11 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 400/3752/24
адміністративне провадження № К/990/38573/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єресько Л.О.,
суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М.,
розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу № 400/3752/24
за позовом ОСОБА_1 до Центрального районного суду м. Миколаєва, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
за касаційною скаргою ОСОБА_1 ,
на ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 08 травня 2024 року, постановлену суддею Гордієнко Т.О.
та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2024 року ухвалену колегією суддів у складі головуючого судді Яковлєва О.В., суддів: Єщенка О.В., Крусяна А.В.
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
1. У квітні 2024 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Центрального районного суду м. Миколаєва та Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області, у якому, з урахуванням уточнень позовної заяви, на виконання вимог ухвали Миколаївського окружного адміністративного суду від 29.04.2024 про залишення позовної заяви без руху, просив:
1.1. визнати протиправним та скасувати наказ голови Центрального районного суду м. Миколаєва від 11.03.2016 № 13-о/с щодо припинення доплати щомісячної надбавки за вислугу років;
1.2. зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області провести перерахунок та нарахування доплати за вислугу років у розмірі 20% щомісяця судді Центрального районного суду м. Миколаєва ОСОБА_1 за період з 01.04.2016 по 31.10.2018 включно.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
2. Миколаївський окружний адміністративний суд ухвалою від 29.04.2024 залишив позов ОСОБА_1 без руху та надав позивачу десятиденний строк з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху на усунення недоліків позову шляхом уточнення суб'єктного складу сторін у справі, подання до суду доказів сплати судового збору у сумі 1211,20 грн та подання доказів поважності причин пропуску строку звернення до суду, а також вказати обставини, які були б об'єктивно непереборними та не залежали від його волевиявлення, були б пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій.
2.1. На виконання ухвали про залишення позову без руху ОСОБА_1 надав уточнення до адміністративного позову, у якому, крім іншого просив поновити строк на звернення до суду та зазначив, що про спірний наказ дізнався із рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 03.04.2023 по справі № 400/716/24, у якому цей суд вказав, що позивачу не нараховують та не виплачують доплату за вислугу років за період з 01.04.2016 по 31.10.2018 на підставі спірного наказу, до цього часу не перевіряв нараховану і виплачену суддівську винагороду, оскільки був переконаний в тому, що державний орган у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади, не порушує його права.
2.2. Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 08.05.2024 суд відмовив у відкритті провадження у справі в частині позовних вимог про зобов'язання Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області провести перерахунок та нарахування доплати за вислугу років у розмірі 20% щомісяця судді Центрального районного суду м. Миколаєва ОСОБА_1 за період з 01.04.2016 по 31.10.2018 включно, керуючись пунктами 2, 4 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), установивши, що Миколаївський окружний адміністративний суд рішенням від 03.04.2024 по справі № 400/716/24 відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області та Державної судової адміністрації України про визнання протиправними дій щодо ненарахування та невиплати доплати за вислугу років у розмірі 20% щомісяця за період з 01.04.2016 по 31.10.2018 включно; зобов'язання провести перерахунок, нарахування та виплату доплати за вислугу років у розмірі 20% щомісяця за вказаний період, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті; зобов'язання здійснити фінансування коштів для проведення виплати позивачу доплати за вислугу років у розмірі 20% щомісяця за період з 01.04.2016 по 31.10.2018 включно.
2.3. Оскаржуваною ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 08.05.2024 визнано неповажними причини пропуску строку звернення до суду з позовом. Цей суд повернув позовну заяву в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу голови Центрального районного суду м. Миколаєва від 11.03.2016 № 13-о/с щодо припинення доплати щомісячної надбавки за вислугу років, на підставі пункту 9 частини четвертої статті 169 КАС України, дійшовши висновку, що позивач пропустив місячний строк звернення до суду та не надав належних доказів наявності об'єктивних перешкод для звернення до адміністративного суду і не навів поважних обставин, які не залежали від його волевиявлення та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами, що перешкоджали звернутись до суду в межах встановленого законом строку.
