Провадження № 22-ц/803/8577/25 Справа № 195/314/25 Суддя у 1-й інстанції - Колодіна Л. В. Суддя у 2-й інстанції - Пищида М. М.
10 грудня 2025 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого - Пищиди М.М.
суддів - Ткаченко І.Ю., Свистунової О.В.
за участю секретаря судового засідання - Волкової К.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 17 червня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: приватний нотаріус Нікопольського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Рудий Михайло Євгенійович, про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, -
У лютому 2025 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: приватний нотаріус Нікопольського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Рудий Михайло Євгенійович, про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . В минулому ОСОБА_3 мав господарські відносини з батьком позивача - ОСОБА_4 . Було укладено з Фермерським господарством «Скорук М.А.» та ОСОБА_3 договір оренди землі, предметом яких була земельна ділянка площею 12,650 га, що розташована на території Томаківської селищної ради Нікопольського району Дніпропетровської області та належала ОСОБА_3 на праві власності.
31.08.2010 року ОСОБА_3 залишив на користь ОСОБА_1 заповіт, згідно якого розпорядився заповісти 1/2 частку земельної ділянки, яка має загальну площу 12, 650 га та надана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та розташована на території Томаківської селищної ради Томаківського району Дніпропетровської області.
Оскільки на той час всіма справами господарства родини « ОСОБА_5 » займався ОСОБА_4 , його син - ОСОБА_1 не знав про існування заповіту на його користь. Про це йому також не повідомив батько, оскільки смерть батька була раптовою.
ОСОБА_3 був для позивача сторонньою людиною, мешкав в іншому селі, а тому позивачу також не було відомо, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.
Про смерть ОСОБА_3 та наявність заповіту, позивач дізнався випадково, від його дружини ОСОБА_2 в кінці січня 2025 року. Оскільки відповідачка постійно проживала разом з померлим, вона вважається такою, що прийняла спадщину автоматично. Саме з цієї причини, вона не зверталась до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини у 6-ти місячний строк.
Зі слів відповідачки, з метою отримання права власності на спадкове майно у вигляді земельної ділянки площею 12,650 га, що розташована на території Томаківської селищної ради Нікопольського району Дніпропетровської області, вона звернулась до нотаріуса наприкінці 2024 року. Але нотаріус повідомив їй, що не може видати свідоцтво про право власності в порядку спадкування, оскільки її чоловік залишив на частину майна заповіт на користь позивача.
Після отримання цієї інформації ОСОБА_1 03 лютого 2025 року звернувся до приватного нотаріуса Нікопольського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Рудового М.Є. із заявою про прийняття спадщини, але отримав від нотаріуса лист від 03.02.2025 року №27/02-14, яким позивачу було роз'яснено, що він пропустив строк для прийняття спадщини, оскільки відповідно до ст. 1269 ЦК України, спадкоємець який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Згідно зі ст. 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. Оскільки в 6-ти місячний термін після смерті спадкодавця позивач не звертався до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини у встановленому законом порядку, він вважається таким, що не прийняв спадщину. Закінчення шестимісячного строку для прийняття спадщини згідно ст. 1272 ЦК України тягне за собою втрату права на неї, однак призводить до виникнення у спадкоємця права на визначення в судовому порядку додаткового строку для прийняття спадщини. З цих підстав нотаріусом запропоновано позивачу звернутися до суду для вирішення питання щодо надання йому додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.
Враховуючи зазначене, позивач просив суд визначити ОСОБА_1 додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого за адресою АДРЕСА_1 , терміном три місяці з дня набрання законної сили рішенням суду. Вирішити питання стосовно судових витрат.
Рішенням Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 17 червня 2025 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: приватний нотаріус Нікопольського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Рудий Михайло Євгенійович про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини - відмовлено.
Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що судом першої інстанції було неповно та неправильно встановлено деякі обставини, що мають значення для справи, внаслідок неправильного дослідження і оцінки наданих суду доказів.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін, виходячи з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що згідно копії ЗАПОВІТУ від 31 серпня 2010 року, посвідченого приватним нотаріусом Томаківського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Корнієнком Ю.В., громадянин ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на випадок смерті зробив наступне заповітнє розпорядження: частку земельної ділянки, яка має загальну площу 12.650 га, надана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та розташована на території Томаківської селищної ради, Томаківського району, Дніпропетровської області, заповідав ОСОБА_1 , 1982 року народження (а.с.10).
Крім того, наявність вищевказаного заповіту підтверджується копією інформаційної довідки зі Спадкового реєстру № 78482715 від 25.09.2010 року ( а.с.60).
Згідно копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 громадянин ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 73 років, актовий запис № 256 Томаківського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Нікопольському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) від 21 березня 2024 року (а.с.62).
Згідно копії повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб № 00047145552 від 25.09.2024 року громадянин ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та громадянка ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрували шлюб 21 грудня 1971 року у Сергіївській сільській раді, Томаківського району, Дніпропетровської області, актовий запис № 13 від 22 грудня 1971 року (а.с.65).
Вищевказаний факт також підтверджується копію свідоцтва про укладення шлюбу (а.с.64 об.стор).
Відповідно до копії довідки відділу реєстрації ВК Томаківської селищної ради Дніпропетровської області № 93 від 18.09.2024 року громадянин ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на день смерті був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . Також за цією адресою була зареєстрована ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , - дружина померлого (а.с.64).
