10 грудня 2025 року місто Київ
Справа № 761/19777/24
Апеляційне провадження № 22-ц/824/15527/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Желепи О.В. (суддя-доповідач), суддів: Поліщук Н.В., Соколової В.В.,
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Голосною Аліною Володимирівною, на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 27 січня 2025 року (у складі судді Кондратенко О.О., дата складення повного рішення не вказана)
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Приватне акціонерне товариство Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» про відшкодування шкоди завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог (а. с. 62), просив стягнути з ОСОБА_2 на його користь у відшкодування шкоди завданої внаслідок ДТП 8 335,85 грн; витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 211,20 грн, витрати на правничу допомогу у розмірі 16 000 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач є винним у ДТП, внаслідок якого транспортному засобу позивача було завдано збитків у розмірі 39 014,61 грн. Страховик відповідача виплатив позивачу страхове відшкодування у розмірі 27 678,76 грн, що не повністю покриває завданні збитки, а тому різниця у розмірі 11 335,85 грн підлягає стягненню із відповідача. Водночас відповідач сплати 2 500 грн франшизи, а тому невідшкодовані збитки становлять 8 335,85 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Шевченківський районний суд м. Києва рішенням від 27 січня 2025 року відмовив у задоволенні позову.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальненні доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Не погодившись із таким рішенням Голосна А.В. в інтересах ОСОБА_1 08 серпня 2025 року подала засобами поштового зв'язку апеляційну скаргу до Київського апеляційного суду, у якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити в повному обсязі, вирішити питання судових витрат.
Зазначає, що висновок суду про можливість стягнення усієї суми збитків зі страховика відповідача суперечить приписам законодавства, оскільки страхова виплата здійсненна з урахуванням зносу транспортного засобу, чим вичерпано ліміт відповідальності страховика, а тому невідшкодовану різницю слід стягувати саме з відповідача, як особи, винної у ДТП та пошкодженні транспортного засобу позивача.
Також вважає помилковими висновки суду щодо неможливості стягнення із відповідача витрат на відновлювальний ремонт з огляду на його не проведення, оскільки відповідно до ст. 22 ЦК України збитками є в тому числі і ті втрати, яких особа мусить зробити для відновлення свого порушеного права.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
Відповідач правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Ухвала про відкриття апеляційного провадження відправлялася судом за повідомленою відповідачем в суді першої інстанції адресою (трекінг Укрпошти 0610278071700), проте кореспонденція не була вручена через її не отримання відповідачем.
Верховний Суд у постанові від 18.03.2021 у справі №911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, постановах Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).
Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Cуд першої інстанції установив, що автомобіль марки «Рено», державний номерний знак НОМЕР_1 , на праві власності належить ОСОБА_1 , про що свідчить свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу (а.с.13).
27 січня 2024 року об 11 год. 20 хв., по вул. Ю.Іллєнка, 52-А в м. Києві, ОСОБА_2 керуючи автомобілем «Субару», державний номерний знак НОМЕР_2 , рухаючись заднім ходом не впевнився в безпечності та здійснив зіткнення з автомобілем «Рено», державний номерний знак НОМЕР_1 , належний та під керуванням водія ОСОБА_1 , який рухався позаду. В результаті даної ДТП ОСОБА_2 порушив п.10.9 Правил дорожнього руху, що призвело до пошкодження вищезазначених транспортних засобів, які отримали механічні пошкодження.
Постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 22 березня 2024 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП (а.с.22-21).
Постанова суду набрала законної сили.
Отже, постановою суду встановлено, що дорожньо-транспортна пригода, яка мала місце 27 січня 2024 року, відбулася з вини водія ОСОБА_2 .
На час ДТП цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу «Субару», державний номерний знак НОМЕР_2 , була застрахована у ПАТ «НАСК ?Оранта?», згідно з полісом №214984347 із визначеною страховою сумою за шкоду, спричинену пошкодженням майна - 160 000 грн, франшиза - 2 500 грн.
Як вбачається із розрахунку страхового відшкодування пошкодженого автомобіля «Рено», державний номерний знак НОМЕР_1 , складеного ПАТ «НАСК ?Оранта?»:
вартість відновлювального ремонту (без врахування зносу деталей, що замінюються) складає 39 014,61 грн;
розмір матеріального збитку (з урахуванням зносу деталей, що замінюються) складає 30178,76 грн;
франшиза - 2 500,00 грн.
