11 грудня 2025 року
м. Рівне
Справа № 567/76/25
Провадження № 22-ц/4815/1051/25
Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Гордійчук С.О.,
суддів: Боймиструка С.В., Хилевича С.В.,
секретар судового засідання : Ковальчук Л.В.
учасники справи:
позивач : ОСОБА_1
відповідач : ОСОБА_2 ,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Острозький відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Рівненському районі Рівненської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, служба у справах дітей виконавчого комітету Острозької міської ради
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження в м. Рівне апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Лук'янчук В.С. на рішення Острозького районного суду Рівненської області від 30 квітня 2025 року, постановлену в складі судді Венгерчук А.О., повний текст ухвали виготовлено 09.05.2025, у справі № 567/76/25
У січні 2025 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Острозький відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Рівненському районі Рівненської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, служба у справах дітей виконавчого комітету Острозької міської ради, про виключення запису про батьківство з актового запису про народження дітей та припинення стягнення аліментів.
Позов мотивований тим, що з 19.05.2015 він перебував з відповідачкою у шлюбі, який було розірвано на підставі рішення суду від 14.10.2024. Зазначає, що у нього виникли сумніви, що він є батьком дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які народилися в результаті їхнього спільного проживання, оскільки відповідач неодноразово повідомляла йому протилежне .
Вказує, що він не погоджується із записом про своє батьківство дітей, так як у нього наявні об'єктивні сумніви в даному факті, тому бажає провести ДНК-дослідження, яке підтвердило ту обставину, що він не є біологічним батьком дітей, на утримання яких він сплачує аліменти.
Просив суд виключити запис про батьківство з актового запису про народження дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відомості про нього як батька та припинити стягнення із нього аліментів на їх утримання.
Рішенням Острозького районного суду Рівненської області від 30 квітня 2025 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Острозький відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Рівненському районі Рівненської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, служба у справах дітей виконавчого комітету Острозької міської про виключення запису про батьківство з актового запису про народження дітей та припинення стягнення аліментів - відмовлено.
В апеляційній скарзі представник позивача, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд не врахував, що в момент реєстрації відповідачем батьківства не знав, що не є біологічним батьком дочки ОСОБА_5 . Крім того, відповідач визнала факт того що відповідач не є біологічним батьком усиновлених дітей, що є підставою для задоволення позову.
Зазначає про порушення судом норм процесуального права, щодо належного повідомлення позивача про день та час розгляду справи. Вважає, що суд повинен був залишити його позов без розгляду.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач вказує, що рішення суду законне та обґрунтоване. Просить залишити його без зміни, а скаргу без задоволення.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Статтею 352 ЦПК України передбачено, що підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам закону відповідає.
Встановлено, що біологічним батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_6 , якого було позбавлено батьківських прав відносно сина ОСОБА_7 рішенням Нетішинського міського суду Хмельницької області від 12.04.2016 у справі № 679/255/16-ц (провадження № 2/679/205/2016). (а.с.40-41)
Відповідно до рішення Острозького районного суду Рівненської області від 19.09.2017 в справі № 567/959/17, заяву ОСОБА_1 про усиновлення задоволено; усиновлено ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_1 ; змінено прізвище, по-батькові усиновленої дитини відповідно: « ОСОБА_9 » на « ОСОБА_10 », по батькові з « ОСОБА_11 » на « ОСОБА_7 », вказавши батьком дитини ОСОБА_1 та зобов'язано Острозький районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Рівненській області внести зміни в актовий запис № 25 від 26 грудня 2011 року. (а.с.42-43)
Біологічним батьком ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є громадянин ОСОБА_12 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 22.01.2014.
02.08.2017 було повторно видано свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 у якому змінено відомості в актовому записі № 2 від 22 січня 2014 року про народження доньки, батьком ОСОБА_5 було записано ОСОБА_1 , а її прізвище із « ОСОБА_13 » було змінено на « ОСОБА_10 », а її по батькові було змінене із « ОСОБА_14 » на « ОСОБА_7 ».
