Справа №:755/21151/24
Провадження №: 2/755/1134/25
"26" листопада 2025 р. Дніпровський районний суд міста Києва в складі:
Головуючого судді - Хромової О.О.
при секретарі - Бовкун М.В.
за участі:
позивача за первісним позовом - ОСОБА_1
представника позивача - адвоката Баладиги С.П.
відповідача за первісним позовом - ОСОБА_1
представника відповідача - адвоката Дикого Ю.О.
відповідача за зустрічним позовом - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_1 , третя особа - Дніпровська районна у місті Києві державна адміністрація, про визнання права користування житловим приміщенням, визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: Дніпровська районна у місті Києві державна адміністрація, Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району міста Києва», про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням, визнання наймачем частини житлового приміщення,
Позивач ОСОБА_1 звернулася до Дніпровського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 , третя особа - Дніпровська районна у місті Києві державна адміністрація, у якому просила визнати відповідача ОСОБА_1 таким, що втратив право користування житловим приміщенням - квартирою за адресою:
АДРЕСА_1 , та визнати її орендонаймачем вказаної квартири.
На обгрунтування позову зазначила, що ОСОБА_1 не є наймачем однокімнатної квартири
АДРЕСА_2 . Ордер на житлове приміщення від
25 лютого 1974 року № Г229224, видано на підставі рішення Шевченківської ради від 11 лютого 1974 року № 153 на ім'я батька позивача - ОСОБА_3 . У спірній квартирі також зареєстрований ОСОБА_1 , водночас, він не є членом сім'ї позивача, з 2020 року не проживає за місцем реєстрації, обов'язки щодо утримання житла не виконує, плату за спожиті житлово-комунальні послуги не вносить, домовленостей щодо користування та утримання житла між сторонами не існує. Зі слів сусідів, ОСОБА_1 не проживає у спірній квартирі з 2000 року. Водночас, реєстрація відповідача у вказаній квартирі створює для позивача складнощі у сплаті надмірних комунальних платежів, вказане погіршує матеріальне становище позивача та обмежує її в праві користування квартирою.
26 вересня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району міста Києва» із заявою про укладення договору найму квартири та переведення особових рахунків на її ім'я, однак, позивачеві відмовлено у зв'язку із відсутністю документів, які підтверджують право користування житловим приміщенням. Позивач утримує дану квартиру та сплачує житлово-комунальні послуги, проживає тут від свого народження. Наймачем квартири був її батько, який помер. Вона єдина хто постійно був зареєстрованим за вказаною адресою та фактично тут проживав.
З огляду на викладене просила визнати її наймачем квартири АДРЕСА_2 .
З посиланням на висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені в рішеннях ЄСПЛ, зазначила, що виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. У даному випадку вбачається, що визнання відповідача таким, що втратив право користування спірною квартирою, не може вважатися порушенням його права на житло, оскільки за вказаною адресою він вже тривалий час не проживає. Він вправі вільно обирати собі місце проживання, разом з тим, з огляду на відсутність доказів у вчиненні йому перешкод в проживанні за спірною адресою, він добровільно та свідомо не проживав у квартирі, що свідчить про втрату інтересу до цього житла.
З огляду на викладене просила визнати ОСОБА_1 таким, що втратив право користування житлом - квартирою АДРЕСА_2 .
В порядку автоматизованого розподілу справ між суддями позовну заяву передано на розгляд судді Хромовій О.О.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 16 грудня 2024 року відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати у порядку загального позовного провадження, встановлено процесуальні строки, призначено підготовче засідання на 04 лютого 2025 року на 14 год. 00 хв., сторонам роз'яснено їх процесуальні права подати заяви по суті справи та встановлено процесуальні строки.
07 січня 2025 року (вхід. від 08 січня 2025 року № 766) представник відповідача за первісним позовом ОСОБА_1 - адвокат Дикий Ю.О., подав до суду зустрічну позовну заява ОСОБА_1 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: Дніпровська районна у місті Києві державна адміністрація, Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району міста Києва, у якому просив усунути перешкоди, що чиняться ОСОБА_1 у користуванні квартирою АДРЕСА_2 з боку ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , шляхом виселення ОСОБА_2 з квартири без надання іншого житлового приміщення та вселення ОСОБА_1 в квартиру, а також просив визнати ОСОБА_1 наймачем частини квартири АДРЕСА_2 .
На обгрунтування вимог зустрічного позову зазначив, що 06 травня 1981 року Виконавчим комітетом Дарницької районної ради народних депутатів ОСОБА_4 видано ордер на вселення в квартиру АДРЕСА_2 , яка складається із однієї житлової кімнати, жилою площею 15,1 кв. м, сім'ї з двох осіб.
Відповідно до розпорядження представника Президента України від 18 січня 1994 року № 006, особистий рахунок спірної однокімнатної квартири переоформлено з основного квартиронаймача ОСОБА_4 на сина ОСОБА_3 , у зв'язку із переїздом матері на нове місце проживання. Склад сім'ї: ОСОБА_3 , дружина - ОСОБА_5 та їх син - ОСОБА_1 .
Шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 розірвано 27 червня 2000 року. ОСОБА_5 та дитина переїхали на постійне проживання в інше місце, до її батьків. ОСОБА_1 станом на дату розірвання шлюбу батьків було 10 років. Батько матері помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , її матір - ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після смерті батьків у ОСОБА_5 погіршився стан здоров'я. У 2013 році вона була госпіталізована до психіатричної лікарні, орієнтовно один раз на 2-3 роки вона проходить стаціонарне лікування у психіатричній лікарні. Зазначені обставини та зайнятість за доглядом за матір'ю та її батьками з раннього віку, навчання та факт проживання у квартирі батька його другої дружини з дитиною унеможливили повноцінне проживання у спірній квартирі ОСОБА_1 . Крім того, матір'ю ОСОБА_1 - відповідач ОСОБА_2 , йому створювалися перешкоди у доступі до квартири.
ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 . Після його смерті ОСОБА_1 намагався вселитися до квартири, замінив двері і впродовж кількох місяців сплачував комунальні послуги, однак саме через перешкоди з боку матері ОСОБА_1 - відповідача ОСОБА_2 , не зміг вселитися у квартиру, замок на дверях було замінено, доступу до квартири не надано.
У спірній квартирі зареєстровано дві особи: ОСОБА_1 та ОСОБА_1 . Однак, інтересу до житлового приміщення ОСОБА_1 не втратив і бажає скористатися правом на приватизацію частини квартири, наймачем якої був батько сторін, враховуючи, що він не міг проживати з батьком та його новою сім'єю, а після його смерті проживати на одній площі з ОСОБА_1 та її матір'ю.
ОСОБА_1 зареєстрований у спірній квартирі практично від свого народження, як член сім'ї наймача, в силу свого малолітнього віку та розірвання шлюбу між батьками залишився проживати з матір'ю у квартирі її батьків. Від другого шлюбу у батька народилася дитина - ОСОБА_1 , яка досягла повноліття лише ІНФОРМАЦІЯ_4 . Водночас, після смерті батька відповідач вживав дій, спрямованих на вселення до квартири, однак йому створено перешкоди з боку ОСОБА_2 , у зв'язку із чим у 2011 році він звертався до дільничного інспектора. Крім того, не допускається заселення однієї кімнати особами різної статі, старшими за дев'ять років, крім подружжя, а визначена законодавством норма житлової площі становить 13,65 кв. м на одну особу. Догляд за батьками матері та матір'ю також є поважними причинами непроживання у спірному житлі.
Оскільки у ОСОБА_2 наявне інше зареєстроване місце проживання, окрім усунення перешкод у користуванні квартирою, також просить виселити її зі спірного житла без надання іншого житлового приміщення.
Вимога про визнання ОСОБА_1 наймачем частини спірної квартири покликана не врегулювання правової невизначеності, як у правовідносинах щодо виконання частини зобов'язань за договором найму житла, так і для реалізації права на приватизацію частини спірної квартири. КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району міста Києва» за відсутності документів, що підтверджують право користування квартирою, відмовлено у внесенні змін до договору найму та переведення особового рахунка на члена сім'ї померлого наймача. Отже, на підставі рішення суду буде внесено зміни до договору найму, що створить підстави для реалізації прав на приватизацію спірної квартири.
З огляду на викладене, вимоги зустрічного позову просив задовольнити.
У зустрічній позовній заяві ОСОБА_1 також, у порядку статті 93 ЦПК України, виклав перелік питань до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про обставини, що мають значення для справи.
07 січня 2025 року (вхід. від 08 січня 2025 року № 779) представник відповідача за первісним позовом ОСОБА_1 - адвокат Дикий Ю.О., також подав до суду відзив на позовну заяву, вимоги позову не визнав та навів заперечення, аналогічні до викладених у зустрічній позовній заяві.
Відзив на позовну заяву також містить перелік питань до ОСОБА_1 у порядку статті 93 ЦПК України.
