Справа № 240/21627/23
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Черняхович Ірина Едуардівна
Суддя-доповідач - Боровицький О. А.
10 грудня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Боровицького О. А.
суддів: Курка О. П. Ватаманюка Р.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 08 травня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дій,
Позивач звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 і ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо ненарахування та невиплати йому, під час звільнення з військової служби у відставку за станом здоров'я, грошової компенсації вартості речового майна на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178 "Про затвердження Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно" та одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби у відповідності до пункту 2 статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей";
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 видати наказ, яким дати розпорядження на виплату йому грошової компенсації вартості речового майна на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178 "Про затвердження Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно" та одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби (вислуга років на момент звільнення відповідно до наказу від 20.06.2023 №166 складає 17 повних років), у відповідності до пункту 2 статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей";
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_4 провести нарахування та виплату йому грошової компенсації вартості речового майна на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178 "Про затвердження Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно" та одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби (вислуга років на момент звільнення відповідно до наказу від 20.06.2023 №166 складає 17 повних років), у відповідності до пункту 2 статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей", відповідно до наказу, виданого ІНФОРМАЦІЯ_3 ;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_4 провести нарахування та виплату йому грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні, виходячи із його місячного грошового забезпечення, яке складало на момент звільнення 25190,93 грн, починаючи з 21.06.2023 і по день фактичного розрахунку;
- стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_2 , як розпорядника коштів, на його користь 1000000,00 гривень моральної шкоди, заподіяної протиправними діями відповідачі, які потягнули за собою тяжкі наслідки, а саме нанесення ушкодження його здоров'ю злочинною бездіяльністю.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 08 травня 2025 року у задоволені адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що із інформації, вказаної у військовому квитку серії НОМЕР_1 від 24.11.1987, судом встановлено, що з 28.01.2015 ОСОБА_1 був призваний на військову службу на підставі Указу Президента України від 14.01.2015 "Про часткову мобілізацію", а в періоди з 15.09.2016, з 04.08.2018 по 20.05.2019 та з 27.06.2019 по 26.12.2019 - він проходив військову службу за контрактом.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України та прийняття Президентом України указу №65/2022 "Про загальну мобілізацію", ОСОБА_1 з 24 лютого 2022 року був призваний на військову службу по мобілізації в особливий період на підставі мобілізаційної директиви Головнокомандувача ЗСУ від 24.02.2022 №32/321/501/13.
Військову службу ОСОБА_1 проходив на посаді головного сержанта - командира першого відділення охорони другого взводу охорони роти охорони ІНФОРМАЦІЯ_5 .
В подальшому, госпітальною військово-лікарською комісією військової частини НОМЕР_2 було встановлено, що ОСОБА_1 непридатний до військової служби, що підтверджується свідоцтвом про хворобу №706.
У зв'язку із цим, на підставі наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 (по особовому складу) від 20.06.2023 №53-РС ОСОБА_1 був звільнений з військової служби у відставку відповідно до підпункту "б" (за станом здоров'я на підставі висновку ВЛК про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку) пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу".
Натомість, на підставі наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 (по стройовій частині) від 20.06.2023 №166 ОСОБА_1 з 20 червня 2023 року був виключений зі списків особового складу.
Згідно вказаного наказу від 20.06.2023 №166 вислуга років ОСОБА_1 у Збройних Силах становить: календарна - 17 років 05 місяців 18 днів, пільгова - 03 роки 04 місяці 05 днів, загальна - 20 років 09 місяців 23 дні.
Позивач вважає, що оскільки тривалість його календарної вислуги на військовій службі становить понад 17 років, то при звільненні з військової служби у ІНФОРМАЦІЯ_6 він мав право на отримання одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, передбаченої ч. 2 ст. 15 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Однак вказана одноразова грошова допомога йому виплачена не була.
Крім того, ОСОБА_1 зазначає, що при звільненні з військової служби ІНФОРМАЦІЯ_3 не виплатив йому грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.
Вважаючи протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо невиплати йому одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 17 повних календарних років, передбаченої ч. 2 ст. 15 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", а також грошової компенсації вартості речового майна, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України здійснюється Законом України від 25 березня 1992 року №2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-XII).
Відповідно до частини 2 статті 4 Закону №2232-XII порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Частиною першою статті 40 Закону №2232-XII визначено, що гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України "Про Збройні Сили України", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей" та іншими законами.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, систему їх соціального та правового захисту визначає Закон України від 20.12.1991 №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон №2011-XII, в редакції чинній на момент звільнення позивача ).
