Справа № 826/16419/17 Суддя (судді) першої інстанції: Грицюк Роман Петрович
10 грудня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого: Бєлової Л.В.
суддів: Аліменка В.О., Карпушової О.В.,
за участю секретаря судового засідання: Керімова К.Е.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Києві апеляційну скаргу Головного управління Національної гвардії України на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 05 травня 2025 року (справу розглянуто в порядку спрощеного провадження) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної гвардії України про визнання протиправним та скасування наказу,
У грудні 2017 року позивач, ОСОБА_1 , звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом, у якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ Командувача Національної гвардії України № 155 (по особовому складу) від 03.11.2017 в частині, що стосується звільнення підполковника ОСОБА_1 з Національної гвардії України;
- поновити ОСОБА_1 на військовій службі;
- зобов'язати Головне управління Національної гвардії України призначити ОСОБА_1 на посаду науково-педагогічного працівника Київського факультету Національної академії Національної гвардії України з урахуванням його наукового ступеня, рівня освіти, досвіду військової служби та педагогічного стажу;
- стягнути на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за весь період вимушеного прогулу з розрахунку середньомісячного грошового забезпечення, передбаченого для посади доцента кафедри Національної академії Національної гвардії України та врахувати період вимушеного прогулу у період проходження військової служби за контрактом у Національній гвардії України.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 05 травня 2025 року адміністративний позов задоволено частково:
Визнано протиправним та скасовано наказ Командувача Національної гвардії України №155о/с від 03.11.2017 в частині звільнення з військової служби підполковника ОСОБА_1 .
Зобов'язано Головне управління Національної гвардії України поновити ОСОБА_1 на військовій службі на рівнозначній посаді в Національній академії Національної гвардії України.
Стягнуто з Головного управління Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 14.11.2017 з розрахунку середньомісячного грошового забезпечення на рівнозначній посаді в Національній академії Національної гвардії України.
Допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на військовій службі на рівнозначній посаді в Національній академії Національної гвардії України.
Допущено до негайного виконання рішення суду в частині стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, відповідачем подано апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, неповно встановлено обставини та досліджено відповідні докази, що мали значення для об'єктивного, повного та правильного вирішення справи.
Зокрема, апелянт в обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що твердження позивача, що йому не було запропоновано ні рівнозначної, ні нижчої посади не знаходить свого підтвердження про що свідчить копія рапорту позивача про відмову від запропонованих посад, витяг з протоколу № 8 засідання вищої атестаційної (конкурсної) комісії Головного управління НГУ від 22.08.2017 (далі - Комісія) відносно позивача (на якій позивач був присутній), пояснення посадових осіб Головного управління НГУ від 23.03.2018, як свідків проведення з позивачем атестації.
Наказом командувача Національної гвардії України від 03.11.2017 № 155 (по особовому складу) позивача звільнено з військової служби у запас Збройних Сил України за пунктом "г" частини шостої (у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», оскільки під час проведення атестації позивача Комісією установлено факт неможливості використання останнього на військовій службі, ураховуючи його відмови від запропонованих посад у військових частинах НОМЕР_1 та НОМЕР_2 Національної гвардії України.
Ураховуючи викладене, наказ командувача Національної гвардії України від 03.11.2017 № 155 «По особовому складу» є законним, виданий відповідною посадовою особою в установленому законодавством порядку та в межах її повноважень і за змістом не суперечить законодавству України та не пов'язаний з порушенням конституційних прав та свобод людини і громадянина.
Також апелянт посилається на неможливість поновлення позивача на військовій службі та стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, оскільки позивач на цей час проходить військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Головного управління Національної гвардії України на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 05 травня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної гвардії України про визнання протиправним та скасування наказу.
07 липня 2025 року до Шостого апеляційного адміністративного суду надійшов відзив ОСОБА_1 , в якому представник позивача повністю підтримав позицію суду першої інстанції, вказав, що рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 05.05.2025 по справі № 826/16419/17 прийняте у відповідності із законом, а тому просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги в повному обсязі.
