Справа № 620/2418/25 Суддя (судді) першої інстанції: Марія ДУБІНА
10 грудня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ганечко О.М.,
суддів Василенка Я.М.,
Кузьменка В.В.,
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 04 липня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправним та скасування рішення, протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
До Чернігівського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з адміністративним позовом із урахуванням ухвали судді Чернігівського окружного адміністративного суду Дубіної М.М. від 04.07.2025 про залишення без розгляду позовної заяви в частині позовних вимог, щодо визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 03.05.2024 №343, у якому просила суд:
визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо відмови їй в перерахунку пенсії та зарахуванні до страхового стажу періодів роботи в Малому приватному підприємстві «Євшан-зілля», ТОВ Чернігівська універсальна товарна біржа «Джі-Ай-Пі», ТОВ Чернігівська універсальна товарна біржа;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області зарахувати до її страхового стажу періоди роботи: з 28.01.1994 по 20.12.1994 в Малому приватному підприємстві «Євшан-зілля», з 16.07.2001 по 01.03.2002 в ТОВ Чернігівська універсальна товарна біржа «Джі-Ай-Пі», з 04.03.2002 по 14.10.2005 в ТОВ Чернігівська універсальна товарна біржа та перерахувати пенсію з врахуванням зазначеного стажу.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку даних про сплату страхових внесків для нарахування пенсії за період з 16.07.2001 по 07.03.2002 та з 04.03.2002 по 14.10.2005 не є підставою для позбавлення її на призначення пенсії за віком, оскільки на особу не може перекладатись вина страхувальників та державних органів, які відповідно до закону не застосовували адміністративну або кримінальну відповідальність до винних осіб, за порушення законодавства про сплату страхових внесків, а також через те, що недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а тому не може впливати на його особисті права.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 04 липня 2025 року, позов задоволено у спосіб визначений судом.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо відмови ОСОБА_1 в перерахунку пенсії та зарахуванні до страхового стажу періодів роботи з 28.01.1994 по 20.12.1994, з 16.07.2001 по 01.03.2002 та з 04.03.2002 по 14.10.2005.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області зарахувати з 28.08.2024 до загального страхового стажу ОСОБА_1 періоди її роботи з 28.01.1994 по 20.12.1994, з 16.07.2001 по 01.03.2002, з 04.03.2002 по 14.10.2005 відповідно до трудової книжки НОМЕР_1 від 21.06.1996 та здійснити ОСОБА_1 з 28.08.2024 перерахунок її пенсії за віком, з урахуванням висновків суду у цьому рішенні.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області подало апеляційну скаргу, в які просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 25.08.2025 відкрито апеляційне провадження та призначено апеляційну скаргу до розгляду в порядку письмового провадження на 10.12.2025.
Дану справу розглянуто в порядку письмового провадження, оскільки, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Виконуючи вимоги процесуального законодавства, колегія суддів ухвалила продовжити строк розгляду апеляційної скарги, згідно норм ст. 309 КАС України.
Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, за наслідками розгляду заяви ОСОБА_1 Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області листом від 12.07.2024 повідомило, що до страхового стажу не зараховані періоди її роботи з 28.01.1994 по 20.12.1994, оскільки запис про звільнення завірений відтиском печатки, за якою не можна ідентифікувати підприємство, на якому вона працювала, що є порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 з №110. Також не зараховані періоди роботи з 16.07.2001 по 07.03.2002 та з 04.03.2002 по 14.10.2005, оскільки відсутні дані в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Наведене зумовило на звернення до суду з даним позовом.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що на момент внесення записів до трудової книжки позивача діяла Інструкція про ведення трудових книжок, затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за №110, яка містила положення про те, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Як зазначив суд першої інстанції, позивач не може нести відповідальність у вигляді позбавлення права на включення періодів роботи з 16.07.2001 по 01.03.2002 та з 04.03.2002 по 14.10.2005 до страхового стажу за порушення, вчинене роботодавцем, оскільки обов'язок зі сплати страхових внесків до Пенсійного фонду України за застрахованих осіб, які перебувають у трудових відносинах з роботодавцями, та обов'язок своєчасної реєстрації роботодавців у пенсійних органах як платників страхових внесків, покладений виключно на роботодавців, які є страхувальниками осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, та платниками таких внесків, а контроль за повнотою та своєчасністю страхових внесків покладений на уповноважені контролюючі органи відповідно до вимог чинного законодавства.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, не може бути підставою для незарахування до страхового стажу позивача періодів його роботи на такому підприємстві. Відтак, відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку даних про сплату страхових внесків для нарахування пенсії не є підставою для незарахування позивачу окремих періодів його роботи у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Чернігівська універсальна товарна біржа «Джі-Ай-Пі» та у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Чернігівська універсальна товарна біржа» через несплату підприємством страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Натомість, апелянт вважає вказані висновки суду необґрунтованими та помилковими, оскільки:
- суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо зарахування до страхового стажу позивача періодів роботи з 28.01.1994 по 20.12.1994 та з 16.07.2001 по 01.03.2002, з 04.03.2002 по 14.10.2005;
- судове рішення, прийняте без належного з'ясування дійсних обставин справи та з порушенням норм матеріального та процесуального права.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» набрав чинності 01.01.2004 (далі - Закон № 1058).
До 01.01.2004, обчислення стажу роботи для призначення пенсій здійснювалося за нормами статті 56 Закону України від 05.11.1991 №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-ХІІ).
Порядок підтвердження стажу регламентовано у статті 62 Закону №1788-ХІІ, яка визначає, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок № 637), передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до пункту 3 Порядку № 637, за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Механізм подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій визначено Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846 (далі - Порядок №22-1, у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 №13-1 зі змінами).
Згідно із підпунктом 2 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку №22-1 до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи: документи про стаж, що визначені Порядком № 637. За періоди роботи після впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (далі - персоніфікований облік) орган, що призначає пенсію, додає індивідуальні відомості про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18.06.2014 № 10-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08.07.2014 за № 785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27.03.2018 № 8-1) (далі - Положення), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення (далі - індивідуальні відомості про застраховану особу).
Колегія суддів звертає увагу, що на момент внесення записів до трудової книжки позивача діяла Інструкція про ведення трудових книжок, затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за №110 (далі - Інструкція № 58), яка містила положення про те, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника; трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Відповідно до пункту 2.4 Інструкції № 58, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
У разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів (пункт 4.1 Інструкції № 58).
Аналіз вказаних норм свідчить, що законодавством визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку. Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб, насамперед керівником підприємства, установи, організації в порядку, строк та спосіб, передбачений відповідним законодавством. Самостійне внесення працівником відомостей щодо своєї трудової діяльності, а також внесення виправлень у разі неправильного або неточного запису не передбачено.
Ураховуючи викладене, обов'язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 09.08.2019 у справі №654/890/17 (провадження №К/9901/22832/18).
Приписами статті 1 Закону № 1058-IV, визначено, що страхові внески це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
Страховий стаж це період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Відповідно до частини першої статті 15 Закону № 1058-IV, платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в статті 14 цього Закону, і застраховані особи, зазначені в частині першій статті 12 цього Закону.
Статтею 20 Закону № 1058-IV, передбачено, що страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Колегія суддів звертає увагу, що обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несплату, несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків, законом покладено на страхувальника, який здійснив нарахування цього внеску та утримання його із заробітної плати ОСОБА_1 .
Разом з тим, на виконання Указу Президента України від 04.05.1998 № 401 «Про заходи щодо впровадження персоніфікованого обліку відомостей у системі обов'язкового державного пенсійного страхування», Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 04.06.1998 №794 «Про затвердження Положення про організацію персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування», пунктом 3 якої установлено, що починаючи з 01.07.2002 обчислення пенсій відповідно до Закону № 1788-ХІІ здійснюється із заробітку особи за період роботи після 01.07.2000 за даними системи персоніфікованого обліку.