Відповідно до статті 1-2 Закону №2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Частиною 1 статті 9 Закону №2011-XII обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до абзаців 1-4 частини 2 статті 15 Закону №2011-XI військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, на підставах, визначених пунктом 1 частини другої статті 36 Закону України "Про розвідку", а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
Військовослужбовцям при звільненні з військової служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Військовослужбовцям при звільненні з військової служби за службовою невідповідністю, у зв'язку із систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем чи у зв'язку з обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, у зв'язку з набранням законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за адміністративне корупційне правопорушення, пов'язане з порушенням обмежень, передбачених Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції", одноразова грошова допомога передбачена цим пунктом, не виплачується.
У разі повторного звільнення військовослужбовців з військової служби одноразова грошова допомога, передбачена цим пунктом, виплачується за період їх календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, за винятком тих осіб, які при попередньому звільненні не набули права на отримання такої грошової допомоги (абзац 6 частини 2 статті 15 Закону №2011-XI).
Водночас, абзацом 7 частини 2 статті 15 Закону №2011-XI передбачено, що військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом у зв'язку з мобілізацією, виплата одноразової грошової допомоги, передбаченої цим пунктом, здійснюється за період такої служби з дня їхнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої військової служби, на якій вони перебували у мирний час, за винятком тих осіб, які при звільненні з військової служби у мирний час не набули права на отримання такої грошової допомоги.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період (ч. 9 ст. 1 Закону №2232-XII).
При цьому, частина 6 статті 2 Закону №2232-XII визначає такі види військової служби:
- строкова військова служба;
- військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період;
- військова служба за контрактом осіб рядового складу;
- військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу;
- військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти;
- військова служба за контрактом осіб офіцерського складу;
- військова служба за призовом осіб офіцерського складу;
- військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Таким чином, військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період є окремим видом військової служби, що вказує на особливий порядок правового регулювання вказаного виду служби.
Під час розгляду справи судом встановлено, що в період з 24.02.2022 по 20.06.2023 ОСОБА_1 проходив у ІНФОРМАЦІЯ_6 військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період.
Таким чином, в контексті спірних правовідносин саме абзац 7 частини 2 статті 15 Закону №2011-XI є спеціальною правовою нормою, що містить особливі умови виплати одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям, які проходили військову службу за призовом по мобілізації, а саме:
- особливий суб'єкт отримання допомоги - військовослужбовець, який був призваний на військову службу за призовом у зв'язку з мобілізацією;
- обмежений період виплати одноразової грошової допомоги - виплата здійснюється за період проходження військової служби за призовом у зв'язку з мобілізацією;
- при виплаті такої допомоги не враховується період попередньої військової служби у мирний час.
Відтак, саме положення абзацу 7 частини 2 статті 15 Закону №2011-XI, як положення спеціальної правової норми, підлягають застосуванню до спірних правовідносин щодо наявності у ОСОБА_1 , як у військовослужбовця, який проходив військову службу за призовом у зв'язку з мобілізацією, права на одноразову грошову допомогу, а не правові норми абзацу 1 частини 2 статті 15 Закону №2011-XI, на які хибно посилається позивач у своєму позові.
Як вже зазначалось вище, абзац 7 частини 2 статті 15 Закону №2011-XI передбачає, що військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом у зв'язку з мобілізацією, виплата одноразової грошової допомоги, передбаченої цим пунктом, здійснюється за період такої служби з дня їхнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої військової служби, на якій вони перебували у мирний час, за винятком тих осіб, які при звільненні з військової служби у мирний час не набули права на отримання такої грошової допомоги. Зазначена допомога виплачується на день демобілізації таких військовослужбовців. Умови та порядок виплати одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом у зв'язку з мобілізацією, визначаються Кабінетом Міністрів України.
На виконання вимог абзацу 7 частини 2 статті 15 Закону №2011-XI Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 17 вересня 2014 року №460, якою затвердив Порядок та умови виплати деяким категоріям військовослужбовців одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби (далі - Порядок №460).
Правовими нормами пунктів 1 - 4 Порядку №460 визначено, що військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (далі - військовослужбовці) та звільняються із служби, виплачується одноразова грошова допомога (далі - допомога) в розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, але не менш як 25 відсотків місячного грошового забезпечення.
Військовослужбовцям виплата допомоги здійснюється за період військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період із дня їх призову на відповідну військову службу без урахування періоду попередньої військової служби, на якій вони перебували, за винятком тих осіб, які при попередньому звільненні з військової служби не набули права на отримання грошової допомоги, передбаченої пунктом 2 статті 15 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей.
Розмір допомоги обчислюється з урахуванням пунктів 1 і 2 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 р. № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей».
Допомога виплачується з розрахунку місячного грошового забезпечення (без урахування винагород), на яке має право військовослужбовець на день звільнення.
