Справа № 620/15288/24 Суддя (судді) першої інстанції: Кульчицький С.О.
11 грудня 2025 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Кучми А.Ю.,
суддів Аліменка В.О., Безименної Н.В.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 (правонаступником є Військова частина НОМЕР_2 ) на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 січня 2025 року (м. Чернігів, дата складання повного тексту - 14 січня 2025 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду, в якому просить:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у звільненні ОСОБА_1 з військової служби, на підставі його рапорту та наданих документів, за сімейними обставинами, а саме «виховання військовослужбовцем дитини з інвалідністю віком до 18 років, у разі відсутності інших осіб, які зобов'язані її виховувати» у відповідності до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», незаконними;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби, на підставі його рапорту та наданих документів, за сімейними обставинами, а саме «виховання військовослужбовцем дитини з інвалідністю віком до 18 років, у разі відсутності інших осіб, які зобов'язані її виховувати» у відповідності до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу».
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відмова Військової частини НОМЕР_1 у задоволенні його рапорту на звільнення на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» за сімейними обставинами, а саме: «виховання військовослужбовцем дитини з інвалідністю віком до 18 років, у разі відсутності інших осіб, які зобов'язані її виховувати» є незаконною.
Відповідачем подано відзив на позовну заяву в якому зазначено, що відмова у задоволенні рапорту позивача про звільнення за сімейними обставинами, а саме: а саме «виховання військовослужбовцем дитини з інвалідністю віком до 18 років, у разі відсутності інших осіб, які зобов'язані її виховувати» є обґрунтованою та прийнятою відповідно до норм чинного законодавства.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 14.01.2025 адміністративний позов задоволено.
Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції повністю.
Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного з'ясування усіх фактичних обставин у справі. Особа, яка подає апеляційну скаргу звертає увагу на те, що Позивачем не надано документів, які підтверджують відсутність інших осіб, які зобов'язані виховувати дитину з інвалідністю віком до 18 років або факт неможливості здійснювати догляд за дитиною з інвалідністю за станом здоров'я. У зв'язку з чим у відповідача відсутні законні підстави у задоволенні рапорту позивача на звільнення на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Також апелянтом подано клопотання про заміну відповідача правонаступником, з якого вбачається наступне.
Відповідно до витягну з наказу Міністерства оборони України №147 від 11.07.2025 про завершення переведення військової частини НОМЕР_2 на інший штат, зазначено, що відповідно до спільної директиви Міністра оборони України та Головнокомандувача Збройних Сил України від 22 травня 2025 року №Д-321/65/дск, директиви командувача Сил територіальної оборони Збройних Сил України від 22 травня 2025 року №Д-22/ДСК, наказу начальника Регіонального управління Сил територіальної оборони « ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 26 травня 2025 року № 56/СК/нод щодо переформування військової частини НОМЕР_2 , що утримується за штатом № 57/630-01, військової частини НОМЕР_3 , що утримується за штатом № 57/741-01, військової частини НОМЕР_4 , що утримується за штатом № 57/742-01, військової частини НОМЕР_5 , що утримується за штатом № 57/743-01, військової частини НОМЕР_6 , що утримується за штатом № 57/744-01, військової частини НОМЕР_1 , що утримується за штатом № 57/745-01, військової частини НОМЕР_7 , що утримується за штатом № 57/779-01 у військову частину НОМЕР_2 .
З 13.07.2025 введено в дію штат № 58/179-01. Військову частину НОМЕР_2 та підпорядковані військові частини НОМЕР_8 , НОМЕР_4 , НОМЕР_9 , НОМЕР_10 , НОМЕР_11 та НОМЕР_7 , перевести з діючих штатів на штат військової частини НОМЕР_12 № 58/179-01 з 27 липня 2025 року.
Враховуючи вищенаведене, керуючись положеннями ст. 52 КАС України, колегія суддів дійшла до висновку, що наявні підстави для задоволення клопотання та заміни відповідача (апелянта) у справі № 620/15288/24 на правонаступника - Військова частина НОМЕР_2 (ідентифікаційний код НОМЕР_13 ).
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню.
Згідно з ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує його та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивач проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 по мобілізації з 24.02.2022 по теперішній час, що підтверджується копією довідки № 1515/1329 від 29.07.2024 (а.с.11).
Відповідно до копії довідки 14-16-01 № 388 від 06.05.2024 встановлено, що позивач проживає без реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 з 2009 по теперішній час (а.с.10).
