Провадження № 22-ц/803/9787/25 Справа № 190/1118/25 Суддя у 1-й інстанції - Кудрявцева Ю. В. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю.
Категорія 53
03 грудня 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Петешенкової М.Ю.,
суддів - Городничої В.С., Красвітної Т.П.,
при секретарі - Сахарові Д.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу
за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Українська залізниця"
на рішення П'ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 01 серпня 2025 року у складі судді Кудрявцевої Ю.В.
у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення недоплаченого розміру матеріальної допомоги на оздоровлення, -
У травні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вищевказаним позовом, посилаючись на те, що перебуває у трудових відносинах з АТ «Українська залізниця», працюючи на посаді оператора з обслуговування та ремонту вагонів 4 розряду, а з 24 жовтня 2023 року переведено бригадиром (звільненим) підприємств залізничного транспорту 5 розряду в структурному підрозділі «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця».
З 2018 року по 2021 рік їй надавалась щорічна відпустка.
Кожного разу при наданні відпустки він звертався з особистою заявою до керівника з проханням надати матеріальну допомогу на оздоровлення відповідно до п.3.1.15 Колективного договору на 2014-2015 роки, укладеного між відокремленим структурним підрозділом «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська» та головою первинної профспілкової організації відокремленого структурного підрозділу «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська», який є чинним по цей час та пролонгований відповідно до ст. 9 ЗУ «Про колективні договори і угоди», яка повинна складати не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги.
Зазначає, що відповідач не попереджав її про погіршення існуючих умов оплати праці.
В порушення умов Колективного договору їй не надавалась матеріальна допомога на оздоровлення у розмірі мінімальної заробітної плати по Україні, у зв'язку з чим просила стягнути з відповідача на її користь матеріальну допомогу на оздоровлення за період 2018-2021 роки (включно) у розмірі 8402,00 грн. та вирішити питання розподілу судових витрат.
Рішенням П'ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 01 серпня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 недоплачену матеріальну допомогу на оздоровлення у сумі 8402,00 грн. та витрати на правову допомогу в сумі 2500,00 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано наявністю підстав для задоволення позову, оскільки дії відповідача щодо невиплати позивачу частини матеріальної допомоги на оздоровлення за зазначений період є неправомірними, заявлений позов є обґрунтованим та доведеним належними та допустимими доказами, які не спростовані відповідачем у справі.
Не погодившись з рішенням суду, АТ "Українська залізниця" звернулося з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просило рішення скасувати та ухвалити нове рішення у справі про відмову у задоволенні позову.
Апеляційна скарга мотивована тим, що висновки суду першої інстанції про застосування до спірних відносин положення п.3.1.15 Колективного договору, укладеного між адміністрацією та первинною профспілковою організацією структурного підрозділу «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська» в частині виплати матеріальної допомоги на оздоровлення за 2018-2021 роки, є помилковими. Суд першої інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права, без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду по справам № 501/4788/21 від 10 січня 2024 року, № 501/4789/21 від 25 січня 2024 року, № 501/4698/21 від 14 лютого 2024 року. Окрім того, суд не звернув уваги на те, що позивач звернувся до суду лише у 2025 році, тобто з пропуском строку передбаченим ч. 1 ст. 233 КзпП України, що є підставою для відмови у задоволенні позову. Окрім того, вказує, що визначений судом розмір на правничу допомогу є завищеним та не підтверджується належними та допустимими доказами.
Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.
Судом встановлено, що з 20 березня 2012 року ОСОБА_1 перебуває у трудових відносинах з АТ «Українська залізниця», працюючи у структурному підрозліді «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» оператором з обслуговування та ремонту вагонів 4 розряду, а з 24 жовтня 2023 року переведено бригадиром (звільненим) піідприємств залізничного транспорту 5 розряду.
В період з 2018 року по 2022 рік їй надавалась щорічна графікова тарифна відпустка.
З цього приводу кожного разу при наданні відпустки вона звертався з особистою заявою до керівника з проханням надати матеріальну допомогу на оздоровлення відповідно до умов п.3.1.15 Колективного договору відокремленого структурного підрозділу «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська» на 2014-2015 роки, який є чинним відповідно до положень ст. 9 ЗУ «Про колективні договори і угоди».
Як вбачається з п. 3.1.15. Колективного договору на 2014-2015 роки, укладеного між начальником ВСП «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська» та Головою первинної профспілкової організації ВСП «Експлуатаційне вагоне депо Батуринська», схваленого на конференції трудового колективу відокремленого структурного підрозділу «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська» 25 березня 2014 року, який є чинним станом на 2021 рік, при кожному наданні працівникам щорічної відпустки загальної тривалості або не менше її половини незалежно від періоду її надання виплачувати матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі 40% відсотків тарифної ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги.