Враховуючи вищезазначене правове регулювання спірних правовідносин, суд приходить до висновку, що при звільненні з військової служби у ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_1 , як у військовослужбовець, що проходив військову службу за призовом у зв'язку з мобілізацією на особливий період, відповідно до абзацу 7 частини 2 статті 15 Закону №2011-XI та Порядку №460 мав право на одноразову грошову допомогу в розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення, отриманого ним за кожний повний календарний місяць служби з 124.02.2022 по 20.06.2023. При цьому, період попереднього проходження позивачем військової служби не підлягає врахуванню при виплаті такої допомоги, оскільки це прямо передбачено абзацом 7 частини 2 статті 15 Закону №2011-XI та пунктом 2 Порядку №460.
Наявним у матеріалах справи витягом із наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 (по стройовій частині) від 20.06.2023 №166, а також довідкою про нараховане та фактично виплачене грошове забезпечення від 12.07.2023 №9/1734/2 підтверджується, що передбачена абзацом 7 частини 2 статті 15 Закону №2011-XI та Порядком №460 одноразова грошова допомога у розмірі 4 % місячного грошового забезпечення, що склало 15114,56 гривень була виплачена ОСОБА_1 у червні 2023 року при його звільненні з військової служби.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що право позивача на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні відповідачами порушено не було.
В свою чергу, доводи ОСОБА_1 про наявність у нього права на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до абзацу 1 частини 2 статті 15 Закону №2011-XI - в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 17 повних календарних років вислуги на військовій службі є безпідставними та ґрунтуються на хибному застосуванні позивачем норм законодавства, адже позивач, не є тим суб'єктом, на якого поширюється дія абзацу 1 частини 2 статті 15 Закону №2011-XI, тому що при звільненні з військової служби у ІНФОРМАЦІЯ_5 , він, в розумінні Закону №2232-XII, був військовослужбовцем, що проходив військову службу за призовом у зв'язку з мобілізацією, а відтак на нього поширюється дія абзацу 7 частини 2 статті 15 Закону №2011-XI.
За вказаних обставин суд приходить до висновку, що відповідно до правил частини 2 статті 15 Закону №2011-XI ОСОБА_1 не має права на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 17 повних календарних років вислуги на військовій службі, а тому заявлені в цій частині позовні вимоги є безпідставним та не підлягають задоволенню.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам в частині позовних вимог, які стосуються наявності у ОСОБА_1 права на отримання грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, суд зазначає наступне.
Спірні правовідносини регулюються правовими нормами Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178, Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 29.04.2016 №232, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.05.2016 за №768/28898.
Відповідно до частини першої статті 9-1 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон України №2011-ХІІ) речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, Міністерством інфраструктури України - для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
Завдання, організація та порядок речового забезпечення військовослужбовців, які проходять військову службу в органах військового управління, з'єднаннях, військових частинах, військових навчальних закладах, установах та організаціях Збройних Сил України, курсантів, військовозобов'язаних, призваних на навчальні та спеціальні збори, резервістів, мобілізованих, студентів цивільних навчальних закладів, які направляються на навчальні збори, визначені Інструкцією про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 29.04.2016 №232, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.05.2016 за №768/28898 (далі - Інструкція №232).
За приписами абзацу 3 пункту 242 розділу ХІІ Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України №1153/2008 від 10.12.2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Механізм виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв'язку і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно врегульований правовими нормами Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178 (далі - Порядок №178).
Відповідно до пунктів 2 та 3 Порядку №178 виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу.
Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення, зокрема у разі звільнення з військової служби.
Згідно з пунктами 4, 5 Порядку №178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.
Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв'язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.
Виплата грошової компенсації здійснюється в межах бюджетних призначень на закупівлю речового майна, передбачених Міноборони, МВС, Мінінфраструктури, СБУ, Службі зовнішньої розвідки, Адміністрації Держприкордонслужби, Адміністрації Держспецзв'язку, Головному управлінню розвідки Міноборони та Управлінню державної охорони на відповідний рік (п. 7 Порядку №178).
Зміст вищезазначених норм свідчить, що у разі звільнення військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби.
При цьому, застосовування в пункті 3 Порядку №178 словосполучення "у разі звільнення з військової служби", а не, наприклад, "при звільненні з військової служби", дозволяє дійти висновку, що право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно не залежить від факту закінчення проходження військової служби (виключення військовослужбовця зі списків особового складу). Отже, військовослужбовці після звільнення їх з військової служби зберігають право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.
Вищевказана позиція суду узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 29 серпня 2019 року у справі №2040/7697/18 та від 30 липня 2020 року у справі №820/5767/17.