Представник позивача наголосив, що наказом Командувача Національної гвардії України від 28.08.2017 №116 о/с офіцерський склад викладачів Факультету No2 переміщено для подальшого проходження служби до Національної академії Національної гвардії України і наказом начальника Національної академії Національної гвардії України №33 о/с від 28.08.2017 призначено на посади.
Однак, з невідомих причин позивачу, у вказаному наказі відсутні умови по переміщенню позивача, ОСОБА_1 , для подальшого проходження служби до Національної академії Національної гвардії України. В поданій апеляційній скарзі, як і у відзиві на позовну заяву, Відповідачем не наведено жодних обґрунтованих аргументів чому ОСОБА_1 не міг бути переміщеним для подальшого проходження служби до Національної академії Національної гвардії України.
Відповідачем фактично не були виконані передбачені Положенням про проходження військової служби вимоги, що полягають у вирішенні питання щодо призначення ОСОБА_1 , штатну посаду якого скорочено, на рівнозначну посаду, а у випадку відсутності можливості призначення на рівнозначну посаду - на нижчу посаду.
Представник позивача вказав, що поновлення Позивача на військовій службі можливе лише на попередній посаді або рівнозначній відповідно до наказу посадової особи, яка має право звільнення цієї категорії військовослужбовців. З урахуванням обставин припинення Факультету №2 відповідно до наказу МВС України № 748 від 01.09.2017, з якого було звільнено позивача, поновлення ОСОБА_1 можливе на рівнозначній посаді відповідно до наказу посадової особи, яка має право звільнення цієї категорії військовослужбовців.
В свою чергу, та обставина, що позивач після свого незаконного звільнення був призваний на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, та проходив дану службу під час судового розгляду даної справи, не може бути підставою для не виконання рішення суду про його поновлення на попередній посаді.
Після надходження матеріалів справи, ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2025 року призначено справу до апеляційного розгляду в судовому засіданні на 17 вересня 2025 року.
17 вересня 2025 року у судовому засіданні оголошено перерву до 29 жовтня 2025 року.
24 жовтня 2025 року до Шостого апеляційного адміністративного суду надійшли додаткові пояснення ОСОБА_1 з викладеними запереченнями щодо апеляційної скарги, аналогічними наведеним раніше, щодо неправомірності звільнення.
У зв'язку з перебуванням 29 жовтня 2025 року судді-доповідача Бєлової Л.В. у відпустці, розгляд справи не здійснювався. Наступне судове засідання призначено на 10 грудня 2025 року.
У відкритому судовому засіданні представник відповідача (апелянта) - Райчук Олександр Святославович підтримав доводи апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити у повному обсязі. Зокрема, представник відповідача повідомив про відсутність підстав для стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з Головного управління Національної гвардії України, оскільки такий середній заробіток підлягає стягненню з Національної академії внутрішніх справ.
Позивач та його представник - Алексенко Сергій Леонтійович у судовому засіданні у режимі відеоконференції заперечили проти доводів апеляційної скарги, просили її залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. У своїх поясненнях представник позивача зазначив, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим.
Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю доповідача, пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, додаткових пояснень, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, з 03.09.2015 по 14.11.2017 ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом у Національній гвардії України на посаді доцента кафедри загальновійськових дисциплін та фізичної підготовки факультет №2 підготовки фахівців для Національної гвардії України Навчально-наукового інституту №3 Національної академії внутрішніх справ (строк контракту до 30.09.2018).
Наказом МВС України від 02.12.2016 № 1281 утворено у складі Національної академії Національної гвардії України Київський факультет. Наказом МВС України від 01.09.2017 №748 припинено факультет №2 підготовки фахівців для Національної гвардії України Навчально-наукового інституту №3 Національної академії внутрішніх справ шляхом приєднання до Національної академії Національної гвардії України.
