18 листопада 2025 рокуЛьвівСправа № 346/4398/25 пров. № А/857/41611/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:
головуючого судді: Бруновської Н.В.
суддів: Хобор Р.Б., Шавеля Р.М.
за участю секретаря судового засідання: Пославського Д.Б..
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Управління патрульної поліції в Івано-Франківській області Департаменту патрульної поліції на рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 25 вересня 2025 року у справі № 346/4398/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Івано-Франківській області, старшого лейтенанта поліції УПП в Івано-Франківській області Ямбора Назарія Васильовича про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, -
28.08.2025р. ОСОБА_1 звернувся з позовом до Управління патрульної поліції в Івано-Франківській області, старшого лейтенанта поліції УПП в Івано-Франківській області Ямбора Назарія Васильовича, у якому просив суд:
- скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі ЕНА № 5527874 від 20.08.2025р.
Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 25 вересня 2025 року позов задоволено повністю.
Не погоджуючись із даним рішенням суду першої інстанції, апелянт Управління патрульної поліції в Івано-Франківській області Департаменту патрульної поліції подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права. Просить суд, рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 25.09.2025р скасувати та прийняти нову постанову якою в позові відмовити.
Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з'явились, хоча належним чином повідомленні про дату, час і місце розгляду справи в порядку ст.126 КАС України, що не перешкоджає розгляду справи у їх відсутності відповідно до ст.313 КАС України.
ст.229 КАС України передбачено, що фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав.
20.08.2025р. в 11:27 год. в м. Івано-Франківськ по вул. Січових Стрільців ОСОБА_1 керуючи транспортним засобом здійснив зупинку (рух) на смузі для маршрутних ТЗ, позначеною дорожнім знаком 5.11 та дорожньою розміткою 1.27.
Постановою про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА № 5527874 від 20 серпня 2025 року яка винесена інспектором 2 взводу 1 роти 1 батальйону УПП в Івано-Франківській області старшим лейтенантом поліції Ямбором Н.В. притягнуто до адміністративної відповідальності за ст.122 ч.3 КУпАП ОСОБА_1 та накладено адміністративне стягнення у вигляяді штрафу у розмірі 680 гривень.
ст.19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України "Про дорожній рух" від 30 червня 1993 року № 3353, встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (із змінами та доповненнями, далі -ПДР).
В ст.14 Закону України «Про дорожній рух», передбачено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
Згідно п.1.3., п.1.9, п.2.3 ПДР України, учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил.
Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
ст.9 КУпАП визначено, що адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно п.8.1 ПДР України регулювання дорожнього руху здійснюється за допомогою дорожніх знаків, дорожньої розмітки, дорожнього обладнання, світлофорів, а також регулювальниками.
В п.8.5. ПДР України, передбачено, що дорожня розмітка (додаток 2) поділяється на горизонтальну та вертикальну і використовується окремо або разом з дорожніми знаками, вимоги яких вона підкреслює або уточнює.
Відповідно до п.17.1 Розділу 17 ПДР України «Переваги маршрутних транспортних засобів» на дорозі із смугою для маршрутних транспортних засобів, позначеній дорожнім знаком 5.8 або 5.11, забороняються рух і зупинка інших транспортних засобів на цій смузі.
Розділом 1 ПДР України «Загальні положення» передбачено, що маршрутні транспортні засоби (транспортні засоби загального користування) - автобуси, мікроавтобуси, тролейбуси, трамваї і таксі, що рухаються за встановленими маршрутами та мають визначені місця на дорозі для посадки (висадки) пасажирів.
ч.3 ст.122 КУпАП встановлена відповідальність за ненадання переваги в русі транспортним засобам аварійно-рятувальних служб, швидкої медичної допомоги, пожежної охорони, поліції, що рухаються з увімкненими спеціальними світловими або звуковими сигнальними пристроями, ненадання переваги маршрутним транспортним засобам, у тому числі порушення правил руху і зупинки на смузі для маршрутних транспортних засобів, а так само порушення правил зупинки, стоянки, що створюють перешкоди дорожньому руху або загрозу безпеці руху.
