головуючий суддя у першій інстанції: Кисильова О.Й.
11 грудня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/25970/24 пров. № А/857/37182/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого-судді: Бруновської Н.В.
суддів: Хобор Р.Б., Шавеля Р.М.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2025 року у справі № 380/25970/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,-
30.12.2024р. ОСОБА_1 звернулася з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, у якому просила суд:
- визнати протиправними дії щодо відмови, як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій (заслання), здійснити перерахунок та виплату підвищення до пенсії відповідно до п."г" ст.77 Закону України "Про пенсійне забезпечення", із розрахунку 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком, а також у проведенні перерахунку її стажу роботи за час перебування у засланні, як репресованій особі, яку у подальшому було реабілітовано, відповідно до ст.58 Закону України "Про пенсійне забезпечення";
- зобов'язати здійснити перерахунок та виплату пенсії з урахуванням підвищення до пенсії відповідно до п."г" ст.77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у розмірі 50 відсотків мінімальної пенсії за віком, починаючи з 13.10.2008р., з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов'язати здійснити перерахунок стажу роботи відповідно до ст.58 Закону України "Про пенсійне забезпечення", як пільгу по обчисленню стажу роботи до розрахунку пенсії у потрійному розмірі за час перебування у засланні з 26.05.1950р. до 1955 року. Тобто, часу звільнення на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного режиму 1917-1991 років".
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 13.08.2025р. позов задоволено частково.
Суд визнав протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови ОСОБА_1 у проведенні перерахунку стажу за час перебування у засланні як репресованій особі, яку реабілітовано відповідно до вимог ст.58 Закону України «Про пенсійне забезпечення» .
Крім того, суд зобов'язав Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити з 05.05.2018р. перерахунок стажу роботи позивача зарахувавши до трудового стажу час перебування у засланні з 26.05.1950р. до 1955року у потрійному розмірі на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного режиму 1917-1991 років".
Також суд, визнав протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови ОСОБА_1 у проведенні перерахунку пенсії як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій, відповідно до п."г" ст.77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" із розрахунку підвищення пенсії на 50 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Також суд зобов'язав Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити з 05.05.2018р. перерахунок та виплату позивачу пенсії з врахуванням підвищення пенсії на 50 відсотків мінімальної пенсії за віком відповідно до п."г" ст.77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" до трудового стажу у потрійному розмірі за час перебування у засланні з 26.05.1950р. до 1955 р. з урахуванням виплачених сум. В задоволенні решти вимог відмовлено
Не погоджуючись із даним рішенням, апелянт Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.
Апелянт просить суд, рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13.08.2025р. скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку в Головному управління Пенсійного фонду України у Львівській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003р. №1058-IV.
Згідно Довідки № 4/4-1034 від 04.09.2008р., виданої Управлінням інформаційних технологій Головного управління МВС України у Львівській області на підставі архівної справи № Р-13482, ОСОБА_2 , 1927 р.н. ОСОБА_3 1950 р.н. та члени родини, ІНФОРМАЦІЯ_2 із села Добростани Яворівського району Львівської області за рішенням особливої наради МДБ СРСР від 08.07.1950р. виселені на спецпоселення в Томську область по політичних мотивах, як члени сім'ї посібника учасникам ОУН, з якого звільнені в 1955 році. На підставі ст.3 Закону Української РСР від 17.04.1991р. "Про реабілітацію жертв політичних репресій України", зокрема, ОСОБА_3 - реабілітована.
ОСОБА_3 народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьками якої є ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , про що 08.02.1950р. видане свідоцтво про народження Серії НОМЕР_1 .
Зі змісту свідоцтва про шлюб від 17.02.1990р. серії НОМЕР_2 видно, що прізвище ОСОБА_3 після державної реєстрації шлюбу 24.01.1970р. змінено на ОСОБА_5 .
Відповідно до посвідчення від 21.07.1998р. № 88/72, ОСОБА_3 має право на пільги і компенсації, встановлені Законом України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні".
19.07.2024р. позивач звернулася до Головного управління пенсійного фонду України у Львівській області із заявою про проведення з перерахунку пенсії як особі, яка необґрунтовано зазнала політичних репресій і згодом була реабілітованою.
Пенсійний орган 05.08.2024р. надав письмову відповідь ОСОБА_1 зазначивши, що відповідно до довідки від 04.09.2008р. № 4/4-1034, яка видана Головним управлінням МВС України у Львівській області, ОСОБА_1 реабілітована як член сім'ї репресованих на підставі ст.3 Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні". До пенсії встановлено підвищення як члену сім'ї репресованих, яких у подальшому реабілітовано, в розмірі, визначеному Постановою № 654.
19.11.2024р. позивач повторно звернулася до пенсійного органу із заявою про перерахунок стажу роботи відповідно до ст.58 Закону України "Про пенсійне забезпечення", як пільгу по обчисленню стажу роботи до розрахунку пенсії у потрійному розмірі за час перебування у засланні з 26.05.1950р. до 1955 року, тобто часу звільнення на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного режиму 1917-1991 років".
Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області надав позивачу відповідь 17.12.2024р., зазначивши, що згідно довідки від 04.09.2008р. № 4/4-1034, яка видана Головним управлінням МВС України у Львівській області, ОСОБА_1 реабілітована як член сім'ї репресованих на підставі ст.3 Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні". Позивачу призначена надбавка до пенсії як члену сім'ї реабілітованого. Враховуючи зазначене, для зарахування до страхового стажу періоду перебування на спецпоселенні в Томській області у потрійному розмірі підстав немає. Розмір пенсії обчислений відповідно до норм чинного законодавства нормативно-правових актів України.
ч.2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В ст.1 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» № 962-XII від 17.04.1991р. (в редакції, чинній на час реабілітації позивача) визначено вважати реабілітованими осіб, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі «двійками», «трійками», особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до набрання чинності Законом СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25 грудня 1958 року, за винятком осіб, зазначених у ст.2 цього Закону.
Визнати реабілітованими також громадян, засуджених за: - антирадянську агітацію і пропаганду за ст.7 Закону СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25 грудня 1958 року і ст.62 Кримінального кодексу України в редакціях до прийняття Закону Української РСР від 28 жовтня 1989 року «Про затвердження Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 14 квітня 1989 року «Про внесення змін і доповнень до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів Української РСР»; - поширення завідомо неправдивих вигадок, що порочать радянський державний і суспільний лад, тобто за ст.187-1 Кримінального кодексу України; - порушення законів про відокремлення церкви від держави і школи від церкви, посягання на особу та права громадян під приводом справляння релігійних обрядів, якщо вчинені дії не були поєднані з заподіянням шкоди здоров'ю громадян чи статевою розпустою.
Дія цієї статті поширюється на осіб, громадян України, які постійно проживали в Україні і яких з різних причин було переміщено за межі колишнього Радянського Союзу, необґрунтовано засуджено військовими трибуналами, Верховним Судом Союзу РСР чи піддано репресіям позасудовими органами (ст.1 доповнено ч.3 згідно Законом № 2353-ХІІ).
Підлягають реабілітації також особи, щодо яких з політичних мотивів застосовано примусові заходи медичного характеру.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» № 2325-VIII від 13.03.2018р. (далі - Закон № 2235) внесено ряд суттєвих змін до зазначеного Закону. Так, серед іншого, змінено назву закону на «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», а також викладено в новій редакції преамбулу та ст.ст. 1, 3, 6 Закону № 962-ХІІ, визнано такою, що втратила чинність постанову Верховної Ради України Про тлумачення Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні». Зміни набули чинності 05.05.2018р.
Зазначений перелік надав значно ширшого тлумачення поняттю репресованих осіб та осіб, які потерпіли від репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, та розширив коло осіб, до яких можуть бути застосовано пільги передбачені Законом України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні»№962-ХІІ.
ст.1-ст.2 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» № 962-XII від 17.04.1991р. передбачено, що реабілітованими визнаються особи: які до 24 серпня 1991 року були обвинувачені або яким було призначено покарання за рішенням позасудового органу незалежно від діяння або мотивів обвинувачення чи призначення покарання; стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено факт здійснення репресій проти таких осіб з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів; стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено недоведеність вини таких осіб у скоєнні злочину або адміністративного правопорушення; які до 24 серпня 1991 року були арештовані, перебували під вартою і яким було пред'явлено обвинувачення за статтями законодавчих актів, передбачених пунктами 1-5, за законодавчими актами, передбаченими пунктами 6-14, за діяння, передбачені пунктами 15-22 статті 3 цього Закону, якщо справи проти таких осіб були припинені під час слідства, попереднього (досудового) слідства або закриті за відсутності події злочину, відсутності складу злочину, недоведеності участі особи у вчиненні злочину; стосовно яких до 24 серпня 1991 року за рішенням іншого репресивного органу були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за недонесення (неповідомлення) про вчинення або підготовку до вчинення іншою особою діяння, за яке законодавством, що діяло до 24 серпня 1991 року, було передбачено кримінальну або адміністративну відповідальність, за умови що особа, якій призначено покарання за вчинення або підготовку до вчинення такого діяння, була реабілітована в установленому порядку.
В ст.4 Закону «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» передбачено поновити реабілітованих в усіх громадянських правах, у тому числі в праві проживання в населених пунктах і місцевостях, в яких вони постійно проживали до репресій, поширивши це право на членів їх сімей.
Із змісту п.2.13 постанови Правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005р., затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за документ, який засвідчує, що особа визнана реабілітованою, приймається завірена в установленому порядку копія посвідчення реабілітованого. Для осіб, реабілітованих згідно ст.3 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні», приймаються довідки органів внутрішніх справ, видані на підставі наявних у них відповідних документів (постанови про вислання, особистих справ на висланих осіб тощо), а за відсутності таких документів довідки районних комісій з поновлення прав реабілітованих, видані на підставі встановленого факту переселення.
