Справа № 712/10322/24
Провадження № 1-кп/712/382/25
10 грудня 2025 року Соснівський районний суд м. Черкаси у складі:
головуючий суддя ОСОБА_1
секретар ОСОБА_2
з участю:
прокурора ОСОБА_3
обвинуваченого ОСОБА_4
захисника ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Черкаси кримінальне провадження № 12024250310002800 від 28.08.2024 по обвинуваченню:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Санкт-Петербург, росія, громадянина України, українця, з середньою освітою, не одруженого, працюючого на КПТМ «Черкаситеплокомуненерго», на утриманні малолітніх та неповнолітніх дітей не маючого, учасником бойових дій, інвалідом, депутатом, ліквідатором наслідків аварії на ЧАЕС не являється, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України,-
16.08.2024 військовозобов'язаному ОСОБА_4 , який відповідно до довідки військово-лікарської комісії № 444 від 16.08.2024 визнаний придатним до військової служби, не має підстав для відстрочки, повідомлено у встановленому законом порядку працівниками ІНФОРМАЦІЯ_2 про необхідність з'явитися на 06 годину 00 хвилин 17.08.2024 до вказаного центру на відправку у в складі команди НОМЕР_1 для проходження служби.
Однак, 17.08.2024 ОСОБА_4 , перебуваючи в ІНФОРМАЦІЯ_3 , що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , будучи належним чином у встановленому законом порядку повідомленим працівниками ІНФОРМАЦІЯ_2 про призов, а також про кримінальну відповідальність за ухилення від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період, оголошеної Указом Президента України від 24 лютого 2022 року, ознайомленим із вимогами ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII, без поважних причин, діючи умисно, з метою ухилення від призову за мобілізацією, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання,, в порушення вимог ст. 65 Конституції України, ст. ст. 1, 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу України від 25 березня 1992 року № 2232- XII, ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII та Указу Президента України «Про загальну Мобілізацію» від 24 лютого 2022 року № 69-2022, відмовився від підписання та отримання повістки на відправку до військової частини з терміном прибуття на 17.08.2024 о 06 год. 00 хв. до призовної дільниці ІНФОРМАЦІЯ_4 для подальшого проходження військової служби та не прибув 17.08.2024 о 06 год. 00 хв. до ІНФОРМАЦІЯ_4 за адресою: АДРЕСА_2 , для відправки до команди НОМЕР_1 , чим ухилився від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 вину не визнав та пояснив, що не мав наміру ухилятися, однак його особисті релігійні переконання не дозволяють йому брати участь у військовій службі. Він довготривалий час є членом релігійної організації «Релігійний центр Свідків Єгови в Україні». З 30.07.2011 був охрещений служителем Релігійного об'єднання Свідків Єгови в Україні. Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України про оновлення військово-облікових даних потрібно було обов'язково оновити дані і він звернувся з заявою до ІНФОРМАЦІЯ_4 з проханням про заміну виконання військового обов'язку цивільною невійськовою службою. Однак йому було вручена бойова повістка та повідомлено про необхідність з'явитись на 06 годину 00 хвилин 17.08.2024 для проходження служби. Він повідомив, що є ОСОБА_6 та відмовився від отримання бойової повістки за своїми релігійними переконаннями. Він готовий проходити альтернативну службу, однак, його право на проходження альтернативної служби Державою не було реалізовано. Крім того, додав, що є волонтером, здійснює допомогу переселенцям на даний час працює у КПТМ «Черкаситеплокомуненерго» та має бронювання. Просив виправдати.
Захисник ОСОБА_5 підтримав позицію обвинуваченого, а в разі винесення обвинувального вироку просив суворо не карати та не призначати йому міру покарання, пов'язану із позбавленням волі, оскільки ОСОБА_4 готовий проходити альтернативну службу, має бронювання КПТМ «Черкаситеплокомуненерго».
Вина ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, підтверджується наступними доказами, дослідженими судом, а саме.
