Провадження № 22-ц/803/10338/25 Справа № 203/1881/25 Суддя у 1-й інстанції - Колесніченко О. В. Доповідач - Макаров М. О.
10 грудня 2025 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого - судді Макарова М.О.
суддів - Петешенкової М.Ю., Свистунової О.В.
розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи в письмовому провадженні у м. Дніпрі цивільну справу за апеляційними скаргами Товариства з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія»Солвентіс», представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Центрального районного суду м. Дніпра від 18 серпня 2025 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
У березні 2025 року ТОВ «ФК «Пінг-Понг» звернулись до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позов мотивовано тим, що 30 березня 2020 року ОСОБА_1 з власного волевиявлення, з повним розумінням умов кредитування та усвідомленням рівня відповідальності, в особистому кабінеті на офіційному веб-сайті ТОВ «Мілоан» подала заявку на отримання кредиту №1043540, яка знаходиться у власному кабінеті відповідача на офіційному веб-сайті товариства.
Так, 30 березня 2020 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит №1043540, відповідно до умов якого на підставі платіжного доручення відповідачу були перераховані на картковий рахунок кредитні кошти в розмірі 6000 грн. Договір укладено у формі електронного документа з використанням електронного підпису відповідача, а саме одноразового ідентифікатора, який було надіслано на номер мобільного телефону вказаного відповідачем при укладенні кредитного договору.
09 жовтня 2020 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Діджи Фінанс» укладено договір факторингу № 03/10, згідно якого ТОВ «Мілоан» відступило ТОВ «Діджи Фінанс» належні права вимоги, в тому числі за кредитним договором № 1043540 від 30 березня 2020 року, на підставі чого ТОВ «Діджи Фінанс» набуло право вимоги до відповідача.
В подальшому, 24 січня 2022 між ТОВ «Діджи Фінанс» та ТОВ «ФК «Пінг-Понг» укладено договір факторингу №1/15, згідно умов якого ТОВ «Діджи Фінанс» передали ТОВ «ФК «Пінг-Понг» належні права вимоги, в тому числі до ОСОБА_1 за кредитним договором № 1043540 від 30 березня 2020 року.
Відповідач не виконує свої зобов'язання, грошові кошти не повертає, проценти за користування коштами та комісію не сплачує, а тому, посилаючись на викладене, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитом в загальному розмірі 20 700 грн., що складається із заборгованості по кредиту в розмірі 6 000 грн., заборгованості за відсотками в розмірі 13 500 грн., заборгованості по комісії в розмірі 1 200, а також судовий збір в розмірі 2 422,40 грн. та витрати на правничу допомогу в розмірі 6 000 грн.
Рішенням Центрального районного суду м. Дніпра від 18 серпня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду мотивоване тим, що за договором факторингу № 03/10 від 09 жовтня 2020 року укладався ряд Реєстрів прав вимог, проте доказів того, що існує Реєстр прав вимог за яким передане право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №1043540 від 30 березня 2020 року, та що позивачем повністю виконані умови договору факторингу № 03/10 в частині плати за договором факторингу - позивачем згідно його обов'язку за ст. ст. 77, 78 ЦПК України не надано та таких обставин не доведено належними, допустимим та достатніми доказами.
В апеляційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова Компанія «Солвентіс» просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить змінити мотивувальну частину рішення в частині встановлення факту укладення відповідачем з ТОВ «Мілоан» кредитного договору від 30 березня 2020 року, відмовивши позивачу у встановленні такої обставини, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Апеляційні скарги мотивовані тим, що суд першої інстанції не повно з'ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним матеріалах справи доказам, не сприяв повному, об'єктивному та неупередженому її розгляду, а тому рішення суду не відповідають фактичним обставинам справи, є незаконними та необґрунтованими.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги необхідно задовольнити частково, з наступних підстав.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.
Згідно з ч. 13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Отже, враховуючи викладене апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія»Солвентіс», представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Центрального районного суду м. Дніпра від 18 серпня 2025 року підлягають розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без їх виклику як малозначні.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що за договором факторингу № 03/10 від 09 жовтня 2020 року укладався ряд Реєстрів прав вимог, проте доказів того, що існує Реєстр прав вимог за яким передане право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №1043540 від 30 березня 2020 року, та що позивачем повністю виконані умови договору факторингу № 03/10 в частині плати за договором факторингу - позивачем згідно його обов'язку за ст. ст. 77, 78 ЦПК України не надано та таких обставин не доведено належними, допустимим та достатніми доказами.
