10 грудня 2025 рокуЛьвівСправа № 463/6147/25 пров. № А/857/45678/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючий-суддя Довга О.І.,
суддя Запотічний І.І.,
суддя Шинкар Т.І.
секретар судового засідання Слободян І.М.
за участю:
представник позивача Присташ І.М.
представник відповідача Шпакова Т.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 07 жовтня 2025 року у справі № 463/6147/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії (головуючий-суддя Нор Н.В., м. Львів, проголошено о 16:18:51),-
07.07.2025 ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась в суд першої інстанції з позовом до Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради (далі - відповідач), в якому просила поновити строк на подання позову та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення серії ЛВ №00876445 від 19.06.2025, а провадження щодо неї закрити.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірною постановою, на підставі за ч. 1 ст. 152-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за несплату з користування майданчиком для платного паркування.
Зазначає, що транспортним засобом не користувалась, а на паркувальний майданчик автомобіль поставив її син - ОСОБА_2 , який є інвалідом третьої групи. Автомобіль було розміщено на паркувальному майданчику поза місцем, призначеного для безоплатного паркування транспортного засобу, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю, оскільки такі були зайняті іншими транспортними засобами. На автомобілі було розміщено розпізнавальний знак «Водій з інвалідністю».
Позивач також зазначає, що її син, ОСОБА_2 , звертався до відповідача із заявою про скасування спірної постанови з покликанням на те, що саме він помістив транспортний засіб на платний паркувальний майданчик, однак в силу того, що він є особою з інвалідністю, плата за користування майданчиком не здійснюється.
На підставі наведеного, вважаючи, що відповідачем неповністю досліджено усі обставини, позивач просив суд скасувати постанову відповідача.
Рішенням Личаківського районного суду м. Львова ід 07 жовтня 2025 року позов задоволено:
- позов ОСОБА_1 до Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради про скасування постанови задоволено;
- скасовано постанову про накладення адміністративного стягнення серії ЛВ№00876445 від 19.06.2025 року щодо ОСОБА_1 , а провадження у справі про адміністративне правопорушення закрито.
За висновками суду першої інстанції матеріали фотофіксації містять географічні координати місця, де був розташований вищевказаний транспортний засіб у момент вчинення адміністративного правопорушення, а також те, що транспортний засіб позивача має розпізнавальний знак «Водій з інвалідністю».
Надаючи оцінку таким фактам, суд зазначив, що Департаментом міської мобільності та вуличної інфраструктури не доведена фактична наявність на зазначеному паркувальному майданчику зарезервованих місць для безоплатного паркування, які б дозволяли особі з інвалідністю безперешкодно ідентифікувати їх та реалізувати своє право на безкоштовне паркування.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, покликаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, відповідач подав апеляційну скаргу. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Помилковість висновків суду першої інстанції відповідач обґрунтовує неправильним застосовування норм матеріального права. Зазначає, що до справи, 14.08.2025 року, був долучений паспорт майданчика для паркування транспортних засобів на вул. Винниченка, 16 у м Львові, який підтверджує наявність місць для безоплатного паркування.
Крім того, відповідач зазначає, що суд першої інстанції дійшов висновку про наявність саме у позивача інвалідності, а й відповідно права паркуватись безкоштовно, хоча таке не відповідає матеріалам справи, оскільки такі обставини стосуються сина позивача.
Відповідач наголошує на тому, що власником транспортного засобу, який був розміщений на платному паркувальному майданчику належить позивачу. Відповідальний користувач до Єдиного реєстру транспортних засобів не внесений. Таким чином, в силу приписів ст.14-2 КУпАП, відповідальність за правопорушення несе власник транспортного засобу. Доказів наявності підстав для звільнення від відповідальності, відповідно до ст. 279-3 КУпАП позивач не надав. Звернення сина позивача до відповідача по суті є незгодою з прийнятим відповідачем рішенням, не є підставою для скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення.
Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу. З підстав, наведених у відзиві позивач просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
За правилами статті 268 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, визначених статтями 273-277, 280-283-1, 285-289 цього Кодексу, щодо подання позовної заяви та про дату, час і місце розгляду справи суд негайно повідомляє відповідача та інших учасників справи шляхом направлення тексту повістки на офіційну електронну адресу, а за її відсутності - кур'єром або за відомими суду номером телефону, факсу, електронною поштою чи іншим технічним засобом зв'язку.
Учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, визначеної частиною першою цієї статті, з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на веб-порталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду.
Неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
Представник відповідача у судовому засідання вимоги апеляційної скарги підтримує у повному обсязі.
Представник позивача у судовому засіданні проти вимог апеляційної скарги заперечує.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.
За змістом спірної постанови ЛВ №00876445 від 19.06.2025 водієм транспортного засобу BMW 325 TDS, д.н.з. НОМЕР_1 , здійснено користування майданчиком для платного паркування з несплатою вартості таких більш як 10 хвилин, що знаходиться за адресою: м.Львів, вул. Винниченка, 16, чим порушено вимоги абз. 2 п. Правил паркування транспортних засобі, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1342.
Згідно з Єдиним державним реєстром транспортних засобів, на дату винесення спірної постанови власником транспортного засобу BMW 325 TDS, д.н.з. НОМЕР_1 є ОСОБА_1 . Відомості щодо внесення до Єдиним державним реєстром транспортних засобів інформації про відповідального користувача згаданого транспортного засобу відсутні.
За скоєне ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності передбачене ч.1 ст. 152-1 КУпАП.
Не погоджуючись із постановою відповідача, позивач звернулась до суду з позовом.
Перевіряючи правильність висновків суду першої інстанції позивач враховує наступне.
Пунктом 26 Правил № 1342 визначено, що користувач зобов'язаний:
- поставити транспортний засіб на місце для паркування відповідно до дорожньої розмітки та дорожніх знаків, а також з дотриманням вимог цих Правил і Правил дорожнього руху;
- сплатити вартість послуг з користування майданчиками для платного паркування;
- розмістити на час паркування на майданчиках для паркування, на яких не запроваджено автоматизовану систему, під лобовим склом транспортного засобу документ про оплату вартості послуг з користування майданчиком для платного паркування у спосіб, що забезпечує його видимість для перевірки;
- після закінчення часу паркування, за який сплачено, звільнити місце паркування або сплатити вартість послуг з користування майданчиком для платного паркування за час фактичного паркування. Допускається безоплатна стоянка транспортного засобу протягом 10 хвилин після закінчення часу паркування, за який сплачено.
Частина 1 статті 152-1 КУпАП передбачає, що порушення правил паркування транспортних засобів, у тому числі несплата вартості послуг з користування майданчиком для платного паркування за кожну добу користування, - тягне за собою накладення штрафу в двадцятикратному розмірі від вартості однієї години послуги з користування тим майданчиком для платного паркування транспортних засобів, на якому знаходиться транспортний засіб у момент порушення.
У примітці до вказаної статті 152-1 КУпАП роз'яснено, що положення частини першої цієї статті не застосовується у випадках, визначених частинами шостою та сьомою статті 30 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» щодо місць для безоплатного паркування, а також до осіб, які відповідно до закону звільняються від сплати вартості послуг з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів.
Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Згідно ст. 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Згідно ст.14-2 КУпАП адміністративну відповідальність за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі (за допомогою технічних засобів - приладів контролю за дотриманням правил дорожнього руху з функціями фото-, відеофіксації, які функціонують згідно із законодавством про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах), або за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису) (за допомогою технічних засобів з функціями запису, зберігання, відтворення і передачі фото-, відеоінформації), несе відповідальна особа - фізична особа або керівник юридичної особи, за якою зареєстровано транспортний засіб, а в разі якщо до Єдиного державного реєстру транспортних засобів внесено відомості про належного користувача відповідного транспортного засобу, - належний користувач транспортного засобу, а якщо в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відсутні на момент запиту відомості про керівника юридичної особи, за якою зареєстрований транспортний засіб, - особа, яка виконує повноваження керівника такої юридичної особи.
