Справа № 640/11163/20 Суддя (судді) першої інстанції: С.О. Удовіченко
10 грудня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Кузьмишиної О.М.,
суддів: Грибан І.О., Карпушової О.В.,
при секретарі судового засідання Харечко Ю.В.,
за участі представника позивача - Кухаревської Н.О.,
представника відповідача - Прутенського К.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Акціонерне товариство «Сенс Банк» про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у м. Києві, в якому просить:
- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 30.03.2020:
- № 0026724202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем військовий збір у розмірі 34391,34 грн;
- № 0026684202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на доходи фізичних осіб у розмірі 412695,99 грн;
- № 0026704202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на доходи фізичних осіб у розмірі 510 грн;
- № 0026694202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на доходи фізичних осіб у розмірі 170 грн;
- визнати протиправним не направлення матеріалів податкової перевірки на запит та зобов'язати відповідача направити матеріали податкової перевірки на адресу позивача.
В обґрунтування позову позивач зазначає про протиправність визначення суми податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб та військового збору, оскільки висновки акта перевірки про отримання ОСОБА_1 доходу від прощення банком боргу є надуманими та не підтверджені первинними бухгалтерськими документами. На думку позивача, банк нарахував заборгованість за кредитом довільно і не підтвердив її будь-якими доказами, а тому в ОСОБА_1 відсутній будь-який борг перед банком, який би був прощений, та дохід, який підлягає оподаткуванню.
Позивач також звертає увагу на норми пункту 8 підрозділу 1 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України. Крім того, позивач зазначає, що у нього не було підстав подавати податкову декларацію, оскільки не отримував доходу, а тому накладення штрафу у розмірі 510,00 грн є протиправним. Позивач також зазначив, що є підстави визнати незаконним ненадання матеріалів перевірки на запит, тому що в передбаченому порядку та строки матеріали не направлені.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2025 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що при проведенні перевірки відповідач не врахував, що борг, який був прощений банком не підтверджений первинними бухгалтерськими документами щодо надання банком коштів по кредиту. Відтак, довідка банку, відповідно до якої визначено що ОСОБА_1 отримав дохід, який підлягає оподаткуванню та договір не є належними, допустимими та законними доказами наявності та отримання доходу, оскільки лише первинні бухгалтерські документи відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» можуть підтверджувати наявність та отримання доходу.
Також апелянт наголошує, що строки давності щодо стягнення заборгованості за даним кредитом є такими що закінчились і відтак відсутні підстави для сплати заборгованості.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.09.2025 та від 14.11.2025 відкрито апеляційне провадження та призначено справу до судового розгляду у відкритому судового засіданні.
Від Головного управління ДПС у м. Києві 08.10.2025 до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому представник зазначає, що аргументи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, не ґрунтуються на фактичних обставинах справи, не відповідають наявним у матеріалах справи доказам, а також суперечать обставинам об'єктивної дійсності, що встановлені у судовому рішенні.
В судове засідання з'явився представник відповідача. Представник позивача приймав участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
Представник позивача вимоги апеляційної скарги підтримав у повному обсязі, просив їх задовольнити.
Представник відповідача у судовому засіданні у повному обсязі заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.
Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів дійшла таких висновків.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 13.12.2019 в.о начальника Головного управління ДПС у м. Києві винесено наказ №4689 про проведення документальної позапланової перевірки платника податків - фізичної особи ОСОБА_1 з метою дотримання вимог своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору до бюджету з отриманого доходу як додаткове благо у вигляді основної суми боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором АТ «Укрсоцбанк» за період з 01.01.2018 по 31.12.2018.
