11 грудня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/24921/24 пров. № А/857/38466/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді: Гудима Л.Я.,
суддів: Качмара В.Я., Онишкевича Т.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18 серпня 2025 року, головуючий суддя - Потабенко В.А., ухвалене у м. Львів, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Пенсійного фонду України, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про зобов'язання вчинити дії,-
Позивач - ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Пенсійного фонду України, ГУПФУ у Львівській області, ГУПФУ у Волинській області, в якому просила зобов'язати ПФУ забезпечити її загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням по старості на підставі та умовах визначених у позові; визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області № 134550026816 від 06.03.2024 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .
В обґрунтування своїх позовних вимог посилалася на те, що в Конституції України не має визначення стажу для призначення пенсії, факт надання пенсійного забезпечення пов'язаний лише із настанням старості. Позивач вважала, що достатньо лише Конституції України для отримання пенсії.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 18 серпня 2025 року адміністративний позов задоволено частково; визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області № 134550026816 від 06.03.2024, яким відмовлено у призначенні пенсії ОСОБА_1 ; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 27.02.2024 року про призначення пенсії та прийняти відповідне рішення з врахуванням правової оцінки суду, наданої у рішенні; в задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 та ГУПФУ у Волинській області оскаржили його в апеляційному порядку, які, покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просять суд апеляційної інстанції: позивач - скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити в повному обсязі; відповідач - скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Свою апеляційну скаргу ОСОБА_1 мотивує тим, що задля належного відновлення порушеного права позивача слід зобов'язати Пенсійний фонд України вчинити дії і призначити їй пенсію (ст. 46 Конституції України).
ГУПФУ у Волинській області свою апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що дії Відповідача щодо відмови в призначенні пенсії за віком не можна вважати неправомірними, оскільки він діяв виключно в межах, визначених нормами чинного законодавства..
На підставі пункту 1 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що подані апеляційні скарги задоволенню не підлягають, виходячи з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 звернулася до ГУ ПФУ у Львівській області із заявою про призначення пенсії.
За принципом екстериторіальності, документи ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком розглядалися ГУ ПФУ у Волинській області.
За результатом розгляду заяви від 27.02.2024 року та доданих документів, ГУ ПФУ у Волинській області прийнято рішення від 06.03.2024 року № 134550026816 про відмову у призначенні пенсії.
Під час прийняття вказаного рішення ГУ ПФУ у Волинській області вказало, що ОСОБА_1 звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком у віці 60 років.
Страховий стаж заявниці на момент звернення становить 0 років 9 місяців 23 дні. Відповідно до ст. 26 Закону № 1058 страховий стаж необхідний для призначення пенсії за віком на момент звернення заявниці, становить 31 рік.
У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого ч. 1 цієї статті, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 63 роки за наявності страхового стажу, зокрема, з 01.01.2027 року по 31.12.2027 року від 24 до 34 років, після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу починаючи з 01.01.2028 року від 15 до 25 років.
Як видно з тексту рішення прийнятого ГУ ПФУ у Волинській області до страхового не зараховано період навчання згідно диплома НОМЕР_1 , оскільки диплом видано на прізвище « ОСОБА_2 » та відсутній додаток до диплома рекомендовано залучити додаток до диплома та документ про зміну прізвища.
Не зараховано також період догляду до 3-х років за дитиною, ІНФОРМАЦІЯ_1 , так як в свідоцтві про народження відсутня відмітка про видачу паспорта дитині та відсутня інформація про здійснення догляду, рекомендовано залучити паспорт дитини або довідку про здійснення догляду до 3-х років.
Не зараховано період роботи згідно довідки № 555 від 12.09.2002 року, оскільки довідка подана в копії на прізвище « ОСОБА_2 », рекомендовано залучити оригінал довідки про роботу.
Не зараховано період роботи згідно довідки № 104/28 від 05.08.2002 року, так як довідка видана на прізвище « ОСОБА_2 » та відсутнє перейменування підприємства, рекомендовано залучити довідку про перейменування підприємства та документ про зміну прізвища.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням відповідача, позивач звернулась до суду із зазначеним позовом.
Задовольняючи частково адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що рішення У ПФУ у Волинській області № 134550026816 від 06.03.2024 року про відмову в призначенні позивачу пенсії за віком є протиправним. З метою належного захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати ГУ ПФУ у Волинській області повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії та прийняти відповідне рішення з врахуванням правової оцінки суду, наданої у рішенні.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи з огляду на наступне.