На підтвердження вини позивача у вчиненні правопорушення відповідачем надано фотофіксацію транспортного засобу BMW 325 TDS, д.н.з. НОМЕР_1 , на платному паркувальному майданчику, що знаходиться за адресою: м.Львів, вул. Винниченка, 16, а також паспорт цього майданчика зі схемою паркувальних місць.
За змістом пояснень позивача транспортний засіб BMW 325 TDS, д.н.з. НОМЕР_1 19.06.2025 був розміщений на платному паркувальному майданчику її сином ОСОБА_2 , який є особою з інвалідністю третьої групи з дитинства, та користується автомобілем своєї матері. Зважаючи на те, що жодного вільного місця призначеного для безоплатного паркування транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю не було, то авто було запарковане на місце для платного паркування. При цьому на автомобілі було розміщено розпізнавальний знак «Водій з інвалідністю». Разом з тим паркувальним інспектором на згаданому вище автомобілі було розміщено повідомлення до постанови ЛВ №00876445 від 09.06.2025 про притягнення до адміністративної відповідальності за несплату користування платним майданчиком.
Надалі, 10.06.2025 ОСОБА_2 звернувся до керівника Управління безпеки та вуличної інфраструктури Львівської міської ради із заявою, в якій навів вказані вище обставини, та вимагав скасувати постанову, оскільки в силу Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» звільнений від сплати за користування платним паркувальним майданчиком, незалежно від того чи розміщений транспортний засіб на місці, відведеному водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю чи платному місці.
В контексті наведених доводів апеляційний суд зазначає наступне.
Згідно зі статтею 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше, як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
З наявної у матеріалах копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 власником транспортного засобу BMW 325 TDS, д.н.з. НОМЕР_1 є ОСОБА_1 . Відомості щодо відповідального користувача у Єдиному державному реєстрі транспортних засобів відсутні. Протилежної інформації учасники справи не надали.
Користування майданчиком для платного паркування здійснено за несплати вартості послуг з користування майданчиком для платного паркування транспортних засобів більш як на 10 хвилин користування таким майданчиком.
Таким чином, з врахуванням ст.14-2 КУпАП, відповідальність за порушення правил користування платним паркувальним майданчиком несе власник транспортного засобу.
Щодо доводів позивача про те, що транспортний засіб запаркував її син, про що вказав у відповідному листі до відповідача, суд зазначає наступне.
Нормами статті 279-3 КУпАП регламентовано порядок звільнення відповідальної особи, зазначеної у частині першій статті 14-2 цього Кодексу, особи, яка ввезла транспортний засіб на територію України, від адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, або за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису).
Так, згідно статті 279-3 КУпАП відповідальна особа, зазначена у частині першій статті 14-2 цього Кодексу, або особа, яка ввезла транспортний засіб на територію України, звільняється від адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, або за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), якщо протягом 20 календарних днів з дня вчинення відповідного правопорушення або з дня набрання постановою по справі про адміністративне правопорушення законної сили: ця особа надала документ, який підтверджує, що до моменту вчинення - правопорушення транспортний засіб вибув з її володіння внаслідок протиправних дій інших осіб, або щодо протиправного використання іншими особами номерних знаків, що належать її транспортному засобу; особа, яка керувала транспортним засобом на момент вчинення зазначеного правопорушення, звернулася особисто до органу (посадової особи), уповноваженого розглядати справи про адміністративні правопорушення, із заявою про визнання зазначеного факту адміністративного правопорушення та надання згоди на притягнення до адміністративної відповідальності, а також надала документ (квитанцію) про сплату відповідного штрафу.
