11 грудня 2025 рокуЛьвівСправа № 460/13995/25 пров. № А/857/44952/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді Шавеля Р.М.,
суддів Бруновської Н.В. та Хобор Р.Б.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській обл. на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 29.09.2025р. в адміністративній справі за позовом представника адвоката Редзеля Миколи Миколайовича, діючого на підставі ордера на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській обл. про визнання дій протиправними, зобов'язання здійснити перерахунок та виплату пенсії по втраті годувальника (суддя суду І інстанції: Дорошенко Н.О., час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 29.09.2025р., м.Рівне; дата складання повного рішення суду І інстанції: 29.09.2025р.),-
11.08.2025р. за допомогою системи «Електронний суд» представник адвокат Редзель М.М., діючий на підставі ордера на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив:
визнати протиправною бездіяльність відповідача Головного управління /ГУ/ Пенсійного фонду /ПФ/ України в Рівненській обл. щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 пенсії по втраті годувальника згідно вимог Рішення Конституційного Суду України № 1-р(ІІ)/2021 від 07.04.2021р., відповідно до ст.54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у редакції Закону України № 230/96-ВР від 06.06.1996р. «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;
зобов'язати відповідача ГУ ПФ України в Рівненській обл. здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату основної пенсії по втраті годувальника з 11.08.2025р. відповідно до Рішення Конституційного Суду України № 1-р(ІІ)/2021 від 07.04.2021р., відповідно до ст.54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у редакції Закону України № 230/96-ВР від 06.06.1996р. «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у розмірі не менше 50 % від десяти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням раніше виплачених сум (згідно із законом про Держаний бюджет України на відповідний рік);
стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФ України в Рівненській обл. на користь судові витрати в розмірі 5000 грн. витрат на правову допомогу (а.с.1-12).
Розгляд цієї справи, що віднесена процесуальним законом до справ незначної складності, проведено судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) (а.с.40 і на звороті).
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 29.09.2025р. заявлений позов задоволено; визнано протиправними дії ГУ ПФ України в Рівненській обл. щодо відмови у перерахунку та виплаті ОСОБА_1 пенсії по втраті годувальника, згідно з Рішенням Конституційного Суду України № 1-р(ІІ)/2021 від 07.04.2021р., відповідно до ст.54 Закону України № 796-XII від 28.02.1991р. «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у редакції Закону України № 230/96-ВР від 06.06.1996р. «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; зобов'язано ГУ ПФ України в Рівненській обл. здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 з 11.08.2025р. пенсії по втраті годувальника відповідно до Рішення Конституційного Суду України № 1-р(ІІ)/2021 від 07.04.2021р., відповідно до ст.54 Закону України № 796-XII від 28.02.1991р. «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» /надалі - Закон № 796-XII/, у редакції Закону України № 230/96-ВР від 06.06.1996р. «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у розмірі не менше 50 % від десяти мінімальних пенсій за віком, згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік, з урахуванням раніше виплачених сум; стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФ України в Рівненській обл. судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 500 грн. (а.с.56-60).
Не погодившись із рішенням суду, його оскаржив відповідач ГУ ПФ України в Рівненській обл., який покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що в своїй сукупності призвело до помилкового вирішення спору, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні заявленого позову відмовити (а.с.61-65).
Вимоги за апеляційною скаргою обґрунтовує тим, що відповідно до ч.3 ст.54 Закону № 796-XII зі змінами, внесеними Законом України № 1584-ІХ від 29.06.2021р. «Про внесення змін до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» /Закон № 1584-ІХ/, які набрали чинності з 01.07.2021р., передбачено розміри пенсії по інвалідності. Роз'яснено, що іншого розміру пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, особам, віднесеним до категорії 1, ніж визначено ч.3 ст.54 Закону № 796-XII, чинним законодавством не передбачено.
Закон № 1584-ІХ є чинним та його положення у встановленому законом порядку неконституційними не визнавались.
При цьому, приписи ч.3 ст.54 Закону № 796-XII, у редакції Закону України № 230/96-ВР від 06.06.1996р. «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»» /надалі - Закон № 230/96-ВР/, не застосовуються, оскільки Верховна Рада України виконала рішення Конституційного Суду України у визначений у ньому термін та привела у відповідність приписи пенсійного забезпечення вказаної категорії осіб.
Водночас, відповідач стверджує, що позовні вимоги є передчасними та безпідставними, оскільки позивач із заявою про перерахунок та виплату основної пенсії відповідно до ст.54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» не звертався, а відповідач рішення про відмову в перерахунку пенсії не приймав.