Колегія суддів погоджується, з таким висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, проте, вважає за необхідне рішення суду викласти в наступній редакції
Згідно зі ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Частиною 1 статті 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
У відповідності до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст.525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною 1 ст.599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ч.1 ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ч.1 ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною 1 ст.625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Відповідно до ст.1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 1 статті 1050 ЦК України, визначено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 1050 ЦК України передбачено право позикодавця в разі прострочення позичальником чергової частини повернення позики вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася та сплати належних процентів.
Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 1077 ЦК України встановлено, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Закон України “Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
У статті 3 Закону України “Про електронну комерцію» зазначено, електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч. 3 ст. 11 цього Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону України “Про електронну комерцію»).
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону України “Про електронну комерцію»).
Згідно із ч. 6 ст. 11 Закону України “Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилами ч. 8 ст. 11 Закону України “Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Відповідно до частини першої статті 12 Закону України “Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України “Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Звернувшись до суду із цим позовом, позивач ТОВ “ФК “Пінг-Понг» посилалися на те, що 30 березня 2020 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит №1043540.
Відповідно до п.1.1 умов якого кредитодавець зобов'язується на умовах визначених цим договором, на строк визначений п.1.3. договору надати позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі визначеній у п.1.2. договору, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом (далі - плата) у встановлений п.1.4. договору термін та виконати інші зобов'язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені договором.
Відповідно до п. 1.2 - 1.5 Розділу 1 кредитного договору, сума кредиту становить 6 000 грн. у валюті - гривня; кредит надається строком на 15 днів з 30 березня 2020 року, термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом - 14 квітня 2020 року.
Умовами п. 2.2.3 кредитного договору встановлено, що проценти за користування кредитом нараховуються за стандартною (базовою) ставкою, що визначена п. 1.6. цього договору, яка є незмінною протягом всього строку кредитування, окрім випадків, коли за умовами акцій, програм лояльності, спеціальних пропозицій, тощо, визначена в п.1.5.2 процентна ставка протягом первісного строку кредитування визначеного п.1.3, запропонована позичальнику зі знижкою і є меншою за стандартну (базову) ставку встановлену п.1.6 Договору. Якщо визначена п.1.5.2 процентна ставка є нижчою від стандартної (базової) ставки, то після завершення первісного строку кредитування та/або строку пролонгації на пільгових умовах, проценти з дня продовження строку кредитування (пролонгації) на стандартних (базових) умовах згідно п.2.3.1.2 продовжують нараховуватись за базовою ставкою згідно п.1.6. Договору.
З умов п. 6.1 договору вбачається, що кредитний договір укладено в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі Товариства та доступний зокрема через сайт Товариства та/або відповідний мобільний додаток чи інші засоби.
Встановлено, кредитний договір не підписаний відповідачем ОСОБА_1 електронним підписом одноразовим ідентифікатором.
Згідно з анкетою-заявою на кредит № 1043540 від 30 березня 2020 року, роздрукованою позивачем із сайту miloan.ua, в ній міститься інформація щодо суми кредиту, строку кредиту, суми до повернення (з врахуванням комісії та процентів), анкетні даних фізичної особи, що співпадають із відповідними даними відповідача, а також процес оформлення та розгляду заяви №1043540.
Надана суду вказана анкета-заява від 30 березня 2020 року, як і договір про споживчий кредит від 30 березня 2020 року, також не підписана електронним підписом одноразовим ідентифікатором відповідачем ОСОБА_1 .
Додаток №1 до договору про споживчий кредит № 1043540 від 30 березня 2020 року - Графік платежів - також не містить підпису позичальника ОСОБА_1 ..
Відповідно до платіжного доручення №17368392 від 30 березня 2020 року, платник ТОВ “Мілоан» перерахував ОСОБА_1 на банківську картку «VISA» кредитний рахунок № НОМЕР_1 грошові кошти в сумі 6 000 грн. із зазначенням платежу: кредитні кошти від ТОВ “Міолан» згідно договору 1043540.
09 жовтня 2020 року на підставі договору факторингу №03/10 ТОВ “Мілоан» відступило ТОВ “Діджи Фінанс» право вимоги за кредитними договорами зазначених у відповідних реєстрах.
24 січня 2022 року ТОВ “Діджи Фінанс» на підставі договору факторингу №1/15 відступив ТОВ “ФК “Пінг-Понг» право вимоги за кредитними договорами.
