Провадження № 22-ц/803/10314/25 Справа № 204/3757/25 Суддя у 1-й інстанції - Приваліхіна А. І. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю.
Категорія 48
03 грудня 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Петешенкової М.Ю.,
суддів - Городничої В.С., Красвітної Т.П.,
при секретарі - Сахарові Д.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу
за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Чечелівського районного суду міста Дніпра від 18 серпня 2025 року у складі судді Приваліхіної А.І.
у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, -
У квітні 2023 року ОСОБА_2 звернулася до суду з вищевказаним позовом посилаючись на те, що на підставі судового наказу Красноармійського районного суду Донецької області від 07 жовтня 2021 року, з ОСОБА_1 проводиться в примусовому порядку стягнення аліментів на утримання малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини всіх видів його заробітку (доходу) щомісячно до досягнення дитиною повноліття.
Відповідач не виконує судове рішення, у зв'язку з чим станом на 31 січня 2025 року існує заборгованість по аліментам у розмірі 336542,33 грн.
Оскільки у відповідача наявна заборгованість за несплату аліментів на утримання малолітньої дитини, позивач вимушена звернутися до суду та просити суд стягнути з відповідача неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів у розмірі 336542,33 грн.
Рішенням Чечелівського районного суду міста Дніпра від 18 серпня 2025 року позов ОСОБА_2 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , пеню за прострочення сплати аліментів по судовому наказу № 235/3335/18 у розмірі 336542,33 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у сумі 3365,42 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано наявністю підстав для задоволення позову, оскільки відповідач не виконує судове рішення про сплату аліментів, у зв'язку з чим утворилася заборгованість, яка відповідно до приведеного розрахунку заборгованості станом на 31 січня 2025 року становить 336542,33 грн. Належних і допустимих доказів відсутності вини відповідача у несплаті аліментів, а також невірності вказаного розрахунку та неправомірності дій державного виконавця, відповідачем не надано. Разом із цим, обчислюючи розмір неустойки (пені), що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, суд першої інстанції з урахуванням положень ст. 196 СК України дійшов до висновку про обґрунтованість та доведеність належними, достатніми та допустимими доказами позову щодо стягнення пені за прострочення сплати аліментів, яка підлягає стягненню у розмірі 336542,33 грн.
Не погодившись з рішення суду, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції при розгляді справи не зупинив провадження у справі, чим порушив його права на захист та справедливий судовий розгляд, оскільки він перебуває на військовій службі, що є самостійною підставою для скасування оскаржуваного судового рішення. Вказує, що лише у березні 2024 року дізнався про існування судового рішення та відкриття виконавчого провадження, а тому вважає, що заборгованість зі сплати аліментів утворилася не з його вини та з незалежних від нього причин, на що суд першої інстанції уваги не звернув та дійшов до помилкового висновку про задоволення позову. Окрім того, вказує, що постановою державного виконавця від 20 листопада 2024 року накладено арешт на його кошти, що позбавило можливості розпоряджатись його коштами і в тому числі сплатити заборгованість по аліментах та свідчить про неправомірній дії виконавчої служби.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з таких підстав.
Судом встановлено, що сторони у справі є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
На підставі судового наказу Красноармійського районного суду Донецької області від 15 червня 2018 року у справі № 235/3335/18 з ОСОБА_1 в примусовому порядку проводиться стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з дня пред'явлення заяви про видачу судового наказу, та до досягнення дитиною повноліття.
Відповідно до довідки-розрахунку заборгованості за судовим наказом № 235/3335/18, станом на 31 січня 2025 року за ОСОБА_1 рахується заборгованість у розмірі 336542,33 грн.
Згідно з положеннями ст. 180 СК України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Таке право кореспондується з конституційним обов'язком батьків утримувати дитину до її повноліття, який закріплений у ст. 51 Конституції України, а також у ст. 180 Сімейного кодексу України та гарантується Державою,
Нормою ст. 15 СК України чітко регламентовано, що сімейні обов'язки не можуть бути перекладені на іншу особу.
Відповідно до вимог ст. ст. 18, 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Україною, Держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Приписами ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» визначено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку, а батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Статтею 11 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Положеннями ч. 1 ст. 3 Конвенції ООН, ч. ч. 7, 8 ст. 7 СК України визначено, що при вирішенні будь-яких питань щодо дітей суд повинен виходити з якнайкращого забезпечення інтересів дитини і, тим більше, при захисті одного із основних прав дитини - права на утримання.
Такий висновок також узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, що викладено у постанові від 30 квітня 2020 року у справі № 283/1309/17.
Відповідно до вимог ст. 8 СК України, якщо особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, батьками та дітьми, іншими членами сім'ї та родичами не врегульовані цим кодексом, вони регулюються відповідними нормами Цивільного кодексу України, якщо це не суперечить суті сімейних відносин.
Порядок стягнення аліментів передбачений ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до якої виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого Сімейним кодексом України.
