Справа №:755/18656/25
Провадження №: 2/755/13763/25
"11" грудня 2025 р. Дніпровський районний суд міста Києва в складі головуючого судді Марфіна Н. В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних втрат та 3% річних від суми простроченого грошового зобов'язання, -
23 вересня 2025 року ФОП ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку звернувся до до Дніпровського районного суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних втрат та 3% річних від суми простроченого грошового зобов'язання.
Позов мотивовано тим, що Дніпровський районний суд міста Києва рішенням від 19 квітня 2022 року стягнув з ОСОБА_2 на користь ФОП ОСОБА_1 завдані збитки в порядку регресу у розмірі 49 228,19 грн, витрат на правову допомогу у розмірі 12 485,00 грн та судовий збір в сумі 908,00 грн, а всього 62 621,19 грн.
29 грудня 2022 року приватним виконавцем відкрито виконавче провадження з примусового виконання вищезазначеного рішення суду.
Позивач вказує, що відповідач до цього часу рішення суду про стягнення боргу не виконав, а тому позивач має право стягнення 3% річних та інфляційних збитків за 1098 днів прострочення з 15 вересня 2022 року до 16 вересня 2025 рік..
На підставі викладеного позивач просить суд стягнути з ОСОБА_2 на свою користь:
3 % річних в сумі 5 646,20 грн та інфляційні втрати у розмірі 20 139,28 грн;
витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 211,20 грн,
витрати з надання правової допомоги у розмірі 16 352,00 грн.
На підставі ухвали Дніпровського районного суду міста Києва від 01 жовтня 2025 року провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Як вбачається з матеріалів справи відповідач будучи належним чином повідомлений про розгляд справи, процесуальним правом подати відзив на позовну заяву не скористався.
Відповідно до положень ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
За змістом ст. 275 ЦПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Згідно ст. 279 ЦПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Відповідно до ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання ; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем не надано до суду заперечень щодо розгляду справи в заочному порядку та ухвалення у справі заочного рішення.
За наведених обставин, у відповідності до вимог ч. 1 ст. 281 ЦПК України, суд ухвалив провести заочний розгляд справи та ухвалити у справі заочне рішення.
Суд, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази, оцінивши докази кожен окремо та в їх сукупності, повно, об'єктивно та всебічно з'ясувавши обставини справи, приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що Дніпровський районний суд міста Києва рішенням від 19 квітня 2022 року у справі №755/8494/21 позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування збитків в порядку регресу задовольнив.
Стягнув з ОСОБА_2 на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 завдані збитки в порядку регресу в розмірі 49 228,19 грн, витрати по сплаті судового збору у розмірі 908,00 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 12 485,00 грн, а всього стягнути 62 621 (шістдесят дві тисячі шістсот двадцять одну) грн 19 коп.
Вказане рішення набрало законної сили 20 травня 2022 року.
Доказ належного виконання вищевказаного рішення суду в матеріалах справи відсутні.
Згідно розрахунку 3% річних та інфляційних збитків за період з 15 вересня 2022 року до 16 вересня 2025 року розмір нарахованих відсотків становить 5 646,20 грн та інфляційні втрати у розмірі 20 139,28 грн.
У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним
і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
За змістом положень статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Положення зазначеної норми права передбачають, що зобов'язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов'язки можуть визначатися у рішенні суду. (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19).
У постанові Верховного Суду від 01 квітня 2025 року у справі № 640/13147/19 (провадження № 61-5647св24) зазначено, що у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору разом із сумою основного боргу суму інфляційних втрат як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати та три проценти річних від простроченої суми.
Верховний Суд вже звертав увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).
У постанові від 26 лютого 2025 року у справі №757/7506/21-ц (провадження 61-5954св24) Верховний Суд дійшов наступних висновків: "отже, суди дійшли правильного висновку про стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат та трьох процентів річних на підставі частини другої статті 625 ЦК України за весь час прострочення виконання зобов'язання, а саме з 28 жовтня 2017 року до 27 жовтня 2020 року».
У цій постанові Верховний Суд встановив, що грошові кошти, які стягнені судовими рішенням у справі № 201/2727/16, надійшли на рахунок позивача 28 жовтня 2020 року.