2.4. Повертаючи позовну заяву Миколаївський окружний адміністративний суд дійшов висновку, що про порушення своїх прав позивач дізнався у березні - квітні 2016 року, отримавши суддівської винагороди без доплати щомісячної надбавки за вислугу років (20%) та пропустив місячний строк звернення до суду, передбачений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
3. П'ятий апеляційний адміністративний суд постановою від 26.09.2024 залишив без змін ухвалу суду першої інстанції від 08.05.2024 про повернення позовної заяви та у свою чергу на підтримку доводів суду першої інстанції зазначив, що про порушення своїх прав у зв'язку зі зменшенням розміру суддівської винагороди позивач мав дізнатись у відповідний місяць, в якому здійснювалась така виплата.
3.1. Суд апеляційної інстанції вказав, що до позовних вимог про визнання противним та скасування наказу голови Центрального районного суду м. Миколаєва від 11.03.2016 № 13-о/с мають застосовуватись строки звернення до суду, які встановлені для спорів про проходження громадянами публічної служби (частина п'ята статті 122 КАС України). Апеляційний суд відхилив посилання скаржника щодо застосування до спірних правовідносин статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) позаяк позовні вимоги ОСОБА_1 про скасування вказаного наказу не пов'язані із можливістю задоволення позовних вимог про стягнення (перерахунок) заробітної плати (суддівської винагороди).
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух в касаційній інстанції
4. Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду (далі - Суд) із касаційною скаргою, у якій просить скасувати ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 08.05.2024 та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 29.09.2024 про повернення позовної заяви, а справу № 400/3752/24 направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
4.1. Підставою для відкриття касаційного провадження у справі № 400/3752/24 є оскарження ухвали суду першої інстанції про повернення позовної заяви, зазначеної у частині другій статті 328 КАС України, після її перегляду в апеляційному порядку, та посилання скаржника у касаційній скарзі на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права.
4.2. Касатор наводить доводи про те, що Миколаївський окружний адміністративний суд повернув його адміністративний позов із формальних підстав, що унеможливило доступ позивача до правосуддя для повного захисту своїх прав та інтересів шляхом судового розгляду, що є порушенням права на звернення до суду, гарантованого статтею 5 КАС України.
4.3. За змістом касаційної скарги ОСОБА_1 вважає безпідставними висновки судів попередніх інстанцій про пропуск ним строку звернення до суду та переконує, що суди створили штучні перешкоди щодо можливості звернення до суду за захистом порушених прав, зокрема безпідставно залишили його позов без руху через несплату судового збору, не урахували його доводів про те, що про порушення своїх прав він дізнався із рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 03.04.2024 у справі № 400/716/24. Скаржник також не погоджується із визнанням судами попередніх інстанцій неповажними причин пропуску строку звернення до суду та вважає, що такі висновки не грунтуються на нормах права, є упередженими, неаргументованими та безпідставними.
5. Ухвалою Суду від 28.10.2024 відкрито касаційне провадження № К/990/38573/24 за цією касаційною скаргою.
6. За інформацією з системи «Діловодство спеціалізованого суду» Центральний районний суд м. Миколаєва та Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області отримали касаційну скаргу 10.10.2024 о 12:13 через електронний кабінет, а ухвалу від 28.10.2024 про відкриття касаційного провадження - 29.10.2024 о 01:14, що підтверджується довідками про доставку електронних листів. Правом подати відзив на касаційну скаргу відповідачі не скористалися, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів попередніх інстанцій в касаційному порядку.
7. Ухвалою Суду від 19.11.2025 закінчено підготовчі дії у справі та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до вимог статті 345 КАС України.
Позиція Верховного Суду, оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
8. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
9. Перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статті 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, колегія суддів виходить із такого.
10. У цій справі спірні правовідносини виникли у зв'язку із проходженням позивачем публічної служби, а саме у зв'язку із припиненням йому спірним наказом від 11.03.2016 доплати щомісячної надбавки за вислугу років.
11. Спори стосовно проходження публічної служби охоплюють спори, які виникають з моменту прийняття особи на посаду і до її звільнення, а тому до таких спорів підлягають застосуванню приписи частини п'ятої статті 122 КАС України.
12. Схожих за змістом висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 08.02.2023 у справі № 360/566/22, на які слушно послався суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові.
13. Так, згідно з частиною п'ятою статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
14. Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
15. День, коли особа дізналася про порушення свого права - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є, зокрема, умови, за яких вона мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.