Згідно з повним витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження № 00049591419 від 20.02.2025 вказано повні відомості щодо актового запису № 00113390332 від 31.01.2014 про народження ОСОБА_15 . Зокрема у графі «Виправлення, внесені до відомостей актового запису» - «Запис № 1» вказано про внесення відомостей про визнання батьківства на підставі заяви про визнання батьківства № 08-15.14-03-01- 32 від 02 серпня 2017 року. Зокрема, вказано такі зміни, які були внесені: прізвище дитини « ОСОБА_13 » змінено на « ОСОБА_10 », по батькові дитини « ОСОБА_14 » змінено на « ОСОБА_7 », батька змінено із ОСОБА_12 , інформація про дату народження відсутня, на ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Сторони перебували у зареєстрованому шлюбу з 19.05.2015 по 14.10.2024.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно зі статтею 52 Конституції України діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним.
Частиною першої статті 2 СК України встановлено, що СК України регулює сімейні особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, між батьками та дітьми, усиновлювачами та усиновленими, між матір'ю та батьком дитини щодо її виховання, розвитку та утримання.
Згідно з частинами першою-третьою статті 5 СК України держава охороняє сім'ю, дитинство, материнство, батьківство, створює умови для зміцнення сім'ї. Держава створює людині умови для материнства та батьківства, забезпечує охорону прав матері та батька, матеріально і морально заохочує і підтримує материнство та батьківство. Держава забезпечує пріоритет сімейного виховання дитини.
Змістом частин першої, дев'ятої, десятої статті 7 СК України закріплено загальні засади регулювання сімейних відносин та визначено, що сімейні відносини регулюються цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами (частина перша).
Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.
Права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу (стаття 121 СК України).
За змістом положень статті 122 СК України дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, походить від подружжя. Походження дитини від подружжя визначається на підставі Свідоцтва про шлюб та документа закладу охорони здоров'я про народження дружиною дитини. Дитина, яка народжена до спливу десяти місяців після припинення шлюбу або визнання його недійсним, походить від подружжя. Подружжя, а також жінка та чоловік, шлюб між якими припинено, у разі народження дитини до спливу десяти місяців після припинення їх шлюбу, мають право подати до органу державної реєстрації актів цивільного стану спільну заяву про невизнання чоловіка (колишнього чоловіка) батьком дитини. Така вимога може бути задоволена лише у разі подання іншою особою та матір'ю дитини заяви про визнання батьківства. Якщо дитина народилася до спливу десяти місяців від дня припинення шлюбу внаслідок смерті чоловіка, походження дитини від батька може бути визначене за спільною заявою матері та чоловіка, який вважає себе батьком.
Визначення походження дитини, батьки якої не перебувають у шлюбі між собою, врегульоване змістом статті 125 СК України.
Відповідно до частини другої вищезгаданої норми, якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається за заявою матері та батька дитини або за рішенням суду.
Відповідно до частини першої статті 126 СК України походження дитини від батька визначається за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану.
Згідно з частиною п'ятою статті 136 СК України не має права оспорювати батьківство особа, записана батьком дитини, якщо в момент реєстрації себе батьком дитини вона знала, що не є її батьком, а також особа, яка дала згоду на застосування допоміжних репродуктивних технологій відповідно до частини першої статті 123 цього Кодексу.
Комплексний аналіз положень статті 136 СК України дає підстави для висновку, що в судовому порядку батьківство (материнство) може бути оспорено як у випадках, коли в акті про реєстрацію народження батьками дитини вказано осіб, які уклали між собою шлюб, так і тоді, коли батьками дитини при реєстрації встановлення батьківства на підставі спільної заяви батька й матері дитини записано осіб, які в шлюбі не перебувають. Однак у будь-якому разі не можуть бути задоволені вимоги про оспорювання свого батьківства, пред'явлені особою, записаною батьком за її заявою або за спільною заявою з матір'ю дитини, якщо в момент подачі заяви їй було відомо, що фактично вона не є батьком цієї дитини.