Згідно приписів статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Як передбачено статтею 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають: 1) громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом; 2) особи, яким до дня набрання чинності цим Законом була призначена пенсія відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» (крім соціальних пенсій) або була призначена пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) за іншими законодавчими актами, але вони мали право на призначення пенсії за Законом України «Про пенсійне забезпечення» - за умови, якщо вони не отримують пенсію (щомісячне довічне грошове утримання) з інших джерел, а також у випадках, передбачених цим Законом, - члени їхніх сімей.
Статтею 24 вказаного Закону передбачено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Разом з цим, постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12 серпня 1993 року затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі Порядок).
Пунктом 1 Порядку встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За змістом п.3 Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи.
Пунктом 20 Порядку закріплено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Отже, трудова книжка є основним документом, що підтверджує стаж роботи, і лише у разі відсутності в ній відповідних записів та наявності неточностей, особа, що звертається за призначенням пенсії, на підтвердження стажу роботи, повинна надати інші документи.
З матеріалів справи слідує, що до страхового не зараховано період навчання згідно диплома НОМЕР_1 , оскільки диплом видано на прізвище « ОСОБА_2 » та відсутній додаток до диплома рекомендовано залучити додаток до диплома та документ про зміну прізвища; не зараховано також період догляду до 3-х років за дитиною, ІНФОРМАЦІЯ_1 , так як в свідоцтві про народження відсутня відмітка про видачу паспорта дитині та відсутня інформація про здійснення догляду, рекомендовано залучити паспорт дитини або довідку про здійснення догляду до 3-х років; не зараховано період роботи згідно довідки № 555 від 12.09.2002 року, оскільки довідка подана в копії на прізвище « ОСОБА_2 », рекомендовано залучити оригінал довідки про роботу; не зараховано період роботи згідно довідки № 104/28 від 05.08.2002 року, так як довідка видана на прізвище « ОСОБА_2 » та відсутнє перейменування підприємства, рекомендовано залучити довідку про перейменування підприємства та документ про зміну прізвища.
Колегія суддів зазначає, що у постанові від 21.02.2020 року у справі №291/99/17 Верховний Суд дійшов висновку, що «перевірка достовірності виданих документів покладається на пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі самі по собі не можуть бути підставою для відмови у неврахуванні заробітної плати при призначенні позивачу пенсії».
Колегія суддів звертає увагу, що вказаний недолік відповідає ознакам формальної (несуттєвої) помилки та не впливає на зміст уточнюючих довідок.
Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для обмеження органами пенсійного фонду в реалізації особою конституційного права на соціальний захист та призначення пенсії.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 25.04.2019 року у справі №593/283/17 та від 30.09.2019 року у справі №638/18467/15-а.
На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства, відтак вказані обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань з призначення пенсії за віком.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 21.02.2018 року у справі №687/975/17.
Отже, спірні періоди навчання, догляду за дитиною до досягнення нею 3-х років та роботи, має бути врахований при визначені страхового стажу позивача, а відтак рішення ГУПФУ у Волинській області № 134550026816 від 06.03.2024 року про відмову в призначенні позивачу пенсії за віком є протиправним, через що позовні вимоги в цій частині є підставними та обґрунтованими, відтак підлягають частковому задоволенню.
Крім цього, порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року №22-1 (далі - Порядок №22-1, у редакції постанов правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 року №13-1 та від 16.12.2020 року №25-1), передбачає можливість застосування екстериторіального призначення та перерахунку пенсій.
Так, згідно із пунктом 4.2, 4.3 Порядку №22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу. Створення та обробка документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій. Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи. Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Пунктом 4.10 Порядку №22-1 передбачено, що після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Відповідно до матеріалів справи заява позивача про перерахунок пенсії була розглянута за екстериторіальним принципом ГУ ПФУ у Волинській області і оскаржуване рішення прийнято саме вказаним територіальним органом Пенсійного фонду України, відтак зобов'язання вчинити дії повинен орган, який прийняв оспорюване рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В частині решти доводів апеляційних скарг колегія суддів враховує, що, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи, наведені сторонами, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.
Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді.
Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції не встановив неправильного застосування норм матеріального права, порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду першої інстанції у справі.
З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційних скарг не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційні скарги на нього слід залишити без задоволення.
Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-
Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18 серпня 2025 року у справі №380/24921/24 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Постанову разом із паперовими матеріалами апеляційної скарги надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.
Головуючий суддя Л. Я. Гудим
судді В. Я. Качмар
Т. В. Онишкевич