Окрім цього, оскільки позивачем у цій справі не надано детального опису витрат на правову допомогу, апелянт позбавлений можливості оцінити співмірність витрат, їх реальність та необхідність, а тому просить відмовити в задоволенні вимог про стягнення витрат на правничу допомогу.
Інший учасник справи не подав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
Апеляційний розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження за правилами ст.311 КАС України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.
Як встановлено під час судового розгляду, позивач ОСОБА_1 перебуває на обліку у відповідача отримує пенсію у зв'язку з втратою годувальника ОСОБА_2 відповідно до ст.54 Закону № 796-XII, розмір якої обчислено виходячи з розміру пенсії по інвалідності І групи її померлого чоловіка ОСОБА_2 (а.с.24 і на звороті).
Листом відповідач ГУ ПФ України в Рівненській обл. повідомив позивача про те, що відсутні підстави для перерахунку пенсії останньої у розмірі не менше 50 відсотків від десяти мінімальних пенсій за віком (а.с.28-32).
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 пенсії відповідно до ст.54 Закону 796-ХІІ у розмірі не менше 50 відсотків від десяти мінімальних пенсій за віком, представник позивача звернувся до суду з розглядуваним позовом.
Задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки внесеними Законом № 1584-IX змінами до ст.54 Закону № 796-XII встановлено менші розміри пенсії, аніж ті, які було передбачено зазначеною статтею в редакції Закону № 230/96-ВР, тому до спірних правовідносин у цій справі слід застосувати норми Закону № 796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР.
При цьому, враховуючи ту обставину, що ОСОБА_1 отримує пенсію в разі втрати годувальника відповідно до Закону № 796-XII, яка призначена їй після померлого чоловіка, який був особою з інвалідністю І групи захворювання, яке пов'язане з наслідками аварії на Чорнобильській АЕС, розмір пенсії позивача має становити 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника, яку він одержував на день смерті, у розглядуваному випадку 50 відсотків від десяти мінімальних пенсій за віком.
Окрім цього, з огляду на незначну складність справи, суд, виходячи з критерію пропорційності, дійшов висновку, що розмір витрат на правничу допомогу, що підлягає стягненню з відповідача, повинен становити 500 грн.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильних та обґрунтованих висновків про наявність підстав для задоволення позову із визначеним способом захисту позивача, з огляду на наступне.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначає Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Відповідно до ч.4 ст.54 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 230/96-ВР в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими:
по I групі інвалідності - 10 мінімальних пенсій за віком;
по II групі інвалідності - 8 мінімальних пенсій за віком;
по III групі інвалідності - 6 мінімальних пенсій за віком;
дітям-інвалідам - 3 мінімальних пенсії за віком.
Частиною 3 ст.54 Закону № 796-ХІІ у редакції п.2 розділу I Закону № 1584-ІХ, який набрав чинності 01.07.2021р., передбачено, що в усіх випадках розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, не можуть бути нижчими:
для I групи інвалідності - 6000 гривень;
для II групи інвалідності - 4800 гривень;
для III групи інвалідності - 3700 гривень;
для дітей з інвалідністю - 3700 гривень.
Предметом розглядуваного спору є нарахування після 01.07.2021р. пенсій для осіб з інвалідністю, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, у розмірі, встановленому ч.3 ст.54 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 1584-ІХ, а не у розмірі, встановленому ч.4 ст.54 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 230/96-ВР.
Як вбачається зі змісту ст.54 Закону № 796-ХІІ у редакції п.2 розділу I Закону № 1584-ІХ визначені розміри пенсій є нижчими, аніж були в редакції Закону № 230/96-ВР.
У Рішенні № 6-р/2018 від 17.07.2018р. Конституційний Суд України зауважив, що скасування пільг, компенсацій та гарантій не відповідає конституційному обов'язку держави, передбаченому у статті 16 Конституції України, щодо осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, тому пільги, компенсації та гарантії є такими, що захищені Конституцією України від негативних наслідків для цієї категорії осіб при внесенні змін до законодавства України» (абзац п'ятий пункту 4 мотивувальної частини).
В Рішенні № 1-р(ІІ)/2021 від 07.04.2021р. Конституційний Суд України, здійснивши порівняльний аналіз частини четвертої ст.54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у редакції Закону № 230/96-ВР та п.п.11, 12 Порядку № 1210, дійшов висновку, що Кабінет Міністрів України визначив істотно менші мінімальні розміри державної пенсії особам, на яких поширюється дія ст.54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», ніж їх було гарантовано на законодавчому рівні частиною четвертою цієї статті Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України від 06.06.1996 № 230/96-ВР «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Водночас приписи ст.ст.3, 16, 50 Конституції України у їх взаємозв'язку зобов'язують державу за будь-яких обставин забезпечити особам з інвалідністю з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи, щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, посилений соціальний захист, реалізацію їх права на відшкодування завданої шкоди здоров'ю.
