апеляційне провадження №22-ц/824/14092/2025
справа №761/46023/24
29 жовтня 2025 року м.Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Поліщук Н.В.
суддів Желепи О.В., Соколової В.В.
за участю секретаря судового засідання Крисіної В.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою адвокатом Юрченком Юрієм Івановичем, на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 02 червня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Данілової Т.М., дата складення повного судового рішення не зазначена,
у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Т.М.М." про визнання недійсним договору про надання житлово-комунальних та інших послуг, -
встановив:
1. Короткий виклад доводів пред'явленого позову.
У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про визнання недійсним договору про надання житлово-комунальних послуг №403 ж/ЛОМ 73а-12 від 08 серпня 2012 року.
Вимоги позову мотивує тим, що 08 серпня 2012 року між ОСОБА_1 та Фірма "Т.М.М." укладено договір №403 ж/Лом 73а-12 про надання житлово-комунальних та інших послуг.
Кабінетом Міністрів України затверджені типові договори приєднання про надання комунальних послуг, зокрема постановою Кабінету Міністрів України від 05 липня 2019 року № 690 - типові договори про надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2021 року №1124 - типові договори із надання послуг поводження з побутовими відходами, постановою Кабінету Міністрів України від 08 вересня 2021 року №1022 - типові договори із надання послуг з постачання теплової енергії, постановою Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14 березня 2018 року № 310 - договір про стандартне приєднання до електричних мереж системи розподілу та договір про нестандартне приєднання ("під ключ") до електричних мереж системи розподілу, постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30 вересня 2015 року №2498 - типовий договір розподілу природного газу.
Позивач зазначає, що згідно Закону України "Про житлово-комунальні послуги" надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах, керуючись нормами статей 633, 634, 641 та 642 ЦК України, частиною 5 статті 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", постановою Кабінету Міністрів України від 02.02.2022 року №85 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 05 липня 2019 року №690", постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2021 року №808 "Про встановлення граничного розміру плати за абонентське обслуговування у розрахунку на одного абонента для комунальних послуг, що надаються споживачам багатоквартирних будинків за індивідуальними договорами" (зі змінами), Законом України "Про захист персональних даних".
Позивач вказує, шо оспорюваний договір про надання житлово-комунальних та інших послуг №403 ж/Лом 73а-12 від 08 серпня 2012 року втратив свою чинність 28 жовтня 2021 року та є недійсним із вказаної дати.
Звертає увагу, що типовий договір про надання послуги з управління багатоквартирним будинком, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 05 вересня 2018 року №712 "Про затвердження Правил надання послуги з управління багатоквартирним будинком та Типового договору про надання послуги з управління багатоквартирним будинком". Отже в цій частині договір про надання житлово-комунальних та інших послуг №403 ж/Лом 73а-12 від 08 серпня 2012 року є недійсним/втратив чинність з 05 вересня 2018 року (у відповідній частині).
Позивач вказує, що Фірма "Т.М.М." не є балансоутримувачем житлового будинку АДРЕСА_1 , а також не є експлуатуючою організацією. Відповідно товариство не є надавачем житлово-комунальних послуг згідно вимог Закону України "Про житлово-комунальні послуги" і не є жодним із суб'єктів, зазначених в цьому Законі, тому не має відповідної праводієздатності/повноважень на укладення та виконання як договору про надання житлово-комунальних послуг та інших послуг №403 ж/Лом 73а-12 від 08 серпня 2012 року, так і інших подібних договорів. Відтак уважає, що договір є недійсним з 14 березня 2018 року - затвердження Кодексу систем розподілу Постановою НКРЕКП від 14.03.2018 р. №310.
Звертає увагу, що будь-які збори співвласників багатоквартирного будинку для визначення відповідача як управителя чи уповноваження на укладення договорів про надання житлово-комунальних послуг та/або послуг з утримання житлового будинку та прибудинкової території не проводились.
Мотивуючи наведеним, з посиланням на статті 203, 215, 212, 217, 227, 228 ЦК України, просить визнати недійсним з 14 березня 2018 року договір про надання житлово-комунальних послуг та інших послуг №403 ж/Лом 73а-12 від 08 серпня 2012 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ фірмою "Т.М.М."
2. Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції.
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 02 червня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
Відмовивши у задоволенні позову, суд першої інстанції вказав, що оспорюваний договір не суперечить вимогам Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року та умовам типового договору. Позивачем не приведено суду доказів, які свідчили б про порушення при укладенні спірного договору прав позивача, як споживача, передбачених Законом України «Про захист прав споживачів».