Відповідно до спільної Постанови начальника ВСП «Експлуатаційне вагоне депо Батуринська» та Головою первинної профспілкової організації ВСП «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська» за №ВЧДЕ-2/335 ПК/10 від 20 січня 2017 року постановлено продовжити здійснювати виконання зобов'язань діючого колективного договору відокремленого структурного підрозділу «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська» у 2017 році до укладення колективного договору АТ «Українська залізниця».
Відповідно до спільної Постанови начальника ВСП «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська» та Голови первинної профспілкової організації ВСП «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська» за №ВЧДЕ-2/635 ПК/13 від 14 квітня 2017 року постановлено застосувати з 01 квітня 2017 року у діючому колективному договорі СП «Експлуатаційне вагоне депо Батурінська» замість величини «мінімальна заробітна плата» розрахункову величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом».
Відповідно до спільної Постанови начальника ВСП «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська» та Голови первинної профспілкової організації ВСП «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська» за № ВЧДЕ-2/1544 ПК/22 від 31 січня 2018 року постановлено продовжити здійснювати виконання зобов'язань діючого колективного договору відокремленого структурного підрозділу «Експлуатаційне вагоне депо Батуринська» на 2018 рік до укладення колективного договору АТ «Українська залізниця».
Відповідно до спільної Постанови заст.начальника СП «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська» та Голови первинної профспілкової організації ВСП «Експлуатаційне вагоне депо Батуринська» за № 209/ВЧДЕ-2 34/ПК від 23 січня 2019 року постановлено продовжити дію чинного коллективного догоавору між адміністрацією СП «Експлуатаційного вагонного депо Батуринська» і профспілковим комітетом ВСП «Експлуатаційного вагонного депо Батуринська» на 2019 рік до укладення колективного договору АТ «Українська залізниця».
Відповідно до спільної Постанови начальника СП «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська» та Головою ППО ВСП «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська» за № 348/ВЧДЕ №46/ПК від 23 січня 2020 року постановлено продовжити дію чинного коллективного договору на 2020 рік до укладення колективного договору АТ «Українська залізниця».
Відповідно до спільної Постанови начальника СП «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська» та Голови ППО ВСП «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська» за № ВЧДЕ-2/83 № 58 /ПК від 16.01.2021 року постановлено внести зміни до коллективного договору викласти у новій редакції п.5 «Робочий час і його використання», додаток №4, додаток №8, 9,10, 12 колективного договору абзац 2 п.6.1.1., розділу 6 та продовжити дію коллективного договору у 2021 році до укладення колективного договору АТ «Українська залізниця».
Відповідно до спільної Постанови начальника ВСП «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська» та Голови первинної профспілкової організації ВСП «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська» за №ВЧДЕ-2/821 №04/ПК від 15 червня 2021 року постановлено внести зміни до колективного договору СП «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська», а саме в пункт 3.1.15. перший абзац викласти в новій редакції: «При наданні працівникам щорічної відпустки загальної тривалості або не менше її половини (у випадках поділу відпустки на частини), незалежно від періоду її надання, виплачувати один раз на рік, за письмовою заявою працівника, матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі 50 відсотків тарифної ставки чи посадового окладу за посадою, котру обіймає працівник, встановленого штатним розписом на дату подання заяви, але не менше двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених законодавством України на 01 січня (податкового) звітного року».
З 01 січня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року№ 1774VIII, відповідно до п.п.3,5 розділу ІІ якого встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо не застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року. Установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина у колективних договорах та угодах усіх рівнів. Сторонам, які уклали колективні договори і угоди, у тримісячний строк привести їх норми у відповідність із цим Законом згідно із законодавством. До внесення змін до колективних договорів і угод усіх рівнів щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2017 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, з 01 січня 2017 року був встановлений на рівні 1600,00 грн, тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2000,00 грн, мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3200,00 грн.
Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2018 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, з 01 січня 2018 року був встановлений на рівні 1860,00 грн, тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2325,00 грн, мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3723,00 грн.
Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2019 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, з 01 січня 2019 року був встановлений на рівні 1921,00 грн, тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2401,25 грн, мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 4173,00 грн.
Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, з 01 липня 2020 року був встановлений на рівні 2102, 00 грн, тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом становив 2627,50 грн, мінімальна заробітна плата по Україні з 01 січня 2020 року була встановлена на рівні 4723,00 грн.
Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2021 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, з 01 січня 2021 року був встановлений на рівні 2270,00 грн, тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом становив 4540,00 грн, мінімальна заробітна плата по Україні з 01 січня 2021 року була встановлена на рівні 6000,00 грн.