- показами свідка ОСОБА_7 , який пояснив, що 16.08.2024 обвинувачений ОСОБА_4 перебував в ІНФОРМАЦІЯ_3 за адресою: АДРЕСА_2 було. ОСОБА_4 відмовився від отримання під особистий підпис повістки про призов на військову службу за мобілізацією на особливий період та вибуття 17.08.2024 в складі команди ТО500 для проходження військової служби. Надалі було викликано працівників поліції для фіксування відповідної відмови;
- показами свідка ОСОБА_8 , який зазначив, що 16.08.2024 перебував в складі патрульної поліції та отримав виклик, про те, що особа відмовляться від проходження військової служби та ухиляється від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період. Приїхавши за адресою : АДРЕСА_2 до ІНФОРМАЦІЯ_4 побачили обвинуваченого ОСОБА_4 , який відмовлявся від проходження військової служби. Останній повідомив, що через релігійні переконання не може проходити службу. ОСОБА_4 був попереджений про кримінальну відповідальність та його відмова фіксувалась на нагрудні боді-камери.
- даними повідомлення (про кримінальне правопорушення за ознаками статті 336 Кримінального кодексу України), складеним ТВО начальником ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_9 зареєстрованого в ЧРУП ГУНП в Черкаській області, про те, що ОСОБА_4 ухиляється від призову на військову службу під час мобілізації;
- довідкою військово-лікарської комісії № 444 від 16.08.2024, відповідно до якої ОСОБА_4 за результатами медичного огляду ВЛК №2 ІНФОРМАЦІЯ_4 від 16.08.2024, визнаний придатним до військової служби, що підтверджується карткою обстеження та медичного огляду ІНФОРМАЦІЯ_4 ;
- даними тимчасового посвідчення № НОМЕР_2 , відповідно до якого ОСОБА_4 взято на військовий облік військовозобов'язаних ІНФОРМАЦІЯ_3 ;
- розпискою щодо отримання ОСОБА_4 повістки про виклик від 16.08.2024 на 17.08.2024 о 06:00 год;
- актом відмови від отримання повістки від 16.08.2024, відповідно до якого ОСОБА_4 відмовився від отримання повістки на відправку в складі команди ТОSOO у зв'язку з релігійними переконаннями;
- заявою ОСОБА_4 про відсутність підстав для надання відстрочки;
- даними протоколу огляду документа від 29.08.2024, під час огляду було оглянуто диск - марки DVD на якому було виявлено 2 файли, а саме відео з бодікамер патрульної поліції;
- даними постанови від 29.08.2024 про визнання речовими доказами, відеозапис подій, що мали місце в ІНФОРМАЦІЯ_4 , розташованому за адресою: АДРЕСА_2 , що знаходиться на DVD -R диску.
Оцінюючи зібрані по справі докази на предмет доведеності зазначених сторонами кримінального провадження обставин, суд приймає до уваги приписи ч.1 ст.94 КПК України, якою встановлено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
При оцінці доказів суд також враховує положення ч.3 ст.62 Конституції України, яка передбачає, що обвинувачення не може ґрунтуватись на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Суд зазначає, що призов на військову службу під час мобілізації здійснює суттєвий вплив на звичайний спосіб життя особи, оскільки вона забезпечує захист держави, а не продовжує займатися своєю попередньою діяльністю, вимушена змінити місце перебування (проживання), не може залишати військової частини, тощо. Також такий призов може мати певний вплив, в тому числі змінити, можливості особи звичним для неї способом сповідувати ту чи іншу віру, відвідувати релігійні та пов'язані з ними заходи.
Однак право сповідувати свою релігію або переконання не є абсолютним.
Частина 2 статті 35 Конституції України, частина 3 статті 18 Пакту і частина 2 статті 9 Конвенції в схожих виразах допускають таке обмеження в інтересах громадського порядку або безпеки, здоров'я чи моралі, а також захисту прав і свобод інших людей. Усі ці положення вимагають, щоб таке обмеження було встановлено законом і було виваженим (пропорційним до заявленої мети).