За результатами проведеної документальної позапланової невиїзної перевірки з питань дотримання вимог своєчасності достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору до бюджету з отриманого доходу як додаткове блага платника податків - фізичної особи ОСОБА_1 за період з 01.01.2018 по 31.12.2018, складено 27.01.2020 акт №191/26-15-42-02-30/ НОМЕР_1 за висновками якого встановлено порушення платником податків - фізичною особою ОСОБА_1 :
- пункт 179.1 статті 179 розділу IV Кодексу з урахуванням підпункту 49.18.4 пункту 49.18 статті 49 Кодексу, не подано до ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДПС у м. Києві податкову декларацію про майновий стан і доходи з відповідними додатками за 2018 рік;
- підпункт "а" пункт 176.1 статті 176, пункт 44.1, пункт 44.3 статті 44 Кодексу, не надано до перевірки Книгу обліку доходів і витрат для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу;
- підпункт 168.2.1 пункт 168.2 статті 16 8 з урахуванням вимог підпункту "д" підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Кодексу, не задекларовано річний оподатковуваний дохід за 2018 рік у сумі 1834204,38 грн, та не перераховано до бюджету податок на доходи фізичних осіб в сумі 330156,79 грн;
- підпункт 1.2, підпункт 1.3 пункт 161 підрозділу 10 Розділу XX Перехідних Положень Кодексу, не нараховано, не утримано та не перераховано до бюджету військовий збір за 2018 рік у сумі 27513,07 грн.
На підставі висновків акту від 27.01.2020 №191/26-15-42-02-30/ НОМЕР_1 Головним управління ДПС у м. Києві 30.03.2020 складено податкові повідомлення-рішення:
- №0026724202, яким ОСОБА_1 визначено суму грошового зобов'язання за платежем військовий збір в розмірі 27513,07 грн, в тому числі за штрафними санкціями 6878,27 грн;
- №0026684202, яким ОСОБА_1 визначено суму грошового зобов'язання за платежем податок на доходи фізичних осіб в розмірі 330156,79 грн, в тому числі за штрафними санкціями 82539,20 грн;
- №0026704202, яким до ОСОБА_1 застосовано штраф в розмірі 510 грн;
- №00266994202, яким до ОСОБА_1 застосовано штраф в розмірі 170 грн.
Не погодившись з прийнятими податковими повідомленнями - рішеннями від 30.03.2020 №0026694202, №0026684202, №0026704202, №0026724202, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Переглядаючи справу за наявними у ній доказами, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Податковим кодексом України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі - ПК України, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Згідно з підпунктами 163.1.1 та 163.1.2 пункту 163.1 статті 163 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на доходи фізичних осіб резидента є: загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання).
Відповідно до абзацу 2 пункту 164.1 статті 164 Податкового кодексу України загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.
Підпунктом 14.1.54 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що дохід з джерелом їх походження з України - будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні.
Згідно приписами підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу).
Відповідно до підпункту 14.1.47 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України додаткові блага - це кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов'язаний з виконанням обов'язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами розділу IV цього Кодексу).
Перелік додаткових благ, які включаються до оподатковуваного доходу, встановлений підпунктом 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України є вичерпним.
Так, відповідно до підпункту «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України до таких додаткових благ віднесено основну суму боргу (кредиту) платника податку, прощену (анульовану) кредитором за його самостійним рішенням, не пов'язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності, у разі якщо його сума перевищує 50 відсотків однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на рік), встановленої на 1 січня звітного податкового року.
Кредитор зобов'язаний повідомити платника податку - боржника шляхом направлення рекомендованого листа з повідомленням про вручення або шляхом укладення відповідного договору, або надання повідомлення боржнику під підпис особисто про прощення (анулювання) боргу та включити суму прощеного (анульованого) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було прощено. Боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації. У разі неповідомлення кредитором боржника про прощення (анулювання) боргу у порядку, визначеному цим підпунктом, такий кредитор зобов'язаний виконати всі обов'язки податкового агента щодо доходів, визначених цим підпунктом.
У той же час відносини, що виникають між банком та клієнтом з питань надання кредиту є цивільно-правовими відносинами, які регулюються актами цивільного законодавства України.
Частиною першою статті 1054 Цивільного кодексу України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно зі статтею 605 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов'язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора.
