Справа № 640/37673/21 Суддя (судді) першої інстанції: Калугіна Н.Є.
11 грудня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Чаку Є.В.,
суддів: Сорочка Є.О., Коротких А.Ю.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язати вчинити дії,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України про визнання протиправними дії Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України та зобов'язання нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 недоплачену допомогу на оздоровлення у травні 2013 року, у серпні 2014 року, у квітні 2015 року, у травні 2016 року, у березні 2017 року, у лютому 2018 року з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889; визнання протиправними дії Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України та зобов'язання нарахувати і виплатити ОСОБА_1 з урахуванням виплачених сум винагороду за тривалість безперервної 20-ти річної календарної військової служби, виходячи із грошового забезпечення станом на 01.08.2015 у розмірі 1,5 посадових окладів та окладів за військовим званням.
Дніпропетровський окружний адміністративний суд рішенням від 14 квітня 2025 року відмовив у задоволенні позову у повному обсязі.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою задовольнити позов. На думку апелянта, рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного (в порядку письмового) позовного провадження, колегія суддів, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Судом встановлено, що позивач з 2012 року перебував на службі у командно-диспетчерському відділі управління військових перевезень Центрального управління військових сполучень Збройних Сил України у військовому званні старшого офіцера.
Наказом командувача Сил логістики Збройних Сил України (по особовому складу) від 28.10.2020 № 134, позивача звільнено з військової служби у запас за підпунктом "К" (які проходять військову службу за контрактом, дію якого продовжено понад встановлені строки на період до закінчення особливого періоду або до оголошення демобілізації, та які вислужили не менше 18 місяців з дати продовження дії контракту, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду) пункту 2 частини п?ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов?язок і військову службу", з правом носіння військової форми одягу.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 03.11.2020 № 225 позивача виключено зі списків особового складу, всіх видів забезпечення з 03.11.2020 і направлено на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Не погоджуючись із виплатою допомоги на оздоровлення у 2013 - 2018 роках без врахування додаткової винагороди, передбаченої постановою КМУ № 889, а також із нарахуванням винагороди за тривалість безперервної 20-ти річної календарної військової служби у розмірі 50% від належного розміру, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції зазначив, що допомога військовослужбовцям на оздоровлення нараховується із грошового забезпечення, яке складається із посадових окладів, окладів за військовими званнями та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення). На переконання суду така складова грошового забезпечення, як винагорода, не враховується до складу грошового забезпечення, з якого виплачується допомога на оздоровлення. Крім того, за висновком суду першої інстанції, у діях відповідача при виплаті позивачу винагороди за тривалість безперервної військової служби відсутні ознаки протиправності, що дає підстави для висновку про необґрунтованість позовних вимог в цій частині.
Колегія суддів частково не погоджується з тими висновками суду першої інстанції та зазначає наступне.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється Законом № 2232-ХІІ.
Відповідно до частини четвертої статті 2 Закону № 2232-ХІІ порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно зі статтею 40 Закону № 2232-XII гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України "Про Збройні Сили України", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей" та іншими законами.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Частиною другою вказаної статті встановлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Згідно з пунктом 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Отже, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: посадовий оклад; оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до частини першої статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.
Згідно з частиною третьою статті 15 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям виплачуються грошова допомога на оздоровлення в порядку і розмірах, що визначаються законодавством України.
Згідно з пунктами 30.1, 30.3 розділу ХХХ Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністра оборони України від 11.06.2008 № 260 (далі - Інструкція №260, чинна до 19.07.2018) особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського та старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом та набули право на щорічну основну відпустку, один раз на рік надається грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадових окладів, окладів за військовими званнями та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення), на які військовослужбовець має право за займаною ним штатною посадою згідно з законодавством України на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
Постановою № 889 (чинна до 01.03.2018) встановлено щомісячну додаткову грошову винагороду, зокрема, військовослужбовцям Збройних Сил (крім тих, що зазначені у підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби) з 01.07.2014 - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення.