Суд першої інстанції вказав, що постановою Київського апеляційного суду від 29 жовтня 2024 року задоволено позов ТОВ Фірма "Т.М.М." до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги. Постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ Фірма "Т.М.М." заборгованість за житлово-комунальні послуги за період з січня 2018 року по серпень 2019 року у розмірі 42 001,36 грн.
Суд зазначив, що згідно з Додатком № 1 до Договору про надання послуг №403ж/Лом 73а-12 від 08 серпня 2012 року "Перелік послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій по АДРЕСА_1 . 73-В, 73-Г, 75-А" позивачем погоджено (шляхом підписання) надання експлуатаційних послуг (прибирання прибудинкової території, сходових клітин, підвалів, технічних поверхів та покрівель, вивезення побутових відходів, технічне обслуговування ліфтів, систем диспетчеризації, технічне обслуговування внутрішньобудинкових систем ГВП та ХВП та водовідведення, теплопостачання і зливної каналізації, дератизації, дезінсекції, обслуговування димвентиляційних аналів, технічне обслуговування та поточний ремонт систем протипожежної автоматики та димовидалення, інших внутрішньобудинкових інженерних систем, поточний ремонт конструктивних елементів, інженерних систем і технічних пристроїв будинків, елементів зовнішнього благоустрою, поливання дворів клумб та газонів, прибирання та вивезення снігу, освітлення місць загального користування, підвалів, підкачування води, електропостачання ліфтів тощо), комунальних послуг (теплопостачання, постачання холодної і гарячої води та водовідведення, електропостачання), інших послуг (за наявності). Тобто, на момент підписання оспорюваного договору відповідач надавав експлуатаційні, комунальні та інші послуги. Проте з моменту переходу позивачем на прямі договору з виконавцями відповідних послуг, зокрема послуг з холодного (з липня 2016 року) і гарячого (з квітня 2019 року) водопостачання/водовідведення, опалення (з квітня 2019 року), електропостачання (з 2015 року) ТОВ Фірма "Т.М.М." перестала нараховувати вартість зазначених послуг.
Разом з цим, ТОВ Фірма "Т.М.М." продовжує надавати позивачу житлові (експлуатаційні) та інші послуги, а не комунальні послуги в розумінні статті 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».
3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Не погодившись з ухваленим рішенням, адвокатом Юрченко Ю.І., який діє в інтересах ОСОБА_1 , подано апеляційну скаргу.
В обґрунтування апеляційної скарги посилається на порушення норм матеріального права, порушення норм процесуального права.
Вказує, що суд безпідставно зазначив, що договір втратив чинність 28 жовтня 2021 року, хоча позивач просив визнати його недійсним з 14 березня 2018 року ? дати набрання чинності новим регулюванням у сфері житлово-комунальних послуг. Також суд змінив зміст позовних вимог, вказавши, що позивач заперечував статус балансоутримувача, тоді як у позові чітко зазначено, що ТОВ «Т.М.М.» не є управляючою компанією, а статус «експлуатуючої організації» відповідач застосовує всупереч вимогам Закону України «Про житлово-комунальні послуги».
Суд першої інстанції проігнорував імперативну норму пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про житлово-комунальні послуги», згідно з якою договори, укладені до введення в дію нового законодавства, зберігають чинність лише до моменту укладення нових договорів управління, а зміни до них можуть вноситись виключно за згодою сторін. Суд безпідставно визнав наявність підпису сторін доказом законності договору, хоча сам по собі підпис не підтверджує його правомірність чи відсутність порушення прав споживача. Відповідач не довів факту надання передбачених договором послуг, проте суд зробив висновок про їх надання без належних доказів, що суперечить принципу змагальності.
Вказує, що посилання суду на постанову Київського апеляційного суду від 29 жовтня 2024 року у справі №752/24206/20 не свідчить про законність договору й не позбавляє позивача права ініціювати перегляд цього рішення за нововиявленими обставинами. При цьому суд у своєму рішенні припустився логічних суперечностей: спочатку визнав, що відповідач не надає комунальні послуги, а потім застосував до спірних відносин норми, що регулюють саме такі послуги. Наведене свідчить про неправильне застосування матеріального права та непослідовність судових висновків.
