08 грудня 2025 року
справа № 755/20795/24
провадження № 22-ц/824/13355/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача: Музичко С.Г.,
суддів: Болотова Є.В., Сушко Л.П.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - ОСОБА_2
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Києві цивільну справу цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 09 травня 2025 року, постановлене під головуванням судді Марфіної Н.В. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, -
22.11.2024 року позивачка звернулась до суду із позовом до відповідача про розірвання шлюбу, у якому просить розірвати шлюб укладений між сторонами 20.09.2003 року.
Вимоги позовної заяви мотивовано тим, що сторони у справі зареєстрували шлюб 20.09.2003 року. Від шлюбу подружжя має трьох спільних дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Спільне життя подружжя не склалось через різні погляди на життя та відсутність взаєморозуміння. Сторони неодноразово намагались знайти порозуміння та зберегти родину, однак це не змінило ситуації. Позивачка подавала позов про розірвання шлюбу (справа №755/15944/23), але згодом за заявою позивачки позов був залишений без розгляду, оскільки подружжя вирішило запинити судовий процес.
Тривалий час між подружжям відсутнє нормальне спілкування, як між чоловіком та дружиною. Родина існує формально, а шлюбно-сімейні відносини фактично припинені. Сторони разом не проживають, спільного господарства не ведуть, примирення вже не є можливим. Подальше збереження шлюбу суперечить інтересам позивачки.
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 09 травня 2025 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу - задоволено.
Шлюб укладений між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстрований 20.09.2003 року Відділом реєстрації актів громадянського стану Печерського районного управління юстиції у м. Києві, актовий запис №596 - розірвано.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати пов'язані зі сплатою судового збору у розмірі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) грн. 96 коп.
Не погоджуючись із рішенням суду представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив рішення суду скасувати, постановити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Вимоги обґрунтовані тим, що суд першої інстанції у своєму рішенні не зазначив жодного доказу, яким підтверджується необхідність задоволення позовних вимог, не дослідив фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, формально підійшов до вирішення даної справи.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 - ОСОБА_7 зазначає, що у тексті апеляційної скарги так і не зазначено, які саме норми процесуального права було порушено, та/або які саме норми матеріального права було неправильно застосовано судом першої інстанції.
Сторони не проживають однією сім'єю та не ведуть спільний побут вже тривалий час (з березня 2022 року). Відповідач, подаючи відзив на позовну заяву, не спростував доводи позовної заяви жодними доказами, хоча мав таку можливість. Ухвалою суду першої інстанції від 06.01.2025 було задоволено клопотання відповідача і надано сторонам строк для примирення тривалістю чотири місяці. Цього строку було цілком достатньо, щоб налагодити стосунки з позивачкою.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України дана справа розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що причини, з яких позивачка наполягає на розірванні шлюбу є обґрунтованими, подальше спільне життя подружжя і збереження сім'ї стали неможливим, оскільки сторони не підтримують сімейно-шлюбних стосунків і поновлювати сімейно-шлюбні відносини позивач наміру не має.
Судом встановлено, що 20.09.2003 року сторони у справі зареєстрували шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про одруження (а.с. 19).
Подружжя має трьох неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 16-18).
Згідно з положеннями статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Відповідно до статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану.
Приписами статті 51 Конституції України та частини першої статті 24 СК України визначено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Частинами третьою та четвертою статті 56 СК України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 36, ст. 51 СК України шлюб не може бути підставою для надання особі пільг чи переваг, а також для обмеження її прав та свобод, які встановлені Конституцією України. Дружина та чоловік мають рівне право на повагу до своєї індивідуальності, своїх звичок та уподобань.
За змістом ч. 3 ст. 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду відповідно до ст. 110 цього Кодексу.
Проголошена Конституцією України охорона сім'ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.
Частиною першою статті 112 СК України визначено, що суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя.
Згідно з роз'ясненнями, викладеними у п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.
Отже, шлюб має добровільний характер та ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка і припиняється внаслідок його розірвання, що засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків, і позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя. Незгода лише будь-кого зі сторін продовжувати шлюбні стосунки є підставою для визнання її права вимагати розірвання шлюбу.
Встановивши, що з причини, з яких позивачка наполягає на розірванні шлюбу є обґрунтованими, подальше спільне життя подружжя і збереження сім'ї стали неможливим, оскільки сторони не підтримують сімейно-шлюбних стосунків і поновлювати сімейно-шлюбні відносини позивач наміру не має.
Вжиті судом першої інстанції заходи для примирення сторін не призвели до позитивного результату, адже протягом встановленого строку для примирення позивачка не звернулась до суду із заявою про відмову від свого позову. За таких умов подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечить інтересам позивача та моральним засадам суспільства.
За таких обставин, колегія суддів ураховує, що примушування одного з подружжя до перебування у шлюбі, який проти цього заперечує буде порушувати його законні права та інтереси і суперечить вимогам закону та інституту сім'ї. Намагання відповідача примиритися з позивачем є виключно його бажанням, яке не підтримується позивачкою.
Отже, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростували.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було встановлено усі обставини справи та надано їм належну правову оцінку.
Положеннями ч. 1 ст. 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України дана справа є малозначною, тому враховуючи положення ч. 3 ст. 389 ЦПК України постанова апеляційного суду касаційному оскарженню не підлягає.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 09 травня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Суддя-доповідач
Судді