16. Незвернення до суду з адміністративним позовом за захистом свої прав через неналежне використання своїх процесуальних прав не є поважною причиною пропуску строку.
17. Наслідки пропуску строку звернення до суду визначені статтею 123 КАС України.
18. Так, частиною першою цієї статті передбачено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
19. Частиною другою цієї статті визначено, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
20. У постанові від 05.02.2020 у справі № 9901/425/19 Велика Палата Верховного суду зазначила, що у випадку, коли особа вважає, що її права при прийнятті, проходженні або звільненні з публічної служби були порушені, вона має право звернутися до суду у більш стислі строки, ніж на загальних підставах. Звернення до суду з пропуском цього строку за відсутності поважних причин позбавляє таку особу права захисту у судовому порядку.
21. Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності у публічно-правових відносинах.
22. Надаючи оцінку правильності застосування судами попередніх інстанцій приписів частини другої статті 123 КАС України, Суд враховує, що поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд судді, суду.
23. Частина друга статті 44 КАС України покладає на учасників справи обов'язок добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
24. Наведеними положеннями КАС України чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов'язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов'язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо дотримання строку звернення до суду.
25. Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
26. Водночас, обов'язок доведення обставин, з якими сторона пов'язує поважність причин пропуску строків звернення до суду, покладається на особу, яка звернулася до суду.
27. Суд зауважує, що строк звернення до суду, як одна із складових гарантії «права на суд», може і має бути поновленим, лише у разі наявності достатніх на те поважних причин.
28. Наведене дає підстави для висновку, що поновлення встановленого процесуальним законом строку для подання позовної заяви здійснюється судом у виняткових, особливих випадках й лише за наявності обставин об'єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права на звернення до суду із позовом.
29. Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення причин їх недотримання - вони повинні бути поважними, реальними або, непереборними і об'єктивно нездоланними на час перебігу строків звернення до суду.
30. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2020 у справі № 9901/32/20 дійшла висновку, що інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб'єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв'язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб'єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
31. Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
32. Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулася з позовною заявою, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.
33. Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.
34. Дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин, якщо ці відносини стали спірними.
35. Законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно-правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, стабільної діяльності суб'єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій. Інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
36. Установлення строків звернення до адміністративного суду у системному зв'язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб'єкта владних повноважень в адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом установленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії в часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв'язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень.
37. Також, суд вважає за необхідне зазначити, що обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13.12.2011 № 17-рп/2011). Такі обмеження направленні на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.
38. Оцінивши у цій справі наведені позивачем доводи в обґрунтування поважності причин пропуску строку звернення до суду та повертаючи позовну заяву в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу голови Центрального районного суду м. Миколаєва від 11.03.2016 № 13-о/с щодо припинення доплати щомісячної надбавки за вислугу років, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, зазначив, що вказані позивачем доводи позивача не свідчать про поважність причин пропуску строку, визначеного частиною п'ятою статті 122 КАС України, оскільки реалізація позивачем права на звернення до суду залежала виключно від нього самого, а не від обставин, що не залежали від його волевиявлення, і не реалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
39. Головним аргументом позивача у касаційній скарзі про поважність причин пропуску строку звернення до суду із цим позовом є посилання на необхідність врахування рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 03.04.2024 у справі № 400/716/24, де суд зазначив, що саме на підставі наказу голови Центрального районного суду м. Миколаєва від 11.03.2016 № 13-о/с позивачу не нараховувалась та не виплачувалась доплата за вислугу років за період з 01.04.2016 по 31.10.2018, а отже підстав для задоволення позову щодо зобов'язання Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області нарахувати та виплати таку доплату у цьому випадку немає. Отримавши рішення у справі № 400/716/24 із таким висновком, позивач почав уважати, що спірний наказ порушує його права та інтереси та звернувся до суду у цій справі.
40. У контексті зазначеного, колегія суддів уважає, що ухвалення рішення суду у справі № 400/716/24, не є тим фактором, який може свідчити про дотримання ОСОБА_1 строку звернення до суду з позовом, чи може бути поважною причиною для поновлення цього строку, позаяк ця подія не містить в собі ознак непереборної сили, яка завадила позивачу вчасно звернутися з позовом до суду, як і значення моменту, від якого належить вести відлік строку на оскарження наказів відповідача. Ця подія не може свідчити про своєчасність подання позову та/або бути поважною причиною його пропуску, бо не спростовує ні факту пропуску строку звернення до суду без поважних причин, ні обізнаності позивача про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, про які він знав (не міг не знати) або повинен був дізнатися ще до ухвалення рішення суду у справі № 400/716/24.