В п.4.1, п.4.2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 22грудня 2010року №23-рп/2010 видно, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні. Конституція України має найвищу юридичну силу, закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частина друга статті 8 Конституції України). Згідно з частиною другою статті 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Необхідність індивідуалізації адміністративної відповідальності передбачена частиною другою статті 33 Кодексу, якою визначено, що при накладенні стягнення враховується характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність. Кодексом закріплено низку гарантій забезпечення прав суб'єктів, які притягаються до адміністративної відповідальності.
Ознака винності діяння є обов'язковою ознакою адміністративного правопорушення (проступку).
Колегія суддів звертає увагу суб'єкт владних повноважень, що оскаржуваною постановою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.122 КУпАП, яка передбачає відповідальність за порушення правил дорожнього руху.
ст.7 КУпАП встановлено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку відповідних органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Згідно ст.245 КУпАП завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
В ст.280 КУпАП видно, що орган (посадова особа) при розгляді справ про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
ст.251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Згідно ст.252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Виходячи з наведеного, висновки про наявність чи відсутність в діях особи адміністративного правопорушення мають бути зроблені на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин та доказів.
ст.40 Закону України «Про Національну поліцію» передбачено застосування технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.
В якості єдиного доказу вини ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення до матеріалів справи долучено відеозапис здійснений портативним реєстратором, закріпленим на одязі поліцейського на якому зафіксовано, як з перехрестя на вул. Січових Стрільців виїжджає автомобіль і рухається в правій крайній смузі. Вказаний транспортний засіб зупиняється працівником поліції, який повідомляє водія, що він здійснив рух по смузі для маршрутних транспортних засобів. Водій зазначає, що розмітку не видно і він не знав, що рухається по вказаній смузі. Інспектор повідомляє, що якщо не видно дорожню розмітку то є дорожній знак 5.11, який водій повинен був помітити. Просить надати документи та повідомляє про здійснення відеофіксації їхньої розмови. Водій пояснює, що є немісцевим, приїхав з м. Коломиї та не знав, що рухається по смузі, призначеній для маршрутних транспортних засобів, оскільки дорожня розмітка «затерта», а знаку він не бачив. Після отримання посвідчення водія, інспектор повідомляє, що за вчинення даного правопорушення передбачена адміністративна відповідальність у виді штрафу у розмірі 680 грн. В подальшому інспектор зазначає, що ним розглядається справа про адміністративне правопорушення, роз'яснює водієві його права, передбачені ст. 268 КУпАП та ст. 63 Конституції України. Після розгляду інспектор повідомляє про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у виді штрафу, роз'яснює строк і порядок його сплати, наслідки несплати впродовж 15-денного терміну, а також право на оскарження постанови. Водій ознайомлюється з постановою, підписує її та отримує копію.
Зважаючи на наявні відеодокази, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що на відеозаписі зафіксовано дату та час вчинення правопорушення, а саме автомобіль під керуванням ОСОБА_1 виїздить на вул. Січових Стрільців 20.08.2025р. в 11:16 хв., через хвилину транспортний засіб вже зупинений працівниками поліції. При цьому, в постанові інспектора час вчинення правопорушення вказав 11:27 год., що на десять хвилин різниться з відеозаписом.
Крім того, з відеозапису видно наявність по вул. Січових Стрільців двох смуг руху в одному напрямку, які розділені дорожньою розміткою у вигляді переривчастої білої лінії (розмітка 1.5).
Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що дорожня розмітка не яскрава - затерта, а тому візуально важко спостерігається. З місця зупинки та розташування поліцейського, тобто з місця ведення зйомки вбачається поблизу на правій смузі руху наявність дорожньої розмітки 1.27, яка вказує, що дана смуга призначена для руху маршрутних транспортних засобів. Однак, наявність такої розмітки в місці перетину вул.. Січових Стрільців та вул. Чорновола, з якої виїжджав позивач, на відеозаписі не зафіксовано.
Також встановлено, що після зупинки та повідомлення про її причину, а саме про порушення ПДР, водій свою вину заперечував та вказував на нечіткість зображення дорожньої розмітки. У відповідь на його твердження інспектор поліції зазначив, що крім дорожньої розмітки належність смуги для руху маршрутних транспортних засобів позначена дорожнім знаком, який водій повинен був помітити. Проте, на долученому відеозаписі наявність дорожнього знаку 5.11, недотримання вимог якого ставиться в провину ОСОБА_1 , не зафіксовано.