Згідно з пунктом 2 Постанови № 899 граничні розміри, порядок та умови виплати щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої пунктом 1 цієї постанови, визначаються Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Адміністрацією Державної прикордонної служби, Службою зовнішньої розвідки за погодженням з Міністерством соціальної політики і Міністерством фінансів у межах затвердженого фонду грошового забезпечення.
Судом встановлено, що у травні 2013 року, у серпні 2014 року, у квітні 2015 року, у травні 2016 року, у березні 2017 року, у лютому 2018 року відповідачем було нараховано та виплачено позивачу грошову допомогу на оздоровлення, однак, вказана допомога була виплачена позивачу без урахування у складі місячного грошового забезпечення щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України № 889.
Зі змісту карток особового рахунку позивача судом встановлено, що з травня 2013 та по березень 2018 року позивачу виплачувалась додаткова грошова винагорода на підставі постанови КМУ №889.
Колегія суддів зазначає, що при визначенні розміру грошового забезпечення, застосування підлягає саме Закон №2011-XII, а не підзаконні акти які звужують поняття грошового забезпечення та суперечать вимогам Закону.
Суд враховує, що питання складу грошового забезпечення військовослужбовців було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі № 522/2738/17. Приймаючи постанову від 06.02.2019 у вказаній справі, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків:
"Згідно з частинами другою, третьою статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Таким чином, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Тобто, до грошового забезпечення військовослужбовців, як обрахункової величини, не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць».
Такий принциповий підхід застосовується незалежно від виду виплат.
Велика Палата Верховного Суду 10.11.2021 у постанові у справі №825/997/17 зазначила, що щомісячна додаткова грошова винагорода входить до складу грошового забезпечення військовослужбовців, з якого обчислюється одноразова грошова допомога при звільненні з військової служби. Окрім цього, Велика Палата Верховного Суду повторює, що незалежно від того, чи перераховані всі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №755/10947/17).
Враховуючи позицію, викладену Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 10.11.2021 у справі № 825/997/17, суд вважає, що щомісячна додаткова грошова винагорода не може вважатись одноразовою, оскільки така відповідає ознакам додаткового виду грошового забезпечення військовослужбовців, які мають щомісячний та постійний характер, а тому має бути включена до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється допомога на оздоровлення.
За наведеного правового регулювання та обставин справи відповідач протиправно не врахував у складі грошового забезпечення позивача, з якого нараховано грошову допомогу на оздоровлення у 2013, 2014, 2015, 2016, 2017,2018 роках, щомісячну додаткову грошову винагороду, що передбачена Постановою №889.
До схожих висновків дійшов Верховний Суд, у постановах від 16.05.2019 у справі №826/11679/17, від 31.07.2019 у справі №826/3398/17, від 19.09.2019 у справі №826/14564/17, від 22.10.2019 у справі №520/3505/19, від 22.10.2019 у справі №826/2447/18, від 05.12.2019 у справі №295/5200/18, від 16.12.2019 у справі №825/812/17, від 19.02.2020 у справі №822/2741/17, від 28.02.2020 у справі №817/1427/17, від 14.04.2020 у справі №820/3719/18, від 07.09.2020 у справі №620/720/20, від 23.12.2020 у справі №826/8081/16, від 29.12.2020 у справі №240/1095/20, від 07.07.2022 у справі №520/7308/21.
Отже позовні вимоги позивача в частині визнання протиправними дії Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України та зобов'язання нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 недоплачену допомогу на оздоровлення у травні 2013 року, у серпні 2014 року, у квітні 2015 року, у травні 2016 року, у березні 2017 року, у лютому 2018 року з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 - підлягають задоволенню.
Суд першої інстанції не врахував наведені вище висновки Великої Палати Верховного Суду та дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині позовних вимог.
При цьому стосовно виплати додаткової винагороди за 20 років безперервної військової служби у розмірі 50% від встановленого розміру, колегія суддів уважає правильною позицію суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позову з огляду на таке.
