Справа № 645/6753/25
Провадження № 1-кп/645/531/25
03 грудня 2025 року м. Харків
Немишлянський районний суд міста Харкова у складі:
головуючого судді - ОСОБА_1 ,
секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,
за участю сторін кримінального провадження:
прокурора - ОСОБА_3 ,
захисника - адвоката ОСОБА_4 ,
обвинуваченого - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 114-2, ч.2 ст. 436-2, ч.3 ст. 436-2 КК України,-
01.10.2025 року в провадження Немишлянського районного суду м.Харкова надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудового розслідування за №22025220000000460 від 25.04.2025 року, за обвинуваченням ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 114-2, ч.2 ст. 436-2, ч.3 ст. 436-2 КК України.
Ухвалою суду від 07.10.2025 року застосувано до обвинуваченого ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення застави, в Державній установі «Харківський слідчий ізолятор» строком на 60 (шістдесят) днів, тобто до 04 грудня 2025 року включно.
03.11.2025 року у судовому засіданні прокурором ОСОБА_6 було подане клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строком на 60 днів, із поміщенням до ДУ «Харківський слідчий ізолятор» без визначення розміру застави. В обґрунтування свого клопотання прокурор посилався на обставини встановлені під час досудового розслідування та на наявність ризиків передбачених п. п. 1,2,5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме те, що ОСОБА_5 , розуміючи складність проведення досудового розслідування, зокрема в умовах дії воєнного стану, усвідомлюючи передбачене санкцією статті покарання, може переховуватись від органів досудового розслідування та суду, в тому числі на території РФ, де обвинувачений має зв'язки. Додатково, варто врахувати можливість виїзду ОСОБА_5 через державний кордон України, а також наявність інформації оперативного підрозділу про намір обвинуваченого виїхати за межі України з метою уникнення притягнення до кримінальної відповідальності. Прокурор вказав, що ОСОБА_5 достовірно розуміє суть злочину та передбачену за його скоєння кримінальну відповідальність, має реальну можливість знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, зокрема засоби зв'язку та передачі вищевказаної інформації про розташування Збройних Сил України, а також поширення висловлювань з виправдовуванням збройної агресії РФ, використані в ході протиправної діяльності сім-карти. Крім того, посилався на те, що у ході слідчих дій отримано ґрунтовні докази, що у ОСОБА_5 відсутні патріотичні переконання до держави Україна та він має стійкі ідеологічні погляди, направлені на підтримку та виправдовування збройної агресії РФ проти України, окупацію підрозділами держави-агресора території Харківської області, що в сукупності з фактом проживання ОСОБА_5 в районі активних дій Збройних Сил України з відсічі збройної агресії РФ, свідчить про обґрунтовану можливість продовження вчинення ним дій зі збору інформації про переміщення та дислокацію підрозділів сил оборони України, та її поширення з використанням іншого мобільного пристрою. Посилаючись на обсставини викладені вище клопотання просив задовольнити.
Захисник ОСОБА_4 заперечувала проти клопотання прокурора посилаючись на його необгрунтованість та безпідставність та просила змінги запобіжний захід із тримання під вартою на домашній арешт.
Обвинувачений ОСОБА_5 утримався висловлдення своєї позиції щодо клопотань прокурора та захисника.
Суд, вислухавши думку сторін кримінального провадження, приходить до наступного.
Згідно ч. 3 ст. 315 КПК України під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом ІІ цього Кодексу. При цьому, положення третього речення ч. 3 ст. 315 КПК України щодо автоматичного продовження строку тримання під вартою чи домашнього арешту без наявності відповідних клопотань учасників кримінального провадження рішенням Конституційного суду України № 1-р/2017 від 23.11.2017 року визнано неконституційним. Конституційний Суд України виходить з того, що зміна процесуального статусу особи з підозрюваного на обвинуваченого (підсудного) та початок стадії судового провадження у суді першої інстанції виключають автоматичне продовження застосування запобіжних заходів, обраних слідчим суддею до такої особи на стадії досудового розслідування як до підозрюваного. У вказаному рішенні зазначено, що такий запобіжний захід як тримання під вартою, який обмежує гарантоване частиною першою статті 29 Конституції України право людини на свободу та особисту недоторканність, може бути застосований судом на новій процесуальній стадії - стадії судового провадження у суді першої інстанції, зокрема під час підготовчого судового засідання, за наявності клопотання прокурора.
З урахуванням вказаного, суд відмічає, що продовження строків тримання під вартою згідно норм діючого кримінального процесуального законодавства передбачено: 1) слідчим суддею під час досудового розслідування (ст.ст. 197, 199 КПК України); 2) судом під час саме судового розгляду (ст.ст. 315, 331 КПК України). Таким чином, на стадії підготовчого судового засідання суд має право розглянути клопотання учасників судового провадження про обрання, зміну чи скасування заходів забезпечення кримінального провадження.
