Справа № 591/10820/25
Провадження № 2-а/591/587/25
Іменем України
10 грудня 2025 року м. Суми
Зарічний районний суд м. Суми у складі головуючого судді Зері Ю.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу
за адміністративним позовом ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , в особі представника - адвоката Брайко Юлії Валеріївни
до відповідачів: ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ,
про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення,
установив:
23.09.2025 до Зарічного районного суду м. Суми надійшов адміністративний позов про скасування постанови про адміністративне правопорушення, у якому представник позивача просить суд скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення №Х-08/25-26 від 15.08.2025, винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 . У позові також викладене клопотання про поновлення строку для звернення до суду з даним позовом.
Ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 25.09.2025 клопотання представника позивача задоволено та поновлено позивачу строк для звернення до суду; відкрито провадження у справі; постановлено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, розгляд справи по суті постановлено розпочати з 06.10.2025; встановлено сторонам строки для подання заяв по суті справи; залучено до участі у справі ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Перший відповідач подав відзив на позовну заяву, проти позову заперечує, вважає оскаржувану постанову законною та обґрунтованою, оскільки у діях позивача у зв'язку з невиконанням обов'язку проходження повторного медичного огляду для визначення придатності до військової служби наявний склад адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210 КУпАП. При цьому до позову додані матеріали справи про адміністративне правопорушення, складені відносно ОСОБА_3 , який не є учасником справи № 591/10820/25, тому суд не розглядає як докази вказані документи.
Другий відповідач подав відзив на позовну заяву, вимоги позивача ІНФОРМАЦІЯ_3 вважає необґрунтованими, а оскаржувану постанову законною та правомірною, оскільки позивач дійсно протягом законодавчо встановленого періоду не пройшов повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби. Також відповідач вважає, що позивач був ознайомлений з часом та місцем розгляду справи за складеним відносно нього протоколом про адміністративне правопорушення.
Від представника позивача надійшла відповідь на відзив, у якій остання наполягає на задоволенні позову, а доводи відзиву вважає необґрунтованими.
Інших заяв по суті справи, пояснень, заяв чи клопотань від сторін до суду не надходило.
Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до частини четвертої статті 229 КАС України.
Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно, повно і об'єктивно дослідивши та оцінивши за своїм внутрішнім переконанням докази, наявні у матеріалах справи, встановив наступні обставини та дійшов наступних висновків.
Як зазначено у позові, 16.09.2025 позивачу стало відомо про факт винесення постанови № Х 08/25-26 від 15.08.2025, винесеної начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно з постановою від 15.08.2025 про накладення адміністративного стягнення №Х08/25-26, 05.08.2025 о 07 годині 50 хвилин у приміщенні Комунальної установи Сумська міська клінічна лікарня № 5, за адресою: м. Суми, вул. Марко Вовчок, 2, було встановлено, що громадянин України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , будучи згідно висновку військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_5 від 08.10.2009 медичною комісією при ІНФОРМАЦІЯ_6 визнаний непридатним до в/с в мирний час, обмежено придатним у воєнний час ст. 53Б за станом здоров'я обмежено придатним до військової служби, до 05.06.2025 включно не виконав обов'язку щодо проходження повторного медичного огляду з метою визначення придатності до військової служби, що є порушенням вимог пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 21.03.2024 № 3621-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист», підпункту 4 пункту 1 Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, що є Додатком 2 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого постановою КМУ від 30.12.2022 № 1487. В діях ОСОБА_1 наявний склад адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210 КУпАП. Враховуючи, що ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення, передбачене частиною 3 статті 210 КУпАП, а також обставини, передбачені частиною другою статті 33 та статтями 34 і 35 КУпАП, зокрема матеріальних збитків не завдано. На підставі викладеного, керуючись статтею 235 КУпАП, постановив гр. ОСОБА_1 визнаний винним у вчиненні штрафу у розмірі 17000 (сімнадцять тисяч) гривень.
Відповідно до супровідного листа від 16.08.2025 за вих. № 8/1324-5 постанову направлено позивачеві за адресою: АДРЕСА_1 .
Доказів того, чи була відправлена оскаржувана постанова на адресу відповідача рекомендованим відправленням з повідомленням про вручення чи будь-яким іншим способом з тим, щоб можливо було встановити дату її отримання позивачем, матеріали справи не містять.
Відтак з огляду на заперечення позивача щодо своєчасного отримання ним оскаржуваної постанови, у суду відсутні підстави вважати, що оскаржувана постанова була ним отримана раніше аніж вказав сам позивач, тобто 16.09.2025.
На підтвердження неправомірності винесення оскаржуваної постанови представник позивача посилається на те, що оскаржувана постанова винесена за результатом розгляду справи, який відбувся за відсутності позивача, оскаржувана постанова не була направлена позивачеві, чим порушено його право на її оскарження у встановлений законом строк, постанова винесена з порушеннями порядку оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення, затвердженого Наказом Міністерства оборони України № 3 від 01.01.2024.
