 жовтня 2024 року відкрите провадження у справі, розгляд якої призначено за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
В судове засідання представник позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» не з'явився, звернувся до суду з заявою, згідно якої просив розглядати справу без його участі, позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив позов задовольнити.
Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилася, згідно опублікованого оголошення 06.08.2025 року на офіційному веб-порталі судової влади України про день, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином,причини неявки суду не повідомила, клопотання про відкладення розгляду справи та відзиву на позовну заяву суду не подавала.
Згідно ч. 4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення). За згодою представника позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.
Враховуючи те, що відповідачбув належним чином повідомлений про місце, дату і час розгляду справи, повторно не з'явився в судове засідання, судом постановлено ухвалу про проведення заочного розгляду справи.
У зв'язку з неявкою осіб, які приймають участь у справі, суд розглядає справу у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Суд, дослідивши надані позивачем докази, дійшов наступного висновку.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.
Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Відповідно до частини першої, другої, третьої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ст.ст.76-81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для справи. Докази повинні бути належними, допустимими та достовірними. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Судом встановлено, що 04 жовтня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» і ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 7555660866, згідно якого остання отримала грошові кошти в розмірі 12 013,00 грн. строком на 24 місяців, тобто до 04 вересня 2023 року та зобов'язалася сплатити щомісячні проценти в розмірі 2,70% та річні проценти в розмірі 0,01%.
Встановлено, що 04 жовтня 2021 року відповідачем було підписано Паспорт споживчого кредиту та Графіки платежів до кредитного договору та паспорту споживчого кредиту.
Так, графіком погашення платежів передбачено, що відповідач повинен був здійснити 24 платежі з повернення кредитних коштів на загальну суму 19 799,04 грн., з яких: тіло - 12 013,00 грн., річні відсотки - 1,40 грн. та щомісячні відсотки - 7 784,64 грн.
Судом встановлено, що 07 жовтня 2016 року між ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» та АТ «Таскомбанк» було укладено договір про відступлення права вимоги № ТАСЦФР-10-2016, у відповідності до якого право грошової вимоги за кредитним договором № 7555660866від 04 жовтня 2021 року, укладеним між ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» та відповідачем, перейшло до ТОВ "ФК "Європейська агенція з повернення боргів".
Згідно п. 9.2-9.4 Договору про відступлення права вимоги № ТАСЦФР-10-2016 від 07 жовтня 2016 року сторони погодили, що цей договір діє протягом 1 (одного) календарного року, але у будь-якому разі, до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором. сторони мають право в односторонньому порядку припинити (розірвати) договір у будь-який час, сповістивши письмово про припинення (розірвання договору іншу сторону не менше ніж за 30 (тридцять) календарних днів. У випадку, якщо за 30 (тридцять) календарних днів до дати закінчення строку дії договору жодна із сторін не ініціювала його розірвання - договір вважається пролонгованим на наступний календарний рік.
Встановлено, що 08 листопада 2023 року між АТ «Таскомбанк» та ТОВ "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів" було укладено договір факторингу № НІ/11/11-Ф, у відповідності до якого право грошової вимоги за кредитним договором № 7555660866від 04 жовтня 2021 року, укладеним між ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» та відповідачем, перейшло до ТОВ "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів".
Відповідно до Витягу з Реєстру прав вимог від 08.11.2023 року до Договору факторингу № НІ/11/11-Ф від 08.11.2023 року, TOB «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до Відповідача за кредитним договором № 7555660866 від 04 жовтня 2021 року, заборгованість за яким становить 17 808,17 грн., яка складається з: заборгованості за тілом кредиту - 12 013,00 грн.; заборгованості за відсотками - 1,43 грн.; заборгованості по комісії - 5 793,74 грн.
Наявність заборгованості відповідача також підтверджено розрахунком заборгованості.
В той же час суд зауважує, що обов'язок сплати відповідачем щомісячної комісії ані умовами укладеного між сторонами кредитного договору, ані паспортом кредиту не передбачений, у зв'язку з чим відсутні підстави для її нарахування та стягнення.
Таким чином, між сторонами виник спір щодо виконання зобов'язань за кредитним договором.
Вирішуючи питання по суті заявлених вимог, суд застосовує наступні норми права.
За приписами ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
У відповідності до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1ст. 627 ЦК України).
За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч.2 ст. 639 ЦК України).
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
Відповідно до правового висновку, викладеного Верховним Судом у постановах від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).
У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Ч.2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).
Як вже зазначалося, Договір між сторонами було укладено письмовій формі.
Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит (грошові кошти) та сплатити проценти.
Відповідно до ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Згідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).
Як встановлено вище, 07 жовтня 2016 року між ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» та АТ «Таскомбанк» було укладено договір про відступлення права вимоги № ТАСЦФР-10-2016, у відповідності до якого право грошової вимоги за кредитним договором № 7555660866 від 04 жовтня 2021 року, укладеним між ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» та відповідачем, перейшло до ТОВ "ФК "Європейська агенція з повернення боргів".