Вищезгадана норма безпосередньо спрямована на захист законних інтересів дитини, оскільки, за загальним правилом, при прийнятті рішення про «оформлення» свого батьківства чоловік враховував усі можливі правові наслідки для себе, навіть з урахуванням того, що фактично батьком дитини є інша особа. Саме тому довільна зміна ним у майбутньому початкового рішення чи відзив поданої заяви до органу державної реєстрації актів цивільного стану про встановлення батьківства після його державної реєстрації не допускається.
При вирішенні спорів щодо оспорення батьківства особою, записаною батьком за її заявою або за спільною заявою з матір'ю дитини, судам необхідно враховувати, що законодавець не виключає право особи, записаної батьком дитини за її заявою про встановлення батьківства, оспорювати здійснений органом державної реєстрації актів цивільного стану запис за мотивами порушення волевиявлення (наприклад, якщо заява про встановлення батьківства була подана під впливом погрози, насильства тощо), про що, в свою чергу, зауважено Верховним Судом у змісті постанови від 10 січня 2024 року у справі № 332/1618/22 (провадження № 61-14812св23).
Відповідно до правового висновку, викладеного Верховним Судом у змісті постанови від 17 березня 2020 року у справі № 606/2142/18 (провадження № 61-19502св19), при вирішенні справ про оспорювання батьківства суди повинні керуватися найкращими інтересами дитини, забезпечуючи баланс між інтересами дитини та сторін по справі. За приписами частини п'ятої статті 136 СК України для відмови в позові з цієї підстави в ході судового розгляду перевірці підлягають обставини чи особа, яка оспорює батьківство, знала в момент реєстрації себе батьком дитини, що не є батьком дитини, або за встановленими обставинами справи не могла про це не знати. Відповідно, з урахуванням вимог частини третьої статті 12 ЦПК України на позивача покладається тягар доведення, що він не є біологічним батьком дитини, а відповідач у справі повинна довести належними та допустимими доказами, що позивач в момент реєстрації себе батьком дитини знав, що не є батьком дитини, або за встановленими обставинами справи не міг про це не знати.
Аналогічні висновки щодо застосування норми права викладені також у змісті постанов Верховного Суду: від 20 березня 2019 року у справі № 127/25686/17 (провадження № 61-43951св18), від 06 травня 2020 року у справі № 641/2867/17-ц (провадження № 61-38660св18), від 22 грудня 2020 року у справі № 127/25686/17 (провадження № 61-13452св19), від 05 лютого 2021 року в справі № 615/483/20 (провадження № 61-17337св20), від 11 січня 2023 року у справі № 172/1206/21 (провадження № 61-9183св22).
Відповідно до частини 4 статті 232 СК України усиновлення надає усиновлювачеві права і накладає на нього обов'язки щодо дитини, яку він усиновив, у такому ж обсязі, який мають батьки щодо дитини.
Відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Убачається, що погодившись на усиновлення сина відповідачки ОСОБА_7 і на внесення змін у актові записи про народження обох неповнолітніх дітей, де його, із його особистої згоди, було записано як батька, добровільно взяв на себе батьківські зобов'язання по відношенню до них, зокрема зобов'язання брати участь у їх вихованні та утриманні до досягнення ними повноліття.
Встановивши, що ОСОБА_1 в момент реєстрації себе батьком дітей знав, що він не є біологічним батьком дітей, а також враховуючи, що останнім не було надано до суду доказів на підтвердження порушення вільного волевиявлення при здійсненні такої реєстрації, суд першої інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для виключення запису про батьківства ОСОБА_1 щодо дітей ОСОБА_7 та ОСОБА_5 .
Доводи апеляційної скарги проте, що визнання відповідачем факту, що позивач не є біологічним батьком дітей є підставою для задоволення позову не заслуговують на увагу, оскільки із матеріалів справи вбачається, що він добровільно бажав набути прав та обов'язків батька.