09 січня 2025 року (вхід. № 1142, подано засобами підсистеми «Електронний суд» ЄСІТС 08 січня 2025 року) до суду надійшла заява представника відповідача за первісним позовом ОСОБА_1 - адвоката Дикого Ю.О., про долучення до матеріалів справи доказів надсилання відзиву та зустрічного позову іншим учасникам справи.
31 січня 2025 року (вхід. № 5923) до суду надійшли письмові пояснення третьої особи - Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації.
У неприватизованій квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано дві особи: ОСОБА_1 з 1989 року та ОСОБА_1 з 2007 року. Нарахування за спожиті житлово-комунальні послуги здійснюється на двох осіб.
Звертаючись до суду позивач ОСОБА_1 зазначила, що наймачем спірної квартири був її батько, після його смерті вона звернулася до КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району міста Києва» із заявою про переведення особового рахунка на її ім'я. Листом КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району міста Києва» від 02 жовтня 2024 року № 103/45-385 у задоволенні її заяви відмовлено у зв'язку із відсутністю документа, що підтверджує її право користування спірним житлом, а саме: копії ордера, договору найму або судового рішення. Водночас, до позовної заяви таких документів також не долучено.
Оскільки для зміни наймача житлового приміщення обов'язковою умовою є згода усіх мешканців житла, позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання її орендонаймачем спірної квартири не підлягають задоволенню.
У спорах із питань, віднесених до компетенції органів місцевого самоврядування чи місцевої державної адміністрації, або з питань управління житловим фондом, віднесених його власником або уповноваженим ним органом до свого відання згідно зі статтею 18 ЖК України, належною стороною повинен бути відповідний орган чи власник житлового фонду.
У відзиві на позовну заяву ОСОБА_1 зазначив, що у малолітньому віці, у зв'язку із розлученням батьків, у 2000 році разом з матір'ю змушений був переїхати на інше місце проживання до дідуся і бабусі. Позивач є донькою батька від другого шлюбу. Відповідач ніколи не втрачав інтересу до спірного житла та у 2011 році вживав заходів щодо вселення в квартиру. Сумісне проживання з позивачем вважає неможливим по тій причині, шо квартира є однокімнатною із житловою площею 15,1 кв. м.
Рішення у справі просили ухвалити відповідно до вимог діючого законодавства.
03 лютого 2025 року (вхід. № 6226) представником відповідача за первісним позовом ОСОБА_1 - адвокатом Диким Ю.О., подано до суду заяву про виклик свідків, просив викликати та допитати як свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .
Також просив допитати відповідача ОСОБА_1 , як свідка (клопотання повторно подано
04 лютого 2025 року, вхід. № 6542).
Також 03 лютого 2025 року (вхід. № 6310) представником відповідача за первісним позовом ОСОБА_1 - адвокатом Диким Ю.О., подано клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.
04 лютого 2025 року (вхід. № 6361) до суду надійшло клопотання представника відповідача за первісним позовом ОСОБА_1 - адвоката Дикого Ю.О., про витребування доказів (подано засобами підсистеми «Електронний суд» ЄСІТС 03 лютого 2025 року).
04 лютого 2025 року (вхід. № 6542) представником відповідача за первісним позовом ОСОБА_1 - адвокатом Диким Ю.О., подано клопотання про допит відповідача в якості свідка, а також клопотання про долучення доказів направлення клопотання про долучення доказів іншим учасникам справи (вхід. № 6544).
04 лютого 2025 року протокольною ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва задоволено клопотання представника відповідача за первісним позовом ОСОБА_1 - адвоката Дикого Ю.О., про допит відповідача в якості свідка та клопотання про допит свідків, обов'язок забезпечення явки свідків покладено на відповідача.
Також протокольною ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 04 лютого 2025 року відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача за первісним позовом ОСОБА_1 - адвоката Дикого Ю.О., про витребування доказів.
У підготовчому засіданні оголошено перерву до 19 березня 2025 року до 11 год. 00 хв.
19 березня 2025 року підготовче засідання, призначене на 11 год. 00 хв., знято з розгляду, у зв'язку із зверненням до медичного закладу судді Хромової О.О. Наступне підготовче засідання призначено на
15 квітня 2025 року на 15 год. 30 хв.
15 квітня 2025 року (вхід. № 21275) до суду надійшла заява представника позивача за первісним позовом ОСОБА_1 - адвоката Баладиги С.П., про виклик свідків, просив викликати та допитати у якості свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 .
15 квітня 2025 року у підготовчому засіданні протокольною ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва задоволено клопотання представника позивача за первісним позовом ОСОБА_1 - адвоката Баладиги С.П., про виклик свідків, обов'язок забезпечення явки свідків покладено на позивача.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 15 квітня 2025 року задоволено клопотання представника відповідача за первісним позовом ОСОБА_1 - адвоката Дикого Ю.О., про прийняття зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: Дніпровська районна у місті Києві державна адміністрація, КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району міста Києва», про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням, визнання наймачем частини житлового приміщення. Прийнято зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: Дніпровська районна у місті Києві державна адміністрація, КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району міста Києва, про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням, визнання наймачем
частини житлового приміщення та об'єднано в одне провадження з первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_1 , третя особа - Дніпровська районна у місті Києві державна адміністрація, про визнання права користування житловим приміщенням, визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням. Розгляд справи постановлено здійснювати в порядку загального позовного провадження з проведенням підготовчого засідання.
Підготовче засіданні відкладено на 27 травня 2025 року на 14 год. 00 хв.
02 травня 2025 року (вхід. № 25094) до суду від представника позивача за первісним позовом ОСОБА_1 - адвоката Баладиги С.П., надійшов відзив на зустрічну позовну заяву.
Вимоги зустрічної позовної заяви ОСОБА_1 не визнає.
На обгрунтування відзива на зустрічну позовну заяву зазначено, що в матеріалах справи не міститься жодної обставини, визначеної статтею 71 ЖК Української РСР, яка б підтверджувала, що ОСОБА_1 останні шість місяців і більше з поважних причин був відсутній за адресою:
АДРЕСА_1 . Крім того, до позовної заяви долучено акт від 28 серпня 2024 року, де зазначено, що за вказаною адресою відповідач фактично не проживає з січня 2000 року по теперішній час.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 березня 1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України», вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема чи було це приміщенням постійним місцем їх проживання та чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням. Водночас, як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 15 постанови від 01 листопада 1996 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», наявність чи відсутність прописки сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилася туди, як член сім'ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому.
Доводи відповідача про те, що він не міг користуватися квартирою, оскільки доглядав за бабусею, дідусем та матір'ю, вважає не достатніми, оскільки навчання відповідача проходило у місті Києві, а тому відповідачу не заважала дана обставина для користування житлом. Лікування матері ОСОБА_1 - ОСОБА_5 , також проходило в місті Києві та не є безперервним протягом останніх 14 років, він не здійснював догляд весь цей час, отже, це не є підставою для не користування квартирою. Бабуся та дідусь ОСОБА_1 також проживали в місті Києві. При цьому, вказані особи не мали статусу осіб з інвалідністю, не потребували постійного стороннього догляду.
Таким чином, позовна вимога ОСОБА_1 про визнання пропущеного з поважних причин шестимісячного строку збереження житлового приміщення не підлягає задоволенню, як наслідок, позовна вимога про визнання наймачем частини квартири також не підлягає задоволенню.
Стосовно вимоги про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням зазначили, що за результатами звернення ОСОБА_1 у 2011 році, правоохоронними органами не підтверджено факту вчинення правопорушення та відмовлено у відкритті кримінального провадження. Таке рішення поліції ОСОБА_1 не оскаржував, отже, визнав його законним. Відповідач протягом останніх 14 років жодним чином не захищав своє, нібито, порушене право, що полягало у наявності перешкод у користуванні майном. Матеріали справи не містять доказів сплати ним комунальних послуг, що свідчить про відсутність зацікавленості відповідача даним майном. Більше того, ОСОБА_1 зазначає, що саме після смерті батька у 2011 році вчиняв дії для вселення у спірну квартиру і саме в той час йому чинили перешкоди. З огляду на положення статей 257, 261 ЦК України, вважає, що строк позовної давності закінчився, клопотання про поновлення строку позовної давності не заявлено.
ОСОБА_1 самостійно зазначив, що не проживав у спірній квартирі, оскільки з ОСОБА_1 вони є особами різної статі та віку, у зв'язку із чим спільне проживання в однокімнатній квартирі було неможливим. Таким чином, відповідач добровільно відмовився від користування спірним житлом.
Щодо вимоги про виселення ОСОБА_2 зазначила, що положення статті 391 ЦК України визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому, не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.