Законодавець чітко відрізняє два види військової служби: строкову військову службу та військову службу за призовом під час мобілізації. Якщо в разі призову на строкову військову службу для сумлінного відмовника доступна можливість замінити таку службу альтернативною відповідно до Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу», то в разі призову під час мобілізації закон не передбачає такої можливості й, відповідно, процедури заміни.
Національне законодавство відповідає критеріям доступності і чіткості. Також не викликає сумніву, що неможливість для військовозобов'язаного відмовитися від призову під час мобілізації є свідомим й послідовним вибором законодавця.
Неможливість відмовитися від військової служби на підставі переконань також має легітимну мету в ситуації, в якій перебуває держава.
Українське суспільство змушене захищатися від військового нападу сусідньої держави. Військові дії агресора мають широкомасштабний характер й охопили майже всі області України, протяжність лінії оборони сягнула значної частини її кордону. Україна обороняється від нападу держави, яка значно переважає її за площею, кількістю населення, озброєння, а також володіє ядерною зброєю. Ці та інші фактори можуть характеризуватися як непередбачувана та виключна ситуація (див., наприклад, рішення у справі «Cristian-Vasile Terhesagainst Romania» від 13 квітня 2021 року, № 49933/20).
У такій ситуації загальну військову мобілізацію оголошено з легітимною метою оборони від агресії, яка загрожує існуванню нації. Захист нації та життя її людей може розглядатися як легітимний інтерес у громадській безпеці для захисту прав і свобод інших людей, включно й цивільних осіб. Якщо існування України поставлено під загрозу, то держава повинна вжити всіх можливих заходів для самозбереження (у тому числі мобілізації військовозобов'язаних). Така легітимна мета дозволяє державі впроваджувати пропорційні обмеження, у тому числі виключати можливість відмови від військової служби з міркувань, зумовлених певними переконаннями.
Суд не залишає поза увагою посилання сторони захисту на численні рішення ЄСПЛ, що стосуються відмови від військової служби через релігійні переконання (зокрема, рішення «Bayatyan v. Armenia» від 07 липня 2011 року, № 23459/03). Погоджуючись з тлумаченням ЄСПЛ статті 9 Конвенції в контексті сумлінної відмови від військової служби, об'єднана палата, однак, вважає, що ситуація, в якій перебуває Україна внаслідок масштабної агресії з боку Російської Федерації, не дає можливості вважати висновки ЄСПЛ, які стосувалися подій в обстановці мирного часу, беззастережно застосовними до питання, яке вирішує об'єднана палата.
Суд не бачить підстав вважати, що право на заміну виконання військового обов'язку альтернативною (невійськовою) службою, гарантоване частиною 4 статті 35 Конституції України, поширюється на ситуацію, що загрожує існуванню нації. Відповідно підхід законодавця, який виключив можливість такої заміни, відповідає статті 35 Конституції в сукупності зі статтями 17 та 65 Основного Закону України.
За таких обставин, законодавство, яке виключає можливість сумлінної відмови від призову під час мобілізації (в тому числі стаття 336 КК України, яка слугує забезпеченню призову під час мобілізації), не суперечить статті 35 Конституції України.
Тому суд констатує, що законодавство не передбачає можливості уникнути призову за мобілізацією на підставі релігійних або нерелігійних переконань, навіть якщо їх щирість і послідовність не ставиться під сумнів, і таке обмеження свободи сповідувати свої релігійні або нерелігійні переконання має легітимну мету.
Суд визнає, що відмова від носіння і використання зброї утворює ядро певних релігійних або нерелігійних переконань, тому мотиви такої відмови не можуть бути проігноровані навіть у разі служби за мобілізацією. Хоча питання відмови від виконання наказу, який передбачав носіння або використання зброї, не є предметом цього розгляду, об'єднана палата визнає, що мотиви відмови від виконання такого наказу необхідно брати до уваги для правильного визначення співвідношення свободи совісті та легітимних обмежень.