Однак, суд звертає увагу, що положеннями пункту 4 Порядку №178 передбачено застосування двох різних форм звернення за виплатою грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, а саме: шляхом подання рапорту, як особливої, передбаченої спеціальним законодавством форми доповіді військовослужбовця при його зверненні до вищого начальника в різних випадках службової діяльності, та шляхом подання заяви, як звернення громадянина із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством його прав та інтересів.
Вказаний висновок щодо застосування норм права узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 03.10.2018 у справі №803/756/17.
Під час розгляду справи судом встановлено, що ОСОБА_1 звертався до ІНФОРМАЦІЯ_5 із рапортом від 14.06.2023 (а.с.13), який, як свідчить відповідна відмітка на ньому, був зареєстрований за вх.№4/1606 від 15.06.2023, в якому просив: "...зобов'язати речову службу видати довідку-розрахунок вартості речового майна, що належало йому до видачі відповідно до чинних нормативів, для виплати грошової компенсації його вартості на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178".
Таким чином, зміст інформації, вказаній в зазначеному рапорті свідчить, що звертаючись до ІНФОРМАЦІЯ_5 із цим рапортом ОСОБА_1 просив видати йому довідку-розрахунок вартості речового майна, що належало йому до видачі відповідно до встановлених нормативів, а не просив виплатити йому грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.
Відтак, в розумінні норм пункту 4 Порядку №178 вказаний рапорт від 14.06.2023 (вх.№4/1606 від 15.06.2023) не є рапортом про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.
Крім того, в матеріалах справи наявне клопотання ОСОБА_1 від 21.06.2023 (а.с.16), адресоване начальнику ІНФОРМАЦІЯ_2 , в якому позивач просив: " ... зобов'язати речову службу видати довідку-розрахунок вартості речового майна, що належало йому до видачі, відповідно до якої зобов'язати керівництво ІНФОРМАЦІЯ_7 видати наказ про виплату йому грошової компенсації вартості за неотримане речове майно відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178".
Таким чином, у вказаному клопотанні позивач просив ІНФОРМАЦІЯ_2 , як видати довідку-розрахунок вартості речового майна, що належало йому до видачі, так і зобов'язати керівництво ІНФОРМАЦІЯ_7 видати наказ про виплату йому грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.
Однак, відповідно до пункту 4 Порядку №178 вбачається грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації. Таким чином, зміст вказаної норм свідчить, що рапорт (заява) про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно має подаватися військовослужбовцем за місцем військової служби.
Водночас, вищезазначене клопотання від 21.06.2023 було надіслане ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 , а не до ІНФОРМАЦІЯ_5 , де він проходив військову службу. Більш того, за своїм змістом вказане клопотання фактично є скаргою до ІНФОРМАЦІЯ_2 , як до вищестоящого органу, в підпорядкуванні якого знаходиться ІНФОРМАЦІЯ_5 , на бездіяльність останнього щодо не видачі йому довідки-розрахунку вартості речового майна, що належало до видачі, та не виплати йому грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.
Таким чином, в розумінні норм пункту 4 Порядку №178, вказане клопотання від 21.06.2023 також не є рапортом за місцем проходження військової служби про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.
Враховуючи вищезазначене суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 не було дотримано передбачену пунктом 4 Порядку №178 процедуру реалізації права на отримання грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, оскільки ним не було подано рапорту за місцем проходження військової служби про виплату йому такої компенсації.
В свою чергу, звернення військовослужбовця із рапортом (заявою) про виплату йому грошової компенсації за неотримане речове майно є умовою, з якою норми Порядку №178 пов'язують виникнення в командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації, де військовослужбовець проходив службу, обов'язку щодо видачі відповідного наказу про виплату такому військовослужбовцю грошової компенсації.
З огляду на зазначені обставини суд приходить до висновку про відсутність протиправної бездіяльності відповідачів щодо не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, так як останній у встановленому порядку не звертався за місцем проходження військової служби із рапортом (заявою) про виплату йому такої компенсації, а тому заявлені в цій частині позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Щодо заявлених ОСОБА_1 позовних вимог про виплату йому грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні та про стягнення на його користь моральної шкоди в розмірі 1000000,00 гривень, то суд зазначає, що вказані вимоги є похідними від позовних вимог щодо виплати одноразової грошової допомоги при звільненні та грошової компенсації вартості за неотримане речове майно. Оскільки під час розгляду справи судом не було встановлено протиправності в діях відповідачів щодо не виплати позивачу вищезазначеної одноразової грошової допомоги та грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, то суд приходить до висновку, що позовні вимоги про виплату позивачу грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні та про стягнення на його користь моральної шкоди також не підлягають задоволенню.
Частиною 1 статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв'язку з чим підстав для його скасування не вбачається.
Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 08 травня 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Боровицький О. А.
Судді Курко О. П. Ватаманюк Р.В.