05.02.2010 між позивачем та ОСОБА_2 укладено шлюб, про що було складено відповідний актовий запис № 01 від 05.02.2010 та видано свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_14 . Прізвище після реєстрації шлюбу дружина - ОСОБА_3 (а.с.17).
Згідно із свідоцтвом про народження серії НОМЕР_15 від 25.03.2010 ОСОБА_1 та ОСОБА_4 є батьками ОСОБА_5 (а.с.12).
Відповідно до медичного висновку № 75 від 29.04.2024, виданого Комунальним некомерційним підприємством «Сімейна поліклініка» Чернігівської міської ради та висновку ЛКК № 331 ОСОБА_5 має статус дитини з інвалідністю (а.с.14-15 та їх зворот).
Висновком ЛКК № 14 від 19.06.2024 встановлено, що ОСОБА_4 за станом здоров'я потребує (рекомендовано) постійного амбулаторного лікування, нагляд невропатолога, сімейного лікаря, кардіолога (а.с.20).
09.09.2024 позивач звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 з рапортом про звільнення з військової служби, відповідно до вимог підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», за сімейними обставинами, а саме «виховання військовослужбовцем дитини з інвалідністю віком до 18 років, у разі відсутності інших осіб, які зобов'язані її виховувати». До рапорту додані документи: нотаріально посвідчена серія копія свідоцтва про народження серії НОМЕР_15 від 25.03.2010; нотаріально посвідчена копія медичного висновку № 75 від 29.04.2024 про дитину-інваліда; нотаріально посвідчену копію висновку ЛКК № 331 від 29.04.2024; нотаріально посвідчену копію свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_14 ; довідку 14-16-01 № 388 від 06.05.2024 про місце проживання особи без реєстрації місця проживання; нотаріально посвідчену копію висновку ЛКК № 14 від 19.06.2024 (а.с.21).
25.09.2024 ТВО помічника командира батальйону з правової роботи військової частини НОМЕР_16 молодшим лейтенантом ОСОБА_6 було складено правовий висновок, у якому зазначено, що надані старшим солдатом ОСОБА_1 документи не підтверджують його право на звільнення з військової служби на підставі «виховання військовослужбовцем дитини з інвалідністю віком до 18 років, у разі відсутності інших осіб, які зобов'язані її виховувати». Відповідач зазначив, що у наданих документах є довідка № 14 від 19.06.2024, яка видана дружині ОСОБА_4 , у якій відсутні записи про те, що вона потребує сторонньої допомоги чи про те, що вона не може виховувати дитину у зв'язку зі своїм діагнозом. У зв'язку з зазначеним, відповідач вважає за неможливе звільнення старшого солдата ОСОБА_1 з військової служби (а.с.22).
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо відмови у звільненні з військової служби на підставі рапорту та наданих документів, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що надані позивачем документи підтверджують його право на звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (виховання військовослужбовцем дитини з інвалідністю віком до 18 років, у разі відсутності інших осіб, які зобов'язані її виховувати).
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Підстави звільнення з військової служби, передбачені ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» № 2232-XII від 25.03.1992 (далі по тексту - Закон № 2232-XII).
Відповідно до п.п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Зокрема, відповідно до п. 3 ч. 12 цієї ж статті Закону № 2232-XII військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах під час дії воєнного стану виховання військовослужбовцем дитини з інвалідністю віком до 18 років, у разі відсутності інших осіб, які зобов'язані її виховувати.
У відповідності до ч. 7 ст. 26 Закону № 2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Відповідно до п. 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України № 1153/2008 від 10 грудня 2008 року військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Згідно з п. 12.11 Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої Наказом Міністра оборони України № 170 від 10.04.2009 (зареєстровано у Міністерстві юстиції України за № 438/16454 - 19.05.2009 перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зазначено у додатку 19 до Інструкції.
Відповідно п. 5 Додатку до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (пункт 12.11 розділу XII) при поданні до звільнення з військової служби за підставами через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» подаються: копія аркуша бесіди; копія рапорту військовослужбовця; копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років); документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин, а саме військовослужбовцем, що виховує дитину з інвалідністю віком до 18 років, у разі відсутності інших осіб, які зобов'язані її виховувати: медичний висновок про дитину з інвалідністю віком до 18 років за формою, затвердженою МОЗ, або індивідуальна програма реабілітації дитини з інвалідністю, видана лікарсько-консультативною комісією лікувально-профілактичного закладу; копія свідоцтва про народження дитини із зазначенням батьківства (материнства) особи; один із документів: копія свідоцтва про смерть одного з батьків, або копія рішення суду про визнання одного з батьків безвісно відсутньою чи оголошення померлою, або копія рішення суду про позбавлення одного з батьків батьківських прав, або копія вироку суду, за яким особа відбуває покарання у місцях позбавлення волі, або документи, які підтверджують, що особа самостійно виховує та утримує дитину (копія рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини або витяг із Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України).