Таким чином, ОСОБА_1 має довести, що він є власником квартири та йому чиняться перешкоди у користуванні даною квартирою ОСОБА_2 . Водночас, ОСОБА_1 не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження наявності у нього права власності на спірну квартиру. ОСОБА_1 не має правових підстав вимагати усунення перешкод у користуванні та розпорядженні житловим приміщенням. Отже, заявлена позовна вимога є необгрунтованою та не підлягає задоволенню.
З огляду на викладене просила відмовити у задоволенні позовної вимоги про усуненні перешкод у користуванні житлом з боку ОСОБА_2 та ОСОБА_1 шляхом виселення з квартири без надання ОСОБА_2 іншого житлового приміщення та вселення ОСОБА_1 в квартиру з підстав пропуску строку позовної давності. Також просила відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.
06 травня 2025 року (вхід. № 25536) до суду від позивача за первісним позовом ОСОБА_1 надійшла відповідь на письмове опитування, а також відповідь на письмове опитування від відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_2 .
У відповідь на поставлені запитання ОСОБА_1 зазначила таке:
1.Їй не відомі обставини зміни вхідних дверей у квартирі АДРЕСА_2 ;
2.Їй не відомі обставини намагання ОСОБА_1 після смерті їх батька вселитися у вказану квартиру;
3.Окрім ОСОБА_1 з 2000 року у спірній квартирі проживала та проживає ОСОБА_2 ;
4.Розмір комунальних послуг, інших послуг з утримання квартири, які ОСОБА_1 понесла впродовж часу проживання у спірній квартирі, складає щомісячно орієнтовно
1 000,00 - 1 500,00 грн, залежно від опалювального сезону;
5.Відповіді на питання стосовно наявності заперечень у ОСОБА_1 щодо вселення ОСОБА_1 у спірну квартиру не надано з посиланням на наявність судового процесу з приводу цього питання;
6.Відповіді на запитання стосовно наявності заперечень у ОСОБА_1 щодо права ОСОБА_1 на приватизацію частини спірної квартири, не надано з посиланням на наявність судового процесу з приводу цього питання.
У відповідь на поставлені запитання ОСОБА_2 зазначила таке:
1.З 2000 року і по теперішній час проживає у квартирі за адресою:
АДРЕСА_1 . Проживала з донькою ОСОБА_1 та чоловіком ОСОБА_3 ;
2.В 2011 році змінювала замок в цілях безпеки, проживаючи на той час з неповнолітньою дочкою;
3.Обставини намагання ОСОБА_1 після смерті ОСОБА_3 вселитися у спірну квартиру їй не відомі.
12 травня 2025 року (вхід. від 13 травня 2025 року № 27003) представником відповідача за первісним позовом ОСОБА_1 - адвокатом Диким Ю.О., подано відповідь на відзив на зустрічну позовну заяву.
Вважає, що відповідачем за зустрічним позовом у відзиві не спростовано доводи та підстави заявленого зустрічного позову, тому наведені у відзиві заперечення і мотиви слід відхилити.
Відзив на зустрічну позовну заяву не спростовує доводів зустрічного позову, а в частині оцінки доводів позову щодо пропущення з поважних причин шестимісячного строку збереження житлового приміщення за відсутнім членом сім'ї наймача - грунтується на логічних помилках. У відзиві не спростовано доводів щодо заборони заселення однієї кімнати особами різної статі, старшими за дев'ять років, крім подружжя. Згідно з матеріалами справи у спірній квартирі, жилою площею 15,1 кв. м, з
2000 року по 2011 рік проживало троє осіб: ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , а з
2011 року - двоє осіб: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Враховуючи імперативну норму статті 47 ЖК Української РСР щодо заборони заселення однієї кімнати особами різної статі, старшими за дев'ять років, окрім подружжя, а також заселення квартири, збудованої для однієї сім'ї, двома і більше сім'ями або двома і більше одинокими особами, у відповідача відсутні підстави стверджувати про втрату ОСОБА_1 права на квартиру та пропуск шестимісячного строку збереження житлового приміщення за відсутнім членом сім'ї наймача.
Крім того, ОСОБА_1 припинив проживати у спірній квартирі у віці 10 років, у зв'язку із розірванням шлюбу між батьками 27 червня 2000 року та переїздом матері до квартири її батьків. Залишення місця проживання з огляду на вказані обставини не свідчить про свідому поведінку позивача та втрату ним інтересу до житлового приміщення. Водночас, заміна ОСОБА_1 вхідних дверей до спірної квартири, звернення до правоохоронних органів за фактом заміни замків на вхідних дверях ОСОБА_2 свідчить про інтерес відповідача до спірної квартири, намір вселення та проживання у ній. Зазначені обставини у сукупності із фактом догляду за батьками матері та матір'ю, необхідність регулярного проходження нею стаціонарного лікування, навчання на денній формі не лише не надають підстав для визнання відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а й свідчать про наявність у нього права на спірну квартиру.
Положення статті 71 ЖК Української РСР, з урахуванням висновків Верховного Суду, свідчать про не визначене (не виключне) коло підстав (випадків) збереження жилого приміщення.
Висновки відзиву про недостатність доказів щодо здійснення догляду за іншими членами сім'ї відповідача не враховують сукупного значення цих доказів з наявними у справі доказами, які вказують на відсутність свідомої поведінки, втрату інтересу до спірного житла та водночас, на наявність інтересу до житла, наміру вселення та проживання.
Звернення ОСОБА_1 до правоохоронних органів щодо заміни замків у вхідних дверях до спірної квартири має значення для доведення прояву активної поведінки позивача та наявності інтересу до житла. Факт заміни замків ОСОБА_2 підтвердила.
Зустрічний позов щодо усунення перешкод у користуванні майном є негаторним позовом, об'єктом якого є триваюче правопорушення, що збереглося до моменту подання позову до суду. Факт наявності перешкод з боку ОСОБА_2 у вселенні позивача до спірної квартири і проживання ним, а також заперечення щодо вселення ОСОБА_1 до спірної квартири з боку ОСОБА_1 підтверджується матеріалами справи та відповідями на поставлені запитання у порядку статті 93 ЦПК України. До вимог за негаторним позовом позовна давність не застосовується.
Доводи відзиву про те, що ОСОБА_1 , заявляючи вимоги про усунення перешкод у користуванні спірною квартирою, повинен довести право власності на неї, не відповідають чинному законодавству та не враховують особливості правовідносин жилого найму.
14 травня 2025 року (вхід. № 27480) представником відповідача за первісним позовом ОСОБА_1 - адвокатом Диким Ю.О., подано заяву про долучення доказів направлення відповіді на відзив іншим учасникам справи.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 27 травня 2025 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 09 липня 2025 року на
10 год. 30 хв.
09 липня 2025 року у судовому засіданні проведено допит відповідача ОСОБА_1 , як свідка. У своїх показав відповідач зазначив, що проживав у спірній квартирі, однак, після розлучення батьків став проживати з матір'ю, доглядав за бабою та дідом, які мали похилий вік, стан здоров'я яких значно погіршився, внаслідок чого їм було встановлено групу інвалідності, тому доглядав останніх. Мати постійно працювала. Після їх смерті також значно погіршився стан здоров'я матері, остання вимушено проходила лікування у психіатричному закладі, потребує періодичного проходження лікування і зараз, тому вона також потребувала стороннього догляду. Відповідач опікувався матір'ю та займався станом її здоров'ям. Після смерті батька постало питання щодо приватизації квартири, відповідачі не надавали доступу до приміщення та ключів, змінювали замки. У зв'язку із відсутністю доступу до квартири звертався до поліції, однак вони пояснили, що у квартирі проживає неповнолітня дитина, тому він не може там проживати. Вирішення цього питання здійснювали в усному порядку, офіційного листування не було, але конфлікт не вирішили. Десь пів року сплачував за комунальні послуги. Після звернення до суду писав Кірі про намір вселитися до квартири. У 2011 році відповідачу був 21 рік, до цього часу з батьком бачився десь двічі на рік, спілкувалися рідко, щодо квартири та користування нею з батьком ніколи не говорили. Пізніше дізнався, що вона не приватизована. Доступу до квартири ОСОБА_2 не надавала, ключів також не надавала. Догляд за бабою та дідом не оформлював. Замок у спірній квартири змінював самостійно.
Представник позивача за первісним позовом ОСОБА_1 - адвокат Баладига С.П., надав пояснення аналогічні до викладених у позовній заяві. Позивач ОСОБА_1 доводи представника підтримала.
Відповідач за первісним позовом ОСОБА_1 у своїх поясненнях зазначив, що після розірвання шлюбу його батьками та переїзду матері залишився проживати з матір'ю, на той момент йому було десь 10 років. Проживали у батьків матері, далі навчався у місті Києві. Квитанції про сплату комунальних послуг щодо спірної квартири у нього не збереглися.
Відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_2 повідомила, що у 2011 році спілкувалася з ОСОБА_1 щодо можливості здачі спірної квартири в оренду та поділу коштів від оренди, однак ОСОБА_11 не погодився та змінив вхідні замки у квартирі.