Вищенаведене дає підстави прийти до висновку про те, що додаткове благо визначається як дохід у разі приросту показників фінансового та/або майнового стану платника податку. Грошова сума, яка надана в кредит, підлягає поверненню, тому сама по собі ця сума не збільшує дохід платника податку. Водночас, в разі коли відпадуть встановлені законом та/або договором підстави для витребування кредитором у боржника грошової суми, наданої на умовах повернення, у платника податку - боржника виникає приріст фінансових показників за рахунок суми, взятої в борг.
Таким чином, сума кредиту, прощена (анульована) банком, збільшує дохід платника податку і включається в його оподатковуваний дохід. Разом з тим проценти, які нараховані банком за умовами договору за користування кредитом, не є доходами, які призводять до приросту показників фінансового та/або майнового стану платника податку. Відповідно, у разі прощення (анулювання) процентів, нарахованих за користування кредитом, відсутні підстави вважати їх додатковим благом платника податку.
Законодавець під додатковим благом розуміє тільки основну суму боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, і не включає в цю суму боргу (кредиту) проценти, нараховані за користування кредитом, прощені (анульовані) кредитором.
Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 03.04.2020 у справі № 804/3102/15, від 25.06.2022 у справі № 817/430/17, від 15.12.2020 у справі № 817/3471/14, від 01.04.2019 у справі № 820/4423/16 та від 27.05.2021 у справі № 420/1329/19.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, на підставі наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що оподатковуваним доходом позивача є лише основна заборгованість за кредитом, прощена (анульована) банком. Прощені (анульовані) банком проценти за користування кредитом не є доходом платника податків, а тому база оподаткування повинна визначатись лише з суми, прощеної (анульованої) банком, яку позивач фактично отримав за банківським кредитом, без врахування інших платежів.
Крім цього, 07.05.2015 набув чинності Закон України від 09.04.2015 №321-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо кредитних зобов'язань», згідно з яким підрозділ 1 розділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу України доповнено пунктом 8 у наступній редакції: не вважається додатковим благом платника податку та не включається до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу сума, прощена (анульована) кредитором у розмірі різниці між основною сумою боргу за фінансовим кредитом в іноземній валюті, визначена за офіційним курсом Національного банку України на дату зміни валюти зобов'язання за таким кредитом з іноземної валюти у гривню, та сумою такого боргу, визначеною за офіційним курсом Національного банку України станом на 1 січня 2014 року, а також сума процентів, комісії та/або штрафних санкцій (пені) за такими кредитами, прощених (анульованих) кредитором за його самостійним рішенням, не пов'язаним із процедурою його банкрутства, до закінчення строку позовної давності. Норми цього пункту застосовуються до фінансових кредитів в іноземній валюті, не погашених до 1 січня 2014 року.
Дія абзацу першого цього пункту поширюється на операції з прощення (анулювання) кредитором боржникові заборгованості за фінансовим кредитом в іноземній валюті, що здійснювалися, починаючи з 1 січня 2015 року.
Із системного аналізу правових норм Верховний Суд в постанові від 28.07.2021 у справі №826/12872/17 дійшов висновку, що у разі, якщо кредитором здійснено анулювання (прощення) основної суми боргу (кредиту), а не суми у розмірі різниці, розрахованої кредитором відповідно до пункту 8 підрозділу 1 розділу XX Перехідних положень Податкового кодексу України, то з метою оподаткування сума такого анульованого боргу вважається додатковим благом і включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу відповідно до підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України з обчисленням та перерахуванням до бюджету відповідної суми податку.
При цьому, набранням чинності Законом № 321-VIII, редакція підпункту 165.1.55 пункту 165.1 статті 165 Податкового кодексу України була доповнена абзацом другим, у зв'язку з чим сума процентів, комісії та/або штрафних санкцій (пені), прощених (анульованих) кредитором за його самостійним рішенням, не пов'язаним із процедурою його банкрутства, до закінчення строку позовної давності не підлягали включенню до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку.
Таким чином, боржник, який отримав додаткове благо у вигляді прощення (анулювання) основної суми боргу за кредитом та який був належним чином повідомлений про прощення (анулювання) такого боргу, зобов'язаний відобразити анульовану суму боргу у складі оподатковуваного доходу з обчисленням та перерахуванням до бюджету відповідної суми податку. У разі неповідомлення кредитором боржника про прощення (анулювання) боргу такий кредитор зобов'язаний виконати всі обов'язки податкового агента щодо доходів, визначених цим підпунктом.