Згідно п. 9.2-9.4 Договору про відступлення права вимоги № ТАСЦФР-10-2016 від 07 жовтня 2016 року сторони погодили, що цей договір діє протягом 1 (одного) календарного року, але у будь-якому разі, до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором. сторони мають право в односторонньому порядку припинити (розірвати) договір у будь-який час, сповістивши письмово про припинення (розірвання договору іншу сторону не менше ніж за 30 (тридцять) календарних днів. У випадку, якщо за 30 (тридцять) календарних днів до дати закінчення строку дії договору жодна із сторін не ініціювала його розірвання - договір вважається пролонгованим на наступний календарний рік.
08 листопада 2023 року між АТ «Таскомбанк» та ТОВ "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів" було укладено договір факторингу № НІ/11/11-Ф, у відповідності до якого право грошової вимоги за кредитним договором № 7555660866 від 04 жовтня 2021 року, укладеним між ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» та відповідачем, перейшло до ТОВ "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів".
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України).
Первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов'язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (частина перша статті 519 ЦК України).
Аналіз вказаних норм свідчить, що частина перша статті 514 ЦК України регулює відносини між первісним кредитором та новим кредитором. Дійсність вимоги (суб'єктивного права) означає належність первісному кредитору того чи іншого суб'єктивного права та відсутності законодавчих або договірних заборон (обмежень) на його відступлення. У разі, зокрема, коли право вимоги не виникло (наприклад у разі нікчемності чи недійсності договору) або яке припинене до моменту відступлення (зокрема, внаслідок платежу чи зарахування) чи існують законодавчі заборони (або обмеження), то така вимога не переходить від первісного до нового кредитора. Тобто, відступлення права вимоги (цесія) в такому випадку не має розпорядчого ефекту. Проте, це не зумовлює недійсність договору між первісним кредитором та новим кредитором, тому що правовим наслідком відсутності критеріїв дійсності права вимоги є цивільно-правова відповідальність первісного кредитора перед новим кредитором.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 зроблено правовий висновок, що правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов'язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов'язання. Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов'язку у конкретному зобов'язанні; 2) зобов'язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов'язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов'язанні.
У постанові Верховного Суду від 4 грудня 2018 року у справі № 31/160 (29/170(6/77-5/100) викладено правову позицію, згідно з якою, оцінюючи обсяг переданих прав, суд враховує загальновизнаний принцип приватного права «nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet», який означає, що ніхто не може передати більше прав, ніж має сам.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20 зроблено висновок, що відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. За змістом зазначених норм, права кредитора у зобов'язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв'язку з припиненням зобов'язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов'язанні не переходять до набувача. Разом з тим положення частини першої статті 203 ЦК України прямо встановлюють, що застосовуються саме до змісту правочину (сукупності його умов), а не до його суб'єктного складу. В тому випадку, коли особа відступає право вимоги, яке їй не належить, у правовідносинах відсутній управнений на таке відступлення суб'єкт. За загальним правилом пункту 1 частини першої статті 512, статті514 ЦК України у цьому разі заміна кредитора у зобов'язанні не відбувається.
Відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов'язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (частина третя статті 656 ЦК України); (б) дарування (частина друга статті 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України) (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 листопада 2018 року в справі № 243/11704/15-ц.
Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом (частина третя статті 512 ЦК України).
При цьому, відповідно до правової позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 04 червня 2020 року у справі № 910/1755/19, у зв'язку із заміною кредитора в зобов'язанні саме зобов'язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб'єктний склад у частині кредитора.
Передати можливо лише дійсне право вимоги, тобто таке, що виникає із зобов'язання, яке не припинилось на момент передачі прав новому кредитору, та умов правочину, які не є нікчемними та не визнані судом недійними.
Отже, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора є істотними умовами цього договору (постанова Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 752/8842/14-ц, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 січня 2019 року у справі № 909/1411/13, від 13 жовтня 2021 року у справі № 910/11177/20).
Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У справі встановлено, що правовідносини за кредитним договором № 7555660866 від 04 жовтня 2021 року між ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» та ОСОБА_1 виникли 04 жовтня 2021 року, тобто значно пізніше ніж було укладено Договір про відступлення права вимоги № ТАСЦФР-10-2016від 07 жовтня 2016 року.
Оскільки на момент укладення Договору про відступлення права вимоги ще не виникло зобов'язання між ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» та відповідачем за кредитним договором № 7555660866 від 04 жовтня 2021 року, то у первісного кредитора не виникло право вимоги за зобов'язанням, яке він міг би передати АТ «Таскомбанк» на підставі Договору про відступлення права вимоги № ТАСЦФР-10-2016 від 07 жовтня 2016 року.
Отже, враховуючи, що у відповідності до кредитного договору № 7555660866 від 04 жовтня 2021 року строк дії цього Договору обчислюється з моменту його укладення, то даним правом відступати право вимоги до позичальника кредитодавець наділений саме з цього часу, тобто з 04 жовтня 2021року.
Права майбутньої вимоги на момент укладення договору має бути визначеною, тоді як жодної визначеної вимоги у ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» стосовно ОСОБА_1 на момент укладення Договору про відступлення права вимоги № ТАСЦФР-10-2016 від 07 жовтня 2016 року не існувало та сторони не могли передбачити, що 04 жовтня 2021 року ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» укладе спірний кредитний договір з відповідачем.