Виходячи з аналізу поданих до відповідача документів (рапорту та додатків до нього), колегія суддів суду апеляційної інстанції вважає, що позивач не підтвердив його належність до категорії військовослужбовців, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років.
Висновком ЛКК № 14 від 19.06.2024, яким встановлено, що його дружна за станом здоров'я потребує (рекомендовано) постійного амбулаторного лікування, нагляд невропатолога, сімейного лікаря, кардіолога у відповідності до вищенаведених норм чинного законодавства не підтверджує факту самостійного виховання батьком дитини та бути підставою для звільнення особи з військової служби відповідно до абзацу 7 підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Чинне законодавство не розкриває таке поняття, як «самостійне виховання дітей одним з батьків».
Однак аналіз норм СК України, Закону України «Про охорону дитинства», Порядку надання відпустки при народженні дитини, затвердженого постановою КМ України № 693 від 07.07.2021, дозволяють висвітлити окремі аспекти такого терміну.
Зокрема, частиною 3 статті 11 Закону України № 2402-ІІІ від 26.04.2001 «Про охорону дитинства» передбачено, що батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
У позовній заяві позивач підтверджує той факт, що дружина позивача самостійно доглядає та виховує дитину з інвалідністю - ОСОБА_5 .
У свою чергу, Порядок надання відпустки при народженні дитини, затверджений постановою КМ України № 693 від 07.07.2021, містить визначення термінів «одинока мати» та «одинокий батько».
Зокрема, одинокий батько - батько дитини, матір якої померла, відповідно до рішення суду позбавлена батьківських прав, визнана безвісно відсутньою або оголошена померлою, якщо ця дитина не була усиновлена іншою жінкою.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, документами, які підтверджують факт самостійного виховання батьком дитини (дітей) віком до 18 років, є свідоцтво про народження дитини (дітей) та один із нижченаведених документів:
- свідоцтво про смерть матері;
- рішення суду про позбавлення матері батьківських прав;
- рішення суду про відібрання дитини у матері без позбавлення її батьківських прав;
- рішення суду про визнання матері безвісти зниклою;
- рішення суду про оголошення матері померлою.
Вказані документи об'єктивно дозволяють підтвердити факт відсутності участі матері у вихованні дитини та, як наслідок, наявність підстав для звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
З огляду на викладене, беручи до уваги ту обставину, що мати дитини не позбавлена батьківських прав, не визнана безвісно відсутньою, не оголошена померлою, відсутні підстави стверджувати про те, що позивач є одиноким батьком або самостійно виховує неповнолітню дитину.
Висновок ЛКК № 14 від 19.06.2024 щодо хвороби дружини позивача не підтверджує факт самостійного виховання дитини з інвалідністю батьком (позивачем). Також встановлений діагноз не вказує на неможливість виконання дружиною позивача - ОСОБА_4 батьківських прав щодо виховання дитини з інвалідністю - ОСОБА_5 . Тому, не може розглядатися як доказ самостійного виховання батьком дитини.
Відсутніми є фактичні відомості про те, що мати дитини ухиляється від виконання батьківських обов'язків або позбавлена батьківських прав, що б свідчило про самостійне виховання Позивачем дитини віком до 18 років.
Безпідставним слід вважати посилання суду першої інстанції на те, що позивач є законним представником дитини з інвалідністю, оскільки зазначене не підтверджує відсутність іншого законного представника - мати ОСОБА_7 . Відповідно до ст. 242 ЦК України батьки (усиновлювачі) є законними представниками своїх малолітніх та неповнолітніх дітей.
Окрім цього, посвідчення серії НОМЕР_17 від 30.09.2024 у якому вказано законним представником дитини з інвалідністю Позивача (а.с.16) не подавалось позивачем разом із рапортом про звільнення, відповідно не оцінювалася відповідачем.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
У зв'язку з викладеним, колегія суддів доходить висновку про відмову задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 251, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 (правонаступником є Військова частина НОМЕР_2 ) - задовольнити.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 січня 2025 року - скасувати.
Прийняти нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328, 329 КАС України.
Повний текст постанови виготовлено 11.12.2025.
Головуючий суддя: А.Ю. Кучма
Судді: В.О. Аліменко
Н.В. Безименна