41. Своєю чергою позивач не навів змістовних і вагомих доводів щодо вчинення ним усіх необхідних і можливих дій, які вказують на бажання реалізувати його процесуальні права з метою їх захисту.
42. Водночас, процесуальні норми КАС України, якими врегульовано перебіг строків звернення до суду визначають, що перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів і не пов'язує їх з моментом, коли особа почала вважати, що діями, рішеннями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень ці права чи інтереси порушено.
43. Неспростовними є й доводи суду першої інстанції про те, що позивач мав бути обізнаний про існування спірного наказу від 11.03.2016 № 13-о/с, яким припинено доплати щомісячної надбавки за вислу років отримуючи суддівську винагороду у спірний період (з 01.04.2016 по 31.10.2018), а посилання ОСОБА_1 на те, що останній був переконаний, що суддівську винагороду він отримує у передбаченому законом розмірі, не містять достатніх і переконливих ознак для визнання їх поважними причинами пропуску строку звернення до адміністративного суду та його поновлення.
44. Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання причин пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду поважними, адже сутність зазначеного інституту полягає в тому, що особа, яка звертається до суду за захистом порушеного права була не в змозі зробити це внаслідок незалежних від неї обставин, зокрема, якщо цьому перешкоджала надзвичайна або невідворотна за даних умов подія.
45. Отже, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позивачем не наведено та не доведено наявності непереборних обставин чи труднощів, які перешкоджали своєчасному зверненню до суду із цим позовом в частині вимог про скасування наказу від 11.03.2016 № 13-о/с щодо припинення доплати щомісячної надбавки за вислугу років.
46. Враховуючи зазначене у позивача існувала об'єктивна можливість реалізувати своє право на оскарження наказу відповідача у встановлений законом строк.
47. Посилання ОСОБА_1 на створення штучних перешкод у доступі до правосуддя у спосіб залишення його позову без руху через несплату судового збору не можна визнати обґрунтованими, позаяк оскаржуваною у касаційній скарзі ухвалою від 08.05.2024 Миколаївський окружний адміністративний суд, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, повернув адміністративний позов саме у зв'язку із пропуском строку звернення до суду, дійшовши висновку, що про порушення своїх прав позивач дізнався у 2016 році, до суду звернувся у 2024 році, а наведені ним причини пропуску строку звернення до суду визнані неповажними.
48. Щодо посилання позивача на порушення судами попередніх інстанцій доступу особи, до правосуддя, колегія суддів зазначає наступне.
49. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтованою пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення ЄСПЛ від 21.12.2010 у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», пункт 53 рішення ЄСПЛ від 08.04.2010 у справі «Меньшакова проти України»).
50. У рішенні від 18.10.2005 у справі «МШ «Голуб» проти України» ЄСПЛ зазначив, що право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги, оскільки за своєю природою це право вимагає регулювання з боку держави, яка щодо цього користується певними межами самостійного оцінювання.
51. Отже, за практикою ЄСПЛ, застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду. І навпаки, безпідставне поновлення таких строків свідчить про порушення принципу правової визначеності.
52. Водночас, як слушно зауважив суд першої інстанції, можливість своєчасного звернення до адміністративного суду з цим позовом залежала виключно від волевиявлення самого позивача, тобто мала суб'єктивний характер. Будь-яких поважних причин, що перешкоджали позивачу своєчасно звернутися до суду з відповідним позовом про захист свого порушеного права, Судом у цій справі не встановлено.
53. Ураховуючи наведене, Верховний Суд не встановив порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, яке б призвело до ухвалення незаконних рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій.
54. Доводи, наведені у касаційній скарзі, не спростовують правильність висновків судів першої й апеляційної інстанцій, а відтак відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень.
55. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
56. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд
1.Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
2. Ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 08 травня 2024 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.
СуддіЛ.О. Єресько А.Г. Загороднюк В.М. Соколов