Також суд безпідставно констатував наявність відносин управління багатоквартирним будинком, хоча між сторонами відсутній договір управління. Посилання суду на відповідність оспорюваного договору типовому договору є бездоказовим, оскільки не зазначено, якому саме типовому договору він відповідає, оскільки такий договір може застосовуватись до правовідносин, що виникли до набрання чинності новим законом. Помилковим є й застосування судом положень Закону «Про захист прав споживачів», оскільки позов не подавався у цьому порядку, а стосувався виключно порушення норм Закону «Про житлово-комунальні послуги» після 09 листопада 2017 року.
Звертає увагу, що судом першої інстанції безпідставно прийнято до розгляду відзив відповідача, оскільки такий подано із пропуском установленого строку без поважних причин та підписано неуповноваженою особою. Мотивів такого рішення суд не навів. Незважаючи на сумнівність поданих копій документів, суд без пояснень відхилив клопотання позивача про витребування їх оригіналів та доказів дотримання відповідачем вимог Закону України «Про житлово-комунальні послуги».
Крім того, суд безпідставно розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження попри заявлені позивачем вимоги немайнового характеру, за якими неможливо визначити ціну позову. Відповідно, справа не є малозначною і мала розглядатися за правилами загального позовного провадження.
Такий підхід суперечить правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 03.02.2021 у справі №278/3367/19-ц та від 10.03.2021 у справі №569/3757/20 (провадження №61-14023св20), де зазначено, що розгляд справи у спрощеному провадженні, яка підлягає розгляду в загальному, є безумовною підставою для скасування рішення суду першої інстанції (п. 7 ч. 3 ст. 376 ЦПК України).
Також суд безпідставно відмовив у задоволенні заяви позивача про об'єднання справ №761/46023/24 та №752/25666/24. Така відмова свідчить про упереджене ставлення судді до відповідача, адже у разі задоволення заяви справа мала бути передана судді Мазур Ю.Ю., у провадженні якого вже перебуває аналогічна справа, розглянута за правилами загального позовного провадження. Натомість суддя Данілова Т.М., не надавши позивачу можливості заявити відвід, ухвалила рішення на користь відповідача.
Мотивуючи наведеним, просить рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 02 червня 2025 року скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити. Стягнути судові витрати.
4. Доводи особи, яка подала відзив на апеляційну скаргу.
06 серпня 2025 року на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив ТОВ Фірма "Т.М.М." на апеляційну скаргу.
В обґрунтування відзиву посилається на необґрунтованість та безпідставність апеляційної скарги.
Зазначає, що згідно статті 322 Цивільного кодексу України власник зобов'язаний утримувати належне йому майно та нести витрати, пов'язані з його збереженням, ремонтом і утриманням. Цей обов'язок є похідним від права власності. Відповідно до частини 4 статті 319 ЦК України здійснення права власності зобов'язує власника нести витрати на утримання свого майна. Аналогічні приписи містить стаття 7 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» ? кожен співвласник зобов'язаний брати участь у належному утриманні спільного майна.
Суд першої інстанції правильно установив, що Фірма «Т.М.М.» - ТОВ з 21 грудня 2010 року здійснює обслуговування житлового комплексу «Сонячна Брама», зокрема будинку АДРЕСА_1 . Це підтверджується Актом готовності об'єкта до експлуатації та Сертифікатом відповідності, долученими до матеріалів справи.
Також вірно установлено, що між сторонами укладено договір №403ж/Лом73а-12 від 08 серпня 2012 року, відповідно до якого Фірма «Т.М.М.» - ТОВ надає житлово-комунальні послуги, а ОСОБА_1 зобов'язаний їх оплачувати. Позивач договір підписав, користувався послугами та протягом 2012-2021 років сплатив за ним понад 73 000,00 грн, що підтверджується матеріалами справи та постановою Київського апеляційного суду від 29 жовтня 2024 року у справі №752/24206/20.
Факт надання Фірмою «Т.М.М.» послуг у зазначеному будинку підтверджується листом Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації №100-3353 від 30 березня 2023 року, у якому зазначено, що будинок №73А є інвестиційним, не перебуває у комунальній власності, а управління та утримання здійснює саме ТОВ «Фірма «Т.М.М.».
Оскільки співвласниками будинку не прийнято рішення про зміну форми управління і не визначено нового управителя, застосовується пункт 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про житлово-комунальні послуги» №2189-VIII, згідно з яким договори, укладені до набрання чинності цим Законом, зберігають чинність до укладення нових договорів управління. Отже, договір №403ж/Лом73а-12 від 08 серпня 2012 року є чинним.