Отже, при вирішенні даної справи визначальним є встановлення і дослідження обставин щодо складових суми прощеного (анульованого) кредитором боргу, яка може включати в себе як основну суму кредиту, так і відсотки за користування ним, а також дотримання порядку повідомлення кредитором боржника про прощення (анулювання) боргу, що дозволить визначити правовий статус прощеної заборгованості й, відповідно, наявність у позивача обов'язку сплати податку з доходів фізичних осіб та відображення їх у річній податковій декларації.
Судова колегія зазначає, що для включення на підставі підпункту «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України отриманого платником податків додаткового блага до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу необхідним є дотримання сукупності наступних умов:
- кредитор анулював саме основну суму боргу (кредиту);
- рішення кредитора про анулювання (прощення) основної суми боргу (кредиту) є самостійним та не пов'язане із процедурою банкрутства;
- рішення про анулювання (прощення) боргу (кредиту) прийняте до закінчення строку позовної давності;
- сума анульованого (прощеного) боргу (кредиту) перевищує 25 відсотків однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на рік), встановленої на 1 січня звітного податкового року;
- кредитор повідомив платника податку - боржника про прощення (анулювання) боргу та включення суми прощеного (анульованого) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду шляхом (1) направлення рекомендованого листа з повідомленням про вручення, (2) укладення відповідного договору, (3) надання повідомлення боржнику під підпис особисто.
З матеріалів справи вбачається, що у 2008 році між ОСОБА_1 та АКБСР «Укрсоцбанк», який в подальшому змінив найменування на АТ «Альфа-Банк», а після - на АТ «Сенс Банк» укладено договір кредиту №031.29-08/365 про надання коштів в розмірі 91 316 доларів США. Згідно заявки на видачу готівки № 03-001 від 23.04.2008 ОСОБА_1 отримав від ПАТ «Укрсоцбанк» 91 316 доларів США, що еквівалентно 461145,80 гривень (т.1, а.с.200).
Між ОСОБА_1 та АКБСР «Укрсоцбанк» 21.10.2008 укладено додаткову угоду про внесення змін до договору кредиту № 031.29-08/365 від 23.04.2008, згідно якої змінено розмір процентної ставки.
Надалі 19.03.2013 між ОСОБА_1 та ПАТ «Укрсоцбанк» підписано договір про внесення змін №1 до договору кредиту № 031.29-08/365 від 23.04.2008, згідно пункту 1.1 якого погашення заборгованості по кредиту, яка станом на дату вкладення цього договору про внесення змін становить - заборгованість за кредитом - 89731 доларів США, заборгованість за процентами за користування кредитом - 50536,70 доларів США.
Між ОСОБА_1 та ПАТ «Укрсоцбанк» 16.04.2014 підписано договір про внесення змін №3 до договору кредиту № 031.29-08/365 від 23.04.2008, згідно пункту 2.1 якого встановлено погашення заборгованості за кредитом, станом на дату укладення договору, про внесення змін, в розмірі 78065,97 доларів США та згідно пункту 2.2.1 пункту 2.2 договору сплата процентів за користування кредитом, що нараховані станом на 16.04.2014 в розмірі 43968,19 доларів США (т.1, а.с.204).
ОСОБА_1 10.08.2017 подано заявку про дострокове повернення кредиту №1 на суму 15000 доларів США. Згідно квитанції №FJB1722202700087 від 10.08.2017 ОСОБА_1 внесено 15000 доларів США, що еквівалентно 385867,55 грн.