Повідомленням №511 від 05.05.2017 ОСОБА_1 попереджено про скорочення займаної ним посади та за відсутності вакантних посад за основною або спорідненою військово-обліковою спеціальністю Київського факультету Національної академії Національної гвардії України позивача буде зараховано у розпорядження посадової особи, яка має право призначення на посади згідно з п.п. 1 п. 116 Положення №1153/2008 для вирішення питання щодо подальшого службового використання.
Під час атестаційної (конкурсної) комісії 22.08.2017 позивач відмовився від запропонованих посад командира батальйону Навчального центру НГУ і начальника навчально-методичного відділення Міжнародного міжвідомчого багатопрофільного центру підготовки підрозділів НГУ.
Наказом Командувача Національної гвардії України № 155 о/с від 03.11.2017 припинено (розірвано) контракт і звільнено ОСОБА_1 у запас відповідно до п. «г» ч. 6 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Наказом №192 від 14.11.2017 начальника Факультету №2 підготовки фахівців Національної гвардії України Навчально-наукового інституту №3 Національної академії внутрішніх справ ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу факультету та всіх видів забезпечення.
Вважаючи звільнення із займаної посади протиправним, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
Суд першої інстанції адміністративний позов задовольнив частково та зазначив, що згідно матеріалів справи наказом Командувача Національної гвардії України від 28.08.2017 № 116 о/с офіцерський склад викладачів Факультету №2 переміщено для подальшого проходження служби до Національної академії Національної гвардії України і наказом начальника Національної академії Національної гвардії України № 33 о/с від 28.08.2017 призначено на посади (а.с. 95-96).
Водночас, відповідачем не встановлено підстав для переміщення позивача. Разом з тим, будь-яких відомостей, з яких позивач не міг бути переміщеним для подальшого проходження служби до Національної академії Національної гвардії України, відповідачем до суду не надано. Будь-яких компрометуючих матеріалів щодо позивача, його невідповідності займаній посаді, недостатності освітнього рівня чи кваліфікації відповідачем не доведено.
Суд першої інстанції вказав, що відповідачем не були виконані передбачені Положенням про проходження військової служби вимоги, що полягають у вирішенні питання щодо призначення позивача , штатну посаду якого скорочено, на рівнозначну посаду, а у випадку відсутності можливості призначення на рівнозначну посаду - на нижчу посаду.
Неможливість використання військовослужбовців на службі може зокрема визначатись відсутністю вакантних рівнозначних посад та посад нижчих рівнів за основною або спорідненою спеціальностями, що підтверджується відповідними кадровими органами.
Жодних доказів того що позивач не міг перебувати на військовій службі і підлягав звільненню відповідачем не надано.
З урахуванням викладеного суд першої інстанції дійшов висновку, що перевіряючи законність підстав звільнення позивача за підпунктом «г» частини 6 статті 26 Закону № 2232-ХІІ (у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів), враховуючи недоведення відповідачем відмови позивача від подальшого проходження військової служби, не доведення факту неможливості його подальшого використання на службі та факту не проведення усіх можливих заходів щодо призначення позивача на будь-яку іншу посаду, суд дійшов висновку, що наказ від 03.11.2017 № 155 о/с в частині звільнення позивача з військової служби є протиправним та підлягає скасуванню.
З урахуванням наведеного, суд першої інстанції вважав належним способом захисту порушених прав позивача зобов'язати відповідача поновити ОСОБА_1 на рівнозначній посаді в Національній академії Національної гвардії України.
Враховуючи незаконність звільнення позивача з військової служби у Національній гвардії України, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність поновлення позивача на військовій службі з виплатою йому середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII) врегульовано відносини між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначення загальних засад проходження в Україні військової служби.
В частині першій статті 2 Закону № 2232-XII визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно із частиною четвертою статті 2 Закону № 2232-XII порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (призначення на посади, звільнення з посад), звільнення з військової служби врегульовано Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі - Положення).
Окремі норми проходження громадянами військової служби деталізовані в Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженій наказом Міністра оборони України від 10 квітня 2009 року №170, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 19 травня 2009 року за №438/16454 (далі - Інструкція).