Водночас підставою заміни учасника процесуальних правовідносин є факт набуття таким учасником відповідних прав, у даному випадку кредитора, у матеріальних правовідносинах.
Передача за правочином невизначених, позбавлених конкретного змісту вимог, у тому числі й на майбутнє, тягне за собою наслідки у вигляді неукладеності відповідного правочину, оскільки його сторонами не досягнуто згоди щодо предмета правочину або такий предмет не індивідуалізовано належним чином (постанова Верховного Суду від 24 квітня 2018 року по справі №914/868/17).
При цьому, суд зазначає, що чинне законодавство не забороняє відступлення майбутніх вимог, однак це стосується майбутніх вимог тільки за умови їх визначеності та існування на момент укладення договору факторингу.
В постанові від 18 жовтня 2023 року у справі № 905/306/17 Верховний Суд дійшов висновку, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі №753/20537/18, від 21 липня 2021 року у справі №334/6972/17, від 27 вересня 2021 року у справі №5026/886/2012).
Відсутність (недоведеність) порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин (постанова Верховного Суду від 29 червня 2021 року по справі № 916/2040/20).
З урахуванням викладеного, суд дійшов до висновку, що ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» не довело порушення його прав з боку відповідача ОСОБА_1 та наявність у нього права звернення до суду з позовом до останньої про стягнення заборгованості за кредитним договором № 7555660866 від 04 жовтня 2021року, який укладений після відступлення ТОВ ФК «Центр фінансових рішень» права вимоги за кредитними договорами на користь АТ «Таскомбанк», а тому підстави для задоволення позову відсутні, оскільки АТ «Таскомбанк» не мало права на подальше відступлення права вимоги, якою воно не володіло.
Зокрема, суд наголошує, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи.
Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи (частина перша статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до частини другої статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Таким чином, з наведених норм законодавства вбачається, що доказом надання кредитодавцем позичальнику кредитних коштів є, саме первинні документи, вимоги до яких встановлені Законом України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні.
При цьому, у разі заміни первісного кредитора у зобов'язанні, останній повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення, в тому числі і первинні документи, що підтверджують факт виконання свого обов'язку перед позичальником, тобто факт надання коштів у кредит.
Згідно правової позиції, яка була висловлена у постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 у справі №161/16891-15 про стягнення заборгованості за кредитним договором (провадження № 61-517св18), банк зобов'язаний доводити отримання позичальником грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір за допомогою первинних документів, оформлених відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Однак, матеріали справи не містять і доказів надання відповідачу кредитних коштів за вказаними у договорах реквізитами, зокрема, платіжної інструкції, меморіального ордеру, виписки з особового рахунку, тощо.
Розрахунки заборгованості, що надані позивачем, не є первинними документами, які підтверджують отримання відповідачем кредитів, користування ними, а отже, не є належними доказами наявності заборгованості. Зазначені розрахунки створені самим позивачем, а тому інформація, зазначена у них, за умови відсутності первинних документів щодо видачі кредитних коштів, не можуть бути належними доказами отримання позичальником кредитних коштів за вищевказаними договорами.
Разом з цим, як вбачається з матеріалів справи, позивачем також не надано суду доказів на підтвердження оплати за договором про відступлення права вимоги № ТАСЦФР-10-2026 від 07.10.2016 року та договором факторингу № НІ/11/10-Ф від 089.11.2023 року.
Верховний Суд у постанові від 02 листопада 2021 року у справі №905/306/17 зробив правовий висновок про те, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.
Також аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 753/20537/18, від 21 липня 2021 року у справі № 334/6972/17, постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20 грудня 2021 року у справі № 911/3185/20).
Відсутність (недоведеність) порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин (постанова Верховного Суду від 29 червня 2021 року по справі № 916/2040/20).
Отже, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» про стягнення заборгованості за кредитним договором № 7555660866 від 04 жовтня 2021 року є недоведеними належними та допустимими доказами у справі.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Згідно з частинами першою та шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Між тим, суд вказує, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
За загальними положеннями ЦПК України на суд покладено обов'язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.
Також слід зазначити, що згідно зі статтею 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Основного Закону України.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і докази не збирає.
Таким чином, з урахуванням вищенаведеного, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності,суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
Згідно до вимог ст. 141 ЦПК України, у зв'язку з відмовою в задоволенні позовних вимог, судові витрати в розмірі 3 028,00 грн. покласти на позивача.
На підставі викладено та керуючись 2, 4, 81, 82, 141, 142, 259, 263-265, 268, 272, 273, 274, 279, 280-282, 354 ЦПК України, суд, -
В задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - відмовити.
Судові витрати покласти на позивача Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів».
Учасники справи:
- позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», код ЄДРПОУ 35625014, місцезнаходження юридичної особи: 01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, буд. 30;
- відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути поданою до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.
Повне рішення суду складено 27 жовтня 2025 року.
Суддя Д.І. Городецький