З долучених до справи позивачем фотознімків з перехрестя вул. Чорновола-Січових Стрільців в м. Івано-Франківськ видно, що на вул. Чорновола перед виїздом на вул. Січових Стрільців наявні наступні дорожні знаки: 2.1 «Дати дорогу», 5.7.2 «Виїзд на дорогу з одностороннім рухом», 5.38.1 «Пішохідний перехід», а також на вул. Січових Стрільців наявний знак 5.5 «Дорога з одностороннім рухом».
Отже, в даному випадку є вірним висновок суду першої інстанції, що виїжджаючи з перехрестя ОСОБА_1 був в належній та достатній мірі проінформований про виїзд автомобіля на смугу руху маршрутних транспортних засобів, оскільки факт встановлення та наявності дорожнього знаку 5.11 на вказаній ділянці дороги підтверджений не був, а дорожня розмітка 1.27 має неналежну якість.
Разом з тим, у оскарженій постанові час скоєння правопорушення зазначений 11:27 год., а час винесення постанови 11:28 год. Тобто, від моменту вчинення правопорушення до моменту закінчення розгляду справи минула одна хвилина, що є очевидно недостатнім часом для повного та об'єктивного розгляду та з'ясування всіх обставин справи.
Слід також зазначити, що об'єктивна сторона ч.3 ст.122 КУпАП передбачає відповідальність за порушення правил руху і зупинки на смузі для маршрутних транспортних засобів.
п.17.1 ПДР визначено, що на дорозі із смугою для маршрутних транспортних засобів, позначеній дорожнім знаком 5.8 або 5.11 забороняються рух і зупинка інших транспортних засобів (крім таксі, мопедів, мотоциклів (за винятком мотоциклів з боковим причепом, мотоколясок, триколісних транспортних засобів) та велосипедистів) на цій смузі.
В даній справі, в оскаржуваній постанові інспектор поліції вказав про те, що водій здійснив зупинку (рух) на смузі для маршрутних ТЗ, тим самим не конкретизував суть вчиненого проступку, оскільки рух і зупинка являються окремими самостійними діями, які охоплюються об'єктивною стороною адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.122 КУпАП.
У постанові від 30.05.2018р. у справі № 337/3389/16-а (адміністративне провадження № К/9901/29775/18) Верховний Суд вказав, що постанова про притягнення до адміністративної відповідальності є рішенням суб'єкта владних повноважень, актом індивідуальної дії, який встановлює відповідні права та обов'язки для особи, щодо якої він винесений. Таке рішення суб'єкта владних повноважень має бути обґрунтованим на момент його прийняття, оскільки воно має значимі наслідки для суб'єктів приватного права, що знаходяться в нерівному положенні по відношенні до суб'єкта владних повноважень. В контексті наведеного слід відмітити, що дотримання передбаченої законом процедури та порядку винесення такого рішення має виключно важливу роль для встановлення об'єктивної істини органом, на який законом покладено повноваження, зокрема, щодо розгляду справ про адміністративне правопорушення. Порушення норм процесуального права суб'єктом владних повноважень (в даному випадку - інспектором патрульної поліції) при прийнятті та складанні постанови про притягнення до адміністративної відповідальності зводить нанівець саму суть та завдання, покладені в основу поняття адміністративної відповідальності, оскільки ускладнює, а подекуди й унеможливлює встановлення судом, що розглядає справу про адміністративне правопорушення, об'єктивної сторони вчинюваного порушення та вини особи в його вчиненні.
ч.2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В ст.280 КУпАП видно, що посадові особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язані з'ясувати чи вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.
Працівник патрульної поліції не має права притягнути водія до адміністративної відповідальності без доказів та без з'ясування всіх обставин справи. Звинувачення не може ґрунтуватися лише на припущеннях працівника патрульної поліції.
Так, ст.62 Конституції України передбачено, що всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на її користь.