Відповідно до ч. 1 ст. 21 Закону № 1058, персоніфікований облік у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється з метою обліку застрахованих осіб, учасників накопичувальної системи пенсійного страхування та їх ідентифікації, а також накопичення, зберігання та автоматизованої обробки інформації про облік застрахованих осіб і реалізацію ними права на страхові виплати у солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та накопичувальній системі пенсійного страхування. Персоніфікований облік у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування є складовою частиною Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, порядок ведення якого встановлюється Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Аналіз наведених норм права свідчить про те, що при виникненні у територіального органу Пенсійного фонду України сумнівів щодо права позивача на отримання пенсії, відповідач має право перевіряти достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
Вказана правова позиція узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною ним у постановах від 22.05.2018 у справі №439/1148/17, від 03.10.2018 у справі №235/2873/17, від 27.02.2018 у справі № 681/813/17, від 22.05.2018 у справі №683/977/17, від 10.07.2018 у справі №709/1360/17.
Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, у період з 16.07.2001 по 01.03.2002 ОСОБА_1 працювала експертом в Товаристві з обмеженою відповідальністю «Чернігівська універсальна товарна біржа «Джі-Ай-Пі», у період з 04.03.2002 по 14.10.2005 експертом-реєстратором в Товаристві з обмеженою відповідальністю «Чернігівська універсальна товарна біржа».
При цьому такі записи оформлені належним чином, засвідчені підписами та скріплені печатками установи, відтак ці записи є належними та допустимими доказами на підтвердження страхового (трудового) стажу позивача.
Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, про те, що ОСОБА_1 не може нести відповідальність у вигляді позбавлення права на включення періодів роботи з 16.07.2001 по 01.03.2002 та з 04.03.2002 по 14.10.2005 до страхового стажу за порушення, вчинене роботодавцем, оскільки обов'язок зі сплати страхових внесків до Пенсійного фонду України за застрахованих осіб, які перебувають у трудових відносинах з роботодавцями, та обов'язок своєчасної реєстрації роботодавців у пенсійних органах як платників страхових внесків, покладений виключно на роботодавців, які є страхувальниками осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, та платниками таких внесків, а контроль за повнотою та своєчасністю страхових внесків покладений на уповноважені контролюючі органи відповідно до вимог чинного законодавства.
Аналогічні висновки неодноразово висловлювалися Верховним Судом у постановах від 27.03.2018 у справі №208/6680/16-а, від 04.09.2018 у справі №482/434/17, від 25.11.2019 у справі №242/2088/17.
На переконання колегії суддів, ОСОБА_1 не повинна відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, не може бути підставою для незарахування до страхового стажу позивача періодів його роботи на такому підприємстві. Відтак, відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку даних про сплату страхових внесків для нарахування пенсії не є підставою для незарахування позивачу окремих періодів його роботи у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Чернігівська універсальна товарна біржа «Джі-Ай-Пі» та у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Чернігівська універсальна товарна біржа» через несплату підприємством страхових внесків до Пенсійного фонду України.
За таких обставин, апелянтом безпідставно не враховано записи у трудовій книжці позивача при зверненні з заявою про перерахунок пенсії на підтвердження наявності страхового стажу за спірні періоди роботи з 16.07.2001 по 01.03.2002 та з 04.03.2002 по 14.10.2005, у зв'язку із чим вони мають бути зараховані до страхового стажу позивача.
Окрім того, апелянтом не надано доказів, які б свідчили про дії спрямовані на проведення перевірки відповідності змісту трудової книжки, а саме первинним документам, які підтверджують характер виконуваної роботи, підприємства, на яких працював позивач, для перерахунку пенсії.
Частинами першою, другою статті 77 КАС України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 КАС України. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують докази, досліджені та перевірені в суді першої інстанції та не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному рішенні.
З вищевикладеного, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновками суду першої інстанції, про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.
Отже, при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції було дотримано всі вимоги законодавства, а тому відсутні підстави для його скасування.
За правилами статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись ст. ст. 243, 244, 311, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області - залишити без задоволення.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 04 липня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена з підстав, визначених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя О.М. Ганечко
Судді Я.М. Василенко
В.В. Кузьменко