Також колегія суддів звернула увагу на те, що зобов'язання вважається виконаним належним чином із часу зарахування коштів на рахунки стягувача, а не списання (перерахування) із кореспондентського рахунку банку.
У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів, на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Невиконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися у разі: 1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; 2) розірванні договору в судовому порядку; 3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; 4) припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; 5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду) (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17, провадження № 61-30435сво18).\
У постанові Великої Плати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18) зазначено, що: «положення статті 625 ЦК України передбачають, що зобов'язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов'язки можуть виникати з деліктного зобов'язання та рішення суду».
Судове рішення про стягнення коштів є рішенням про примусове виконання обов'язку в натурі, тобто підтверджує грошове зобов'язання, зокрема те, що виникло у боржника у зв'язку із завданням ним шкоди потерпілому (кредитору) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2023 року у справі № 686/7081/21, провадження № 14-91цс22).
За загальним правилом судове рішення забезпечує примусове виконання зобов'язання, яке виникло з підстав, що існували до його ухвалення, але не породжує таке зобов'язання, крім випадків, коли положення норм чинного законодавства передбачають виникнення зобов'язання саме з набранням законної сили рішенням суду (постанова Верховного Суду від 22 травня 2024 року у справі № 757/3530/20, провадження № 61-18137св23).
У даній справі:
Дніпровський районний суд міста Києва рішенням від 19 квітня 2022 року у справі №755/8494/21 стягнув з ОСОБА_2 на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 завдані збитки в порядку регресу в розмірі 49 228,19 грн, витрати по сплаті судового збору у розмірі 908,00 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 12 485,00 грн, а всього стягнути 62 621 (шістдесят дві тисячі шістсот двадцять одну) грн 19 коп.
Вказане рішення набрало законної сили 20 травня 2022 року.
доказів належного виконання вищевказаного рішення суду в матеріалах справи відсутні.
Змагальність сторін є однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства (пункт 4 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частини перша-четверта статті 12 ЦПК України).
Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків (частина п'ята статті 12 ЦПК України).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини 2 статті 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Оцінивши зібрані у справі докази, суд дійшов висновку, що позивач правомірно звернувся з позовом до суду про стягнення з відповідача 3 % річних в сумі 5 646,20 грн та інфляційні втрати у розмірі 20 139,28 грнза неналежне виконання рішення суду, яке набрало законної сили.
Відповідно до статті 141 ЦК України суд присуджує до стягнення з ОСОБА_2 на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 133 Цивільного процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно положень ч. 1, 2 статті 137 Цивільного процесуального кодексу України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. (ч. 3 ст. 137 Цивільного процесуального кодексу України)
При розгляді справи судом питання про відшкодування витрат на правничу допомогу учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань і саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони (саме така позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц).
Згідно пункту 25 постанови Верховного Суду від 21 січня 2021 року у справі № 280/2635/20 зауважено, що: «Судова колегія зазначає, що КАС України (та відповідно, ЦПК України) у редакції, чинній з 15.12.2017, імплементував нову процедуру відшкодування витрат на професійну правову допомогу, однією з особливостей якої є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною / третьою особою чи тільки має бути сплачено.»
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу надано до суду: копію Договору про надання правничої допомоги №25-05 від 25 травня 2024 року, додаткову угоду № 1 та квитанцію до прибудкового касового ордера №1, а всього на загальну суму 16 352,00 грн.
У постанові Верховного Суду від 13.02.2019 р. у справі №756/2114/17. «при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), і розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін. Ті самі критерії застосовує ЄCIIJI. присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У рішеннях від 12 жовтня 2006 р. у справі «Двойних проти України», від 10 грудня 2009 р. у справі «Гімайдуліна і інші проти України», від 23 січня 2014 р. у справі «East/West Alliance Limited проти України», від 26 лютого 2015 р. у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 р. у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
У постановах Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св 19) та від 30 вересня 2020 року в справі № 201/14495/16-ц (провадження № 61 -22962св 19) викладено правовий висновок про те. що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Крім того, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» від 26.02.2015, пунктах 34-36 рішення у справі «Гімайдуліна і інших проти України» від 10.12.2009, пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» від 12.10.2006, пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» від 30.03.2004 заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Відповідно до ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення; надання правової допомоги свідку у кримінальному провадженні; представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; надання правової допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань; захист прав, свобод і законних інтересів викривача у зв'язку з повідомленням ним інформації про корупційне або пов'язане з корупцією правопорушення.