З матеріалів справи вбачається, що видання наказу, який є предметом оскарження, було зумовлено проведенням організаційно-штатних заходів та скороченням посад.
Так, наказом МВС України від 02.12.2016 № 1281 утворено у складі Національної академії Національної гвардії України Київський факультет.
Наказом МВС України від 01.09.2017 №748 припинено факультет №2 підготовки фахівців для Національної гвардії України Навчально-наукового інституту №3 Національної академії внутрішніх справ шляхом приєднання до Національної академії Національної гвардії України.
Згідно з пунктом «г» частини п'ятої статті 26 Закону № 2232-XII, яка передбачає звільнення з військової служби, встановлено, що контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах, зокрема у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів - у разі неможливості їх використання на службі.
Подібним за змістом є підпункт 1 пункту 226 Положення: військовослужбовці звільняються з військової служби у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів при скороченні посади, яку військовослужбовець займає, у тому числі при ліквідації (розформовуванні), реорганізації військових частин або державних органів, підприємств, установ, організацій, державних та комунальних закладів освіти, у разі неможливості використання цього військовослужбовця на військовій службі.
За правилами пункту 118 Положення під час проведення організаційно-штатних заходів, унаслідок яких передбачається скорочення посад військовослужбовців, до кадрового органу номенклатури призначення не пізніше ніж за два місяці до встановлених строків проведення таких заходів подається список військовослужбовців, які вивільняються, з пропозиціями щодо їх подальшого службового використання.
У свою чергу, відповідно до вимог п. 12.2 Інструкції звільнення військовослужбовців з військової служби у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, а також у разі неможливості переведення на іншу посаду у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі здійснюється у разі неможливості їх використання на службі.
Неможливість використання військовослужбовців на військовій службі визначається відсутністю вакантних рівнозначних посад за основною або спорідненою військовими спеціальностями, що підтверджується відповідними кадровими органами, у межах Збройних Сил України - для осіб офіцерського складу.
Аналіз наведених правових норм Закону № 2232-XII, Положення та Інструкції дає підстави для висновку, що звільнення з військової служби відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону № 2232-XII повинно відбуватись за обов'язкової і одночасної наявності певних умов, зокрема, скорочення посади у зв'язку з проведенням організаційних заходів, належного попередження такого військовослужбовця про звільнення та неможливості використання військовослужбовця на службі з вирішенням питання щодо його подальшого службового використання.
Вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 826/11367/16.
Колегія суддів звертає увагу, що порядок призначення військовослужбовців на посади при проведенні організаційно-штатних заходів врегульовано пунктом 118 Положення, яким встановлено, що під час проведення таких заходів, унаслідок яких передбачається скорочення посад військовослужбовців, до служби персоналу номенклатури призначення не пізніше ніж за два місяці до встановлених строків проведення таких заходів подається список військовослужбовців, які вивільняються, з пропозиціями щодо їх дальшого службового використання.
У разі неможливості призначення військовослужбовців, які вивільняються, на рівнозначні посади вони:
- призначаються на нижчі посади (не більш як на один ступінь чи за їх згодою більше ніж на один ступінь);
- зараховуються у розпорядження відповідного командира (начальника) згідно з підпунктом 1 пункту 116 цього Положення;
- звільняються з військової служби у встановленому порядку (у разі відсутності згоди призначення на нижчі посади більше ніж на один ступінь або відсутності згоди переміщення на посади у випадках, визначених абзацами третім - п'ятим пункту 112 цього Положення).
Відповідно до підпункту першого пункту 116 Положення зарахування військовослужбовців наказами по особовому складу в розпорядження посадових осіб, які мають право призначення на посади, для вирішення питання щодо дальшого їх службового використання допускається в разі розформування (реформування) військової частини або скорочення штатних посад, якщо до кінця встановленого строку проведення цих заходів не вирішено питання щодо дальшого службового використання вивільнених військовослужбовців.