Статтею 279-1 КУпАП визначено, що у разі якщо адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху зафіксовано в автоматичному режимі, посадова особа уповноваженого підрозділу Національної поліції за даними Єдиного державного реєстру транспортних засобів, а також у разі необхідності - за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань встановлює відповідальну особу, зазначену у частині першій статті 14-2 цього Кодексу.
За запитом посадових осіб уповноважених підрозділів Національної поліції у письмовій або електронній формі (у тому числі за умови ідентифікації цих посадових осіб за допомогою електронного цифрового підпису) відповідні органи (підрозділи) Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства юстиції України зобов'язані надавати відомості про належного користувача транспортного засобу, фізичну особу, керівника юридичної особи, за якою зареєстровано транспортний засіб, особу, яка виконує повноваження керівника такої юридичної особи, з обов'язковим дотриманням Закону України «Про захист персональних даних».
Правові та соціальні основи дорожнього руху визначені Законом України «Про дорожній рух» від 30.06.1993 № 3353-XII, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, (далі - Закон № 3353-XII) відповідно до статті 14 якого учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативно-правових актів з питань безпеки дорожнього руху.
Згідно з статтею 53 Закону № 3353-XII юридичні та фізичні особи, винні в порушенні законодавства про дорожній рух, відповідних правил, нормативів, несуть відповідальність згідно з законодавством України.
Відповідно до положень статті 52-2 Закону № 3353-XII при розміщенні транспортних засобів на майданчику для платного паркування особи, які розміщують транспортні засоби на такому майданчику, оплачують вартість послуг з користування майданчиком для платного паркування транспортного засобу згідно з тарифом, встановленим органом місцевого самоврядування відповідно до порядку формування тарифів на послуги з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів, затвердженого Кабінетом Міністрів України. Інспекторам з паркування забороняється приймати грошові кошти у готівковій формі в рахунок оплати вартості таких послуг та/або в рахунок оплати штрафів, накладених на місці вчинення правопорушення.
Положення частини першої цієї статті не застосовуються у випадках, визначених частинами шостою та сьомою статті 30 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» щодо місць для безоплатного паркування, а також до осіб та транспортних засобів, які відповідно до закону та/або рішення відповідної міської, селищної, сільської ради звільняються від оплати вартості послуг з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів на спеціально відведених (позначених) на цих майданчиках місцях.
Відповідно до частин 6 та 7 статті 30 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21.03.1991 № 875-XII, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі Закон № 875-XII) власники спеціально обладнаних чи відведених майданчиків для паркування забезпечують виділення та облаштування в межах майданчиків місць для безоплатного паркування транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю. Водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю, у тому числі на транспортних засобах, що належать підприємствам, установам, організаціям, які здійснюють діяльність у сфері соціального захисту населення, та громадським об'єднанням осіб з інвалідністю, мають право на встановлення на транспортному засобі розпізнавального знака «Водій з інвалідністю» та під час перевезення осіб з інвалідністю користуються всіма перевагами, що надаються водіям з інвалідністю. Водії, які керують транспортними засобами, на яких встановлений розпізнавальний знак «Водій з інвалідністю», повинні мати при собі документи, що підтверджують інвалідність водія або одного з пасажирів. Кількість місць, призначених для безоплатного паркування транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю, становить не менше 10 відсотків загальної кількості місць на спеціально обладнаних чи відведених майданчиках для паркування, але не менше одного місця з позначенням таких місць відповідними дорожніми знаками або дорожньою розміткою.
Якщо власники спеціально обладнаних чи відведених майданчиків для паркування не забезпечили виділення та облаштування місць, призначених для безоплатного паркування транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю, такими місцями на відповідних майданчиках вважаються місця, на яких розміщені транспортні засоби, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю.
