Провадження № 1-кп/734/495/25 Справа № 734/5113/25
іменем України
11 грудня 2025 року селище Козелець
Козелецький районний суд Чернігівської області у складі:
головуючого судді - ОСОБА_1 ,
секретар судового засідання - ОСОБА_2 ,
за участі сторін кримінального провадження:
прокурора - ОСОБА_3 ,
потерпілого - ОСОБА_4 ,
обвинуваченого - ОСОБА_5 ,
захисника - адвоката ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому засіданні кримінальне провадження № 12025270350000404 від 05.10.2025 за обвинуваченням ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт Козелець Чернігівської області, громадянина України, з середньою освітою, не одруженого, військовослужбовця військової служби за призовом під час мобілізації, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого 18.03.2020 Козелецьким районним судом Чернігівської області за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців, у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 2 ст. 350 КК України,
встановив:
Положеннями ст. 1 та 2 Конституції України визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою, унітарною державою, суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.
У відповідності до ст. 17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.
Пунктом 9 ст. 1 Закону України «Про національну безпеку» визначено, що національна безпека України - це захищеність державного суверенітету, територіальної цілісності, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України від реальних та потенційних загроз.
У відповідності до п. 2 ст. 1 указаного Закону, воєнна безпека - це захищеність державного суверенітету, територіальної цілісності і демократичного конституційного ладу та інших життєво важливих національних інтересів від воєнних загроз.
Згідно з п. 44-45 рішення Ради національної безпеки та оборони України від 14.09.2020, основним завданням у сфері воєнної безпеки є розвиток потенціалу стримування. Безумовним пріоритетом є боєздатні Збройні Сили України, підготовлений і вмотивований військовий резерв та ефективна територіальна оборона, які у поєднанні зі спроможностями інших органів сектору безпеки і оборони здатні завдати таких неприйнятних для противника втрат на землі, у повітрі, на морі та у кіберпросторі, що унеможливить реалізацію його агресивних намірів.
Пунктом 22 частини III Стратегії забезпечення державної безпеки, ухваленої рішенням Ради національної безпеки та оборони України від 16.02.2002 визначено, що державна політика у сфері державної безпеки спрямовується на попередження, своєчасне виявлення і запобігання зовнішнім та внутрішнім загрозам державній безпеці України, припинення розвідувальних, терористичних, диверсійних та інших протиправних посягань спеціальних служб іноземних держав, а також організацій, окремих груп та осіб на державну безпеку України, усунення умов, що призводять до цих загроз та причин їх виникнення.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про Збройні Сили України» Збройні Сили України - це військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності.
Збройні Сили України забезпечують стримування збройної агресії проти України та відсіч їй, охорону повітряного простору держави та підводного простору у межах територіального моря України у випадках, визначених законом, беруть участь у заходах, спрямованих на боротьбу з тероризмом.
У відповідності до ст. З цього Закону організаційно Збройні Сили України складаються з органів військового управління, з'єднань, військових частин, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, установ та організацій.
Згідно зі ст. 12 указаного Закону підготовка Збройних Сил України до виконання покладених на них Конституцією України завдань, організація та забезпечення їх виконання, підтримання на належному рівні бойової і мобілізаційної готовності та боєздатності, виховна робота, збереження життя і здоров'я особового складу, забезпечення законності та військової дисципліни у Збройних Силах України здійснюються органами військового управління, командирами і начальниками всіх рівнів відповідно до вимог Конституції України та законів України, інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері оборони.
У відповідності до ст. 1 Закону України «Про оборону України» військове формування - створена відповідно до законодавства України сукупність військових з'єднань і частин та органів управління ними, які комплектуються військовослужбовцями і призначені для оборони України, захисту її суверенітету, державної незалежності і національних інтересів, територіальної цілісності і недоторканності у разі збройної агресії, збройного конфлікту чи загрози нападу шляхом безпосереднього ведення воєнних (бойових) дій.
Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Збройна агресія - застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України вважається збройною агресією.
24.02.2022 президент РФ оголосив про своє рішення почати військову операцію в Україні, після чого був відданий наказ на вторгнення підрозділів збройних сил РФ на територію України.
