11 грудня 2025 року м. Чернівці Справа № 725/8744/25
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Лисака І.Н.,
суддів: Литвинюк І.М., Перепелюк І.Б.,
за участю секретаря судового засідання: Сарган Ю.В.,
позивача/заявника: ОСОБА_1 ,
відповідача/заінтересованої особи: ОСОБА_2 ,
при розгляді справи за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , в інтересах якого діє ОСОБА_3 , на ухвалу Чернівецького районного суду м. Чернівці від 15 жовтня 2025 року, постановлену під головуванням судді Піхало Н.В.,
У жовтні 2025 року ОСОБА_4 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до суду із заявою про забезпечення позову.
В обґрунтування заяви зазначено, що 15.03.2025 року батько позивачки ОСОБА_1 - ОСОБА_5 подарував їй садовий будинок (загальна площа 133,20 кв.м), що розташований АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень 2049740473101, надалі «Садовий будинок», та земельну ділянку, на якій розташований вищезазначений садовий будинок площею 0,0474 га, кадастровий номер земельної ділянки 7310136600:30:003:1480, які 15.03.2025 року остання передарувала своєму чоловіку ОСОБА_2 .
Стверджує, що умовою укладення вказаного договору було те, що у разі розлучення усе майно, яке було набуте сторонами у шлюбі (транспортний засіб й паркомісце по АДРЕСА_2 ), залишиться за нею, крім того, збережеться право проживання останньої у службовій квартирі, на яку було видано ордер та в подальшому приватизовано.
Звертає увагу суду, що фактично до підписання договору дарування на неї чинився психологічний тиск, що стало підставою для укладення оскаржуваного договору на невигідних для неї умовах, так як ОСОБА_2 виселив її незаконно з квартири, в якій вони проживали, і вона втратила право на спірний будинок.
Провадження №22-ц/822/1041/25
Вказувала, що з метою захисту свого права подала позов до суду про визнання договору дарування недійсним.
Враховуючи викладене вважає, що спірний будинок та земельна ділянка можуть бути відчужені, а тому просила заяву про забезпечення позову задовольнити.
Ухвалою Чернівецького районного суду м. Чернівці від 15 жовтня 2025 року заяву позивача про забезпечення позову задоволено.
Вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на садовий будинок (садовий будинок літ. А, загальною площею 133,20 кв., огорожа №1-3, вигрібна яма 1. 11, колодязь літ. К), що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень 2049740473101, надалі «Садовий будинок», та земельну ділянку, на якій розташований вищезазначений садовий будинок, площею 0,0474 га, кадастровий номер земельної ділянки 7310136600:30:003:1480, цільове призначення земельної ділянки 01.05 для індивідуального садівництва, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень 915440073101.
Не погоджуючись із ухвалою суду ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_2 , оскаржив її, подавши апеляційну скаргу безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Вказує, що обов'язком позивача є доведення правових підстав його заяви про забезпечення позову, доведення негативних наслідків у разі не забезпечення позову, доведення обставини не здійснення відповідних дій з метою зловживання процесуальними правами.
Наголошує на тому, що на момент прийняття ухвали про забезпечення позову та накладення арешту не існує та не існувало реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду.
Просить ухвалу скасувати та ухвалити постанову про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дійшла наступного висновку.
Щодо можливості розгляду справи за відсутності її учасників, суд апеляційної інстанції вказує наступне.
11 грудня 2025 року ОСОБА_2 подав клопотання про відкладення розгляду справи з підстав того, що він хворіє та не може з'явитися в судове засідання. Вказав, що докази будуть надані додатково.
Як вбачається з матеріалів справи учасники справи ОСОБА_2 , його представник ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_4 належним чином повідомленні про час, день та місце розгляду справи.
За приписами ч.1 ст.240 ЦПК України суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених частиною другою статті 223 цього Кодексу.
Так, Верховний Суд у своїх постановах неодноразово звертав увагу, що основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору (див. постанову Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі №361/8331/18).
Законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов'язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Отже, з урахуванням конкретної ситуації у справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду (див. постанову Верховного Суду від 15 липня 2024 року у справі № 447/852/23).
Аналогічні висновки містяться в постанові Верховного Суду від 05 грудня 2025 року у справі №447/3137/21.
За приписами ч.1 ст.371 ЦПК України апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції розглядається протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження, що мало місце у цій справі 14 листопада і цей строк збігає 14 грудня 2025 року.
Відомостей щодо причин неявки інших учасників справи матеріали справи не містять, та ними не подавалися.
Отже, з урахуванням того, що сторони по справі про дату, час та місце судового розгляду повідомлені належним чином, явка сторін не визнавалась апеляційним судом обов'язковою, мали змогу подати заперечення та письмово висловити свою позицію у справі, клопотань про проведення судового засідання в режимі відеоконференції не заявляли, а тому колегія суддів вважає за необхідне залишити клопотання ОСОБА_2 , який уклав договір на правову допомогу з адвокатом Гончаруком В.В., без задоволення та приходить до висновку про можливість розглянути скаргу за відсутності належно сповіщених учасників справи. Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
За приписами ч.1-2 ст.363 ЦПК України учасники справи мають право приєднатися до апеляційної скарги, поданої особою, на стороні якої вони виступали. До апеляційної скарги мають право приєднатися також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки. Заяву про приєднання до апеляційної скарги може бути подано до початку розгляду справи в суді апеляційної інстанції.
