справа № 755/447/24 Головуючий у суді І інстанції: Марфіна Н.В.
провадження №22-ц/824/17873/2025 Головуючий у суді ІІ інстанції: Сушко Л.П.
10 грудня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
Головуючого судді: Сушко Л.П.,
суддів: Болотова Є.В., Музичко С.Г.,
секретар судового засідання: Янчук І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридичний провайдер» на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 24 вересня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридичний провайдер» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шустенко Лілія Сергіївна про визнання правочину недійсним,
У лютому 2024 року до суд першої інстанції надійшов вищевказана позовна заява.
06.03.2025 року до суду першої інстанції надійшла заява представника позивача про відмову від позову, у якій представник просив прийняти відмову від позову, закрити провадження у справі та стягнути з відповідачів на користь позивача понесені судові витрати.
Обґрунтовуючи заяву представник позивача посилався на те, що у справі №755/447/24 позивач просив визнати недійсним договір купівлі-продажу кв. АДРЕСА_1 від 22.11.2023 року, який був укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .. Звернення позивача з вказаним позовом обумовлено наявністю у оспорюваного правочину ознак фраудаторного правочину, зокрема через його вчинення з метою уникнення відповідачами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виконання зобов'язань перед позивачем, що виникли на підставі постанови Київського апеляційного суду від 24.04.2024 року у справі 756/8788/22 в сумі 432429,75 грн. 02.12.2024 року у Єдиному державному реєстрі судових рішень оприлюднено постанову Верховного Суду у справі №756/8788/22, якою залишено без задоволення касаційну скаргу позивача на постанову Київського апеляційного суду від 24.04.2024 року та залишено вказану постанову без змін. У зв'язку з завершенням розгляду справи Верховним Судом матеріали справи №756/8788/22 повернуто Оболонському районному суду м. Києва, внаслідок чого у позивача з'явилась можливість отримати виконавчі листи та звернутись до виконавчої служби з метою примусового виконання рішення суду. 15.01.2025 року позивачем отримано виконавчі листи та 16.01.2025 року направлено їх на примусове виконання. У ході примусового виконання постанови Київського апеляційного суду від 24.04.2024 року у справі 756/8788/22 з відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в примусовому порядку стягнуто кошти в сумі 176099,82 грн. Крім цього, ОСОБА_1 10.02.2025 року в добровільному порядку сплачено залишок суми боргу та витрати виконавчого провадження в загальній сумі 304063,38 грн на рахунок приватного виконавця. Станом на дату звернення до суду з цією заявою виконавчі провадження з примусового виконання постанови Київського апеляційного суду від 24.04.2024 року у справі 756/8788/22 завершені, зобов'язання відповідачами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перед позивачем виконані в повному обсязі. Посилаючись на положення ст. 206 ЦПК України представник вказував, що позивач відмовляється від позову у справі №755/447/24, у зв'язку з припиненням грошових зобов'язань ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які виникли на підставі постанови Київського апеляційного суду від 24.04.2024 року у справі 756/8788/22, а відповідно, і припиненням існування підстав, з яких позивач змушений був звернутися до суду з вимогами щодо захисту свого порушеного права. Представник посилається на положення ст. 142 ЦПК України та зазначав, що відмова позивача від позову обумовлена фактом задоволення відповідачами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вимог позивача, а відповідно відновленням порушених прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду, після пред'явлення позову у справі №755/447/24.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 24 вересня 2025 року прийнято відмову позивача від позову. Провадження у справі закрито.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридичний провайдер» на користь ОСОБА_3 витрати на правничу допомогу в сумі 37 100 грн.
Вжиті ухвалою суду від 12.01.2024 року заходи забезпечення позову у вигляді накладення арешту на нерухоме майно, що належить ОСОБА_3 , а саме на квартиру АДРЕСА_2 , скасовано.
Не погодившись з вказаною ухвалою суду першої інстанції у частині розподілу судових витрат, адвокат Гаврищук Н.Є., яка представляє інтереси ТОВ «Юридичний провайдер», подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 24 вересня 2025 року в частині розподілу судових витрат між сторонами та ухвалити нове рішення у відповідній частині, яким відмовити ОСОБА_3 у стягненні понесених ним витрат на правничу допомогу у розмірі 37 100 грн з ТОВ «Юридичний провайдер». Також просила судові витрати, понесені позивачем у зв'язку з поданням апеляційної скарги покласти на відповідача ОСОБА_3 ..
Обгрунтовуючи доводи апеляційної скарги вказувала на те, що оскільки оскаржуваною ухвалою судом постановлено закрити провадження у справі, то умови щодо розподілу судових витрату у разі закриття провадження у справі, зокрема з підстав відмови позивача від позову, визначені статтею 142 Цивільного процесуального кодексу України, що є спеціальною нормою.