Конституційний Суд України у Рішенні № 4-р(І)/2024 від 03.04.2024р. дійшов висновку, що пенсія за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, призначається особам виходячи з імперативних вимог Конституції України як особлива форма відшкодування завданої їм шкоди та є такою, що не може бути скасованою чи зменшеною, поставленою в залежність від наявних фінансових ресурсів чи будь-яких інших обставин. Скасування, обмеження або зменшення пенсії для осіб з інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, призведе до порушення сутнісного змісту конституційних засад, якими людське життя та здоров'я визнано найвищими соціальними цінностями. Частиною третьою ст.54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» вчергове порушено належний рівень соціального захисту та засадничий обов'язок держави щодо відшкодування завданої шкоди особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що не відповідає частині першій статті 3, частині другій статті 8, статті 16, частині третій статті 22, частині першій статті 46, частині першій статті 50 Конституції України.
У цьому Рішенні Конституційний Суд України за результатом посутнього аналізу ст.ст.3, 16, 50 Конституції України, Рішення № 1-р(ІІ)/2021 від 07.04.2021р. констатує, що Верховна Рада України Законом № 1584-IX повторно запровадила правове регулювання з тим самим недоліком, а саме визначила у ч.3 ст.54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» мінімальні розміри державної пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи у розмірах менших, ніж їх було гарантовано Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у редакції Закону України № 230/96-ВР від 06.06.1996р. «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Беручи до уваги зазначені висновки Конституційного Суду України в подібних правовідносинах та здійснюючи аналіз норми ст.54 Закону № 796-ХІІ в редакції Закону № 1584-IX, апеляційний суд зазначає, що незважаючи на те, що формально законодавець виконав Рішення Конституційного Суду України № 1-р(ІІ)/2021 від 07.04.2021р. (щодо повноваження уряду право визначати розміри пенсій для осіб, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи), проте встановлені нові розміри пенсій є суттєво меншими, аніж їх було гарантовано Законом № 796-ХІІ у редакції Закону № 230/96-ВР.
У зв'язку із цим, прийняттям Закону № 1584-ІХ не досягаються всупереч Рішенню Конституційного Суду України № 1-р(ІІ)/2021 від 07.04.2021р. мінімальні гарантії у сфері соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Ключовим для правильного вирішення цієї справи і з'ясування питання про застосування норми закону є визначення, чи виконане Рішення Конституційного Суду України № 1-р(ІІ)/2021 від 07.04.2021р., і застосування редакції Закону, що відповідає цьому Рішенню.
Враховуючи зазначені висновки, колегія суддів вважає, що до спірних правовідносин слід застосувати норми Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 230/96-ВР.
Аналогічні правові висновки сформовано Верховним Судом в релевантній щодо цієї справи судовій практиці, зокрема у постановах від 17.04.2024р. у справі № 460/20412/23 та від 15.05.2024 р. у справі № 400/12171/21.
Також Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду в постанові від 10.12.2024р. у справі № 240/1121/24 підтвердив правильність вказаної вище правової позиції.
Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для застосування норми ст.54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР, яка передбачала виплату пенсії для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, по I групі інвалідності 10 мінімальних пенсій за віком.
Разом з тим, як встановлено судом, позивач ОСОБА_1 отримує пенсію в разі втрати годувальника відповідно до Закону № 796-XII, яка призначена їй після померлого чоловіка, який був особою з інвалідністю І групи захворювання, яке пов'язане з наслідками аварії на Чорнобильській АЕС.
При цьому частиною 1 ст.37 Закону України № 1058-ІV від 09.07.2003р. «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається в розмірі: на одного непрацездатного члена сім'ї - 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника; на двох та більше непрацездатних членів сім'ї - 100 відсотків пенсії за віком померлого годувальника, що розподіляється між ними рівними частками.
Отже, враховуючи положень ч.1 ст.37 Закону № 1058-ІV, розмір пенсії позивача має становити 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника, яку він одержував на день смерті, що в розглядуваному випадку становить 50 відсотків від десяти мінімальних пенсій за віком.
Водночас, колегія суддів звертає увагу на доводи пенсійного органу про передчасність заявлених позовних вимог, оскільки відсутні докази того, що позивач звертався в установленому порядку із заявою про відповідний перерахунок пенсії.