Відповідачі у поданих відзивах вважають оскаржувану постанову правомірною, оскільки у діях позивача у зв'язку з невиконанням ним обов'язку щодо проходження повторного медичного огляду для визначення придатності до військової служби, наявний склад адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210 КУпАП.
У той же час у суду відсутні підстави вважати оскаржувану постанову правомірною та законною з огляду на наступне.
В оскаржуваній постанові вказано, що позивач будучи згідно висновку військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_5 від 08.10.2009 медичною комісією при ІНФОРМАЦІЯ_6 визнаний непридатним до в/с в мирний час, обмежено придатним у воєнний час ст. 53Б за станом здоров'я обмежено придатним до військової служби, до 05.06.2025 включно не виконав обов'язку щодо проходження повторного медичного огляду з метою визначення придатності до військової служби, що є порушенням вимог пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 21.03.2024 № 3621-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист», підпункту 4 пункту 1 Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, що є Додатком 2 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого постановою КМУ від 30.12.2022 № 1487.
Також у постанові вказано, що такими своїм діями ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення, передбачене частиною 3 статті 210 КУпАП.
Слід зазначити, що відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Порядок та підстави притягнення до адміністративної відповідальності регулюються КУпАП (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно із статтею 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Статтею 7 КУпАП передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Згідно зі статтею 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Відповідно до статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно із статтею 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
В свою чергу за змістом статті 247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події та складу адміністративного правопорушення.
Згідно з частинами першою, другою статті 283 КУпАП України, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.
Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.
Відповідно до статті 235 КУпАП, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України). Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Із матеріалів справи вбачається, що постановою про накладення адміністративного стягнення № Х 08/25-26 від 15.08.2025 позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17 000 грн.
Як вже зазначалось вище, постанова мотивована тим, що ОСОБА_1 , будучи згідно висновку ВЛК від 08.10.2009 визнаний непридатним в мирний час, обмежено придатним у воєнний час за станом здоров'я до військової служби, до 05.06.2025 включно не виконав обов'язку щодо проходження повторного медичного огляду з метою визначення придатності до військової служби, чим порушив пункт 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 21.03.2024 № 3621-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист», підпункт 4 пункту 1 Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, що є Додатком 2 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого постановою КМУ від 30.12.2022 № 1487, тим самим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене частиною 3 статті 210 КУпАП.
Однак на думку суду при розгляді справи про адміністративне правопорушення начальник ІНФОРМАЦІЯ_7 підполковник ОСОБА_2 не мав визнавати позивача винним саме за частиною третьою статті 210 КУпАП, оскільки наведена в ній диспозиція не відповідає фактичним обставинам справи.
Так згідно з частинами першою, третьою статті 210 КУпАП порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку тягне за собою накладення штрафу від двохсот до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період тягне за собою накладення штрафу від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до частин першої, третьої статті 210-1 КУпАП порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, тягне за собою накладення штрафу на громадян від трьохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період, тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
В оскаржуваній постанові зазначено, що позивачем порушено вимоги пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист».
Так вказаною нормою Закону визначено, що громадяни України віком від 25 до 60 років, які були визнані обмежено придатними до військової служби до набрання чинності цим Законом (крім осіб, визнаних в установленому порядку особами з інвалідністю), з дня набрання чинності цим Законом зобов'язані до 5 червня 2025 року пройти повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби. Такі громадяни зобов'язані самостійно звернутися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язані та резервісти Служби безпеки України - до Центрального управління або регіональних органів Служби безпеки України, військовозобов'язані та резервісти розвідувальних органів України - до відповідного підрозділу розвідувальних органів України) або через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного та резервіста з метою отримання направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду.
Тобто вказана норма закону передбачає обов'язок особи самостійно звернутись до територіального центру комплектування та соціальної підтримки з метою отримання направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду.
Також в оскаржуваній постанові зазначено про порушення позивачем вимог підпункту 4 пункту 1 Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, що є Додатком 2 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, який передбачає, що призовники, військовозобов'язані та резервісти повинні проходити медичний огляд та лікування в закладах охорони здоров'я згідно з рішеннями комісій з питань взяття на військовий облік, направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарських комісій районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я СБУ, а у розвідувальних органах - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії розвідувальних органів.
Слід зазначити, що у даному випадку законодавство пов'язує обов'язок проходження медичного огляду з рішеннями комісій з питань взяття на військовий облік.
Доказів того, що ОСОБА_1 отримав відповідне направлення на ВЛК матеріали справи не містять.
Крім того як вбачається з викладеної у постанові фабули правопорушення, відсутні відомості про те, що адміністративне правопорушення вчинене позивачем в умовах особливого періоду, що є кваліфікуючою ознакою, яка впливає на правильність кваліфікації дій особи.
Відповідно до Закону України «Про оборону України», особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Згідно з Указом Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 року, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року воєнний стан, який неодноразово продовжувався та діє по теперішній час.
Указом Президента України №69/2022 «Про загальну мобілізацію» у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань було оголошено проведення в Україні загальної мобілізації.
