Справа № 756/191/22
Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/13146/2024
23 жовтня 2024 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Рейнарт І.М.
суддів Кирилюк Г.М., Ящук Т.І.
при секретарі Кононовій Н.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Аветисяна Роберта Миколайовича на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 22 квітня 2024 року (суддя Яценко Н.О.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Одинадцята київська державна нотаріальна контора про встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання спадкоємцем четвертої черги та зміну черговості на спадкування,
встановив:
у січні 2022 року позивачка звернулась до суду з позовом, у якому просила встановити факт її проживання з ОСОБА_3 однією сім'єю не менше п'яти років, а саме: з січня 2008 року до часу відкриття спадщини після його смерті; визнати її спадкоємцем четвертої черги за законом після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ; змінити черговість одержання права на спадкування та визнати за нею право на спадкування майна ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із спадкоємцем першої черги, яка має право на спадкування, донькою ОСОБА_3 - ОСОБА_2 .
Мотивуючи позовні вимоги, позивачка зазначала, що з січня 2008 року вона почала проживати з ОСОБА_3 однією сім'єю та вести з ним спільне господарство у квартирі АДРЕСА_1 , що належала ОСОБА_3 та його дружині ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Позивачка стверджувала, що вона мала з ОСОБА_3 спільний бюджет, кошти з якого вони витрачали, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг за вказаною адресою, покупку побутової техніки, продуктів харчування, ліків тощо. Останні роки ОСОБА_3 сильно хворів, мав проблеми з зором, слухом, пам'яттю та опорно-руховим апаратом, а у подальшому в нього було виявлено онкологічне захворювання, у зв'язку з чим вона здійснювала догляд за ним, надавала моральну підтримку. Разом з цим, відповідачка ніколи не надавала хворому батьку будь-якої матеріальної чи моральної допомоги, не здійснювала догляд, лише інколи телефонувала, а після смерті ОСОБА_3 забрала документи останнього та вигнала її з квартири.
Позивачка зазначала, що на момент смерті ОСОБА_3 належала частина квартири АДРЕСА_1 , інша частина належала його померлій дружині - ОСОБА_4 , оскільки після смерті останньої ОСОБА_3 спадщину
не оформив, хоча фактично її прийняв, так як постійно проживав з дружиною на момент відкриття спадщини, а також квартири АДРЕСА_2 .
Також, позивачка зазначала, що 4 червня 2021 року за заявою відповідачки Одинадцятою Київською державною нотаріальною конторою було відкрито спадкову справу №574/2021 щодо майна померлого ОСОБА_3 7 жовтня 2021 року вона звернулась до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини за законом, як спадкоємець четвертої черги, оскільки проживала із спадкодавцем не менше п'яти років до часу відкриття спадщини, а 13 жовтня 2021 року із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом, однак постановою від 20 жовтня 2021 року нотаріус відмовив їй у видачі свідоцтв про право на спадщину, посилаючись на відсутність доказів наявності родинних відносин між нею та ОСОБА_3 .
Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 22 квітня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.
У поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Аветисян Р.М. просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Представник позивачки вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку стосовно недоведеності факту спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 однією сім'єю, оскільки даний факт доводиться тим, що позивачка була обізнана про усі захворювання ОСОБА_3 , про що вона зазначила у позові, додавши усю медичну документацію останнього. Крім цього, про їх спільне проживання свідчить наявність у ОСОБА_1 оригіналів певних документів ОСОБА_3 , зокрема довідки про присвоєння ідентифікаційного коду, посвідчення моряка, квитанцій про сплату житлово-комунальних послуг та сертифікатів від купленої побутової техніки. Також, суд першої інстанції необґрунтовано не прийняв до уваги наданий позивачкою акт проживання останньої у квартирі АДРЕСА_1 з січня 2008 року по квітень 2021 року з ОСОБА_3 , а потім по серпень 2021 року самої, засвідчений 11 січня 2022 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Захарченко В.В., зареєстрований в реєстрі за № 8. Крім цього, суд безпідставно відхилив покази свідка ОСОБА_5 , яка у судовому засіданні підтвердила факт спільного проживання позивачки з ОСОБА_3 і те, що вона вела з ним спільне господарство та здійснювала за ним догляд аж до його смерті.