Отже, за змістом пунктів 116 та 118 Положення інші заходи щодо військовослужбовця (зарахування в розпорядження, призначення на нижчу посаду чи звільнення) застосовуються лише у разі неможливості призначення його на рівнозначну посаду.
Також згідно з пунктом 82 Положення (види посад та вимоги призначення на посади) визначено, що призначення на посади військової служби здійснюються на рівнозначні посади (підпункт 2), на нижчі посади (підпункт 3) - у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів у разі неможливості призначення на рівнозначну посаду.
Таким чином, апеляційний суд наголошує, що призначення на нижчі посади може відбуватись лише у разі неможливості призначення військовослужбовців, які вивільняються, на рівнозначні посади.
З матеріалів справи вбачається, що в межах спірних правовідносин повідомленням №511 від 05.05.2017 ОСОБА_1 попереджено про скорочення займаної ним посади та за відсутності вакантних посад за основною або спорідненою військово-обліковою спеціальністю Київського факультету Національної академії Національної гвардії України позивача буде зараховано у розпорядження посадової особи, яка має право призначення на посади згідно з п.п. 1 п. 116 Положення №1153/2008 для вирішення питання щодо подальшого службового використання.
Крім іншого, витягом з протоколу № 8 засідання вищої атестаційної (конкурсної) комісії Головного управління НГУ від 22.08.2017 (далі - Комісія) відносно позивача (на якій позивач був присутній), поясненнями посадових осіб Головного управління НГУ від 23.03.2018, як свідків проведення з позивачем атестації та рапортом позивача підтверджено, що ОСОБА_1 відмовився від запропонованих посад командира батальйону Навчального центру НГУ і начальника навчально-методичного відділення Міжнародного міжвідомчого багатопрофільного центру підготовки підрозділів НГУ, вказане не заперечується позивачем.
Однак, запропоновані позивачу посади були нижчими, рівнозначних посад не було запропоновано.
При цьому, як було правильно встановлено судом першої інстанції, наказом МВС України від 01.09.2017 №748 припинено факультет №2 підготовки фахівців для Національної гвардії України Навчально-наукового інституту №3 Національної академії внутрішніх справ шляхом приєднання до Національної академії Національної гвардії України.
Так, згідно матеріалів справи наказом Командувача Національної гвардії України від 28.08.2017 № 116 о/с офіцерський склад викладачів Факультету №2 переміщено для подальшого проходження служби до Національної академії Національної гвардії України і наказом начальника Національної академії Національної гвардії України № 33 о/с від 28.08.2017 призначено на посади (а.с. 95-96).
Водночас, відповідачем не надано будь-яких відомостей, з яких позивач не міг бути переміщеним для подальшого проходження служби до Національної академії Національної гвардії України, і чому позивачу не було запропонована рівнозначна посада, як іншим особам офіцерського складу відповідачів.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що неможливість використання військовослужбовців на службі може зокрема визначатись відсутністю вакантних рівнозначних посад та посад нижчих рівнів за основною або спорідненою спеціальностями, що підтверджується відповідними кадровими органами.
Жодних доказів того, що позивач не міг перебувати на військовій службі і підлягав звільненню відповідачем не надано, як і не надано доказів пропозиції саме рівнозначних посад, враховуючи їх наявність у відповідача (оскільки інші особи були переведені).
З матеріалів справи вбачається, що наявні вакантні посади, які могли бути використані для подальшого службового призначення позивача, зокрема, переміщення для подальшого проходження служби до Національної академії Національної гвардії України, не розглядались та йому не пропонувались.
В свою чергу, відповідно пункту 209 Положення, військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві за відповідною військово-обліковою спеціальністю; ІНФОРМАЦІЯ_1, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
В даному випадку рапорту про бажання звільнитись позивачем до відповідача не подавалося. Жодних доказів того, що позивач відмовлявся від подальшого проходження військової служби відповідачем не надано.