Склад витрат, пов'язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмету доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19) зазначила, що суд повинен оцінювати необхідність та розумність судових у вигляді «гонорару успіху», саме в контексті компенсації цих витрат за рахунок іншої сторони судової справи.
Аналогічним чином тлумачить це питання і ЄСПЛ, висновки якого зокрема у рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (latridis v. Greece, заява № 31107/96) свідчать, що договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом, може підтверджувати, що у клієнта дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові, якщо така угода є юридично дійсною. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли між адвокатом і клієнтом, не може зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але ураховуючи також те, чи були вони розумними.
Разом з тим чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. Відповідно, суд зазначив, що процесуальним законодавством передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.
В питанні критеріїв також слід згадати висновки Великої Палати у справі № 755/9215/15-ц. Так, суд наголосив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Згідно додаткової угоди № 1 адвокатським об'єднанням надано наступну правоову допомогу:
вивчення матеріалів справи, формування правової позиції, всього 3,38 год роботи на суму 7 154,00 грн. Суд зазначає, що із документів, які стосуються спору по суті до матеріалів справи додано лише копію паспорту позивача, рішення Дніпровського районного суду міста Києва та інформацію про виконавче провадження, у зв'язку з чим суд вважає що витрачений час 3,38 год на вивчення трьох документів занадто завищений, в формування правової позиції мають входити до витрат із складання позовної заяви, оскільки така правова позиція має відображатися саме у тексті позову, в іншому випадку таку допомогу неможливо ні перевірити ні оцінити на її реальність;
підготовка позовної заяви для подачі позову до суду, всього 2,95 год роботи на суму 6 132,00 грн. Суд зазначає, що позовна заява складена на двох сторінках, не містить посилань на практику Верховного Суду у даній категорії справ, та не сформовано жодної правової позиції, окрім посилань на прямі норми закону які регулюють спірні правовідносини, у зв'язку з чим суд вважає що витрачений час роботи 2,95 год занадто завищений;
підготовка процесуальних документів у кількості необхідних для подачі позову до суду всього 1 год роботи на суму 2 044,00 грн. Суд зазначає, що позов пред'явлено до одного відповідача, всього разом з додатками містить 23 сторінки, у цьому випадку реальними збитками є витрати на використані матеріали для виготовлення копій (заправка до картриджу, бумага, витрати на пересилання конверту), у зв'язку з чим суд вважає що витрачений час роботи 1 год занадто завищений для копіювання 23 сторінок позовної заяви разом з додатками;
підготовка заяв та клопотань до Дніпровського районного суду міста Києва, участь у засіданнях. Суд зазначає, що справа розглядається у порядку спрощеного провадження без виклику сторін, доказів підготовки заяв та клопотань матеріали справи не містять.
За наведених обставин, суд, вважає за необхідне зменшити розмір правничої допомоги з урахуванням вимог розумності, справедливості, яка підлягає розподілу між сторонами з 16 352,00 грн до 500,00 грн, з урахуванням, складністю справи, реальності та необхідності таких витрат.
Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 509, 625 Цивільного кодексу України, ст. ст. 2, 4, 12, 76-81, 89, 133, 141, 200, 206, 223, 259, 263-265, 273, 280, 284, 288, 354,355 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
Позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних втрат та 3% річних від суми простроченого грошового зобов'язання задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 3 % річних та інфляційні втрати у зв'язку неналежного виконання рішення суду у розмірі 25 785 (двадцять п'ять тисяч сімсот вісімдесят п'ять) гривень 48 копійок.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 211,20 грн. та витрат з надання правової допомоги у розмірі 500,00 грн, а всього 1 711,20 грн.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду до Київського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складено 11 грудня 2025 року.
Учасники справи:
Позивач - фізична особа-підприємець ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 );
Відповідач - ОСОБА_2 ( останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) .
С у д д я -