Згідно з положеннями статей 1, 3 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України. Виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування в межах їх повноважень. Правовою основою військового обов'язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закони України «Про оборону України», «Про Збройні Сили України», «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію».
Згідно з абзацу 4 частини першої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» громадяни зобов'язані проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.
Враховуючи вказане вище, суд зазначає, що дії позивача щодо не проходження медичного огляду у порядку, визначеному пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист» мали бути кваліфіковані першим відповідачем за статтею 210-1 КУпАП як за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.
Відтак вказане вище свідчить, що оскаржувана постанова містить невірну кваліфікацію дій позивача, зокрема й щодо не зазначення про вчинення правопорушення в умовах особливого періоду, не містить жодної інформації про обставини вчиненого правопорушення, зібрані під час розгляду справи про адміністративне правопорушення докази, на підставі яких уповноважена особа дійшла висновку про винуватість позивача у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою 210 КУпАП.
Більш того у порушення вимог статті 283 КУпАП резолютивна частина постанови не містить відомостей про нормативний акт, який передбачає відповідальність за адміністративне правопорушення та прийняте у справі рішення, натомість вказано: «Гр. ОСОБА_1 визнаний винний у вчиненні штрафу у розмірі 17000 (сімнадцять тисяч) гривень».
Щодо твердження позивача про те, що справу про адміністративне правопорушення розглянуто без його участі, не надано йому можливості надати докази, пояснення, скористатися правовою допомогою тощо, суд оцінює критично, оскільки матеріали справи свідчать, що при складанні протоколу № 08/25-26 про адміністративне правопорушення від 05.08.2025 позивач був належним чином повідомлений про те, що розгляд справи за цим протоколом відбудеться 15.08.2025 о 14-00, позивачу були роз'ясненні положення статті 63 Конституції, статті 268 КУпАП, у тому числі роз'яснено право надавати пояснення, докази, отримувати юридичну допомогу, про що свідчить підпис ОСОБА_1 у відповідній графі протоколу. Відтак начальник ІНФОРМАЦІЯ_7 правомірно розглянув справу у порядку статті 268 КУпАП.
Відповідно до статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Однак у поданих до суду відзивах на позов відповідачі хоча і надали відомості про необхідність проходження позивачем повторного медичного огляду, водночас не довели правомірності кваліфікації таких дій позивача саме як порушення позивачем правил військового обліку, а не порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.
У ході розгляду справи встановлено, що при винесені оскаржуваної постанови начальник ІНФОРМАЦІЯ_7 не з'ясував вірності кваліфікації дій ОСОБА_1 .
Із змісту рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010№ 23-рп/2010 вбачається, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтується на конституційних принципах і правових презумпціях, в тому числі і закріпленій в статті 62 Конституції України презумпції невинуватості.
Так відповідно до закріпленого у статті 62 Конституції України принципу особа вважається невинуватою, доки її вину не буде доведено в законному порядку; ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість; обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Верховний Суд у постанові від 08.07.2020 у справі №463/1352/16-а вказав, що у силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 10.02.1995 у справі «Аллене де Рібермон проти Франції» підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов'язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.
Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Таким чином, у зв'язку з недоведенням відповідачем правомірності свого рішення, неспростуванням належними доказами доводів позивача, викладених у позові, суд вважає недоведеною провину позивача в інкримінованому правопорушенні, яка фактично прирівняна до доведеної невинуватості такої особи, суд вважає встановленим відсутність складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210 КУпАП у діяннях позивача, зазначене є підставою для скасування постанови та закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення.
При цьому суд вважає за доцільне звернути увагу на те, що беззаперечно захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України, що передбачено Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу», тим більше в умовах правового режиму воєнного стану під час збройної агресії проти України, водночас мобілізаційні заходи мають відбуватись виключно у встановленому законодавством порядку, без порушень прав людини, гарантованих Конституцією та Законами України, оскільки порушення мобілізаційної процедури вочевидь не сприятиме поповненню кадрового резерву військових формувань, що матиме негативний вплив на обороноздатність держави.
При ухваленні рішення суд також враховує практику Європейського суду з прав людини. Так у справі «Серявін та інші проти України» (пункт 58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 24.01.2020 (справа № 420/2921/19).
Щодо відшкодування позивачу судових витрат суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України витрати позивача по сплаті судового збору у розмірі 605,60 грн підлягають відшкодуванню йому за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 , як юридичної особи, структурним підрозділом якого є ІНФОРМАЦІЯ_2 , у зв'язку із задоволенням позову.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 72, 77, 139, 241-246, 262, 286, 295, 297 КАС України, суд
ухвалив:
Позов ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Брайко Юлії Валеріївни до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, задовольнити.
Скасувати постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 підполковника ОСОБА_2 № Х 08/25-26 від 15.08.2025 у справі про адміністративне правопорушення, за якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності у виді штрафу у розмірі 17000 грн за частиною третьою статті 210 КУпАП та закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , витрати по сплаті судового збору у сумі 605,60 грн.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду протягом десяти з дня його проголошення.
Учасник справи, якому рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 .
Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 .
Суддя Ю.О. Зеря