Статтею 196 СК України передбачено, що у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.
Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів. Неустойка не сплачується, якщо платник аліментів є неповнолітнім. У разі прострочення оплати додаткових витрат на дитину з вини платника такий платник зобов'язаний на вимогу одержувача додаткових витрат сплатити суму заборгованості за додатковими витратами з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних із простроченої суми.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов'язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов'язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов'язання боржником. Після порушення боржником свого обов'язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати неналежного боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов'язку сплатити аліменти.
Правило про стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення означає, що при обчисленні загальної суми пені за прострочення сплати аліментів ураховується сума несплачених аліментів та кількість днів прострочення. Оскільки аліменти нараховуються щомісячно, строк виконання цього обов'язку буде різним, отже і кількість днів прострочення також буде різною залежно від кількості днів у місяці. Тобто, пеня за прострочення сплати аліментів повинна нараховуватися на всю суму несплачених аліментів за кожен день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, у якому не проводилося стягнення.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 квітня 2019 року у справі №333/6020/16-ц (провадження № 4-616цс18) відступила від висновків Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у раніше прийнятих постановах від 02 листопада 2016 року у справі № -1554цс16, від 16 березня 2016 року у справі № -2589цс15, від 03 лютого 2016 року у справі № 6-1477цс15 та від 16 березня 2016 року у справі № -300цс16, і дійшла висновку, що пеня за заборгованість зі сплати аліментів нараховується на весь розмір несплачених у відповідному місяці аліментів за кожний день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, в якому не проводилося стягнення. Розмір пені за місячним платежем розраховується так: заборгованість зі сплати аліментів за конкретний місяць (місячний платіж) необхідно помножити на кількість днів заборгованості, які відраховуються з першого дня місяця, наступного за місяцем, у якому мали бути сплачені, але не сплачувалися аліменти, до дня їх фактичної виплати (при цьому день виконання зобов'язання не включається до строку заборгованості) та помножити на один відсоток.
Разом з цим, Верховного Суду у своїй постанові від 20 липня 2020 року у справі №362/4462/16 зазначив про те, що при розгляді спорів про стягнення на підставі ч.1 ст. 196 СК України пені від суми несплачених аліментів суд повинен з'ясувати розмір несплачених аліментів за кожним із цих періодичних платежів, установити строк, до якого кожне із цих зобов'язань мало бути виконане, та з урахуванням установленого - обчислити розмір пені виходячи із суми несплачених аліментів за кожен місяць окремо від дня порушення платником аліментів свого обов'язку щодо їх сплати до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, підсумувавши розміри нарахованої пені за кожен із прострочених платежів та визнавши її загальну суму.
Тобто, розмір пені за місячним платежем розраховується так: заборгованість зі сплати аліментів за конкретний місяць (місячний платіж) необхідно помножити на кількість днів заборгованості, які відраховуються з першого дня місяця, наступного за місяцем, у якому мали бути сплачені, але не сплачувалися аліменти, до дня їх фактичної виплати (при цьому день виконання зобов'язання не включається до строку заборгованості) та помножити на 1 відсоток.
За цим правилом обраховується пеня за кожним простроченим місячним платежем.
Загальний розмір пені становить суму розмірів пені, обрахованої за кожним місячним (періодичним) платежем. У разі виплати аліментів частинами, необхідно зазначити, що якщо такі часткові платежі вчинені протягом місяця, у якому повинні сплачуватися аліменти, і їх загальна сума становить місячний платіж, визначений у рішенні суду про стягнення аліментів, вважається, що той з батьків, який повинен сплачувати аліменти, виконав ці зобов'язання. У разі, якщо місячний платіж сплачено не у повному розмірі, то пеня буде нараховуватися з першого дня місяця, наступного за місяцем сплати чергового платежу, на різницю між розміром, який мав бути сплачений на утримання дитини, та розміром фактично сплачених аліментів з урахуванням строку прострочення та ставки пені - 1 %. Строк прострочення вираховується з урахуванням раніше зазначеного правила і починає перебіг з першого дня місяця, наступного за місяцем внесення періодичного платежу, до дня, який передує дню сплати заборгованості. У разі, якщо заборгованість зі сплати аліментів погашено частково в іншому місяці, то визначення пені на заборгованість зі сплати аліментів розраховується з урахуванням розміру несплаченої частки аліментів за певний місяць з дня сплати частки місячного платежу і до дня, який передує дню погашення заборгованості за відповідним місячним платежем, помножену на 1 %.
За змістом ч. 2 ст.197 СК України за позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв'язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення.
Правилами ч.ч. 1-2 ст. 196 СК України визначено, що у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості. У разі застосування до особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, заходів, передбачених частиною чотирнадцятою ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження», максимальний розмір пені повинен дорівнювати різниці між сумою заборгованості та розміром застосованих заходів примусового виконання, передбачених частиною чотирнадцятою ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження». Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів.