Оскільки приєднання до апеляційної скарги є відмінним від внесенням апеляційної скарги як за строками вчинення такої процесуальної дії, так і за змістовним розумінням поняття приєднання, яке не передбачає доповнення або внесення змін до мотивів поданої апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції переглядає ухвалу з межах доводів апеляційної скарги та заяви про приєднання до неї та з урахування впливу порушеного права на права апелянта.
За змістом ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Мотивація ухвали побудована на тому, що враховуючи наявність спору про визнання договору дарування садового будинку та земельної ділянки недійсним, заява про вжиття заходів є обґрунтованою, оскільки невжиття таких може унеможливити в подальшому виконання рішення суду в разі задоволення позову.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
З заяви вбачається, що між сторонами виник спір з приводу визнання недійсним договору дарування садового будинку та земельної ділянки (а.с.1-3, 7-8).
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша, друга статті 5 ЦПК України).
Згідно за частинами першою, другою статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Верховний Суд у постановах від 31 липня 2024 року справа №623/2015/21, від 29 липня 2024 року в справі №761/80/23, від 15 липня 2024 року в справі №361/5905/23 та інших виснував, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це тимчасове обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Також, забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача (аналогічний висновок міститься у пункті 8.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 року у справі №914/1570/20).
За вимогами пункту 3 частини першої статті 151 ЦПК України заява про забезпечення позову повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову.
Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення заяви про забезпечення позову. Крім того, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести відповідність (адекватність) засобу забезпечення позову.
У частині першій статті 150 ЦПК України закріплено види забезпечення позову. Зокрема позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб (пункт 1).
Вид (спосіб) забезпечення позову в першу чергу повинен узгоджуватися з предметом та підставами позову, а в другу - бути співвмірним із заявленими вимогами (і це тільки у разі його доцільності, необхідності та доказовості).
Зазначений висновок викладено в постанові Верховного Суду від 04 квітня 2023 року у справі №907/268/22.
Частиною 3 статті 150 ЦПК України встановлено, що заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Пунктом 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22 грудня 2006 року №9, роз'яснено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку сторін з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
З сукупного аналізу вищевказаних положень законодавства вбачається, що застосування у справі заходів забезпечення позову є виправданим, якщо з обставин справи встановлено об'єктивну можливість вчинення відповідачем дій, які можуть утруднити чи унеможливити виконання рішення суду в разі задоволення позову.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову суд має пересвідчитися, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.
Інститут забезпечення позову є сукупністю встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.
Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.
Під час розгляду заяви про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Вирішуючи питання про забезпечення позову суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Такі правові висновки сформульовані Верховний Судом у постановах від 17 червня 2024 року у справі №644/1482/22, від 01 травня 2024 року у справі №638/6777/23, від 21 лютого 2024 року в справі №201/9686/23 та інших.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі №914/1570/20 зазначено, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, під час використання механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18 зазначено, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15 вересня 2020 року у справі №753/22860/17 виснувала, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Тому суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.
Під час вирішення питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.
Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності від конкретного випадку.
Під час вжиття заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.
Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 21 лютого 2024 року у справі №201/9686/23.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24 квітня 2024 року в справі №754/5683/22 виснувала, що жодних обмежень щодо застосування такого виду забезпечення позову, як накладення арешту на майно, лише у сфері майнових спорів або заборони його застосування при вирішенні немайнового спору цивільне процесуальне законодавство не містить.
У справі, яка переглядається, ОСОБА_1 , подаючи заяву, вказувала, що через створення відповідачем психологічного тиску на неї оспорює договір дарування спірного майна, тотожному тому, щодо якого вирішується питання про забезпечення позову.
Виходячи з системного тлумачення положень, що регулюють питання забезпечення позову, вбачається, що застосування заходів забезпечення позову необхідне через існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в даній справі, а захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль, витрат та спонукатиме позивача до ініціювання нових судових спорів.
Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що оскільки визнання недійсним правочину, який є безпосередньою підставою для зміни власника спірного майна (судового будинку та земельної ділянки), так чи інакше вплине на подальший правовий режим цього нерухомого майна, то вибраний позивачем вид забезпечення позову є співмірним із заявленою в цій справі вимогою позову.
Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано прийняв до уваги, що без вжиття заходів забезпечення позову відповідач має можливість безперешкодно відчужити спірне нерухоме майно. Водночас, відсутні підстави вважати, що застосування такого заходу забезпечення позову призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки житловий будинок та земельна ділянка залишаються в його володінні та користуванні.
Враховуючи викладене, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції здійснив вірний висновок з приводу задоволення заяви сторони позивача про забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірне майно, а апелянт не навів доводів на спростування висновків суду, а тому вимоги апеляційної скарги є неспроможними.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст.149, 150, 374, 375, 383, 384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє ОСОБА_3 , залишити без задоволення.
Ухвалу Чернівецького районного суду м. Чернівці від 15 жовтня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя-доповідач І.Н. Лисак
Судді: І.М. Литвинюк
І.Б. Перепелюк