Зазначала, що у випадку відмови позивача від позову суд при розгляді заяви відповідача про стягнення судових витрат з позивача може виріши ти питання про розподіл понесених відповідачем витрат між сторонами виключно у тому випадку, якщо відповідачем буде доведено факт зловживання позивачем чи його представником процесуальними правами, або факт того, що спір виник внаслідок неправильних дій позивача.
Наголошувала на тому, що для задоволення вимог про стягнення компенсації здійснених судових витрат відповідачу згідно з процесуальним обов'язком доказування необхідно довести, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені у ході розгляду справи, та в чому вони полягали, зокрема, але не виключно: чи діяв позивач недобросовісно та пред'явив необгрунтований позов; чи систематично протидіяв правильному та швидкому вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - ущемлення прав та інтересів відповідача; чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується.
Вважає, що суд першої інстанції задовольняючи вимоги відповідача ОСОБА_3 щодо стягнення з позивача понесених ОСОБА_3 витрат на правничу допомогу внаслідок закриття провадження у справі судом, всупереч вимогам ч. 5 та 6 статті 142 ЦПК України, не досліджувалось питання необгрунтованості дій позивача при зверненні до суду з позовом чи у ході розгляду справи.
11 листопада 2025 року до Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від представника ОСОБА_3 - адвоката Цесельська І.В., в якому просила апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридичний провайдер» на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 24 вересня 2025 року залишити без задоволення. Також просила стягнути з ТОВ «Юридичний провайдер» на користь ОСОБА_3 витрати на правову допомогу, пов'язані з переглядом справи у суді апеляційної інстанції у розмірі 5000 грн. Крім того просила розгляд апеляційної скарги позивача проводити без участі відповідача ОСОБА_3 та його представника.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з вимог апеляційної скарги ухвала Дніпровського районного суду м. Києва від 24.09.2025 року оскаржується лише в частині розподілу судових витрат на правничу допомогу.
Апеляційний суд не перевіряє ухвалу суду першої інстанції в частині законності закриття провадження у справі, оскільки у цій частині учасники справи в апеляційному порядку ухвалу суду першої інстанції не оскаржили.
Вирішуючи питання судових витрат понесених відповідачем на правничу допомогу та стягуючи з ТОВ «Юридичний провайдер» на користь ОСОБА_3 витрати на правничу допомогу у сумі 37 100 грн, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що оскільки стороною відповідача ОСОБА_3 належним чином доведено розмір його витрат на професійну правничу допомогу в сумі 37 100,00 грн, такі кошти мають бути стягнені з позивача у зв'язку з його відмовою від позову.
Однак такі висновки суду не відповідають обставинам справи та вимогам закону.
Відповідно до частин 1-5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Встановлено, що 27.12.2023 року позивач засобами поштового зв'язку надіслав до суду позов до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шустенко Л.С. про визнання правочину недійсним, а саме про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири від 22.11.2023 року, що укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3
06.03.2025 року позивачем ТОВ «Юридичний провайдер» подано до суду першої інстанції заяву про відмову від позову.
Заява обгрунтована тим, що звернення позивача з позовом у даній справі (№ 755/447/24) було обумовлено наявністю у оспорюваного правочину ознак фраудаторного правочину, зокрема через його вчинення з метою уникнення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виконання зобов'язань перед позивачем, що виникли на підставі постанови Київського апеляційного суду від 24.04.2024 року у справі № 756/8788/22 у сумі 432 429,75 грн.
02.12.2024 року у Єдиному державному реєстрі судових рішень оприлюднено постанову Верховного Суду у справі № 756/8788/22, якою залишено без задоволення касаційну скаргу позивача на постанову Київського апеляційного суду від 24.04.2024 року у справі та залишено вказану постанову без змін.
У зв'язку з завершенням розгляду справи Верховним Судом матеріали справи № 756/8788/22 повернуто Оболонському районному суду м. Києва, внаслідок чого у позивача з'явилась можливість отримати виконавчі листи та звернутись до виконавчої служби з метою примусового виконання рішення суду.
15.01.2025 року позивачем отримано виконавчі листи та 16.01.2025 року направлено їх на примусове виконання.
У ході примусового виконання постанови Київського апеляційного суду від 24.04.2024 року у справі № 756/8788/22 з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в примусовому порядку стягнуто кошти у сумі 176 099,82 грн. Крім цього, ОСОБА_1 10.02.2025 року в добровільному порядку сплачено залишок суми боргу та витрати виконавчого провадження в загальній сумі 304 063,38 грн на рахунок приватного виконавця.
Зазначив, що станом на дату звернення до суду з цією заявою виконавчі провадження з примусового виконання постанови Київського апеляційного суду від 24.04.2024 року у справі № 756/8788/22 завершені, зобов'язання відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перед позивачем виконані в повному обсязі.