Водночас суд вважає, що ситуація, у якій перебуває держава, позначається також і на обсязі права на сумлінну відмову, тому не погоджується з доводами захисту щодо абсолютної неможливості для сумлінного відмовника бути призваним за мобілізацією з міркувань, які виходять за межі носіння або використання зброї. Наприклад, на думку об'єднаної палати, необхідність підкоритися військовому керівництву і правилам служби, що не пов'язані з носінням і використанням зброї, не є настільки істотним втручанням у свободу сповідувати свої переконання, щоб вважати їх непропорційними за ситуації, в якій такі обмеження запроваджені.
Таким чином, суд робить висновок, що законодавство не допускає відмову від призову під час мобілізації з міркувань релігійних або інших переконань, і така відмова, навіть якщо щирість і послідовність цих переконань не викликає сумніву, зумовлює відповідальність за статтею 336 КК України. Разом з тим, релігійні та інші переконання мають враховуватися під час проходження військової служби за мобілізацією й не можуть спричинювати виконання сумлінним відмовником наказів, пов'язаних з носінням або використанням зброї.
Покази обвинуваченого щодо обставин даної кримінальної справи суд вважає такими, що направлені на ухилення від відповідальності за скоєне кримінальне правопорушення, оскільки вони спростовуються сукупністю зібраних у справі доказів, зокрема, показами свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , покази яких суд приймає до уваги, оскільки вони є логічними і послідовними, узгоджуються між собою та з іншими матеріалами справи.
В судовому засіданні був допитаний свідок ОСОБА_10 , який підтвердив, що єдиною причиною неприбуття ОСОБА_4 до ІНФОРМАЦІЯ_4 було те, що останній є членом релігійного об'єднання Свідків Єгови, разом проповідують та вивчають Біблію. З 30.07.2011 ОСОБА_4 був охрещений служителем Релігійного об'єднання Свідків Єгови в Україні є її активним членом, він допомагає і навчає інших людей. У Біблії записано, що Свідки Єгови не повинні вчитися воювати. Це означає, що члени їх релігійного об'єднання не мають право проходити службу в армії, воювати, одягати військову форму, брати до рук зброю.
Доводи обвинуваченого, свідка ОСОБА_10 та захисника про те, що обвинувачений не винен у скоєні кримінального правопорушення в якому він обвинувачується, суд вважає надуманими, оскільки їх бачення щодо призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, є не що іншим як особиста думка, яка не узгоджується з діючим законодавством України.
Захисна позиція обвинуваченого жодними доказами не спростована.
Також не заслуговують на увагу посилання ОСОБА_4 та його захисника про те, що ОСОБА_4 має бронювання з підприємства КПТМ «Черкаситеплокомуненерго»; оскільки на момент вручення повістки ОСОБА_4 не мав пільг щодо призиву, що спростовується його заявою. Таким чином, вказані доводи не впливають на наявність складу кримінального правопорушення, передбаченого статтею 336 КК України.
Відповідно до ч. 1, ч.2 ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
За таких обставин , суд визнає доведеним наведене формулювання обвинувачення та кваліфікує дії обвинуваченого ОСОБА_4 за ст.336 КК України, як ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Обставини, які пом'якшують покарання ОСОБА_4 згідно зі ст. 66 КК України
Обставини, які обтяжують покарання ОСОБА_4 згідно зі ст.67 КК України судом не встановлено.
Відповідно до положень ст.50 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та запобігання вчиненню нею нових кримінальних правопорушень, а покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених.
Вирішуючи питання про призначення покарання обвинуваченому ОСОБА_4 суд керується вимогами ст.65-67КК України та роз'ясненнями Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року "Про практику призначення судами кримінального покарання" з послідуючими змінами та виходить із принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.