У судовому засіданні оголошено перерву до 17 вересня 2025 року до 14 год. 00 хв., у зв'язку із викликом свідків.
16 вересня 2025 року (вхід. від 17 вересня 2025 року, № 54701) представник відповідача за первісним позовом ОСОБА_1 - адвокат Дикий Ю.О., подав до суду клопотання про відмову від допиту раніше заявлених свідків.
17 вересня 2025 року у судовому засіданні проведено допит свідка ОСОБА_9 , який повідомив, що особисто знає ОСОБА_1 та її матір ОСОБА_2 , також був знайомий з ОСОБА_3 , який помер приблизно в 2010 чи 2012 році. Про правовий статус спірної квартири не обізнаний, можливо, вона приватизована. Замки в квартирі було змінено, однак, коли це було не пам'ятає. ОСОБА_1 ніколи не бачив.
Свідок ОСОБА_12 повідомила, що особисто знає учасників справи. ОСОБА_1 знає приблизно з 10-річного віку. Його батьки розлучилися, після чого він з матір'ю виїхали з квартири, більше його не бачила. Про обставини заміни дверей та замків у вхідних дверях їй не відомо, вона проживає на
9 поверсі, а спірна квартира знаходиться на 7 поверсі.
У судовому засіданні оголошено перерву до 22 жовтня 2025 року до 16 год. 00 хв. з метою допиту свідка ОСОБА_8
22 жовтня 2025 року судове засідання, призначене на 16 год. 00 хв., знято з розгляду, у зв'язку із перебуванням головуючого судді Хромової О.О. у відрядженні. Наступне судове засідання призначено на 26 листопада 2025 року на 16 год. 00 хв.
26 листопада 2025 року у судовому засіданні проведено допит свідка ОСОБА_8 , яка повідомила, що проживає в будинку з 1972 року. ОСОБА_13 та ОСОБА_14 знає давно, вони проживають на 7 поверсі, а свідок на 2. Раніше ОСОБА_15 відвідувала школу. ОСОБА_14 живе в квартирі більше 18 років. Основного наймача квартири ОСОБА_16 знала. Свідок з 2002 року на пенсії, тому не працює і постійно вдома. Ніколи не чула, щоб у квартирі були конфлікти, щоб когось не пускали до неї. ОСОБА_11 ніколи не намагався вселитись у квартиру, свідком таких подій вона не була.
Відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_2 правом на подання відзиву по суті позову не скористалася.
Третя особа - Дніпровська районна у місті Києві державна адміністрація, у судове засідання свого представника не направили, про день, час та місце судового розгляду справи повідомлялася належним чином, про причини неявки не повідомили. У письмових поясненнях від 31 січня 2025 року розгляд справи просили здійснювати без участі свого представника.
Третя особа - Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району міста Києва, у судове засідання свого представника не направили, про день, час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином, про причини неявки не повідомили. Правом на подання письмових пояснень не скористалися.
Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення сторін та їх представників, допитавши свідків, оцінивши надані сторонами докази, суд приходить до таких висновків.
До матеріалів справи долучено копію обмінного ордера від 06 травня 1981 року № 69, виданого виконавчим комітетом Дарницької районної ради народних депутатів УРСР, на право на зайняття ОСОБА_4 квартири АДРЕСА_3 , яка складається із однієї кімнати площею 15,1 кв. м. Ордер видано для сім'ї із двох осіб: ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , син.
Згідно витягу з розпорядження Представника Президента України Харківської районної державної адміністрації міста Києва від 18 січня 1994 року № 006 «Про переоформлення та розділ особистих рахунків», розглянувши матеріали Державного комунального підприємства по утриманню житла по заявах громадян з питань переоформлення та розділу особистих рахунків, вирішено переоформити особистий рахунок однокімнатної квартири АДРЕСА_3 , житловою площею 15,1 кв. м з основного квартиронаймача ОСОБА_4 на сина ОСОБА_3 у зв'язку із переїздом матері на нове місце проживання. Новим квартиронаймачем зазначений ОСОБА_3 , 1968 року народження. Склад сім'ї: ОСОБА_3 , дружина ОСОБА_5 , син ОСОБА_1 ..
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_5 народився ОСОБА_1 , про що Відділом реєстрації актів цивільного стану Дарницького районного управління юстиції у місті Києві 17 серпня
1989 року складено відповідний актовий запис № 1200, батьками зазначені ОСОБА_3 та ОСОБА_5 . Вказане підтверджується повторним свідоцтвом про народження від 03 серпня 2024 року серії
НОМЕР_1 , виданим Дарницьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).
До матеріалів справи також долучено копію свідоцтва про розірвання шлюбу від 14 травня
2002 року серії НОМЕР_2 , виданого Відділом реєстрації актів громадянського стану Дарницького районного управління юстиції у місті Києві, про те, що шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 розірвано, про що в книзі реєстрації актів про розірвання шлюбу 27 червня 2000 року зроблено запис
№ 451. Прізвища після розірвання шлюбу не змінено.
Відповідно до свідоцтва про народження від 31 серпня 2006 року серії НОМЕР_3 , виданого Відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції у місті Києві, ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_6 , про що 31 серпня 2006 року складено відповідний актовий запис № 2247. Батьками зазначені ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .
До матеріалів справи також долучено повний витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження від 09 вересня 2021 року № 00032506528, який містить інформацію про внесення до Державного реєстру актів цивільного стану громадян реєстраційного запису про актовий запис про народження ОСОБА_1 з повною інформацією про батьків дитини. Міститься примітка, що державну реєстрацію народження проведено відповідно до статті 133 СК України (запис подружжя батьками дитини).
З довідки про реєстрацію місця проживання особи від 31 грудня 2020 року № 13879827 встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , зареєстрована за адресою:
АДРЕСА_1 , з 12 липня 2007 року.
Також в матеріалах справи міститься витяг з реєстру територіальної громади від 26 вересня
2024 року № 2024/011670604, про зареєстроване місце проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 .
Зі свідоцтва про смерть від 14 червня 2011 року серії НОМЕР_4 , виданого Відділом реєстрації смерті у місті Києві, встановлено, що ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , про що 14 червня
2011 року в Книзі реєстрації смертей зроблено відповідний актовий запис № 10628.
Згідно довідки від 22 липня 2015 року № 449, виданої КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району міста Києва», ЖЕД № 407, ОСОБА_1 дійсно прописана в квартирі по АДРЕСА_1 , і займає житлову площу 15,10 кв. м, кімната 34,60 кв. м, у однокімнатній квартирі на сьомому поверсі. Власником особового рахунку на цю житлову площу є ОСОБА_3 (помер). Сім'я складається з двох чоловік: ОСОБА_1 , 1989 року народження (син) зареєстрований з 1989 року, та ОСОБА_1 , 2006 року народження (дочка), зареєстрована з 2007 року.
Відповідно до витягу від 26 вересня 2025 року № 119751872 з Реєстру територіальної громади міста Києва про зареєстрованих у житловому приміщенні за адресою:
АДРЕСА_1 , станом на 26 вересня 2024 року за вказаною адресою зареєстровано дві особи: 28 липня 1989 року народження та ІНФОРМАЦІЯ_7 .
Суд враховує, що в акті від 17 серпня 2011 року, підписаному ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , ОСОБА_17 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , ОСОБА_18 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , які проживають у будинку АДРЕСА_4 , зазначено, що ОСОБА_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_5 , не проживає за даною адресою з січня 2000 року по дату складення акту - серпень 2011 року.
Водночас, з листа Дніпровського управління поліції ГУНП у місті Києві Національної поліції України від 23 січня 2025 року № 24294-2025 встановлено, що 10 вересня 2011 року до Дніпровського УП ГУНП у місті Києві надійшла заява ОСОБА_1 щодо виявлення пошкодження замків вхідних дверей за місцем проживання, а саме по АДРЕСА_1 . Дана подія була зареєстрована в ЖРЗПЗ від 10 вересня 2011 року № 20638 та по матеріалах прийнято рішення згідно Закону України «Про звернення громадян». Також 22 жовтня 2011 року до Дніпровського УП надійшла заява ОСОБА_1 щодо виявлення факту заміни замків колишньою дружиною ОСОБА_2 по АДРЕСА_1 . Дана подія була зареєстрована в ЖРЗПЗ від 22 жовтня 2011 року № 24129 та прийнято рішення про відмову у порушенні кримінальної справи від 01 листопада 2011 року.
Згідно з листом КП «Головний інформаційно-обчислювальний центр» від 23 січня 2025 року
№ 075/1-293, у відповідь на адвокатський запит від 16 січня 2025 року про надання відомостей про осіб, вказаних платниками комунальних послуг за адресою квартири АДРЕСА_2 у 2011 році, запитувана інформація за 2011 рік відсутня у зв'язку із закінченням нормативного строку зберігання.