Слід зазначити, що платіжних документів на підтвердження здійснення оплати ТОВ “ФК “Пінг-Понг» на користь ТОВ “Діджи Фінанс» грошових коштів за відступлення права за Договором факторингу №1/15 від 24 січня 2022 року, матеріали справи не містять, позивачем таких доказів надано не було.
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з частинами першою та другою статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Встановлено, із анкети-заяви позичальника ОСОБА_1 на кредит № 1043540 від 30 березня 2020 року вбачається, що здійснення процедури верифікації відповідача за телефоном шляхом верифікаційного дзвінка, однак не вбачається здійснення направлення відповідачу даних в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності для підписання заявки електронним підписом одноразовим ідентифікатором.
Відомостей про підписання ОСОБА_1 вказаної анкети-заяви електронним підписом одноразовим ідентифікатором, або будь-яким іншим видом електронного підпису анкета-заява не містить.
Індивідуальна частина договору про споживчий кредит ОСОБА_1 також не містить будь-яких відомостей про підписання її відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором, або ж будь-яким іншим чином, а містить лише посилання на підписання такої частини Кредитного договору Кредитодавцем.
Також, згідно умов Кредитного договору (пункт 2.1. розділу 2) кредитні кошти надаються позичальнику на картковий рахунок, однак реквізити такого карткового рахунку у наведеному пункті Кредитного договору, або у пункті 10 Кредитного договору, який містить реквізити сторін, чи інших пунктах Кредитного договору або ж в анкеті-заяві відсутні.
Відповідно до платіжного доручення №17368392 від 30 березня 2020 року, платник ТОВ “Мілоан» перерахував ОСОБА_1 на банківську картку «VISA» кредитний рахунок № НОМЕР_1 грошові кошти в сумі 6 000 грн. із зазначенням платежу: кредитні кошти від ТОВ “Міолан» згідно договору 1043540.
Однак надане суду платіжне доручення не містить жодних реквізитів банківської установи про день та час вчинення такої банківської операції.
Також не надано жодних доказів того, що банківська картка «VISA» кредитний рахунок № НОМЕР_1 належить ОСОБА_1 .
Таким чином, позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту укладення між ТОВ “Мілоан» та ОСОБА_1 договору про споживчий кредит №1043540 від 30 березня 2020 року, а також факту перерахування ОСОБА_1 від ТОВ “Мілоан» суми кредиту.
Як і не було надано доказів того, що за договором факторингу № 03/10 від 09 жовтня 2020 року укладався ряд Реєстрів прав вимог, проте доказів того, що існує Реєстр прав вимог за яким передане право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №1043540 від 30 березня 2020 року, та що позивачем повністю виконані умови договору факторингу № 03/10 в частині плати за договором факторингу.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За приписами норм статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
За приписами ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 77 ЦПК України).
Дослідження доказів - це безпосереднє сприйняття і вивчення судом в судовому засіданні інформації про фактичні дані, представленої сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, за допомогою передбачених в законі засобів доказування на підставі принципів усності та безпосередності. Предметом доказування у кожній справі є факти, які становлять основу заявлених вимог і заперечень проти них або мають інше значення для правильного розгляду справи і підлягають встановленню для прийняття судового рішення.
З наведеного слідує, що оскільки позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором, то на нього покладено обов'язок надати докази на підтвердження видачі кредиту та його розміру, умов та порядку нарахування відсотків, комісій та інших сум, заявлених позивачем до стягнення.
Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до частини 2 статті 76 ЦПК України ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (ч. 3 ст. 77 ЦПК України).
Положеннями ч. 2 ст. 78 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із позицією Великої Палати Верховного Суду, сформованою у справі № 129/1033/13-ц від 18.03.2020, принцип змагальності передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс. Відповідно, цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.
Враховуючи зазначене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в позові, проте, колегія суддів вважає за необхідне викласти мотивувальну частину відмови в позові в редакції цієї постанови.
Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 376 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія»Солвентіс», представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - задовольнити частково.
Рішення Центрального районного суду м. Дніпра від 18 серпня 2025 року - змінити, виклавши мотивувальну частину відмови в позові в редакції цієї постанови.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Повний текст судового рішення складено 10 грудня 2025 року.
Головуючий суддя М.О. Макаров
Судді М.Ю. Петешенкова
О.В. Свистунова