Також, представник позивачки стверджує, що висновок суду про недоведеність факту необхідності отримання ОСОБА_3 стороннього догляду повністю спростовується матеріалами справи, які містять достатньо доказів того, що позивачка надавала постійну допомогу ОСОБА_3 , який через похилий вік і тяжку хворобу був у безпорадному стані, а відтак наявні достатні підстави для зміни черговості одержання спадкоємцями за законом права на спадкування та визнання за позивачкою права на спадкуванням майна померлого ОСОБА_3 разом із спадкоємицею першої черги ОСОБА_2 .
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить залишити її без задоволення, а рішення суду - без змін, посилаючись на його обґрунтованість та законність.
Відповідачка вважає, що обізнаність ОСОБА_1 з відомостями про стан здоров'я ОСОБА_3 та наявність у неї оригіналів певних документів останнього жодним чином не доводить факт їх спільного проживання та ведення сумісного господарства. Також, з наданих позивачкою чеків за ліки не вбачається, що вони були придбані саме позивачкою для ОСОБА_3 , у квитанціях про оплату житлово-комунальних послуг у якості платника зазначено саме ОСОБА_3 , а не позивачку.
Також, відповідачка стверджує, що суд першої інстанції правомірно не врахував покази свідка ОСОБА_5 , оскільки про взаємини ОСОБА_3 та ОСОБА_1 вона знала виключно зі слів останньої, особисто ОСОБА_5 спілкувалась з ОСОБА_3 приблизно один раз на рік. При цьому допитаний у якості свідка брат ОСОБА_3 - ОСОБА_6 зазначив, що часто бував у квартирі ОСОБА_3 і жодного разу не бачив там ОСОБА_1 , речі останньої також були відсутні у квартирі. При цьому, ОСОБА_6 вказав, що ОСОБА_3 не потребував сторонньої допомоги та був самодостатньою людиною, а причиною його смерті була не якась хронічна хвороба, а COVID-19. Аналогічні свідчення надала і дружина ОСОБА_6 - ОСОБА_7 , яка також бувала у квартирі ОСОБА_3 .
Третя особа Одинадцята Київська державна нотаріальна контора, будучи належним чином повідомленою про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги, свого представника у судове засідання не направила, клопотання про відкладення судового засідання не подала, тому відповідно до положень статті 372 ЦПК України колегія суддів провела судовий розгляд у його відсутність.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення представника позивачки ОСОБА_1 - адвоката Тяжкороб Є.В., яка апеляційну скаргу підтримала, представника відповідачки ОСОБА_2 - адвоката Черничко В.В., який проти задоволення апеляційної скарги заперечував, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть, виданого 18 квітня 2021 року Київським міським відділом державної реєстрації смерті Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (с.с.22, зворот т.2).
Відповідачка є дочкою ОСОБА_3 , яка змінила прізвище у зв'язку із укладенням шлюбу 17 липня 1992 року на ОСОБА_8 , що підтверджується копією свідоцтва про народження, виданого повторно 21 вересня 2017 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві та копією свідоцтва про укладення шлюбу, виданого 17 липня 1992 року Палацом реєстрації шлюбів та новонароджених у м. Києві (с.с.24-26 т.2).
4 червня 2021 року відповідачка ОСОБА_2 подала до Одинадцятої Київської державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини ОСОБА_3 , на підставі якої була заведена спадкова справа № 574/2021.
8 жовтня 2021 року із заявою про прийняття спадщини ОСОБА_3 до нотаріальної контори звернулася ОСОБА_1 (с.с.31 т.2).
Згідно Інформації зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) від 4 червня 2021 року ОСОБА_3 заповіту не залишив, тому його спадщина спадкується за законом.
З травня 1994 року і до дня смерті ОСОБА_3 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 (с.с.39 т.2).