Після того, 24.02.2022 на виконання вищевказаного наказу, військовослужбовці збройних сил РФ шляхом збройної агресії, незаконно вторгнись на територію України, перетнувши лінію державного кордону України, розташовану в Автономній Республіці Крим, Донецькій, Луганській, Харківській, Херсонській, Миколаївській, Сумській, Чернігівській, інших областях та шляхом застосування зброї здійснили напад на державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, військові частини, інші об'єкти, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, житлові масиви та інші цивільні об'єкти, а також здійснили окупацію частини території України, чим вчинили дії на порушення порядку, встановленого Конституцією України, що продовжується до теперішнього часу та призводить до тяжких наслідків.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією РФ проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05:30 год 24.02.2022 строком на 30 діб, який в подальшому було неодноразово продовжено.
Відповідно до наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 19.09.2024 № 269 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_3 ), солдат ОСОБА_4 наказом призначений на посаду діловода обліку мобілізаційного відділення ІНФОРМАЦІЯ_2 і є представником влади - службовою особою, наділеною спеціальними повноваженнями щодо проведення заходів з оповіщення, збору та поставки військовозобов'язаних, які підлягають призову на військову службу за мобілізацією, відповідно до своїх функціональних обов'язків.
Будучи військовослужбовцем Збройних Сил України, а саме ІНФОРМАЦІЯ_3 , на солдата ОСОБА_4 розповсюджується дія Статутів Збройних Сил України.
Зокрема, ст. 19 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України передбачено, що Держава гарантує військовослужбовцям соціальний і правовий захист відповідно до законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.
У свою чергу, ст. 3 Конституції України визначено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Відповідно до ст. 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов'язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.
Статтею 35 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України закріплено, що наказ можна віддавати усно або письмово.
У свою чергу, відповідно до усного наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 про проведення заходів з супроводу військовослужбовців, 05.10.2025 солдат ОСОБА_4 у складі групи з солдатом ОСОБА_7 , на службовому автомобілі Mercedes-Benz Vito, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , здійснював супровід солдата ОСОБА_5 з ІНФОРМАЦІЯ_4 до 169 навчального центру імені князя Ярослава Мудрого ( АДРЕСА_2 ).
Під час виконання зазначених обов'язків ОСОБА_4 перебував при виконанні службових функцій і здійснював повноваження представника влади.
05.10.2025, приблизно о 12:15 год, рухаючись по автодорозі Т 2535, на перехресті доріг Остер-Лошакова Гута-Десна-Чернігів, військовослужбовець ОСОБА_5 , з метою уникнення від проходження військової служби вчинив активні заходи для втечі, а саме - обома ногами вибив праве пасажирське скло службового автомобіля Mercedes-Benz Vito, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , та намагався покинути салон транспортного засобу під час його руху.
У свою чергу, солдат ОСОБА_4 , будучи службовою особою, що виконує службові обов'язки, висловив ОСОБА_5 законну вимогу припинити протиправні дії та з метою запобігання його втечі спробував утримати ОСОБА_5 за одяг.
Після повної зупинки автомобіля, ОСОБА_5 виліз із транспортного засобу через бокові двері та намагався втекти, проте ОСОБА_4 продовжував утримувати його за одяг, перешкоджаючи незаконним діям ОСОБА_5 . У подальшому, ОСОБА_5 , достовірно знаючи, що поряд із ним перебуває військовослужбовець, який здійснює функції представника влади та виконує службові обов'язки, ігноруючи його законну вимогу припинити протиправні дії, діючи умисно, усвідомлюючи протиправний і суспільно небезпечний характер своїх дій, з метою припинення службової діяльності працівника ІНФОРМАЦІЯ_3 , передбачаючи настання суспільно небезпечних наслідків і бажаючи їх настання, повалив ОСОБА_4 на землю та з метою спричинення тілесних ушкоджень, наніс лежачому на землі ОСОБА_4 не менше двох ударів правою рукою стиснутою в кулак в область голови, внаслідок чого останньому були заподіяні тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми, струсу головного мозку, однієї забійної рани та одного синця (гематома) на обличчі в ділянці правого ока, які відповідно до висновку судово-медичної експертизи відносяться до легкого ступеню тілесних ушкоджень, що в своєму клінічному перебігу спричиняють за собою короткочасний розлад здоров'я, за ознакою тривалості розладу здоров'я. Вказаними діями ОСОБА_5 заподіяв шкоду здоров'ю службовій особі - ОСОБА_4 у зв'язку з виконанням останнім службового обов'язку, а також порушив нормальну діяльність органу військового управління - ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо проведення заходів з оповіщення, збору та поставки військовозобов'язаних, які підлягають призову на військову службу за мобілізацією, тобто створив перешкоди, перепони в діяльності Збройних Сил України, що прямо впливає до створення суспільно-небезпечних наслідків у вигляді ослаблення обороноздатності та підриву боєготовності Збройних Сил України при відсічі збройної агресії РФ проти України.
