справа № 759/2471/25
провадження № 22-ц/824/17482/2025
головуючий у суді І інстанції Єросова І.Ю.
9 грудня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Писаної Т.О.
суддів - Приходька К.П., Журби С.О.
за участю секретаря судового засідання - Івкової Д.Л.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 01 вересня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів,
У січні 2025 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення аліментів, у якому просила стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача аліменти на неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частини заробітку (доходу) відповідача щомісячно але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня подання позову до суду і до досягнення дітьми повноліття.
Даний позов обґрунтовується тим, що 12 лютого 2011 року між позивачкою ОСОБА_5 (прізвище до укладення шлюбу ОСОБА_6 ) та відповідачем ОСОБА_1 було укладено шлюб, який зареєстрований Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Шостка Шосткинського міськрайонного управління юстиції у Сумській області за актовим записом №31, про що видано свідоцтво про шлюб від 12 лютого 2011 року серії НОМЕР_1 .
Від шлюбу вони із чоловіком мають двох дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що 24 травня 2011 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Святошинського районного управління юстиції у м. Києві було зроблено відповідний актовий запис за реєстровим номером №1409 та видано свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 ; ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що 17 березня 2021 року Святошинським районним у м. Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції у м. Києві було зроблено відповідний актовий запис за реєстровим номером №596 та видано свідоцтво про народження серії НОМЕР_3 .
Шлюб між позивачем та відповідачем наразі знаходиться в процесі розірвання (8 листопада 2024 року відкрито спрощене провадження, справа № 759/23285/24). Відповідач із позивачем не спілкуються. Відповідач не виконує свої батьківські обов'язки щодо виховання та забезпечення своїх дітей. Позивач піклується про обох дітей одна та самотужки їх утримує та виховує. Позивач самостійно забезпечує дітей усім необхідним для належного розвитку. Відповідач здоровий та працездатний, розмір його щомісячного доходу позивачу не відомий, інших осіб, які перебувають на утриманні відповідача немає, аліменти нікому не сплачує.
Рішенням Святошинського районного суду міста Києвавід 01 вересня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів - задоволено повністю позовні вимоги.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у розмірі 1/3 частини заробітку (доходу) відповідача щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 29 січня 2025 року і до досягнення дітьми повноліття.
Стягнуто з ОСОБА_1 у дохід держави судовий збір в розмірі 1 211 грн 20 коп.
Не погоджуючись із указаним рішенням ОСОБА_1 звернувся до суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітніх дітей за період з січня по серпень 2025 року (включно) та змінити рішення в частині стягнення аліментів у розмірі 1/3 частини заробітку (доходу) відповідача щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 1 вересня 2025 року і до досягнення дітьми повноліття.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що в матеріалах справи відсутній доказ того, що діти весь час живуть з позивачкою. Про це відомо тільки із слів, що містяться в позовній заяві. Жодних актів про обстеження умов проживання дітей за місцем проживання матері (позивачки) стороною позивачки не було надано.
Звертає увагу, що в матеріалах справи містяться докази подані відповідачем про добровільну сплату відповідачем аліментів на двох дітей за період січень - серпень 2025 року.
Зазначає, що суд 1-ї інстанції, ухвалюючи рішення у справі не взяв до уваги той факт, що справа розглядалась понад 7 (сім) місяців, що значно перевищує розумний строк для розгляду справи про стягнення аліментів у спрощеному провадженні. За час розгляду справи в суді 1-ї інстанції, як у позивача, так і у апелянта (відповідача) також відбулись зміни в сімейному житті. Зокрема, 6 червня 2025 року апелянт (відповідач) одружився, а ІНФОРМАЦІЯ_3 в новому шлюбі народилась дитина. Вагітність дружини апелянта проходила з певними ускладненнями, тому до самої події - народження дитини - апелянт піклувався про стан здоров'я дружини і фінансові витрати, окрім аліментів на двох дітей від першого шлюбу, були направлені на підтримання здоров'я вагітної дружини і утримання нової сім'ї.
Звертає увагу, що апелянт (відповідач) неодноразово вказував про те, що він не має офіційного доходу і що його доходи не стабільні, а тому він може сплачувати аліменти в сумі, що не нижча мінімального гарантованого розміру аліментів на дитину відповідного віку.
Відзив на апеляційну скаргу до Київського апеляційного суду не надходив.
В судовому засіданні ОСОБА_8 та його представник ОСОБА_9 просили скасувати рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітніх дітей за період з січня по серпень 2025 року (включно) та змінити рішення в частині стягнення аліментів у розмірі 1/3 частини заробітку (доходу) відповідача щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 1 вересня 2025 року і до досягнення дітьми повноліття.
ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилась, 8 грудня 2025 року направила на адресу Київського апеляційного суду заяву про розгляд справи за її відсутності.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, з'ясувавши обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив із того, що стягнення аліментів в розмірі 1/3 частини заробітку (доходу) відповідача щомісячно але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячновідповідатиме потребам ОСОБА_3 та ОСОБА_3 , засадам розумності, справедливості, співмірності та обов'язку батьків у наданні такої допомоги дітям нарівні.
Виходячи з наявних у матеріалах справи, досліджених судом першої інстанції письмових доказів, колегія суддів вважає, що висновки суду про наявність підстав для задоволення позову про стягнення аліментів відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону. Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин застосовані правильно.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, що 12 лютого 2011 року між ОСОБА_3 (прізвище до укладення шлюбу ОСОБА_6 ), та ОСОБА_1 було укладено шлюб, який зареєстрований Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Шостка Шосткинського міськрайонного управління юстиції у Сумській області за реєстровим номером актового запису №31, про що видано свідоцтво про шлюб від 12 лютого 2011 року серії НОМЕР_1 .
Від шлюбу сторони мають двох дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 24.05.2011 актовий запис за реєстровим номером №1409, зроблений Відділом реєстрації актів цивільного стану Святошинського районного управління юстиції у м. Києві, та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , 17.03.2021 актовий запис за реєстровим номером №596, зроблений Святошинським районним у м. Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції у м. Києві.
20 червня 2025 року ОСОБА_3 укладено шлюб, внаслідок якого позивач змінила прізвище на " ОСОБА_2 ".
Із відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що шлюб між позивачем ОСОБА_3 та відповідачем ОСОБА_1 рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 5 лютого 2025 року розірвано (справа №759/23285/24). Рішення набрало законної сили 10 березня 2025 року.
Судом першої інстанції також було встановлено, що фактично шлюбні відносини подружжя та їх спільне проживання припинилися у травні 2024 року, станом на день скерування позовної заяви до суду та розгляду судом даного провадження діти ОСОБА_3 та ОСОБА_3 проживають із матір'ю - позивачем ОСОБА_2 .
Згідно з ст. 51 Конституції України, ст. 180 СК України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
Згідно з ч.2 ст. 150 СК України батьки зобов'язані піклуватись про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття (стаття 180 СК України).
Частиною 3 статті 181 СК України передбачено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
Відповідно до ч. 1 ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
Частиною 2 ст. 182 СК України визначено, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати (ч. 3 ст. 182 СК України).
Згідно з ч. 1, 2 ст. 184 СК України, суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів, визначений судом або домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, щорічно підлягає індексації відповідно до закону, якщо платник і одержувач аліментів не домовилися про інше. За заявою одержувача аліментів індексація може бути здійснена судом за інший період.
Встановивши, що діти сторін проживають разом із матір'ю, добровільної згоди між батьками щодо порядку реалізації обов'язку щодо утримання дітей та розміру аліментів досягнуто не було, суд першої інстанції, відповідно до положень ст. 180 - 184 СК України, дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у розмірі 1/3 частини заробітку (доходу) відповідача щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 29 січня 2025 року і до досягнення дітьми повноліття.
Враховуючи, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини, визначений судом розмір аліментів на утримання дітей в розмірі 1/3 частки щомісяця відповідає потребам дітей відповідного віку і стану їх здоров'я, що узгоджується з вимогами ст. 182 СК України.
За таких обставин, аналізуючи наявні у матеріалах справи докази, виходячи із принципу справедливості, добросовісності та розумності, враховуючи обов'язок батьків утримувати своїх дітей, їх вік та стан здоров'я, стан здоров'я та матеріальне становище відповідача, зважаючи на те, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дітей, апеляційний суд вважає, що стягнення аліментів у визначеному судом першої інстанції розмірі є достатнім, та таким, що відповідає потребам дітей відповідного віку, з урахуванням наведеного вище.
Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції з дотриманням вимог статей 263-265 ЦПК України правильно встановив правовідносини, що склалися між сторонами, повно, всебічно та об'єктивно з'ясував обставини справи, та надав правильну правову оцінку заявленим сторонами доводам та наданим доказам і дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову.
Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції навіть не було встановлено з ким проживають діти не заслуговують на увагу суду, оскільки як вбачається із рішення суду першої інстанції судом було встановлено, що діти проживають з позивачкою.
Крім того, у відзиві на позовну заяву, поданому в суді першої інстанції, сторона відповідача підтверджувала, що діти сторін проживають із позивачкою.
Також колегія суддів не може врахувати доводи апеляційної скарги про те, що судом не було враховано докази добровільної сплати грошових сум відповідачем позивачу з січня по серпень 2025 року.
Так, в ході судового розгляду в суді першої інстанції відповідачем було надано на підтвердження своїх доводів щодо добровільної сплати грошових сум, які призначають як аліменти, квитанції про здійснення грошового переказу за лютий 2025 року у сумі 3 000 грн, у березні 2025 року на суму 3 200 грн.