Відповідно до свідоцтва про право власності на житло, виданого 24 жовтня 1995 року Державним комунальним управлінням житлового господарства Мінського району м. Києва, квартира АДРЕСА_1 , належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_4 та ОСОБА_3 (в рівних долях) (с.с.27 т.2).
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 померла (с.с.28 т.2).
Матеріали справи не містять інформації про оформлення спадщини ОСОБА_4 її спадкоємцями.
Згідно даних паспорту ОСОБА_1 , вона з 1 вересня 2000 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 (с.с.37, зворот,
т.2).
15 жовтня 2021 року ОСОБА_1 подала до Одинадцятої київської державної нотаріальної контори заяву, посвідчену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Захарченком В.В., зареєстровану в реєстрі за номером 1668, про видачу свідоцтв про право на спадщину за законом за померлим ОСОБА_3 , до складу якої входить нерухоме майно, а саме: частина квартири АДРЕСА_2 ; квартири під номером АДРЕСА_1 . Крім цього, ОСОБА_1 зазначила про намір звернутись до суду позовом про зміну черговості спадкування та одержання права на спадування із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, у зв'язку з тим, що протягом тривалого часу опікувалась, надавала матеріальну та іншу допомогу спадкоємцеві, який через похилий вік та тяжку хворобу був у безпорадному стані (с.с.34 т.2).
20 жовтня 2021 року державним нотаріусом Одинадцятої Київської державної нотаріальної контори Васильєвою О.В. винесено постанову про відмову ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом за померлим ОСОБА_3 у зв'язку з ненаданням заявницею документів, які б підтверджували родинні стосунки між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 (с.с.38 т.2).
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що самі по собі факти допомоги позивачкою ОСОБА_3 в оплаті комунальних послуг і лікуванні за життя останнього, не свідчать про їх спільне проживання протягом останніх п'яти років до дня відкриття спадщини однією сім'єю. При цьому, суд першої інстанції звернув увагу на те, що з наданих позивачкою копій квитанції про сплату комунальних послуг та покупку ліків не вбачається, що вони оплачувались саме позивачкою, більше того ОСОБА_3 отримував пенсію, а будь-які докази надання позивачкою матеріальної допомоги останньому відсутні. Також, суд першої інстанції вважав, що показання свідка ОСОБА_5 та надані позивачкою фотознімки, на яких не зазначено рік, коли вони виготовлені, не є належними та достатніми доказами на підтвердження факту спільного проживання позивачки та ОСОБА_3 , які сім'ї. Крім цього, суд першої інстанції врахував правову позицію Верховного Суду, висловлену у постанові від 8 грудня 2021 року у справі № 531/295/19, відповідно до якої показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.
Переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про наступне.
У абзаці 1 частини другої статті 3 СК України встановлено, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
За положеннями частин першої, другої статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.
Відповідно до частини першої статті 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.
Для встановлення спільного проживання однією сім'єю до уваги беруться показання свідків про спільне проживання фактичного подружжя та ведення ними спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання) чоловіка та жінки, фотографії певних подій, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім'ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази) тощо.
Показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.
Така позиція викладена у постановах Верховного Суду: від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16, від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц, від 11 грудня 2019 року в справі № 712/14547/16-ц, від 24 січня 2020 року в справі № 490/10757/16-ц.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 вересня 2021 року у справі № 487/3126/17 вказано, що «згідно з абзацом п'ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 3 червня 1999 року № 5-рп/99 обов'язковими умовами для визнання осіб членами сім'ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім'ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім'ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов'язки».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 листопада 2021 року у справі № 520/10426/18 зроблено висновок, що «вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім'єю; спільний побут; взаємні права та обов'язки (статті 3, 74 СК України)».
Про проживання однією сім'єю можуть свідчити, у сукупності, наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інші обставини, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
Такі висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року в справі № 644/6274/16-ц, від 30 жовтня 2019 року в справі № 643/6799/17, в постановах Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року в справі № 587/302/16, від 24 вересня 2020 року в справі № 644/5818/18.
При цьому, слід зазначити, що факт спільного проживання сам по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов'язків, притаманних подружжю, не може свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце протягом вказаного періоду часу усталені відносини, які притаманні подружжю.
Факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуваннях, пересилання відповідачем коштів на рахунок позивача, самі по собі окремо, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов'язків, притаманних подружжю, не може свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю (постанови Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15, від 19 березня 2020 року у справі № 303/2865/17, від 23 вересня 2021 року у справі № 204/6931/20 та від 30 червня 2022 року у справі № 694/1540/20).
Згідно зі статтями 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази,
на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі ухвалити рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша, друга статті 77 ЦПК України).
Метою доказування є з'ясування дійсних обставин справи, обов'язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків дії принципу змагальності у цивільному процесі.
Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов'язком суду при їх оцінці.
Суд першої інстанції оцінив надані позивачкою докази у підтвердження своїх позовних вимог і прийшов до висновку, що вони не підтверджують посилання позивачки на те, що з січня 2008 року вона проживала з ОСОБА_3 однією сім'єю, вела з ним спільний бюджет, господарство та побут, з чим колегія суддів погоджується.
Доводи апеляційної скарги, що судом першої інстанції не оцінені надані позивачкою докази, а саме: медичну документацію на ім'я ОСОБА_3 , фіскальні чеки про придбання ліків, наявність у позивачки оригіналів документів на ім'я спадкодавця, зокрема, довідки про присвоєння ідентифікаційного номера, посвідчення особи моряка, квитанцій про сплату комунальних послуг за період з 2017 року по 2021 рік, сертифіката на пральну машинку, є безпідставними, оскільки у рішенні суду наведена оцінка наданих доказів і колегія суддів не вбачає підстав для їх переоцінки.
Посилання в апеляційній скарзі на не зазначення у судовому рішенні акту про
проживання громадянки від 11 січня 2022 року, який засвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Захарченко М.В., згідно якого ОСОБА_1 спільно проживала однією сім'єю та вела спільне господарство разом з ОСОБА_3 у квартирі АДРЕСА_1 у період з січня 2008 року по квітень 2021 року, з квітня 2021 року по серпень 2021 року ОСОБА_1 проживала за цією ж адресою сама, є правомірними.
Разом з цим, оцінюючи наданий позивачкою доказ, колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Зазначений акт складений громадянами ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , в якому вони зазначили, що позивачка фактично проживала у квартирі АДРЕСА_1 та вела спільне господарство із ОСОБА_3 за даною адресою у період із січня 2008 року по квітень 2021 року (с.с.166 т.1).
Однак, зі змісту вказаного акту не вбачається, на підставі яких обставин, подій, документів ОСОБА_9 та ОСОБА_10 прийшли до висновку про ведення спільного господарства позивачки та ОСОБА_3 .
Крім того, вказані особи в якості свідків судом першої інстанції не допитувались, клопотання про їх допит в якості свідків не заявлялось, а відтак зазначений доказ не є належним.
Посилання в апеляційній скарзі на безпідставне не врахуванням судом пояснень свідка ОСОБА_5 , яка підтвердила спільне проживання позивачки та спадкодавця, колегія суддів вважає безпідставними, так як суд першої інстанції навів у рішенні обґрунтування не прийняття пояснень зазначеного свідка у якості достатнього доказу у підтвердження позовних вимог.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що свідок ОСОБА_5 пояснила, що спілкування з позивачкою та ОСОБА_3 в основному відбувалося по телефону або під час прогулянок, у квартирі ОСОБА_3 вона була рідко. При цьому свідок ОСОБА_5 не надала пояснень з приводу спільного бюджету позивачки та спадкодавця, придбання спільних речей та інших обставин, які притаманні подружньому життю.
Виходячи з вищевикладеного, суд першої інстанції прийшов до правомірного висновку, що позивачкою не надано доказів спільного проживання з ОСОБА_3 однією сім'єю та наявність у них спільного бюджету.
Відповідно до змісту статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу (стаття 1258 ЦК України).
У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі
спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини (статті 1261-1264 ЦК України).
Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них права на спадкування за законом у першу чергу на підставі статті 1261 ЦК України.