В контексті наведеного слід відмітити, що дотримання передбаченої законом процедури та порядку винесення такого рішення має виключно важливу роль для встановлення об'єктивної істини органом, на який законом покладено повноваження, зокрема, щодо розгляду справ про адміністративне правопорушення. Порушення норм процесуального права суб'єктом владних повноважень при прийнятті та складанні протоколу про адміністративне правопорушення зводить нанівець саму суть та завдання, покладені в основу поняття адміністративної відповідальності, оскільки ускладнює, а подекуди й унеможливлює встановлення судом, що розглядає справу про адміністративне правопорушення, об'єктивної сторони вчиненого порушення та вини особи в його вчиненні.
Постановою Верховного Суду від 18 лютого 2020 року у справі №524/9827/16-а встановлено, що невжиття жодних дій щодо надання можливості реалізувати своє право на отримання такої допомоги свідчить про порушення порядку розгляду справи про адміністративне правопорушення, що є підставою для скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення.
При цьому, колегія суддів враховує правові висновки Верховного Суду, наведені в постанові від 08 липня 2020 року у справі №463/1352/1-а, де суд касаційної інстанції вказав на те, що в силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачиться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
Колегія суддів наголошує, що сама по собі постанова у справі про притягнення до адміністративної відповідальності не є беззаперечним доказом вини особи в тому чи іншому діянні, оскільки не являє собою імперативного факту доведеності вини особи, тобто не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом», не випливає зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту (постанова Верховного Суду від 14 травня 2020 року в справі № 240/12/17).
В своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п.1 ст.32 Конвенції) неодноразово наголошував, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів:(п.45 Рішення ЄСПЛ у справі «Бочаров проти України» від 17.06.2011 р., заява №21037/05;п,53 Рішення ЄСПЛ у справі «ОСОБА_3 проти України» від 15.10.2010 р., заява №38683/06; п.75 Рішення ЄСПЛ у справі «Огороднік проти України» від 05.05.2015 р., заява № 29644/10; п.52 Рішення ЄСПЛ у справі «Єрохіна проти України» від 15.02.2013 р., заява №12167/04).
Згідно ч.1 ст.69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
За визначенням ст.70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Відповідно до ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
В силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачиться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості. Всі факти встановлені судом у сукупності викликають сумніви щодо факту самого правопорушення та законності його фіксації. Рішення суб'єкта владних повноважень повинно бути законним і обґрунтованим і не може базуватись на припущеннях та неперевірених фактах.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначав, шо допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважені оцінювати надані їм докази (п.34 рішення у справі «Тейксейра де Кастор проти Португалії» від 09 червня 1998 року, п. 54 рішення у справі «Шабельника проти України» від 19 лютого 2009 року), а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією про захист прав і основоположних свобод.
Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі встановлення вини особи в його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами, а не підтвердження здійснення водієм правопорушення відповідними доказами не породжує правових підстав для притягнення його до адміністративної відповідальності.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 26.06.2019р. у справі №536/1703/17.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову, оскільки суб'єкт владних повноважень в особі Управління патрульної поліції в Івано-Франківській області, старшого лейтенанта поліції УПП в Івано-Франківській області Ямбора Н.В. діяв не у спосіб визначений законами та Конституцією України.
Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.
Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Як зазначено в п.58 рішення Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
В п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, видно, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Наведене дає підстави для висновків, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Деякі аргументи не можуть бути підставою для надання детальної відповіді на такі доводи.
Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у цьому судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків рішення суду першої інстанції не спростовують.
Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було, тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.
Керуючись статтями 241-245, 250, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Управління патрульної поліції в Івано-Франківській області Департаменту патрульної поліції - залишити без задоволення, а Рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 25 вересня 2025 року у справі № 346/4398/25- без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Н. В. Бруновська
судді Р. Б. Хобор
Р. М. Шавель
У зв'язку із перебуванням члена колегії - судді Хобор Р.Б. в період з 22.11.2025р. по 07.12.2025р. включно у відрядженні та у зв'язку із перебуванням члена колегії - судді Шавеля Р.М. 01.12.2025р.,03.12.2025 та 05.12.2025р включно у щорічній відпустці, а також перебування головуючого судді - Бруновської Н.В. у відрядженні в період з 08.12.2025р. - 10.12.2025р. включно, повний текст постанови складено у строк встановлений ч. 3 ст. 243 КАС України, однак підписаний повним складом суду 11.12.2025р.