В п. «г» ч.1 ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII видно, що призначені пенсії підвищуються громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, призначені пенсії - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.
Відповідно до п.6 Розділу XV Прикінцеві положення Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003р. до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення». Зазначені надбавки та підвищення встановлюються в розмірах, що фактично виплачувалися на день набрання чинності цим Законом з наступною індексацією відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення. Виплата їх здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
пп.2 п.4 Постанови Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» № 654 від 16.07.2008р. визначено, що з 01.09.2008р. репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,4 гривні, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - 43,52 гривні.
В ст.8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй.
ст.28 Закону «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлює розмір мінімальної пенсії за віком, який встановлений в розмірі прожиткового мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність, визначеного законом.
Прожитковий мінімум відповідно до вимог ч.1 ст.2 Закону України «Про прожитковий мінімум» № 966-XIV від 15.07.1999р. застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної пенсії за віком.
Розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, встановленими ст. 28 Закону «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», згідно якою мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абз.1 ч.1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом.
Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані та членам їх сімей, яких було примусово переселено, слід керуватися нормами Закону України «Про пенсійне забезпечення», який має вищу юридичну силу, а не п.п.2 п.4 Постанови № 654, зважаючи на те, що останній звужує розмір сум, що підлягають виплаті реабілітованим громадянам та суперечить наведеним нормам Закону.
Колегія суддів звертає увагу апелянта на те, що згідно Довідки № 4/4-1034 від 04.09.2008р., зокрема, ОСОБА_6 , 1950 р.н. виселена 26.05.1950 на спецпоселення із села Добростани Яворівського району Львівської області в Томську область по політичних мотивах, з якого звільнена у1955 році. На підставі ст.3 Закону Української РСР від 17.04.1991р. "Про реабілітацію жертв політичних репресій України", ОСОБА_3 реабілітована.
Тому, ОСОБА_1 є репресованою особою, яку в подальшому реабілітовано.
Отже, ОСОБА_1 має право на підвищення пенсії відповідно до п. "г" ст.77 Закону № 1788-XII з дня набрання чинності Законом України № 2325-VIII, тобто з 05.05.2018р.
Щодо проведення перерахунку стажу роботи у потрійному розмірі, відповідно до вимог ст.58 Закону «Про пенсійне забезпечення», суд апеляційної інстанції зазначає таке.
ст. 6 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», визначено, що реабілітованим громадянам відповідно до цього Закону час тримання під вартою, відбування покарання в місцях позбавлення волі, заслання або перебування на примусовому лікуванні зараховується у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій.
Згідно ст.58 Закону «Про пенсійне забезпечення» встановлено, що громадянам, необґрунтовано притягнутим до кримінальної відповідальності, репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, час тримання під вартою, час відбування покарання в місцях позбавлення волі та заслання, а також перебування на примусовому лікуванні зараховується до стажу у потрійному розмірі.
В ст.1 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», видно, що заслання - примусове переміщення особи з місця її проживання з обов'язковим поселенням у певній місцевості, спецпоселенні, встановленням обмеження на право пересування та заборони виїзду з місця спецпоселення.
Отже, законодавством передбачено зарахування стажу перебування в засланні особі, яка виселена на спецпоселення та в подальшому реабілітована в потрійному розмірі.
Згідно Довідкою № 4/4-1034 від 04.09.2008 ОСОБА_1 , з 26.05.1950 до 1955 року перебувала у засланні, а тому має право на зарахування часу її заслання у потрійному розмірі до стажу роботи для призначення трудових пенсій.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про протиправність дій пенсійного органу щодо відмови позивачу у проведенні перерахунку стажу за час перебування у засланні, як репресованій особі, яку реабілітовано, відповідно до вимог ст.58 Закону № 1788-XII, а отже, порушене право необхідно захистити шляхом зобов'язання пенсійного органу здійснити перерахунок стажу роботи ОСОБА_1 відповідно до ст.58 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з 05.05.2018р., зарахувавши до трудового стажу час перебування у засланні: 26.05.1950р. - 1955р., у потрійному розмірі на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного режиму 1917- 1991 років".
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, оскільки суб'єкт владних повноважень в особі Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області діяв не у спосіб визначений законами та Конституцією України.
Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.
ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Із змісту роз'яснень, які наведені в п.13.1 Постанови Пленуму ВАС України № 7 від 20.05.2013р. «Про судове рішення в адміністративній справі», видно, у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення.
Рішення суду першої інстанції в частині, що не оскаржена особою, яка подала апеляційну скаргу, не може бути скасовано або змінено апеляційним судом (п.13.2 цієї постанови).
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції не оскаржується в частині незадоволених (відмовлених) позовних вимог, тому в цій частині судове рішення не переглядається судом апеляційної інстанції.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі “Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також, п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, визначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
ст.316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було, тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд-
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області - залишити без задоволення, а Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2025 року у справі № 380/25970/24- без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Н. В. Бруновська
судді Р. Б. Хобор
Р. М. Шавель