Будь-яких доказів того, що скаржник отримував послуги від іншої організації або що договір укладено з порушенням його прав, апеляційна скарга не містить.
Вказує на необґрунтованість вимоги визнати договір недійсним саме з 14 березня 2018 року, оскільки набрання чинності Кодексом систем розподілу не має жодного відношення до правовідносин з управління житловим будинком.
Крім того, в апеляційній скарзі допущено очевидну помилку в ідентифікації особи - зазначено про порушення прав ОСОБА_2 замість ОСОБА_1 , що свідчить про формальний підхід до її складання.
Просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, оскаржуване рішення залишити без змін.
5. Позиція учасників справи.
В судовому засіданні адвокат Юрченко Ю.І., який діє в інтересах ОСОБА_1 , підтримав подану апеляційну скаргу, просив суд її задовольнити.
Представник відповідача - Соколова О.П. просила відмовити у задоволенні апеляційної скарги, оскаржуване рішення залишити без змін.
6. Позиція суду апеляційної інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення адвоката Юрченка Ю.І., який діє в інтересах ОСОБА_1 , представника відповідача Соколової О.П., розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого по справі судового рішення, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
7. Фактичні обставини справи, установлені судом.
Установлено, що 08 серпня 2012 року між Фірмою "Т.М.М." - Товариством з обмеженою відповідальністю та ОСОБА_1 укладено договір №403ж/Лом73а-12 про надання житлово-комунальних та інших послуг, предметом якого є надання виконавцем споживачеві послуг обумовлених даним договором у житловому будинку за адресою АДРЕСА_1 , в якому знаходиться приміщення споживача, а саме квартира 110 , а споживачем - забезпечення своєчасної оплати таких послуг за встановленим розміром, у строки та на умовах передбачених цим договором.
Відповідно до пункту 1.2 Договору про надання житлово-комунальних та інших послуг №403 ж/Лом 73а-12 від 08 серпня 2012 року Фірма "Т.М.М." - Товариство з обмеженою відповідальністю надає житлово-комунальні послуги відповідно до переліку зазначеному у додатку до цього договору, за тарифами, які розраховуються на підставі фактичних затрат на утримання житлового будинку. Інші послуги, що надаються за цим Договором, розраховуються виходячи з обсягів наданих послуг за розцінками, затвердженими Виконавцем.
Відповідно до пункту 3.5 Договору вартість послуг може бути змінена Сторонами із врахуванням положень законодавства, що регулюють порядок формування тарифів та інших послуг обумовлених даним договором, у випадку зміни тарифів у бік збільшення/зменшення.
Відповідно до пункту 3.7 Договору додаткові послуги не передбачені даним Договором та додатком до даного Договору надаються Споживачу на підставі розцінок, встановлених Виконавцем та погоджених Споживачем шляхом укладення відповідних додаткових угод до даного Договору.
Згідно пункту 6.1. цей договір набирає чинності з дня його укладення та діє до моменту його припинення або до зміни власника квартири.
Згідно пункту 6.2. договір може бути розірваний достроково у разі: - переходу права власності на приміщення до іншої особи; - невиконання умов договору сторонами договору.
Відповідно до пункту 7.5 договору умови договору можуть бути змінені за згодою сторін, що оформлюється додатковою угодою до договору. У п. 7.6 Договору закріплено - зміни та доповнення, додаткові угоди та додатки є невід'ємною частиною договору та мають юридичну силу у разі, якщо вони викладені у письмовій формі, підписані уповноваженими на те представниками, скріплені їх печатками (за умови наявності) (а.с.18-24).
Додатком №1 до договору про надання послуг №403ж/Лом73а-12 визначено перелік послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій по АДРЕСА_1 (а.с. 25).
З даних листа Голосіївської районної в місті Києві Державної адміністрації №100-3353 від 30 березня 2023 року убачається, що житловий будинок АДРЕСА_1 не належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва, не віднесений до сфери управління Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації, є інвестиційним (збудований за кошти власників квартир та нежитлових приміщень). Послугу з управління будинком та утримання прибудинкової території здійснює ТОВ Фірма "Т.М.М.". Роз'яснення щодо нарахування плати та перерахунків за надані послуги, причини утворення заборгованості тощо надає безпосередньо виконавець житлово-комунальних послуг. Будь-які інші організації, а також центральні органи та місцеві органи влади не володіють інформацією щодо нарахування за конкретною адресою, тому роз'яснення надаються відповідно до вимог чинного законодавства та використовуючи інформацію виконавців послуг (організацій, якими на договірних засадах виконуються певні функції виконавця послуг) (а.с. 27-28).