Згідно копії заяви громадянина ОСОБА_1 від 03.02.2024 року, останній звернувся із заявою до приватного нотаріуса Нікопольського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Рудого М.Є., в якій просить надати роз'яснення щодо можливості оформлення його спадкових справ за заповітом на спадкове майно померлого ОСОБА_3 (а.с.69 об.стор).
Відповідно до листа приватного нотаріуса Нікопольського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Рудого М.Є., останній інформує громадянина ОСОБА_1 про неможливість оформлення спадкових прав, т.я. останнім не надано заяву про прийняття спадщини, яка передбачена ст.1269 ЦК України, не пред'явлено доказів про постійне проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини за однією адресою (а.с.12-13).
Згідно копії заяви громадянина ОСОБА_1 від 03.02.2024 року, останній просить приватного нотаріуса Нікопольського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Рудого М.Є. призупинити видачу свідоцтва про право на спадщину у зв'язку із зверненням до суду (а.с.11).
Відповідно до копії посвідчення серії НОМЕР_2 громадянка ОСОБА_2 , 1952 року народження, є інвалідом ІІ групи довічно.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із відсутності поважних причин, пов'язаних з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця при поданні заяви про прийняття спадщини, що є підставою для відмови визначенні додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Так, згідно зі ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Відповідно до ч. 1 ст. 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
У відповідності до ч. 1 ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.
Згідно п. 24 Постанови Пленуму Верховного суду України №7 від 30.05.2008 року, «Про судову практику у справах про спадкування», особа, яка не прийняла спадщину в установлений законом строк, може звернутися до суду з позовною заявою про визначення додаткового строку для прийняття спадщини відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України.
Відповідно до ч. 3 ст. 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
Тобто право на спадщину належить спадкоємцеві з моменту її відкриття й закон зобов'язує спадкоємця, який постійно не проживав із спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.
Ураховуючи викладене, правила ч. 3 ст. 1272 ЦК України можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними.
При цьому, згідно з листом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 24-753/0/4-13 від 16.05.2013 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» при вирішенні справ про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини слід також враховувати, що додатковий строк визначається у разі, якщо суд визнає причини пропуску строку для прийняття спадщини поважними. У зазначеній категорії справ є обов'язковим обґрунтування в мотивувальній частині судового рішення поважності причин пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини.
Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
У постанові від 28 березня 2022 року в справі№750/2158/21 (провадження №61-753св22) Верховний Суд зазначив, що поважними причинами пропуску строку визнаються, зокрема: 1) тривала хвороба спадкоємців; 2) велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; 3) складні умови праці, які, зокрема, пов'язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України; 5) необізнаність спадкоємців про наявність заповіту тощо.
Судом не можуть бути визнані поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна, похилий вік, встановлення судом факту, що має юридичне значення для прийняття спадщини, невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, несприятливі погодні умови тощо.
Оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини повинна стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини до спливу шестимісячного строку, встановленого для її прийняття.
Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У постанові від 13 березня 2020 року у справі №314/2550/17 Верховний Суд зазначив, що, вирішуючи питання поважності причин пропущення шестимісячного строку, визначеного статтею 1270 ЦК України, для прийняття спадщини, суд має враховувати, що такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини кожної справи.
При вирішенні цивільно-правового спору суд враховує, що одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори. Суд вважає за необхідне зазначити, що ця позиція ґрунтується, в тому числі, на рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 року № 15-рп/2004у справі № 1-33/2004.
Як вбачається з матеріалів справи, що про обізнаність ОСОБА_1 про факт смерті ОСОБА_3 свідчить той факт, що земельною ділянкою площею 12,650 га користується Фермерське господарство «Скорук М.А.» на підставі договору оренди, головою якого був батько позивача - ОСОБА_1 .
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивачем не надано безспірних доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку для звернення із заявою про прийняття спадщини, не доведено наявності об'єктивних, непереборних, істотних труднощів, які перешкоджали поданню заяви про прийняття спадщини у встановлений законом строк, що у силу статті 81 ЦПК України є його процесуальним обов'язком, а тому відсутні обставини, передбачені статтею 1272 ЦК України, для визначення позивачу додаткового строку для прийняття спадщини, що є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.
Враховуючи вище викладене колегія суддів погоджується із висновком суду 1 інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог, оскільки зазначені позивачем обставини для визначення додаткового строку для прийняття спадщини не є об'єктивними, непереборними, істотними труднощами, які перешкоджали йому у встановлений законом строк звернутися із заявою про прийняття спадщини, у розумінні положень ст. 1272 ЦК.
Доводи апеляційної скарги, щодо необґрунтованого висновку суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для апелянта, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростовання висновків суду першої інстанції.
Апелянт не скористався наданими йому правами, не обґрунтував свої позовні вимоги та доводи апеляційної скарги, не надав суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч.3 ст.12, ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Інші доводи, приведені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду 1 інстанції, яким у досить повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування чи зміни судового рішення - не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення відповідає вимогам ст. 263, 264 ЦПК України, і його слід залишити без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст.374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 17 червня 2025 року- залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.
Вступна та резолютивна частини проголошена 10 грудня 2025 року.
Повний текст постанови складено 11 грудня 2025 року.
Судді: