11 грудня 2025 року
Справа № 642/6882/25
Провадження № 2/642/2277/25
Іменем України
11.12.25 Холодногірський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого судді - Грінчук О.П.,
за участю секретаря - Панової М.І.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін в приміщенні суду м.Харкова цивільну справу за позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській обл. до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Комунальний заклад охорони здоров'я «Обласний центр медико-соціальної експертизи», Комунальне некомерційне підприємство Харківської обласної ради «Обласна клінічна лікарня», про стягнення неправомірно отриманих коштів,
До суду звернувся представник Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській обл. із позовною заявою про стягнення із ОСОБА_1 неправомірно отриманої пенсії по інвалідності в розмірі 43 995.74 грн.
В обґрунтування позову зазначено, що на обліку в ГУ ПФ України в Харківській обл. перебував ОСОБА_1 та отримував пенсію по інвалідності, призначену на підставі заяви від 16.08.2023 №4761, доданих документів та виписки з акта огляду міжрайонної Слобідської медико-соціальної експертної комісії від 17.07.2023 до довідки серії 12 ААВ №709305. 06.02.2025 від КЗОЗ «Обласний центр медико-соціальної експертизи» надійшла довідка №62, в якій зазначено, що 25.12.2024 розширеною експертною комісією №2 закладу скасовано рішення Слобідської медико-соціальної експертної комісії про встановлення інвалідності ОСОБА_1 з 17.07.2023. Таким чином, по пенсійній справі ОСОБА_1 №204750017351 за період із 17.07.2023 по 28.02.2025 виникла сума пенсії, безпідставно отримана відповідачем, в розмірі 43 995.74 грн. Добровільно відповідач отриману суму не повертає, тому представник позивача звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою суду від 04.11.2025 відкрито провадження по справі та визначено її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, відповідачу надано строк на подання відзиву на позов.
Копію ухвали суду від 04.11.2025 та позовної заяви з додатками отримано відповідачем 24.11.2025.
В строк, встановлений судом, відповідачем не подано відзиву на позов.
Клопотання сторін про розгляд справи в судовому засіданні з їх повідомленням, у відповідності до ч.5 ст.279 ЦПК України, до суду не надходило.
Також третіми особами не надано суду пояснень з приводу суті позовних вимог.
Відповідно до ч.8 ст.178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Крім того, суд вважає можливим провести заочний розгляд справи, згідно положень ст. 280 ЦПК України.
Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступні факти і відповідні їм правовідносини.
Судовим розглядом встановлено, що відповідно до Виписки з акту огляду медико-соціальної експертної комісії до довідки серії 12 ААВ №709305, ОСОБА_1 встановлена інвалідність 2 групи із 17.07.2023.
З довідки голови МСЕК №62, яка надійшла до ГУ ПФ України в Харківській обл. з КЗОЗ «Обласний центр медико-соціальної експертизи» вбачається, що 25.12.2024 розширеною комісією закладу скасовано рішення міжрайонної Слобідської медико-соціальної експертної комісії про встановлення інвалідності ОСОБА_1 та останнього не визнано інвалідом із 17.07.2023.
З відомостей електронної пенсійної справи щодо ОСОБА_1 №204750017351 вбачається, що за період із 17.07.2023 по 28.02.2025 виникла сума пенсії, отримана відповідачем, в розмірі 43 995.74грн.
Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 24.02.2025 відповідача повідомлено про переплату пенсії та необхідність її повернення на рахунок Головного управління.
Однак, відповідачем пенсія не повернута.
В силу вимог ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 46 Конституції України, пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до ст. 46 Конституції України, пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні (ч. 1 ст. 4 Закону №1058).
Відповідно до ст. 9 Закону №1058, в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком, пенсія по інвалідності, пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Пенсії по інвалідності призначаються в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату здоров'я, внаслідок: а) трудового каліцтва або професійного захворювання; б)загального захворювання ( втому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства). Пенсії по інвалідності призначаються незалежно від того, коли настала інвалідність: у період роботи, до влаштування на роботу чи після припинення роботи (ст. 23 Закону України «Про пенсійне забезпечення»).
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону №1058 затверджено постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (далі за текстом Порядок № 22-1).
У розділі ІІ Порядку № 22-1 встановлено перелік документів, необхідних для призначення пенсії. Згідно із п. 2.2. до заяви про призначання пенсії по інвалідності додаються документи, перелічені в підпунктах 1-4 пункту 2.1 цього розділу, тобто документ, що засвідчує реєстрацію у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків; документи про стаж; індивідуальні відомості про застраховану особу, додані органом, що призначає пенсію; відомості про місце проживання особи.
Орган, що призначає пенсію, додає до заяви одержану ним від МСЕК виписку з акта огляду МСЕК (абзац 2 п. 2.2. Порядку № 22-1).
Відповідно до ч.2 ст.35 Закону №1058-ІV, у разі якщо особа не з'явилася для проведення оцінювання (повторного оцінювання) повсякденного функціонування особи у визначений для цього строк, виплата пенсії по інвалідності зупиняється з першого числа місяця, наступного за місяцем, у якому мало бути проведено оцінювання (повторне оцінювання) повсякденного функціонування такої особи. Ч.3 ст.35 Закону №1058-ІV визначено, що у разі якщо строк оцінювання повсякденного функціонування особи пропущено особою з інвалідністю з поважних причин або у разі наступного визнання її особою з інвалідністю виплата пенсії по інвалідності поновлюється з дня, з якого припинено виплату, до дня проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, але не більш як за три роки, якщо експертна команда з оцінювання повсякденного функціонування особи визнає її за цей період особою з інвалідністю.
Згідно зі ч. 1ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1215 ЦК України, не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.
Тлумачення цієї норми свідчить, що законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки зі сторони особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності зі сторони набувача виплати.
Вказаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі № 6-91цс14 та у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року у справі № 545/163/17 (провадження № 61-33727сво18).
Механізм повернення коштів, надміру виплачених за призначеними пенсіями, та списання територіальними органами Пенсійного фонду України сум переплат пенсій, що є безнадійними до списання визначений Порядком повернення сум пенсії, виплачених надміру, та списання сум переплат пенсії, що є безнадійними до стягнення затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України № 6-4 від 21 березня 2003 року, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України від 15 травня 2003 року № 374/7695 (із змінами, внесеними згідно з Постановою Пенсійного фонду № 25-3 від 25.11.2014).
Зі змісту п. 3 цієї Постанови вбачається, що для відрахування виплаченої надміру суми пенсії можливе тільки за двох умов: зловживання з боку пенсіонера та подання страхувальником недостовірних даних. Даний перелік є вичерпаний і розширеному тлумаченню не підлягає.
Відповідно до ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до частини 1 статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», територіальні органи Пенсійного фонду України наділені правом своїми рішеннями припинити виплату пенсії у випадках, передбачених цим Законом.
Таким чином, повернення надмірно сплачених сум пенсій передбачає стягнення зазначених сум у випадку, якщо така надмірна сплата відбулась з вини пенсіонера, а саме, через зловживання, зокрема у випадку надання недостовірної інформації або взагалі ненадання відповідної інформації.
У постанові від 12 жовтня 2021 року в справі №910/17324/19 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що сутність зобов'язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (яке іменується також зобов'язанням із безпідставного збагачення) полягає у вилученні в особи-набувача (зберігача) майна, яке вона набула (зберегла) поза межами правової підстави, у випадку, якщо така підстава для переходу майна (його збереження) відпала згодом, або взагалі без неї, якщо цей перехід (збереження) не ґрунтувався на правовій підставі від початку правовідношення, та у переданні відповідного майна тій особі-потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.
Відтак, обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.
Оцінюючи докази, що свідчать про можливе зловживання, суду слід виходити з презумпції дійсності документів, наданих для призначення/перерахунку пенсії, та презумпції добросовісності заявника. Ці презумпції може бути спростовано на підставі доказів, що доводять умисел заявника на отримання пенсії без законних для цього підстав.
Як виснував Верховний Суд України у справі №6-91цс14 (постанова від 02 липня 2014 року), до правовідносин щодо набуття грошових коштів без достатньої правової підстави, якщо ці кошти є пенсійною виплатою, яка проведена іншою особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача, застосуванню підлягають положення ст. 1215 ЦК України, за якою зазначені грошові кошти поверненню не підлягають.
Тобто, до правовідносин щодо набуття грошових коштів без достатньої правової підстави, якщо ці кошти є пенсійною виплатою, яка проведена іншою особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача, застосуванню підлягають положення ст. 1215 ЦК, за якою зазначені грошові кошти поверненню не підлягають. При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16 січня 2019 року, прийнятій у справі №753/15556/15-ц та Верховний Суд в постанові від 06 березня 2019 року, прийнятій у справі №607/4570/17-ц, виснували, що правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.
Добросовісність є оціночним поняттям, яке передбачає собою сумлінну, чесну поведінку набувача, відсутність з його боку мети зловживати наданим правом, тоді як недобросовісність, навпаки, може проявлятися у зловживанні правом у власних інтересах та на шкоду інтересам іншій особі, несумлінне ставлення до власних обов'язків тощо, тобто така поведінка має бути умисна та переслідувати конкретну мету.