Довідкою про стан кредиторської заборгованості у сегменті роздрібного бізнесу від 10.08.2017 ПАТ «Укрсоцбанк» повідомило ОСОБА_1 , що внесенням коштів у розмірі 15000 доларів США останній виконав зобов'язання перед банком відповідно до додаткової угоди від 10.08.2017 до договору кредиту № 031.29-08/365 від 23.04.2008 внаслідок чого станом на 10.08.2017 заборгованість позичальника за договором про надання невідновлювальної кредитної лінії № 031.29-08/365 від 23.04.2008 складає 103721,97 доларів США. Повідомлено ОСОБА_1 , що користуючись своїми правами наданими ПАТ «Укрсоцбанк» нормами статті 605 Цивільного кодексу України, ПАТ «Укрсоцбанк» звільнить позичальника протягом шести місяців з моменту 10.08.2017 від подальшого виконання його обов'язків щодо повернення частини заборгованості за договором про надання невідновлювальної кредитної лінії №031.29-08/365 від 23.04.2008 у розмірі 103 727,16 доларів США, про що позичальник буде повідомлений рекомендованим листом на адресу, яка вказана в договорі про надання невідновлювальної кредитної лінії №031.29-08/365 від 23.04.2008 та/або в додатковій угоді до договору про надання невідновлювальної кредитної лінії №031.29-08/365 від 23.04.2008. У вказаній довідці повідомлено, що позичальник розуміє і погоджується із тим, що всі негативні наслідки невиконання такого обов'язку позичальник несе особисто (т.1, а.с.209).
Наведене свідчить, що ПАТ «Укрсоцбанк» прийняв рішення про анулювання кредитної заборгованості ОСОБА_1 за договором про надання невідновлювальної кредитної лінії № 031.29-08/365 від 23.04.2008, яка складає 103721,97 доларів США.
Повідомлено ОСОБА_1 , що користуючись своїми правами наданими ПАТ «Укрсоцбанк» нормами статті 605 Цивільного кодексу України, ПАТ «Укрсоцбанк» звільнить позичальника протягом шести місяців з моменту 10.08.2017 від подальшого виконання невідновлювальної кредитної лінії №031.29-08/365 від 23.04.2008 у розмірі 103727,16 доларів США.
Таким чином, суд вважає, що банком виконано свій обов'язок щодо повідомлення позивачу про прощення (анулювання) основної суми боргу, тобто дотримання умови, з якою положення підпункту «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України пов'язує обов'язок платника податків відобразити анульовану суму боргу у складі оподатковуваного доходу.
Додаткові чи інші угоди до договору споживчого кредиту №031.29-08/365, зокрема, про зміну валюти та прощення боргу, не укладалися.
При цьому, судом першої інстанції правильно встановлено, що позивач в своєму позові зазначає, що з 2009 року отриманий у 2008 році кредит в сумі 91316 доларів США не сплачував.
З матеріалів справи вбачається, що дострокове погашення кредиту відбулося шляхом внесення 10.08.2017 15 000 доларів США, що еквівалентно 385867,55 грн, тобто по курсу 25,73 грн. Вказана обставина підтверджується заявою про дострокове повернення кредиту №1, яка підписана позивачем (т.1, а.с.205).
З 10.08.2017 ОСОБА_1 звільнено від подальшого виконання його обов'язків щодо повернення частини заборгованості за договором про надання невідновлювальної кредитної лінії №031.29-08/365 від 23.04.2008 у розмірі 103727,16 доларів США, що станом на 10.08.2017 еквівалентно 2668899,83 грн.
Крім того, листом від 09.09.2019 №3357 АТ «Укрсоцбанк» повідомило Головне управління ДФС у м. Києві, що ОСОБА_1 банком у податковому розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку (форма 1-ДФ) у 2 кварталі 2018 року відображено нарахований та виплачений дохід з ознакою доходу "126" у вигляді основної кредитної заборгованості прощеної (анульованої) за самостійним рішенням банку, не пов'язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності в розмірі 1834204,38 грн.
Враховуючи викладене, судом апеляційної інстанції встановлено, що у позивача наявне додаткове благо передбачене п.п.164.2.17 (д) п. 164.2 ст.164 Податкового кодексу України, у вигляді прощення боргу, оскільки анульована сума заборгованості є доходом ОСОБА_1 , отриманого як додаткове благо, а тому необхідно самостійно відобразити зазначену суму у річній податковій декларації та відповідно сплатити податки у вигляді ПДФО та військового збору.