Згідно ч. 1 ст. 333 КПК України, заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються під час судового провадження згідно з положеннями розділу ІІ цього Кодексу з урахуванням особливостей, встановлених цим розділом.
Відповідно ч. 5 ст. 9 КПК України, кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Статтею 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практикою Європейського суду з прав людини закріплено, що обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках та за встановленою процедурою.
Статтею 194 КПК України визначено, що підставами для застосування заходів забезпечення кримінального провадження є: наявність обґрунтованої підозри щодо вчинення кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Запобіжні заходи як заходи процесуального примусу застосовуються до обвинуваченого з метою запобігти можливості приховатися від слідства і суду, перешкоджання встановленню істини у кримінальному провадженні та здійсненню правосуддя, а також запобігти спробам продовжити злочинну діяльність і полягають у обмеженні свободи пересування (ст. 177 КПК України).
Крім цього, враховуючи практику Європейського суду та положення ч. 1 ст. 178 КПК України, при розгляді питання про доцільність продовження тримання особи під вартою, суд бере до уваги характер (обставини) і тяжкість передбачуваного злочину; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв'язки з суспільством.
За змістом ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також відповідно до практики Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу чи особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках та за процедурою, встановленою законом.
Європейський суд з прав людини роз'яснює, що наявність підстав для тримання особи під вартою та продовження строку тримання під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання під вартою та продовження строку тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що його вимагають справжні інтереси суспільства, які не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи («Харченко проти України», «Лабіта проти Італії», «Рохліна проти Росії»).
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях «Панченко проти Росії» та «Бекчиєв проти Молдови» зазначив, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вони маловірогідні і необхідність в утриманні під вартою відсутня. Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню.
Надаючи оцінку можливості обвинуваченому переховуватися від суду, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого йому злочину може вдатися до відповідних дій.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Як вбачається з обвинувального акту, ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень (злочинів), передбачених ч. 2 ст. 114-2, ч.2 ст. 436-2, ч.3 ст. 436-2 КК України.
Серед іншого, суд враховує наступне: вагомість наявних доказів, досліджених судом, що обвинувачений обґрунтовано підозрюються у вчиненні кримінального правопорушення, тобто суд вбачає наявність розумної обґрунтованої підозри відносно обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому злочину; тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому в разі визнання його винним у вчиненні інкримінованого злочину, при цьому суд, ґрунтуючись на принципі презумпції невинуватості, не ставить ціллю передбачити можливе покарання за інкриміноване обвинуваченому діяння; вік та стан здоров'я обвинуваченого, його сімейний стан.
Зважаючи на вказані обставини, враховуючи, що на теперішній час кримінальне провадження перебуває на стадії вирішення питання про призначення до судового розгляду , суд вважає, що існують ризики того, що обвинувачений може переховуватися від суду, знищити сховати або створити будь-яку із речей чи документів ,які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, вчинити інше кримінальне правопорушення, у зв'язку з чим, суд вважає доведеним продовження існування ризиків, які слугують підставою для обрання запобіжного заходу відносно обвинуваченого у вигляді тримання під вартою.
Згідно ч. 1 ст. 197 КПК України строк дії ухвали суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати 60 днів.
Відповідно ч. 3 ст. 183 КПК України, слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання обвинуваченим, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Згідно ч. 4 ст. 183 КПК України, слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави під час дії воєнного стану у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтею 114-2 Кримінального кодексу України..
Суд, приймаючи до уваги практику Європейського суду з прав людини, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, вважає, що застосування більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, на даному етапі судового розгляду не забезпечить попередження зазначених прокурором ризиків та не забезпечить належної процесуальної поведінки обвинуваченого, тому застосовує до обвинуваченого ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів без визначення суми застави.
На підставі викладеного, керуючись вимогами ст.ст. 177, 178, 183, 194, 314-316,331, 372 КПК України суд,-
У задоволенні клопотання захисника про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт - відмовити.
Клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою - задовольнити.
Продовжити обвинуваченому ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення застави, в Державній установі «Харківський слідчий ізолятор» строком на 60 (шістдесят) днів, тобто до 31 січня 2026 року включно.
Копію ухвали негайно вручити обвинуваченому ОСОБА_5 та направити до Державної установи «Харківський слідчий ізолятор» - для виконання.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення, а обвинуваченим в той же строк з моменту вручення йому копії ухвали.
Суддя ОСОБА_1