Разом із тим , суд зауважує, що і ОСОБА_16 та ОСОБА_2 подаючи у 2017 році до суду позовну заяву про усиновлення та заяву до органу державної реєстрації актів цивільного стану на підставі чого позивач був записаний батьком дітей мали б зважати на значення своїх дій, їх юридичні наслідки для дітей та неможливість в подальшому довільно, на власний розсуд, змінювати відомості про батька.
Колегія суддів звертає увагу, що кожна дитина має право зростати у стабільному та благополучному середовищі.
Верховний Суд у своїх постановах неодноразово зазначав, що судове провадження стосовно встановлення батьківства або його оспорювання стосується приватного життя чоловіка, гарантованого статтею 8 Конвенції, яке охоплює важливі аспекти особистої ідентичності.
У справах цієї категорії має враховуватись справедливий баланс між відповідними конкуруючими інтересами. Суди мають приділяти особливу увагу інтересам конкретної дитини, ретельно вивчати у справедливій процедурі чи визнання батьківства не суперечить інтересам дитини, зокрема на виховання в існуючій сім'ї, що забезпечує адекватний розвиток дитини.
Законодавством передбачено певні обов'язки батьків щодо їх дитини, а також необхідність приймати судові рішення з урахуванням найкращих інтересів дитини, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, інших осіб.
Верховний Суд в постанові від 27 жовтня 2020 року в справі № 172/125/19 наголосив, що оскільки у спорах про виключення з актових записів відомостей про батьківство зачіпаються права не лише сторін спору, а й дитини, то відповідно до частини першої, другої статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Отже, під час вирішення справ про оспорювання батьківства суди повинні керуватися найкращими інтересами дитини, забезпечуючи баланс між інтересами дитини та сторін у справі.
Зазначені висновки викладені у постанові Верховного Суду від 29 січня 2025 року у справі № 216/3526/16-ц.
ЄСПЛ визнає існування сімейного життя з урахуванням біологічного та фактичного сімейного зв'язку. Існують випадки, коли наявність «сімейного життя» встановлювалася навіть попри відсутність біологічного споріднення. Наприклад у тих випадках, коли відсутність біологічного зв'язку встановлювалася після тривалого фактичного контакту батьків і дітей.
Тривалість стосунків з дитиною є ключовим фактором у визнанні ЄСПЛ наявності сімейного життя. Так у справі ОСОБА_18 W.L. v. Luxembourg (no. 76240/01, § 117, 28 червня 2007) співжиття тривало більше десяти років; у справі Nazarenko проти росії § 58), в якій одружений чоловік взяв на себе батьківські обов'язки до того, як дізнався, що він не є біологічним батьком дитини, період, проведений разом, тривав більше п'яти років (пункт 153 рішення).
Поняття сімейного життя є автономним (Marckx проти Бельгії, § 31). Відповідь на питання, існує чи ні «сімейне життя», залежить переважно від факту реального існування у дійсності тісних особистих зв'язків (Paradiso і Campanelli проти Італії [ВП], § 140).
Аналіз практики ЄСПЛ свідчить про те, що врахування інтересів дитини може і має здійснюватися винятково в тому випадку, коли встановлені ознаки сімейного життя. За умови відсутності таких критеріїв особа, яка оспорює батьківство, має право на відповідний захист своїх прав.
Інші доводи апеляційної скарги, колегією суддів розцінюються критично і до уваги не приймаються, оскільки не знайшли свого підтвердження і зводяться лише до переоцінки доказів, яким судом першої інстанції надано належну правову оцінку та до тлумачення норм права на розсуд апелянта, однак при цьому не ґрунтуються на нормах діючого законодавства та жодним чином не спростовують висновків суду, викладених в рішенні.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене відповідно до ч.13ст.141ЦПК України відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат.
Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Лук'янчук В.С. залишити без задоволення.
Рішення Острозького районного суду Рівненської області від 30 квітня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 11.12.2025 року
Головуючий : Гордійчук С.О.
Судді : Боймиструк С.В.
Хилевич С.В.