Разом з тим, приймаючи до уваги позицію відповідача по справі, яка фактично заперечує право позивача на спірний перерахунок пенсії, відсутність будь-яких передумов для того, що пенсійний орган змінить таку позицію під час розгляду відповідної заяви позивача, розглядувані доводи апелянта не можуть вважатися достатньою і належною підставою для скасування судового рішення та відмови в задоволенні позову.
Також за таких умов спонукання позивача до звернення із відповідною заявою до пенсійного органу не вказує на ефективний судовий захист та носить суто формальний характер.
Оцінюючи в сукупності обставини справи та враховуючи вищенаведені положення законодавства, колегія суддів приходить до переконання про наявність правових підстав для задоволення заявленого позову, з вищевикладених мотивів.
Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, апеляційний суд зазначає наступне.
Стаття 59 Конституції України гарантує кожному право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому ст.134 КАС України.
За змістом п.1 ч.3 ст.134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
З наведеного слідує, що в підтвердження здійсненої правової допомоги необхідно долучати розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором.
Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.
Отже, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування зазначених витрат.
Позивачем заявлені до відшкодування витрати, пов'язані з професійною правничою допомогою адвоката Редзелем М.М., отриманою в суді першої інстанції, в загальному розмірі 5000 грн.
На підтвердження факту надання правової допомоги адвокатом позивача представлено:
договір про надання правничої допомоги № 118 від 10.04.2025р., укладений між позивачем та АО «Редзель і партнери» в особі голови Редзеля М.М., за яким правничу допомогу позивачу надано адвокатом Редзелем М.М.;
ордер на надання правничої допомоги серія ВК № 1183750 від 11.08.2025р.;
акт приймання-передачі наданих послуг від 10.04.2025р., згідно якого адвокат на виконання умов договору надав, а Дуда Н.В. прийняла наступні роботи/послуги: 08.04.2025р. - надання первинної консультації клієнту - 500 грн.; 10.04.2025р. - написання заяви до ГУ ПФ України у Рівненській обл. в інтересах клієнта - 500 грн.; 11.08.2025р. - підготовка процесуальних документів в адміністративній справі про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, пошук актуальної судової практики - 4000 грн.; загальна вартість виконаних робіт становить 5000 грн.
Отже, надані суду матеріали доводять факт понесення позивачем витрат на правову допомогу саме в розглядуваній адміністративній справі.
Також твердження апелянта про ненадання детального опису витрат на правову допомогу не ґрунтується на матеріалах справи, оскільки представлені стороною позивача документи дозволяють встановити перелік виконаних адвокатом робіт.
Відповідно до ст.17 Закону України № 3477- IV від 23.02.2006р. «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п.30, ECHR 1999-V).
У пункті 269 рішення у цієї справи Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п.55 з подальшими посиланнями).
Водночас, апеляційний суд звертає вагу, що витрати на оплату правничої допомоги підлягають відшкодуванню незалежно від того, чи їх сторона уже сплатила, чи їх вона ще має сплатити.
Так, Верховний Суд у постанові від 01.11.2022р. по справі № 757/24445/21-ц дійшов висновку, що відсутність доказів оплати вартості наданих адвокатом послуг не може виступати самостійною підставою для відмови у стягненні витрат на правничу допомогу.
При вирішенні наведеного питання щодо відшкодування витрат на правову допомогу колегія суддів враховує правову позицію Верховного Суду по наведеній категорії справ, яка викладена у постанові Великої Палати від 27.06.2018р. у справі № 826/1216/16, в постановах Касаційного адміністративного суду від 05.09.2019р. у справі № 826/841/17, від 19.09.2019р. у справі № 826/8890/18, які в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України та ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є обов'язковими під час вирішення наведеного спору.
Отже, судом першої інстанції із врахуванням всіх обставин справи визначено дійсний розмір витрат на правову допомогу адвоката в сумі 500 грн., який є співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Доводи апелянта в іншій частині апеляційної скарги на правомірність прийнятого рішення не впливають та висновків суду не спростовують.
Відповідно до правил ст.139 КАС України понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги слід покласти на апелянта ГУ ПФ України в Рівненській обл.
Таким чином, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування рішення суду колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.
Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ст.311, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській обл. на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 29.09.2025р. в адміністративній справі № 460/13995/25 залишити без задоволення, а вказане рішення суду - без змін.
Понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській обл.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її ухвалення, та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. М. Шавель
судді Н. В. Бруновська
Р. Б. Хобор
Дата складання повного судового рішення: 11.12.2025р.