Виходячи з презумпції вини особи, яка прострочила виконання зобов'язання, відсутність вини в простроченні сплати аліментів повинен довести платник аліментів.
Під час розгляду справи, судом встановлено та відповідачем не було спростовано, що прострочення сплати аліментів на утримання дитини сталося з його вини, оскільки він, будучи обізнаним про судове рішення та наявність відкритого виконавчого провадження, не виконує належним чином та своєчасно обов'язки щодо сплати аліментів на утримання дитини, у зв'язку з чим станом на 31 січня 2025 року утворилася заборгованість у зазначеному розмірі.
На підтвердження заявленого позову суду приведено розрахунок пені за період заборгованості зі сплати аліментів з червня 2018 року по грудень 2024 року, який перевищує загальний розмір заборгованості по аліментам, а тому обмежений розміром заборгованості зі сплати аліментів у розмірі 336542,33 грн., що не перевищує 100 відсотків заборгованості.
З огляду на викладене, заборгованість зі сплати аліментів виникла з вини ОСОБА_1 , а тому наявні підстави для стягнення з останнього на користь позивача неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів.
Крім того, здійснюючи розрахунок неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, суд враховує положення ч. 1 ст.196 СК України в тій частині, що розмір пені обмежений розміром заборгованості, на який нараховується пеня, яка підлягає застосуванню в силу ст. 5 ЦК України, оскільки вказана норма пом'якшує цивільну відповідальність боржника за несвоєчасну сплату аліментів.
Таким чином, ухвалюючи рішення у справі, на підставі належним чином оцінених доказів поданих сторонами, з урахуванням встановлених обставин справи, встановивши наявність вини відповідача у виникненні заборгованості зі сплати аліментів, суд обґрунтовано вважав, що заборгованість зі сплати аліментів виникла з вини боржника, що є обов'язковою умовою та підставою нарахування неустойки (пені) з аліментів і дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову та стягнення неустойки (пені) за несвоєчасну сплату аліментів у відповідному розмірі.
Такі висновки суду першої інстанції є правильними, відповідають обставинам справи і ґрунтуються на вимогах закону.
Під час дослідження доказів та встановлення фактів у справі, судом першої інстанції не були порушені норми процесуального права, правильно застосовані норми матеріального закону, тому рішення суду є законним і обґрунтованим
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не зупинив провадження у справі, чим порушив його права на захист та справедливий судовий розгляд, оскільки він перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 , що є самостійною підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки у разі не згоди з ухвалою суду першої інстанції про відмову у зупиненні провадження у справі, скаржник мав право на її оскарження в апеляційному порядку, однак своїм процесуальним правом не скористався. Слід звернути увагу, що перебування відповідача у складі Збройних Сил України не створює останньому жодних перешкод у розгляді судових справ та не доступі до правосуддя, адже його представництво в суді здійснював адвокат та користувався своїми процесуальними права.
Колегія суддів звертає увагу, що скаржник не був позбавлений можливості скористатися своїм процесуальним правом на заявлення клопотання про зупинення провадження у справі з підстав перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 у суді апеляційної інстанції, однак своїм право не скористався.
Посилання скаржника на те, що він лише у березні 2024 року дізнався про процес стягнення аліментів, існування судового рішення та відкриття виконавчого провадження, тобто заборгованість зі сплати аліментів утворилася не з його вини та з незалежних від нього причин, на що суд першої інстанції уваги не звернув та дійшов до помилкового висновку про задоволення позову, є безпідставними, оскільки обов'язок зі сплати аліментів скаржник має виконувати і підстави для припинення сплати аліментів були відсутні, а утримання своєї дитини є обов'язком батьків.
Аргументи апеляційної скарги, що постановою державного виконавця від 20 листопада 2024 року накладено арешт на його кошти, що позбавило можливості розпоряджатись його коштами і в тому числі сплатити заборгованість по аліментах та свідчить про неправомірній дії виконавчої служби, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки скаржником не надано доказів того, що останній оскаржував дії державного виконавця щодо правильності нарахування заборгованості за несплату аліментів.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно задовольнив позов, колегія суддів не приймає до уваги оскільки, такі доводи зводяться до викладення обставин справи із наданням коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для скаржника, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.
Отже, суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини в справі та правильно визначив характер спірних правовідносин і закон, який їх регулює та застосував норми права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням меж заявлених вимог та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Таким чином, доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність рішення суду в апеляційній скарзі не наведено, тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Згідно ст. 141 ЦПК України, судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом судового рішення, розподілу не підлягають.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Чечелівського районного суду міста Дніпра від 18 серпня 2025 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Вступна та резолютивна частини постанови проголошена 03 грудня 2025 року
Повний текст судового рішення складено 11 грудня 2025 року.
Головуючий: М.Ю. Петешенкова
Судді: В.С. Городнича
Т.П. Красвітна