Місця для безоплатного паркування транспортних засобів, передбачені частиною шостою цієї статті, також виділяються на спеціально обладнаних чи відведених майданчиках, у тому числі біля житлових будинків (крім індивідуальних житлових будинків) та інших будівель, їх власниками/співвласниками (управителями) або орендарями, на проїзних частинах автомобільних доріг і тротуарах (із числа місць для зупинки та стоянки транспортних засобів) - органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування (суб'єктами господарювання, якщо їм у встановленому порядку передано відповідні частини доріг і тротуарів для ведення господарської діяльності) з позначенням таких місць відповідними дорожніми знаками або дорожньою розміткою (частина 8 статті 30 Закону №875-XII).
Механізм надання пільг власникам транспортних засобів, зазначеним у частині 6 статті 30 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», на безоплатне паркування на спеціально обладнаних чи відведених майданчиках для паркування (далі - безоплатне паркування) і на безоплатне зберігання на автостоянках, на яких надаються послуги із зберігання транспортних засобів визначено Порядком надання пільг водіям з інвалідністю, водіям, які перевозять осіб з інвалідністю, у тому числі транспортними засобами, що належать громадським організаціям осіб з інвалідністю, підприємствам, установам, організаціям, які провадять діяльність у сфері соціального захисту населення, на безоплатне паркування і зберігання транспортних засобів, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 2011 року № 585 (далі- Порядок №585).
Відповідно до пункту 2 Порядку №585 право на безоплатне паркування і зберігання транспортних засобів надається водіям з інвалідністю, водіям, які перевозять осіб з інвалідністю (далі - водії).
Аналогічні положення закріплені пунктами 26, 29 Правил паркування транспортних засобів, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 року №1342.
Відповідно до пункту 22 вказаних Правил на майданчиках для паркування обов'язково облаштовуються місця (в обсязі не менше 10 відсотків загальної кількості, але не менш як одне місце) передбаченого стандартами розміру, позначені дорожніми знаками та дорожньою розміткою для паркування транспортних засобів, зазначених у частині шостій статті 30 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні». Відстань від в'їзду на майданчик для платного паркування до найближчого такого місця не повинна перевищувати 50 метрів.
Згідно з пунктом 4 Порядку №585 документом, що посвідчує право на безоплатне паркування транспортного засобу, є пенсійне посвідчення або посвідчення отримувача державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, або посвідчення особи, яка одержує державну соціальну допомогу відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, в яких міститься запис про інвалідність.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що з матеріалів справи вбачається, що син позивача ОСОБА_2 , який запаркував автомобіль на платному паркувальному майданчику є особою з інвалідністю третьої групи з дитинства (посвідчення серії НОМЕР_3 , видане Департаментом гуманітарної політики Львівської міської ради, номер особової справи 625658) та має право на пільги, встановлені законодавством України осіб з інвалідністю в Україні.
Також слід зазначити, що позивач до винесення оскарженої постанови серії ЛВ №00876445 від 19.06.2025 звертався до відповідача із заявою, як просив скасувати спірну постанову, пояснивши, що саме він запаркував транспортний засіб на платному майданчику, та звернув увагу на те, що є особою з інвалідністю, надавши при цьому копію документу, якій підтверджує це. Таким чином, суд вважає, що у відповідача було достатньо часу з моменту виявлення події (09.06.2025) щоб врахувати дану обставину при прийнятті спірної постанови.
Відповідно до ч.1-3 ст.242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Положеннями статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За таких обставин колегія суддів вважає наведені висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст. ст. 2, 7, 8, 9, 10, 73, 74, 77 КАС України та не приймає доводи, наведені в апеляційній скарзі про те, що рішення підлягає скасуванню.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
За правилами ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України перерозподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись ст. 286, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд апеляційної інстанції,-
апеляційну скаргу Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради залишити без задоволення, а рішення Личаківського районного суду м. Львова від 07 жовтня 2025 року у справі № 463/6147/25 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя О. І. Довга
судді І. І. Запотічний
Т. І. Шинкар