Відтак, позивач повинен довести вину відповідача у формі прямого умислу, спрямованого саме на свідоме неповідомлення про обставини, які мали значення для продовження отримання пенсії по інвалідності, з метою незаконного отримання такої.
У постанові від 05 липня 2023 року у справі №912/2797/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Суд зазначає, що обов'язок довести недобросовісність набувача грошових сум, зазначених у п. 1 ч. 1 ст. 1215 ЦК України, покладається на сторону, яка вимагає повернення цих коштів.
Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України).
Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Так, позивачем під час розгляду даної справи не надано належних та допустимих доказів на підтвердження фактів подання відповідачем ОСОБА_1 до органів Пенсійного фонду України завідомо неправдивих документів, які стали підставою для призначення пенсії, а також зловживання з боку відповідача, або його недобросовісності.
Отже, позивачем не доведено факт зловживань з боку відповідача ОСОБА_1 , його винуватості чи недобросовісності щодо надання недостовірних даних та отримання пенсії, оскільки правильність виконаних розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються (постанова Верховного Суду України від 02 липня 2014 року, прийнята у справі №6-91цс14).
Як зазначив Європейський суд з прав людини в пункті 71 рішення у справі «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року, ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. Аналогічний висновок також міститься у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки», у справі «Ґаші проти Хорватії» та у справі «Трґо проти Хорватії» (постанова Верховного Суду від 05 лютого 2018 року, прийнята у справі № 556/1231/17).
Як убачається з копії довідки про невизнання інвалідом №62, виданої КЗОЗ «Обласний центр медико-соціальної експертизи», 25.12.2024 ОСОБА_1 «оглядався заочно РЕК №2 КЗОЗ ОЦ МСЕ і за результатами не визнаний інвалідом з 17.07.2023, рішення Слобідської Між. МСЕК скасовано».
Водночас, довідка про невизнання ОСОБА_1 інвалідом не свідчить про наявність саме в діях відповідача недобросовісності, яка полягала у наданні недостовірних відомостей при поданні документів, тощо для призначення пенсії по інвалідності, більш того, в матеріалах справи відсутні докази того, що ОСОБА_1 вчинив будь-які зловживання зі свого боку або подав позивачу недостовірні дані під час нарахування та виплати йому пенсії по інвалідності.
Відтак, матеріали справи не містять відомостей, а позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що прийняття рішення про призначення пенсії та сам факт здійснення надміру виплаченої пенсії, здійснено внаслідок поведінки відповідача, яка б містила ознаки зловживань чи за своїм характером була недобросовісною, а відтак виплачені пенсійні виплати не підлягають поверненню. При цьому суд зазначає, що обов'язок спростування презумпції добросовісності покладається на суб'єкта, який відповідні дії (правочин) ставить під сумнів.
Беручи до уваги встановлені судом факти та відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Оскільки в позові відмовлено, витрати зі сплати судового збору залишаються за позивачем, на підставі ст. 141 ЦПК України.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 12, 13, 76-78, 133, 141, 258-268, 273, 280, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України, ст.ст. 1212, 1215 Цивільного кодексу України, суд, -
ухвалив:
В задоволенні позову Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській обл. до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Комунальний заклад охорони здоров'я «Обласний центр медико-соціальної експертизи», Комунальне некомерційне підприємство Харківської обласної ради «Обласна клінічна лікарня», про стягнення неправомірно отриманих коштів - відмовити.
Судові витрати позивача зі сплати судового збору залишити за позивачем.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Позивачем заочне рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду через Холодногірський районний суд м. Харкова, шляхом подачі апеляційної скарги у 30-денний строк з дня складення повного тексту рішення.
Повний текст судового рішення складено 11.12.2025.
Відомості про сторін:
Позивач - Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській обл., код ЄДРПОУ 14099344, адреса місцезнаходження: м. Харків, вул. пл. Свободи, 5, Держпром, 3 під., 2 пов., р/р № НОМЕР_1 , відкритий в АТ «Ощадбанк»;
Відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ;
Третя особа - Комунальний заклад охорони здоров'я «Обласний центр медико-соціальної експертизи», код ЄДРПОУ 03327753, адреса місцезнаходження: м. Харків, вул. Літературна, 6;
Третя особа - Комунальне некомерційне підприємство Харківської обласної ради «Обласна клінічна лікарня», код ЄДРПОУ 02003563, адреса місцезнаходження: м.Харків, просп. Незалежності, 13.
Головуючий