Згідно з розрахунковими листами, ОСОБА_1 , була виплачена матеріальна допомога на оздоровлення: 2018 рік у розмірі 2301,25 грн., 2019 рік у розмірі 2401,25 грн, 2019 рік у розмірі 2401,25 грн, 2020 рік у розмірі 2746,25 грн., 2021 рік у розмірі 4540,00 грн.
Частиною 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці» встановлено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про оплату праці», в структуру заробітної плати входять: основна та додаткова заробітна плата, а також заохочувальні та компенсаційні виплати.
Згідно із ч. 2 ст. 2 Закону України «Про оплату праці» матеріальна допомога на оздоровлення є додатковою заробітною платою.
Відповідно до ст. 238 КЗпП України при розгляді трудових спорів у питаннях про грошові вимоги, крім вимог про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, орган, який розглядає спір, має право винести рішення про виплату працівникові належних сум без обмеження будь-яким строком.
Згідно із ст.10 КЗпП України, колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов'язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.
Відповідно до ст. 13 КЗпП України та ст. 7 Закону України «Про колективні договори і угоди», зміст колективного договору визначається сторонами.
Статтею 13 КЗпП України визначено, що у колективному договорі встановлюються взаємні обов'язки роботодавця та працівника, зокрема щодо встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати і інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій і т.д.) Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії.
Згідно із ст.18 КЗпП України, положення колективного договору розповсюджуються на всіх працівників підприємства, установи, організації та є обов'язковими для роботодавця та працівника.
Отже, правове регулювання матеріальної допомоги належить до кола повноважень підприємства, тому законодавець залишив на розсуд сторін колективного договору, про ступінь докладності правового регулювання цього питання.
Відповідно до ч.2 ст.97 КЗпП України, форми і системи оплати праці, норм праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантованих виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.
Відповідно до ст.14 Закону України «Про колективні договори і угоди», зміни і доповнення до колективного договору, угоди протягом строку їх дії можуть вноситись тільки за взаємною згодою сторін в порядку, визначеному колективним договором, угодою.
У розумінні положень ст. 5 ЗУ «Про колективні договори і угоди» умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов'язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали. Умови колективних договорів або угод, що погіршують порівняно з чинним законодавством становище працівників, є недійсними, і забороняється включати їх до договорів і угод. Забороняється включати до трудових договорів умови, що погіршують становище працівників порівняно з чинним законодавством, колективними договорами та угодами.
Відповідно до ст. 9 КЗпП України умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.
Статтею 9 КЗпП України не вимагає будь-якої процедури визнання недійсними умов договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством. Вона безпосередньо оголошує такі умови недійсними.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що прийняття спільної постанови начальника СП «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська» та Голови первинної профспілкової організації ВСП «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська» за № ВЧДЕ-2/635 ПК/13 від 14 квітня 2017 року про застосовування з 01 квітня 2017 року у діючому колективному договорі замість величини мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат передбачених колективними договорами, розрахункову величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом» є діями, що погіршували становище працівників порівняно із законодавством та вказана постанова повинна була прийматися не за погодженням сторін на спільному засіданні керівництва ВСП «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська» та Головою первинної профспілкової організації ВСП «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська», а на конференції трудового колективу, оскільки на момент прийняття вказаної постанови, мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3200,00 грн., отже вказана сума є більшою за 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, така різниця між вказаними величинами має місце і в наступних роках, тому суд вважає, що при визначенні позивачу розміру матеріальної допомоги на оздоровлення підлягає застосуванню не спільна постанова начальника ВСП «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська» та Головою первинної профспілкової організації ВСП «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська» за № ВЧДЕ-2/635 ПК/13 від 14 квітня 2017 року, яка погіршує становище працівників, а підлягає застосуванню п. 3.1.15. Колективного договору. За таких обставин, відповідач безпідставно недоплачував суму матеріальної допомоги позивачу протягом 2018-2021 років у загальному розмірі 8402,00 грн.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені судом першої інстанції.
На підставі ч. 2 ст. 233 КЗпП у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Відповідно до положень ст. 233 КЗпП працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Натомість, на підставі п. 1 Прикінцевих положень КЗпП під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. 233 КЗпП, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постанова Кабінету Міністрів України «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» № 651 від 27 червня 2023 року, набрала чинності лише 30 червня 2023 року
При цьому суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року до 22 травня 2020 року на всій території України карантин, який тривав до 30 червня 2023 року.
Крім того, надаючи оцінку поняттям «грошова винагорода», «одноразова грошова допомога при звільненні» та «оплата праці» і «заробітна плата», які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, Верховний Суд виснував, що вказані поняття є рівнозначними.
Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у ч.2 ст. 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Верховний Суд у постанові від 27 квітня 2023 у справі №300/4201/22 вказував на те, що на момент порушення прав позивача в частині не нарахування та невиплати заробітної плати в належному розмірі ч. 2 ст. 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком, а тому вона і підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
Враховуючи викладене, а також те, що питання про звільнення позивача з роботи у відповідача не є предметом вирішення даного спору, яка продовжує працювати у структурному підрозділі відповідача, зважаючи на те, що на момент невиплати їй матеріальної допомоги на оздоровлення діяли положення ст. 233 КЗпП (2017-2021 роки), які передбачали можливість в разі порушення законодавства про оплату праці працівнику звернутись до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком, то в даному випадку підстав для застосування тримісячного строку для звернення до суду з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого, відповідно до заявлених вимог немає.
Отже, строки звернення позивача до суду за вирішенням трудового спору не було пропущено, оскільки з вимогою про стягнення недоплаченого розміру матеріальної допомоги на оздоровлення, вона мала право звернутися до суду без обмеження будь-яким строком.
З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для застосування до вказаного спору строків позовної давності.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позову, оскільки невиплата позивачу частини матеріальної допомоги на оздоровлення за період 2018 року по 2021 рік є неправомірною, а вимоги позову є обґрунтованими та доведеними належними та допустимими доказами, які не спростовані відповідачем у справі.
Положеннями ст. 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1)на професійну правничу допомогу; 2)пов'язані із залученням свідків,спеціалістів,перекладачів,експертів та проведенням експертизи; 3)пов'язані з витребуванням доказів,проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням,забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно з ст. 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
Відповідно до ст.137 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Згідно з ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача, у разі задоволення позову - на відповідача, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно задоволених вимог.
Відповідно до п.8 ч.2 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу позивачем надано ордер від 08 травня 2025 року, договір про надання правової допомоги №08/05 від 08 травня 2025 року, акт №1 про надання правової допомоги від 08 травня 2025 року, квитанцію №3333424 від 08 травня 2025 року, яка свідчить сплату послуг адвоката у розмірі 2500,00 грн., копію свідоцтва про право на заняття адвокатською допомогою на ім'я Борисенко А.В., копію посвідчення адвоката України на ім'я Борисенко А.В.
Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).
Відповідно до закріпленого на законодавчому рівні принципу співмірності, розмір витрат на послуги адвоката при їхньому розподілі визначається з урахуванням складності справи, часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг та виконаних робіт, ціни позову, а також значення справи для сторони.
Враховуючи, складність справи, виконані адвокатом роботи під час розгляду справи у суді, час, витрачений адвокатом на виконання наданих послуг, обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, з яким погоджується колегія суддів, про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу у розмірі 2500,00 грн., що є співмірними з наданим адвокатом обсягом послуг, які відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову та стягнення понесених судових витрат на правничу допомогу.
Аргументи скаржника в апеляційній скарзі на те, що після набрання чинності Законом №1774-VIII, фактичний розмір матеріальної допомоги на оздоровлення не змінювався, а змінилась лише розрахункова величина, є безпідставними, оскільки вказані зміни потягли зміну реального розміру матеріальної допомоги.
Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем було пропущено строк звернення до суду із даним позовом, а тому наявні підстави для відмови у задоволенні позову, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки з такою вимогою позивач мала право звернутися до суду без обмеження будь-яким строком.
Аргументи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права, без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду у справам № 501/4788/21 від 10 січня 2024 року, № 501/4789/21 від 25 січня 2024 року, № 501/4698/21 від 14 лютого 2024 року, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки висновки суду першої інстанції не суперечать висновкам Верховного Суду та застосовані під час розгляду даної справи, що відповідає належному та ефективному способу захисту порушеного права у даній справі.
Посилання в апеляційній скарзі щодо розміру стягнутих судових витрат на правову допомогу, які є завищеними та не відповідають розумності таких витрат, є безпідставними, оскільки суд при визначенні суми відшкодування витрат на правничу допомогу виходив з критеріїв реальності адвокатських витрат, встановлення їх дійсності та необхідності, виходячи з конкретних обставин справи.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно задовольнив позов, колегія суддів не приймає до уваги оскільки, такі доводи зводяться до викладення обставин справи із наданням коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для скаржника, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.
Отже, суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини в справі та правильно визначив характер спірних правовідносин і закон, який їх регулює та застосував норми права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням меж заявлених вимог та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Таким чином, доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність рішення суду в апеляційній скарзі не наведено, тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Згідно ст. 141 ЦПК України, судові витрати, понесені позивачем у зв'язку з переглядом судового рішення, розподілу не підлягають.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" - залишити без задоволення.
Рішення П'ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 01 серпня 2025 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Вступна та резолютивна частини постанови проголошена 03 грудня 2025 року
Повний текст судового рішення складено 11 грудня 2025 року.
Головуючий: М.Ю. Петешенкова
Судді: В.С. Городнича
Т.П. Красвітна