8. Мотиви, якими керується колегія суддів апеляційного суду, та застосовані норми права.
Відхиляючи доводи апеляційної скарги в частині подачі відповідачем відзиву на позов з порушенням строків, апеляційний суд вказує на таке.
Відповідно до частин 1, 2 статті 174 ЦПК України при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.
Відповідно до пункту 8 частини 2 статті 187 ЦПК України про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, в якій зазначається, зокрема, строк для подання відповідачем відзиву на позов.
Згідно статті 120 ЦПК України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.
Згідно статті 123 ЦПК України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За частинами 3, 6 статті 124 ЦПК України якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день. Строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здані на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв'язку.
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 14 квітня 2025 року відкрито спрощене провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ Фірма "Т.М.М." про визнання недійсним договору про надання житлово-комунальних та інших послуг. Встановлено відповідачу строк для подачі відзиву на позовну заяву 15 днів з дня отримання копії ухвали про відкриття провадження у справі.
Копія ухвали про відкриття провадження у справі та копія позовної заяви з додатками направлена відповідачу рекомендованим листом за трек №0610247196580 (а.с. 71, 87).
З даних трекінгу поштового відправлення №0610247196580 убачається, що рекомендований лист вручено за довіреністю 24 квітня 2025 року.
Отже, перебіг встановленого судом першої інстанції п'ятнадцятиденного строку для подання відзиву на позов почав свій перебіг 25 квітня 2025 року. Таким чином, останнім днем подачі відзиву на позову в межах п'ятнадцятиденного строку є 09 травня 2025 року.
З даних конверту №0100100087639 убачається, що відзив на позовну заяву подано засобами поштового зв'язку 02 травня 2025 року, тобто в межах встановленого судом строку.
Відтак, доводи скаржника про пропуск відповідачем строку подання відзиву на позов є безпідставними.
Посилання скаржника на отримання в електронному суді відповідачем ухвали про відкриття провадження у справі 14 квітня 2025 року колегія суддів відхиляє, оскільки матеріали справи таких відомостей не містять. Довідка про доставку електронного листа не містить відомостей про дату та час доставки ухвали до електронної скриньки ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 69).
Необґрунтованими також є твердження скаржника щодо подання відзиву неуповноваженою особою, оскільки повноваження Соколової О.П. підтверджуються даними довіреності від 12 листопада 2024 року, відповідно до якої Фірма "Т.М.М." в особі директора Толмачова М.Г. уповноважила юрисконсульта Соколову О.П. вчиняти дії від імені Фірми "Т.М.М.", зокрема, в судових органах України з усіма необхідними для того повноваженнями.
Щодо тверджень скаржника про те, що ця справа має розглядатись у порядку загального позовного провадження, колегія суддів зазначає про таке.
Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного).
Відповідно до частини 4 вказаної статті спрощене позовне провадження призначене для розгляду: 1) малозначних справ; 2) справ, що виникають з трудових відносин; 3) справ про надання судом дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків у наданні нотаріально посвідченої згоди на такий виїзд; 4) справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
Відповідно до частини 6 статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) справи про стягнення аліментів, збільшення та зменшення їх розміру, припинення стягнення аліментів, оплату додаткових витрат на дитину, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов'язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства); 4) справи про розірвання шлюбу; 5) справи про захист прав споживачів, ціна позову в яких не перевищує шістдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до частин 1, 2 статті 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи: 1) малозначні справи; 2) що виникають з трудових відносин; 3) про надання судом дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків у наданні нотаріально посвідченої згоди на такий виїзд. У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Відповідно до частини 4 статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об'єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.
Аналіз наведених статей ЦПК України дозволяє зробити висновок, що у спрощеному позовному провадженні може бути розглянута будь-яка справа, за виключенням справ, визначених у частині 4 статті 274 ЦПК України.