У судовому засіданні ОСОБА_5 визнав себе винуватим у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 2 ст. 350 КК України, підтвердивши обставини, викладені в обвинувальному акті, та щиро розкаявся.
Відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України за згодою учасників процесу судом визнано недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин провадження, які ніким із учасників процесу не оспорюються. При цьому, судом з'ясовано, що обвинувачений ОСОБА_5 та інші учасники правильно розуміють зміст цих обставин, сумніву у добровільності та істинності їх позицій немає, а також їм роз'яснено, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати ці фактичні обставини в апеляційному порядку
Допитавши обвинуваченого ОСОБА_5 , дослідивши матеріали кримінального провадження в обсязі, узгодженому сторонами кримінального провадження, суд дійшов висновку, що інкриміноване обвинуваченому діяння повністю доведено і вірно кваліфіковано за ч. 2 ст. 350 КК України, як умисне заподіяння легкого тілесного ушкодження службовій особі, у зв'язку з її службовою діяльністю.
Суд не ураховує як обставину, що обтяжує покарання, вчинення кримінального правопорушення у зв'язку з виконанням потерпілим службового обов'язку, з огляду на те, що це є кваліфікуючою ознакою діяння, передбаченого ч. 2 ст. 350 КК України.
Обставинами, які відповідно до ст. 66 КК України пом'якшують покарання ОСОБА_5 , є щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.
Обставин, які відповідно до ст. 67 КК України обтяжують покарання ОСОБА_5 , не встановлено.
Вирішуючи питання про міру покарання обвинуваченому ОСОБА_5 , суд ураховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно ст. 12 КК України є не тяжким злочином, ставлення обвинуваченого до вчиненого, особу обвинуваченого, який раніше судимий, посередню характеристику за місцем проживання, його вік, сімейний стан, наявність кількох обставин, які пом'якшують покарання за відсутності обставин, що обтяжують покарання, та вважає за необхідне призначити обвинуваченому покарання за ч. 2 ст. 350 КК України у виді позбавлення волі в межах санкції цієї статті, звільнивши його від відбування покарання з випробуванням.
Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлений. Процесуальні витрати і речові докази відсутні.
До набрання вироком законної сили слід змінити застосований до обвинуваченого запобіжний захід у виді тримання під вартою на домашній арешт.
Керуючись ст. 349, 371, 373, 374 КПК України, суд
ухвалив:
ОСОБА_5 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 2 ст. 350 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки.
На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_5 від відбування покарання з випробуванням, якщо він протягом іспитового строку в 2 (два) роки не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов'язки.
Відповідно до ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_5 такі обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
До набрання вироком законної сили змінити застосований до ОСОБА_5 запобіжний захід у виді тримання під вартою на домашній арешт, негайно звільнивши його з під варти.
Заборонити обвинуваченому ОСОБА_5 залишати місце свого проживання за адресою: АДРЕСА_1 в період часу з 23:00 год до 06:00 год., щоденно, за виключенням випадків необхідності отримання медичної допомоги.
Покласти на обвинуваченого ОСОБА_5 такі обов'язки:
- прибувати за кожною вимогою до суду;
- повідомляти суд про зміну місця свого проживання та роботи;
Роз'яснити обвинуваченому, що відповідно до ч. 5 ст.181 КПК України, працівники органу Національної поліції з метою контролю за його поведінкою, мають право з'являтися в житло, під арештом в якому він перебуває, вимагати надання усних чи письмових пояснень з питань, пов'язаних із виконанням покладених на нього зобов'язань.
Попередити обвинуваченого, що в разі невиконання покладених обов'язків, до нього може бути застосований більш жорсткий запобіжний захід.
Вирок для негайного виконання в частині запобіжного заходу надіслати до ВП № 1 Чернігівського РУП ГУ НП в Чернігівській області.
На вирок може бути подана апеляційна скарга до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів із моменту його проголошення.
Вирок суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.
Суддя ОСОБА_8