В той же час, суд першої інстанції правильно виходив з того, що такі суми аліментів сплачувались відповідачем на власний розсуд, оскільки договір між сторонами спору з приводу визначення узгодженого розміру аліментів не був укладений, тому такий розмір є предметом встановлення в судовому порядку.
Сплата відповідачем аліментів під час розгляду справи, не є підставою для відмови у задоволенні цього позову про визначення розміру та порядку стягнення аліментів.
При цьому, суд першої інстанції звернув увагу, що фактичне спільне проживання відповідача із дітьми припинилося у травні 2024 року, однак, за цей час батьком не було здійснено жодних заходів, спрямованих на матеріальне забезпечення своїх дітей, ба більше, добровільного надання на їх утримання певної грошової суми. Твердження відповідача про намагання домовитися із позивачем про добровільну сплату ним аліментів та надання матеріальної допомоги на утримання дітей, а також категоричну відмову та ігнорування позивачем таких пропозицій, так само не підтверджуються жодними доказами, наданими відповідачем у ході судового розгляду.
Такі висновки суду першої інстанції відповідачем не спростовані.
Суд першої інстанції також правильно звернув увагу сторони відповідача на те, що доводи про відсутність у відповідача постійного та стабільного доходу, який би свідчив про необхідність встановлення судом меншого розміру аліментів ніж той, про який просив позивач належним чином не підтверджені.
За положеннями частин 1, 3 статті 181 СК України способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними.
За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Відповідачем та його представником не було надано суду документів, які б поза розумним сумнівом підтверджували, що наявний у відповідача майновий стан не дозволяє йому у повному обсязі виконати покладені на нього судом обов'язки в частині сплати аліментів на утримання дітей участці від доходу батька, а саме 1/3.
Доказів того, що заявлений порядок стягнення аліментів у 1/3 частці від доходу відповідача щомісячно є надмірним, та покладення на відповідача обов'язку з його сплати поставить його у скрутне матеріальне становище, матеріали справи не містять.
Колегія суддів враховує, що відповідач має вік 39 років, не подав до суду першої інстанції докази існування обставин, які істотно обмежують його працездатність, докази існування інших обставин, що мають істотне значення при визначенні розміру аліментів, що дозволяє зробити висновок про його спроможність сплачувати аліменти на утримання неповнолітніх дітей у заявленому позивачем розмірі.
Колегія суддів звертає увагу на те, що при вирішенні справи в суді першої інстанції сторона відповідача неодноразово зверталась до суду із відзивом на позов, запереченнями на відповідь на відзив та інш., однак не подала докази які б підтвердили твердження відповідача про неможливість сплати аліментів у заявленому у позові розмірі.
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не було надано оцінки доказам поданим відповідачем про добровільну сплату відповідачем аліментів на двох дітей за період січень - серпень 2025 року, колегія суддів вважає їх безпідставними, оскільки стороною відповідача у позасудовому порядку не було визначено спосіб виконання обов'язку утримувати дітей, а сплата аліментів у розмірі, який був визначений відповідачем на власний розсуд не може бути підставою для відмови у задоволенні позову про визначення розміру аліментів в судовому порядку.
Також суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що сплата відповідачем аліментів за період січень - серпень 2025 року доводить його здатність сплачувати аліменти за відсутності розміру офіційного доходу.
Суд апеляційної інстанції також вважає необхідним роз'яснити, що згідно із статтею 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Посилання скаржника на те, що на його повному утриманні знаходяться нова дружина та дитина від другого шлюбу не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги у цій справі, оскільки обставини, на які посилається сторона відповідача виникли вже після ухвалення рішення судом першої інстанції, а тому не можуть бути прийняті до уваги в апеляційному суді, оскільки таким доводам суд першої інстанції не давав оцінки.
Посилання на тривалий розгляд справи понад 7 місяців не може бути безумовною підставою для скасування судового рішення. Таке рішення може бути скасоване, якщо воно було ухвалене з порушенням норм матеріального або процесуального права, а сам факт тривалого судового процесу не свідчить про неправильність ухваленого рішення.
Відповідно до ч. 2 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи, і таких обставин апеляційним судом не встановлено.
Інших доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції чи доводили б порушення ним норм цивільного або цивільно-процесуального законодавства, апеляційна скарга не містить.
За викладених обставин колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром аліментів, який буде щомісячно стягуватись з відповідача як аліменти на утримання дітей, та вважає, що оскаржуване рішення ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін, а апеляційну скаргу позивача - без задоволення.
Згідно зі ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 374 - 376, 381 - 383 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 01 вересня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 11 грудня 2025 року.
Головуючий Т.О. Писана
Судді К.П. Приходько
С.О. Журба