Отже, основою засадою правового регулювання спадкування за законом є принцип черговості, який полягає у встановленні пріоритету прав одних спадкоємців за законом перед іншими. Кожна черга спадкоємців - це певне (визначене законом) коло осіб з урахуванням ступеня їх спорідненості із спадкодавцем, яке встановлене законом на підставі припущення про те, що спадкодавець залишив би своє майно найближчим родичам, членам сім'ї, утриманцям і (або) іншим родичам до шостого ступеня споріднення.
Частина 2 статті 1259 ЦК України визначає, що фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.
Системне тлумачення положень статей 1258, 1259 та інших положень Книги 6 ЦК України дає змогу стверджувати про необхідність розмежовувати такі правові конструкції, як «одержання права на спадкування наступною чергою» (частина друга статті 1258 ЦК України) та «зміна суб'єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом». Одержання права на спадкування наступною чергою (частина друга статті 1258 ЦК України) стосується другої-п'ятої черг і пов'язується із такими юридичними фактами, як: відсутність спадкоємців попередньої черги; усунення спадкоємців попередньої черги від права на спадкування; неприйняття спадкоємцями попередньої черги спадщини; відмова від прийняття спадщини.
На зміну суб'єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом в межах певної черги, впливають так юридичні факти, як: зміна черговості на підставі договору або рішення суду (стаття 1259 ЦК України); застосування правил про право представлення (стаття 1266 ЦК України); відмова спадкоємця від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця за законом (частина друга статті 1274 ЦК України); спадкова трансмісія (стаття 1276 ЦК України); збереження правового зв'язку при усиновленні (частина третя статті 1260 ЦК України). Зміна суб'єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом стосується першої-п'ятої черг спадкоємців.
Підставами для задоволення позову про зміну черговості одержання спадкоємцями за законом права на спадкування є сукупність таких юридичних фактів, встановлених у судовому порядку: 1) здійснення опіки над спадкодавцем, тобто надання йому нематеріальних послуг (спілкування, поради та консультації, поздоровлення зі святами тощо); 2) матеріальне забезпечення спадкодавця; 3) надання будь-якої іншої допомоги спадкодавцеві, тобто такої допомоги, яка має матеріальне вираження, зокрема - прибирання приміщення, приготування їжі, ремонт квартири тощо; 4) тривалий час здійснення дій, визначених у пунктах 1-3; 5) безпорадний стан спадкодавця, тобто такий стан, під час якого особа неспроможна самостійно забезпечувати свої потреби, викликаний похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом. Для задоволення такого позову необхідна наявність всіх п'яти зазначених обставин.
Під безпорадним необхідно розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.
Надаючи оцінку зібраним у справі доказам та аналізуючи норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, суд першої інстанції, виходив із відсутності
сукупності обставин, які відповідно до статті 1259 ЦК України є підставою для зміни черговості одержання права на спадкування, та зазначив, що позивачка не навела переконливих доказів на підтвердження перебування спадкодавця у безпорадному стані та його потреби в сторонній допомозі.
Доводи апеляційної скарги, що доказами підстав для зміни черговості одержання права на спадкування можуть бути не тільки відповідні медичні (лікарські) документи про необхідність стороннього догляду, є правомірними.
Разом з цим, посилання в апеляційній скарзі на те, що позивачка протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала та надавала іншу допомогу ОСОБА_3 , належними доказами не підтвердженні, а відтак відсутні підстави для висновку про наявність сукупності юридичних фактів, які є підставами для зміни черговості у спадкуванні спадщини ОСОБА_3 .
Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно встановив обставини справи, оцінив надані докази, правильно застосував норми матеріального права, не допустив порушень норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення суду, тому підстав для скасування рішення суду та задоволення апеляційної скарги не встановлено.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд
постановив:
апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Аветисяна Роберта Миколайовича залишити без задоволення, рішення Оболонського районного суду міста Києва від 22 квітня 2024 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 9 грудня 2025 року.
Суддя-доповідач І.М. Рейнарт
Судді Г.М. Кирилюк
Т.І. Ящук