Зважаючи на викладене, керуючись ст. 206 ЦПК України, позивач відмовився від позову, що розглядався у справі № 755/447/24, у зв'язку з припиненням грошових зобов'язань відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що виникли на підставі постанови Київського апеляційного суду від 24.04.2024 року у справі № 756/8788/22, а відповідно, і припиненням існування підстав, щ яких позивач змушений був звернутися до суду з вимогами щодо захисту свого порушеного права.
Оскаржуваною ухвалою суду першої інстанції прийнято заяву позивача про відмову від позову з підстав відсутності обставин, визначених ч. 5 ст. 206 ЦПК України, та закрито провадження у справі.
Крім цього, оскаржуваного ухвалою суду першої інстанції вирішено питання про розподіл судових витрат внаслідок закриття провадження у справі, а саме задоволено заяву відповідача ОСОБА_3 про стягнення з позивача витрат на правничу допомогу.
Відповідно до ч. 1 ст.206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
Відповідно до ч. 3 ст.206 ЦПК України у разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмова прийнята судом.
Відповідно до ч. 3 ст. 142 ЦПК України у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред'явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.
Правовий аналіз зазначеної норми дає підстави для висновку, що у разі відмови позивача від позову, понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача, за виключенням, якщо позивач не підтримує свої вимоги унаслідок задоволення їх відповідачем після пред'явлення позову.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України розподіл судових витрат між сторонами пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч. 9 ст. 141 ЦПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Верховний Суд у постанові від 18.09.2023 року у справі №711/64/23 (провадження № 61-8686св23) зазначив, що «для стягнення здійснених відповідачем витрат, пов'язаних з розглядом справи, відповідачу згідно з процесуальним обов'язком доказування необхідно довести, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені у ході розгляду справи та в чому вони полягали, зокрема, але не виключно: чи діяв позивач недобросовісно та пред'явив необґрунтований позов; чи систематично протидіяв правильному та швидкому вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету ущемлення прав та інтересів відповідача; чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується.
Відповідно до частини п'ятої статті 142 ЦПК України у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.
Відповідно до частина третя статті 142 ЦПК України у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред'явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.
Відповідно до частини дев'ятої статті 141 ЦПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Частиною першою, пунктом 1 частини другої статті 44 ЦПК України встановлено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема: подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення.
Для стягнення здійснених відповідачем витрат, пов'язаних з розглядом справи, відповідачу згідно з процесуальним обов'язком доказування необхідно довести, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені у ході розгляду справи та в чому вони полягали, зокрема, але не виключно: чи діяв позивач недобросовісно та пред'явив необґрунтований позов; чи систематично протидіяв правильному та швидкому вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - ущемлення прав та інтересів відповідача; чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується.
Відповідачем не зазначено, які саме дії позивача у вказаній справі були необґрунтованими, що є підставою для компенсації витрат, пов'язаних з розглядом справи у зв'язку із закриттям провадження у справі.
Суд першої інстанції, стягуючи витрати на правничу допомогу не звернув уваги на існування у позивача обґрунтованих підстав для звернення до суду з даним позовом з огляду на те, що звернення позивача з позовом у даній справі було обумовлено наявністю у оспорюваного правочину ознак фраудаторного правочину, зокрема через його вчинення з метою уникнення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виконання зобов'язань перед позивачем, що виникли на підставі постанови Київського апеляційного суду від 24.04.2024 року у справі № 756/8788/22.
З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про стягнення з позивача ТОВ «Юридичний провайдер» на користь відповідача ОСОБА_3 витрат на правничу допомогу у розмірі 37 100 грн, оскільки відсутні підстави для визнання дій позивача необґрунтованими, з огляду на те, що звернення позивача до суду за захистом порушеного права, а також його дії, направлені на такий захист, не можуть свідчити про зловживання ним своїми процесуальними правами, його дії, направлені на захист своїх прав, не можуть вважатися необґрунтованими та тягнути за собою його обов'язок відшкодувати понесені відповідачем витрати на правову допомогу.
Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу, висновки суду в оскаржуваній апелянтом частині, а саме в частині розподілу витрат на правову допомогу, не відповідають обставинам справи, ухвала суду першої інстанції в цій частині постановлена з порушенням норм процесуального права, і підлягає скасуванню в цій частині з ухваленням нового рішення про відмову ОСОБА_3 у стягненні понесених ним витрат на правничу допомогу у розмірі 37 100 грн з ТОВ «Юридичний провайдер» у відповідності до ст. 376 ЦПК України.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.374, 376 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридичний провайдер» задовольнити.
Ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 24 вересня 2025 року скасувати в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридичний провайдер» на користь ОСОБА_3 витрат на правничу допомогу у розмірі 37 100 грн та ухвалити в цій частині нове судове рішення.
Відмовити ОСОБА_3 у стягненні понесених ним витрат на правничу допомогу у розмірі 37 100 грн з Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридичний провайдер».
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено «11» грудня 2025 року.
Головуючий суддя Л.П. Сушко
Судді Є.В. Болотов
С.Г. Музичко