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 14 квітня 2025 року відкрито спрощене позовне провадження в цивільній справі. Роз'яснено, що клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Позовні вимоги у цій справі стосуються визнання недійсним договору про надання житлово-комунальних та інших послуг, укладеного між фізичною особою та обслуговуючою організацією. Предмет спору не належить до категорій, які відповідно до частини 4 статті 274 ЦПК України підлягають розгляду виключно в порядку загального позовного провадження (зокрема, не стосується сімейних, спадкових спорів, приватизації державного житлового фонду, витребування необґрунтованих активів чи спорів із надвисокою ціною позову).
Згідно з пунктом 2 частини 2 статті 19 та частиною 4 цієї статті ЦПК України, спрощене позовне провадження призначене для малозначних справ і для справ незначної складності, у яких пріоритетним є швидке вирішення спору. Частина 6 статті 19 ЦПК України прямо дозволяє суду визнавати малозначними справи незначної складності, якщо вони не потребують складного доказування та не перевищують встановлені процесуальні обмеження.
Спір про дійсність договору з надання житлово-комунальних послуг не є складним з огляду на характер правовідносин, обсяг доказової бази та відсутність суспільної чи фінансової значущості спору у межах, що б унеможливлювали спрощений розгляд. Ціна позову у справі відсутня, оскільки вимога носить немайновий характер. Такі спори традиційно віднесені до категорії незначної складності й не підпадають під жодне з виключень, передбачених частиною 4 статті 274 ЦПК України.
З огляду на наведене, суд обґрунтовано визнав справу малозначною відповідно до пункту 2 частини 6 статті 19 ЦПК України та відкрив провадження за правилами спрощеного позовного провадження, а твердження скаржника про не малозначність цієї справи є помилковими.
Щодо доводів позивача про безпідставну відмову у задоволенні клопотання позивача про об'єднання справ №761/46023/24 та №752/25666/24, колегія суддів зазначає про таке.
Установлено, що 20 травня 2025 року адвокатом Юрченком Ю.І., який діє в інтересах ОСОБА_1 , подано клопотання про об'єднання справ №752/25666/24 та №761/46023/24 в одне провадження.
В обґрунтування поданого клопотання вказує, що в провадженні Голосіївського районного суду міста Києва від 13 грудня 2024 року перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_3 до Фірми "Т.М.М." про визнання недійсним договору про надання послуг. Вказує, справи №752/25666/24 та №761/46023/24 пов'язані між собою підставами виникнення та поданими доказами, підставою недійсності договорів є одні і ті ж норми законодавства України.
Отже, представник позивача уважає, що наявні підстави для об'єднання справ №752/25666/24 та №761/46023/24 в одне провадження.
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 28 травня 2025 року відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про об'єднання справ в одне провадження в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ Фірма "Т.М.М." про визнання недійсним договору про надання житлово-комунальних та інших послуг.
Відмовивши у задоволенні клопотання суд першої інстанції вказав, що позовні вимоги ґрунтуються на різних договорах про надання житлово-комунальних та інших послуг, що перешкоджатиме з'ясуванню взаємних прав і обов'язків сторін та суттєво ускладнить вирішення спору в межах однієї справи та у строки, передбачені ЦПК України, оскільки під час розгляду справи суд повинен буде надавати оцінку умовам кожного з укладених договорів.
Правила, порядок і процедура об'єднання і роз'єднання позовів в цивільних справах, визначені виключно у статті 188 ЦПК України.
Відповідно до частини 1 статті 188 ЦПК України в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).
Згідно частини 2 статті 188 ЦПК України, суд з урахуванням положень частини першої цієї статті може за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи об'єднати в одне провадження декілька справ за позовами: 1) одного й того самого позивача до одного й того самого відповідача; 2) одного й того самого позивача до різних відповідачів; 3) різних позивачів до одного й того самого відповідача.
Об'єднання справ в одне провадження допускається до початку підготовчого засідання, а у спрощеному позовному провадженні ? до початку розгляду справи по суті у кожній із справ (частина 3 статті 188 ЦПК України).
Згідно частини 7 статті 188 ЦПК України про об'єднання справ в одне провадження, роз'єднання позовних вимог, про відмову в об'єднанні справ в одне провадження, роз'єднанні позовних вимог суд постановляє ухвалу.
Відповідно до частини 8 статті 188 ЦПК України справи, що перебувають у провадженні суду, в разі об'єднання їх в одне провадження, передаються на розгляд судді, який раніше за інших суддів відкрив провадження у справі.