Сума страхового відшкодуванню, яка підлягає до виплати ОСОБА_1 складає 27 678, 76 грн. (30176,76 грн розмір матеріального збитку - 2 500 грн - франшиза = 27 678, 76 грн) (а.с.22 зворотній бік).
21 лютого 2024 року ПАТ «НАСК ?Оранта?», відповідно до прийнятого рішення перерахувала на рахунок ОСОБА_1 страхове відшкодування у розмірі 27 678, 76 грн (а.с.15).
ОСОБА_1 станом на час розгляду справи судом ремонтні роботи по відновленню пошкодженого транспортного засобу «Рено», державний номерний знак НОМЕР_1 не проведено.
Доказів, які б свідчили про понесені ОСОБА_1 витрати по оплаті ремонтних робіт стороною позивача суду також надано не було.
05 вересня 2024 року ОСОБА_2 було сплачено ОСОБА_1 франшизу у розмірі 2 500 грн, про що свідчать копії платіжних інструкцій: №МРНЗ-71СЕ-15АТ-Х2А8 та №А218-63Т8-6ВАЗ-6Н8М (а.с.58-59). Вказані обставини підтверджені представником позивача в судовому засіданні.
Позиція суду апеляційної інстанції
Заслухавши доповідь судді-доповідача Желепи О. В., дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення скасуванню із ухваленням нового судового рішення.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
За правилами ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Указаним вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За приписами норм статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1, 5 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 12 ЦПК України).
Згідно з ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Водночас відповідно до ч. 1 ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (відшкодуванням).
Відносини страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регламентує, зокрема, Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV у редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин).
Законом № 1961-IV визначено як засади, так і процедури отримання потерпілими особами за наслідками ДТП, відшкодування заподіяної шкоди.
Згідно зі статтею 3 Закону №1961-IV обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників.
Відповідно до статті 5 вказаного Закону об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих унаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.
У разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи. У разі настання події, яка є підставою для проведення регламентної виплати, МТСБУ у межах страхових сум, що були чинними на день настання такої події, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи (ст. 22 Закону № 1961-IV).
Відповідно до ст. 28 Закону № 1961-IV шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого, - це шкода, пов'язана:
з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу;
з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху;
з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого;
з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті дорожньо-транспортної пригоди;
з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров'я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу;
з евакуацією транспортних засобів з місця дорожньо-транспортної пригоди.
За приписами ст. 29 Закону № 1961-IV у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
Відповідно до ст. 12 Закону № 1961-IV розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від страхової суми, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих. Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц зроблено висновок, що відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов'язок із виплати страхового відшкодування чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладення обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив із того, що стороною позивача не доведено, що страхова компанія не може виконати свого обов'язку по виплаті страхового відшкодування, в межах ліміту страхового відшкодування, відповідно до умов Полісу №214984347. Крім того суд указав, що доказів, які підтверджують факт виконання ремонтних робіт по відновленню пошкодженого транспортного засобу та понесення витрат по оплаті вартості відновлювального ремонту, стороною позивача суду надано не було.
Колегія суддів не може погодитися із вказаними висновками суду першої інстанції, оскільки вони зроблені із порушенням норм матеріального права враховуючи таке.
У постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-691цс15 зроблено висновок про те, що правильним є стягнення із винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов'язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати).
Якщо потерпілий звернувся до страховика й одержав страхове відшкодування, але його недостатньо для повного відшкодування шкоди, деліктне зобов'язання зберігається до виконання особою, яка завдала шкоди, свого обов'язку згідно зі статтею 1194 ЦК України відшкодування потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка ним одержана від страховика.
Тобто усталеною є судова практика, відповідно до якої обсяг відповідальності винної в ДТП особи обмежується різницею між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою, розмір якої має відповідати ліміту відповідальності страховика.
З огляду на приписи статей 12, 22 та 29 Закону № 1961-IV до ліміт відповідальності страховика вираховується за формулою: розмір оціненої шкоди (з урахуванням зносу) - розмір франшизи.
Відповідно різницю між фактичним розміром шкоди та лімітом відповідальності страховика відшкодовує винна у ДТП особа.
У справі, що переглядається:
розмір збитків, завданих унаслідок ДТП (вартість відновлювального ремонту без врахування зносу) становить 39 014,61 грн; з урахуванням зносу - 30 178,76 грн;
франшиза становить 2 500 грн.
З урахуванням викладеного, ліміт відповідальності страховика становить 27 678,76 грн (30178,76 - 2500) та саме такий обсяг його відповідальності перед потерпілою особою.