При призначенні покарання обвинуваченому, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного, відсутність обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Судом враховано, що визначені у ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, а також призначення покарання нижчого, ніж передбачене санкцією статті (частини статті), завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Згідно з п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» досліджуючи дані про особу підсудного, суд повинен з'ясувати його вік, стан здоров'я, поведінку до вчинення злочину, як у побуті, так і за місцем роботи чи навчання, його минуле (зокрема, наявність не знятих чи не погашених судимостей, адміністративних стягнень), склад сім'ї (наявність на утриманні дітей та осіб похилого віку), його матеріальний стан тощо.
Абзацом 2 п. 2 вищевказаної постановив визначено, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 65 КК суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Із урахуванням ступеня тяжкості, обставин цього злочину, його наслідків і даних про особу судам належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом менш суворого покарання особам, які вперше вчинили злочини, неповнолітнім, жінкам, котрі на час вчинення злочину чи розгляду справи перебували у стані вагітності, інвалідам, особам похилого віку і тим, які щиро розкаялись у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину, відшкодували завдані збитки тощо.
Враховуючи вищевикладені обставини, суд обравши вид та розмір покарання в межах санкції частини статті закону, який передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, враховуючи дані, що характеризують особу винного, який одружений, офіційно працюючий КПТМ «Черкаситеплокомуненерго», на обліку у лікаря нарколога не перебуває, за місцем проживання та робою характеризується виключно позитивно, враховуючи мету покарання, яка полягає в тому, щоб досягти виправлення засудженого, а також запобігти вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами, зважаючи на те, що кримінальне правопорушення ОСОБА_4 вчинив вперше, злочин не є тяжкість, відповідно до довідки №13758 від 19.07.2024, він з 30.07.2011 є присвяченим охрещеним служителем Релігійного об'єднання Свідків Єгови в Україні та бере участь у проповідуванні доброї новини, суд з додержанням принципу співмірності та індивідуалізації покарання вважає, що є підстави та можливість досягти мети заходу примусу зі звільненням ОСОБА_4 від відбування покарання і приходить до висновку, що його виправлення та перевиховання можливе в умовах без ізоляції від суспільства, а тому допускає за можливе відповідно до ст.75 КК України, звільнити його від відбування покарання з випробуванням, поклавши обов'язки передбачені ч.1 ст.76 КК України, що буде справедливим, співмірним вчиненому, достатнім та необхідним для попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
Вказана правова позиція щодо призначення покарання підтверджена та сформована в постанові Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 27.10.2025 у справі №573/838/24.
Відповідно до ч.6 ст.13 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів», висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Окрім того, відповідно до листа КПТМ «Черкаситеплокомуненерго»№ 05/764 від 12.03.2025, ОСОБА_4 заброньований на підприємстві з 29.08.2024, про що також свідчить військово - обліковий документ, сформований у додатку «Резерв +».
Запобіжний захід ОСОБА_4 під час досудового розслідування та судового розгляду не застосовувався і на теперішній час підстав для його застосування не вбачається.
Процесуальні витрати у провадженні відсутні.
Долю речових доказів необхідно вирішити в порядку ст. 100 КПК України.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 370, 374-376, 394-395 Кримінального процесуального кодексу України, суд -
ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України та призначити йому покарання у вигляді 3 років позбавлення волі.
На підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_4 від відбування покарання з випробуванням строком на 1 рік.
На підставі п.п. 1, 2 ч.1 ст.76 КК України, покласти на ОСОБА_4 обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання та роботи.
Речові докази, а саме: копії документів, які приєднанні до матеріалів кримінального провадження відповідно до постанови слідчого СВ Черкаського районного управління поліції ГУНП в Черкаській області від 28.08.2024 та диск з відеозаписом події від 16.07.2024 залишити при матеріалах кримінального провадження.
Вирок може бути оскаржений до Черкаського апеляційного суду через Соснівський районний суд міста Черкаси протягом 30 днів з дня його проголошення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Головуючий ОСОБА_1