Водночас, до матеріалів справи долучено банківські квитанції про сплату спожитих житлово-комунальних послуг за адресою: АДРЕСА_1 , за липень 2021 року, червень, липень 2023 року. Платником зазначена ОСОБА_2 .
Також долучено квитанції про нарахування за спожиті житлово-комунальні послуги за послугу з постачання природного газу за травень та червень 2021 року, та постачання теплової енергії та гарячої води за травень 2024 року.
До матеріалів справи долучено паперову копію електронного повідомлення від 16 січня 2025 року, адресованого ОСОБА_1 на номер мобільного телефону ОСОБА_1 , щодо погодження дати надання доступу до спірної квартири та можливості часткової компенсації витрат на утримання такого майна.
Відповідно до Акту від 28 серпня 2024 року, ОСОБА_8 , 1952 року народження, ОСОБА_10 , 1970 року народження, ОСОБА_9 , 1954 року народження, які проживають за адресою:
АДРЕСА_4 , підтверджують, що за вказаною адресою ОСОБА_1 ,
ІНФОРМАЦІЯ_10 , зареєстрований, але фактично не проживає починаючи з січня 2000 року по дату складення акту.
З матеріалів справи також встановлено, що ОСОБА_19 народилася ІНФОРМАЦІЯ_11 у місті Дубно Рівненської області, про що Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дубенського міськрайонного управління юстиції у Рівненській області 10 листопада 1965 року складено актовий запис № 347, про що зазначено у повторному свідоцтві про народження від 03 серпня 2024 року серії
НОМЕР_5 , виданому Дарницьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ). ЇЇ батьками зазначені ОСОБА_20 та ОСОБА_21 .
Відповідно до свідоцтва про смерть від 28 вересня 2008 року серії НОМЕР_6 , виданого Відділом реєстрації смерті у місті Києві, ОСОБА_20 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 82 років, про що в Книзі реєстрації смертей 28 вересня 2008 року зроблено відповідний актовий запис
№ 18578.
Зі свідоцтва про смерть від 05 жовтня 2009 року серії НОМЕР_7 , виданого Відділом реєстрації смерті у місті Києві, ОСОБА_21 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 у віці 80 років, про що в Книзі реєстрації смертей 05 жовтня 2009 року зроблено відповідний актовий запис № 17912.
Суд враховує, що сторони не заперечували, що ОСОБА_19 , ІНФОРМАЦІЯ_12 , та ОСОБА_5 є однією особою, прізвище змінено у зв'язку із укладенням шлюбу із ОСОБА_3 .
До матеріалів справи долучено виписку з історії хвороби ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_12 , від 06 жовтня 2014 року, щодо проходження лікування у період з 19 серпня 2014 року по
26 вересня 2014 року у ТМО «Психіатрія» в місті Києві, відділення № 5.
В матеріалах справи міститься копія виписного епікризу з медичної карти стаціонарного хворого
№ 7752 (відділення № 3 ТМО «Психіатрія у місті Києві») про проходження лікування ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_12 , з 17 листопада 2015 року по 21 грудня 2015 року.
З виписного епікризу з медичної карти стаціонарного хворого № 7752 (відділення № 17 ТМО «Психіатрія у місті Києві») вбачається факт проходження лікування ОСОБА_5 ,
ІНФОРМАЦІЯ_12 , у період з 05 вересня 2019 року по 18 жовтня 2019 року.
Також надано копію виписного епікризу з медичної карти стаціонарного хворого
№ 2127 1071 (психоневрологічне відділення №1 КНП «Міський заклад з надання психіатричної допомоги» Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про проходження лікування ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_12 , з 11 вересня 2023 року по 29 вересня
2023 року.
Відповідно до виписного епікризу з медичної картки стаціонарного хворого № 1071 (психоневрологічне відділення № 1 КНП «Міський заклад з надання психіатричної допомоги» Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_12 , остання проходила лікування з 24 квітня 2024 року по 15 травня
2024 року.
У вказаних виписних епікризах в анамнезі захворювання зазначено про погіршення психічного стану хворої у 2014 році, гостре погіршення стану у 2015 році та про початок лікування у вказаний період.
Також в матеріалах справи міститься копія диплому кваліфікованого робітника від 30 червня
2008 року серії НОМЕР_8 про те, що ОСОБА_1 закінчив у 2008 році Київське професійне училище залізничного транспорту.
Судом також встановлено таке.
З листа КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району міста Києва» від 02 жовтня 2024 року, вих. № 103/45-3851, вбачається, що за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 від 26 вересня 2024 року, зареєстрованої за № 130/45Д-907, щодо переведення особового рахунку за адресою: АДРЕСА_1 , встановлено відсутність правових підстав для зміни договору найму та переведення особового рахунку за вказаною адресою на ім'я ОСОБА_1 з огляду відсутність, серед іншго, документу, що підтверджує право користування житловим приміщенням АДРЕСА_2 , а саме: копії ордера, договору найму чи рішення суду.
У листі Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації від 23 січня 2025 року,
вих. № 103-103/Д-67-129, у відповідь на заяву ОСОБА_1 від 20 січня 2025 року № 103/Д-67 щодо внесення змін до договору найму квартири та переведення особового рахунку, укладення договору найму на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 роз'яснено порядок звернення до КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району міста Києва» із письмовою заявою та посвідченою згодою членів сім'ї наймача щодо зміни договору найму на заявника та зазначено необхідний перелік документів.
КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району міста Києва» у своєму листі від 22 січня 2025 року, вих. № 103/45-285, зазначено, що за наслідками розгляду заяви ОСОБА_1 від 20 січня 2025 року № 103/45/Д-65 щодо внесення змін до договору найму квартири та переведення особового рахунку, встановлено, що за адресою:
АДРЕСА_1 , зареєстровано дві повнолітні особи: ОСОБА_1 та ОСОБА_1 . Наразі заява не містить згоди ОСОБА_1 , посвідченої начальником ЖЕЛ-407 на зміну договору найму на ім'я заявника. Також зазначено, що попереднє звернення ОСОБА_1 було про зміну договору найму на її ім'я. Водночас, до заяви не додано оригіналу витягу з реєстру територіальної громади міста Києва про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні та інформації про реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_1 .
Оскільки заява не містить згоди ОСОБА_1 на зміну договору найму на ім'я заявника та не додано зазначених документів, підприємство позбавлене правових підстав для переведення особового рахунку на ім'я ОСОБА_1 .
За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Частиною першою статті 43 Конституції України визначено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.
В силу положень статті 58 ЖК Української РСР єдиною підставою для вселення у житлове приміщення є ордер, який видається виконавчим органом місцевої ради на підставі рішення про надання житлового приміщення у будинках громадського чи державного житлового фонду. Ордер на жиле приміщення є адміністративним актом, що видається виконавчим органом місцевого самоврядування до компетенції якого входить вирішення питань, пов'язаних з наданням житлових приміщень.
Ордер видається за єдиною формою, що встановлена у додатку № 7 до Правил квартирного обліку. Ордер видається громадянину, на ім'я якого він виписаний.
Ордер на житлове приміщення дійсний протягом 30 днів. Після закінчення цього строку ордер автоматично втрачає свою силу.
Відповідно до частин першої, другої статті 61 ЖК Української РСР користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім'я якого видано ордер.
За змістом статті 810 ЦК України за договором найму (оренди) житла одна сторона - власник житла (наймодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату. Підстави, умови, порядок укладення та припинення договору найму житла, що є об'єктом права державної або комунальної власності, встановлюються законом. До договору найму житла, крім найму житла, що є об'єктом права державної або комунальної власності, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.
Згідно із частиною першою статті 816 ЦК України у договорі найму житла мають бути вказані особи, які проживатимуть разом із наймачем. Ці особи набувають рівних з наймачем прав та обов'язків щодо користування житлом.
Пунктами 7-9 Примірного положення про користування гуртожитками, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 червня 2018 року № 498, встановлено, що користування жилою площею здійснюється у гуртожитках державної та комунальної форми власності - виключно за договором найму жилого приміщення, укладеним на підставі ордера.
Для укладення договору найму (оренди) з адміністрацією підприємства, установи, організації, органом місцевого самоврядування особа та всі члени її сім'ї, що вселяються на надану жилу площу в гуртожитку, пред'являють документи, що посвідчують особу (для осіб, які не досягли 14 років, - свідоцтва про народження).
Облік осіб, які проживають в гуртожитках на умовах найму (оренди), ведеться підприємствами, установами, організаціями, в оперативному управлінні яких перебувають гуртожитки державної та комунальної власності, юридичними особами незалежно від організаційно-правової форми, до статутних капіталів яких включені гуртожитки, органом місцевого самоврядування (далі - організація, що здійснює управління гуртожитком).
З матеріалів справи встановлено, що однокімнатна квартира АДРЕСА_2 належить до громадського житлового фонду, відомостей про її приватизацію у встановленому законом порядку матеріали справи не містять.