Зазначення в полісі №214984347 ліміту відповідальності в обсязі 160 000 грн за шкоду, заподіяну майну не свідчить про можливість стягнення усіх оцінених збитків зі страховика, оскільки збитки в розмірі 39 014,61 грн не включають в себе знос, який страховик не відшкодовує.
Також помилковими є висновки суду про відсутність підстав для стягнення шкоди з огляду на ненадання позивачем докази проведення відновлювального ремонту, оскільки відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 22 ЦК України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
З огляду на встановлення у справі обставин не проведення ремонту, водночас оцінення його вартості, указані збитки підлягають стягненню із відповідача, оскільки вказане відшкодування може бути спрямоване потерпілим на відновлення свого порушеного права (пошкодженого автомобіля).
Таким чином, із відповідача, як особи з вини якої сталося ДТП належить стягнути різницю між вартістю відновлювального ремонту без урахування фізичного зносу та без ПДВ (39 014,61 грн) та розміром страхового відшкодування, розрахованого як вартість відновлювального ремонту ТЗ з урахуванням фізичного зносу без ПДВ (27 678,76 грн) та розміром франшизи, яка сплачена відповідачем у ході розгляду справи (2 500 грн), що становить 8 835,85 грн.
Таким чином, доводи апеляційної скарги в частині неправильного визначення обсягу матеріальної відповідальності відповідача є обґрунтованими, а оскаржуване рішення в цій частині є таким, що ухвалено із порушенням норм матеріального права і підлягає скасуванню.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно зі ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів установила, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для відшкодування шкоди, завданої автомобілю позивача, внаслідок ДТП з вини відповідача. Водночас суд неправильно застосував норми матеріального права, що визначають обсяг відповідальності винної особи у випадку недостатності страхової виплати, унаслідок чого дійшов помилкового висновку про неможливість задоволення позовних вимог.
Указане є підставою для скасування рішення та ухвалення нового про повне задоволення позовних вимог.
Судові витрати
Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
За приписами ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За результатами апеляційного перегляду позовні вимоги задоволено в повному обсязі, а тому з відповідача на користь позивача належить стягнути судовий збір за подання позову (а. с. 8) та апеляційної скарги (а. с. 130) в загальному розмірі 3028 грн.
За приписами п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на відповідача.
Згідно п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Позивач просив стягнути витрати на правничу допомогу в розмірі 16 000 грн, на підтвердження чого надав такі докази: договір про надання правничої допомоги № 01Б-1/132 від 18 вересня 2020 року (а. с. 28-30); додаткову угоду № 9 до Договору від 29 січня 2024 року (а. с. 31); розрахунок № 1 суми гонорару за надану правничу допомогу від 23 травня 2024 року (а. с. 32); рахунок № 23.0 від 23 травня 2024 року на суму 16 000 грн (а. с. 33); акт виконаних робіт № 23.05 від 24 травня 2024 року на суму 16 000 грн (а. с. 34); платіжну інструкцію № 0.0.3666490748.1 від 24 травня 2024 року на суму 16 000 грн.
Таким чином, позивачем доведено понесення витрат на правничу допомогу, які підлягають відшкодуванню.
Частиною 5 та 6 статті 137 ЦПК України передбачено, що у разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
У пунктах 34-47 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц зазначено, що обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними в постановах Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 465/3458/15-ц, від 09 листопада 2021 року у справі № 759/14346/16.
У справі № 910/906/18 Верховний Суд погодився з наявністю підстав для стягнення витрат на професійну правничу допомогу у повному обсязі, оскільки їх розмір був обґрунтований, а відповідач не подавав клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, з наданням розрахунків, які свідчили б про неправильність розрахунку витрат або про неналежність послуг адвоката до даної справи.
Оскільки від відповідача не надійшло заяви чи клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, апеляційний суд вважає заявлений розмір розумним та обґрунтованим, підстави для його зменшення у апеляційного суду відсутні.
Таким чином з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 16 000 грн.
Керуючись статтями 141, 259, 263, 268, 367, 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Голосною Аліною Володимирівною, - задовольнити.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 27 січня 2025 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Приватне акціонерне товариство Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» про відшкодування шкоди завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування шкоди завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди 8 835,85 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати:
судовий збір у розмірі 3 028 грн;
на професійну правничу допомогу 16 000 грн.
Усього до стягнення: 27 863,85 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у ст. 389 ЦПК України.
Суддя-доповідач О.В. Желепа
Судді: Н.В. Поліщук
В.В. Соколова