Водночас судом встановлено, що фізичною особою-платником податків ОСОБА_1 незадекларовано дохід, отриманий у вигляді основної суми боргу, анульованого (прощеного) ПАТ «Укрсоцбанк», що підлягає оподаткуванню та відповідно не нараховано податок на доходи фізичних осіб та військовий збір, що підлягає сплаті до бюджету.
У вимірі наведених апелянтом підстав апеляційного оскарження судового рішення суду першої інстанції, колегія суддів звертає увагу на те, що 28 липня 2021 року Верховний Суд у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у справі №826/12872/17 ухвалив постанову, в якій сформовано наступні висновки:
- додаткове благо визначається як дохід у разі приросту показників фінансового та/або майнового стану платника податку. Грошова сума, яка надана в кредит, підлягає поверненню, тому сама по собі ця сума не збільшує дохід платника податку. Водночас, у разі, коли відпадуть встановлені законом та/або договором підстави для витребування кредитором у боржника грошової суми, наданої на умовах повернення, у платника податку - боржника виникає приріст фінансових показників за рахунок суми, взятої в борг;
- під додатковим благом розуміється основна сума боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, і не включає в цю суму боргу (кредиту) проценти, нараховані за користування кредитом, прощені (анульовані) кредитором;
- якщо кредитором (банком) здійснено анулювання (прощення) основної суми боргу (кредиту), а не суми у розмірі різниці, розрахованої кредитором відповідно до пункту 8 підрозділу 1 розділу XX "Перехідні положення" ПК України, то з метою оподаткування сума такого анульованого боргу вважається додатковим благом і включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу відповідності до підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України з обчисленням та перерахуванням до бюджету відповідної суми податку.
Отже, враховуючи, що за встановленими обставинами справи позивачу анульовано (прощено) основну суму боргу (кредиту), а не суму різниці, розрахованої кредитором відповідно до пункту 8 підрозділу 1 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України, то з метою оподаткування сума такого анульованого боргу вважається додатковим благом та включається до загального річного оподатковуваного доходу позивача.
Сукупність наведених вище обставин свідчить про те, що у позивача виник обов'язок щодо сплати податку на доходи фізичних осіб, оскільки кредитором в особі ПАТ «Укрсоцбанк» прощено ОСОБА_1 у вигляді основної кредитної заборгованості прощеної (анульованої) за самостійним рішенням банку, не пов'язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності в розмірі 1834204,38 грн.
Матеріалами справи встановлено, що повідомлено кредитором платника податку - боржника про прощення (анулювання) боргу; включено кредитором суми прощеного (анульованого) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь боржника, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було прощено.
Крім того, під час розгляду справи встановлено, що позивач отримував у 2018 році дохід від АТ «Укрсоцбанк», у зв'язку з чим у позивача виник обов'язок подавати податкову декларацію за наслідками звітного податкового року, з огляду на що нарахування податковим органом штрафних (фінансових) санкцій, передбачених п. 120.1 статті 120 Податкового кодексу України, є правомірними, а тому податкове повідомлення-рішення №0026694202 від 30.03.2020 про накладення штрафу у розмірі 170,00 гривень за неподання платником податків податкової декларації не підлягає скасуванню.
За таких обставин, податковий орган дійшов обґрунтованих висновків про збільшення позивачу грошового зобов'язання з податку на доход фізичних осіб та військового збору, а також застосування фінансових санкцій за неподання подання платником податків податкової декларації.
Стосовно правомірності податкового повідомлення-рішення №0026704202 від 30.03.2020, яким на підставі п. 121.1 статті 121 Податкового кодексу України за незабезпечення платником податків первинними бухгалтерськими документами облікових та інших регістрів інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів протягом установленого терміну накладено штраф у розмірі 510,00 гривень, суд вказує про відсутність підстав для його скасування з наступних підстав.
Відповідно до п.п. «а» п.176.1 п. 176 Податкового кодексу України платники податку зобов?язані вести облік доходів і витрат в обсягах, необхідних для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу, у разі якщо такий платник податку зобов?язаний відповідно до цього розділу подавати декларацію або має право на таке подання з метою повернення надміру сплачених податків, у тому числі при застосуванні права на податкову знижку.