Встановивши, що позовні вимоги у справах №752/25666/24 та №761/46023/24 ґрунтуються на різних договорах про надання житлово-комунальних та інших послуг, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання позивача.
Суд не зобов'язаний об'єднувати справи, навіть якщо вони пов'язані спільними сторонами або предметом, але може відмовити в об'єднанні, якщо це ускладнить процес або порушить принципи оперативності судового розгляду.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги в частині недійсності договору, апеляційний суд виходить із такого.
Відповідно до частини 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Свобода договору є одним з основоположних принципів сучасного цивільного права. У частині 1 статті 627 ЦК України зазначено, що сторони, відповідно до статті шостій цього Кодексу, є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін та погоджені ними, а також умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з частиною 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Таким чином, під час укладення договору сторони є вільними у виборі умов договору, на власний розсуд та за взаємною згодою визначають умови, порядок розрахунків і платежів.
Звертаючись до суду, позивач з посиланням на статті 203, 215, 212, 217, 227, 228 ЦК України, просить визнати недійсним з 14 березня 2018 року договір про надання житлово-комунальних послуг та інших послуг №403 ж/Лом 73а-12 від 08 серпня 2012 року, укладений між ОСОБА_1 та фірмою "Т.М.М."
Вказує, що відбулись зміни в законодавстві, зокрема постановами Кабінету Міністрів затверджені типові договори, при цьому, зазначаючи про недійсність договору з 14 березня 2018 року, посилається на затвердження Кодексу систем розподілу Постановою НКРЕКП від 14.03.2018 р. №310.
Відповідно до частини 1-2 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Відповідно до частини 1,3 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно частини 1 статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Відповідно до статті 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним. Якщо юридична особа ввела другу сторону в оману щодо свого права на вчинення такого правочину, вона зобов'язана відшкодувати їй моральну шкоду, завдану таким правочином.
Згідно статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
Визнання недійсним правочину (договору) є способом захисту цивільного права, який застосовується у разі, коли на момент його укладення були наявні порушення вимог закону, що роблять правочин нікчемним або оспорюваним.
Тобто суд оцінює обставини, що існували саме на момент укладення договору.
Подальші зміни законодавства, політики тарифоутворення, умов надання послуг або зміна волі сторін не впливають на дійсність правочину, укладеного раніше, оскільки до правочину застосовується закон, чинний на момент його вчинення.
Звертаючись до суду, позивач просить суд визнати недійсним договір про надання житлово-комунальних послуг та інших послуг №403 ж/Лом 73а-12 від 08 серпня 2012 року, укладений між ОСОБА_1 та фірмою "Т.М.М." - Товариством з обмеженою відповідальністю не з моменту його укладення, а з 14 березня 2018 року, тобто через майже 6 років після його підписання.
Однак правопорядок не передбачає можливості «часткової» чи «відкладеної» недійсності договору, яка наступає з певної майбутньої чи минулої дати за вибором сторони.
Суд, встановивши недійсність правочину, визнає його недійсним виключно з моменту його вчинення.
Оскільки позивач просить визнати договір недійсним з конкретної дати 14 березня 2018 року, а не з моменту його вчинення 08 серпня 2012 року, така вимога суперечить статті 216 ЦК України та правовій природі інституту недійсності правочинів.
Крім того, зміни законодавства або інших умов, які відбулися після вчинення договору, не можуть бути підставою для визнання правочину недійсним з обраного позивачем моменту.
Отже, заявлена вимога про визнання договору недійсним з 14 березня 2018 року не підлягає задоволенню із наведених апеляційним судом вище підстав.
Суд першої інстанції на викладене увагу не звернув, не надав оцінку доводам позивача, ураховуючи підстави заявленого позову.
Зважаючи на викладене, суд першої інстанції зробив правильний висновок про відмову у задоволенні позову, проте помилився з мотивами, що є підставою для зміни мотивувальної частини судового рішення.
Відповідно до частини 1 статті 376 ЦК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Керуючись статтями 259, 268, 367, 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Юрченком Юрієм Івановичем, задовольнити частково.
Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 02 червня 2025 року змінити, виклавши мотивувальну частину судового рішення в редакції цієї постанови.
В іншій частині рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 02 червня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, касаційна скарга на постанову може бути подана протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до Верховного Суду. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повну постанову складено 11 грудня 2025 року.
Суддя-доповідач Н.В. Поліщук
Судді О.В. Желепа
В.В. Соколова