Навпаки, згідно з наявними в матеріалах справи аркушами бесід з позивачем (а.с. 82-83), ОСОБА_1 вказував, що бажає служити на військовій посаді згідно з рівнем освіти та професійної підготовки, просив посаду науково-педагогічного працівника згідно з рівнем освіти та кваліфікації, вказував, що йому не пропонували посади згідно з переліком штатних посад науково-педагогічних працівників Національної академії Національної гвардії України.
Таким чином, відповідач не виконав вимог чинного законодавства щодо обов'язку призначення військовослужбовця на іншу рівнозначну посаду за її наявності.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для визнання протиправним та скасування наказу Командувача Національної гвардії України №155о/с від 03.11.2017 в частині звільнення з військової служби підполковника ОСОБА_1 .
При цьому, колегія суддів звертає увагу, що згідно з абз. 5 п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999 року № 13 при задоволенні вимог про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню.
В порушення викладеного, суд першої інстанції стягнув з Головного управління Національної гвардії України на користь позивача грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 14.11.2017 з розрахунку середньомісячного грошового забезпечення на рівнозначній посаді в Національній академії Національної гвардії України, однак, не розрахував належну до виплати суму, що є порушенням норм матеріального права.
Відповідно до п.п. «з» та «л» п. 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100) цей Порядок застосовується, зокрема, у випадках вимушеного прогулу, а також у інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.
Згідно з п. 2 Порядку № 100, у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Пунктом 8 Порядку № 100 визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.
Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
Останні два (повних) місяця роботи (служби), які передували звільненню позивача - це вересень та жовтень 2017 року.
Грошове забезпечення ОСОБА_1 згідно довідки про заробітну плату № 175 від 14.11.2017 (а.с. 23): у вересні та жовтні 2017 року становило по 16 792,80 грн.
Кількість календарних днів у вересні 2017 року становила 30 днів, у жовтні 2017 року 31 день.
Отже, середньоденне грошове забезпечення становить (16 792,80 грн + 16 792,80 грн) : (30 днів + 31 день) = 550,58 грн. Кількість днів вимушеного прогулу з 15.11.2017 по 17.09.2025 включно становить 2864 днів.
Таким чином, грошове забезпечення за час вимушеного прогулу становить 1 576 861,12 грн (550,58 грн х 2864 днів), яке підлягає стягненню на користь позивача з відповідача.
Вищевикладене свідчить про наявність підстав для зміни абзацу 4 резолютивної частини оскаржуваного рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 05 травня 2025 року в частині суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
При цьому, суд відхиляє як необґрунтоване посилання на неможливість поновлення позивача на військовій службі та стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, оскільки позивач на цей час проходить військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, позаяк такі доводи не ґрунтуються на жодних нормах законодавства.
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Враховуючи вищевикладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України та судову практику, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Національної гвардії України про визнання протиправним та скасування наказу, при цьому вбачає підстави для зміни абзацу 4 резолютивної частини рішення суду першої інстанції.
Згідно з положеннями статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до вимог частини четвертої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення, є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Заслухавши у судовому засіданні доповідь головуючого судді, пояснення учасників процесу, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, наданих письмових пояснень, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції - зміні у абзаці 4 резолютивної частини.
Керуючись ст. 243, 315, 317, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Головного управління Національної гвардії України на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 05 травня 2025 року - задовольнити частково.
Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 05 травня 2025 року - змінити, викласти абзац 4 резолютивної частини в наступній редакції:
«Стягнути з Головного управління Національної гвардії України (код ЄДРПОУ 08803498) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 15.11.2017 по 17.09.2025 в сумі 1 576 861,12 грн (один мільйон п'ятсот сімдесят шість тисяч вісімсот шістдесят одна гривня дванадцять копійок)».
У решті рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 05 травня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена протягом 30 днів, з урахуванням положень ст. 329 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду
Повний текст судового рішення виготовлено 11.12.2025.
Головуючий суддя Л.В. Бєлова
Судді В.О. Аліменко,
О.В. Карпушова