Особовий рахунок на вказану квартиру переведено на ім'я ОСОБА_3 , таким чином, наймачем квартири за адресою: АДРЕСА_1 , був ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов'язки, як наймач та члени його сім'ї (стаття 64 ЖК Української РСР).
У статті 65 ЖК Української РСР зазначено, що наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.
Наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (стаття 64 ЖК Української РСР).
У постанові Верховного Суду України від 11 липня 2012 року у справі № 6-60цс12 зроблено висновок, що «у осіб, які вселилися до наймача, виникають усі права й обов'язки за договором найму жилого приміщення, якщо особи постійно проживали разом із наймачем і вели з ним спільне господарство та були визнані членами сім'ї наймача (частини перша та друга статті 64 ЖК Української РСР). Крім того, особи, які вселилися до наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо особи вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача та якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (стаття 65 ЖК Української РСР).
Під час вирішення спору про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, крім обставин щодо реєстрації цих осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку при їх вселенні та наявності згоди на це всіх членів сім'ї наймача та обумовлення угодою між указаними особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням, й інші обставини справи, що мають значення для справи, а саме: чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання».
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Право користування жилим приміщенням нарівні з наймачем виникає у тих осіб, які вселилися в якості членів сім'ї наймача в установленому законом порядку (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 вересня 2021 року у справі № 200/17337/17 (провадження № 61-865сво21)).
Під час вирішення спору про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, крім обставин щодо реєстрації цих осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку при їх вселенні та наявності згоди на це всіх членів сім'ї наймача та обумовлення угодою між указаними особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням, й інші обставини справи, що мають значення для справи, а саме: чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання. Оскільки відповідно до вимог закону вселення та проживання в квартирі може бути здійснено лише у встановленому порядку, членом сім'ї наймача, в розумінні частини другої статті 64 ЖК Української РСР, може бути визнано лише осіб, які вселилися у встановленому порядку та на відповідній правовій підставі постійно проживають в квартирі разом з наймачем (див. постанови Верховного Суду від 28 червня 2022 року у справі № 754/14628/17 (провадження № 61-10210св21), від 28 серпня 2023 року у справі № 199/736/22 (провадження
№ 61-5671св23)).
Станом на дату вселення до спірного житлового приміщення ОСОБА_1 та ОСОБА_1 були малолітніми дітьми, відповідно до статей 64 Української РСР вони є членами сім'ї наймача ОСОБА_3 , що вселилися до спірного житлового приміщення на законних підставах.
Відповідно до частин першої, другої статті 106 ЖК Української РСР повнолітній член сім'ї наймача вправі за згодою наймача та інших членів сім'ї, які проживають разом з ним, вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача. Таке ж право у разі смерті наймача або втрати ним права на жиле приміщення належить будь-якому членові сім'ї наймача. У разі відмови наймодавця у визнанні члена сім'ї наймачем за договором найму спір може бути вирішено в судовому порядку.
У статті 107 ЖК Української РСР визначено, що у разі вибуття наймача та членів його сім'ї, договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо з жилого приміщення вибуває не вся сім'я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім'ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття.
Дитина належить до сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає (частина друга статті 3 СК України).
Відповідно до статей 1216-1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
За приписами статті 1223 ЦК України, право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Стаття 1261 ЦК України визначає, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Відповідно до статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою - четвертою статті 1273 цього Кодексу. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
З матеріалів справи встановлено, що діти наймача ОСОБА_3 після його смерті, як спадкоємці першої черги за законом, а також у зв'язку із реєстрацією їх місця проживання у спірній квартирі протягом тривалого часу, набули права вимагати визнання їх наймачами спірної квартири.
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року в справі
№ 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) зазначено, що із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства.
Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт
5 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Диспозитивність - один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача (див. пункт 118 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року в справі
№ 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21)).
З урахуванням приписів статей 106, 107 ЖК Української РСР позивачем ОСОБА_1 заявлено вимогу про визнання її наймачем житлового приміщення замість померлого наймача ОСОБА_3 , членом сім'ї якого вона була. Позовні вимоги заявлено до сина наймача - ОСОБА_1 .
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 761/23904/19 (провадження
№ 61-9953св20) зазначено, що визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням потрібного кола осіб, які мають відповідати за позовом.
Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).
Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку (стаття 51 ЦПК України).
Пред'явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 жовтня 2023 року в справі № 300/808/19 (провадження № 61-11144св22), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 грудня 2023 року в справі № 363/2300/20 (провадження № 61-6922св23), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 грудня 2023 року в справі № 753/8710/21 (провадження № 61-6090св23)).
Визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи (див. висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18)).
Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у процесі»: сторонами в процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача. Такі висновки сформульовані у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 70), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18, пункт 66), від 07 липня
2020 року у справі № 712/8916/17 (провадження № 14-448цс19, пункт 27), від 09 лютого 2021 року у справі № 635/4741/17 (провадження № 14-46цс20, пункт 33.2). Отже, належним відповідачем є особа, яка є суб'єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача (див. пункт 8.10 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 910/15792/20 (провадження № 12-31гс22)).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 червня 2022 року в справі № 461/1517/19 (провадження № 61-5038св21) зазначено, що: «пред'явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову. Подібний висновок висловлено Великою Палати Верховного Суду в постанові від 17 квітня
2018 року в справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18). Відповідно до статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради (частина п'ята статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).
Квартира знаходиться у власності територіальної громади м. Львова, інтереси якої представляє Львівська міська рада як представницький орган місцевого самоврядування, який наділений правом приймати від її імені рішення, здійснювати від її імені та в її інтересах функції і повноваження органу місцевого самоврядування, визначені Конституцією України. З огляду на наведене, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що Львівська міська рада є належним відповідачем в справі, однак була залучена до участі в ній в якості третьої особи, що є підставою для відмови в позові».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 жовтня 2023 року у справі № 755/16395/21 (провадження № 61-757св23) вказано, що: «[…] особа пред'явила позовну вимогу про визнання наймачем житлового приміщення, яке перебуває в комунальній власності, до Дніпровської міської ради та до Адміністрації Шевченківського району Дніпровської міської ради. Належним відповідачем за вказаною вимогою є Дніпровська міська рада. Тому постанову апеляційного суду в частині відмови в задоволенні позовної вимоги фізичної особи до Адміністрації Шевченківського району Дніпровської міської ради про визнання наймачем житлового приміщення підлягає зміні в мотивувальній частині. Проте апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про відмову у задоволенні цієї позовної вимоги».
Судом встановлено, що квартира за адресою: АДРЕСА_1 , перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Києва, інтереси якої представляє Київська міська рада як представницький орган місцевого самоврядування, який наділений правом приймати від її імені рішення, здійснювати від її імені та в її інтересах функції і повноваження органу місцевого самоврядування, незалежно від делегування певних повноважень її окремим виконавчим органам.
Таким чином, оскільки спірна квартира перебуває в комунальній власності територіальної громади міста Києва, знаходиться на балансовому утриманні КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району міста Києва», належним співвідповідачем за позовом, окрім інших членів сім'ї померлого наймача, є Київська міська рада.
Пред'явлення позову до неналежного складу відповідачів є самостійною підставою для відмови в позові.
Таким чином, оскільки позов пред'явлено до неналежного складу відповідачів, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання наймачем спірної квартири слід відмовити.
Суд також враховує, що ОСОБА_1 у зустрічній позовній заяві викладено вимогу про визнання його наймачем частини спірної квартири. Відповідачами визначено членів сім'ї померлого наймача: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , водночас, Київську міську раду до складу учасників справи в якості співвідповідача не залучено, що також є правовою підставою для відмови у задоволенні зазначеної вимоги.
Щодо вимоги первісного позову про визнання ОСОБА_1 таким, що втратив право користування житловим приміщенням суд зазначає таке.
За змістом статті 47 Конституції України, кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.
У статті 9 ЖК Української РСР встановлено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого житла, а органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.
Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (заява №43768/07)).
Підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, виселення особи з житла можливе лише за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.
Поняття «житло» не обмежується приміщеннями, яке законно займають або законно створено. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме від наявності достатніх та триваючих зв'язків із конкретним місцем (рішення ЄСПЛ від 18 листопада 2004 року в справі «Прокопович проти росії», заява № 58255/00, пункт 36). Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення ЄСПЛ від 13 травня 2008 року у справі «Мак Кенн проти Сполученого Королівства», заява № 19009/04, пункт 50).
«Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві…» (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 42, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року).
Велика Палата Верховного Суду у постановах від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц (провадження № 14-298цс19), від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20), підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, дійшла висновку, що позбавлення особи права користування житлом можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2020 року у справі за № 209/2642/18 (провадження № 61-9591св19) вказано, що «при вирішенні питання про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, враховуються причини її відсутності. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення. У справі, що переглядається, суди першої та апеляційної інстанцій належним чином не дослідили причини не проживання фізичної особи в квартирі АДРЕСА_1, зокрема те, що між сторонами існує конфліктна ситуація з приводу користування спірним житлом, не встановили, чи збалансовує рішення, ухвалене судом першої інстанції, інтереси позивача, як власника спірної квартири та відповідача, яка також зареєстрована у цій квартирі, проживала у ній більше 20 років та не має іншого житла».