Згідно додатку 25 до постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу" (далі Постанова № 1294) встановлено такий одноразовий додатковий вид грошового забезпечення, як винагорода за тривалість безперервної військової служби залежно від тривалості безперервної календарної військової служби: 1 посадовий оклад і оклад за військовим званням за 15 років, 1,5 за 20 років, 2 за 25 років, 2,5 за 30 років, 3 за 35 років і кожні наступні п'ять років.
Пунктом 7 Постанови № 1294 передбачено, що до упорядкування додаткових видів грошового забезпечення, визначених згідно з додатками 25-28, їх виплата провадиться в межах затвердженого фонду грошового забезпечення в обсязі до 50 відсотків установленого згідно із зазначеними додатками розміру, крім щомісячних виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу льотного та наземного складу авіації, плаваючого складу, військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, які виконують водолазні роботи, проходять службу у високомобільних десантних військах та частинах спеціального призначення, та виплати одноразової винагороди військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, які знешкоджують вибухові предмети.
Згідно із пунктом 32.1. Інструкції №260 (розділ XXXII "Правила виплати винагороди за тривалість безперервної військової служби") особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського та старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, одноразово, залежно від тривалості безперервної календарної військової служби, виплачується винагорода, яка за строк безперервної календарної військової служби 20 років складає 1,5 посадовий оклад і оклад за військовим званням.
Винагорода за тривалість безперервної військової служби виплачується за місцем штатної служби за наказом командира військової частини. У наказі на підставі особової справи військовослужбовця визначаються строк його безперервної календарної військової служби та розмір винагороди.
Згідно пункту 32.8. Інструкції №260 винагорода за тривалість безперервної військової служби військовослужбовцям нараховується від окладу за основною посадою, яку займає військовослужбовець на день виникнення права на винагороду, та окладу за військовим званням. При цьому посадові оклади беруться до розрахунку без підвищень, передбачених законодавством України.
Пунктом 11 наказу Міністра оборони України від 12.02.2015 № 60 "Про бюджетну політику Міністерства оборони України на 2015 рік" (в редакції на 12.02.2015) передбачено, що виплату додаткових видів грошового забезпечення (у тому числі одноразових), визначених згідно з додатком 25 до постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу" (зі змінами), здійснювати в порядку, визначеному пунктом 7 цієї постанови, в обсязі 50 відсотків установленого розміру, крім щомісячних виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу льотного та наземного складу авіації, плаваючого складу, військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, які виконують водолазні роботи, проходять службу у високомобільних десантних військах та частинах спеціального призначення, та виплати одноразової винагороди військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, які знешкоджують вибухові предмети.
З наявних у матеріалах справи доказів вбачається, що у серпні 2015 року позивачу була виплачена винагорода за тривалість безперервної військової служби в розмірі 960 грн, тобто у розмірі 50 % від 1,5 розміру посадового окладу та окладу за військовим званням (1150,00 грн, посадовий оклад, оклад за військовим званням = 130,00 грн / 2).
З урахуванням наведеного, колегія суддів уважає правильним висновок окружного адміністративного суду стосовно відмови в задоволенні досліджуваної частини позовних вимог.
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
У відповідності до ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що порушення норм матеріального права та невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, призвело до частково помилкового вирішення справи.
Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Скасувати рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2025 року в частині відмовлених позовних вимог про визнання протиправними дії Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України та зобов'язання нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 недоплачену допомогу на оздоровлення у травні 2013 року, у серпні 2014 року, у квітні 2015 року, у травні 2016 року, у березні 2017 року, у лютому 2018 року з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889.
Прийняти в цій частині позовних вимог нове рішення про задоволення позовних вимог.
Визнати протиправними дії Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 допомоги на оздоровлення у травні 2013 року, у серпні 2014 року, у квітні 2015 року, у травні 2016 року, у березні 2017 року, у лютому 2018 року без врахування у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889.
Зобов'язати Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 недоплачену допомогу на оздоровлення у травні 2013 року, у серпні 2014 року, у квітні 2015 року, у травні 2016 року, у березні 2017 року, у лютому 2018 року з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889.
В іншій частині рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя: Є.В. Чаку
Судді: Є.О.Сорочко
А.Ю. Коротких