Форма такого обліку та порядок його ведення затверджено Наказу Міністерства фінансів України від 23.06.2017 року №591 «Про затвердження форми Книги обліку доходів і витрат для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу та Порядку ведення обліку доходів і витрат для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.07.2017 за №871/30739.
Відповідно до вимог п.44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов?язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов?язаних з визначенням об?єктів оподаткування та/або податкових зобов?язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов?язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Згідно вимог п.44.3 статті 44 Податкового кодексу України, платники податків зобов?язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов?язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.
При цьому, як встановлено судом апеляційної інстанції, в порушення п.п. «а» п.176.1 п.176, п.44.1, п.44.3 статті 44 Податкового кодексу України, фізичною особою ОСОБА_1 до перевірки не надано Книгу обліку доходів і витрат для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що висновки про порушення позивачем податкового законодавства, зроблені відповідачем в акті перевірки, є обґрунтованими та доведеними, у зв'язку з чим спірні податкові повідомлення-рішення, прийняті відповідачем на підставі встановлених порушень, є правомірними та не підлягають скасуванню.
Щодо доводів апелянта про те, що строк дії кредиту закінчився, а тому строки позовної давності до стягнення заборгованості закінчилися, колегія вважає за необхідне врахувати наступне нормативно-правове регулювання цього питання.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України).
Згідно статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
При цьому, відповідно до частини третьої статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Стаття перша Цивільного кодексу України визначає відносини, що регулюються цивільним законодавством.
Так, згідно частини другої цієї статті до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.
У зв'язку з чим, посилання апелянта на загальні положення цивільного законодавства щодо строку позовної давності не можуть бути застосовані до спірних правовідносин.
В свою чергу, частиною першою статті 1054 Цивільного кодексу України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно зі статтею 605 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов'язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора.
Присічні строки визначення грошових зобов'язань у податкових правовідносинах регламентовані статтею 102 ПК України, відповідно до пункту 102.1 якої контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.
Отже, в спірних правовідносинах датою, з якої починає відлік строк визначення грошових зобов'язань є день, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації.
Враховуючи, що анулювання (прощення) кредитної заборгованості за кредитним договором та, відповідно, отримання позивачем доходу, відбулось у 2017 році, а граничним терміном подання фізичними особами платниками податку податкової декларації про майновий стан і доходи на доходи є 1 травня року, що настає за звітним (у даному випадку до 1 травня 2019 року), це зумовлює висновок, що контролюючим органом не було пропущено передбачених Податковим кодексом України строків при здійсненні податкової перевірки позивача та визначенні йому сум грошових зобов'язань.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 23 вересня 2021 року у справі №640/10917/19.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постанова Верховного Суду.
Щодо доводів апелянта про те, що акт перевірки не був направлений контролюючим органом позивачу, колегія суддів зазначає, що листом від 30.01.2020 №4688/п/26-15-42-02-27 Головне управління ДПС у м.Києві повідомило ОСОБА_1 , що акт перевірки від 27.01.2020 №191/26-15-42-02-30/ НОМЕР_1 направлявся рекомендованим листом з повідомленням про вручення за податковою адресою платника податків (т.1, зв. а.с.129-130).
Вищевказаний лист отримано позивачем 03.02.20202, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (т.1, а.с.132).
Крім того, на підтвердження направлення акту перевірки відповідачем до суду першої інстанції разом із відзивом на позовну заяву надано копію конверту та рекомендованого повідомлення, на якому відділенням Укрпошти проставлено відмітку "Повернення за закінченням терміну зберігання".
Оцінюючи наведені аргументи, колегія суддів виходить з такого, що всі доводи скаржника, наведені в апеляційній скарзі, були ретельно перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення норм матеріального або процесуального права, у апеляційній скарзі не зазначено.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду є законним і обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування не має.
Згідно статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2025 року у справі №640/11163/20 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Суддя-доповідач О.М.Кузьмишина
Судді І.О.Грибан
О.В.Карпушова