Відповідно до частини першої, другої статті 71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.
Вичерпного переліку поважності причин не проживання в житловому приміщенні законодавство не встановлює, у зв'язку з чим зазначене питання суд вирішує в кожному конкретному випадку, з урахуванням конкретних обставин справи.
Відповідно до статті 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
У справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. При вирішенні спору про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, необхідно встановити факт відсутності особи у жилому приміщення понад шість місяців та поважність причин такої відсутності.
Поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначаються судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та правил ЦПК України щодо оцінки доказів.
При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.
Суд має всебічно перевірити доводи сторін щодо поважності причин відсутності у жилому приміщенні понад зазначені у статті 71 ЖК Української РСР строки.
При вирішенні питання про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, враховуються причини її відсутності. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого жилого приміщення.
Відповідний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі
№ 454/2025/15-ц.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 червня 2022 року у справі зa №161/20415/19 (провадження № 61-14025св21) зазначено, що «саме на позивача процесуальний закон покладає обов'язок довести факт вибуття відповідача (відповідачів) на постійне місце проживання в інше жиле приміщення відповідно до статті107 ЖК Української РСР. При цьому, слід ураховувати, що доказуванню у цьому разі підлягають обставини, які свідчать про обрання особою іншого постійного місця проживання. На підтвердження вибуття особи до іншого постійного місця проживання суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписка, переадресовка кореспонденції, утворення сім'ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо). Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, оцінивши подані сторонами докази у їх сукупності, обґрунтовано виходив із того, що позивач не надав належних і допустимих доказів на підтвердження факту вибуття відповідача на інше постійне місце проживання, що є обов'язком саме позивача».
Як зазначалося раніше, від свого народження ОСОБА_1 зареєстрований та фактично проживав у спірній квартирі, водночас, у зв'язку із припиненням шлюбних відносин між його батьками, будучи малолітньою дитиною, вибув з місця свого проживання у 2000 році.
Згідно із частинами першою, другою та третьою статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.
У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.
Таким чином, малолітня (до досягнення 14 років) дитина не може самостійно обирати місце свого проживання, а тому факт її непроживання у спірному житлі не є безумовною підставою для позбавлення її права користування ним. Своє право на вільний вибір місця проживання дитина може реалізувати лише з досягненням певного віку.
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі
№ 711/4431/17, від 10 квітня 2019 року у справі № 466/7546/16-ц, від 27 червня 2019 року у справі
№ 337/1760/17, від 27 листопада 2019 року у справі № 368/750/16-ц, від 25 серпня 2020 року у справі
№ 206/3425/18, від 22 січня 2020 року у справі № 759/14686/16-ц від 09 грудня 2020 року у справі
№ 673/1407/18, від 16 грудня 2020 року у справі № 206/4028/18, від 21 квітня 2021 року у справі
№ 161/17900/19, від 17 червня 2021 року у справі № 520/4056/18, від 03 жовтня 2023 року у справі
№ 554/3141/21.
Касаційний цивільний суд Верховного Суду у постанові від 03 квітня 2019 року по справі
№ 210/1857/15-ц зазначив, що проживання дитини за місцем проживання своєї матері не є підставою для втрати права користування житлом за місцем проживання батька, оскільки він має рівні з матір'ю права та обов'язки щодо дитини, зокрема, щодо забезпечення її права на користування житлом, власником якого він є. Дитина належить до сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає (частина друга статті
3 СК України). Малолітня дитина не може самостійно обирати місце проживання, тому факт її непроживання у спірній квартирі не є безумовною підставою для позбавлення її права користування цим житлом. Відповідно до частини другої статті 18 Закону України «Про охорону дитинства» діти - члени сім'ї наймача або власника житлового приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.
З огляду на малолітній вік ОСОБА_1 був позбавлений можливості самостійно визначати власне місце проживання. Таким чином, у даному випадку відсутня воля ОСОБА_1 на вибуття зі спірного житлового приміщення.
Обгрунтовуючи поважність причин непроживання у спірній квартирі ОСОБА_1 зазначив, що його виселення відбулося у 2000 році, у зв'язку із розірванням шлюбу між його батьками та переїздом матері до квартири її батьків. Станом на 2000 рік він був малолітнім, самостійно місце свого проживання не обирав.
Суд також враховує, що під час проживання зі своїми бабою та дідом, які були особами похилого віку, ОСОБА_1 надав допомогу у здійсненні догляду за ними. А у зв'язку із суттєвим погіршенням психічного здоров'я своєї матері здійснював догляд і за нею. Матеріали справи містять інформацію про характер захворювання ОСОБА_5 , анамнез, його перебіг та характерні прояви, відомості про проходження періодичного лікування та вказівку про необхідність нагляду профільних лікарі
.
Також з матеріалів справи встановлено та не заперечувалося сторонами, що батько
ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , повторно уклав шлюб із ОСОБА_2 , від шлюбу із новою дружиною має дитину - ОСОБА_1 . Батько відповідача за первісним позовом та його нова сім'я проживали у приміщенні спірної квартири.
З матеріалів справи також вбачається, що у 2011 році, після смерті ОСОБА_3 , між ОСОБА_1 , як сином та спадкоємцем ОСОБА_3 , та ОСОБА_2 , його дружиною та матір'ю малолітньої ОСОБА_1 , виник конфлікт з приводу встановлення порядку користування спірною квартирою. Сторони не заперечували факти заміни вхідних дверей та замків, відмову передавати ключі від житла, звернення до правоохоронних органів та неможливість вирішення конфлікту мирним шляхом.
Вказане свідчить про наявність тривалого конфлікту між членами сім'ї померлого наймача квартири щодо встановлення порядку користування житлом та фактичної неможливості спільного проживання у спірному житлі.
Факт неприязних відносин та наявність перешкод у користуванні квартирою, звернення до правоохоронних органів сторони не заперечували.
Суд також враховує, що норма жилої площі в Україні встановлюється в розмірі 13,65 квадратного метру на одну особу, про що зазначено у статті 47 ЖК Української РСР.
Жиле приміщення надається громадянам у межах 13,65 квадратного метра жилої площі на одну особу, але не менше рівня середньої забезпеченості громадян жилою площею в даному населеному пункті (пункт 53 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР, затверджених постановою Ради Міністрів Української РСР і Укрпрофради від 11 грудня 1984 року № 470).
Пунктом 52 Правил від 11 грудня 1984 року № 470, встановлено, що при наданні жилих приміщень не допускається заселення однієї кімнати особами різної статі старшими за 9 років, крім подружжя, а також особами, які хворіють на тяжкі форми деяких хронічних захворювань, у зв'язку з чим вони не можуть проживати в одній кімнаті з членами своєї сім'ї.
Не допускається також заселення квартири, збудованої для однієї сім'ї, двома і більше сім'ями або двома і більше одинокими особами, за винятком випадку, передбаченого абзацом шостим пункту 67 цих Правил.
Суд також враховує, що спірна квартира є однокімнатною та має житлову площу 15,1 кв. м, що підтверджується матеріалами справи.
У квартирі зареєстровано дві повнолітні особи: ОСОБА_1 та ОСОБА_1 , які є неповнорідними братом та сестрою.
Таким чином, з огляду на те, що відсутність відповідача за первісним позовом ОСОБА_1 за місцем реєстрації зумовлена поважними причинами (зміна місця проживання малолітнього без врахування його згоди, необхідність догляду за іншими членами сім'ї, неможливість проживання через невелику площу квартири, яка становить 15,1 кв. м, відсутність вільних кімнат на всіх членів сім'ї (осіб різної статі), проживання у спірній квартирі нової сім'ї ОСОБА_3 , неодноразові заміни замків у дверях та наявність неприязних стосунків з матір'ю позивача за первісним позовом - ОСОБА_2 , що виникла після смерті батька, а також враховуючи наявність інтересу до спірної квартири у ОСОБА_1 , причини непроживання відповідача за перісним позовом ОСОБА_1 у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , слід визнати поважними.
З огляду на викладене правові підстави для визнання відповідача таким, що втратив право користування спірним житлом, відсутні, оскільки позивач не надала належних доказів на підтвердження непроживання відповідача у спірній квартирі більше шести місяців без поважних причин, що відповідно до вимог статей 12, 81 ЦПК України є процесуальним обов'язком позивачів.
В даному спорі припинення права користування відповідача спірним житлом є непропорційним у світлі статті 8 Конвенції, з огляду на те, що позивач не довела законність визнання відповідача таким, що втратив право користування приміщенням, а також наявність у відповідача іншого житла, право користування чи право власності на яке він набув у передбаченому законом порядку.
Таким чином, з огляду на визнання поважними причин відсутності ОСОБА_1 , вимога первісного позову про визнання ОСОБА_1 таким, що втратив право користування житловим приміщенням - квартирою за адресою: АДРЕСА_1 , задоволенню не підлягає.
Щодо вимоги зустрічного позову про усунення перешкод у користуванні спірною квартирою, шляхом виселення ОСОБА_2 та вселення ОСОБА_1 , суд зазначає таке.
У статті 395 ЦК України встановлено, що право користування є речовим правом на чуже майно та відповідно до статті 396 ЦК України підлягає захисту відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.
Отже, особа має право звернутися до суду із позовом про визнання права користування майном, якщо це право порушується, оспорюється чи не визнається.
Особа, яка на законних підставах вселилася в жиле приміщення як член сім'ї наймача та зареєстрована у ньому, набула рівного права з наймачем на користування цим приміщенням, несе тягар його утримання, має право на звернення до суду з позовом про визнання іншої особи (зокрема й наймача) такою, що втратила право користування жилим приміщенням, про що зазначено у постанові Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду 20 вересня 2021 року по справі № 200/17337/17 (провадження №61-865сво21)
Як уже зазначалося раніше спірна квартира належить до громадського житлового фонду, передана в користування ОСОБА_3 .
У 1989 році до спірної квартири вселено ОСОБА_1 , як малолітнього члена сім'ї наймача (сина), який проживав там до 2000 року, після чого місце його проживання змінено матір'ю. у 2007 році до спірної квартири вселено ОСОБА_1 також як малолітнього члена сім'ї наймача (дочка). Водночас, ОСОБА_2 вселилася до спірної квартири також як член сім'ї наймача (дружина).
Таким чином, вказані особи, відповідно до статей 64, 65 ЖК Української РСР, є членами сім'ї наймача ОСОБА_3 , що вселилися до спірного житлового приміщення на законних підставах. Заперечень щодо їх вселення матеріали справи не містять.
Згідно зі статтею 109 ЖК Української РСР виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду (частини перша, друга цієї статті).
Тобто будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом, і повинно відбуватись в судовому порядку.
Верховний Суд неодноразово підкреслював, що при вирішенні справи про виселення особи чи визнання такою, що втратила право користування, що по суті буде мати наслідком виселення, суд повинен провести оцінку на предмет того, чи є втручання у право особи на повагу до його житла не лише законним, але й необхідним у демократичному суспільстві. Інакше кажучи, виселення особи має відповідати нагальній суспільній необхідності, зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою (зокрема постанова Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі № 442/810/22).
Статтями 29, 310 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо) у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово. Фізична особа може мати кілька місць проживання, а також має право на вільний вибір місця проживання та його зміну, крім випадків, встановлених законом.
Частиною четвертою статті 311 ЦК України передбачено, що фізична особа не може бути виселена або іншим чином примусово позбавлена житла, крім випадків, встановлених законом.
Так статтею 116 ЖК Української РСР передбачено підстави виселення особи без надання іншого житлового приміщення, зокрема, якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення. Осіб, які підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення за неможливістю спільного проживання, може бути зобов'язано судом замість виселення провести обмін займаного приміщення на інше жиле приміщення, вказане заінтересованою в обміні стороною.
Осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.
Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві. Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, Суд надає особливої ваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення. Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції. Відсутність обґрунтування в судовому рішенні підстав застосування законодавства, навіть якщо формальні вимоги було дотримано, може серед інших факторів братися до уваги при вирішенні питання, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE,
№ 30856/03, § 41, 44, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року).
У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб'єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.
Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа -добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (заява № 43768/07)).
Враховуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті
8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.
Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.
З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_2 протягом тривалого часу проживає у спірній квартирі, її вселення відбулося на законних підставах, правомірність вселення сторонами не оспорювалася. З долучених до матеріалів справи документів вбачається, що остання здійснювала витрати на утримання майна. Водночас, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виникли неприязні відносини на грунті встановлення порядку користування спірною квартирою після смерті ОСОБА_3 .
Варто врахувати, що не є підставою для виселення членів сім'ї наймача квартири, смерть такого наймача, враховуючи, що така особа вселилась у спірну квартиру за згоди наймача та тривалий час там проживала, має постійний зв'язок з майном, оскільки вказане по факту є втручанням у право на житло у розумінні положень статті 8 Конвенції, на предмет пропорційності у контексті відповідної практики ЄСПЛ.
Належних, достатніх та достовірних доказів того, що ОСОБА_2 систематично руйнуює чи псує жиле приміщення, або використовує його не за призначенням, або систематично порушує правила співжиття робить неможливим для інших проживання з нею в одній квартирі позивачем за зустрічним позовом не надано. Підстав для виселення ОСОБА_2 із спірної квартири без надання іншого жилого приміщення, передбачених у статті 116 ЖК Української РСР, ОСОБА_1 не зазначено, а тому у задоволенні зустрічного позову в цій частині слід відмовити.
Водночас, з матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 чиняться перешкоди у користуванні житловим приміщенням, у якому останній зареєстрований від свого народження та є членом сім'ї померлого наймача, при цьому ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вказані факти не заперечувалися. Відомостей про наявність у ОСОБА_1 на праві власності чи праві користування іншого майна матеріали справи не містять,
ОСОБА_1 не втратив інтерес до проживання у спірному житлі, проте позбавлений такої можливості з об'єктивних причин, підстав для визнання його таким, що втратив право користування житловим приміщенням судом не встановлено, водночас, встановлено поважність причин такого непроживання.
Таким чином, позивач за зустрічним позовом, як особа, яка була вселена у спірну квартиру на законних підставах, та має право користування житловим приміщенням, обґрунтовано звернувся до суду з позовними вимогами про усунення перешкод у користуванні спірною квартирою шляхом його вселення, а обставини щодо вчинення йому перешкод доведені належними та допустимими доказами.
З огляду на викладене суд доходить висновку про наявність правових підстав для усунення перешкод у користуванні вжитлом, шляхом вселення позивача за зустрічним позовом ОСОБА_1 до квартири АДРЕСА_2 .
Поряд з цим, суд звертає увагу сторін, що останні не позбавлені права врегулювання спірних правовідносин шляхом встановлення порядку користування квартирою.
За змістом статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частинами першої, п'ятої, шостої, сьомої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
У статті 89 ЦПК України зазначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на викладене вище, розглядаючи позов в межах заявлених позовних вимог, відповідно до статті 11 ЦПК України, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд доходить висновку про відмову у задоволенні позовних вимог первісного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_1 , третя особа - Дніпровська районна у місті Києві державна адміністрація, про визнання права користування житловим приміщенням, визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
Водночас, вимоги зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: Дніпровська районна у місті Києві державна адміністрація, КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району міста Києва, про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням, визнання наймачем частини житлового приміщення, підлягають частковому задоволенню.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до частини першої, другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У зв'язку з тим, що у заявах по суті справи сторони не заявляли вимог про стягнення на їх користь судових витрат, суд, керуючись принципом диспозитивності цивільного судочинства, закріпленим у статті 13 ЦПК України, не вирішує питання про розподіл судових витрат згідно статті 141 ЦПК України.
На підставі викладеного, керуючись статтями 19, 41, 47, 55 Конституції України, статтями 6, 16, 29, 182, 310, 311, 317, 319, 383, 386, 395, 396 ЦК України, статтями 9, 58, 61, 63, 64, 65, 71, 72, 107, 109, 116 ЖК Української РСР, статтями 12, 13, 51, 76-81, 82, 89, 229, 258, 259, 263-265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, суд -
У задоволенні первісного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_1 , третя особа - Дніпровська районна у місті Києві державна адміністрація, про визнання права користування житловим приміщенням, визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, - відмовити.
Зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: Дніпровська районна у місті Києві державна адміністрація, Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району міста Києва, про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням, визнання наймачем
частини житлового приміщення, - задовольнити частково.
Усунути перешкоди в користуванні житловим приміщенням шляхом вселення ОСОБА_1 до квартири АДРЕСА_2 .
У задоволенні іншої частини зустрічного позову ОСОБА_1 - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , реєстраційний номер платника податків НОМЕР_9 , місце проживання зареєстровано за адресою:
АДРЕСА_6 .
Відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , реєстраційний номер платника податків НОМЕР_10 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_6 .
Відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_13 , реєстраційний номер платника податків - не відомий, місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_7 .
Третя особа - Дніпровська районна у місті Києві державна адміністрація, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 37203257, адреса місцезнаходження: бульв. Івана Котляревського, буд. 1/1,
м. Київ, 02094.
Третя особа - Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району міста Києва», ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 39606435, адреса місцезнаходження: вул. Пантелеймона Куліша, 9-Г, м. Київ, 02002.
Повне рішення суду виготовлено 08 грудня 2025 року.
Суддя О.О. Хромова